Рішення № 139119541, 20.08.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2026 р. справа № 300/4828/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє Тодарчук Тетяна Володимирівна до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, скасування рішення від 20.02.2026 за № 092850032286 та зобов`язання до вчинення дій,

ВСТАНОВИВ:

Тодарчук Тетяна Володимирівна звернулась до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправними дій, скасування рішення від 20.02.2026 за № 092850032286 та зобов`язання до вчинення дій.

Позовні вимоги мотивує тим, що на заяву позивача від 13.02.2026, відповідач оскаржуваним рішенням відмовив у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу, не врахувавши при цьому до її страхового стажу періоди роботи з 04.06.1986 по 15.05.1991 згідно довідки за №349-М/01 від 26.06.2020 (з підстав відсутності інформації про звільнення), з 01.01.1992 по 30.12.1995 (з підстав відсутності між Україною та російською федерацією будь-яких двосторонніх угод, які регулюють пенсійне забезпечення), а також періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2016, з 01.01.2022 по 31.07.2023, з 01.01.2025 по 31.01.2026 (з підстав відсутності в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 інформації про сплату страхових внесків). Водночас, з доданої до оскаржуваного рішення Форми РС-право, позивачем встановлено, що при розрахунку її страхового стажу, відповідачем також не враховано періоди роботи з 02.01.1991 по 01.08.1991, 01.08.1991 по 30.12.1995, періоди здійснення підприємницької діяльності з 14.06.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2005, а також період роботи з 04.06.1986 по 01.01.1991 не враховано до страхового стажу в пільговому обчисленні 1 рік та 6 місяців. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 13.07.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

22.07.2026 третьою особою подано до суду письмові пояснення, згідно яких вказує на правомірність рішення, прийнятого відповідачем та просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

04.08.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та вказує на відсутність підстав для задоволення позову з огляду на те, що зазначені періоди не підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача як в календарному, так і в пільговому обчисленні. Просив суд відмовити в задоволенні позову.

11.08.2026 представник позивача подала суду заперечення, проте суд зазначає, що у відповідності до частин 3 статті 263 КАС України, у справах, визначених частиною 1 цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив, а тому в суду відсутні правові підстави надавати оцінку даному документу в рамках розгляду даної адміністративної справи.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив таке.

ОСОБА_1 13.02.2026 звернулась до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до принципу екстериторіальності при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсій, вказана заява розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області, за результатами розгляду якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 20.02.2026 за № 092850032286 (а.с.20).

Згідно вказаного рішення, відповідач відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком з підстав відсутності необхідного страхового стажу, не врахувавши при цьому до її страхового стажу періоди роботи з 04.06.1986 по 15.05.1991 згідно довідки за №349-М/01 від 26.06.2020 (з підстав відсутності інформації про звільнення), з 01.01.1992 по 30.12.1995 (з підстав відсутності між Україною та російською федерацією будь-яких двосторонніх угод, які регулюють пенсійне забезпечення), а також періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2016, з 01.01.2022 по 31.07.2023, з 01.01.2025 по 31.01.2026 (з підстав відсутності в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 інформації про сплату страхових внесків). Встановлено страховий стаж позивача (з урахуванням підприємницької діяльності) 24 роки 8 місяців 24 дні, при необхідних 32 роки.

Водночас, з доданої до оскаржуваного рішення Форми РС-право, позивачем встановлено, що при розрахунку її страхового стажу, відповідачем також не враховано періоди роботи з 02.01.1991 по 01.08.1991, 01.08.1991 по 30.12.1995, періоди здійснення підприємницької діяльності з 14.06.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2005, а також період роботи з 04.06.1986 по 01.01.1991 не враховано до страхового стажу в пільговому обчисленні 1 рік та 6 місяців. Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним (а.с.21).

Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, представник позивача звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058).

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058).

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону №1058 періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

У відповідності до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 із змінами (далі Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з п. 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Частиною 1 ст. 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відмовляючи оскаржуваним рішенням позивачу в призначенні пенсії, відповідач, серед іншого вказав на відсутність підтвердних документів, що підтверджують період роботи у іноземній державі, з якою не укладено міжнародний договір в даному випадку російською федерацією.

Суд зазначає, що частиною 1 ст. 4 Закону № 1058-IV встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається, зокрема, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав в сфері пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода) пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди і членів їх сімей здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої вони проживають.

Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.

Частинами 2-3 статті 6 Угоди передбачено, що для встановлення права на пенсію громадянам держав-учасників Угоди враховується трудовий стаж, придбаний на території будь-якої з цих держав, а так само на території колишнього СРСР за час до набрання чинності цієї Угоди. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Таким чином, на громадян України, які працювали на територіях інших держав учасниць Співдружності Незалежних Держав, які приєднались до вказаної Угоди, розповсюджувалась дія нормативних актів приймаючої Держави в галузі пенсійного забезпечення, у тому числі тих, які визначали порядок зарахування трудового стажу, його пільгового обчислення.

З огляду на викладене, цією Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при визначенні розміру пенсії, а відтак і заробіток за відповідний період підлягає включенню при обчисленні пенсії.

На переконання суду, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії відсутній чинний міжнародний договір із російською федерацією, яка припинила участь в зазначеній Угоді.

Відтак, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача на території російської федерації, з вказаних підстав, оскільки у період роботи позивача на території російської федерації вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

При цьому суд зазначає, що за наявності чинних, у періоди роботи позивача, положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірних періодів роботи до страхового стажу.

Отже, періоди роботи позивача з 02.01.1991 по 01.08.1991 та з 01.08.1991 по 30.12.1995 підлягає до зарахування до її страхового стажу.

Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку щодо протиправності відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу позивача вказаних періодів роботи, що свідчить про протиправність оскаржуваного рішення.

Крім того, суд зазначає, що якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

Згідно із пунктом 5 Розділу XV "Прикінцеві положення" Закону № 1058-IV період роботи до 01.01.1991 в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі колишнього союзу рср, а також на острові Шпіцберген зараховується до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.1991.

Порядок надання пільг особам, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, встановлено Указами Президії Верховної Ради срср від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" та від 26.09.1967 "Про розширення пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі", а також Інструкцією про порядок надання пільг, затвердженою постановою Держкомпраці і Президії ВЦРПС від 16.12.1967 № 530/П-28.

Відповідно до пункту 3 постанови Ради Міністрів срср від 10 лютого 1960 року № 148 "Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради союзу рср від 10 лютого 1960 року "Про впорядкування пільг для осіб, які працюють в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі" кожний рік роботи в районах Крайньої Півночі і в місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі після 01.03.1960 року - за 1 рік і 6 місяців при нарахуванні стажу для отримання пенсії за віком та по інвалідності.

Згідно із статтю 3 Тимчасової угоди між Урядом України та урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та в місцевостях, які прирівняні до даних районі, в галузі пенсійного забезпечення від 19.01.1993 при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи російської федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 01.01.1991. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюються за нормами законодавства російської федерації. Порядок відшкодування витрат на виплату зазначених вище пенсій регулюються спеціальною Угодою між компетентними органами Сторін. Відшкодування витрат у відповідності із пунктом 1 цієї статті здійснюється до виникнення права на пенсійне забезпечення згідно законодавства України (з врахуванням Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992).

Тобто, вказана Тимчасова угода надає громадянам Сторін цієї угоди право на достроковий вихід на пенсію по старості (за віком) за вказаних у статті 1 угоди умов, а також визначає порядок реалізації цього права.

Стаття 1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць СНД в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі також - Угода від 13.03.1992) закріплює принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 Угоди від 13.03.1992 також передбачено, що всі витрати, пов`язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, що надає забезпечення. Взаємні розрахунки не проводяться, якщо інше не передбачено двосторонніми угодами.

Статтею 3 Тимчасової Угоди між Урядом України та урядом російської федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі, та в місцевостях, які прирівняні до даних районів, в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 передбачено, що при призначенні пенсії у відповідності із статтею 1 цієї Тимчасової Угоди на території України, компетентні органи російської федерації відшкодують витрати на виплату цієї пенсії у тій її частині, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого в районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, починаючи з 01.01.1991. У цьому випадку частина пенсії, яка відповідає тривалості трудового стажу, виробленого у районах Крайньої Півночі або у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, обчислюється за нормами законодавства російської федерації.

Так, Верховний Суд у справах № 302/662/17-а, № 263/13671/16-а, № 352/1612/15а (2а/352/70/15), № 348/2208/16-а, № 265/6105/16-а дійшов висновку, що для обчислення пільгового стажу при роботі в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до неї, повинні бути надані або трудова книжка або письмовий трудовий договір або довідка, в якій зазначено період роботи в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі. Тобто достатньо одного із перерахованих документів, а не їх сукупність.

Системний аналіз наведених положень дає підстави дійти висновку, що достатньою та необхідною правовою підставою для обчислення стажу роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях із застосуванням пільгового коефіцієнту (один рік за один рік і шість місяців) є сукупність таких обставин: 1) документальне підтвердження наявності в особи стажу роботи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях; 2) поширення на особу в період її роботи в таких місцевостях пільг, регламентованих Указами Президії Верховної Ради Союзу РСР від 10.02.1960 та від 29.09.1967 та Постановою №148.

При цьому основним документом, що підтверджує факт роботи особи в районах Крайньої Півночі та прирівняних до них місцевостях, є трудова книжка, а також ці обставини можуть підтверджуватися й іншими документами, зокрема, довідками.

Спору, що місцевості, де працювала позивач, відносилась до району Крайньої Півночі та місцевості, прирівняної до районів Крайньої Півночі, між сторонами немає.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, при цьому, відповідач не оскаржує сам факт роботи позивача у спірні періоди на підприємствах розміщених в районі Крайньої Півночі та місцевості, прирівняній до районів Крайньої Півночі.

Аналогічні висновки у подібних спірних правовідносинах щодо пільгового зарахування до страхового стажу періоду роботи в районах Крайньої Півночі, викладено в постановах Верховного Суду від 30.05.2019 у справі № 348/2974/14-а, від 08.07.2021 у справі № 459/2778/16-а, від 18.11.2021 у справі № 348/1366/17, від 17.06.2021 у справі № 352/200/16-а, від 14.03.2023 у справі № 160/20914/21.

Окрім того, статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991за №1788-XII (далі Закон №1788-XII) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Також, згідно статті 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.

Наказом Міністерства праці України №58 від 29.07.1993 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників.

Відповідно до пункту 1.1 "Загальні положення" Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.

Суд також звертає увагу, що пенсійний орган зобов`язаний призначати, здійснювати нарахування та перерахунок пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", який має вищу юридичну силу, ніж положення постанов Пенсійного Фонду України. Зазначений Закон не передбачає надання первинних документів у разі наявності відомостей про роботу в трудовій книжці.

Натомість на підтвердження відомостей відображених в трудовій книжці, позивачем долучено до заяви про призначення пенсії архівні довідки.

Судом встановлено, що при винесенні оскаржуваного рішення, відповідачем періоди роботи позивача з 04.06.1986 по 01.01.1991 не враховано до страхового стажу в пільговому обчисленні 1 рік та 6 місяців.

Отже, суд доходить висновку, що періоди роботи з 04.06.1986 по 01.01.1991 підлягають зарахуванню до страхового стажу в 1.5-кратному розмірі.

Щодо незарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів здійснення підприємницької діяльності, то суд зазначає таке.

Розділом XV Прикінцеві положення Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (п.3.1.) визначено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:

з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).

Згідно із Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління ПФУ від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01 липня 2000 року підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01 січня 2004 року підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01 січня 2004 року - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 4 Порядку №637 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 01.05.1993, а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (додаток № 1).

Періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 01.01.1998 по 31.12.2003 зараховуються до трудового стажу фізичних осіб підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 01.01.2004 по 31.12.2017 за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.

За приписами підпункту 2 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються зокрема документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою КМУ від 12.08.1993 р. № 637.

За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, орган, що призначає пенсію, додає довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 18.06.2014 №10-1, зареєстрованою в МЮУ 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності, крім осіб, які здійснювали підприємницьку діяльність за спрощеною системою оподаткування, з 01.07.2000 підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Період здійснення фізичною особою підприємницької діяльності за спрощеною системою оподаткування до 01.01.2004 підтверджується спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, а з 01.01.2004 - довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку. Для визначення права на призначення пенсії за віком згідно зі статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" за період ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку з 01.01.1998 по 30.06.2000 включно надається довідка про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності.

Отже, з аналізу наведених положень слідує, що до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:

- до 01.05.1993 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків,

- з 01.01.1998 по 31.12.2003 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб`єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків,

- з 01.01.2004 по 31.12.2017 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).

Для зарахування до страхового стажу періоду здійснення фізичною особою підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування необхідно підтвердити сплату страхових внесків за цей період, зокрема доказом сплати є довідка із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).

Оформлення такої довідки за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління ПФУ від 18.06.2014 р. № 10-1, зареєстрованою в МЮУ 08.07.2014 р. за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 р. №8-1) є обов`язковим відповідно до пункту 2.1 розділу ІІ Порядку № 22-1.

Відомості такої довідки містять інформацію про сплату страхових внесків, єдиного внеску з 01.07.2000 р., з часу запровадження персоніфікованого обліку. Такі відомості будуть повними за умови, що підприємець був своєчасно зареєстрований у відповідному територіальному управлінні Пенсійного фонду і своєчасно сплачував страхові внески (далі - єдиний внесок).

Так, відповідно до частин першої, другої статті 21 Закону №1058-IV персоніфікований облік у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється з метою обліку застрахованих осіб, учасників накопичувальної системи пенсійного страхування та їх ідентифікації, а також накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про облік застрахованих осіб і реалізацію ними права на страхові виплати у солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування та накопичувальній системі пенсійного страхування. На кожну застраховану особу відкривається персональна електронна облікова картка, якій присвоюється унікальний номер електронної облікової картки.

В силу пункту 1 частини другої статті 22 Закону № 1058-IV відомості, що містяться в системі персоніфікованого обліку, використовуються виконавчими органами Пенсійного фонду для підтвердження участі застрахованої особи в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, обчислення страхових внесків, визначення права застрахованої особи або членів її сім`ї на отримання пенсійних виплат згідно з цим Законом, визначення розміру, перерахунку та індексації пенсійних виплат, передбачених цим Законом.

Абзацом п`ятим частини першої статті 40 Закону № 1058-IV визначено, що заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 01.07.2000 р. враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 01.07.2000 р. - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Постановою КМУ від 04.06.1998 р. №794 затверджено Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування (далі - Положення №794), згідно з пунктом 1 якого, персоніфікований облік полягає в збиранні, обробленні, систематизації та зберіганні передбачених законодавством про пенсійне забезпечення відомостей про фізичних осіб, що пов`язані з визначенням права на виплати з Пенсійного фонду та їх розмір за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до пункту 5 Положення №794 персоніфікований облік здійснює Пенсійний фонд та його органи на місцях (далі - уповноважений орган).

Пунктами 6-7 цього Положення передбачено, що уповноважений орган з додержанням вимог статті 23 Закону України "Про інформацію" має право своєчасно одержувати в установленому порядку від фізичних осіб та роботодавців відомості, передбачені пунктом 1 цієї постанови. Уповноважений орган створює і забезпечує функціонування єдиного державного автоматизованого банку відомостей про фізичних осіб та з цією метою організовує збирання, оброблення, систематизацію і зберігання відомостей про фізичних осіб.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що на підставі відомостей, поданих роботодавцями і громадянами, які самостійно сплачують страхові внески, в централізованому банку даних Пенсійного фонду України на кожну застраховану особу відкривається електронна персональна облікова картка з постійним страховим номером, який відповідає персональному номеру фізичної особи з Державного реєстру фізичних осіб (ідентифікаційному номеру фізичної особи).

Персональна облікова картка застрахованої особи - документ, що централізовано зберігається у вигляді електронної таблиці Державного автоматизованого банку відомостей про застрахованих осіб у Пенсійному фонді України. Відкривається картка після реєстрації застрахованої особи в місцевому відділі Пенсійного фонду. У цій картці накопичуються та зберігаються всі відомості про доходи, перераховані внески застрахованої особи до Пенсійного фонду, а також інші відомості (про стаж, умови праці), які необхідні для правильного призначення пенсії. Зазначені відомості доповнюються щорічно відомостями від усіх роботодавців з урахуванням випадків трудової міграції та роботи за сумісництвом.

Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхових внесків підприємствами, установами, організаціями, громадянами до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління ПФУ №5-5 від 10.06.1994 р. (далі - Інструкція №5-5) усі підприємства, у тому числі з іноземними інвестиціями, а також громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та виключно їхній праці, адвокати зобов`язані зареєструватись як платники внесків в органах Пенсійного фонду в районах (містах) у 10-денний строк з дня одержання свідоцтва про реєстрацію в місцевих органах державної влади, про що отримують повідомлення Фонду (додаток №1).

Згідно із пунктом 18 Інструкції №5-5 для обчислення суми внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на особистій власності та на виключно їхній праці, а також для адвокатів, береться оподаткований чистий доход, який вираховується як різниця між валовим доходом (виручка у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, що безпосередньо пов`язані з одержанням доходу, на підставі копій податкових декларацій. Громадянам, які займаються підприємницькою діяльністю на основі патенту, нараховуються внески з тієї суми доходу, з якої визначається плата за патент.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 Інструкції про порядок обчислення сплати підприємствами, установами, організаціями та громадянами страхових внесків до Пенсійного фонду України, а також обліку надходження і витрачання його коштів, затвердженої постановою правління ПФУ від 06.09.1996 р. № 11-1 (далі - Інструкція №11-1), платниками обов`язкових внесків на державне соціальне страхування є суб`єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності.

В силу пункту 2.9 Інструкції від 06.09.1996 р. №11-1 платники, перелічені в пп.2.2, 2.4 зобов`язані зареєструватись в органах Пенсійного фонду в районах (містах) за юридичною адресою, а платники, зазначені у п.2.7 - за постійним місцем проживання.

Системний аналіз наведених правових норм законодавства дає суду підстави для висновку, що у період з 1993 р. по 01.07.2000 р. на законодавчому рівні було передбачено зарахування до страхового (трудового) стажу для обчислення пенсій період здійснення підприємницької діяльності за умови сплати підприємцями страхових внесків до Пенсійного фонду України, які підлягали обов`язковій реєстрації як платники внесків в органах пенсійного фонду.

Такі висновки суду відповідають правовій позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеній у постанові від 26.10.2018 у справі №643/20104/15-а, де суд констатував, що належними доказами, якими підприємець може підтвердити свій стаж можуть бути документи про сплату страхових внесків, а саме до 01 липня 2000 року - довідка Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків, після 01 липня 2000 року - довідка із бази даних реєстру зарахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку.

Як було зазначено вище, відповідачем до страхового стажу позивача не зараховано період здійснення нею підприємницької діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2016, з 01.01.2022 по 31.07.2023, з 01.01.2025 по 31.01.2026 з підстав відсутності в індивідуальних відомостях про застраховану особу форми ОК-5 інформації про сплату страхових внесків. Крім того, відповідно Форми РС-право, відповідачем також не враховано періоди здійснення підприємницької діяльності з 14.06.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2005.

Згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії В00 №500439 позивач з 14.06.2000 включена до ЄДР (а.с.29).

На підтвердження факту здійснення підприємницької діяльності у періоді з 14.06.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2005 позивачем надано суду копії патентів, а також свідоцтв про сплату єдиного внеску (а.с.30-41).

Відтак, вказаний період здійснення позивачем підприємницької діяльності підлягає до зарахування до її страхового стажу.

Водночас, жодних доказів, які б вказували на сплату позивачем страхових внесків у періоди здійснення підприємницької діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2016, з 01.01.2022 по 31.07.2023, з 01.01.2025 по 31.01.2026, представником позивача суду не надано.

Відтак, суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги в цій частині не підлягають до задоволення.

Враховуючи те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваного рішення встановлено страховий стаж позивача 24 роки 8 місяців 24 дні, при необхідних 32 роки, з урахуванням висновків суду щодо необхідності у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи з 02.01.1991 по 01.08.1991, з 01.08.1991 по 30.12.1995, а з 04.06.1986 по 01.01.1991 - в 1.5-кратному розмірі та періодів здійснення підприємницької діяльності з 14.06.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2005, то суд доходить висновку про наявність у позивача необхідного страхового стажу та, відповідно права на призначення пенсії за віком.

Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте відповідно до пункту 1 частини 1 даної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

04.10.2025 позивачу виповнилось 60 років.

Позивач звернулася до відповідача із відповідною заявою та необхідними документами 13.02.2026, тобто поза межами зазначеного тримісячного строку.

Як наслідок, слід зобов`язати відповідача, призначити позивачу з 13.02.2026 пенсію за віком, зарахувавши при цьому до страхового стажу позивача період роботи з 02.01.1991 по 01.08.1991, з 01.08.1991 по 30.12.1995 в календарному обчисленні, періоди роботи з 04.06.1986 по 01.01.1991 в 1.5-кратному розмірі та періоди здійснення підприємницької діяльності з 14.06.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2005.

Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, рішення якого є джерелом права та обов`язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі по тексту також - Конвенція).

Так, Європейський Суд з прав людини (надалі по тексту також - Суд) у своєму рішенні по справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року №18390/91), вказав, що статтю 6 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень, детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Міра цього обов`язку може варіюватися залежно від характеру рішення. Необхідно також враховувати численність різноманітних тверджень, з якими сторона у справі може звернутися до судів, та відмінності, наявні в Договірних державах, стосовно передбачених законом положень, звичаєвих норм, правових висновків, викладення та підготовки рішень. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

В рішенні "Салов проти України" (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року) Суд також звернув увагу на те, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.

Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн. згідно квитанції від 29.06.2026 (а.с.11).

Частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача частину сплаченого судового збору в розмірі 998,40 грн.

Крім того, у позовній заяві представником позивача вказано про те, що витрати на правничу допомогу становлять 30000 грн., однак доказів понесення таких витрат позивачем, не надано.

Відтак, у суду відсутні на даний час підстави для вирішення питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання протиправними дій, скасування рішення від 20.02.2026 за № 092850032286 та зобов`язання до вчинення дій задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 20.02.2026 за № 092850032286.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з 13.02.2026 пенсію за віком, зарахувавши до страхового стажу періоди з 02.01.1991 по 01.08.1991, з 01.08.1991 по 30.12.1995, з 14.06.2000 по 31.12.2003, з 01.01.2004 по 31.12.2005 в календарному обчисленні, та з 04.06.1986 по 01.01.1991 в 1.5-кратному розмірі.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, вул. Саєнка Андрія, 10, м. Фастів, Київська область, 08500) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) 998 (дев`ятсот дев`яносто вісім) гривень 40 копійок витрат зі сплати судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.