Рішення № 139117522, 17.08.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/47333/25

Провадження № 2-а/761/317/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року суддя Шевченківський районний суд м. Києва Пономаренко Н.В. розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-

в с т а н о в и в:

У листопаді 2025 до Шевченківського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 , про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, у якій позивач просить суд: визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 6092547 від 05.11.2025 р. про накладення адміністративного стягнення за ч.6 ст.122 КУпАП. відносно ОСОБА_1 .

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 05.11.2025 року приблизно о 20 годині у м. Києві по бульвару Лесі Українки поліцейський Соколов В. Д. виніс щодо мене постанову серії ЕНА № 6092547, якою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 1700,00 грн. за нібито здійснення зупинки в зоні дії знаку 1.35 з порушенням пункту 8.4.ґ. ПДР. Буквально за кілька хвилин до винесення постанови ОСОБА_1 перебував на тротуарі по бульвару Лесі Українки, де до нього підійшли двоє працівників поліції та запропонували пред`явити документи, проте через кілька хвилин, не пояснивши причин перевірки та практично не звертаючись до нього, поліцейські, порадившись між собою, вручили позивачу постанову про адміністративне правопорушення, не роз`яснивши її змісту та не надавши можливості висловити свої пояснення.

У позовній заяві зазначено, що поліцейський не роз`яснив позивачу права, передбачені ст. 268 КУпАП, зокрема: право знати, у чому його обвинувачують; право давати пояснення, надавати докази, заявляти клопотання; право користуватися юридичною допомогою. Фактично він не отримав роз`яснення своїх прав, проте в умовах темряви, не розуміючи змісту документа, підписав постанову, в якій зазначено, що права роз`яснено. Це не відповідає дійсності, що може бути підтверджено записом з боді-камери поліцейського.

Також, позивачем вказано, що поліцейський не представився, не оголосив, яка справа підлягає розгляду, не оголосив хто притягається до адміністративної відповідальності, не роз`яснив права і обов`язки позивача. Також не запитував чи бажає він надати пояснення чи клопотання. Окрім того, не було відомо хто саме з поліцейських розглядає його справу, адже їх було двоє, стояли вони близько двох метрів від нього. Про те, що було почато розгляд справи, позивача не було повідомлено.

У позовній заяві зазначено, що поліцейським не було забезпечено всебічного, повного та об`єктивного з`ясування обставин справи, як того вимагає стаття 245 КУпАП. Зокрема, у салоні транспортного засобу перебував племінник позивача - дитина з інвалідністю, а перебування в автомобілі дитини з інвалідністю є законною підставою для зупинки у спеціально відведеному місці, навіть якщо водій сам не є особою з інвалідністю. Отже, позивач вважає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 122 КУпАП, а поліцейський не з`ясував фактичних обставин, необхідних для прийняття законного і обґрунтованого рішення.

Окрім того, в обґрунтування позову вказано, що в оскаржуваній постанові зазначено, що «водій здійснив зупинку в дії знаку 1.35, чим порушив п.8.4.ґ. ПДР; ст. 122 ч. 6». Кваліфікація надана поліцейським на переконання позивача не відповідає законодавству, оскільки: - в главі 1 розділу 34 ПДР встановлено, що дорожній знак 1.35 «Перегін худоби» це ділянка дороги, на якій можлива поява худоби; - дорожні знаки, що відповідають місцю для інвалідів: 5.42.1 «Місце для стоянки», табличка 7.17 «Особи з інвалідністю». Тільки у поєднанні вони позначають спеціальне місце для осіб з інвалідністю. На цей знак і табличку в постанові посилань немає, натомість є посилання на знак 1.35, яким згідно ПДР є «Перегін худоби»; - з постанови не зрозуміло, в чому суть порушення, оскільки з її тексту, водій вчинив зупинку в зоні дії знаку 1.35 «Перегін худоби». З тексту постанови взагалі не зрозуміло, за що притягнуто до відповідальності. Логічний зв`язок між описом порушення, номером знаку 1.35, пунктом ПДР 8.4.ґ. та складом правопорушення ч. 6 ст. 122 КУпАП, не прослідковується; - санкція ч. 6 ст. 122 КУпАП передбачає верхню і нижню межу штрафу. Поліцейським обрано верхню межу без належної мотивації.

У зв`язку із викладеним, позивач просив суд позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 12.11.2025 вказану позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28 листопада 2025 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження в судовому засіданні без повідомлення (виклику) сторін та надано відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву у відповідності до ст. 261 КАС України.

У відповідності до ч.8 ст. 262 КАС України, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їхні усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ст.ст. 159,162 КАС України відповідач не скористався своїм правом та не направив суду відзив на позовну заяву, із викладенням заперечень проти неї. Як вбачається з матеріалів справи відповідачі отримали копію позовної заяви та ухвалу суду від 28.11.2025 року - 28.07.2026 року, що підтверджується довідками про доставку електронного документу.

За даних обставин, суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч.6 ст. 162 КАС України.

Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту - ПДР).

Згідно пунктів 8,11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII, поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання; регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані: знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

У відповідності до пункту 1.3. ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Пунктом 1.9. Розділу 1 ПДР визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до частини 1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно з пункту 1 статті 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 05.11.2025 року поліцейським 2 взводу 2 роти 3 батальйону 1 полку Управління патрульної поліції в місті Києві сержантом поліції в місті Києві сержантом поліції Соколовим Владиславом Дмитровичем винесено постанову серії ЕНА № 6092547 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі відносно ОСОБА_1 за ч. 6 ст. 122 КУпАП, згідно з якою останнього притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1700,00 грн.

При цьому, як зазначено у вказаній постанові, що 05.11.2025 о 19 год. 53 хв. водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом MERSEDES-BENZ C 200 державний номерний знак НОМЕР_1 в місті Києві по бульвару Лесі Українки здійснив зупинку в дії знаку 1.35 чим порушив п. 8.4. ґ, порушення інформаційно-вказівних знаків та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч.6 ст.122 КУпАП.

Так, відповідно до частини 6 статті 122 КУпАП, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю» - тягнуть за собою накладення штрафу від шістдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

За змістом п. 8.1 ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.

Відповідно до п. 8.4.ґ ПДР дорожні знаки (додаток 1) поділяються на групи: інформаційно-вказівні знаки. Запроваджують або скасовують певний режим руху, а також інформують учасників дорожнього руху про розташування населених пунктів, різних об`єктів, територій, де діють спеціальні правила.

У главі 1 розділу 34 ПДР встановлено, що дорожній знак 1.35 «Перегін худоби» це ділянка дороги, на якій можлива поява худоби.

Таким чином, судом встановлено та обставини підтверджуються матеріалами справи, що позивач обґрунтовано не погоджувався з адміністративним порушенням та адміністративним стягненням та наполягав на тому, що він не порушував правил дорожнього руху.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Однак, не зважаючи на те, що згідно вищевказаної норми Закону, доказами по справі є також пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, у оскаржуваній постанові не надано будь-якої оцінки поясненням позивача, а також будь-яких доказів щодо вчинення позивачем адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного, порушення ПДР, за що передбачена відповідальність КУпАП, має підтверджуватися відповідними доказами, перелік яких наведений у ст. 251 КУпАП, який не є вичерпний.

Крім того, суду взагалі не надано доказів скоєння позивачем правопорушення, зазначеного у постанові від 05.11.2025 в порядку ст. 251 КУпАП, а саме щодо фіксування зазначених подій технічними приладами, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, чи інших документів.

З урахуванням наведеного, в даному випадку слід окремо зазначити, що відповідно до положень ст. 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Крім того, відповідачем не надано доказів, що транспортним засобом MERSEDES-BENZ С200 державний номерний знак НОМЕР_1 керував позивач та здійснив зупинку в дії знаку 1.35 чим порушив п. 8.4. ґ, порушення інформаційно-вказівних знаків та скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 6 ст.126 КУпАП

З огляду на вказане, суд прийшов до висновку, що відповідачем, в порушення вимог ст. 280 КУпАП, не було встановлено, чи було вчинено правопорушення, чи винний позивач в його вчиненні, чи підлягає він адміністративній відповідальності та інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.

Дорожні знаки, що відповідають місцю для інвалідів: 5.42.1 «Місце для стоянки», табличка 7.17 «Особи з інвалідністю». Тільки у поєднанні вони позначають спеціальне місце для осіб з інвалідністю. На цей знак і табличку в постанові посилань немає, натомість є посилання на знак 1.35, яким згідно ПДР є «Перегін худоби».

Із оскаржуваної постанови не зрозуміло, в чому суть порушення, так як з її тексту, водій вчинив зупинку в зоні дії знаку 1.35 «Перегін худоби». З тексту постанови взагалі не зрозуміло, за що притягнуто до відповідальності. Логічний зв`язок між описом порушення, номером знаку 1.35, пунктом ПДР 8.4.ґ. та складом правопорушення ч. 6 ст. 122 КУпАП, не прослідковується.

Таким чином, в постанові неправильно визначений нормативний акт (пункт Правил дорожнього руху), який передбачає відповідальність за інкриміноване позивачу адміністративне правопорушення.

Суд уважає, що оскаржувана постанова не містить повного розкриття об`єктивної сторони правопорушення, що унеможливлює її віднесення до порушень зупинка чи стоянка транспортних засобів на місцях, що позначені відповідними дорожніми знаками або дорожньою розміткою, на яких дозволено зупинку чи стоянку лише транспортних засобів, якими керують водії з інвалідністю або водії, які перевозять осіб з інвалідністю (крім випадків вимушеної стоянки), а так само створення перешкод водіям з інвалідністю або водіям, які перевозять осіб з інвалідністю, у зупинці чи стоянці керованих ними транспортних засобів, неправомірне використання на транспортному засобі розпізнавального знака «Водій з інвалідністю».

Отже, в оскаржуваній постанові, а саме в описі обставин та суті адміністративного правопорушення відсутня об`єктивна сторона правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною шостою статті 126 КУпАП, що свідчить про протиправність такої.

Відповідно до ч. 2 ст. 283 КУпАП, постанова повинна містити найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справ (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об`єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.05.2020 року у справі № 513/899/16-а.

Слід зазначити, що норми ст. 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Принцип презумпції невинуватості, передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

За таких обставин, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 126 КУпАП, за викладених у постанові обставин, на думку суду, є недоведеним та не тягне за собою відповідальність за визначеною частиною статті КУпАП.

У відповідності з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

В той же час, в порушення вказаних вимог, інспектором не було вжито всіх заходів до повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставини, що мали значення для правильного вирішення справи належним чином за таких підстав оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005р. №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

Стаття 62 Конституції України встановлює, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п. 282), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду всіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення.

Висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17 зазначив, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку. Посилання на оскаржувану постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності як на беззаперечний доказ вчинення ним правопорушення є помилковим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Однак, відповідач, який отримав ухвалу про відкриття провадження у справі, не надав суду будь-яких доказів в обґрунтування правомірності своїх дій, також у встановлений строк відзив на позов, із викладенням заперечень проти нього, не подав.

В даному випадку, суду не надано доказів наявності в діях позивача усіх ознак складу правопорушення за ч. 6 ст. 126 КУпАП, викладених в оскаржуваній постанові від 05.11.2026 року обставин, оскільки відсутні докази вчинення ОСОБА_1 вказаного адміністративного правопорушення.

За таких обставин, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 6 ст. 126 КУпАП, за викладених у постанові обставин, на думку суду, є недоведеним та не тягне за собою відповідальність за визначеною частиною ч. 6 статті 126 КУпАП.

Судом враховано, що до оскаржуваної постанови не було додано фото - та відеофіксації правопорушення.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.

Частиною третьою ст. 286 КАС України визначено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: - залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; - скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); - скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що відповідачем не доведено правомірність своїх дій при складанні оскаржуваної постанови, суд приходить до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню, а тому вважає за необхідне скасувати постанову серії ЕНА № 6092547 від 05.11.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 126 КУпАП України. При цьому, з урахуванням вимог п.3 ч.3 ст.286 КАС України, суд приходить до висновку і про задоволення позовних вимог в частині закриття справи про адміністративне правопорушення відповідно до вимог п.1 ст.247 КУпАП України.

При цьому, суд зазначає, що Особливості розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ визначені §2 Глави 11 КАС України.

З урахуванням положень, визначених п. 10 ч. 6 ст. 12 КАС України, справа є незначної складності, тому підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Одночасно судом встановлено, що згідно з ч. 4 ст. 46 КАС України відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до вимоги ч.ч. 3, 4 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача.

Згідно з ч. 5 ст. 48 КАС України під час вирішення питання про залучення співвідповідача чи заміну належного відповідача суд враховує, зокрема, чи знав або чи міг знати позивач до подання позову у справі про підставу для залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Частина 1 ст. 2 КАС України визначає, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг» (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Відповідно до ст. 213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень (ч. 1 та ч. 2 ст. 222 КУпАП).

При цьому, приписами ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що систему поліції складають: 1) центральний орган управління поліцією; 2) територіальні органи поліції.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про Національну поліцію» територіальні органи поліції утворюються як юридичні особи публічного права в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах та як міжрегіональні (повноваження яких поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць) територіальні органи у межах граничної чисельності поліції і коштів, визначених на її утримання.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що при розгляді справ про адміністративні правопорушення, зокрема, передбачені ч. 6 ст. 126 КУпАП інспектори відповідного орану діють не як самостійний суб`єкт владних повноважень, а від імені центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а саме від імені органів Національної поліції і її територіальних органів.

Використання у зазначених вище нормах формулювань «від імені органів Національної поліції» вказує на те, що відповідачем у таких справах, які розглядаються судом в порядку, визначеному КАС України, є саме орган Національної поліції суб`єкт владних повноважень, а не підрозділ Національної поліції або ж особа, яка перебуває з цим органом у трудових відносинах та від його імені здійснює розгляд справ про адміністративні правопорушення та накладає адміністративні стягнення.

Правову позицію з даного питання було висловлено Верховним Судом у Постанові від 26.12.2019 року по справі № 724/716/16-а (провадження № К/9901/12750/18).

Як вбачається з позову, позивач оскаржує постанову серії ЕНА № 6092547 від 05.11.2025 у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 126 КУпАП.

В свою чергу, позивачем в якості відповідача також визначено Управління патрульної поліції в м. Києві.

З огляду на викладене, оскільки відповідач Управління патрульної поліції в м. Києві не є належним відповідачем у цій справі, суд зазначає, що належним відповідачем може бути лише орган Національної поліції, від імені якого діяв співробітник поліції, і який є юридичною особою.

Суд звертає увагу на те, що органом Національної поліції у цьому випадку є Департамент патрульної поліції, тобто суб`єкт владних повноважень, від імені якого винесена постанова про застосування адміністративного стягнення, при цьому Управління патрульної поліції в Закарпатській області є лише територіальним підрозділом Департаменту патрульної поліції та не має статусу юридичної особи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що належним відповідачем у цій справі є Департамент патрульної поліції. Так, Департамент патрульної поліції є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У справах щодо оскарження постанов про адміністративне правопорушення у розумінні положень статей 287, 288 КУпАП, як і в інших справах, які розглядаються судом у порядку позовного провадження, слід застосовувати статті 2-5 Закону України «Про судовий збір», які пільг за подання позовної заяви, відповідних скарг у цих правовідносинах не передбачають. З огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Такої позиції притримується Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові по справі № 543/775/17 від 18.03.2020 року.

З огляду на викладене, враховуючи задоволення позовних вимог щодо вимоги про щодо скасування оскаржуваної постави, то суд приходить до висновку, що потрібно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача Департаменту патрульної поліції на користь позивача судовий збір саме в розмірі 605,60 грн.

Керуючись ст. ст. 8, 9, 19, 25, 72, 77, 78, 90, 121, 139, 241-246, 250, 251, 286, 293, 295 КАС України; ст. ст. 38, 122, 251, 254, 280, 289 КУпАП, суд, -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції, Департаменту патрульної поліції, про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, - задовольнити.

Постанову від 05 листопада 2025 року серії БАД № 6092547, винесену поліцейським 2 взводу 2 роти 3 батальйону полку 1 Управління патрульної поліції в місті Києві сержантом поліції Соколовим Владиславом Дмитровичем про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 за ч. 6 ст.126 КУпАП - скасувати.

Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст.126 КУпАП та накладення адміністративного стягнення згідно постанови від 05 листопада 2026 року серії ЕНА №6092547.

Стягнути з Департаменту патрульної поліції, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Київській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн.

З урахуванням ч.4 ст.286 КАС України, рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду на протязі десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Управління патрульної поліції у м. Києві, адреса місцезнаходження: 03151, місто Київ, вул. С. Хороброго, 9.

Відповідач: Департамент патрульної поліції, код. ЄДРПОУ 40108646, адреса місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3.

Суддя: