Рішення № 139115908, 20.08.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/27099/25

Провадження №: 2/752/3642/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючого судді Митрофанової А.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» (далі - ТОВ «Глобал Спліт», Товариство) звернулось через підсистему «Електронний суд» до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 112 717,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 20.01.2023 року між АТ «Банк Кредит Дніпро», правонаступником якого є позивач ТОВ «Глобал Спліт», та відповідачем по справі ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 22030000539300 від 20.01.2023 року, на підставі якого Кредитор надав відповідачу кредит у розмірі 64 400,00 грн., строком на 48 місяців до 18.10.2025 року. зі сплатою відсотків за користування кредитом, фіксованою процентною ставкою 0,001% річних. 28.07.2022 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1/28072022 до кредитного договору, згідно якої сторони підтвердили, що сума загальної заборгованості відповідача становить 66 158,57 грн., а також погодили продовжити строк кредитування до 18.07.2027 року та встановили новий розмір щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,5 % від суми заборгованості.

28.05.2025 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Глобал Спліт» укладено договір факторингу № 28/05/25/1, згідно умов якого ТОВ «Глобал Спліт» набуло право вимоги до боржників, в точу числі до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № 22030000539300 від 20.01.2023 року.

Як зазначає позивач, відповідачем не виконано взяті на себе зобов`язання відповідно до умов договору, у зв`язку із чим станом на 13.10.2025 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 112 717,01 грн., яка складається з: 64 058,57 грн. - залишок простроченого кредиту; 1,41 грн. - залишок прострочених відсотків; 48 657,03 грн. - залишок прострочених комісій.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.11.2025 для розгляду цивільної справи №752/27099/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 листопада 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов.

Відзиву на позовну заяву чи інших письмових пояснень щодо суті спору, а також заява про проведення розгляду справи з повідомленням учасників справи, або ж повідомлення про адресу іншого місця проживання, від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідач належним чином повідомлявся про розгляд справи. Зокрема, копія позовної заяви з додатками до неї у відповідності до вимог частини сьомої статті 43 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) були направлені позивачем на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача листом з описом вкладення.

Копія ухвали суду від 24 листопада 2025 року направлялася на адресу зареєстрованого місця проживання відповідача рекомендованим листом з повідомленням, який повернувся на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

З огляду на те, що на поштовому повідомленні проставлено відмітку «адресат відсутній за вказаною адресою», тобто за зареєстрованим місцем проживання відповідача, в силу положень пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України вважається, що поштове відправлення вручено відповідачеві та він є повідомленим про розгляд справи.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).

Згідно постанов Верховного Суду від 20 січня 2023 року у справі №465/6147/18, від 30 листопада 2022 року у справі №759/14068/19, від 30 листопада 2022 року у справі №725/486/22, суд, який комунікує з учасником за допомогою повідомлених ним засобів, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.

У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною восьмою статті 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Оскільки відповідач у встановлений судом строк не подав до суду відзив на позовну заяву, то суд на підставі частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Глобал Спліт» підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Як вбачається з статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Судом встановлено, що 18.10.2021 між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 22030000539300. Договір особисто підписаний ОСОБА_1 , у тому числі шляхом проставлення підпису на кожній сторінці договору.

Підписанням кредитного договору № 22030000539300 від 18.10.2021 ОСОБА_1 засвідчив розуміння тих обставин, що кредитний договір складається з публічної частини договору, якою є Універсальний договір банківського обслуговування фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро», що розміщений у чинній на той момент редакції на офіційному сайті банку, та індивідуальної частини договору, якою є цей кредитний договір.

Підписанням кредитного договору № 22030000539300 від 18.10.2021 ОСОБА_1 підтвердив акцептування умов Універсального договору банківського обслуговування фізичних осіб, беззаперечну та безумовну згоду з цими умовами та розуміння їх змісту.

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору № 22030000539300 від 18.10.2021 АТ «Банк Кредит Дніпро» зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит, а ОСОБА_1 зобов`язався повернути наданий кредит, сплатити проценти за його використання та комісію за його обслуговування, а також належним чином виконати інші зобов`язання у порядку, передбаченому договором.

Відповідно до п.п. 1.2, 1.3, 5.1 кредитного договору № 22030000539300 від 18.10.2021 сторонами було погоджено наступні умови кредитування: сума кредиту - 64 400,00 грн., строк кредитування - 48 місяців, кінцева дата повернення кредиту - 18.10.2025 року року, цільове призначення кредиту - на споживчі потреби, фіксована процентна ставка за користування кредитом - 0,001% річних, щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості: з 18.10.2021 року по 17.11.2022 року - 4,25 % від суми кредиту, з 18.11.2022 року по 17.11.2023 року - 3 % від суми кредиту, з 18.11.2023 року по 17.11.2024 року - 2 % від суми кредиту, з 18.11.2024 року по 18.10.2025 року - 1,25 % від суми кредиту; спосіб надання кредиту - шляхом безготівкового переказу погодженої суми грошових коштів на поточний рахунок ОСОБА_1 , що відкритий в АТ «Банк Кредит Дніпро».

Кредитний договір № 22030000539300 від 18.10.2021 вміщує в собі графік платежів (розділ 4 договору), який містить інформацію щодо розміру щомісячного платежу за кредитним договором, порядку його формування та обчислення його складових, а також відомості щодо реальних витрат за кредитом та його загальної вартості.

Окрім цього, 18.10.2021 року ОСОБА_1 ознайомився та особисто підписав паспорт споживчого кредиту, який містить вичерпну інформацію щодо специфікації кредитного продукту, який йому надається на підставі кредитного договору № 22030000539300 від 18.10.2021.

28.07.2022 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1/28072022 до кредитного договору, згідно якої сторони підтвердили, що сума загальної заборгованості відповідача становить 66 158,57 грн., а також погодили продовжити строк кредитування до 18.07.2027 року та встановили новий розмір щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,5 % від суми заборгованості.

Таким чином, судом встановлено, що між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 виникло кредитне зобов`язання на вищезазначених умовах.

Судом також встановлено, що АТ «Банк Кредит Дніпро» належним чином виконало своє зобов`язання за кредитним договором № 22030000539300 від 18.10.2021, надавши у розпорядження ОСОБА_1 погоджену суму кредиту, що підтверджується випискою з особового рахунку відповідача.

Зі змісту виписки по особовому рахунку, розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що за період з 18.10.2021 по 28.05.2025 ОСОБА_1 не забезпечив надходження на банківський рахунок суми грошових коштів, достатньої для списання банком в якості сплати щомісячного платежу та погашення кредитної заборгованості, частково сплативши тіло кредиту в розмірі 2100,00 грн., процентів в розмірі 0,27 грн. та комісію в розмірі 8479,02 грн.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Таким чином, судом встановлено факт порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання з повернення заборгованості за кредитним договором.

Зі змісту розрахунку заборгованості та виписки по рахунку судом встановлено, що внаслідок порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за укладеним договором виникла заборгованість у загальному розмірі 112 717,01 грн., з яких: 64 058,57 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1,41 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 48 657,03 грн. - заборгованість за комісією за обслуговування кредиту.

Аналізуючи обґрунтованість розміру заборгованості відповідача за кредитним договором, суд звертає увагу, що належним чином дослідити поданий стороною доказ розрахунку заборгованості за кредитним договором, перевірити його та оцінити в сукупності і взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду (постанова КЦС ВС від 25.05.2022 року у справі № 219/7527/16-ц).

Кредитна заборгованість визначається умовами кредитного договору та вимогами закону, а суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду немає сумніву. Суд першої інстанції у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову у повному обсязі (постанова КЦС ВС від 07.06.2023 року у справі № 234/3840/15-ц).

Зважаючи на умови кредитування, що були погоджені сторонами, обставини часткового погашення заборгованості відповідача за тілом кредиту, що вбачаються з виписки по рахунку, суд погоджується з наданим стороною позивача розрахунком заборгованості лише в частині заборгованості за тілом кредиту та за процентами за його використання.

У той же час, розрахунок заборгованості за комісією за обслуговування кредиту, як і вимоги про стягнення такої заборгованості, суд вважає необґрунтованими з огляду на наступне.

У постанові ВП ВС від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 зроблено висновок, що законодавство про споживче кредитування не забороняє банкам встановлювати комісію за обслуговування кредиту. У той же час, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічні висновки також було зроблено у постановах КЦС ВС від 08.03.2023 року у справі № 204/2820/21, від 29.11.2023 року у справі № 461/2857/20.

Обов`язок ОСОБА_1 щодо сплати щомісячної сплати комісії за обслуговування кредиту передбачений п. 1.2 кредитного договору № 22030000539300 від 18.10.2021, а також додатковою угодою до нього. Разом з тим, ані вказаний кредитний договір та додаткова угода, ані додатки до нього, ані будь-які інші матеріали позовної заяви не містять вичерпної та конкретної інформації щодо переліку додаткових та супутніх банківських послуг, які пов`язані з обслуговуванням кредиту та за які встановлено відповідну плату.

Так, у п. 2.1 кредитного договору № 22030000539300 від 18.10.2021 зазначається, що супровідні та супутні послуги, що надаються банком та придбаваються ОСОБА_1 , є послуги з обслуговування банківського рахунку та платіжні послуги, що надаються ОСОБА_1 у зв`язку з отриманням кредиту та/або виконанням договору, у тому числі погашенням заборгованості за договором.

Однак, ані вказаний пункт договору, ані будь-які інші його положення не містять конкретного та вичерпного переліку таких супровідних та супутніх послуг.

Стороною позивача надано Універсальний договір банківського обслуговування клієнтів - фізичних осіб у АТ «Банк Кредит Дніпро», який є публічною частиною кредитного договору № 22030000539300 від 18.10.2021. Як було встановлено судом раніше, матеріали позовної заяви вказують на ті обставини, що ОСОБА_1 ознайомився зі змістом вказаного документа у редакції, що була чинною на момент підписання кредитного договору, а також прийняв умови публічного договору шляхом приєднання до них та засвідчив відсутність будь-яких заперечень проти них.

Разом з тим, за результатами дослідження положень Універсального договору банківського обслуговування, а саме - розділу 6 «Додаткові та супровідні послуги» судом встановлено, що вказані положення в силу публічного характеру самого договору містять загальний перелік додаткових та супровідних послуг, які можуть надаватися клієнтам банку відповідно до діючих процедур та встановлених тарифів.

Тобто, положеннями вказаного договору передбачаються не конкретні додаткові та супровідні банківські послуги, що надаються ОСОБА_1 на підставі кредитного № 22030000539300 від 18.10.2021, а лише перелік таких послуг, які в цілому можуть бути надані за умови їх підключення. При цьому відомості про те, що такі послуги були підключені ОСОБА_1 та складали зміст банківського обслуговування його рахунку у матеріалах справи відсутні.

Так само положеннями п. 7.9 Універсального договору банківського обслуговування, яким визначено особливості надання та користування банківською послугою «Кредит готівкою», яка була надана ОСОБА_1 на підставі кредитного договору № 22030000539300 від 18.10.2021, передбачено лише особливості стягнення комісії за обслуговування кредитної заборгованості, однак не визначено зміст та види послуг, за які встановлюється така комісія.

Відсутність вичерпного та детального переліку додаткових і супутніх банківських послуг, які складають зміст обслуговування кредитної заборгованості, позбавляє суд можливості перевірити дотримання вимог законодавства про споживче кредитування в частині заборони встановлення плати за отримання клієнтом послуг, які є безкоштовними. Відповідно це позбавляє суд можливості перевірити обґрунтованість та правомірність нарахування заборгованості за комісією за обслуговування кредитом.

Таким чином, стороною позивача не надано жодних доказів, які б давали можливість встановити 1) конкретні банківські послуги, які становлять зміст обслуговування кредиту та за які встановлюється щомісячна плата, та 2) що такі послуги не належать до переліку послуг, які відповідно до законодавства про споживче кредитування позичальник може отримувати безкоштовно.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу, набуття, зміни, встановлення, припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

Аналогічні висновки щодо нікчемності положень договору, якими встановлено обов`язок позичальника зі сплати комісії за обслуговування кредиту без визначення конкретного переліку послуг, за які така комісія сплачується, викладено у постанові КЦС ВС від 10.01.2024 у справі № 727/5461/23.

Оскільки положення кредитного договору № 22030000539300 від 18.10.2021 щодо обов`язку ОСОБА_1 щомісячно сплачувати на користь АТ «Банк Кредит Дніпро» комісію за обслуговування кредиту є нікчемними, то нарахування заборгованості за такою комісією не відповідає актам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Фактором, у свою чергу, може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Таким чином, договірні відносини факторингу передбачають особливий суб`єктний склад, оскільки сторонами такого договору можуть бути лише чітко визначені актом цивільного законодавства особи: клієнтом за договором факторингу може бути будь-яка фізична та юридична особа, які є суб`єктами підприємницької діяльності (ч. 2 ст. 1079 ЦК України), а фактором - банк чи інша фінансова установа, яка має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України).

У Постанові ВС від 18.10.2023 у справі № 905/306/17, а також постановах Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012 зазначено, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Судом встановлено, що 28.05.2025 року між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Глобал Спліт» було укладено договір факторингу № 28/05/25/1, відповідно до п. 1.1 якого ТОВ «Глобал Спліт» зобов`язалося передати АТ «Банк Кредит Дніпро» грошові кошти в розпорядження, а АТ «Банк Кредит Дніпро» за це зобов`язалося відступити на користь ТОВ «Глобал Спліт» права грошової вимоги до боржників відповідно до реєстру боржників згідно з додатком № 1.

Відповідно до п. 6.2.2 договору факторингу № 28/05/25/1 від 28.05.2025 року, права вимоги переходять до ТОВ «Глобал Спліт» з моменту набрання чинності даним договором та підписання акту приймання-передачі прав вимоги. Перехід права вимоги відбувається шляхом підписання сторонами та скріплення печатками сторін акту приймання-передачі прав вимоги.

Відповідно до п. 7.1 договору факторингу № 28/05/25/1 від 28.05.2025 року ТОВ «Глобал Спліт» здійснює фінансування АТ «Банк Кредит Дніпро» у розмірі 3 800 001 грн.

Зі змісту платіжної інструкції № 5252 від 28.05.2025 року судом встановлено факт виконання ТОВ «Глобал Спліт» свого обов`язку, передбаченого п. 7.1 договору факторингу, а саме здійснення фінансування АТ «Банк Кредит Дніпро» шляхом переказу на рахунок останнього грошових коштів у сумі 3 800 001 грн.

28.05.2025 АТ «Банк Кредит Дніпро» та ТОВ «Глобал Спліт» було підписано та скріплено печатками акти приймання-передачі реєстру боржників та прав вимог.

Зі змісту реєстру прав вимоги, реєстру боржників, що є додатками до договору факторингу № 28/05/25/1 від 28.05.2025 року, встановлено, що АТ «Банк Кредит Дніпро» відступило на користь ТОВ «Глобал Спліт» право вимоги до ОСОБА_1 , яке виникло на підставі кредитного договору № 22030000539300 від 18.10.2021 та складається з права вимоги заборгованості у загальному розмірі 112 717,01 грн., з яких: 64 058,67 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1,41 грн. - заборгованість за процентами за користування кредитом; 48 657,03 грн. - заборгованість за комісією за обслуговування кредиту.

Таким чином, судом встановлено факт отримання ТОВ «Глобал Спліт» права вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 22030000539300 від 18.10.2021.

Одним з основних принципів цивільного судочинства є змагальність сторін (стаття 12 ЦПК України). Статтею 81 ЦПК України на сторін покладено обов`язок довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У спірних правовідносинах саме на позивача покладено обов`язок довести суду факт укладення між сторонами кредитного договору або отримання права вимоги за цим договором та прострочення виконання позичальником взятих на себе зобов?язань, а на відповідача - обов`язок спростувати розмір існуючої заборгованості.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови ВС від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З урахуванням вищевикладеного, суд за результатами повного, всебічного дослідження матеріалів позовної заяви, на основі достатньої сукупності належних, допустимих та достовірних доказів приходить до висновку, що позивачем доведено факт виникнення кредитного зобов`язання між АТ «Банк Кредит Дніпро» та ОСОБА_1 , а також виконання банком свого зобов`язання за кредитним договором. Крім того, матеріалами справи підтверджується порушення ОСОБА_1 свого зобов`язання за кредитним договором та отримання позивачем права вимоги до ОСОБА_1 за цим кредитним договором.

З урахуванням вищевикладених правових норм та наявних доказів, суд вважає, що позивачем доведено і обґрунтовано виникнення заборгованості лише у розмірі 64 059,97 грн, з яких: 64 058,57 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 1,41 грн. - проценти за користування кредитом. Вимоги щодо стягнення заборгованості зі сплати комісії за обслуговування кредиту суд вважає необґрунтованими та безпідставними у зв`язку із нікчемністю умов договору в цій частині. При цьому, як вже було зазначено вище, судом встановлено, що відповідачем було сплачено комісію в розмірі 8479,02 грн, яка, з урахуванням нікчемності даної умови договору, підлягає зарахуванню до загального розміру заборгованості, в зв`язку із чим він підлягає зменшенню і становить 55 580,95 грн.

На підставі викладеного суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № 22030000539300 від 18.10.2021 в розмірі 55 580,95 грн.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1194,49 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт» заборгованість за кредитним договором № 22030000539300 від 18.10.2021 в розмірі 55 580,95 грн грн., а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1194,49 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

1. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Глобал Спліт», адреса: 01033, місто Київ, вулиця Жилянська, 5-Б, офіс 5, код ЄДРПОУ - 41904846;

2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 .

Суддя А.О. Митрофанова