Рішення № 139115907, 20.08.2026, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/20559/25

Провадження №: 2/752/3148/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 серпня 2026 року Голосіївський районний суд міста Києва в складі головуючої судді Митрофанової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» (далі - ТОВ «Таліон Плюс», Товариство) звернулось через засоби електронного зв`язку до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 111 645,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що 09.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі - ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», первісний кредитор) та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії №300464776 у формі електронного документа з використанням електронного підпису у виді одноразового ідентифікатора. Первісний кредитор свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику кредитні кошти у визначеному договором розмірі - 27 000,00 грн, шляхом перерахування на банківську картку, вказану позичальником у заяві при укладенні договору. Проте, відповідач зі свого боку допустив порушення виконання умов кредитного договору, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Вказував, що 28.01.2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір про відступлення права вимоги №МВ-ТП/19, відповідно до якого позивач набув права вимоги, в тому числі за кредитним договором укладеним з ОСОБА_1 .

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не виконав свої зобов`язання за кредитним договором №300464776 від 09.06.2024, укладеним з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», ТОВ «Таліон Плюс» просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 111 645,00 грн, з яких: 27 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту, 84 645,00 грн - заборгованість за відсотками, а також судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2025 для розгляду цивільної справи №752/20559/25 визначено суддю Голосіївського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 29 серпня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов, а також витребувано від АТ КБ «ПриватБанк» інформацію, що становить банківську таємницю.

29.10.2025 від АТ «Універсал Банк» надійшла витребувана судом інформація.

19.11.2025 року до суду надійшов відзив представника відповідача ОСОБА_2 на позовну заяву. У даному відзиві представник відповідача заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що позивач не підтвердив факт укладення кредитного договору, а також не довів належним чином факт існування заборгованості, в тому числі первинних бухгалтерських документів стосовно видачі кредиту в розмірі 27 000,00 грн., його погашення. Крім того, позивачем не надано доказів існування у позивача права вимоги до відповідача, а нарахування відсотків в розмірі, що перевищує 1% денної процентної ставки, є незаконним.

Заперечуючи проти позову, представник відповідача вказала і на незаконність нарахування штрафних санкцій, у погашення яких було зараховано сплачену відповідачем суму в розмірі 13 500,00 грн., а також на незаконність нарахування відсотків за межами строку дії кредитного договору. Крім того, нарахування відсотків у розмірі, вказаному відповідачем, є кабальними для відповідача, явно завищеними та такими, що не відповідають вимогам ЗУ «Про захист прав споживачів», що є підставою для відмови у їх стягненні. На думку представника відповідача, кредитний договір є недійсним у зв`язку із нечесною підприємницькою практикою, а відповідачем при укладенні договору ніяких документів отримано не було.

Посилаючись на викладені обставини, а також відсутність належних доказів, в тому числі і щодо отримання позивачем права вимоги до відповідача, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

27.11.2025 року до суду надійшла відповідь представника позивача Дорошенко О.В. на відзив представника відповідача. У даній відповіді представник позивача зазначає про правомірність та дійсність укладеного кредитного договору та наявність належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог, правильності нарахування процентів в межах погодженого строку надання кредиту. Крім того, представник позивача зауважила, що заперечення відповідача ґрунтуються виключно на припущеннях і не підтверджені жодними доказами, а також не спростовують факт невиконання ним своїх зобов`язань за кредитним договором.

Посилаючись на викладене, представник позивача просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

11.12.2025 року до суду надійшли заперечення представника відповідача ОСОБА_2 на відповідь представника позивача на відзив. У даних запереченнях представник відповідача наполягає на незаконності нарахування позивачем процентів у розмірі, що перевищує 1 % денної процентної ставки та наводить власний розрахунок, за яким розмір заборгованості за відсотками має бути не більше 15 255,00 грн.

Посилаючись на викладене, а також на заперечення, викладені у відзиві, представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову.

У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною восьмою статті 279 ЦПК України визначено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ «Таліон Плюс» підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Положеннями статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (стаття 13 ЦПК України).

Відповідно до приписів статті 12 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Як убачається з матеріалів справи та установлено судом, 09.06.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 300464776, у формі електронного документа, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 27 000,00 грн. Грошові кошти були перераховані на банківську картку позичальника № НОМЕР_1 .

Згідно з п. 3.1 договору позичальнику надається Дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може збільшувати суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк Дисконтного періоду користування складає 30 (тридцять) днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк Дисконтного періоду користування кредитом вираховується за порядком передбаченим п. 3.2. договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення договору строк дії кредитної лінії, строк Дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення договору по відношенню до дати надання першого траншу за договором.

У пункті 3.2 сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. договору строк Дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом Дисконтного та Пільгового періодів оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку Дисконтного періоду, кількість продовжень Дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.

Відповідно п. 3.3. договору, для здійснення першої пролонгації Дисконтного періоду за цим договором позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 днів Дисконтного періоду проценти у розмірі 8100,00 грн. Про суму нарахованих процентів, що позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій позичальник інформується через особистий кабінет.

Згідно з п 7.1. договору, на момент укладення цього договору сторони дійшли згоди, що рекомендована дата погашення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є датою закінчення Дисконтного періоду кредитування - 09.07.2024 року, а саме: протягом 30 (тридцять) днів від дати отримання першого траншу позичальником.

Згідно п. 7.3 договору, кінцева дата повернення кредиту 09.07.2029 року.

Згідно з п. 8.1 договору кредиту за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, інших витрат позичальника, крім процентів за належне користування кредитом, договором не передбачено.

Відповідно до умов п. 8.3. на момент укладення цього договору та отримання першого траншу за цим договором базова процентна ставка складає 1,5% відсотків в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 547,50 грн відсотків річних.

Відповідно до п.11.1 договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів за договором підтверджується випискою з банківського рахунку відповідача, наданої АТ КБ «ПриватБанк» на виконання ухвали суду про витребування доказів за 09.06.2024 року, з якої вбачається зарахування на картку відповідача № НОМЕР_2 09.06.2024 року суми в розмірі 27 000,00 грн. з приміткою платежу «mnvo cm mc, viplata zaima Moneyveo».

Згідно із розрахунком заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором № 300464776 від 09.06.2024 року, розмір забргованості відповідача станом на 27.01.2025 року становив: 27 000,00 грн - тіло кредиту, 25 110,00 грн - відсотки за користування кредитом, 6750,00 грн - неустойка.

28.01.2025 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклало з ТОВ «Таліон Плюс» договір факторингу №МВ-ТП/19, за умовами якого до ТОВ «Таліон Плюс» від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перейшли права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі прав вимоги. Право вимоги означає весь обсяг прав грошових вимог клієнта за кредитним договором, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому.

У витязі з реєстру прав вимоги від 28.01.2025 року під порядковим номером 201 зазначено боржника ОСОБА_1 , номер кредитного договору - № 300464776 від 09.06.2024 року, заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) - 27 000,00 заборгованість по відсоткам - 25 110,00 грн, заборгованість по іншим нарахуванням - 6750,00 грн. Загальна заборгованість (сума відступленої грошової вимоги) - 58 860,00 грн.

Відповідно до розрахунку ТОВ «Таліон Плюс» заборгованості за кредитним договором, відповідачу нарахована заборгованість в сумі 118 395,00 грн, з яких: 27 000,00 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 84 645,00 грн - сума заборгованості за відсотками, 6750,00 грн. - неустойка.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 ЦК України визначено зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції визначені частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилами ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Судом встановлено, що при підписанні кредитного договору між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» сторонами було погоджено всі істотні умови договору.

Договір підписаний відповідачем електронним підписом, створеним за допомогою одноразового ідентифікатора KZZQ.

Позивачем до позовної заяви було надано докази переказу грошових коштів на картковий рахунок відповідача, вказаний при укладенні договору, у загальному розмірі 27 000,00 грн. Також дана обставина підтверджена відповіддю АТ КБ «ПриватБанк» разом з банківською випискою з рахунку відповідача.

Вказані докази є належними та достатніми для висновку про виконання первісним кредитором ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» свого обов`язку за кредитним договором щодо переказу коштів.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем фактично отримані кредитні кошти у розмірі 27 000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи.

Крім того, з наданого позивачем розрахунку заборгованості, складеного первісним кредитором, вбачається, що відповідачем було проведено ряд оплат, а саме: 09.07.2024 року на суму 8100,00 грн., 08.08.2024 року на суму 8100,00 грн., 07.09.2024 року на суму 8100,00 грн., 09.10.2024 року на суму 8640,00 грн., 27.11.2024 року на суму 22 815,00 грн., тобто вчинено конклюдетні дії. Суд зауважує що виходячи із розміру сум - 8100,00 грн., відповідачем неодноразово здійснювалась пролонгація дисконтного періоду.

Наведене в сукупності спростовує доводи сторони відповідача щодо недоведеності факту укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів.

Оскільки у добровільному порядку відповідач, отримані у кредит кошти не повернув ні на користь первісного кредитора, ані на користь позивача, то суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 27 000,00 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 84 645,00 грн, необхідно вказати наступне.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Припис абзацу 2 частини першої статті 1048ЦКУкраїни про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Встановлення строку дії кредитного договору має важливе значення для правильного вирішення справи з огляду на те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18)).

За умовами кредитного договору від 09.06.2024 року встановлено, що на момент укладення цього договору та отримання першого траншу за цим договором базова процентна ставка складає 1,50 % в день від суми залишку кредиту (п. 8.3).

Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.

Стаття 8 Закону України «Про споживче кредитування», якою передбачено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, була доповнена частиною п`ятою згідно із Законом №3498-IX від 22 листопада 2023 року.

Закон України від 22 листопада 2023 року №3498-ХІ«Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року.

Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Перехідні положення законопроекту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроекту.

Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону (яким, зокрема, доповнено пунктом 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Це узгоджуються із абзацом 2 частини 1 статті 39 Закону України «Про правотворчу діяльність» (нормативно-правовими актами, що застосовувалися до набрання чинності прийнятим (виданим) нормативно-правовим актом, встановлювався інший порядок регулювання відповідних суспільних відносин).

Договір кредитної лінії був укладений 09.06.2024 року, тобто, після внесення змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому дія пункту 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір.

Згідно з ч. 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

У частинах першій та другій статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Таким чином, п. 8.3 договору кредитної лінії № 300464776 від 09.06.2024 року укладеного між сторонами, щодо встановлення денної процентної ставки у розмірі 1,5 % з врахуванням положень ч. 5 ст. 12, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемним.

Отже, заборгованість відповідача по несплачених відсотках за договором кредитної лінії № 300464776 від 09.06.2024 року у період з 09.06.2024 року по 24.06.2025 року мав становити 102 870,00 грн (27 000 грн * 1% * 381 день).

В той же час, з наданого розрахунку вбачається, що відповідачем первісному кредитору було сплачено за період з 09.07.2024 року по 27.11.2024 року грошові кошти в розмірі 55 7555,00 грн., з яких 6750,00 грн. було зараховано на погашення неустойки.

В той же час, відповідно до Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022, а також п. 18 Перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання).

Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

З урахуванням наведеного, зарахування сплаченої суми в розмірі 6750,00 грн. на погашення неустойки було неправомірним і вказана сума підлягає зарахуванню на погашення відсотків.

Таким чином, з урахування проведених платежів, сума заборгованості відповідача про відсоткам в межах строку кредитування за заявлений позивачем період має становити 102 870,00 грн. - 55 755,00 грн. = 47 115,00 грн., що повністю відповідає положенням вищенаведеного Закону України.

При цьому суд відхиляє твердження сторони відповідача про те, що відсотки нараховано неправомірно поза межами строку кредитування, оскільки згідно умов договору сторони погодили, що дисконтний період становить 30 днів (і вказаний період відповідачем був неодноразово пролонгований), а кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 09.07.2029 року.

Таким чином нарахування відсотків за період з 09.06.2024 року по 24.06.2025 року відповідає умовам договору.

Суд також зауважує, що представник відповідача у відзиві неодноразово посилалась на недійсність договору, однак, із зустрічними позовних вимогами до суду не зверталась, презумпцію дійсності правочину не спростувала, доказів нечесної підприємницької практики тощо не надала.

В той же час, суд приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що вимоги щодо нарахування відсотків є несправедливими і значно перевищують розмір заборгованості за тілом кредиту, а реальна річна процентна ставка явно встановлена з порушенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд погоджується з такими доводами сторони відповідача з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23.

Вимога про нарахування та сплату вищезазначених відсотків, з огляду на розмір тіла кредиту (27 000,00 грн.), є явно завищеною та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

За таких обставин, з огляду на суттєву неспівмірність заявленого позивачем розміру заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитом та тілом кредиту, що не є справедливим та, з урахуванням положень п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також з урахуванням сплати відповідачем первісному кредитору на погашення відсотків суми в розмірі 55 755,00 грн, суд приходить до висновку, що стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» підлягає заборгованість в розмірі 40 500,00 гривень, яка складається з: 27 000,00 грн - тіло кредиту та 13 500,00 грн - відсотки за користування кредитом, що відповідатиме балансу інтересів кредитора та боржника.

З урахуванням наведеного, позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.

З урахуванням наведеного, з відповідача на користь ТОВ «Таліон Плюс» підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви пропорційно розміру задоволених вимог, а саме 879,33 грн.

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Із наданих та досліджених доказів на підтвердження витрат, понесених позивачем на оплату професійної правничої допомоги, судом встановлено, що звертаючись до суду представник позивача просив суд, стягнути із відповідача витрати на професійну допомогу в суді першої інстанції в розмірі 5 000,00 грн.

На підтвердження понесених витрат представником позивача до позовної заяви було надано копію договору про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024 року, що підписаний сторонами Адвокатським об`єднанням «Ліга юридичних технологій та інновацій» та ТОВ «Таліон Плюс», додаткову угоду № 1112 від 01.07.2025 року, відповідно до якої сторони погодили вартість послуг на суму 5 000,00 грн, з яких: аналіз кредитної справи та формування юридичного висновку - 1 000,00 грн, підготовка та направлення відповідачу досудової вимоги - 500,00 грн, збір доказів, перевірка, друк, належне засвідчення доказів, підготовка та направлення позовної заяви - 3 500,00 грн. Також надано акт виконаних робіт від 01.07.2025 року та платіжну інструкцію №1 113 від 01.07.2025 року про оплату вказаних послуг у розмірі 5 000,00 грн.

Згідно з положеннями частин першої-п`ятої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Надані позивачем докази на підтвердження факту понесених судових витрат на професійну правову (правничу) допомогу, у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції, є належними та достатніми для підтвердження складу та розміру витрат на правову допомогу.

Суд враховує положення ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України та виходить з засад пропорційності, відповідно до яких при частковому задоволенні позову судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки вимоги ТОВ «Таліон Плюс» задоволено частково, то сума судових витрат на професійну правничу допомогу, яка підлягає стягненню з відповідача пропорційно до задоволених вимог, становить 1815 грн.

Керуючись статтями 2, 4, 7, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованість за договором кредитної лінії №300464776 від 09.06.2024 у загальному розмірі 40 500,00 грн, а також понесені по справі судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 879,33 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1815 грн.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

1. Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», адреса: 14017, місто Чернігів, вул.Жабинського, 13, код ЄДРПОУ - 39700642;

2. Відповідач - ОСОБА_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 .

Суддя Митрофанова А.О.