Рішення № 139115753, 20.08.2026, Кіцманський районний суд Чернівецької області

Справа № 718/2035/26

Провадження 2/718/900/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" серпня 2026 р. м.Кіцмань Чернівецька область

Кіцманський районний суд Чернівецької області під головуванням судді Скорейка В.В., за участю секретаря судового засідання Безушко М.Д., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Представник товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» - Сахарова О.І. звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 8923241 від 03.04.2025 у розмірі 15246 грн, витрат зі сплати судового збору у розмірі 2 662,40 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 7 000 грн.

На обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що 03.04.2025 ТзОВ «Авентус Україна» та відповідач уклали Кредитний договір № 8923241 на суму 7000 грн. строком на 360 днів у формі електронного документа з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором А 3171. Періодичність сплати процентів кожні 30 днів, стандартна процентна ставка 1% в день.

Відповідно до п. 2.1 договору кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

03.04.2025 первісний кредитор ініціював переказ коштів на суму 7000 грн на банківську карту відповідача № 4441-11XX-XXXX-3569.

29.01.2026 між Первісним кредитором та позивачем укладено Договір факторингу № 29012026, відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором № 8923241 від 03.01.2025. Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 29012026 від 29.01.2026 ТОВ від ТзОВ «Авентус Україна» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 27916 грн.

На підставі наведеного представник товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» - Сахарова О.І. просить позов задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 06.07.2026 визначено вказану справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи відповідно до вимог ст. 274 ЦПК України.

У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження чи клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням, яке повернулося до суду з відміткою АТ «Укрпошта» «адресат відсутній».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідно до постанови КЦС ВС від 10.05.2023 № 755/17944/18 (61-185св23) довідка поштового відділення з позначкою про неможливість вручення судової повістки у зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою» вважається належним повідомленням сторони про дату судового розгляду, зазначене свідчить про умисне неотримання судової повістки.

Про час та місце розгляду справи відповідача додатково проінформовано через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

З боку відповідача до суду у встановлений законом строк відзив відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України і всі докази, що підтверджують заперечення проти позову, не надіслано, зустрічний позов не пред`явлено.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

При цьому, вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити відповідне рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з розглядом справ в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, встановив наступні факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до вимог ч. 1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом на підставі наданих матеріалів встановлено, що 03.04.2025 ТзОВ «Авентус Україна» та відповідач уклали Кредитний договір № 8923241 на суму 7000 грн. строком на 360 днів у формі електронного документа з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором А 3171. Періодичність сплати процентів кожні 30 днів, стандартна процентна ставка 1% в день.

Відповідно до п. 2.1 договору кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

03.04.2025 первісний кредитор ініціював переказ коштів на суму 7000 грн на банківську карту відповідача № НОМЕР_2 .

ТзОВ «Авентус Україна» виконало взяті на себе зобов`язання у повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі 7000 грн, відповідно до умов укладеного Договору, що підтверджується наданими банком на вимогу суду виписками по особовому рахунку відповідача, з якого встановлено, що платіжна картка № НОМЕР_3 (рахунок НОМЕР_4 ) емітована на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , і 03.04.2025 на дану картку зараховано платіж на суму 7000 грн. від «А2С Visa Easypay2».

Згідно із ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205,207 Цивільного кодексу України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19, від 23.03.2020 у справі № 404/502/18.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із п. 6 ч. 1 ст.3цього Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому, одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»,електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначенимст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Отримання відповідачем кредитних коштів в розмірі 7000 грн підтверджено Договором № 8923241 від 03.04.2025, який підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором А3171, письмовим листом ТзОВ «ФК Контрактовий дім» від 02.02.2026, довідкою ТзОВ «Авентус Україна» та випискою по рахунку відповідача, наданою АТ «УніверсалБанк», розрахунком заборгованості за Кредитним договором.

Відповідач не надавав своєчасно ТзОВ «Авентус Україна» кредитні кошти для погашення заборгованості за Кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов Договору.

Зазначений Договір відповідачем не оспорювався, у передбаченому законом порядку не визнаний недійсним/нікчемним.

29.01.2026 між Первісним кредитором та позивачем укладено Договір факторингу № 29012026, відповідно до умов якого Позивачу відступлено право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором № 8923241 від 03.01.2025. Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 29012026 від 29.01.2026 ТОВ від ТзОВ «Авентус Україна» до Позивача перейшло право вимоги до Відповідача на загальну суму 27916 грн.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За загальним правилом зобов`язання виконуються тими самими особами, які були кредитором і боржником під час їх виникнення. Але законодавство передбачає можливість заміни осіб (як кредитора, так і боржника) при збереженні предмета і змісту зобов`язання. Стосовно обсягу прав, що переходять до нового кредитора, Цивільний Кодекс України у ст. 514 закріплює правило, згідно з яким до нового кредитора переходять усі права первісного кредитора у зобов`язанні, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору вчинення відповідного правочину у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2)зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За змістом частини першої статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року №2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі Закон № 2664-III), факторинг вважається фінансовою послугою.

У пункті 5 частини першої статті 1 Закону № 2664-III зазначено, що фінансова послуга це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Вимоги до договору про надання фінансових послуг передбачені в статті 6 Закону № 2664-III.

Так, за змістом частини першої статті 6 Закону № 2664-III, договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб`єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім`я, по батькові, адреса проживання для фізичної особи, найменування та місцезнаходження для юридичної особи; 5)найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.

Крім того, відповідно до пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 106) зазначила такі характеристики договору факторингу як правочину: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г)за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватися у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляд різниці між номінальної вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону № 2664-III.

Крім того, у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 48) Велика Палата Верховного Суду додатково навела ознаки договору факторингу: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов`язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом про фінансові послуги умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.

Як вже зазначалося, відповідно до абзацу першого частини першої статті 1077 ЦК України договір факторингу передбачає, зокрема, те, що фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові свою грошову вимогу до третьої особи (боржника).

Звідси за договором факторингу фактор має надавати фінансову послугу, яка полягає в наданні коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (пункт 6 частини першої статті 4 Закону № 2664-III), тобто грошові кошти мають передаватися клієнту в розпорядження, і клієнт має сплатити фактору за відповідну послугу з фінансування (надання позики або кредиту).

При цьому така плата за надану фактором послугу може бути, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18, пункт 61), встановлена у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеною в договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатися як плата за надану фактором фінансову послугу.

Водночас грошова вимога, що передається клієнтом фактору, може відступатися клієнтом фактору у зв`язку з її продажем (частина перша статті 1084 ЦК України) або з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, оскільки за змістом частини другої статті 1084 ЦК України фактор має право в разі невиконання клієнтом зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок заставленої грошової вимоги до боржника.

Отже, договір факторингу є змішаним договором, який обов`язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги.

Верховний суд у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17 дійшов висновку, що передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.

Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі №905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором.

Підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.

У цій справі укладаючи договори факторингу, сторони цих договорів обумовили умову, яка полягає у тому, що передача права вимоги здійснюється на підставі реєстру прав вимог, які є невід`ємним додатком до договорів факторингу, у яких зазначено перелік кредитних договорів та боржників за ними, в межах чинного договору факторингу. Окрім цього, невід`ємними додатками договору є додаткові угоди, якими продовжувався строк дії договору факторингу.

Отже, ТОВ «ФК «ЕЙС» є новим кредитором у зобов`язанні, позичальником у якому є відповідач ОСОБА_1 ..

Отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, зокрема інформацією, наданою на вимогу суду АТ «УніверсалБанк», щодо зарахування грошових коштів на рахунок ОСОБА_1 .

Всупереч умовам Кредитного договору ОСОБА_1 не виконав свого зобов`язання.

Відповідно до розрахунку заборгованості, здійсненого первісним кредитором, залишок заборгованості відповідача за Кредитним договором № 8923241 від 03.04.2025 складає 27916 грн., з яких позивач просить стягнути лише 15246 грн., зокрема 6930 грн. тіла кредиту, 8316 грн. несплачені відсотки та 12670 грн. штрафні санкції.

Разом із тим, із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач частково виконував свої зобов`язання за кредитним договором та здійснював платежі в рахунок погашення заборгованості, а саме: 02.05.2025 у розмірі 2 100 грн, 01.06.2025 у розмірі 2100 грн, 01.07.2025 у розмірі 2079 грн.

Таким чином, загальна сума коштів, сплачених відповідачем на погашення заборгованості за кредитним договором, становить 6279 грн..

При цьому зі змісту розрахунку заборгованості вбачається, що зазначені платежі були зараховані первинним кредитором з порушенням п. 5.6 договору та ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до ст. 19 ЗУ «Про споживче кредитування» у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості:

1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом;

2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом;

3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

П. 5.6 договору дублює ст. 19 описаного вище закону.

Розрахунковий період за спірним договором складає 30 днів. Отже, прострочена сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом можуть з`явитися лише на 31 день користування кредитом.

Як убачається з наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідач здійснив три оплати за кредитом в межах розрахункового періоду 30 днів (дата надання кредиту 03.04.2025, платежі в рахунок погашення заборгованості 02.05.2025 у розмірі 2 100 грн, 01.06.2025 у розмірі 2100 грн, 01.07.2025 у розмірі 2079 грн.) таким чином не допустивши прострочення. Тому здійснені відповідачем платежі мали зараховуватися на погашення насамперед суми кредиту, а потім процентів.

За таких обставин наданий позивачем розрахунок заборгованості не відповідає встановленій законом та договором черговості погашення зобов`язань, а тому не може бути покладений в основу визначення дійсного розміру заборгованості відповідача. Відтак розмір заборгованості підлягає визначенню з урахуванням фактично здійснених відповідачем платежів та їх зарахування у порядку, передбаченому законом та договором.

Первісний кредитор зобов`язаний був здійснювати зарахування отриманих від відповідача коштів у рахунок погашення заборгованості в такій черговості:

02.05.2025 2100 грн. зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту з основної суми боргу 7000 грн. Таким чином, залишок заборгованості станом на 02.05.2025 становив 4900 грн. за тілом кредиту та 2100 грн нарахованих процентів (1%/день)

01.06.2025 2100 грн. зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту з основної суми боргу 4900 грн. Таким чином, залишок заборгованості станом на 01.06.2025 становив 2800 грн. за тілом кредиту та 3570 грн нарахованих процентів (2100 +49*30).

01.07.2025 2079 грн. зарахувати в рахунок погашення тіла кредиту з основної суми боргу 2800 грн. Таким чином, залишок заборгованості станом на 01.07.2025 становив 721 грн. за тілом кредиту та 4410 грн нарахованих процентів (3570 +28*30).

Починаючи з 02.07.2025 та по 29.10.2025 (дата закінчення нарахування відсотків первинним кредитором) первинний кредитор мав нараховувати процентів від тіла кредиту 721 грн., тому відсотки за цей період мали становити 865,20 грн..

Таким чином, залишок заборгованості станом за спірним договором на 29.10.2025 становить 721 грн. за тілом кредиту та 5275,20 грн нарахованих процентів.

Позивач не нараховувати відсотки за користування кредитом.

Згідно з умовами Кредитного договору Відповідач зобов`язується вчасно повернути Кредит, сплатити відсотки за користування Кредитом в порядку, визначеному Кредитним договором. Незважаючи на це, Відповідач не виконав свого обов`язку та не повертав наданий йому Кредит в строки, передбачені Кредитним договором.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено: "Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом."

Згідно Правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15 "… боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. … неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі".

При умові, що Відповідач з будь-яких підстав не отримав вищезазначене повідомлення про відступлення права вимоги, має місце той факт, за яким Відповідач не мав жодних перешкод для реалізації свого зобов`язання по сплаті існуючої заборгованості на рахунки Первісного кредитора, які вказані в Кредитному договорі, і таке виконання було б належним відповідно до вимог ст. 516 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Як свідчать матеріали справи, станом на день ухвалення рішення у справі, відповідач відзиву на позов або доказів сплати заборгованості за Кредитним договором не надав.

Виходячи з викладеного та враховуючи, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували неправильність розрахунку заборгованості, а також з огляду на неналежне виконання ним зобов`язань щодо умов повернення кредиту, позивач має право вимагати стягнення з відповідача заборгованості за процентами, нарахованими у зв`язку з невиконанням умов договору.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог у відповідній частині та необхідність їх часткового задоволення в розмірі 5996,20 грн, з яких 721 грн. за тілом кредиту та 5275,20 грн нарахованих процентів.

Щодо заборгованості за штрафними санкціями суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжено і триває по теперішній час.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31.01.2024 року № 183/7850/22 (61-14740св23) зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч.2 ст.625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Враховуючи описане, суд відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача штрафних санкцій в розмірі 12670 грн.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої ст. 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Як установлено судом, позивачем заявлено до стягнення 15246 грн, з яких судом визнано обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню, 5996,20 грн, що становить 39, % від заявленої суми позовних вимог (5996,20 грн. *100 % / 15246грн. = 39%).

З огляду на часткове задоволення позову витрати позивача на професійну правничу допомогу також підлягають розподілу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, із заявлених позивачем до відшкодування 7 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2730 грн (7 000 грн ? 0,39 %).

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з того, що вимоги позивача задоволено судом частково, з урахуванням приписів частини першої статті 141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати з оплати судового збору підлягають відшкодуванню пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: 1038 грн. (2 662,4*0.39 = 1038 грн.).

На підставі викладеного та відповідно до ст.ст.526,527,530,549-552,1050,1054 ЦК України, ст.ст.2,19,80, 81, 133, 137, 141,263,265,274, 280-284 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ««Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за Кредитним договором № 8923241 від 03.04.2025 у розмірі 5996,20 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ««Фінансова компанія «ЕЙС» суму судового збору в розмірі 1038 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2730 гривень.

В задоволенні решти вимог відмовити.

Судове рішення не проголошувалося відповідно до ч. 4 ст. 268 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду через Кіцманський районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», код ЄДРПОУ 42986956, місце знаходження: 02175, м. Київ, Юрія Поправки, будинок 6, кабінет 13. Рахунок: НОМЕР_6 в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», ЄДРПОУ АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» 21133352 , МФО: 322001

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_7 , місце реєстрації АДРЕСА_1 .

Суддя Василь Скорейко