Рішення № 139112339, 19.08.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/2024/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

без повідомлення (виклику) учасників справи

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом: Мереф`янської міської ради (Україна, 62472, місто Харків, вулиця Дніпровська, будинок 213, ЄДРПОУ: 04058692),

до: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Ком-Сервіс» (Україна, 62472, Харківська область, Харківський район, місто Мерефа, вулиця Дніпровська, будинок 189, квартира 12, ЄДРПОУ 34281835),

про: стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області, через систему «Електронний Суд», надійшов позов Мереф`янської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Ком-Сервіс», про стягнення 85 775,81 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач, будучи власником нежитлових будівель, розташованих на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 6325110700:05:017:0002 площею 0,1122 га за адресою: пров. Яковлівський, 14, м. Мерефа, Харківського району, Харківської області, використовує земельну ділянку без належного оформлення права користування та без укладення договору оренди землі.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.06.2026, справа № 922/2024/26 була передана на розгляд судді Юрченко В.С.

09.06.2026, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/2024/26. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Роз`яснено відповідачу, що відповідно до частини 7 статті 252 Господарського процесуального кодексу України клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач може подати в строк для подання відзиву. Встановлено відповідачу строк - п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання до суду відзиву на позовну заяву, оформленого відповідно до вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України, а також всіх доказів, що підтверджують заперечення проти позову; забезпечити надіслання (надання) позивачу копії відзиву та доданих до нього документів одночасно з надісланням (наданням) відзиву до суду.

Відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позовній заяві також не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного процесуального законодавства. Оскільки відповідач не зареєстрований в системі «Електронний Суд», з метою повідомлення останнього про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала про відкриття провадження у справі направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Але, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до частини 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4).

Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з частин 1, 2 статті 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 922/2024/26 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі «Осіпов проти України», де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

Виходячи з того, що відповідачу надано достатньо часу для формування відзиву на позовну заяву, втім він не скористався цим правом, суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень, тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив наступне.

У власності Територіальної громади в особі Мереф`янської міської ради Харківського району Харківської області перебуває земельна ділянка кадастровий номер 6325110700:05:017:0002 площею 0.1122 га розташована за адресою - провулок Яковлівський, 14, м. Мерефа Харківського району Харківської області.

Даний факт підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 462764939 від 03.02.2026.

Згідно з витягом Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 03.01.2024 № НВ-5300004222024 площа земельної ділянки, яка розташована по провулку Яковлівський, 14, м. Мерефа Харківського району Харківської області з кадастровим номером 6325110700:05:017:0002 складає 0,1122 га. Вищевказана земельна ділянка належить до земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Вид використання земельної ділянки: 12.11 для розмішення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу.

На зазначеній земельній ділянці розміщені нежитлові будівлі та споруди, які складаються з наступного переліку нерухомого майна: будинок з комунікаціями літера «А-1» площею 146,30 кв.м., будинок операторської літера «Б-1» площею 23,10 кв.м., споруди трк літера «В», зливна яма літера «Г», огорожа - які перебувають у власності ТОВ «АВТО-КОМ-СЕРВІС» на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 23.05.2007 по справі № 47/207-07.

Даний факт підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 462767658 від 03.02.2026 року.

Зазначену земельну ділянку Відповідач використовує для обслуговування належних йому нежитлових будівель.

З моменту придбання об`єкту нерухомості, що розміщений за вище зазначеній земельній ділянці, ТОВ «АВТО-КОМ-СЕРВІС» не вжило жодних заходів, направлених на оформлення права власності або укладення з Мереф`янською міською радою договору оренди земельної ділянки. В результаті цього, Мереф`янська міська рада не отримала в міський бюджет кошти у вигляді орендної плати за землю.

05.02.2026, Мереф`янською міською радою, на юридичну адресу ТОВ «АВТО-КОМ- СЕРВІС», а саме: 62472 Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Дніпровська, буд. 189, кв. 12, за допомогою оператора поштового зв`язку АТ "Укрпошта", було направлено запрошення на засідання комісії по визначенню збитків, заподіяних внаслідок використання земельних ділянок, самовільного зайняття земельних ділянок та використання земельних ділянок з порушенням чинного законодавства.

04.03.2026, Комісією з визначення збитків власника земель та землекоритувачам, у складі заступника голови комісії Орленко Н.О., секретаря комісії Федоренко Л.С. та членів комісії: Єршова С.В., Кравцової Н.О., Шевченка Д.В., був складений акт обстеження земельної ділянки за адресою: м. Мерефа, пров. Яковлівський, будинок 14. Даним актом зафіксовано, що земельна ділянка з кадастровим номером 6325110700:05:017:0002, площею 0,1122 га, фактично використовується для обслуговування та експлуатації нежитлових будівель і споруд, а також для здійснення діяльності з ремонту транспортних засобів. Станом на дату проведення обстеження правовстановлюючи документи на користування земельною ділянкою (договір оренди, право постійного користування, тощо) у встановленому законодавством порядку, відсутні.

17.02.2026, протоколом № 3 було формлено Засідання комісією з визначення збитків власникам землі та землекористувачам (мереф`янської міської ради) та відшкодування збитків за порушення землекористувачами законодавства щодо використання земельних ділянок на території населених пунктів Мереф`янської міської ради, на якому вирішено визначити, що сума збитків, які заподіяні відповідачем внаслідок використання земельної ділянки за адресою: м. Мерефа, пров. Яковлівський, 14, з порушенням законодавства, в розмірі 3% від норматино грошової оцінки земельної ділянки, складає: за 2023 рік - 13 857,82 грн, за 2024 рік - 14 564,68 грн, та за 2025 рік - 57 353,31 грн.

Сума збитків Позивачем розраховувалася на рівні 3% від нормативно грошової оцінки використовуваної земельної ділянки, а визначення збитків - здійснювалося шляхом нарахування орендної плати за кожен місяць використання земельної ділянки з урахуванням площі земельної ділянки, яка фактично зайнята Відповідачем в період з 01.01.2023 року по 31.12.2025 рік, яка нараховується та сплачується за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування.

На засідання комісії представник ТОВ «АВТО-КОМ- СЕРВІС» не прибув.

10.03.2023 рішенням № 80 виконавчого комітету Мереф`янської міської ради затверджено Акт Комісії з визначення збитків власникам землі та землекоритувача від 17.02.2026, у відповідності до якого, в результаті використання Відповідачем, за період з 01.01.2023 по 31.12.2025, земельної ділянки в розмірі 0,1122 га для обслуговування нежитлових будівель за адресою: м. Мерефа, пров. Яковлівський, 14, без оформлення права користування чи права власності земельної ділянки в межах строку позовної давності, спричинило неодержання Позивачем доходу в розмірі орендної плати, що є підставою для стягнення в установленому порядку з ТОВ "АВТО-КОМ-СЕРВІС" збитків за 2023-2025 роки, а саме: за 2023 рік - 13 857,82 грн, за 2024 рік - 14 564,68 грн, та за 2025 рік - 57 353,31 грн.

20.03.2026, Відповідачу, на юридичну адресу: 62472 Харківська область, Харківський район, м. Мерефа, вул. Дніпровська, буд. 189, кв. 12, рекомендованим листом, було надіслано повідомлення з пропозицією про добровільне відшкодування збитків заподіяних Мереф`янській міській раді внаслідок використання земельної ділянки із порушенням законодавства а також акт про визначення збитків разом з розрахунком збитків та договором про добровільне відшкодування збитків.

Зазначене повідомлення було повернуто на адресу Мереф`янської міської ради у зв`язку із спливом строку зберігання.

30.03.2026 Головне управління ДПС України у Харківській області у листі №6023/5/20-40-04-07-12 повідомив Позивача, що Відповідач не вносив плату за земельну ділянку з кадастровим номером 6325110700:05:017:0002.

При цьому, в матеріалах справи міститься довідка Мереф`янської міської ради за № 2264 про те, що Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за попередні роки, через вдомості Державного земельного кадастру, не формується та не надається. Станом на дату видачі довідки (19.05.2026) інформація про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за минули роки у програмному забезпечені Державного земельного кадастру відсутня/не підлягає формуванню, у зв`язку з чим отримати офіційний витяг за відповідний період - неможливо.

В зв`язку із відсутністю можливості вирішити питання щодо отримання відшкодування за використання земельної ділянки в позасудовому порядку, Мереф`янська міська рада вимушена була звернутися до суду.

Відповідач не скористався своїм правом на формування відзиву.

Судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи положення статей 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.

Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.

Предметом спору в цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача коштів за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, у зв`язку із відсутністю договору оренди, внаслідок чого позивач не отримав дохід у вигляді орендної плати.

Підставою позову слугує нормативне посилання на статті 1212-1214 Цивільного кодексу України.

З огляду на заявлені позивачем предмет та підстави позову між сторонами у цій справі виникли спірні правовідносини щодо стягнення безпідставно набутих грошових коштів.

Відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, урегульовані нормами, закріпленими у главі 83 Цивільного кодексу України.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17 (провадження №14-32цс19).

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Аналіз положень статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов`язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).

При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Такі висновки щодо застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України та, зокрема статті 1212 Цивільного кодексу України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.12.2021 у справі № 911/1101/21, від 06.06.2022 у справі № 903/142/21 та в інших.

Отже, основна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі № 904/4046/20).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 16.09.2022 у справі № 913/703/20).

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізується через право постійного користування або право оренди.

За змістом визначення, наведеного у частині 1 статті 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до положень статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Частиною 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі також передбачено статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначає, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Згідно зі статтями 122-124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Таким чином, положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у справі № 922/2060/20 вказав, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно насамперед з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач на підставі рішення Господарського суду Харківської області від 23.05.2007 по справі № 47/207-07, є власником нерухомого майна, а саме: будинку з комунікаціями літера «А-1» площею 146,30 кв.м., будинку операторської літера «Б-1» площею 23,10 кв.м., споруди трк літера «В», зливна яма літера «Г», що розташовано за адресою: провулок Яковлівський, 14, м. Мерефа Харківського району Харківської області.

Даний факт підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 462767658 від 03.02.2026 року.

По провулку Яковлівський, 14, м. Мерефа Харківського району Харківської області розташована земельна ділянка комунальної форми власності з кадастровим номером 6325110700:05:017:0002 площею 0,1122 га, яка сформована в якості об`єкта земельних правовідносин та проведена щодо неї державна реєстрація, що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, який сформований по даті від 03.01.2024.

Комунальна земля це земельні ділянки, які перебувають у власності територіальних громад (сіл, селищ, міст) і управляються органами місцевого самоврядування, такими як міські, селищні чи сільські ради. Відповідно до Конституції України (стаття 142) та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальні громади мають право розпоряджатися такими землями в інтересах громади. Комунальна власність на землю регулюється також Земельним кодексом України (ЗКУ), який визначає порядок використання, передачі та відчуження таких ділянок.

Отож, Мереф`янська міська рада, як розпорядник комунальної землі, має повноваження розпоряджатися такими землями в інтересах громади міста Мерефа.

За змістом частини 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Нерухоме майно нерозривно пов`язане із земельною ділянкою, на якій воно знаходиться, і переміщення такого майна неможливе без його знецінення, а тому використання нежитлових приміщень, які належать відповідачам, неможливе без відповідної земельної ділянки.

Наведена правова норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, а тому, у зв`язку із користуванням відповідачем нежитловими приміщеннями, презюмується його спільне користування усією спірною земельною ділянкою, якщо іншого не доведено (близькі за змістом висновки Верховного Суду містяться у постанові від 02.06.2020 у справі №922/2417/19).

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки з кадастровим номером 6325110700:05:017:0002, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як користувача вже сформованої земельної ділянки, є орендна плата.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (частина перша статті 21 Закону України «Про оренду землі»).

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування (частина перша статті 123 Земельного кодексу України).

Згідно із частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 зазначила, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Матеріали справи не містять доказів належного оформлення відповідачем права користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6325110700:05:017:0002 площею 0,1122 га, зокрема, укладення відповідного договору оренди з Мереф`янською міською радою та державної реєстрації такого права, а отже відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За встановлених фактичних обставин справи доводи позивача про те, що він був позбавлений можливості отримувати орендну плату за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6325110700:05:017:0002 площею 0,1122 га у спірний період підтверджені належними доказами та не спростовані відповідачем, що надає підстави для висновку про можливість застосування до спірних правовідносин статті 1212 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 Податкового кодексу України та частини першої статті 13 Закону України «Про оцінку земель» для визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими і затвердженими нормативами (стаття 1 Закону України «Про оцінку земель»).

Тобто, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Земельним кодексом України та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, які містять інформацію щодо предмета спору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, а також у постанові Верховного Суду від 14.09.2022 у справі № 904/4933/15.

Відповідно до положень статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу: не може бути меншою за розмір земельного податку: для земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких проведено, у розмірі не більше 3 відсотків їх нормативної грошової оцінки, для земель загального користування не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки, для сільськогосподарських угідь не менше 0,3 відсотка та не більше 1 відсотка їх нормативної грошової оцінки; не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Відповідно до пункту 289.2. статті 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року. Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель, зазначеної в технічній документації з нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок.

Згідно із пунктом 289.3. статті 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації не пізніше 15 січня поточного року забезпечують інформування центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, і власників землі та землекористувачів про щорічну індексацію нормативної грошової оцінки земель.

Внаслідок того, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Авто-Ком-Сервіс" не здійснювалось жодних заходів щодо належного оформлення права користування земельної ділянки, позивач був фактично позбавлений права одержати дохід у вигляді орендної плати, який він міг би отримати у разі своєчасного укладення договору оренди.

В зв`язку із тим, що витяги із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки кадастровий номер 6325110700:05:017:0002 площею 0.1122 га розташованої за адресою: провулок Яковлівський, 14, за 2023, 2024 роки Мереф`янською міською радою не отримувались і на час звернення до суду їх отримання не можливе - розрахунок суми нормативно грошової оцінки зазначеної земельної ділянки за 2023, 2024 роки проведено Позивачем з використанням коефіцієнтів індексації нормативно грошової оцінки земель, які у 2023 році становили 1.051, а у 2024 році 1.12 .

Сума нормативної грошової оцінки зазначеної земельної ділянки за 2025 рік становить 1 911 777,12 гривень відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок № НВ-9970202252025 від 09.07.2025 року.

Станом на 01.01.2023, нормативна грошова оцінка зазначеної земельної ділянки складала 461 927,40 гривень. Вартість 1 м2 з урахуванням добутку коефіцієнту індексації грошової оцінки земельної ділянки складала складала 411,70 гривень.

3% від 461 927,40 = 13 857,82 гривень (сума збитків за 2023 рік).

Станом на 01.01.2024 року, нормативна грошова оцінка зазначеної земельної ділянки складала 485 489,40 гривень. Вартість 1 м2 з урахуванням добутку коефіцієнту індексації грошової оцінки земельної ділянки складала складала 432,70 гривень.

3% від 485 489,40 = 14 564,68 гривень (сума збитків за 2024 рік).

Станом на 01.01.2025 року, нормативна грошова оцінка зазначеної земельної ділянки складала 1 911 777,12 гривень. Вартість 1 м2 з урахуванням добутку коефіцієнту індексації грошової оцінки земельної ділянки складала складала 1 703,90 гривень.

3% від 1 911 777,12 = 57 353,31 гривень (сума збитків за 2025 рік).

Перевіривши розрахунки позивача, суд установив, що вони виконані арифметично правильно. При цьому відповідач не довів, а матеріали справи не містять доказів необґрунтованості здійснених позивачем розрахунків стягуваної суми грошових коштів.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами частини першої статі 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на те, що відповідач користувалося земельною ділянкою 6325110700:05:017:0002 загальною площею 0,1122 га, без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а відтак, без достатньої правової підстави, за рахунок власника цієї ділянки територіальної громади міста Мерефа в особі Мереф`янської міської ради, товариство фактично зберегло в себе кошти у загальному розмірі 85 775,81 грн, які мало сплатити за користування земельною ділянкою, а тому, відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України зобов`язане повернути ці кошти власнику земельної ділянки.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Мереф`янської міської ради підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, з урахуванням коефіцієнту 0,8 для пониження розміру ставки судового збору через подання позовної заяви позивачем в електронній формі.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, 128, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто-Ком-Сервіс» (Україна, 62472, Харківська область, Харківський район, місто Мерефа, вулиця Дніпровська, будинок 189, квартира 12, ЄДРПОУ 34281835) на користь Мереф`янської міської ради (Україна, 62472, місто Харків, вулиця Дніпровська, будинок 213, ЄДРПОУ: 04058692) суму збитків у розмірі 85 775,81 грн та судовий збір у сумі 2 662,40 грн на рахунок: UA348999980314030544000020543, код платежу 24060300 «інші надходження», отримувач: ГУК у Харків обл/СТГ Мерефа/24060300, код ЄДРПОУ 37874947 банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат), код банка: МФО 899998.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено "19" серпня 2026 р. , з урахуванням умов воєнного стану та навантаженості, а також перебуванням судді Юрченко В.С. у відпустці у період з 03.08.2026 по 14.08.2026.

СуддяВ.С. Юрченко