Рішення № 139111640, 19.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.08.2026Справа № 910/3988/26Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., за участю секретаря судового засідання Березовської С.В., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД" (Україна, 04107, м. Київ; провулок Квітучий, 10, ідентифікаційний код: 42246596)

про визнання недійсним рішення загальних зборів та скасування державної реєстрації змін відомостей про юридичну особу,

Представники учасників судового процесу:

Від позивача: не з`явився

Від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД", в якому просить:

- визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД" код за ЄДРПОУ 42246596, яким призначено на посаду директора товариства ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

- скасувати державну реєстрацію змін відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД" код за ЄДРПОУ 42246596 від 19.07.2018 року № 10741070001076684 щодо зміни керівника або відомостей про керівника юридичної особи, що проведена державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Рубан К.В.

Також до позовної заяви позивачем додано клопотання про витребування доказів, в якому просив витребувати у Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації (01054, м. Київ, 3 бульвар Тараса Шевченка, 26/4; ідентифікаційний код 37405111; тел. 0443665887; reestrator@shev.kmda.gov.ua) копію протоколу загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД" код за ЄДРПОУ 42246596, яким призначено на посаду директора товариства ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; - копію заяви про державну реєстрацію змін до відомостей про Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД" код за ЄДРПОУ 42246596 щодо призначення на посаду директора ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; - документів реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД" код за ЄДРПОУ 42246596, в яких містяться відомості щодо директора ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 .

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 відкрито провадження у справі № 910/3988/26, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 13.05.2026.

У засіданні суду 13.05.2026 представник позивача підтримав клопотання про витребування доказів, просив його задовольнити та надав до матеріалів справи відповідь Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на адвокатський запит.

Оскільки витребувані документи від Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації є необхідними для повного з`ясування всіх обставин справи, суд задовольнив клопотання позивача про витребування додаткових доказів у справі.

Відповідач участь свого представника у засідання суду 13.05.2026 не забезпечив, про дату та час судового розгляду повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.05.2025 відкладено підготовче засідання на 24.06.2025.

22.05.2026 через відділ діловодства суду від Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації на виконання вимог ухвали суду надійшла копія реєстраційної справи.

28.05.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про зміну предмету позову.

Представники сторін у засідання суду 24.06.2025 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2025 відкладено підготовче засідання на 15.07.2025.

30.06.2025 через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла заяву про зміну предмету позову, в якій просить змінити предмет позову в частині вимоги про визнання недійсним рішення Загальних зборів на позовну вимогу такого змісту: «Визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАРІФІЛД» код за ЄДРПОУ 42246596, яке оформлене Протоколом № 2 від 16 липня 2018 року, та яким призначено на посаду директора товариства ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 »; позовну вимогу «Скасувати державну реєстрацію змін відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛАРІФІЛД» код за ЄДРПОУ 42246596 від 19.07.2018 року № 10741070001076684 щодо зміни керівника або відомостей про керівника юридичної особи, що проведена державним реєстратором Київської філії комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Рубан К.В.» розглядати в первісному вигляді; розглядати в первісному вигляді; заяву про зміну предмету позову від 27.05.2026 року залишити без розгляду та провести розгляд справи без участі позивача та його представника.

Представники сторін у засідання суду 15.07.2025 не з`явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, відповідач про причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши заяву представника позивача про залишення без розгляду заяви про зміну предмету позову від 27.05.2026 року, суд задовольняє її та залишає заяву про зміну предмету позову від 27.05.2026 року без розгляду.

Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із принципів господарського судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у статті 14 цього Кодексу та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За змістом частини 3 статті 46 Господарського процесуального кодексу України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається, оскільки у разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.

Аналогічні висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 46 Господарського процесуального кодексу викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 та у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 жовтня 2020 року у справі № 922/2575/19.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмету позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмету позову можлива, зокрема, у такі способи:

1) заміна одних позовних вимог іншими;

2) доповнення позовних вимог новими;

3) вилучення деяких із позовних вимог;

4) пред`явлення цих вимог іншому відповідачу в межах спірних правовідносин.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД", в якому просить суд:

- визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД" код за ЄДРПОУ 42246596, яким призначено на посаду директора товариства ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

- скасувати державну реєстрацію змін відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД" код за ЄДРПОУ 42246596 від 19.07.2018 року № 10741070001076684 щодо зміни керівника або відомостей про керівника юридичної особи, що проведена державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Рубан К.В.

У заяві про зміну предмета позову позивач просить суд:

- визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАРІФІЛД» код за ЄДРПОУ 42246596, яке оформлене Протоколом № 2 від 16 липня 2018 року, та яким призначено на посаду директора товариства ОСОБА_1 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ;

- скасувати державну реєстрацію змін відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД" код за ЄДРПОУ 42246596 від 19.07.2018 року № 10741070001076684 щодо зміни керівника або відомостей про керівника юридичної особи, що проведена державним реєстратором Київської філії комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Рубан К.В.

Позивач, подавши до суду заяву про зміну предмета позову, визначив такі свої процесуальні дії саме як зміну предмета позову, а не збільшення позовних вимог, що відповідає принципу диспозитивності у господарському процесі, закріпленому у статті 14 Господарського процесуального кодексу України, який означає, що процесуальні правовідносини виникають, змінюються і припиняються за ініціативи безпосередніх учасників спірних матеріальних правовідносин, які мають можливість за допомогою господарського суду розпоряджатися процесуальними правами і спірним матеріальним правом. Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у постановах Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі 922/1249/17 та від 23 квітня 2019 року у справі 911/1602/18.

Враховуючи наведене та положення чинного процесуального законодавства, судом встановлено, що оскільки позивач залишив первісні основні підстави позову незмінними та лише уточнив їх, що є безпосередньо пов`язаними з основними підставами позову, суд приймає заяву ОСОБА_1 про зміну предмета позову до розгляду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.08.2026.

Представники сторін у засідання суду 19.08.2026 не з`явилися, про дату, час та місце судового засідання були повідомленні належним чином.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД" (далі - відповідач) вирішено призначити на посаду директора товариства ОСОБА_1 (далі - позивач).

Звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказує на те, що у лютому 2026 року, переглядаючи дані на сайті Державної податкової служби України в своєму Електронному кабінеті платника податків, він виявив інформацію про те, що є керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД".

Однак, як вказує позивач, він не вчиняв ніяких дій, наслідком яких могло б стати призначення його на посаду керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД", і взагалі ніколи не займався підприємницькою діяльністю.

10.02.2026 року ОСОБА_1 направив до Головного управління ДПС у м. Києві лист з повідомленням, що він не є керівником вказаних підприємств та попросив виправити помилки в даних.

16.02.2026 року Головне управління ДПС у м. Києві направило ОСОБА_1 відповідь. Зміст листа зводився до того, що контролюючі органи отримують відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію та інші реєстраційні дії у порядку інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром та інформаційними системами контролюючих органів. Згідно з відомостями Єдиного державного реєстру та даними Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб станом на 11.02.2026 в інформаційних ресурсах Головного управління ДПС у м. Києві керівник, ТОВ "Балрог" (податковий номер 42248038), ТОВ "ЛАРІФІЛД" (податковий номер 42246596), ТОВ "Перекіст" (податковий номер 42245866) - ОСОБА_1 .

16.02.2026 року ОСОБА_1 знову направив лист до Головного управління ДПС у м. Києві з проханням повідомити, чи має керівник вказаних підприємств ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (такий, як у нього).

19.02.2026 року листом № 13045/6/26-15-12-01-05 Головне управління ДПС України підтвердило збіг ідентифікаційного номеру ОСОБА_1 і номерами директорів вказаних підприємств. Таке підтвердження вбачається в останньому абзаці листа: «Інформація про реєстраційний номер облікової картки платника податків керівника ТОВ "Балрог" (податковий номер 42248038), ТОВ «ЛАРІФІЛД» (податковий номер 42246596), ТОВ "Перекіст" (податковий номер 42245866), зазначений у Вашому електронному зверненні від 16.02.2026, отримано в порядку інформаційної взаємодії між ЄДР та інформаційними системами контролюючого органу.».

04.03.2026 року ОСОБА_1 зробив запит через сервіс Опендатабот з вказанням ідентифікаційного номеру і отримав інформацію, що він призначений директором у трьох вказаних підприємствах.

05.03.2026 року ОСОБА_1 зробив запит в додатку Дія у розділі «Мій бізнес», який не дав результатів пов`язаності з вказаними підприємствами.

06.03.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Начальника Подільського УП ГУ НП у місті Києві із заявою про вчинення кримінального правопорушення. Заява зареєстрована за № К-8406 от 06.03.2026 року. Наразі інформація про відкриття кримінального провадження відсутня. Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань буде надано невідкладно після його отримання.

25.03.2026 року мною зроблено офіційний запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, за результатами чого отримано Витяг № 2848407232, який підтвердив перебування ОСОБА_1 на посадах керівника товариств «ПЕРЕКІСТ», «ЛАРІФІЛД», «БАЛРОГ».

25.03.2026 року по кожній із вказаних компаній було зроблено окремі витяги, з яких вбачається, що всі три компанії мають однакових власників: ТОВ «КІНГБЕРРІ» та ТОВ «ОМЕГАТА»; - всі три компанії зареєстровані 15.06.2018 року у місті Києві; у всіх трьох компаніях за два дні відбулися зміни керівника на ОСОБА_1 ..

Зокрема, у ТОВ «ЛАРІФІЛД» проведено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, 19.07.2018 10:27:10, 10741070001076684, Зміна керівника або відомостей про керівника юридичної особи., Рубан К.В., Київська філія комунального підприємства "Реєстрація нерухомості".

З огляду на те, що позивач не має ніякого відношення до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД", не надавав своєї згоди чи документів для призначення його на посаду керівника товариства, не виявляв своєї волі на очолювання підприємства, не брав участі у зборах про його обрання директором, не отримував заробітної плати чи іншої винагороди від Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД", рішення загальних зборів учасників товариства підлягає визнанню недійсним, а державна реєстрація внесених за спірним рішенням змін відомостей про керівника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД" в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - скасуванню.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 113 Цивільного кодексу України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване одним або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділений на частки, розмір яких встановлюється статутом (ч. 1 ст. 140 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень статті 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до статті 97 Цивільного кодексу України, управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 98 Цивільного кодексу України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників (стаття 145 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 28 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства. Кожен учасник товариства має право бути присутнім на загальних зборах учасників, брати участь в обговоренні питань порядку денного і голосувати з питань порядку денного загальних зборів учасників. Кожен учасник товариства на загальних зборах учасників має кількість голосів, пропорційну до розміру його частки у статутному капіталі товариства, якщо інше не передбачено статутом

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства.

До компетенції загальних зборів учасників належать: 1) визначення основних напрямів діяльності товариства; 2) внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту; 3) зміна розміру статутного капіталу товариства; 4) затвердження грошової оцінки негрошового вкладу учасника; 5) перерозподіл часток між учасниками товариства у випадках, передбачених цим Законом; 6) обрання та припинення повноважень наглядової ради товариства або окремих членів наглядової ради, встановлення розміру винагороди членам наглядової ради товариства; 7) обрання одноосібного виконавчого органу товариства або членів колегіального виконавчого органу (всіх чи окремо одного або декількох з них), встановлення розміру винагороди членам виконавчого органу товариства; 8) визначення форм контролю та нагляду за діяльністю виконавчого органу товариства; 9) створення інших органів товариства, визначення порядку їх діяльності; 10) прийняття рішення про придбання товариством частки (частини частки) учасника; 11) затвердження результатів діяльності товариства за рік або інший період; 12) розподіл чистого прибутку товариства, прийняття рішення про виплату дивідендів; 13) прийняття рішень про виділ, злиття, поділ, приєднання, ліквідацію та перетворення товариства, обрання комісії з припинення (ліквідаційної комісії), затвердження порядку припинення товариства, порядку розподілу між учасниками товариства у разі його ліквідації майна, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, затвердження ліквідаційного балансу товариства; 14) прийняття інших рішень, віднесених цим Законом до компетенції загальних зборів учасників.

До виключної компетенції загальних зборів учасників статутом товариства також може бути віднесено вирішення інших питань (ч. 4 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).

Рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів) та інших органів юридичної особи не є правочинами у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України. До цих рішень не можуть застосовуватися положення статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, які визначають підстави недійсності правочину, і, відповідно, правові наслідки недійсності правочину за статтею 216 Цивільного кодексу України. Зазначені рішення є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

У зв`язку з цим підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах.

Підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів акціонерів (учасників) господарського товариства можуть бути:

- порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів товариства;

- позбавлення акціонера (учасника) товариства можливості взяти участь у загальних зборах;

- порушення прав чи законних інтересів акціонера (учасника) товариства рішенням загальних зборів.

Однак, не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень.

Безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів у зв`язку з порушенням прямих вказівок закону є:

- прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення або у разі неможливості встановлення наявності кворуму;

- прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів товариства;

- відсутність протоколу загальних зборів.

Для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів) товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства.

Необхідність дослідження обставин щодо дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема, щодо належного повідомлення позивача про такі збори, відповідності змісту повідомлення вимогам закону та статуту товариства у подібних правовідносинах (про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства з підстав неповідомлення позивача як учасника товариства про проведення зборів) при вирішенні питання про порушення прав позивача як учасника товариства на участь у загальних зборах та на участь в управлінні товариством підтверджена сталою судовою практикою, зокрема, висновками Верховного Суду, що містяться у постановах від 02.05.2018 у справі №910/807/17 та від 27.11.2018 у справі №916/58/18.

Статтею 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» передбачено, що виконавчий орган товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства. Виконавчий орган товариства є одноосібним. Назвою одноосібного виконавчого органу є «директор», якщо статутом не передбачена інша назва.

Як вбачається з рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД", оформленого протоколом №2 від 16.07.2018, на вказаних зборах був присутній ОСОБА_2 (директор ТОВ «ОМЕГА», який володів 50% статутного капіталу товариства та директор ТОВ «КІНГБЕРРІ», який володів 50% статутного капіталу товариства).

Однак, у вказаному протоколі відсутні жодні відомості про запрошення та присутність на цих зборах ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали реєстраційної справи Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД", суд встановив відсутність у ній будь-яких персональних документів ОСОБА_1 або його підписів, які б свідчили про його участь у діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД" або про наявність волевиявлення позивача на таку участь.

За наведених підстав суд дійшов висновку про те, що доводи позивача про прийняття оспорюваного рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД", оформленого протоколом №2 від 16.07.2018 року, за відсутності волевиявлення позивача, відсутності підстав для призначення позивача директором товариства та без відома ОСОБА_1 , є обґрунтованими та доведеними.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД", оформлені протоколом №2 від 16.07.2018, не можуть створювати жодних правових наслідків для ОСОБА_1 , а тому підлягають визнанню недійсними.

Що стосується вимоги ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації змін відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД" щодо зміни керівника або відомостей про керівника юридичної особи, що проведена державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Рубан К.В., суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Так, для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №910/7164/19.

За приписами ч. 2 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України, у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За приписами пункту 13) частини 2 статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про керівника юридичної особи (крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб) та про інших осіб (за наявності), які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта, інформація для здійснення зв`язку з керівником юридичної особи (телефон та/або адреса електронної пошти)), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи.

У ст. 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено, що державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» щодо: визнання повністю або частково недійсними рішень засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу; визнання повністю або частково недійсними змін до установчих документів юридичної особи; заборони (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій; накладення/зняття арешту корпоративних прав; зобов`язання вчинення реєстраційних дій; скасування реєстраційної дії/запису в Єдиному державному реєстрі; виділу юридичної особи; провадження у справах про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом, прийнятих відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; припинення юридичної особи, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення юридичної особи; припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, що не пов`язано з банкрутством юридичної особи; відміни державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця; відміни в порядку апеляційного/касаційного оскарження судового рішення, на підставі якого вчинено реєстраційну дію.

Суд відзначає, що наслідком визнання недійсним рішення Загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД", оформленого протоколом №2 від 16.07.2018, є скасування відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які було проведено на підставі цього недійсного рішення.

Скасування таких відомостей є належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача та забезпечить їх відновлення.

За таких обставин позовна вимога ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації змін відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД" щодо зміни керівника або відомостей про керівника юридичної особи, що проведена державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства «Реєстрація нерухомості» Рубан К.В., є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Отже, підсумовуючи викладене вище, вимоги позивача визнаються судом повністю обґрунтованими, а позов таким, що підлягає задоволенню повністю.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Відповідно до частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД", яке оформлене Протоколом №2 від 16.07.2018 та яким призначено на посаду директора товариства ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

3. Скасувати державну реєстрацію змін відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД" (04107, м. Київ; провулок Квітучий, 10, ідентифікаційний код: 42246596) від 19.07.2018 №10741070001076684 щодо зміни керівника або відомостей про керівника юридичної особи, що проведена державним реєстратором Київської філії Комунального підприємства "Реєстрація нерухомості" Рубан К.В.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛАРІФІЛД" (04107, м. Київ, провулок Квітучий, 10, ідентифікаційний код: 42246596) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 5324 (п`ять тисяч триста двадцять чотири) грн 80 коп.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено 19.08.2026

Суддя І.О. Андреїшина