Ухвала суду № 139111277, 19.08.2026, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5

_________________

У Х В А Л А

19.08.2026 Справа № 905/1330/24

Господарський суд Донецької області у складі судді Курило Г.Є.,

при секретарі судового засідання Лавриш О.В.,

розглянувши матеріали справи

за позовом: Головного управління ДПС у Донецькій області, м.Маріуполь

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Пазелс» (попередня назва Товариство з обмеженою відповідальністю «Пром Нафта Захід»), м.Київ

до відповідача 2: Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні дорожні матеріали», м.Одеса

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державна податкова служба України

про визнання договору недійсним та застосування наслідків визнання недійсним правочину

Представники сторін:

від позивача (в режимі відеоконференції): Голуб О.С., Поліщук О.В.;

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2 (в режимі відеоконференції): Станков С.С.;

від третьої особи (в режимі відеоконференції): Поліщук О.В.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Головне управління ДПС у Донецькій області, м.Маріуполь звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Пазелс» (попередня назва Товариство з обмеженою відповідальністю «Пром Нафта Захід»), м.Київ та до відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Сучасні дорожні матеріали», м.Одеса в якому просить суд:

- визнати договір поставки №6311/06 від 15.06.2023, укладений між ТОВ «Пазелс» (попередня назва ТОВ «Пром Нафта Захід») та ТОВ «Сучасні дорожні матеріали» недійсним;

- застосувати наслідки, визначені ч.3 ст. 228 ЦК України, шляхом стягнення з ТОВ «Пазелс» (попередня назва ТОВ «Пром Нафта Захід») на користь ТОВ «Сучасні дорожні матеріали» коштів у сумі 6500250,00 грн, як таких, що були отримані за недійсним правочином;

- застосувати наслідки, визначені ч.3 ст. 228 ЦК України, шляхом стягнення з ТОВ «Сучасні дорожні матеріали» в дохід держави кошти у сумі 6500250,00 грн, як таких, що були отримані за недійсним правочином.

Рішенням Господарського суду Донецької області від 14.01.2025, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2025, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.06.2026 касаційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області задоволено частково. Скасовано рішення Господарського суду Донецької області від 14.01.2025 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.04.2025 у справі № 905/1330/24, а справу №905/1330/24 передано на новий розгляд до Господарського суду Донецької області.

03.07.2026 матеріали справи №905/1330/24 надійшли до Господарського суду Донецької області та за результатами проведеного автоматизованого розподілу, згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між суддями від 03.07.2026 справу №905/1330/24 передано на розгляд судді Курило Г.Є.

Ухвалою Господарського суду Донецької області від 08.07.2026 справу №905/1330/24 прийнято суддею Курило Г.Є. до свого провадження; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі; підготовче засідання призначено на 19.08.2026 об 11:00 год.

10.07.2026 від відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальність «Сучасні дорожні матеріали» надійшла заява про закриття провадження у справі.

Від позивача 04.08.2026 надійшли додаткові пояснення по справі.

Також, 05.08.2026 від позивача отримано заперечення проти задоволення заяви відповідача 2 про закриття провадження у справі. Позивач у запереченнях щодо заяви відповідача 2 про закриття провадження у справі наполягає, що даний спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду.

У підготовчому засіданні 19.08.2026 представники позивача та третьої особи підтримали позовні вимоги, заперечили щодо заяви відповідача 2 про закриття провадження по справі, наполягали, що даний спір підвідомчий саме господарському суду.

Представник відповідача 2 підтримав свої доводи щодо непідсудності даного спору господарському суду та наполягав на задоволенні заяви про закриття провадження у справі. Зауважив, що з урахування відхилення судом його заяви про закриття провадження у справі, потребує додаткового часу на підготування заперечень по суті спору.

Також представники позивача та відповідача заявили усні клопотання про участь в наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції.

Розглянувши заяву відповідача 2 про закриття провадження у справі суд дійшов висновку про наступне.

Заява мотивованим тим, що позивач подав позов, реалізуючі свої повноваження контролюючого органу, що закріплені у п.п. 20.1.30 п. 20.1 ст. 20 ПК України, а відтак спір у справі пов`язаний з реалізацією позивачем компетенції щодо здійснення податкового контролю, отже є публічно-правовим. З урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22, а також Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.05.2026 у справі № 160/34336/23, справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду саме адміністративними судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такі спори пов`язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю.

Згідно з положеннями ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено ст. 16 Цивільного кодексу України.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Позивач, тобто особа, яка подала позов, реалізуючи своє право на судовий захист, визначає зміст свого порушеного права або охоронюваного законом інтересу та обґрунтовує підстави позову, зважаючи на власне суб`єктивне уявлення про порушення, невизнання чи оспорювання своїх прав або охоронюваних законом інтересів, а також визначає спосіб захисту такого права.

У свою чергу, суд перевіряє доводи позивача і, залежно від встановленого, вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом, до підсудності якого вона віднесена. Особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України (частина друга статті 6 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) суд, «встановлений законом», має бути утворений безпосередньо на підставі закону, діяти в законному складі в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо зокрема спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Пунктом 8 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин та звернення позивача з позовом до суду) визначено, що господарські суди розглядають, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема: справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

В силу пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовим є спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до ч.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі №154/3029/14-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29.02.2024 у справі №580/4531/23 виснувала, що, вирішуючи питання предметної юрисдикції спору за позовом суб`єкта владних повноважень до суб`єктів приватного права щодо оспорення вчинених ними правочинів, слід враховувати, що статус позивача та/чи зазначені ним мотиви звернення до суду не є достатнім чи визначальним критерієм для віднесення такого спору до предметної юрисдикції адміністративних судів.

Під час визначення предметної юрисдикції справ за таким позовом відповідно до статі 19 Кодексу адміністративного судочинства України, статті 20 Господарського процесуального кодексу України, статті 19 Цивільного процесуального кодексу України судам слід виходити, окрім складу сторін, також із суті права та/або інтересу, що оспорюється або за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, обраного способу захисту та характеру спірних правовідносин у сукупності.

Застосування зазначених критеріїв дає підстави виснувати, що, оспорюючи правочин, вчинений суб`єктами приватного права та спрямований на набуття, зміну або припинення ними цивільних прав чи обов`язків, суб`єкт владних повноважень передусім втручається у приватноправові відносини та застосовує спосіб захисту, властивий саме цим відносинам, тому, незважаючи на обґрунтування позовних вимог, такий спір є приватноправовим, а справа в такому спорі відноситься до предметної юрисдикції загальних чи господарських судів залежно від складу сторін спору, якщо законом не встановлено інше правило предметної юрисдикції таких спорів.

Крім того, Велика Палата критично оцінила аргумент про те, що контролюючий орган здійснює податковий контроль у спірних правовідносинах, звертаючись із позовом про визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, оскільки статтею 62 Податкового кодексу України, що визначає способи податкового контролю, такий спосіб, як оспорення правочинів/договорів, укладених платником податків, не передбачений.

Зазначила, що наділення законодавцем контролюючого органу повноваженнями на звернення з позовом до суду про визнання оспорюваних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, з урахуванням наведеного вище виходить за межі податкового контролю.

Зазначеного достатньо для висновку про те, що спір у цій справі до публічно-правових не належить, з огляду на приватноправовий характер правовідносин стосовно укладення і виконання оспорюваного договору, у яких позивач - контролюючий орган безпосередньо не здійснював владно-управлінських повноважень та обраний ним спосіб захисту права/інтересу властивий саме приватноправовим правовідносинам - визнання недійсним договору на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України та застосування наслідків його недійсності, передбачених частиною третьою статті 228 цього Кодексу.

У постанові ж у справі №420/12471/22 Велика Палата Верховного Суду деталізувала та уточнила свій висновок про підвідомчість справ за позовами органів державної податкової служби про визнання недійсними договорів на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України судам як адміністративної так і господарської юрисдикції.

У постанові у справі №420/12471/22 Велика Палата Верховного Суду суттєво розмежувала за змістом правовідносини, які виникли у справах №580/4531/23 та №420/12471/22.

Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що справи за позовами контролюючого органу про визнання правочинів, укладених підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності, що встановлено вироком суду, недійсними та застосування визначених законом наслідків їх недійсності підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС України (справа № 420/12471/22), оскільки такі спори пов`язані з реалізацією органами Державної податкової служби України компетенції щодо здійснення податкового контролю, а отже, є публічно-правовими (п. 135 постанови).

Натомість у справі № 580/4531/23 ГУ ДПС зверталося до адміністративного суду з позовом до товариств про визнання недійсним укладеного ними договору та застосування до сторін цього договору наслідків недійсності правочину, передбачених ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України - стягнення коштів на користь держави за відсутності встановлених вироком суду обставин стосовно недійсності (фіктивності) господарської діяльності підприємств.

Ця справа підвідомча судам господарської юрисдикції з огляду на те, що між сторонами договору, а також між ними та позивачем [податковим органом] відсутні відносини влади та підпорядкування у спірних правовідносинах з його укладення чи виконання, зміст цього правочину не визначає прав та обов`язків його учасників у публічно-правовій сфері, саме тому, заявляючи позов про визнання недійсним договору та застосування наслідків його недійсності, позивач - ГУ ДПС втручається у сферу приватноправових відносин, що склалися між відповідачами на принципах свободи вибору контрагентів та свободи договору (п.п. 63-64 постанови у справі № 420/12471/22).

У цій справі № 905/1330/24 підставами для визнання договору поставки №6311/06 від 15.06.2023 недійсним позивач визначив оспорюваність та нікчемність договору, неукладеність розрахункових документів на придбання нафти, відсутність основних засобів виробництва у відповідача 1, відсутність факту транспортування бітуму та нафти по договору поставки № 6311/06 та складення товарно-транспортних накладних з порушенням нормативних вимог.

З огляду на відсутність встановлених вироком суду обставин стосовно недійсності (фіктивності) господарської діяльності підприємств відповідачів, суд доходить висновку, що справа відноситься до предметної юрисдикції господарських судів, у зв`язку з чим заява Товариства з обмеженою відповідальність «Сучасні дорожні матеріали» про закриття провадження у справі на підставі з п.1 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України задоволенню не підлягає.

Крім того, судом відхиляються посилання відповідача 2 на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.05.2026 у справі №160/34336/23 з огляду на таке.

Відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово звертала увагу на те, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.

Посилання Товариства з обмеженою відповідальність «Сучасні дорожні матеріали» на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.05.2026 у справі №160/34336/23 щодо підсудності (юрисдикції) спорів за позовами органів державної податкової служби про визнання недійсними договорів на підставі ст. 228 Цивільного кодексу України, не заслуговують на увагу, оскільки є висновок Великої Палати Верховного Суду щодо підсудності таких спорів господарському суду, викладений у постанові від 29.02.2024 у справі №580/4531/23, а також послідовно уточнений висновок Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі №420/12471/22 щодо розмежування за змістом правовідносини підсудність таких спорів, в залежності від наявності або відсутності встановленого вироком суду факту укладення правочинів підприємствами, які не здійснювали господарської діяльності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальність «Сучасні дорожні матеріали», про закриття провадження у справі.

Судом задоволено усні клопотання представників позивача та відповідача 2 на участь у всіх наступних судових засіданнях у справі в режимі відеоконференції.

Пунктом 3 частиною 2 статті 183 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд відкладає підготовче засідання у випадках, зокрема, інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 182 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.

У разі відкладення підготовчого засідання або оголошення перерви підготовче засідання продовжується зі стадії, на якій засідання було відкладене або у ньому була оголошена перерва (частина 7 статті 183 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи неможливість розгляду питань, визначених частиною другою статті 182 Господарського процесуального кодексу України, у даному підготовчому засіданні, з метою забезпечення процесуальних прав сторін, суд вважає за доцільне задовольнити усне клопотання відповідача 2, відкласти підготовче засідання та продовжити строк відповідачу 2 для надання суду заяв по суті справи.

Суд зазначає, що у зв`язку з тим, що в Україні введений воєнний стан, а місто Харків, де знаходиться Господарський суд Донецької області, перебуває під обстрілами, тобто існує загроза життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів, рекомендовано учасникам судових засідань утриматись від відвідування приміщення суду.

Керуючись ст. 2, 20, 42, 46, 177, 183, 197, 231, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. У задоволенні заяви відповідача 2, Товариства з обмеженою відповідальність «Сучасні дорожні матеріали», про закриття провадження у справі - відмовити.

2. Відкласти підготовче засідання на 07.09.2026 об 11:45 год., зал судового засідання № 104.

3. Продовжити відповідачу 2 до 05.09.2026 строк на подання відзиву на позовну заяву.

4. Всі наступні судові засідання у справі проводити в режимі відеоконференції за участю представників позивача, відповідача 2.

5. Повторно роз`яснити відповідачу 1 обов`язок зареєструвати відповідно до ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України свій електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд».

6. Звернути увагу учасників справи на те, що в умовах дії на території України воєнного стану судові засідання під час повітряної тривоги не проводяться до оголошення сигналу «Відбій повітряної тривоги». Розгляд справ буде відбуватися після оголошення сигналу «Відбій повітряної тривоги» у порядку черговості відповідно до переліку справ призначених до розгляду на відповідну дату.

7. З урахуванням положень статті 3 Конституції України про те, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю рекомендувати у випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці представників сторін подавати до суду заяви про розгляд справи в їхній відсутності за наявними матеріалами в порядку частини третьої статті 196 ГПК України.

8. Роз`яснити учасникам справи, що в умовах дії режиму воєнного стану, з міркувань безпеки та враховуючи приписи ст.3 Конституції України, судове засідання може бути перенесене на іншу дату, про що сторони будуть повідомлені.

9. Повідомити учасників справи, що заяви по суті справи, заяви з процесуальних питань, клопотання, пояснення, додаткові письмові докази, висновки експертів, можуть бути ними подані в електронному вигляді через особистий кабінет в системі Електронний суд або поштою на адресу суду.

10. Повідомити учасників справи, що участь у судовому засіданні можлива в режимі відеоконференції та відбудеться лише за умови наявності об`єктивних обставин, які забезпечать безпеку проведення судового засідання у приміщенні Господарського суду Донецької області.

11. Роз`яснити відповідачу 1 необхідність дотримання приписів ст.197 Господарського процесуального кодексу України при поданні клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

12. Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://dn.arbitr.gov.ua.

13. Ухвала набрала чинності з моменту її підписання та оскарженню не підлягає окремо від рішення суду.

Суддя Г.Є. Курило