Ухвала суду № 139111262, 20.08.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про забезпечення позову

20.08.2026м. ДніпроСправа № 904/4975/26

За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнер" (ідентифікаційний код 31818929; проспект Перемоги, будинок 133, м. Чернігів, Чернігівська область, 14013)

про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти боржника

У справі

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнер" (ідентифікаційний код 31818929; проспект Перемоги, будинок 133, м. Чернігів, Чернігівська область, 14013)

До Товариства з обмеженою відповідальністю "Стагер Групп" (ідентифікаційний код 42811323; вул. Барикадна, будинок 16, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000)

про стягнення вартості мінеральних добрив у розмірі 1 097 206,00грн

Суддя Євстигнеєва Н.М.

С У Т Ь С П О Р У :

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропартнер" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Стагер Групп" заборгованості у розмірі 1 097 206,00грн, з яких: 965 001,00грн - вартість неповернутих добрив та 132 205,00грн неустойки, яка нарахована на підставі пункту 6.6 договору відповідального зберігання №СК-530-АПР від 01.09.2021.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що між позивачем та відповідачем укладено договір відповідального зберігання №СК-530-АПР від 01.09.2021, відповідно до пункту 1.1. якого позивач передає, а відповідач приймає на відповідальне зберігання мінеральні добрива згідно з актами приймання-передачі та зобов`язується повернути цей Товар Позивачеві у схоронності. Місце зберігання визначене п. 1.2 Договору: смт Любашівка Одеської області, вул. Лермонтова, 21.

Додатковими угодами № 1 від 30.12.2021, № 2 від 30.12.2023 та № 3 від 30.12.2024 строк дії Договору зберігання продовжувався, останньою редакцією п. 10.2 - до 31 грудня 2025 року.

Спірні мінеральні добрива були передані на той самий склад Відповідача первісним власником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрохімресурс", яку позивач просить залучити до участі у справі в якості третьої особи, що підтверджується: - актом приймання на зберігання від 18.11.2022 за Договором відповідального зберігання № СК-575-АХР від 01.09.2021 - діамонійфосфат (N:P) 18:46 у біг-бегах по 500 кг (TUN) у кількості 22,00 т; актом приймання на зберігання від 05.12.2022 за тим самим Договором - діамонійфосфат (N:P(S)/18:46 (2.5)) у біг-бегах по 1000 кг (Л) у кількості 22,00 т.

Наявність добрив на складі Відповідача надалі підтверджувався Інвентаризаційним описом № 41 від 01.11.2023, складеним інвентаризаційною комісією з участю представників Відповідача, за яким фактична наявність становила: діамонійфосфат у біг-бегах по 1000 кг - 15,000 т, діамонійфосфат у біг-бегах по 500 кг - 12,000 т.

Перехід права власності на добрива до позивача відбувся на підставі договору поставки № П-56-АХ від 1 січня 2024 року, укладений між ТОВ "Агрохімресурс" (Продавець) та Позивачем (Покупець). Пунктом 3 Специфікації № 37 умови поставки визначено як EXW за адресою складу: Одеська обл., смт Любашівка, вул. Лермонтова, 21, - тобто за місцем зберігання добрив у Відповідача. Передання товару оформлено видатковою накладною № 1557 від 31.12.2024 на суму 1 042 201,08 грн, підписаною обома сторонами з накладенням КЕП. Товар оплачений Позивачем у повному обсязі, що підтверджується доданими до позовної заяви доказами.

Відповідач визнав знаходження спірних добрив на зберіганні саме за Договором зберігання з Позивачем і частково їх повернув. 22 травня 202 року Сторони підписали з накладенням КЕП Акт прийому-передачі до Договору відповідального зберігання № СК-530-АПР від 01.09.2021, за яким Відповідач як Зберігач повернув, а Позивач як Поклажодавець прийняв з відповідального зберігання мінеральні добрива - діамонійфосфат N:P(S)/18:46 (2.5) у біг-бегах по 1000 кг у кількості 2 біг-беги, загалом 2 тонни, зі складу за адресою: Одеська обл., Любашівський р-н, смт Любашівка, вул. Лермонтова, 21.

Листом № 1150 від 24.12.2025 Позивач повідомив Відповідача про склад майна, що перебуває на його відповідальному зберіганні станом на 29.12.2025 (13,000 т та 12,000 т діамонійфосфату), та просив підтвердити наявність майна та можливість його відвантаження і повідомити дату, з якої можливе подання автотранспорту для вивезення майна зі складу. Відповіді на цей лист Позивач не отримав.

Претензією № 23-03/26 від 23.03.2026, надісланою поштою та додатково 01.04.2026 на офіційну електронну адресу Відповідача doc@stager.group, погоджену Сторонами в реквізитах Договору зберігання та Додаткової угоди про електронний документообіг, Позивач вимагав забезпечити безперешкодний доступ представників Позивача до складу для повернення (вивезення) належного йому товару, письмово повідомити про готовність передачі товару та надати письмову відповідь протягом одного робочого дня з моменту отримання претензії.

Станом на дату звернення до суду Відповідач добрива Позивачеві не повернув; доступу до складу для їх вивезення не забезпечив; на лист № 1150 від 24.12.2025 та на претензію № 23-03/26 від 23.03.2026 не відповів; наявність майна на складі не підтвердив і жодних відомостей про його фактичні залишки не надав; про будь-які обставини, що перешкоджають поверненню добрив, не повідомив; про наявність у Позивача заборгованості за послуги зберігання не заявляв, рахунків та актів наданих послуг не виставляв.

В усних комунікаціях представники Відповідача посилалися на продаж бізнесу та ухилялися від виконання зобов`язань за Договором зберігання. Керівництво Відповідача змінилося (директором є Шашко А.Ю. замість Глушка В.В.), змінилося і його місцезнаходження - з м. Одеси на м. Дніпро.

Сукупність цих обставин - фактичне утримання майна за одночасної відмови підтвердити його наявність, забезпечити доступ до складу чи взагалі відповісти на звернення власника - свідчить про те, що спірні добрива для Позивача втрачені.

Наведене і стало причиною звернення з позовом до суду.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2026 справу №904/4975/26 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.

Разом з позовною заявою позивачем подано до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти боржника у межах суми 1 097 206,00 грн (один мільйон дев`яносто сім тисяч двісті шість гривень 00 копійок), які знаходяться на будь-яких рахунках Відповідача, відкритих у банках та інших фінансових установах, у тому числі, але не виключно, на рахунках:

1) НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ "ПриватБанк" (МФО 305299);

2) НОМЕР_2 , відкритий в АТ "Державний ощадний банк України", м. Одеса (МФО 328845);

3) п/р НОМЕР_3 , відкритий у Філії - Одеське обласне управління АТ "Ощадбанк" (МФО 328845), зазначений Відповідачем на власному фірмовому бланку.

Обґрунтовуючи обраний захід забезпечення позову, заявник зауважує, що зміна єдиного учасника, керівника та регіону реєстрації Відповідача, що відбулася одночасно з ухиленням від виконання зобов`язання; повна відмова від комунікації з Позивачем; посилання на "продаж бізнесу" як на підставу невиконання зобов`язань щодо чужого майна; відмова підтвердити наявність майна та забезпечити доступ до складу; відсутність у Відповідача відокремлених підрозділів за місцем розташування складу - у своїй сукупності свідчать про очевидні ознаки протиправної поведінки Відповідача щодо предмета спору і про реальний ризик того, що на момент ухвалення та виконання рішення суду у Відповідача не залишиться ні спірного майна, ні коштів, за рахунок яких таке рішення може бути виконане.

Невжиття заходів забезпечення позову за таких обставин істотно ускладнить, а найімовірніше - унеможливить виконання рішення суду та ефективний захист

Позивач вважає, що у такий спосіб буде забезпечено виконання рішення суду. Накладення арешту в межах ціни позову на кошти, що належать відповідачу, не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача.

Згідно з частиною 1 статті 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.

Оцінюючи наведені заявником обставини в обґрунтування заяви про забезпечення позову та надані докази, суд доходить висновку про наявність правових підстав для її задоволення.

Частиною третьою статті 13 Цивільного кодексу України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання "зловживання правом" необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Отже, учасники цивільних відносин при здійсненні своїх прав зобов`язані діяти добросовісно, утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускаються дії, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Правові висновки щодо застосування ст. 136, 137 ГПК України у контексті мети та сутності забезпечення позову є послідовними і сталими, викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22, а також у постановах Верховного Суду від 08.07.2024 у справі № 910/1686/24 та від 26.08.2024 у справі № 922/1454/24.

Метою заходу забезпечення є підтримання status quo та запобігання втраті активів або перешкоджання виконанню майбутнього судового рішення, поки суд розглядає справу по суті (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "Кюблер проти Німеччини"). Тимчасовий захід спрямований на те, щоб протягом судового розгляду щодо суті спору суд залишався в змозі розглянути позов заявника за звичайною процедурою та забезпечити продовження існування стану, який є предметом спору.

Забезпечення позову є превентивним процесуальним заходом, що має на меті запобігання можливим порушенням прав або охоронюваних законом інтересів позивача, гарантування реального виконання рішення суду та уникнення труднощів при його виконанні у разі задоволення позову.

Так, відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача.

Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Вжиття заходів забезпечення позову відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України є правом суду, а за наявності відповідних виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав для забезпечення позову.

За умовами ст. 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб (п.1 ч.1).

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 74 ГПК України, обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними з заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21).

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання про обґрунтованість заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову (такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 17.12.2018 у справі №914/970/18, від 10.11.2020 у справі №910/1200/20).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).

Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).

Метою вжиття заходів щодо забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивачів, а також можливість реального виконання рішення суду у випадку задоволення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

З урахуванням вимог, передбачених статтями 73, 74, 76 ГПК, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується вжиття певного виду забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 05.07.2023 у справі №910/2795/20, від 17.12.2020 у справі №910/11857/20).

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 1 097 206,00грн, з яких: 965 001,00грн - вартість неповернутих добрив та 132 205,00грн неустойки, яка нарахована на підставі пункту 6.6 договору відповідального зберігання №СК-530-АПР від 01.09.2021.

Таким чином, виконання судового рішення в цій справі (за умови задоволення позовних вимог) безпосередньо залежить від того, чи матиме відповідач необхідну суму грошових коштів.

Беручи до уваги, що позивач звернувся до суду з майновою позовною вимогою, судове рішення у разі задоволення якого вимагатиме примусового виконання, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити та унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, оскільки позивач не зможе їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 та постановах

Верховного Суду від 19.12.2018 у справі № 910/9254/18, від 22.01.2021 у справі № 910/5550/19.

У п.п. 47-48 постанови від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду вказала, що при розгляді заяви про забезпечення позову ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами.

Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК України).

Верховний Суд у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду звернув увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (п. 23 постанови від 03.03.2023 у cправі № 905/448/22).

Аналогічна правова позиція підтверджена постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.12.2023 у справі № 904/1934/23.

При цьому суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 07.11.2024 у справі № 915/538/24, згідно з яким у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, зокрема, шляхом надання відомостей про наявність у нього на банківських рахунках достатньої кількості грошових коштів або про наявність іншого майна (із конкретизацією його вартості), що свідчитимуть про можливість реального виконання рішення суду без накладення арешту на нерухомість.

Такі відомості відносно банківських рахунків у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" становлять банківську таємницю, а тому саме відповідач володіє зазначеною інформацією та має процесуальну можливість надати відповідні докази.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно (грошові кошти боржника) фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватися із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Господарський суд, розглянувши заяву позивача, дійшов висновку про доцільність арешту коштів у межах позовних вимог, визнавши такі заходи обґрунтованими, співмірними та тимчасовими.

Забезпечення позову обмежується розміром ціни позову, що відповідає висновкам Верховного Суду у його постанові від 18.02.2022 у справі №910/12404/21, а також у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 (п.п. 30, 32, 35).

З огляду на викладене, врахувавши предмет і підстави позову у справі, доводи позивача, наведені в обґрунтування заяви про вжиття заходів забезпечення позову та докази, долучені до цієї заяви, суд дійшов висновку про наявність підстав для вжиття визначених позивачем заходів забезпечення позову, адже вони відповідають вимогам процесуального законодавства щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку з предметом позовних вимог та можуть забезпечити ефективний захист прав або інтересів позивача в разі ухвалення рішення про задоволення позову.

Таким чином, заява про забезпечення позову підлягає задоволенню у повному обсязі.

Частиною 6 статті 140 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

У частині 1 статті 141 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення).

У даному випадку суд не вбачає підстав задля застосовування зустрічного забезпечення з огляду на те, що відповідні заходи не призведуть до негативних наслідків для відповідача чи інших осіб, та спрямовані на те, щоб не допустити перехід права власності до третіх осіб, що унеможливить виконання можливого рішення у даній справі та призведе до необхідності звернення до суду з іншими позовами, більше того, такі заходи носять тимчасовий характер, що є адекватною мірою та балансом інтересів сторін у такій ситуації.

Аналогічні позиції щодо такого питання викладені у постановах Верховного Суду у справі № 916/870/18 від 15.01.2019 та № 916/73/19 від 27.06.2019.

Керуючись статтями 73, 74, 136 - 144, 232 - 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

У Х В А Л И В:

Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Агропартнер" (ідентифікаційний код 31818929; проспект Перемоги, будинок 133, м. Чернігів, Чернігівська область, 14013) про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти боржника - задовольнити.

Накласти арешт на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю "Стагер Групп" (ідентифікаційний код 42811323; вул. Барикадна, будинок 16, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000) у межах суми 1 097 206,00грн (один мільйон дев`яносто сім тисяч двісті шість гривень 00 копійок), які знаходяться на будь-яких рахунках Відповідача, відкритих у банках та інших фінансових установах, у тому числі, але не виключно, на рахунках:

1) НОМЕР_1 , відкритий в АТ КБ "ПриватБанк" (МФО 305299);

2) НОМЕР_2 , відкритий в АТ "Державний ощадний банк України", м. Одеса (МФО 328845);

3) п/р НОМЕР_3 , відкритий у Філії - Одеське обласне управління АТ "Ощадбанк" (МФО 328845), зазначений Відповідачем на власному фірмовому бланку, до набрання рішенням у справі законної сили.

Стягувачем за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю "Агропартнер" (ідентифікаційний код 31818929; проспект Перемоги, будинок 133, м. Чернігів, Чернігівська область, 14013)

Боржником за даною ухвалою є: Товариство з обмеженою відповідальністю "Стагер Групп" (ідентифікаційний код 42811323; вул. Барикадна, будинок 16, м. Дніпро, Дніпропетровська область, 49000)

Ухвала про забезпечення позову є виконавчим документом, набирає законної сили з дати її прийняття та підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

Дата набрання ухвалою законної сили - 20.08.2026.

Строк пред`явлення ухвали до виконання становить три роки - до 21.08.2029.

Учасники судового процесу мають право звернутися до суду з клопотанням про скасування заходів забезпечення позову повністю чи частково. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання.

Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статтями 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Н.М. Євстигнеєва