Рішення № 139102423, 18.08.2026, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/29378/25 2-а/760/477/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 серпня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Ішуніної Л. М.,

за участю секретаря судового засідання Мазур В. С.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності серії ЕНА № 5792737 від 24 вересня 2025 року,

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Департаменту патрульної поліції, в якому просить: скасувати постанову про притягнення до адміністративної відповідальності серії ЕНА №5792737 від 24 вересня 2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 126 КУпАП та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на його користь судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Позовні вимоги мотивує тим, що 24 вересня 2025 року о 10 год. 14 хв. за адресою: м. Київ, Столичне шосе, він керував транспортним засобом, під час перевірки документів пред`явив працівникам поліції посвідчення водія серії НОМЕР_1 , видане у Республіці Туркменістан, яке надає йому право керування транспортним засобом відповідної категорії. Позивач зазначає, що вказане посвідчення відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в ньому продубльовані літерами латинського алфавіту, дійсне до 30 квітня 2028 року, дає право керування категоріями «А», «В», «С», а тому в його діях відсутні подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП.

Позивач посилається на те, що перебуває на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання, а відповідно до пункту 30 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1993 року №340, особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право керування транспортними засобами за наявності відповідного посвідчення водія іноземної держави. Крім того зазначає, що оскаржувана постанова не містить посилань на засоби фіксації правопорушення, пояснення свідків чи інші докази на підтвердження факту вчинення правопорушення.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 жовтня 2025 року для розгляду зазначеної позовної заяви визначено головуючого суддю Ішуніну Л. М.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено відповідачу семиденний строк з дня отримання ухвали для подання відзиву.

Відповідно до статей 162, 163 КАС України відповідачам був наданий строк для надання суду відзиву на позовну заяву, а позивачу - для надання відповіді на відзив.

Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.

16 квітня 2026 року до суду надійшов відзив, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що надане позивачем посвідчення водія отримано 30 квітня 2018 року та не відповідає вимогам додатка 6 Конвенції про дорожній рух у частині відсутності зазначення дат закінчення дії посвідчення для кожної з категорій транспортних засобів, а тому є дійсним лише за наявності міжнародного посвідчення водія, якого позивач не мав. Щодо відеозапису з нагрудного відеореєстратора інспектора відповідач пояснює, що відповідно до Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 18 грудня 2018 року № 1026, строк зберігання відеозаписів становить 30 діб, у зв`язку з чим фото- та відеоматеріали, на підставі яких була винесена постанова серії ЕНА № 5792737 від 24 вересня 2025 року, в управлінні патрульної поліції відсутні. На підставі викладеного відповідач вважає оскаржувану постанову законною та обґрунтованою, а позовні вимоги - такими, що не підлягають задоволенню.

01 травня 2026 року до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечує проти доводів відповідача, зазначаючи, що посилання представника відповідача на необхідність зазначення в посвідченні водія дати закінчення дії для кожної категорії транспортних засобів ґрунтується на застарілій редакції додатка 6 Віденської конвенції про дорожній рух 1968 року, яка діяла до 28 березня 2011 року, тоді як чинна редакція такої вимоги не містить. Позивач також вказує на відсутність у матеріалах справи доказів фото- або відеофіксації правопорушення та на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування принципу презумпції невинуватості до проваджень у справах про адміністративні правопорушення.

У зв`язку з тим, що розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, особи, які беруть участь у справі, не викликалися; відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом установлено, що відповідно до постанови про притягнення до адміністративної відповідальності серії ЕНА №5792737 від 24 вересня 2025 року, позивач ОСОБА_2 24 вересня 2025 року о 10 год. 14 хв. за адресою: м. Київ, Столичне шосе, керуючи транспортним засобом зі швидкістю 79 км/год, чим перевищив встановлене обмеження швидкості руху на 29 км/год, не мав при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, чим порушив підпункт «а» пункту 2.1 Правил дорожнього руху та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною другою статті 126 КУпАП. Швидкість руху вимірювалась приладом «Трукам».

Відповідно до вказаної постанови на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 3 400 грн.

Вбачається, що постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕНА №5792737 від 24 вересня 2025 року складена інспектором Управління патрульної поліції у м. Києві старшим лейтенантом поліції Сеньком С. В. за адресою: м. Київ, вул. Столичне шосе.

Разом з тим суд зважає, що, попри згадування у фабулі оскаржуваної постанови про перевищення позивачем встановленого обмеження швидкості руху, адміністративне стягнення цією постановою накладено виключно за частиною другою статті 126 КУпАП; питання про притягнення до відповідальності за перевищення швидкості цією постановою не вирішувалося та предметом перегляду в цій справі не є.

Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353 встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).

Пунктами 1.3 та 1.9 ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до підпункту «а» пункту 2.1 Правил дорожнього руху водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

За частиною другою статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі статтею 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.

Судом установлено, що позивач є громадянином Республіки Туркменістан, перебуває на території України на підставі посвідки на тимчасове проживання № НОМЕР_2 та має національне посвідчення водія Республіки Туркменістан серії НОМЕР_1 , видане 30 квітня 2018 року, дійсне до 30 квітня 2028 року, яким підтверджується право керування транспортними засобами категорій «А», «В», «С»; записи в посвідченні продубльовані літерами латинського алфавіту. Міжнародного посвідчення водія позивач не має.

Відповідно до статті 41 Конвенції про дорожній рух (Відень, 08 листопада 1968 року), ратифікованої Указом Президії Верховної Ради УРСР від 25 квітня 1974 року № 2614-VIII, договірні сторони визнають дійсним для керування транспортним засобом на своїй території національне посвідчення водія, що відповідає приписам додатка 6 до Конвенції, за умови його чинності та видачі іншою договірною стороною. Туркменістан приєднався до Конвенції 14 червня 1993 року.

Пунктом 30 Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340, передбачено, що особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Конвенції 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Конвенції 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.

Оскільки позивач не має міжнародного посвідчення водія, його право на керування транспортним засобом на території України зумовлюється відповідністю наявного в нього посвідчення водія вимогам додатка 6 до Конвенції 1968 року.

Обґрунтовуючи невідповідність посвідчення позивача цим вимогам, відповідач послався виключно на відсутність у ньому дати закінчення дії посвідчення для кожної категорії транспортних засобів. Проте така вимога містилася в редакції додатка 6 до Конвенції, що була чинною до 28 березня 2011 року. Згідно з редакцією додатка 6, яка застосовується з 29 березня 2011 року, до відомостей, що обов`язково зазначаються в посвідченні, віднесено, зокрема, дату видачі та дату закінчення строку дії посвідчення, тоді як дата закінчення дії посвідчення для кожної категорії транспортних засобів віднесена до додаткових відомостей, що наводяться лише за умови, якщо цього вимагає національне законодавство держави, яка видала посвідчення.

Надане позивачем посвідчення містить дату видачі (30 квітня 2018 року) та дату закінчення строку дії (30 квітня 2028 року), записи в ньому продубльовані літерами латинського алфавіту. Отже, підстава, з якої відповідач виснував про невідповідність посвідчення вимогам Конвенції, ґрунтується на приписах, що втратили чинність. Інших підстав недійсності посвідчення позивача або його невідповідності чинній редакції додатка 6 Конвенції відповідач суду не навів і належними та допустимими доказами не довів.

При цьому передбачений законодавством обов`язок заміни посвідчення водія іноземної держави на національне посвідчення водія України виникає у разі переїзду особи на постійне місце проживання в Україну. Позивач проживає в Україні тимчасово, а тому такого обов`язку не має та зберігає право керування транспортним засобом на підставі наявного в нього посвідчення водія іноземної держави.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Належних і допустимих доказів того, що на момент зупинки позивач не мав права керування транспортним засобом відповідної категорії, відповідачем суду не надано.

Поряд з цим, постанова серії ЕНА №5792737 від 24 вересня 2025 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилання на засоби фіксації правопорушення (фото-, відеозапис чи інші технічні засоби), не зазначено пояснень свідків, не наведено інших доказів, які би підтверджували факт керування позивачем транспортним засобом.

Крім того, суд звертає увагу, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Така правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Згідно із частиною третьою статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин суд доходить висновку, що на момент зупинки позивач мав право керувати транспортним засобом на підставі наявного в нього посвідчення водія Республіки Туркменістан, а тому в його діях відсутні подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 126 КУпАП, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

У зв`язку із задоволенням позову на користь позивача підлягають відшкодуванню понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 5-7, 9, 72, 77, 90, 139, 229, 241-247, 250, 256, 262, 286, 293, 295 КАС України

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності задовольнити.

Скасувати постанову про притягнення до адміністративної відповідальності по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху серії ЕНА №5792737 від 24 вересня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 605,60 (шістсот п`ять гривень 60 коп.) гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ;

відповідач: Департамент патрульної поліції, ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3.

Суддя Л. М. Ішуніна