Рішення № 139092443, 17.08.2026, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1759/26

Провадження № 2/344/3155/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої - судді Польської М.В.,

секретаря Соляник Т.І.,

за участю

представника позивача ОСОБА_1 ,

відповідача ОСОБА_2

представника третьої особи Кравців Д.О.,Бітківської Д.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання дитини з батьком та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, в інтересах якого діє представник, звернувся у січні 2026р. в суд з позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог: Орган опіки та піклування виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_3 , стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі 5126грн. але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення нею повноліття.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що шлюб, який був укладений між сторонами 08.06.2024р., між сторонами було розірвано за рішенням Івано-Франківського міського суду від 03.11.2025 року. Під час шлюбу народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Коли їй виповнилось 3 місяці, відповідач залишила дитину, нехтувала материнськими обов`язками щодо неї, заявляла що у разі відмови батька від дитини, здасть дитину в дитячий будинок, матеріально взагалі не допомагає, жодної участі у вихованні дитини не бере.

Ухвалою суду від 08.06.2026р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Представник позивача вимоги позову підтримала. Додатково на запитання суду щодо підстав вимоги та встановлення місця проживання дитини з батьком зазначила закріпити право батька для усунення можливості в подальшому відповідачем змінити місце проживання дитини. Окрім того на запитання суду щодо фінансової можливості батька на утримання дитини та його місце роботи вказала, що позивач з травня 2026 року працевлаштувався на підприємстві пов`язаному з оборонною діяльністю (є військовозобов`язним), на час подачі позову не працював, а з дитиною на час роботи позивача сидить та доглядає бабуся дитини (мама позивача).

На стадії підготовчого провадження та судового розгляду у судовому засіданні відповідач визнала позовні вимоги повністю, відзив на позов не подавала. Водночас суду надала пояснення активної участі у спілкуванні та баченні з дитиною, пояснила, що вона перебуває у відпустці по догляду за дочкою ОСОБА_5 за основним місцем роботи ПП «Фармацевтична компанія «Здорова родина» (завідувач аптеки), разом з тим розпочала роботу реабілітолога на ОСОБА_6 , на дитину кошти надавала і надає як отримані по догляду за дитиною у сумі 2800грн., так і по 2000грн. із заробітку, бачиться при можливості з дочкою. У відповідача є дитина від попереднього шлюбу віком 7 років, з якою вона проживає на даний час. На запитання суду щодо можливого нотаріального посвідчення угоди між батьками як щодо визначення місця проживання, так і аліментів, між якими спір відсутній, що підтвердила і сама відповідач, зазначила що таке можливо.

Представник третьої особи надала 28.07.2026р. до суду висновок стосовно питання визначення місця проживання дитини з батьком, просила розгляд справи без її участі.

Суд після визнання позову відповідачем роз`яснив право вирішення питання в позасудовому порядку, оскільки спір між сторонами відсутній, визнання позову не прийняв та продовжив судовий розгляд.

Суд, отримавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, враховуючи таке..

Між сторонами був укладений шлюб 08.06.2024р., який було розірвано за рішенням Івано-Франківського міського суду від 03.11.2025 року на яке посилається сторона позивача у змісті позовної заяви, не долучаючи таке рішення суду (отримано судом з ЄДРСР, про яке буде зазначено нижче).

Під час шлюбу народилась дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якої є сторони.

При цьому, у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу у справі №344/16986/25 окрім вимоги про розірвання шлюбу позивач просив задовольнити і вимогу про визначення місця проживання дитини з батьком. Судом в цій частині вимоги було ухвалено рішення від 03.11.2025р. про відмову у задоволенні вимоги про визначення місця проживання дитини з батьком, оскільки відповідач (мама дитини) вимоги позову визнала, перешкод у вихованні доньки одне одному батьки не створюють, сторони до участі у справі Орган опіки та піклування не залучали, що також свідчить про відсутність спору щодо цього між ними, отже права позивача не порушені.

Звертаючись до суду з даним позовом 30.01.2026р. у справі, що розглядається, сторона позивача просила залучити Орган опіки та піклування і такий орган було залучено з отриманням висновку щодо такої вимоги, а тому суд вважає, що хоч предметом вимог вже і було щодо визначення місця проживання дитини з батьком у іншій судовій справі №344/16986/25 щодо якої судом відмовлено і рішення набрало законної сили 04.12.2025р., однак підстав для закриття провадження в частині вимоги №6 щодо цього відсутнє, з врахуванням як підстав зазначених у позові так і ознайомлення судом з даним рішенням в нарадчій кімнаті на стадії ухвалення судового рішення.

Отже, спору щодо місця проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 батьки на кінець 2025 року не мали, такого спору немає і на час розгляду судом даної справи враховуючи наступне.

Позивач у позовній заяві щодо вимоги про визначення місця проживання дочки, якій виповнилось 2 роки на час ухвалення рішення, з батьком, обґрунтовував таку тим, що коли дівчинці виповнилось 3 місяці, відповідач залишила дитину з батьком і як наслідок він змушений був звільнитися з роботи (без надання жодного доказу про таке чи посилання на дату звільнення і з якої сааме установи чи підприємства), нехтувала материнськими обов`язками щодо дочки, заявляла що у разі відмови батька від дитини здасть дитину в дитячий будинок, матеріально взагалі не допомагає, жодної участі у вихованні дитини не бере.

Разом з тим, такі доводи частково спростовані доказами у справі, зокрема як поясненнями самої відповідача, так і висновком наданим ООП.

Так, відповідач суду пояснила, що вона перебуває у відпустці по догляду за дочкою ОСОБА_5 за основним місцем роботи ПП «Фармацевтична компанія «Здорова родина» (завідувач аптеки). Попри це, для можливості утримання дочки від попереднього шлюбу ОСОБА_7 , яка навчається в 1-му класі ліцею, вона змушена була розпочати іншу роботу, а саме реабілітологом на відпочинковому комплексі ОСОБА_6 . Водночас, на дитину ОСОБА_8 кошти надавала і надає позивачу, як отримані нею по догляду за дитиною у сумі 2800грн., так і по 2000грн. із заробітку. З дочкою ОСОБА_5 бачиться при можливості, якщо не має перешкод зі сторони батьків позивача. Ситуація склалася наразі щодо домовленостей з колишнім чоловіком саме така - дочка ОСОБА_9 проживатиме з батьком, в подальшому при наявності спроможностей батьки вирішать з ким проживатиме дівчинка. На запитання суду щодо можливого нотаріального посвідчення угоди між батьками як щодо визначення місця проживання, так і оплати коштів на молодшу дитину за договором, а не рішенням суду, зазначила що таке можливо, з її боку заперечень немає.

Відповідно до висновку ООП, затвердженого рішенням виконкому від 14.07.2026р. №856, третя особа вважає за доцільне відмовити у визначенні місця проживання дитини з батьком, у зв`язку з відсутністю спору між батьками. Зі змісту самого висновку, підтверджено про існування домовленостей між батьками щодо дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та її місця проживання тимчасово з батьком, допомоги фінансової зі сторони матері та участі у вихованні та спілкуванні з дочкою. При цьому, в житлі в якому проживає відповідач зі своєю старшою дитиною є також ліжечко-колиска для Емми, відповідний інвентар та все необхідне для молодшої донечки.

За нормами ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за спільною згодою батьків, а при досягнення 10р., також і за згодою самої дитини, при цьому якщо батьки проживають окремо, то місце проживання дитини, яка досягне 14 років буде визначатися нею самостійно.

Відповідно до ст. 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Встановлено, що на час звернення до суду з цим позовом та під час судового розгляду за домовленістю батьків між собою дитина проживає з позивачем.

Проте, визнання відповідачем позову про визначення місця проживання дитини у таких правовідносинах (без наявності фактично спору на даний час розгляду справи при наявних домовленостей батьків як колишнього подружжя) суперечить закону, а тому таке визнання не може бути прийняте судом.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 15 березня 2023 року в справі № 753/8671/21 (провадження № 61-550св22), постанова Верховного Суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, предметом спору є визначення місця проживання малолітньої дитини, якій 4 роки.

У статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї (стаття 7 СК України).

У статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Судом встановлено, що саме на час звернення до суду та під час судового розгляду за домовленістю батьків дитина проживає з позивачем. Відповідач під час судового розгляду не заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила їх задовольнити. Суд дійшов висновку, що беззаперечне визнання відповідачкою позову у цій справі, її процесуальна поведінка під час судового розгляду, а також встановлені судом у справі обставини свідчать про те, що сторони між собою дійшли згоди відносно того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, а тому задоволення матеріально-правової вимоги позивача у такій ситуації є недоцільним та таким, що не призведе до виникнення бажаних позивачем наслідків, оскільки такі вже досягнуті сторонами з урахуванням їх домовленості між собою.

Схожих висновків у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 10 липня 2024 року у справі № 127/16211/23 (провадження № 61-1964св24), від 10 грудня2024 року у справі №299/8679/23 (провадження № 61-14033св24).

А у постанові від 15 січня 2025 року справа № 755/15383/23 (провадження № 61-14116св24) ВС зазначив, що мати та батько (сторони у справі), які проживають окремо, дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки позивач не довів, що його права порушені, не визнані або оспорюються відповідачкою.

Разом з тим, батьки не позбавлені права домовленості щодо спільного спілкування з дітьми чи за певною визначеністю, а також про їх участь у вихованні, фінансової чи іншої щодо потреби для дітей та їх інтересів тощо. Позивач письмових домовленостей з відповідачем про визначення місця проживання за період після набрання рішення суду законної сили про розірвання шлюбу не надав, як і не надавав доказів відмови відповідача щодо такого.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі 5126грн. але не менше 50% прожиткового мінімумум на дитину відповідного віку щомісячно до досягнення нею повноліття за вимогами ст.180-182,184 СК України, то аналогічно сторони домовилися про надання коштів зі сторони матері батькові на період допоки проживає з ним дочка, про таку домовленість та отримання коштів позивач у позові навіть не вказує та не заперечив щодо цього після надання пояснень відповідача, домовленість така дотримується тому і в цій частині право позивач не є порушеним, іншого матеріали справи не містять. При цьому, позивачу достеменно відомо, що відповідач на даний час є отримувачем тільки допомоги по догляду за дитиною, яку вона спрямовує позивачу, а її заробіток на час відпустки по догляду за дитиною є неофіційним та не підтвердженим до подачі позову належними доказами зі сторони позивача в частині обґрунтування заявленого розміру 5716 грн..

У відповідних положеннях Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини 1989 року, що 27 вересня 1991 року набула чинності для України, зазначено (ст.3,5,9) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Держави-учасниці поважають відповідальність, права і обов`язки батьків і у відповідних випадках членів розширеної сім`ї чи общини, як це передбачено місцевим звичаєм, опікунів чи інших осіб, що за законом відповідають за дитину, належним чином управляти і керувати дитиною щодо здійснення визнаних цією Конвенцією прав і робити це згідно зі здібностями дитини, що розвиваються.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім зацікавленим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини.

У справі «Мамчур проти України» (п. 100) зазначається, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (рішення у справі Йохансен, зазначеній вище, п. 78; рішення у справі «Кірнс проти Франції» (Kearns v. France), заява № 35991/04, п. 79, від 10 січня 2008 року; та у справі Р. І Х., зазначеній вище, пп. 73 та 81). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Як Суд зазначив у рішенні у справі «Нойлінґер та Шурук проти Швейцарії» (Neulinger and Shuruk v. Switzerland), ([ВП], заява № 41615/07, ЄСПЛ 2010 року) (п.136) інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв`язки дитини з її сім`єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім`я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв`язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім`ю [рішення у справі «Гнахоре проти Франції» (Gnahore v. France), заява № 40031/98, п. 59, ЄСПЛ 2000-ІХ]. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров`ю та розвитку дитини (рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany), [ВП], заява № 25735/94, п. 50, ЄСПЛ 2000-VIII, та у справі «Марсалек проти Чехії» (Marsalek v. the Czech Republic), заява № 8153/04, п. 71, від 4 квітня 2006 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому зсіданні дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009р. №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Пленум Верховного Суду України у п.11 постанови від 18.12.2009 р. №11 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів.

За ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі наведеного, ст. ст. 141, 142, 157-161 СК України та керуючись ст. ст. 3,4,13, 89, 263-265, 268 Цивільно-процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 , в інтересах якого діє адвокат Семків-Тачинська Оксана Любомирівна, до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Служба у справах дітей виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про стягнення аліментів та визначення місця проживання дитини.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржено до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено та підписано 19 серпня 2026 року.

Суддя Мирослава ПОЛЬСЬКА