Рішення № 139089544, 19.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 серпня 2026 рокусправа № 320/18427/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Карп`як О.О., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Державної судової адміністрації України до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу, -

в с т а н о в и в:

На розгляд суду надійшла позовна заява Державної судової адміністрації України (далі також - позивач, ДСА України, боржник) до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі також - відповідач, Відділ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі також - третя особа, стягувач), у якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про накладення штрафу від 09.02.2026, винесену у виконавчому провадженні ВП № 78962816.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що постановою державного виконавця від 09.02.2026 у ВП № 78962816 на ДСА України накладено штраф у розмірі 10 200,00 грн за невиконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі № 640/25753/21, яким ДСА України зобов`язано виділити Господарському суду Київської області кошти для виплати ОСОБА_1 заборгованості по суддівській винагороді на суму 225 897,31 грн.

Позивач вказав, що на вимогу державного виконавця від 04.11.2025 ДСА України листом від 05.11.2025 повідомила Відділ про те, що виконання зазначеного рішення суду у спосіб, визначений у ньому, є об`єктивно неможливим, та просила утриматися від накладення штрафів. При цьому ДСА України роз`яснила, що виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, здійснюється за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», головним розпорядником якої є ДСА України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період, а кошти цієї програми розподілені повністю між судами та територіальними управліннями. На підтвердження цього до листа додано копії звернень ДСА України до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, листування з Міністерством фінансів України, а також кошторис і план асигнувань Господарського суду Київської області.

Позивач наголосив, що згідно з частиною першою статті 63 та частиною першою статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» штраф накладається лише за невиконання рішення без поважних причин, натомість державний виконавець не врахував наданої йому відповіді та не оцінив наведених боржником обставин. Позивач також зазначив, що виконання судового рішення не може ставитися в залежність виключно від волі та/або бажання боржника, а має бути оцінене органом державної виконавчої служби на предмет наявності об`єктивних можливостей та відповідного законодавчого регулювання такого виконання, і послався на правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах від 24.03.2015 у справі № 21-66а15, від 30.06.2015 у справі № 21-1044а15 та від 30.06.2015 у справі № 21-660а15. Окремо позивач указав, що за частиною першою статті 378 КАС України правом на звернення із заявою про встановлення чи зміну способу або порядку виконання рішення наділені стягувач або виконавець, тоді як боржник серед таких суб`єктів не названий. Просив позов задовольнити.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 справу передано за підсудністю до Львівського окружного адміністративного суду.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 позовну заяву залишено без руху для усунення недоліків.

Ухвалою судді від 15.06.2026 року відкрито провадження у справі, призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 .

Відповідач - Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України проти позову заперечив із підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, що надійшов до суду 18.06.2026.

Відповідач зазначив, що 28.08.2025 старшим державним виконавцем Відділу на підставі виконавчого листа № 640/25753/21, виданого 19.05.2025 Львівським окружним адміністративним судом, за заявою стягувача відкрито виконавче провадження № 78962816, пунктом другим постанови боржника зобов`язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів; постанову доставлено до електронного кабінету ЄСІТС ДСА України 28.08.2025 о 15:16:08, а тому наданий строк виконання спливав 11.09.2025. Станом на 04.11.2025 рішення суду не виконано, у зв`язку з чим 04.11.2025 винесено постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 5 100,00 грн та вимогу про надання інформації щодо стану виконання рішення. Лист ДСА України від 05.11.2025 № 10-22005/25, що надійшов до Відділу 07.11.2025, на переконання відповідача, не містив інформації про виконання рішення суду чи про обставини, які унеможливлюють таке виконання. Оскільки станом на 09.02.2026 рішення суду залишалося невиконаним, на боржника накладено штраф у подвійному розмірі - 10 200,00 грн на підставі частини другої статті 75 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідач наполягав на тому, що вимога виконавчого документа виділити Господарському суду Київської області кошти для виплати заборгованості є організаційно-процедурним обов`язком, а не обов`язком зі сплати коштів, а тому доводи позивача про необхідність виконання рішення органами Казначейства є безпідставними; при цьому постанову про відкриття виконавчого провадження позивач не оскаржив. Відповідач також указав, що розпорядником бюджетної програми 0501150 є саме ДСА України, яка є головним розпорядником бюджетних коштів і несе відповідальність за належне фінансування судів, у тому числі витрат на суддівську винагороду, проте не надала доказів звернення з бюджетним запитом (поданням) до Вищої ради правосуддя, а її листи до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету направлялися поза межами повноважень, передбачених статтею 152 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Положенням про Державну судову адміністрацію України, оскільки виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України має Кабінет Міністрів України.

На обґрунтування своєї позиції відповідач послався на постанови Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 750/11948/17, від 09.06.2022 у справі № 280/136/21, від 05.08.2021 у справі № 160/6089/20 та від 06.08.2021 у справі № 280/2456/19, а також на практику Європейського суду з прав людини у справах «Горнсбі проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Піалопулос та інші проти Греції», «Шмалько проти України», «Іммобільяре Саффі проти Італії», «Сук проти України», зазначивши, що відсутність коштів не може виправдовувати невиконання судового рішення, а поважні причини мають бути не лише заявлені, а й підтверджені належними доказами. Просив у задоволенні позову відмовити.

Третя особа письмових пояснень щодо позову до суду не подала.

Дослідивши подані сторонами докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив таке.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі № 640/25753/21 позов ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано Державну судову адміністрацію України виділити Господарському суду Київської області кошти для виплати ОСОБА_1 заборгованості по суддівській винагороді на суму 225 897,31 грн. Зазначене рішення набрало законної сили 12.05.2025, на його виконання 19.05.2025 видано виконавчий лист № 640/25753/21.

Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Сніжинського Т.Є. від 28.08.2025 відкрито виконавче провадження ВП № 78962816 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа; пунктом другим постанови боржнику встановлено строк для виконання рішення суду - 10 робочих днів. Постанову доставлено до електронного кабінету ДСА України в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі 28.08.2025.

04.11.2025 державним виконавцем винесено постанову про накладення на ДСА України штрафу в розмірі 5 100,00 грн та встановлено новий строк виконання рішення - 10 робочих днів. Того ж дня державним виконавцем винесено вимогу, якою боржника зобов`язано повідомити про стан виконання рішення, про вжиті на його виконання заходи та посадових осіб, винних у невиконанні, а також надати відповідні письмові пояснення.

На виконання зазначеної вимоги ДСА України листом від 05.11.2025 № 10-22005/25, який надійшов до Відділу 07.11.2025, повідомила, що виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі № 640/25753/21 у спосіб, визначений у рішенні, є об`єктивно неможливим; що порядок виконання рішень про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845; що виконання цього рішення можливе лише за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів, працівників апаратів судів та працівників органів і установ системи правосуддя», головним розпорядником якої є ДСА України, у межах передбачених асигнувань на відповідний бюджетний період; що ДСА України в межах повноважень вжито відповідних заходів, спрямованих на виконання зазначеного рішення суду. До листа додано копії звернень ДСА України до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, копії листів Міністерства фінансів України, а також кошторис і план асигнувань Господарського суду Київської області. Факт надходження цього листа до Відділу 07.11.2025 відповідачем визнано у відзиві на позовну заяву.

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Фещук О.А. від 09.02.2026 у ВП № 78962816 за невиконання рішення суду без поважних причин на боржника - Державну судову адміністрацію України накладено штраф на користь держави в розмірі 10 200,00 грн, боржника зобов`язано виконати рішення протягом десяти робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення.

У розділі «встановлено» оскаржуваної постанови державний виконавець послався на факт відкриття 28.08.2025 виконавчого провадження та встановлення боржнику 10-денного строку, на те, що станом на 04.11.2025 рішення суду залишалося невиконаним, на винесення 04.11.2025 постанови про накладення штрафу в розмірі 5100,00 грн, а також на те, що станом на 09.02.2026 рішення суду залишається невиконаним. Будь-яких суджень щодо змісту одержаних 07.11.2025 письмових пояснень боржника та доданих до них документів, оцінки наведених боржником обставин і висновку про те, чому такі обставини не є поважними причинами невиконання рішення, оскаржувана постанова не містить.

Не погоджуючись із постановою про накладення штрафу від 09.02.2026, позивач 18.02.2026 звернувся до суду з цим позовом, тобто в межах установленого частиною другою статті 287 КАС України десятиденного строку.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За приписами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до частини шостої статті 26 Закону № 1404-VIII за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

Частинами першою та другою статті 63 Закону № 1404-VIII передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з частиною першою статті 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. Частиною другою цієї статті визначено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Надаючи оцінку оскаржуваній постанові у світлі наведених вимог, суд виходить із такого.

Системний аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що штраф, який накладається на боржника на підставі статті 75 Закону № 1404-VIII, є заходом відповідальності учасника виконавчого провадження, а обов`язковим елементом підстав його застосування є не лише факт невиконання рішення у встановлений виконавцем строк, а й відсутність поважних причин такого невиконання. Отже, до винесення постанови про накладення штрафу виконавець зобов`язаний не тільки перевірити виконання рішення боржником у порядку частини першої статті 63 Закону № 1404-VIII, а й з`ясувати причини невиконання рішення та надати оцінку їх поважності, відобразивши відповідні мотиви у постанові. Сам лише факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування та оцінки причин цього невиконання не може вважатися достатньою підставою для відповідальності боржника за статтею 75 Закону № 1404-VIII.

Верховний Суд України у постановах від 24.03.2015 у справі № 21-66а15 та від 02.12.2015 у справі № 21-5115а15 сформулював правовий висновок, згідно з яким невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин; накладення штрафу в такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Наведені висновки враховувалися Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду, зокрема у постанові від 28.03.2019 у справі № 822/1080/17, у якій Суд наголосив на необхідності з`ясування часових меж, у яких боржник мав вчинити відповідні дії, а також причин невиконання судового рішення у відведений строк, зазначивши, що поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку крізь призму того, наскільки відповідні обставини об`єктивно перешкодили виконати судове рішення.

Загальними вимогами, які висуваються до акта індивідуальної дії як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів. Постанова державного виконавця про накладення штрафу є актом індивідуальної дії, а тому в разі оскарження в судовому порядку підлягає перевірці на відповідність критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.

Оцінюючи оскаржувану постанову з огляду на наведене, суд установив таке.

Матеріалами справи підтверджується, що на вимогу державного виконавця від 04.11.2025 позивач листом від 05.11.2025 № 10-22005/25, який надійшов до Відділу 07.11.2025, надав письмові пояснення щодо причин невиконання рішення суду та додав до них документи - копії звернень до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету, листування з Міністерством фінансів України, кошторис і план асигнувань Господарського суду Київської області. Отже, доводи відповідача про те, що ДСА України «не зверталась до державного виконавця з заявами та поясненнями та ігнорувала вимоги», спростовуються матеріалами справи та визнанням самого відповідача у відзиві щодо факту надходження зазначеного листа, а тому судом відхиляються.

Досліджуючи зміст оскаржуваної постанови від 09.02.2026, суд установив, що вона не містить жодного судження щодо одержаних державним виконавцем 07.11.2025 пояснень боржника та доданих до них документів. Констатувавши виключно те, що «станом на 09.02.2026 рішення суду залишається невиконаним», державний виконавець фактично не встановлював обставини, які стосуються причин невиконання рішення, і не наводив мотивів, з яких визнав такі причини неповажними. Тим самим обов`язкова ознака складу підстав для застосування статті 75 Закону № 1404-VIII - невиконання рішення саме без поважних причин - залишилася невстановленою та невмотивованою.

Суд зважає й на зміст обов`язку, покладеного на боржника виконавчим документом. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 09.04.2025 у справі № 640/25753/21 ДСА України зобов`язано виділити Господарському суду Київської області кошти для виплати заборгованості по суддівській винагороді. Виділення бюджетних коштів розпорядникові нижчого рівня є дією, яка за своєю природою може бути вчинена головним розпорядником виключно в межах бюджетних призначень, установлених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, і в межах бюджетних асигнувань за відповідною бюджетною програмою. ДСА України не наділена повноваженнями самостійно збільшувати обсяг бюджетних призначень; більше того, сам відповідач у відзиві наголошує, що виключне право на внесення проекту закону про Державний бюджет України має Кабінет Міністрів України (частина друга статті 89 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України»). Наведене свідчить про те, що спроможність боржника виконати покладений на нього обов`язок об`єктивно обумовлена наявністю відповідного бюджетного ресурсу і не залежить виключно від його волі.

Позивач надав державному виконавцю докази вжиття заходів, спрямованих на виконання рішення суду, - звернення до Комітету Верховної Ради України з питань бюджету та листування з Міністерством фінансів України щодо збільшення бюджетних призначень за бюджетною програмою 0501150, а також кошторис і план асигнувань Господарського суду Київської області. Ці докази, наявні в матеріалах справи, відповідачем не спростовані, а їх зміст у постанові від 09.02.2026 не оцінювався. За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач, на якого частиною другою статті 77 КАС України покладено обов`язок доведення правомірності свого рішення, не довів належними та допустимими доказами тієї обставини, що рішення суду не виконано боржником без поважних причин.

Доводи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, про те, що лист боржника не містив інформації про виконання рішення чи про обставини, які унеможливлюють таке виконання, судом до уваги не беруться, оскільки правомірність акта індивідуальної дії оцінюється судом з огляду на ті мотиви, які наведені в самому акті на момент його прийняття. Суб`єкт владних повноважень не може доповнювати чи змінювати мотиви прийнятого ним рішення на стадії судового розгляду справи; в іншому разі втрачає сенс вимога вмотивованості акта, а особа позбавляється можливості завчасно зрозуміти підстави втручання у її права.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 09.06.2022 у справі № 280/136/21 та на постанови від 05.08.2021 у справі № 160/6089/20 і від 06.08.2021 у справі № 280/2456/19 не можуть бути покладені в основу рішення про відмову в позові, оскільки у наведених справах Верховний Суд вирішував питання про належного відповідача (боржника) у спорах щодо стягнення заборгованості із суддівської винагороди та про відповідальність головного розпорядника бюджетних коштів за належне фінансування судів, тобто питання матеріально-правового змісту зобов`язання. Натомість предметом розгляду у цій справі є правомірність застосування до боржника заходу відповідальності, передбаченого статтею 75 Закону № 1404-VIII, що вимагає встановлення окремої обставини - відсутності поважних причин невиконання рішення у встановлений виконавцем строк. Висновок про те, що ДСА України є належним боржником за виконавчим документом, сам по собі не звільняє державного виконавця від обов`язку встановити та вмотивувати цю обставину. Із цих же мотивів суд відхиляє посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 04.03.2020 у справі № 750/11948/17.

Суд не ставить під сумнів наведені відповідачем висновки Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Горнсбі проти Греції», «Юрій Миколайович Іванов проти України», «Шмалько проти України», «Сук проти України» та інших) про те, що держава не може посилатися на брак коштів або недоліки законодавства як на виправдання невиконання судового рішення, а особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ініціювати виконавчі процедури. Разом із тим ці висновки визначають обсяг відповідальності держави в цілому перед стягувачем за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтею 1 Першого протоколу до неї і не звільняють конкретного органу примусового виконання від додержання національної процедури застосування штрафу, яка прямо пов`язує таке застосування з відсутністю поважних причин невиконання. Крім того, у ситуації, коли невиконання зумовлене відсутністю бюджетних призначень, накладення штрафу не наближає стягувача до отримання належних йому коштів, на що вказував і Верховний Суд України у постанові від 24.03.2015 у справі № 21-66а15.

Відхиляє суд і доводи відповідача про те, що ДСА України не зверталася до суду із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання судового рішення. За частиною першою статті 378 КАС України таке питання вирішується за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), а також може бути розглянуто за ініціативою суду; боржник серед суб`єктів, наділених правом на подання відповідної заяви, цією нормою не названий. Отже, невчинення позивачем дій, право на які він за КАС України не має, не може розцінюватися як обставина, що свідчить про неповажність причин невиконання рішення. Не має правового значення для вирішення цього спору й та обставина, що позивач не оскаржив постанову про відкриття виконавчого провадження від 28.08.2025 та постанову про накладення штрафу від 04.11.2025, оскільки предметом судового контролю в цій справі є правомірність окремого акта - постанови від 09.02.2026, яка підлягає перевірці на відповідність вимогам закону самостійно.

Додатково суд зазначає, що оскаржувану постанову винесено на підставі частини другої статті 75 Закону № 1404-VIII як таку, що застосовує штраф у подвійному розмірі за повторне невиконання рішення. Застосування цієї норми так само обумовлене повторним невиконанням рішення саме без поважних причин. З огляду на встановлену вище відсутність у постанові будь-якої оцінки причин невиконання, підстави для застосування підвищеного розміру відповідальності відповідач також не довів. Не відповідає оскаржувана постанова і принципу пропорційності (пункт 8 частини другої статті 2 КАС України), оскільки покладає на боржника додатковий тягар у розмірі 10200,00 грн за обставин, коли останній надав виконавцю пояснення та документи про вжиті ним заходи, а такі пояснення залишилися без розгляду.

Ураховуючи наведене, суд доходить висновку, що постанова державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 09.02.2026 про накладення штрафу, винесена у виконавчому провадженні ВП № 78962816, прийнята без урахування всіх обставин, що мають значення для її прийняття, є невмотивованою та непропорційною, а тому не відповідає критеріям, установленим частиною другою статті 2 КАС України, і є протиправною та підлягає скасуванню.

Європейський суд з прав людини у пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява № 4909/04) зазначив, що національні суди мають викладати мотиви, на яких ґрунтуються їхні рішення, однак ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може бути різним залежно від характеру рішення і має визначатися з урахуванням обставин справи. Суд, вирішуючи спір, надав відповідь на ті доводи учасників справи, які мають істотне значення для правильного вирішення справи; решта доводів не спростовує наведених судом висновків.

Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 74, 77, 90, 139, 241-246, 255, 257-263, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622) від 09.02.2026 про накладення штрафу на Державну судову адміністрацію України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5; код ЄДРПОУ 26255795) у розмірі 10200 (десять тисяч двісті) грн 00 коп, винесену у виконавчому провадженні ВП № 78962816.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622) на користь Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5; код ЄДРПОУ 26255795) судовий збір у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяКарп`як Оксана Орестівна