Ухвала суду № 139088073, 19.08.2026, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ПРО ПОВЕРНЕННЯ ПОЗОВНОЇ ЗАЯВИ

19 серпня 2026 року Справа № 280/8027/26 м.Запоріжжя Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Артоуз О.О. перевіривши матеріали позовної заяви Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Запорізького відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (69114, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Героїв 93-ї бригади, 16-А ЄДРПОУ 35036905), третя особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) про оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби,

ВСТАНОВИВ:

03 серпня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 (далі позивач) до Запорізького відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі відповідач) третя особа ОСОБА_1 про оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, відповідно до якої позивач просить суд:

визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця від 28.01.2026 року Запорізького відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Терентьєвої А.Є., про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №80079825.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.08.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви.

14 серпня 2026 року представником Військової частини надано суду заяву про поновлення строку звернення до суду. Позивач вказує на те, що вперше Військова частина звернулася до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом про оскарження зазначеної постанови 20.05.2026, тобто в межах установленого статтею 287 КАС України десятиденного строку з дня, коли позивачу стало відомо про порушення його прав, що підтверджується листом від Державної виконавчої служби який надійшов 11.05.2026. Тобто, позивач позивач своєчасно реалізував право на судове оскарження постанови державного виконавця та з моменту виникнення підстав для звернення до суду не допускав бездіяльності щодо захисту своїх прав. Однак, у зв`язку із відсутністю можливості сплати судового збору позов було повернуто. Після отримання ухвали позивачем було усунуто недолік, який став підставою для повернення первинної позовної заяви, а саме сплачено судовий збір у встановленому судом розмірі, що підтверджується платіжною інструкцією № 22479 від 30.07.2026. Після усунення зазначеного недоліку 01.08.2026 Військова частина повторно подала позовну заяву засобами підсистеми «Електронний суд». Таким чином, з дня вручення ухвали про повернення первинного позову - 14.07.2026 - до дня повторного звернення 01.08.2026 минуло лише 18 календарних днів. На підставі викладеного, позивач вважає, що наявні підстави для визнання причин пропуску строку поважними та поновлення йому строку звернення до суду.

Розглядаючи дану заяву в частині поновлення строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

За загальним правилом, визначеним частиною другою статті 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Разом з тим, законодавцем передбачено спеціальний строк звернення до адміністративного суду у справах, пов`язаних із оскарженням рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби.

Так, відповідно до частини першої статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження таких рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 КАС України позовну заяву може бути подано до адміністративного суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, у справах щодо оскарження бездіяльності органу державної виконавчої служби законодавець встановив спеціальний, скорочений строк звернення до суду - десять днів з моменту, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Суд наголошує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників процесу та своєчасного виконання ними передбачених процесуальним законом певних процесуальних дій. Інститут строків у судовому процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом встановленого законодавством строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.

Суд звертає увагу на те, що у постанові від 14.06.2018 (справа №800/102/17) Велика Палата Верховного Суду вказала, що в пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України (Заява №24402/02), яке набуло статусу остаточного 20 серпня 2010 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі Ашінгдан проти Сполученого Королівства (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, №93).

Отже, за практикою Європейського суду з прав людини застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.

Питання, пов`язані з оцінкою поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, неодноразово вирішувалось й Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постанові від 27.05.2020 у справі №9901/546/19 висловлено правову позицію про те, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Тобто, строк звернення до адміністративного суду може бути поновлений лише за наявності поважних підстав, наявність яких підтверджена відповідними доказами.

При цьому, навіть об`єктивні та непереборні обставини, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не можуть розцінюватись як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини при застосуванні процесуальних правил варто уникати як надмірного формалізму, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом, та порушення принципу правової визначеності. У справі Європейського суду з прав людини "Стаббігс та інші проти Великобританії'' визначено, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. У рішенні "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд зазначив про те, що строки спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.

Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку.

Верховний Суд у постанові від 29.09.2022 у справі №500/1912/22 зазначив, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи застосування правового інституту строків звернення до адміністративного суду у постанові від 20.11.2019 у справі №9901/405/19, зазначила, що закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин пропуску такого строку. Вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Таким чином, суд приходить до висновку, що Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин. Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.

Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом у постанові від 10.01.2024 у справі №420/1782/23, де зазначено, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущений; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду, та оцінювати їх в сукупності.

Представник позивача у своїх доводах на користь наявності поважних причин для поновлення строку звернення до суду вказує на те, що такі строки були пропущені у зв`язку із необхідністю повторного звернення до суду та сплати судового збору.

З цього приводу суд вважає за можливе послуговуватися висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 24.12.2025 у справі 560/6322/24 адміністративне провадження № К/990/49103/24, відповідно до яких оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду необхідно виходити, зокрема, з того, що причина пропущення строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду в порядку, встановленому законом. Водночас сам по собі факт повернення апеляційної скарги не є поважною причиною пропуску строку, тому при вирішенні питання поважності/неповажності наведених скаржником причин пропущення строку на апеляційне оскарження суд має ураховувати також й ті обставини, які стали підставою для повернення попередньо поданої апеляційної скарги, а також період часу, який сплинув із моменту, коли скаржник дізнався про відповідне судове рішення (ухвалу про повернення апеляційної скарги) до моменту повторного звернення із апеляційною скаргою, і яким саме чином останній діяв протягом відповідного періоду часу. Суд апеляційної інстанції має ураховувати, чи вчинялися особою, яка має намір подати апеляційну скаргу, усі можливі та залежні від неї дії у розумні строки, без зайвих зволікань, з метою виконання процесуального обов`язку щодо дотримання строку на апеляційне оскарження судового рішення.

Згідно із позицією Верховного Суду, неодноразово висловленою, строк на апеляційне оскарження судового рішення у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов: первинне звернення із апеляційною скаргою відбулося у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження; повторне подання апеляційної скарги відбулося у межах строку апеляційного оскарження, установленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення попередньої скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань; скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження та вжито усіх можливих і залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, що стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, й такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення із апеляційною скаргою; доведено, що повернення попередньо поданої апеляційної скарги відбулося з причин, що не залежали від особи, яка оскаржує судове рішення, та які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником; наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.

Верховний Суд зазначає, що поновлення строку (у випадках, що не віднесені до регламентованих частини другої статті 295 КАС України) не є обов`язком суду, а є предметом його оцінки (розсуду) залежно від встановлених обставин, доводів і доказів сторін.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 17.04.2026 у справі №560/10749/24 (адміністративне провадження № К/990/47847/24).

Як встановив суд позивач 20.05.2026 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом щодо оскарження постанови державного виконавця Запорізького відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Терентьєвої А.Є. від 28.01.2026 про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні №80079825.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 03.06.2026 у справі № 280/5262/26 позовну заяву військової частини НОМЕР_1 до Запорізького відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправним постанови, її скасування залишено без руху, та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання позивачем суду документу про сплату судового збору в розмірі 3328,00 грн.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 25.06.2026 у справі № 280/5262/26 продовжено позивачу процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви у справі № 280/5262/26.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 10.07.2026 у справі № 280/5262/26 позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 до Запорізького відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа ОСОБА_1 про визнання протиправним постанови та її скасування повернуто.

Дана позовна заява подана до суду засобами системи «Електронний суд» 01.08.2026. Судовий збір сплачено платіжною інструкцією від 30.07.2026.

Беручи до уваги доводи представника позивача, суд висновує, що протягом щонайменше 18 днів, що майже вдвічі більше нормативного процесуального строку звернення до суду, позивач не вживав жодних активних дій направлених на захист своїх прав.

Суд наголошує на тому, що матеріали справи не містять доводів щодо наявності об`єктивних підстав які перешкоджали позивачу невідкладно звернутися до суду повторно та клопотати перед судом про відстрочення сплати судового збору.

Окрім того, Верховний Суд в ухвалах від 13.05.2019 по справах №804/15952/15 та №810/1776/17, зазначив, що особа, яка утримується за рахунок Державного бюджету України, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору, суд вважає, що обставини, пов`язані з фінансуванням установ чи організацій з Державного бюджету України та відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору суб`єктами владних повноважень, не є підставою для поновлення строку оскарження.

Так, у постанові у постанові від 24.12.2025 у справі 560/6322/24 Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що вчасна первинна подача апеляційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до апеляційного суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, установлених процесуальним законом, оскільки в такому випадку порушуватиметься принцип юридичної визначеності. У контексті визнання поважними причин пропущення скаржником строку на апеляційне оскарження судового рішення варто урахувати тривалість пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.05.2024 (майже два місяця з дня отримання копії рішення суду), а також взяти до уваги, що апеляційну скаргу на зазначене рішення суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області подало вдруге, що попередня апеляційна скарга була повернута Головному управлінню Пенсійного фонду України в Хмельницькій області в зв`язку з неусуненням ним недоліків цієї скарги (ненаданням документа про сплату судового збору) в строк, установлений апеляційним судом. При цьому відсутність бюджетного фінансування для сплати судового збору не надає суб`єкту владних повноважень права в будь-який час реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення та не може слугувати належною підставою для поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Копію ухвали суду апеляційної інстанції від 17.06.2024 про повернення попередньо поданої апеляційної скарги доставлено до електронного кабінету Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області 17.06.2024 (18:54), а вдруге із апеляційною скаргою позивач звернувся аж 17.07.2024.

Як вже зазначалося судом поняття поважних причин пропуску звернення до суду передбачає наявність об`єктивних, незалежних від волі особи перешкод чи обставин, які істотно ускладнювали або унеможливлювали вчинення процесуальних дій у визначений законом термін. Суб`єктивне рішення сторони спочатку дочекатися сплати судового збору не належить до таких об`єктивних перешкод.

Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. "Право на суд" не є абсолютним. Право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави та з боку держави може бути піддане обмеженням, зокрема шляхом встановлення певної процедури розгляду справи.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Таким чином, позивач так і не навів достатніх та переконливих аргументів на підтвердження наявності об`єктивних, непереборних та істотних перешкод для звернення позивача до суду, які б завадили йому звернутися з цим позовом протягом встановленого законом строку, а тому наведені позивачем обставини суд визнає недостатніми для висновку про те, що позивачем з поважних причин пропущено строк звернення до суду.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає неповажними наведені позивачем у заяві про поновлення процесуального строку обставини в обґрунтування пропущеного строку звернення до суду, оскільки вони не містять переконливих доводів поважності причин пропуску строку звернення до суду з цим позовом, а також не містять жодного доказу поважності причин пропуску такого строку звернення.

Частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Згідно з положеннями ч.ч. 5, 6, 8 ст. 169 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення позовної заяви суд постановляє ухвалу. Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Згідно пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд робить висновок про відсутність підстав для поновлення строку звернення позивача до суду з цим позовом та наявність підстав для повернення позовної заяви позивачу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 169,122 123, 248, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду - відмовити.

Позовну заяву Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Запорізького відділу державної виконавчої служби у Запорізькому районі Запорізької області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (69114, Запорізька обл., м. Запоріжжя, вул. Героїв 93-ї бригади, 16-А ЄДРПОУ 35036905), третя особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_3 ) про оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, повернути позивачу.

Копію ухвали направити позивачу.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 256 КАС України та може бути оскаржена у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 294, 295, 296 КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 19 серпня 2026 року.

Суддя О.О. Артоуз