Ухвала суду № 139086336, 18.08.2026, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

18 серпня 2026 року Справа № 160/24735/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Чернявська Т.І., перевіривши матеріали за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

13 серпня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі відповідач), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки з 16 квітня 2025 року по 28 липня 2026 року, але не більше 6 місяців;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 квітня 2025 року по 28 липня 2026 року, але не більше як за 6 місяців з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до законодавства та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 3 березня 2022 року по 19 травня 2023 року за весь час затримки виплати відповідних сум по день їх фактичної виплати;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 3 березня 2022 року по 28 липня 2026 року та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, з урахуванням раніше виплачених сум.

За приписами пунктів 3 та 6 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Розглянувши матеріали позовної заяви, суддя дійшов висновку, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 КАС України, у зв`язку з чим вона має бути залишена без руху з таких підстав.

Відповідно до частини третьої статті 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до частини другої статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI).

Згідно із частиною першою статті 3 Закону № 3674-VI судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 3674-VI за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Згідно із частиною другою статті 4 Закону № 3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 1 січня 2026 року розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 3328,00 грн. Тобто, за одну вимогу немайнового характеру фізична особа має сплатити судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Водночас, відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 3674-VI при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Системний аналіз частини першої статті 5 та частини другої статті 245 КАС України дає підстави для висновку, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою немайнового характеру (такий правовий висновок про застосування норм Закону № 3674-VI при визначенні розміру судового збору за подання позовної заяви, в якій об`єднано декілька вимог, був зроблений Верховним Судом у постановах від 12 листопада 2019 року у справі № 640/21330/18, від 5 червня 2020 року у справі № 280/5161/19, від 2 вересня 2022 року у справі № 804/2339/17 та Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 9901/67/20).

Позивачем у цій позовній заяві завлено дві позовні вимоги немайнового характеру.

За позовними вимогами немайнового характеру щодо виплати компенсації втрати частини доходу позивач на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI звільнений від сплати судового збору.

Водночас, у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (№ рішення в ЄДРСР 89251582) Великою Палатою Верховного Суду зроблено висновок, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури. Окрім того, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер (пункти 53, 54).

Згідно із пунктом 104 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (№ рішення в ЄДРСР 87952206) з урахуванням висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) та поставі Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 226/168/15-ц (провадження № 6-1121цс16), з 1 вересня 2015 року працівник не вважається звільненим від сплати судового збору за звернення до суду з позовними вимогами про стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Оскільки середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні не належить до структури заробітної плати (грошового забезпечення), позивач у спірних правовідносинах не звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.

Згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Статус, права, пільги учасників бойових дій та Героїв України встановлені, відповідно, Законом України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Законом України від 16 грудня 1993 року № 3721-ХІІ «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні».

Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняних до них, визначені статтею 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Зокрема, за приписами пункту 18 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і пункту 2 статті 9 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3721-ХІІ «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» такі особи мають пільги зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.

Отже, наявність статусу учасника бойових дій або Героя України не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору, а в цій частині зроблена відсилка до іншого законодавства.

Разом з тим, частиною другою статті 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-ХІІ) передбачено, що ветерани війни, до яких належать учасники бойових дій, отримують безоплатну правничу допомогу щодо питань, пов`язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від усіх судових витрат, пов`язаних з розглядом цих питань.

З цією правовою нормою кореспондується пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.

Правовий аналіз змісту статті 5 Закону № 3674-VI свідчить про те, що від сплати судового збору звільняються або особи, зазначені в пунктах 7, 8, 9, 10, яким така пільга безумовно надається у зв`язку з наявністю певного статусу незалежно від категорії справи (особи з інвалідністю, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи), або особи у справах визначеної в пунктах 1-6, 12-16 категорій.

Такий висновок підтверджується диспозицією пункту 16 частини першої статті 5 названого закону, згідно з яким згадану пільгу мають позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов`язаних з наданням статусу учасника бойових дій.

Конструкція пункту 13, в якому йдеться про «справи, пов`язані з порушенням їхніх прав», вказує на категорію справ, в яких учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору. Якби лише наявність в особи такого статусу надавала у цій частині пільгу, то відпадала б необхідність у формулюванні другої частини зазначеної норми закону про те, що звільнення від сплати судового збору стосується спорів про порушені права.

Вказана норма не містить вичерпного переліку порушених прав, однак порушення прав нерозривно пов`язане саме зі статусом учасника бойових дій, який, як і права такої особи, визначається спеціальним законом, а не усіх прав людини і громадянина, які встановлені Конституцією України та іншими законами.

Зазначена правова позиція знайшла своє відображення в постановах Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19 (№ рішення в ЄДРСР 85412901), від 18 грудня 2019 року у справі № ЗП/9901/4/19 (№ рішення в ЄДРСР 86877196) та від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 (№ рішення в ЄДРСР 87641523).

Правовий висновок щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI виключно у контексті статей 12 та 22 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, є конкретним та однозначним - таким, що позбавляє можливості застосувати пункт 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI у справі, що розглядається.

В ухвалі від 11 вересня 2024 року у справі № 567/79/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що із часу прийняття нею 9 жовтня 2019 року постанови у справі № 9901/311/19, як і постанови від 12 лютого 2020 року у справі № 545/1149/17 із висновками щодо застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI з урахуванням вимог статей 12 та 22 Закону № 3551-XII, відсутні підстави стверджувати, що відбулась зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого цей висновок втратив зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості (пункт 83). Велика Палата Верховного Суду не встановила об`єктивних причин відступу від правового висновку, якими, за її усталеною практикою, можуть бути очевидні вади попереднього рішення (неефективність, неясність, неузгодженість) чи зміна суспільного контексту (пункт 86).

В ухвалі від 7 травня 2026 року у справі № 752/3051/25 Велика Палата Верховного Суду вказала, що з метою гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання [постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41)]. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» з часу ухвалення наведеної вище постанови Великої Палати Верховного Суду зміни не вносилися, суспільний контекст також не змінився, тому підстав для відступлення чи уточнення викладеного в ній висновку немає .

Отже, станом на сьогодні у визначеному процесуальними кодексами порядку не має відступу Великої Палати Верховного Суду від правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 9 жовтня 2019 року у справі № 9901/311/19, який обмежує застосування пункту 13 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI виключно статтями 12 та 22 Закону № 3551-ХІІ.

В цьому спорі при зверненні до суду позивач, який є учасником бойових дій, просить суд застосувати до відповідача як роботодавця відповідальність за затримку розрахунку при звільненні у вигляді виплати йому як працівникові його середнього грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Означений спір не пов`язаний з наявністю та відсутністю у позивача статусу учасника бойових дій та в спірних правовідносинах відсутнє порушення права позивача, пов`язане саме зі статусом позивача як учасника бойових дій.

Отже, позивачем має бути сплачений судовий збір за подання до адміністративного суду адміністративного позову в паперовому вигляді у розмірі 1331,20 грн.

Позивачем судовий збір за подання до суду адміністративного позову в паперовій формі з позовними вимогами немайнового характеру у розмірі 1331,20 грн не сплачено.

Зазначений недолік позовної заяви може бути усунений шляхом надання суду документа про сплату судового збору у розмірі 1331,20 грн за такими реквізитами для сплати судового збору: отримувач коштів ГУК у Дн-кiй обл/Чечел.р/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37988155, банк отримувача - Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок отримувача - UA368999980313141206084004632, код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу - 101 _____(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і має відповідну відмітку у паспорті);Судовий збір, за позовом ______ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), Дніпропетровський окружний адміністративний суд (назва суду, де розглядається справа).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

У разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску (частина шоста статті 161 КАС України).

Однією із позовних вимог у цій справі є вимога щодо нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 квітня 2025 року по 28 липня 2026 року.

За змістом частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (частина п`ята статті 122 КАС України).

Частиною першою статті 47 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) установлено, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України регламентовано, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 сформулював висновок, відповідно до якого строк звернення до суду за вирішенням публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України. Тобто строк звернення до суду обмежується місячним строком.

Як зазначив Верховний Суд у постанові від 22 січня 2020 року у справі № 620/1982/19, у вказаній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.

При цьому, Верховний Суд наголосив, що при вирішенні питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об`єктивної можливості особи знати про такі факти.

Так, днем, коли особа дізналася про порушення свого права, є встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Якщо виплата належних сум при звільненні була здійснена не одноразово, а частинами, то строк звернення з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, має обчислюватися з дати фактичного проведення кожної такої виплати окремо.

Відповідно до статті 116 КЗпП України роботодавець зобов`язаний провести з працівником повний розрахунок у день його звільнення, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку породжує відповідальність, передбачену статтею 117 КЗпП України, суть якої полягає у компенсації працівникові майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку, у формі середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Отже, для встановлення початку перебігу строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні важливими є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Порушення обов`язку роботодавця виникає з моменту, коли останній не здійснив належну виплату у визначений законом строк, тобто з дня звільнення. При цьому поетапність здійснення виплат не змінює юридичної природи такого порушення, а лише фіксує моменти його часткового усунення. Кожна окрема виплата припиняє затримку у межах відповідної частини заборгованості, не нівелюючи загального порушення обов`язку роботодавця щодо повного та своєчасного розрахунку.

Наявність спору або судових рішень про розмір заборгованості не є визначальними для кваліфікації самої затримки, оскільки правовою підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, є не факт згоди сторін щодо суми заборгованості, а сам факт несвоєчасного виконання обов`язку роботодавця з проведення повного розрахунку із працівником під час його звільнення.

Таким чином, кожен епізод виплати як окремий момент фактичного розрахунку у межах тієї частини зобов`язання, якої він стосується, є завершенням певного епізоду порушення, що породжує підставу для застосування до роботодавця механізму відповідальності, передбаченого статтею 117 КЗпП України. Відтак, строк звернення з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України має обчислюватися з дати фактичного проведення окремої виплати.

Такий підхід узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 10 лютого 2022 року у справі № 300/3142/20, від 7 вересня 2023 року у справі № 160/914/23 та від 12 березня 2026 року у справі № 420/9470/25, згідно з якою строки звернення за кожною підставою для нарахування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку обраховуються окремо.

З позовної заяви та доданих до неї документів слідує, що на виконання судового рішення у справі № 160/20298/25 відповідач:

26 червня 2026 року здійснив виплату позивачу у розмірі 32842,67 грн;

28 липня 2026 року здійснив виплату позивачу у розмірі 56770,18 грн.

Отже, місячний строк звернення до суду за позовними вимогами про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо суми 32842,67 грн, виплаченої відповідачем 26 червня 2026 року, має обчислюватися з 27 червня 2026 року та закінчується 27 липня 2026 року.

Позивач з означеними вимогами звернувся до суду 10 серпня 2026 року, про що свідчить відмітка на поштовому конверті, в якому надійшла позовна заява, тобто поза межами місячного строку.

Згідно із частиною першою статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

Позивачем до позовної заяви не додано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду за позовними вимогами про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо суми 32842,67 грн, виплаченої відповідачем 26 червня 2026 року, та доказів поважності причин його пропуску.

Отже, згідно з частиною першою статті 123 КАС України позивач має право подати суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду за позовними вимогами про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо суми 32842,67 грн, виплаченої відповідачем 26 червня 2026 року, в якій вказати підстави для поновлення пропущеного строку.

Відповідно до частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Керуючись статтями 122, 123, 160, 161, 169, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Запропонувати позивачу протягом 10-ти (десяти) календарних днів з дати отримання цієї ухвали усунути недоліки позовної заяви та надати суду через підсистему (модуль) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд»:

- документ про сплату судового збору у розмірі 1331,20 грн;

- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду за позовними вимогами про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні щодо суми 32842,67 грн, виплаченої відповідачем 26 червня 2026 року, в якій вказати підстави для поновлення пропущеного строку.

Якщо недоліки позовної заяви не будуть усунуті у строк, встановлений судом, позовна заява буде повернута позивачеві та вважатиметься неподаною.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно надіслати позивачу на електронну пошту, зазначену у позовній заяві .

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду не підлягає. Заперечення на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Суддя Т.І. Чернявська