Рішення № 139084067, 19.08.2026, Снігурівський районний суд Миколаївської області

Справа № 485/1759/24

Провадження №2/485/781/26

РІШЕННЯ

іменем України

19 серпня 2026 року м. Снігурівка

Снігурівський районний суд Миколаївської області у складі

головуючої судді Бодрової О.П.,

за участю секретаря судового засідання Літвінової Д.Ю.,

за участю представника позивача Панченка Д.В. (в режимі відеоконференції),

представника відповідача ОСОБА_1 - Афанас`євої Ж.Л. (в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Снігурівка у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного Товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення трьох відсотків річних на суму заборгованості за кредитним договором та інфляційних втрат,

установив:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача

У серпні 2024 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі АТ «Сенс Банк») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення трьох відсотків річних на суму заборгованості за кредитним договором та інфляційних втрат.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 06 травня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі АКБ «Укрсоцбанк»), правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №Ф080607П, за умовами якого позичальник отримав кредит на споживчі цілі у загальному розмірі 17 000 доларів США. В забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №Ф080607П від 06 травня 2008 року, між АКБ «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір поруки №02-23-Ф080607П-907 від 06 травня 2008 року, а також між АКБ «Укрсоцбанк» та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір поруки №02-23-Ф080607П-908 від 06 травня 2008 року, за умовами яких ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов`язались в повному обсязі відповідати перед банком за виконання боржником умов кредитного договору власними коштами. У зв`язку з невиконанням позичальником ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №Ф080607П від 06 травня 2008 року утворилась заборгованість. Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 січня 2016 року у справі №1943/15 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту в розмірі 245 903 грн 30 к., вирішено питання розподілу судових витрат. Вищевказане рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 січня 2016 року відповідачами не виконано. 15 жовтня 2019 року АТ «Укрсоцбанк» було прийнято рішення за №5/2019 про припинення АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до Акціонерного товариства «Альфа-Банк» (далі АТ «Альфа Банк»), правонаступництво якого виникає з 15 жовтня 2019 року. 12 серпня 2022 року Позачерговими Загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» було прийнято рішення про зміну найменування банку з АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», а також про внесення змін до Статусу Акціонерного товариства «Альфа-Банк» шляхом затвердження його в новій редакції. 30 листопада 2022 року були внесені зміни до відомостей про юридичну особу, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме - змінено найменування банку з Акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Акціонерне товариство «Сенс Банк».

Разом з тим, внаслідок невиконання рішення третейського суду у відповідачів виникла заборгованість, яка розрахована на підставі положень ч.2 ст.625 ЦК України, та яка станом на 23 лютого 2022 року становить 163 652 грн 80 к., з яких: 33 800 грн 24 к. сума заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість та 129 852 грн 55 к. сума заборгованості за інфляційними втратами. Посилаючись на викладені обставини, АТ «Сенс Банк» просило стягнути на його користь в солідарному порядку з відповідачів заборгованість, розраховану на підставі ч.2 ст.625 ЦК України, за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду, яка станом на 23 лютого 2022 року становить 163 652 грн 80 к. та складається з: суми заборгованості за ставкою 3% на кредитну заборгованість 33 800 грн 24 к. і суми заборгованості за інфляційними втратами на кредитну заборгованість 129 852 грн 55 к.,стягнути понесені судові витрати.

Інші процесуальні дії у справі

Суддя Снігурівського районного суду Миколаївської області своєю ухвалою від 19 серпня 2024 року прийняла до розгляду позовну заяву та відкрила провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Заочним рішенням Снігурівського районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2024 року позовні вимоги АТ «Сенс Банк» задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ «Сенс Банк» суму заборгованості за кредитним договором №Ф080607П від 06 травня 2008 року у загальному розмірі 163 652 грн 80 коп. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ «Сенс Банк» понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 3 028 грн, тобто по 1 009 грн 33 коп. з кожного.

Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 21 січня 2025 року заяву ОСОБА_3 , яка подана її представником адвокатом Афанас`євою Ж.Л., про перегляд заочного рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2024 року залишено без задоволення.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 , яка подана її представником адвокатом Афанас`євою Жанною Леонідівною задоволено частково. Заочне рішення Снігурівського районного суду Миколаївської області від 09 грудня 2024 року в частині вирішення позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_3 про стягнення трьох відсотків річних на суму заборгованості за кредитним договором та інфляційних втрат, а також в частині стягнення з ОСОБА_3 судових витрат у справі скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення. В задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_3 про стягнення трьох відсотків річних на суму заборгованості за кредитним договором та інфляційних втрат відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Сенс Банк» на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 4 542 грн, сплачений за подання апеляційної скарги.

28 травня 2025 року ОСОБА_2 , від імені якого діє ОСОБА_4 звернувся з заявою про перегляд заочного рішення від 09 грудня 2024 року.

Суддя Снігурівського районного суду Миколаївської області своєю ухвалою від 29 травня 2025 року поновила ОСОБА_2 строк для подання заяви перегляд заочного рішення. Заяву ОСОБА_2 , від імені якого діє ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення прийнято до розгляду.

Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 12 червня 2025 року заяву ОСОБА_2 , від імені якого діє ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення задоволено. Скасовано заочне рішення за позовною заявою Акціонерного Товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в частині вимог до відповідача ОСОБА_2 .

Снігурівський районний суд Миколаївської області своїм рішенням від 26 червня 2025 року у задоволенні позовних вимог Акціонерного Товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_2 про стягнення трьох відсотків річних на суму заборгованості за кредитним договором та інфляційних втрат відмовив.

Суддя Снігурівського районного суду Миколаївської області своєю ухвалою від 05 травня 2026 року поновила ОСОБА_1 строк для подання заяви перегляд заочного рішення. Заяву ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення прийнято до розгляду.

Ухвалою Снігурівського районного суду Миколаївської області від 23 червня 2026 року заяву ОСОБА_1 , від імені якого діє ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення задоволено. Скасовано заочне рішення за позовною заявою Акціонерного Товариства «СЕНС БАНК» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в частині вимог до відповідача ОСОБА_1 .

Позиції учасників справи

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги, просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 три відсотки річних та інфляційні втрати, з урахуванням того, що відповідач не виконує рішення Постійно діючого Третейського суду про стягнення заборгованості.

Представник відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позову щодо вимог до відповідача ОСОБА_1 . Зазначила, що відсутні підстави для стягнення 3% річних та інфляційних втрат, оскільки рішення постановлено третейським судом, якому непідвідомча справа. Крім того зазначила, що відповідач не був присутній при ухваленні рішення третейським судом, не знав про існування рішення, оскільки в цей час відбував покарання в місцях позбавлення волі. Позивач не звертав зазначене рішення до виконання.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Заслухавши представників сторін та дослідивши матеріали справи, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до ч.1,2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 травня 2008 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», та позичальником ОСОБА_1 було укладено договір про надання невідновлювальної кредитної лінії №Ф080607П, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 17 000 доларів США на споживчі потреби.

В подальшому, 11 листопада 2008 року та 19 січня 2011 року між сторонами було укладено дві додаткові угоди до вказаного договору /том 1 а.с.91-96,97,98-100/.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором про надання невідновлювальної кредитної лінії №Ф080607П від 06 травня 2008 року, між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №02-23-Ф080607П-907 від 06 травня 2008 року, а також між АКБ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3 було укладено договір поруки №02-23-Ф080607П-908 від 06 травня 2008 року, за умовами яких ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов`язались в повному обсязі відповідати перед банком за виконання боржником умов кредитного договору власними коштами /том 1 а.с.101-103,107-109/.

Проте, відповідач ОСОБА_1 ухилився від повного та своєчасного виконання умов кредитного договору щодо повернення кредитних коштів та інших передбачених договором платежів.

Рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 січня 2016 року у справі №1943/15 позов ПАТ «Укрсоцбанк» задоволено в повному обсязі. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в солідарному порядку на користь ПАТ «Укрсоцбанк» заборгованість по договору кредиту у розмірі 245 903 грн 30 коп. /том 1 а.с.54-57/.

На час звернення до суду з позовом рішення Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 січня 2016 року, ухвалене у справі №1943/15, відповідачами не виконано та на виконанні з примусового виконання не знаходиться (протилежного не встановлено).

Крім того, встановлено, що вироком апеляційного суду Херсонської області від 16 вересня 2014 року ОСОБА_1 призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років.

Як на підставу звернення з позовом, позивач посилається на те, що заборгованість позичальника за кредитним договором встановлена рішенням Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків від 28 січня 2016 року, яке не виконано, що є підставою для застосування положень ст.625 ЦК України.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 14 березня 2019 року у справі №774/135/18 (провадження №1-48015ав18) виснував, що згідно з п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди» третейські суди в порядку, передбаченому цим законом, можуть розглядати будь-які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком, зокрема, справ у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_5 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22,23 статті 1, статті 11, частини 8 статті 18, частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв`язку з положеннями частини 4 статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Отже, спори між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і під час виконання такого договору, відповідно до п.14 ч.1 ст.6 Закону України «Про третейські суди», незважаючи на наявність третейського застереження, не можуть бути предметом третейського розгляду, оскільки Законом України від 03 лютого 2011 року за №2983-VI «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам» виключено з компетенції третейського суду вирішення спорів щодо захисту прав споживачів, у тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).

Відмежування цивільних правовідносин за участю споживачів від правовідносин за участю інших суб`єктів здійснюється на підставі визначення правової форми їх участі в конкретних правовідносинах. А тому, незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають із споживчого кредиту, поширюється дія Закону України «Про захист прав споживачів».

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №755/11648/15-ц (провадження №14-336цс18) та у постановах Верховного Суду: від 11 січня 2018 року у справі №755/6219/16-ц (провадження №61-1608св17), від 29 листопада 2018 року у справі №786/123/18 (провадження №61-35753ав18), від 06 серпня 2018 року у справі №786/130/18 (провадження №61-20916ав18), від 31 січня 2019 року у справі №796/106/2018 (провадження №61-40328ав18), від 04 квітня 2019 року у справі №774/62/18 (провадження №61-46076ав18), від 25 квітня 2019 року у справі №774/64/18 (провадження №61-46196ав18), від 13 червня 2019 року у справі №774/81/18 (провадження №61-41098ав18), від 11 липня 2019 року у справі №774/98/18 (провадження №61-39577ав18), від 18 липня 2019 року у справі №774/72/18 (провадження №61-39962ав18), від 25 липня 2019 року у справі №774/30/18 (провадження №61-39088ав18), від 01 серпня 2019 року у справі №774/43/18 (провадження №61-37869ав18), від 17 вересня 2020 року у справі №824/11/20 (провадження №61-4721ав20).

У пункті 22 статті 1 Закону України №1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII ) зазначено, що у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні: споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Також визначена сфера дії цього Закону у частині 1 статті 1-1: цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Отже, якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов`язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням ним обов`язків як найманим працівником, такий договір є споживчим і наявність судового спору щодо цього договору не впливає на його характер, як споживчого, відтак і сам спір у будь-якому випадку стосується прав сторони договору, як споживача, а вирішення такого спору, незалежно від його ініціатора, має ґрунтуватися та враховувати і вимоги Закону №1023-XII.

Тобто незалежно від предмета і підстав позову та незважаючи на те, хто звертається з позовом до суду (банк або інша фінансова установа чи споживач), на правовідносини, що виникають зі споживчого кредиту, поширюється дія Закону №1023-XII.

Кредитний договір, щодо виконання якого виник цей спір, укладався на задоволення споживчих потреб.

З урахуванням викладеного, Постійно діючим Третейським судом при Асоціації українських банків 28 січня 2016 року було розглянуто справу та ухвалено рішення про стягнення солідарно з відповідачів на користь банку заборгованості за кредитним договором у загальному розмірі 245 903 грн 30 к., а також судових витрат у справі всупереч вимог Закону України «Про третейські суди» щодо компетенції цього органу, оскільки справи у спорах про стягнення кредитної заборгованості за споживчими договорами третейським судам не підвідомчі, а відтак зазначене рішення третейського суду, не може бути правовою підставою при вирішення інших справ.

Подібних за змістом висновків дійшов Верховний Суд України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі №6-1203цс15.

У постанові від 22 травня 2019 року у справі №372/1652/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку: «оскільки рішення третейського суду, постановлене у непідвідомчій йому справі, а отже банк не зможе його примусово виконати, а самостійно воно фактично боржником не виконане, тому існування такого рішення не може вважитися способом реалізації права банку на звернення до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості по кредитному договору».

Сукупний аналіз зазначеного свідчить про те, що рішення третейського суду, постановлене у спорі, який йому не підвідомчий, не тягне правових наслідків та не є підставою для виникнення чи зміни цивільних прав та обов`язків згідно ч.5 ст.11 ЦК України.

Водночас можливість примусового стягнення кредитором заборгованості, про стягнення якої ухвалено рішення суду, вичерпується після закінчення строку пред`явлення до виконання виконавчого документа на виконання вказаного рішення, якщо такий строк не було поновлено в установленому законом порядку.

Ігнорування кредитором обставин закінчення строку пред`явлення рішення суду до виконання щодо стягнення заборгованості призвело б до надання стягувачу можливості безпідставно уникнути законодавчої вимоги щодо встановлених законом строків та призвело б до безпідставного перебування боржника у невизначеному стані понад встановлений Законом час, що порушило б принцип правової визначеності як один із основоположних аспектів верховенства права.

Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тлумачення ч.1 ст.509, ч.1 ст.267, ст.625 ЦК України свідчить, що:

1) натуральним є зобов`язання вимога в якому, не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набути майном;

2) конструкція ст.625 ЦК України щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку;

3) кредитор в натуральному зобов`язанні не має права на нарахування 3% річних та інфляційних втрат, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №646/14523/15-ц, від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18).

У постановах від 23 листопада 2022 року у справі №285/3536/20, від 18 березня 2020 року у справі № 442/398/15-ц Верховний Суд зауважив, що натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Конструкція ст.625 ЦК України щодо нарахування 3 річних та інфляційних втрат розрахована на її застосування до такого грошового зобов`язання, вимога в якому може бути захищена в судовому (примусовому) порядку. Кредитор в натуральному зобов`язанні не має права нараховувати 3% річних та інфляційні втрати, оскільки вимога в такому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі №757/44680/15-ц (провадження № 61-32171сво18).

Отже, з огляду на викладене, позовні вимоги АТ «Сенс Банк» про стягнення 3% річних на суму заборгованості за кредитним договором, яка стягнута рішенням третейського суду, та інфляційних втрат є безпідставними, оскільки рішення третейського суду, постановлене у непідвідомчій йому справі, а отже банк не зможе його примусово виконати, а самостійно воно боржником не виконане (протилежного суду не надано), тому існування такого рішення не може вважитися способом реалізації права банку на звернення до суду з позовною вимогою про стягнення заборгованості по кредитному договору, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення 3% річних та інфляційних втрат, адже вимога банку про стягнення заборгованості за кредитним договором у цьому зобов`язанні не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку.

Таким чином, в частині позовних вимог АТ «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних на суму заборгованості за кредитним договором і інфляційних втрат та в частині стягнення з нього судових витрат, слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст. 4, 6, 10, 12, 76, 81, 258-265 ЦПК України суд

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення трьох відсотків річних на суму заборгованості за кредитним договором та інфляційних втрат - відмовити.

На рішення може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду.

Повне рішення складено 19 серпня 2026 року.

Позивач:

Акціонерне товариство «СЕНС БАНК», зареєстроване місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 100, код ЄДРПОУ 23494714.

Відповідач:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Суддя О.П.Бодрова