Рішення № 139082798, 10.08.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" серпня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1875/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Усатої В.В.

при секретарі судового засідання Корнух В.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Немишлянської окружної прокуратури міста Харкова ( бул. Б. Хмельницького, 36-А, м. Харків, 61099) в інтересах держави, в особі Харківської міської ради (майдан Конституції, 7, місто Харків, 61003) до Обслуговуючого кооперативу «ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ «МЕРИДІАН ПЛЮС» (вул. Космічна, б. 12, м. Харків, 61145) 61145, м. Харків, вул. Космічна, буд. 12,61145 про стягнення коштів за участю представників:

прокуратури - Ковпик О.С.;

позивача - не з`явився;

відповідача - Скриннік І.А.;

ВСТАНОВИВ:

Немишлянська окружна прокуратура міста Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Обслуговуючого кооперативу «ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ «МЕРИДІАН ПЛЮС», в якому просить:

- Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ «МЕРИДІАН ПЛЮС» (код ЄДРПОУ 39617651) на користь Харківської міської ради (номер рахунку: UA228999980314191921000020649, назва рахунку: ГУК у Харківській області; код доходів: 24170000 - Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту; код ЄДРПОУ 04059243) грошові кошти у сумі 2 917 987,99 грн, з яких: 1 465 464,03 грн - розмір пайового внеску, 1 219 334,51 грн - інфляційне збільшення, 233 189,45 грн - 3 % річних;

- Судовий збір стягнути з відповідача на користь Харківської обласної прокуратури за такими реквізитами: Харківська обласна прокуратура, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету -0901010.

Позов мотивовано тим, що замовник будівництва - ОК «ЖБК «МЕРИДІАН ПЛЮС» усупереч вимогам, передбаченим ст. 40 Закону України від 17.02.2011 № 3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності» та абз. 2 п. 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 29.09.2019 № 132-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» (далі - Закон № 132-IX), із січня 2021 року не перерахував до місцевого бюджету Харківської територіальної громади грошових коштів пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1875/26. Постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження з повідомленням сторін. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11.06.2026 виправлено описку в ухвалі Господарського суду Харківської області від 02.06.2026 по справі №922/1875/26, вказавши вірні дату та час проведення підготовчого засідання - "18" червня 2026 р. о 14:00 год.

12.06.2026 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції за вх. № 14304.

15.06.2026 через систему «Електронний суд» представником відповідача подано відзив на позовну заяву за вх. № 14442 та клопотання про застосування позовної давності за вх. № 14444.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 15.06.2026 клопотання представника Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Меридіан Плюс» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. № 14304 від 12.06.2026) - задоволено. Постановлено підготовче засідання у справі № 922/1875/26 призначене на "18" червня 2026 р. о 14:00 год та наступні судові засідання провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю представника відповідача - адвоката Скринніка Ігоря Анатолійовича ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з використанням власних технічних засобів (за допомогою системи для проведення відеоконференцій https://vkz.court.gov.ua).

В судовому засіданні 18.06.2026, з метою надання прокуратурою відповіді на відзив та письмових пояснень (заперечень) щодо клопотання відповідача про застосування позовної давності, судом на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 09.07.2026 о 14:00 год.

19.06.2026 через систему «Електронний суд» Немишлянською окружною прокуратурою міста Харкова подано відповідь на відзив за вх. № 15004 та заперечення на клопотання про застосування позовної давності за вх. № 15005.

23.06.2026 через систему «Електронний суд» представником відповідача подані заперечення за вх. № 15256.

В судовому засіданні 09.07.2026 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.07.2026 о 14:00 год.

В судовому засіданні 20.07.2026 на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи по суті до 10.08.2026 о 15:15 год.

В судовому засіданні 10.08.2026 прокурор підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити.

Відповідач проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні.

Позивач свого представника в судове засідання не направив.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Водночас, суд звертає увагу на те, що явка сторін у судове засідання обов`язковою не визнавалась, а брати участь у судових засіданнях є правом учасників справи, що встановлено ст. 42 ГПК України.

Окрім того, матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій та надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог чи заперечень.

Разом з цим, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого, суд дійшов висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Отже, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно зі Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно № 41020358 від 22.07.2015 у приватній власності Обслуговуючого кооперативу «ЖИТЛОВОБУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ «МЕРИДІАН ПЛЮС» (далі - ОК «ЖБК «МЕРИДІАН ПЛЮС») перебувала земельна ділянка з кадастровим номером 6310137500:11:003:0041 загальною площею 10,6848 га, яка розташована за адресою: Харківська обл., м. Харків, вул. Гвардійців-Широнінців/вул. Дружби Народів, з цільовим призначенням для будівництва та подальшої експлуатації житлового комплексу.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок від 11.02.2019 в результаті поділу земельної ділянки з кадастровим номером 6310137500:11:003:0041 загальною площею 10,6848 га за ОК «ЖБК «МЕРИДІАН ПЛЮС» зареєстровано право власності на наступні земельні ділянки: площею 10,6320 га з кадастровим номером 6310137500:11:003:0043; площею 0,0145 га з кадастровим номером 6310137500:11:003:0044; площею 0,0145 га з кадастровим номером 6310137500:11:003:0045; площею 0,0238 га з кадастровим номером 6310137500:11:003:0046.

Державною архітектурно-будівельною інспекцією України надано замовнику будівництва ОК «ЖБК «МЕРИДІАН ПЛЮС» дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ 113190851367, зареєстрований в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва 26.03.2019 щодо об`єкту будівництва «Нове будівництво житлового комплексу по вул. Гвардійців-Широнінців/вул. Дружби Народів в м. Харкові (8 черга)», клас наслідків СС3.

В подальшому, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано Сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів ІУ123210105106, зареєстрований в Єдиній державній електронній системі у сфері будівництва 27.01.2021, яким прийнято в експлуатацію об`єкт будівництва «Нове будівництво житлового комплексу по вул. Гвардійців-Широнінців/вул. Дружби Народів в м. Харкові (8 черга)» (житловий будинок № 12, трансформаторна підстанція)».

Як зазначено в Сертифікаті ІУ123210105106, початок будівництва - 26.03.2019, завершення будівництва - 10.01.2021, дата реєстрації акту готовності об`єкта до експлуатації - 04.01.2020, дата реєстрації сертифікату в ЄДЕССБ - 27.01.2021.

Згідно з техніко-економічними показниками (ТЕП) загальна площа приміщень введеного в експлуатацію будівництвом об`єкту складає 5268,8 кв.м, з них загальна площа квартир у будинку - 5184,60 кв.м, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 84,20 кв.м, кількість поверхів - 13.

Наказом Департаменту містобудування та архітектури Харківської міської ради від 07.04.2021 № 367/1а житловому будинку № 12 літ. «А-13» як 8 черзі будівництва житлового комплексу по вул. Гвардійців-Широнінців/вул. Дружби Народів присвоєно адресу: м. Харків, вул. Гвардійців-Широнінців, 72-В; трансформаторній підстанції літ. «Б-1» як 8 черзі будівництва житлового комплексу по вул. Гвардійців-Широнінців/вул. Дружби Народів присвоєно адресу: м. Харків, вул. Гвардійців-Широнінців, 72-Д.

Прокурор звертає увагу, що у Сертифікаті ІУ123210105106 від 27.01.2021 зазначено, що замовник будівництва, ОК «ЖБК «МЕРИДІАН ПЛЮС», звільнений від сплати пайової участі у розвитку інфраструктури на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ від 20.09.2019 (виключення із Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» статті 40, якою були передбачені обов`язки забудовників щодо пайової участі).

Крім того, за інформацією Юридичного департаменту Харківської міської ради договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова при новому будівництві житлового комплексу по вул. Гвардійців-Широнінців/вул. Дружби Народів в м. Харкові (8 черга)» (житловий будинок № 12, трансформаторна підстанція) не укладався.

Отже, до Харківської міської ради про укладення договору про пайову участь ОК «ЖБК «МЕРИДІАН ПЛЮС» не звертався, будь-які документи для розрахунку розміру пайової участі, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, до міської ради не надавались, договір про пайову участь не укладався та кошти пайової участі не сплачувались.

З урахуванням наведених обставин, прокурор зауважує, що ОК «ЖБК «МЕРИДІАН ПЛЮС» в порушення норм законодавства України (Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX), яким передбачено обов`язок забудовника перерахувати до відповідного місцевого бюджету населеного пункту кошти пайової участі, не сплатив до бюджету міста Харкова кошти пайової участі для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Харків до введення об`єкта будівництва в експлуатацію, що призвело до ненадходження коштів до відповідного місцевого бюджету.

На переконання прокурора, кошти пайової участі, які відповідач мав сплатити та не сплатив, підлягають стягненню на користь позивача в судовому порядку на підставі 1212 ЦК України. Крім цього, у зв`язку з простроченням відповідачем грошового зобов`язання щодо сплати коштів пайової участі, прокурор вважає, що з відповідача підлягають стягненню також інфляційні втрати та 3% річних, які нараховані на підставі ст. 625 ЦК України.

Отже, вказане стало підставою для звернення прокурора до суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з Обслуговуючого кооперативу «ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ «МЕРИДІАН ПЛЮС» на користь Харківської міської ради грошові кошти у сумі 2 917 987,99 грн, з яких: 1 465 464,03 грн - розмір пайового внеску, 1 219 334,51 грн - інфляційне збільшення, 233 189,45 грн - 3 % річних.

Щодо наявності підстав у прокурора звертатися з даним позовом, слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті (абзаци 1 і 2 частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци 1-3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Системне тлумачення положень частин 3-5 статті 53 Господарського процесуального кодексу України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Нездійснення захисту" має прояв в пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він обізнаний про порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звертає увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Разом з тим прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, вжиття прокурором всіх передбачених чинним законодавством заходів, які передують зверненню прокурора до суду для здійснення представництва інтересів держави, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманими від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення (Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18).

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 (п.6.43) зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб`єкт неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Вказані обставини, відповідно до ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», свідчать про наявність у прокурора права та можливості представляти інтереси держави в суді, шляхом подачі відповідного позову.

Так, окружна прокуратура, відповідно до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ґрунтовно поінформувала Харківську міську раду про існування означених порушень інтересів держави (лист від 07.04.2026 № 51-104-2138вих-26).

Юридичним департаментом Харківської міської ради надано відповідь, згідно з якою на теперішній час відсутня інформація про укладення договору про пайову участь при будівництві житлового комплексу по вул. Гвардійців-Широнінців/вул. Дружби Народів в м. Харкові (8 черга)» (житловий будинок № 12, трансформаторна підстанція).

Разом з цим з відповіді Юридичного департаменту Харківської міської ради вбачається бездіяльність уповноваженого органу, яка виражається в пасивній поведінці і відсутності будь-якого реагування на вказане окружною прокуратурою порушення. Харківською міською радою не ініційовано жодної перевірки наведених прокуратурою фактів, не надано жодних документів на їх спростування.

На виконання вимог абз. 2 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» окружною прокуратурою попередньо перед зверненням до суду повідомлено уповноважений орган про те, що прокуратурою будуть вживатися заходи представницького характеру (лист від 20.05.2026 № 51-104-3149вих-26).

Отже, зверненню до суду з даною позовною заявою передувало листування окружної прокуратури з позивачем, останньому було відомо про порушення вимог законодавства, які є предметом спору у цій справі, однак позивачем протягом розумного строку не вчинено жодних дій, спрямованих на усунення порушень бюджетного законодавства. Прокурор в свою чергу позбавлений повноважень встановлювати причини нездійснення або неналежного здійснення захисту порушених інтересів держави та вживати заходи впливу до посадових осіб відповідного органу, які є відповідальними за здійснення відповідних повноважень Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04.04.2019 у справі № 924/349/18, від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18.

Зважаючи на вищевикладене, звертаючись до суду із позовною заявою, прокурором дотримано процедуру, встановлену частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру», у тому числі доведено наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, оскільки компетентний орган знав про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк, який був достатнім для відновлення порушених інтересів держави.

А отже, суд вважає, що прокуратурою підтверджено наявність підстав для представництва інтересів держави та звернення до суду із вказаним позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038- VI.

Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» - замовником будівництва визначається фізична або юридична особа, яка має намір забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Плануванням і забудовою територій є діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема, розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Частинами 1-3 статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції від 22.05.2019) було передбачено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 26.12.2018 № 983 затверджено Порядок пайової участі замовників у розвитку інфраструктури м. Харкова (далі - Порядок).

Згідно з пунктом 1.4 Порядку, залучення замовників до пайової участі здійснюється шляхом укладення договорів про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова з Департаментом економіки та комунального майна Харківської міської ради.

Неукладення замовником договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова до прийняття об`єкта в експлуатацію не звільняє замовника від обов`язку укласти договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова, у тому числі й після прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію (пункт 1.5 Порядку).

Згідно з пунктами 2.1-2.6 Порядку (в редакції від 24.12.2019):

Замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до Департаменту економіки та комунального майна із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, передбачені пунктом 2.2 Порядку.

Разом із заявою замовник надає до Департаменту економіки та комунального майна з метою укладення договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова такі документи: копії установчих документів замовника (за наявності), засвідчених в установленому порядку;

довідку щодо фактичної поштової адреси, банківських реквізитів юридичної особи та ПІБ посадової особи із зазначенням посади, яка відповідно до статуту має право на укладення договорів - для юридичних осіб;

копію паспорта та реєстраційного номера облікової картки платника податків (ідентифікаційного номера) (за. наявності) - для фізичних осіб;

копію документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою;

копію правовстановлюючих документів та технічного паспорта (за наявності) на об`єкт нерухомого майна;

для нежитлових будівель та споруд - зведений кошторисний розрахунок вартості будівництва об`єкта містобудування, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами та кошторисні документи, на підставі яких він складався, та копію кваліфікаційного сертифіката відповідального виконавця зведеного кошторисного розрахунку;

документи або копії документів з основними техніко-економічними показниками об`єкта;

копії документів, що надають право на виконання підготовчих і будівельних робіт.

Копії документів, які додаються до заяви, повинні бути належним чином завірені підписом замовника або його законного представника.

Відповідальність за достовірність наданих документів несе замовник.

Пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію.

Істотними умовами договору про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Харкова є розмір пайової участі, строк (графік) сплати пайової участі, відповідальність сторін.

Невід`ємною частиною договору є розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (далі - розрахунок пайової участі).

Підготовку розрахунку пайової участі здійснює Управління соціально-економічного розвитку, планування та обліку Департаменту економіки та комунального майна.

Відповідно до пункту 3.1 Порядку розмір пайової участі становить:

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

З набуттям чинності норм Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 № 132-IX - з 01.01.2020 було виключено ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», яка регулювала пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

За змістом Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», з 01.01.2020 у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Разом з цим, на 2020 рік встановлено перехідний період, визначений вищевказаним Законом.

Так, відповідно до п. 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» установлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

- кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту; - інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Згідно із п. 3 Розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва.

З аналізу вказаних правових норм вбачається, що перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону. А замовник будівництва, не уклавши своєчасно відповідний договір пайової участі до 01.01.2020, не звільняється від обов`язку щодо сплати пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, проте розміри такої пайової участі та порядок сплати змінено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-IX від 20.09.2019, якщо будівництво такого об`єкту розпочато до 2021 року.

Верховний Суд у постанові від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21 надав правові позиції та роз`яснив, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

(1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

(2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Тобто, норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 зауважив, що у випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способу захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі ст.1212 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; відновлення становища, яке існувало до порушення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Захист цивільних прав - це застосування компетентним органом передбачених законом способів захисту цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц та від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17.

У зв`язку з несплатою забудовником коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними, відтак, у Харківської міської ради виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких встановлений законом.

У такому разі слід виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Так, у відповідності із ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч. 2 ст. 1212 ЦК України).

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 13.02.2019 у справі №320/5877/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

За таких обставин у разі порушення зобов`язання з боку замовника будівництва щодо участі у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, орган місцевого самоврядування вправі звертатись з позовом до замовника будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів. Саме такий спосіб захисту буде ефективним та призведе до поновлення порушеного права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури.

Враховуючи, що будівництво за об`єктом: «Нове будівництво житлового комплексу по вул. Гвардійців-Широнінців/вул. Дружби Народів в м. Харкові (8 черга)» (житловий будинок № 12, трансформаторна підстанція)» розпочалося 26.03.2019, тривало упродовж 2020-2021 років та об`єкт введено в експлуатацію 27.01.2021, у відповідача виник обов`язок не пізніше 27.01.2021 (видача сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та його реєстрація в ЄДЕССБ) на перерахування до місцевого бюджету коштів пайової участі для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту до прийняття об`єкта в експлуатацію.

Разом з цим, судом встановлено, що з урахуванням Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» замовник, ОК «ЖБК «МЕРИДІАН ПЛЮС», розпочавши у 2019 році будівництво - не звернувся до Харківської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та документами, які підтверджують вартість будівництва об`єктів та не сплатив пайову участь грошовими коштами до прийняття цих об`єктів в експлуатацію.

Більше того, ОК «ЖБК «МЕРИДІАН ПЛЮС», в порушення вимог Розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», зазначено у сертифікаті ІУ 123210105106 у графі «Пайова участь» як підставу звільнення від сплати пайової участі Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» № 132-ІХ від 20.09.2019.

При цьому, замовником не було враховано, що він зобов`язаний був виконати вимоги підпунктів 3, 4 абз. 2 п. 2 Розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» та звернутися до Харківської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єктів будівництва, до якої додати документи, які підтверджують вартість будівництва об`єктів та сплатити кошти пайової участі до місцевого бюджету за результатами проведеного органом місцевого самоврядування розрахунку.

З огляду на вказане, суд приходить до висновку, що відповідач як замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав сплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі ч. 1 ст.1212 ЦК України.

Відповідно до розрахунку прокуратури, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України підлягає стягненню із Відповідача до бюджету громади на користь Позивача складає 1 465 464,03 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач наполягає на тому, що розрахунок пайового внеску є неправильним. Так, у позовній заяві прокурором наведений наступний розрахунок пайового внеску, а саме, 2 % вартості, що розраховується виходячи із 5268,8 кв.м. загальна площа об`єкту, та показника опосередкованої вартості спорудження житла для Харківської області - 13907 грн/м.кв., затвердженої наказом Міністерства розвитку громад на території України від 16.12.2020 р. № 311 (станом на дату прийняття об`єкту в експлуатацію). Втім, на переконання відповідача, застосуванню підлягає опосередкована вартість спорудження житла за регіонами України, затверджена центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування, що існувала станом на дату початку будівництва. Разом з цим, відповідач стверджує, що розмір пайової участі повинен розраховуватись виходячи із загальної площі квартир будинку.

В свою чергу, спростовуючи доводи відповідача, прокурором звернуто увагу на наступне.

Так, Постановою Верховного Суду від 17.12.2024 у справі № 903/283/24 залишено без змін постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 у справі № 903/283/24 та рішення господарського суду Волинської області від 25.06.2024 про задоволення позову заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради про стягнення з суб`єкта господарювання коштів пайової участі. При цьому, Верховним Судом підтверджено правильність проведеного розрахунку станом на час прийняття об`єкту будівництва в експлуатацію.

Аналогічна позиція Верховного Суду викладена в постанові від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23, зокрема підтверджено правильність проведення розрахунку пайової участі станом на час прийняття об`єкту в експлуатацію з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла у Львівській області саме на той час.

Зокрема, Верховним судом в постанові зазначено, що з тексту позовної заяви вбачається, що розрахунок пайової участі у зв`язку з будівництвом другої черги об`єкта здійснений прокурором на підставі абз. 2 п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 132-ІХ, з врахуванням величини загальної площі квартир об`єкта будівництва другої черги згідно з актом від 20.04.2021 та показників опосередкованої вартості спорудження житла у Львівській області станом на 01.10.2020 згідно з наказом Мінінфраструктури від 16.12.2020 № 311 ((3 777,46 кв.м. * 13 160,00 грн) * 2 % = 994 227,00 гривень).

Такий розрахунок визнаний судом першої інстанції обґрунтованим та арифметично правильним, з чим погоджується суд касаційної інстанції, оскільки він відповідає приписам абз. 2 п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Також, аналогічну позицію, Верховним Судом викладено в постанові від 20.02.2025 у справі №918/618/24, зокрема підтверджено правильність проведеного розрахунку пайового внеску з врахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених наказом Міністерства розвитку громад та територій України, що діяли на дату прийняття об`єкта в експлуатацію (п.55 постанови).

Щодо правової позиції Верховного Суду з вищевказаних питань - наявна судова практика викладена у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21, від 13.12.2022 у справі № 910/21307/21, від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22, від 20.02.2024 № 910/20216/21, від 04.04.2024 у справі № 923/1306/21, від 15.08.2024 у справі № 914/2145/23, від 17.12.2024 у справі № 903/283/24, від 20.02.2025 у справі № 918/618/24.

Зокрема, Верховним Судом у постанові від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 викладено правову позицію щодо необхідності плати пайових внесків, а саме вказано: зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI (у вказаній редакції) вбачається, що у наведених у цьому Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника, який виникає на підставі положень закону, а положення договору лише визначають суму, що належить до перерахування.

Аналогічні за змістом висновки були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, від 22.09.2021 у справі № 904/2258/20.

Відповідно до підпункту 3 пункту 13 розділу І Закону України від 20.09.2019 №132-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» («Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту») виключено (цей Закон у вказаній частині набрав чинності з 01.01.2020). Але пунктом 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.09.2019 №132-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» встановлювався обов`язок замовників будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховувати до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь). Цими ж нормами було визначено строки, розмір та порядок такої участі.

Указані норми права неодноразово аналізувались Верховним Судом, який у постановах від 31.03.2021 у справі №909/1402/19 та від 20.07.2022 у справі №910/9548/21 виклав такі висновки щодо їх застосовування.

Замовники будівництва у 2020 році не звільнялися від пайової участі на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, проте її розміри та порядок сплати було змінено, зокрема, у порівнянні з приписами статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Для сплати пайової участі у 2020 році укладення відповідного договору не було обов`язковим.

Так, обов`язок замовника будівництва з приводу звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає: 1) для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020; 2) для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону України від 20.09.2019 №132-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: 1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені; 2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Таким чином, у вказаних випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20.09.2019 №132-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після 01.01.2020 звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію. При цьому, обов`язок сплатити пайову участь, у разі його невиконання замовником будівництва у 2020 році, зберігається до прийняття об`єкта в експлуатацію, навіть у наступних після 2020 роках (у 2021 році і далі).

Подібні правові висновки Верховним Судом викладено у постанові від 16.10.2023 у справі №140/5484/21 щодо об`єкта будівництва, розташованого на території обласного центру.

Висновки Верховного Суду (щодо сплати пайової участі) відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності») обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав.

Тобто, відсутність укладеного договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинне бути виконане до прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру.

Також у випадку, якщо замовниками об`єктів будівництва не дотримано передбаченого положеннями Закону України від 20.09.2019 №132-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» обов`язку з приводу перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, враховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Так, пункті 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» зазначено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайова участь) у такому розмірі та порядку, зокрема:

- розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

- замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта.

Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва (підпункт 3 частини 2);

- пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію (підпункт 4 частини 2).

При цьому, згідно з пунктом 6 Розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

У постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 зазначено позицію Великої Палати Верховного Суду з вищевказаних питань, у т. ч. у пунктах:

61. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц та від 4 червня 2019 року у справі № 916/3156/17.

68. Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

71. Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17.

72. Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Також, в пункті81 постанови ВС від 07.09.2023 у справі № 916/2709/22 передбачено: «для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію».

У постанові Верховного Суду від 04.04.2024 у справі № 923/1306/21 щодо застосування абз. 2 п. 2 розділу ІІ Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», врегульовано новий порядок пайової участі замовників будівництва для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, та для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, за якими замовник будівництва зобов`язаний у встановлений строк звернутися у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва та сплатити кошти пайової участі у розмірі, визначеному цим Законом, до введення об`єкта будівництва в експлуатацію та ін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.12.2021 у справі №643/21744/19 виклала висновок щодо вирішення правової проблеми, пов`язаної з застосуванням норм права до правовідносин, які виникли до внесення змін у законодавство щодо скасування обов`язку замовника будівництва укласти відповідний договір.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права. Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в розвитку інфраструктури населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

Отже, враховуючи наведене, слід зазначити, що в інших випадках, крім вищевикладених, після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудувної діяльності» застосуванню не підлягає.

Тобто, нарахування пайового внеску здійснюється у розмірах, передбачених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні».

У постанові ВС від 15.08.2024 у справі №914/2145/23 зазначено, що відсутність звернення замовника будівництва з відповідною заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва на виконання вимог абз. 2 п. 2 р. ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» та ненадання ним передбачених цією нормою документів, не є перешкодою для самостійного визначення органом місцевого самоврядування розміру пайової участі на підставі наявних у нього документів із доведенням під час розгляду справи їх обґрунтованості.

Окрім того, визначаючи розмір належної до стягнення суми грошових коштів, суд зобов`язаний належним чином дослідити подані стороною докази, перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок, що є процесуальним обов`язком суду (подібний висновок щодо обов`язку суду перевірити розрахунок заявлених позовних вимог викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, у постанові від 02.02.2021 у справі № 908/125/18).

Отже, як зазначено вище, пунктом 1 частини 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» встановлено норматив розрахунку пайової участі для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Відповідно до ст.ст. 253, ч. 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що строком, з якого вважається, що забудовник порушує зобов`язання із перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, є день, наступний за днем прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

У постанові від 20.02.2025 у справі за №918/618/24 Верховний Суд вкотре звернув увагу на те, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» визначає розмір пайової участі для житлових будинків - 2% вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України.

Водночас Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 916/848/25 дійшов висновку про те, що, визначаючи розмір пайової участі, у кожному випадку слід керуватися, зокрема, цільовим призначенням об`єкта та розміром загальної площі такого об`єкта, оскільки згідно з підпунктом 1 пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 132-IX такий розмір визначається у відповідних відсотках від загальної кошторисної вартості будівництва саме об`єкта, а не вартості будівництва площі лише квартир у ньому. Будь-який інший підхід суперечив би законодавчо визначеній меті розмежування розміру пайової участі для житлових будинків і нежитлових будівель та споруд.

Приписи Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» не містять умов щодо іншого обрахунку розміру пайової участі для житлових будинків.

Суд приймає до уваги наведені вище доводи прокуратури, а також враховує актуальну практику, зокрема висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 07.05.2026 у справі № 916/1281/25, за яким відповідач протягом 10 робочих днів після 01 січня 2020 року мав звернутись до позивача із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва. Отримавши таку заяву позивач протягом 15 робочих днів повинен був надати відповідачу розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва, складений відповідно до вартості будівництва об`єкта, розрахованої виходячи з основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади на час здійснення такого розрахунку. Оскільки відповідач, у порушення норм пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 132-IX, не звернувся до позивача з відповідною заявою, останній (або прокурор, діючи в інтересах держави в особі позивача) мав право самостійно визначити розмір пайової участі відповідно до вартості будівництва об`єкта, розрахованої виходячи з основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, які діяли на час самостійного проведення такого розрахунку, але не пізніше введення об`єкта будівництва в експлуатацію.

У постанові від 21.05.2026 у справі № 916/67/25 Верховний Суд погодився з позицією місцевого господарського суду щодо здійснення розрахунку пайової участі з урахуванням показників опосередкованої вартості спорудження житла, на підставі нормативно-правових актів, чинних на час введення об`єкта будівництва в експлуатацію.

У постанові від 28.05.2026 у справі № 922/1993/25 Верховним Судом зазначено наступне: «51. Ураховуючи приписи п. 2 розд. ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», а також відсутність у матеріалах справи доказів належної сплати обслуговуючим кооперативом «Житлово-будівельний кооператив «Пролісок 2010» пайового внеску, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених грошових коштів пайової участі відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, яка розрахована на підставі нормативно-правових актів, чинних на час введення об`єкта будівництва в експлуатацію.

52. Зазначений підхід до визначення розміру пайового внеску, який мав сплатити відповідач, на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент введення об`єкта в експлуатацію, відповідає правовому підходу Верховного Суду про визначення розміру безпідставно збережених коштів пайової участі на час введення об`єкта будівництва в експлуатацію.»

Так, згідно з сертифікатом ІУ123210105106 від 27.01.2021, за проєктом загальна площа квартир у будинку становить 5184,60 кв.м, площа вбудованих, вбудовано-прибудованих та прибудованих приміщень - 84,20 кв.м, таким чином загальна площа об`єкту складає 5268,8 кв.м.

На дату прийняття об`єкта в експлуатацію (згідно із сертифікатом ІУ123210105106, виданого 27.01.2021) діяли показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджені наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2020 № 311 (розраховані станом на 01 жовтня 2020 року).

Зокрема, вартість одного квадратного метра загальної площі квартир будинку (з урахуванням податку на додану вартість) на території Харківської області становила 13907 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що прокуратурою проведено розрахунок розміру пайової участі наступним чином:

Загальна площа об`єкту - 5268,8 кв.м.

Опосередкована вартість спорудження 1 кв.м житла по Харківському регіону (наказ Міністерства розвитку громад та територій України від 16.12.2020 № 311) - 13907 гривень.

Загальна вартість будівництва об`єкта (житлового призначення) для обрахунку пайової участі: 5268,8*13907 = 73 273 201,60 гривень.

Відсоток Пайової участі житлової забудови: 2 %.

Розмір Пайової участі: П=2%*73 273 201,60 = 1 465 464,03 гривень.

Пайова участь до сплати - 1 465 464,03 гривень.

Враховуючи наведене та зважаючи на норми абзацу 2 пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», а також здійснивши перевірку розрахунку прокуратури, суд погоджується з тим, розмір пайової участі, який на підставі частини 1 статті 1212 ЦК України підлягає стягненню із відповідача до бюджету громади на користь позивача складає 1 465 464,03 грн., а тому позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню. Разом з цим, суд вважає заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, необґрунтованими та такими, що не спростовують доводів, викладених у позовній заяві прокуратурою.

Щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на те, що Відповідач свої зобов`язання в частині оплати вартості пайової участі не виконав у встановлений законом строк, то відповідно він вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, що в свою чергу тягне за собою відповідні правові наслідки.

Виходячи з системного аналізу законодавства, обов`язок боржника сплатити кредитору суму боргу з нарахуванням процентів річних та відшкодувати кредитору спричинені інфляцією збитки випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

Частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Тому в разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22 зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України, тобто з моменту безпідставного набуття майна або з моменту безпідставного його збереження. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Враховуючи те, що відповідачем не були виконані зобов`язання зі сплати коштів пайової участі, суд вважає, що прокурор правомірно нараховує 3% річних та інфляційні втрати.

Так, за розрахунком прокуратури інфляційне збільшення складає 1 219 334,51 грн, а 3% річних -233 189,45 грн.

З матеріалів справи вбачається, що розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних здійснений прокуратурою на суму безпідставно збережених коштів пайової участі в розмірі 1 465 464,03 грн за період з 28.01.2021 (день наступний за днем реєстрації сертифіката ІУ123210105106, який виданий та зареєстрований в ЄДЕССБ) по 18.05.2026 (дата, яка передує зверненню прокурора до суду із позовом).

Перевіривши правомірність та правильність здійсненого прокурором детального розрахунку інфляційних втрат та 3% річних за допомогою калькулятора "Ліга Закон", суд зазначає, що здійснене нарахування відповідає обставинам справи, вимогам законодавства, розрахунок виконано арифметично вірно, з урахуванням чого, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат у розмірі 1 219 334,51 грн. та 3% річних у розмірі 233 198,45 грн. визнається судом обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає таке.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

За приписами статті 257 Цивільного кодексуУкраїни загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, у п.41 вказано, що прийняття об`єкта в експлуатацію є строком з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання, а саме перерахування до місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту. З цього часу забудовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (п.65 вищевказаної постанови ВС).

У даному випадку об`єкт «Нове будівництво житлового комплексу по вул. Гвардійців-Широнінців/вул. Дружби Народів в м. Харкові (8 черга)» (житловий будинок № 12, трансформаторна підстанція)» прийнято в експлуатацію згідно із сертифікатом про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів ІУ123210105106 від 27.01.2021.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Законом України від 30.03.2020 р. № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину». Зазначений закон набрав чинності 02.04.2020 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин, який неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, відмінений з 24.00 годин 30.06.2023.

Виходячи із взаємозв`язку норм права, які були прийняті органом законодавчої влади в Україні під час дії карантину, введеного Урядом України у зв`язку із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), цілей, з метою яких ці норми впроваджені, а також з метою недопущення безпідставного звуження прав учасників цивільних правовідносин, суд дійшов висновку, що пункт 12 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України щодо продовження під час карантину строків загальної і спеціальної позовної давності, передбачених статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, підлягає застосуванню у тому випадку, коли строк позовної давності не сплив на момент встановлення карантину на території України (12.03.2020).

Близькі за змістом висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.09.2022 року у справі № 679/1136/21 (провадження № 61-5238св22) та від 26.09.2022 року у справі № 372/3235/20 (провадження № 61-6797св22).

Таким чином, карантин на території України було встановлено безперервно від 12.03.2020 до 30.06.2023.

Як свідчить правовий висновок Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі № 920/724/21, суди під час аналізу вимог про застосування строків позовної давності зважають на те, що їх продовження в період дії карантину є безумовним та автоматичним в силу закону. Тому обґрунтування причин, за яких дія карантину не дала б змоги особі подати позов вчасно, не вимагається.

Крім того, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово було продовжено та який діє дотепер.

Законом України від 15.03.2022 №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» внесено зміни до Цивільного кодексу України щодо строків позовної давності зокрема, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, який передбачає, що на період дії воєнного і надзвичайного стану продовжуються загальні і спеціальні строки позовної давності, установлені ст. ст. 257-259 ЦК України.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» №3450-ІХ від 08.11.2023, який набрав чинності 30.01.2024, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції та зазначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Отже законодавцем, з метою забезпечення визначеного Конституцією України права на доступ до суду, передбачено продовження на період дії воєнного стану строку, протягом якого особа може реалізувати своє право на звернення до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.

Загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.

Таким чином з дня набрання чинності Закону України від 30.03.2020 № 540-IX строки позовної давності зупинено у зв`язку з введенням карантину до 30.06.2023, а в період від 17.03.2022 до 04.09.2025 вони зупинялися через введення в Україні воєнного стану.

Подібні висновки щодо застосування строку позовної давності під час дії воєнного стану викладені в постанові Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 727/4133/22.

Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 №4434-IX виключено з Цивільного кодексу України пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення», який передбачав зупинення перебігу позовної давності на період дії карантину та воєнного стану. Цей Закон набрав чинності з 04.09.2025, отже саме з цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Таким чином, оскільки при пред`явленні вказаного позову трирічний строк позовної давності не пропущено, клопотання відповідача є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про задоволення позову у повному обсязі.

Надаючи оцінку доводам сторін, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, § 54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене суд вважає, що при розгляді даної справи судом надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ «МЕРИДІАН ПЛЮС» (вул. Космічна, б. 12, м. Харків, 61145, код ЄДРПОУ 39617651) на користь Харківської міської ради (майдан Конституції, 7, місто Харків, 61003; ЄДРПОУ 04059243; номер рахунку: UA228999980314191921000020649, назва рахунку: ГУК у Харківській області; код доходів: 24170000 - Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту; код ЄДРПОУ 04059243) грошові кошти у сумі 2 917 987,99 грн, з яких: 1 465 464,03 грн - розмір пайового внеску, 1 219 334,51 грн - інфляційне збільшення, 233 189,45 грн - 3 % річних.

Стягнути з Обслуговуючого кооперативу «ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ «МЕРИДІАН ПЛЮС» (вул. Космічна, б. 12, м. Харків, 61145, код ЄДРПОУ 39617651) на користь Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, буд. 4, код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувач: Державна казначейська служба України м. Київ, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету -0901010) витрати зі сплати судового збору у розмірі 35015, 86 грн..

Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, з урахуванням приписів п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України.

Прокуратура: Немишлянська окружна прокуратура міста Харкова (бул. Б. Хмельницького, 36-А, м. Харків, 61099, Код ЄДРПОУ/Умовний код: 0291010824);

Позивач: Харківська міська рада (майдан Конституції, 7, місто Харків, 61003; ЄДРПОУ 04059243).

Відповідач: Обслуговуючий кооператив «ЖИТЛОВО-БУДІВЕЛЬНИЙ КООПЕРАТИВ «МЕРИДІАН ПЛЮС» (вул. Космічна, б. 12, м. Харків, 61145, код ЄДРПОУ 39617651).

Повне рішення складено "19" серпня 2026 р.

СуддяВ.В. Усата

справа № 922/1875/26