Ухвала суду № 139081854, 19.08.2026, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 6/90/26

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

19.08.2026 Справа № 908/1808/26

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Федько Олександри Анатоліївни, розглянувши без виклику (повідомлення) представників сторін

заяву Запорізької міської ради про забезпечення позову (вх. №17910/08-08/26 від 17.08.2026) у справі №908/1808/26

за позовом: Запорізької міської ради (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕСТА» (88018, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 16, кабінет 7, в част. прим. ІІ пов.)

про стягнення грошових коштів,

УСТАНОВИВ:

27.07.2026 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява (вих. №02/03.3-20/02344, вх. №2094/08-07/26, документ сформований в системі Електронний суд 27.07.2026) Запорізької міської ради до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «АВЕСТА» про стягнення доходу, отриманого від безпідставно набутого майна в розмірі 539390,12 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 27.07.2026, здійснено автоматизований розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1808/26 та визначено до розгляду судді Федько О.А.

Ухвалою суду від 03.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1808/26 в порядку спрощеного позовного провадження. Присвоєно справі номер провадження 6/90/26. Постановлено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи. Розгляд справи по суті розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі № 908/1808/26. Запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня отримання даної ухвали надати суду відзив на позовну заяву разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача або визнання позовних вимог, якщо такі докази не надані позивачем.

17.08.2026 до суду від Запорізької міської ради надійшла заява про забезпечення позову (вх. №17910/08-08/26, документ сформований в системі Електронний суд 14.08.2026), якою позивач просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «АВЕСТА», а саме: будівля, магазину літ. А, площею 14 кв.м, що знаходиться за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вулиця Немировича-Данченка, будинок 60г, в межах суми заявлених позовних вимог - 539 390,12 гривень.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.08.2026, заяву про забезпечення позову у справі №908/1808/26 визначено до розгляду судді Федько О.А.

За змістом частин 1, 5, 6 ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи, суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову Запорізька міська рада зазначає, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ТОВ «АВЕСТА» є власником нерухомого майна, до складу якого входить будівля, магазину літ.А, площею 14 кв.м. Вказаний об`єкт нерухомості розташовані за адресою: м. Запоріжжя, вул. Немировича-Данченка, 60г.

Зазначене вище майно знаходиться на земельній ділянці комунальної власності з кадастровим номером 2310100000:05:002:0449 площею 0,0698 га, яка розташована по Немировича-Данченка, 60г у м. Запоріжжя.

Позивач стверджує, що ТОВ «АВЕСТА» з 12.08.2021 використовує земельну ділянку з кадастровим номером 2310100000:05:002:0449 без достатньої правової підстави, що призвело до втрат місцевим бюджетом відповідних надходжень, які за розрахунком позивача за період з 12.08.2021 по 30.06.2025 складають 539 390,12 грн.

Заявник переконаний, що пред`явлення Запорізькою міською радою до суду позову про стягнення заборгованості без його забезпечення дозволить ТОВ «АВЕСТА» вчинити дії, спрямовані на відчуження нерухомого майна, що в подальшому унеможливить або суттєво ускладнить виконання судового рішення.

Вважає, що накладення арешту на нерухоме майно відповідача в межах суми позову буде співмірним заходом забезпечення позову про стягнення коштів в розмірі 539 390,12 грн.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, оцінивши обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника, суд дійшов висновку про задоволення заяви з наступних підстав.

Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову у судовому процесі.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 ГПК України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Оскільки предметом позову в цій справі є стягнення з відповідача 539390,12 грн, тобто заявлено вимогу майнового характеру, яка у разі її задоволення підлягатиме примусовому виконанню, визначальним є з`ясування того, чи може невжиття заходу забезпечення позову істотно ускладнити або унеможливити виконання такого рішення.

Відповідно до частини 1 статті 137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Отже, накладення арешту на належне відповідачу нерухоме майно є прямо передбаченим процесуальним законом заходом забезпечення позову. Застосування такого заходу саме собою не є задоволенням позовних вимог, стягненням спірної суми, позбавленням відповідача права власності або попереднім вирішенням спору на користь позивача. Його правовим наслідком є тимчасове обмеження можливості розпорядження визначеним майном із метою збереження його як потенційного джерела виконання майбутнього рішення суду.

Згідно з ч. ч. 5, 6 ст. 140 ГПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Зі змісту норми статті 137 ГПК України вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Така позиція викладена Верховним судом у постанові від 10.10.2024 по справі №915/549/24.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.03.2023 у справі № 905/448/22, розглядаючи питання забезпечення позову у справах про стягнення заборгованості, сформулювала такі висновки:

- умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення (пункт 21);

- у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін (пункт 23);

- можливість накладення арешту на майно, не обмежуючись грошовими коштами відповідача, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог. У разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника. Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, статті 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у низці постанов Верховного Суду. (пункт 24);

- за умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення суми позову доцільно накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів (пункт 31).

Отже, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач, зокрема і ту обставину, що застосовані заходи забезпечення позову створять перешкоди його господарській діяльності. Така правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22.

У постанові від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 Велика Палата Верховного Суду визначила, що ключовим під час вирішення питання про забезпечення позову є встановлення: наявності спору між сторонами; ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може виявлятися через вплив на виконуваність рішення суду або через перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав; співмірності обраного виду забезпечення позову із заявленими позовними вимогами; дійсної мети звернення із заявою про забезпечення позову, зокрема відсутності спрямованості такого звернення на зловживання процесуальними правами.

Відповідно до частини 4 ст. 236 ГПК України суд ураховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Предметом спору у даній справі є вимога майнового характеру про стягнення з відповідача доходу, отриманого у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2310100000:05:002:0449 без достатньої правової підстави у період з 12.08.2021 по 30.06.2025 у розмірі 539 390,12 грн.

Із наявних в матеріалах справи доказів убачається, що на земельній ділянці комунальної форми власності з кадастровим номером 2310100000:05:002:0449 за адресою: м. Запоріжжя, Немировича-Данченка, буд. 60 г, розташований об`єкт нерухомого майна, належний відповідачеві: будівля, магазину літ. А площею 14 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2433702123101).

Суд уважає, що матеріалами справи підтверджено існування реальної загрози ефективному захисту порушених інтересів Запорізької територіальної громади у випадку не застосування заходів забезпечення позову. Так, Позивач обґрунтовував необхідність забезпечення позову сукупністю таких обставин: пред`явленням до відповідача грошової вимоги на загальну суму 539390,12 грн; тривалою несплатою відповідачем, за твердженням позивача, грошових коштів за користування земельною ділянкою; надсиланням відповідачу претензій про погашення заборгованості; наявністю у власності відповідача нерухомого майна, яке може бути безперешкодне відчужене.

Зазначені аргументи та докази на їх обґрунтування, надані позивачем, під час розгляду заяви про забезпечення позову оцінюються судом не з метою встановлення остаточного розміру заборгованості чи вирішення питання про обґрунтованість позовних вимог, а для з`ясування наявності між сторонами реального грошового спору, розміру заявлених вимог, характеру виконання зобов`язань та майнового стану, який може мати значення для подальшого виконання можливого рішення про задоволення позову.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт нерухомого майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому суд зазначає, що обраний вид забезпечення позову арешт на нерухоме майно - не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.

Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.

Суд зауважує, що у вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/ іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №910/4669/21).

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову (аналогічний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 18.02.2022 у справі №910/12404/21, від 10.10.2024 у справі №915/549/24).

Верховний Суд неодноразово наголошував (в постановах від 09.12.2020 у справі №910/9400/20, від 21.12.2020 у справі №910/9627/20) на необхідності конкретизації заходів забезпечення позову в аспекті співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.

Суд зазначає, що накладення арешту на майно відповідача без зазначення його вартості або без вказівки, на яку саме суму необхідно накласти арешт, суперечить наведеним вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами.

Позивачем до заяви про забезпечення позову не надано доказів на підтвердження вартості нерухомого майна, належного відповідачеві.

За умови неможливості встановити на момент звернення позивача до суду з відповідною заявою реальну вартість майна, що належить відповідачу на праві власності та на яке заявник просить накласти арешт, для задоволення вимог про стягнення коштів у розмірі 539 390,12 грн, суд доходить висновку про доцільність накласти арешт на майно відповідача саме у межах суми, яка достатня для такого стягнення, тобто лише в межах ціни позову.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що обґрунтованими, співмірними та справедливими в даному випадку є заходи забезпечення позову щодо накладення арешту на майно в межах ціни позову - 536 390,12 грн.

Суд, ураховуючи положення статті 141 ГПК України, констатує відсутність на час прийняття цієї ухвали відомостей, достатніх для припущення про ймовірність виникнення збитків осіб, щодо яких вживаються заходи, або будь-яких третіх осіб, та не вбачає необхідності щодо вжиття зустрічного забезпечення.

Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 144, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву Запорізької міської ради про забезпечення позову у справі №908/1808/26 задовольнити.

Накласти арешт на нерухоме майно: будівля, магазину літ. А, площею 14 кв.м, що знаходиться за адресою: Запорізька обл., м. Запоріжжя, вулиця Немировича-Данченка, будинок 60г, яке належить Товариству з обмеженою відповідальністю «АВЕСТА» (88018, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 16, кабінет №7, в част. прим. ІІ пов., ідентифікаційний код юридичної особи 20451762), в межах суми 539 390,12 гривень, заявленої до стягнення.

Стягувач: Запорізька міська рада (69105, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 206; ідентифікаційний код юридичної особи 04053915).

Боржник: Товариство з обмеженою відповідальністю ««АВЕСТА» (88018, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Минайська, буд. 16, кабінет №7, в част. прим. ІІ пов., ідентифікаційний код юридичної особи 20451762).

Оригінал даної ухвали з підписом судді та гербовою печаткою суду надіслати стягувачу.

Дана ухвала є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження. Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом (ч.ч. 1, 4 ст. 144 ГПК України).

Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи (ч. 8 ст. 140 ГПК України).

Строк пред`явлення ухвали до виконання (відповідно до ч. ч. 1, 2. ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження») три роки з наступного дня після її прийняття.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання ухвали.

Ухвала підписана 19.08.2026.

Суддя Федько Олександра Анатоліївна