Рішення № 139076233, 18.08.2026, Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/3/26

провадження №2/176/780/26

РІШЕННЯ

Іменем України

18 серпня 2026 р. Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі: головуючої судді Павловської І.А., розглянувши в місті Жовті Води за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області з позовом, у якому просить стягнути на свою користь із відповідачки ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 5290131 від 04 травня 2023 року в загальному розмірі 20 125,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 2 422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 04 травня 2023 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» було укладено договір про споживчий кредит № 5290131, відповідно до умов якого відповідачці було надано кредит у розмірі 5 000,00 грн зі сплатою процентів та інших платежів, передбачених договором. Позивач зазначає, що свої зобов`язання щодо надання кредитних коштів первісний кредитор виконав у повному обсязі, однак відповідачка належним чином своїх зобов`язань не виконала, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

Позивач посилається на те, що кредитний договір укладено в електронній формі з дотриманням вимог законодавства, зокрема шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. На підтвердження укладення договору позивачем надано копію кредитного договору, довідку про ідентифікацію, анкету-заяву на кредит та інші документи кредитної справи.

Позивач також зазначає, що 28 серпня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 103-МЛ, за яким до позивача перейшло право грошової вимоги, зокрема за кредитним договором № 5290131 від 04 травня 2023 року. На підтвердження набуття права вимоги позивачем подано договір відступлення прав вимоги, акт приймання-передачі реєстру боржників, платіжну інструкцію за договором відступлення та витяг з реєстру боржників.

За твердженням позивача, станом на час звернення до суду заборгованість відповідачки становить 20 125,00 грн, з яких 5 000,00 грн - заборгованість за сумою кредиту, 14 625,00 грн - заборгованість за процентами та 500,00 грн - заборгованість за комісією за видачу кредиту. На підтвердження розміру заборгованості позивач надав відомість про щоденні нарахування та погашення і виписку з особового рахунку.

Позивач зазначає, що ним вживалися заходи щодо досудового врегулювання спору, зокрема відповідачці було направлено претензію про погашення кредитної заборгованості від 04 грудня 2025 року, однак заборгованість добровільно не погашена.

Ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2026 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Судом постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Відповідачці роз`яснено право подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження, позовної заяви та доданих до неї документів, а також право подати клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін.

17 березня 2026 року відповідачка ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, у якому проти позовних вимог заперечила в повному обсязі та просила відмовити у їх задоволенні.

У відзиві відповідачка зазначила, що не визнає факту укладення між нею та ТОВ «Мілоан» кредитного договору № 5290131 від 04 травня 2023 року, а також факту отримання кредитних коштів за цим договором. На її думку, позивач не надав належних, допустимих та достовірних доказів укладення кредитного договору та виникнення у неї відповідних зобов`язань.

Відповідачка послалася на те, що надана позивачем копія кредитного договору не містить електронного підпису одноразовим ідентифікатором та не підтверджує її волевиявлення на укладення договору. Також вона звернула увагу на розбіжності між зазначеними в анкеті-заяві датою та часом підписання договору і відомостями, наведеними у довідці про ідентифікацію щодо направлення одноразового ідентифікатора.

Крім того, відповідачка вказала, що позивачем не надано належних доказів направлення їй одноразового ідентифікатора, проходження нею процедури ідентифікації та верифікації, а також доказів того, що номер мобільного телефону, на який, згідно з довідкою, було направлено одноразовий ідентифікатор, належав їй на час укладення договору. Відповідачка зазначила, що номер телефону НОМЕР_1 їй не належав і не належить.

Також відповідачка послалася на положення статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» та зазначила, що позивачем не надано доказів передачі їй примірника кредитного договору та додатків до нього. Крім того, до позовної заяви, за її твердженням, не долучено Правил надання коштів у позику, які відповідно до умов кредитного договору є його невід`ємною частиною.

Відповідачка звернула увагу на розбіжності між даними анкети-заяви та умовами кредитного договору щодо строку кредитування, дати його повернення, розміру процентів та загальної суми до повернення, вважаючи, що такі розбіжності не підтверджують досягнення сторонами згоди щодо істотних умов договору.

Окремо відповідачка заперечила факт отримання кредитних коштів. Вона зазначила, що надане позивачем платіжне доручення № 99688101 від 04 травня 2023 року не є належним доказом перерахування їй кредитних коштів, оскільки не містить достатніх відомостей для ідентифікації отримувача та не підтверджує зарахування коштів на рахунок, що належав саме відповідачці. При цьому відповідачка звернула увагу на те, що у призначенні платежу зазначено договір № 5260131, а не № 5290131.

Відповідачка також заперечила доказове значення відомості про щоденні нарахування та погашення і виписки з особового рахунку, вказуючи, що такі документи сформовані первісним або новим кредитором самостійно та без надання первинних документів не підтверджують факту отримання кредиту і наявності заборгованості.

Щодо переходу права вимоги відповідачка зазначила, що позивачем не підтверджено належними доказами виконання умов договору відступлення прав вимоги № 103-МЛ, зокрема щодо передачі документів, які засвідчують право вимоги, та повідомлення боржника про відступлення права вимоги. Також відповідачка звернула увагу на невідповідність, на її думку, витягу з реєстру боржників умовам додаткової угоди до договору відступлення.

Крім того, відповідачка заперечила проти стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн, посилаючись на відсутність доказів фактичної оплати таких витрат та неспівмірність заявленої суми зі складністю справи, ціною позову, обсягом виконаних робіт і часом, зазначеним позивачем.

Таким чином, відповідачка просила повністю відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» про стягнення заборгованості, судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Під час розгляду справи ухвалою Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 09 квітня 2026 року за клопотанням позивача було витребувано в АТ КБ «ПриватБанк» інформацію щодо наявності у відповідачки ОСОБА_1 рахунку (платіжної картки), на який 04 травня 2023 року могли бути зараховані кредитні кошти за кредитним договором № 5290131 від 04 травня 2023 року.

29 квітня 2026 року на виконання зазначеної ухвали суду АТ КБ «ПриватБанк» надіслало до суду лист № 20.1.0.0.0/7-260421/80402-БТ, у якому повідомило, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 , яка відповідає рахунку № НОМЕР_3 . Згідно з наданою банком інформацією, за зазначеним рахунком у період з 04 травня 2023 року по 09 травня 2023 року було зараховано кошти на загальну суму 5 000,00 грн, зокрема 04 травня 2023 року.

05 травня 2026 року представник позивача - адвокат Усенко М.І. подав до суду додаткові пояснення, у яких підтримав позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі.

У додаткових поясненнях представник позивача зазначив, що кредитний договір № 5290131 від 04 травня 2023 року був укладений між відповідачкою та ТОВ «Мілоан» в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. За твердженням позивача, одноразовий ідентифікатор був надісланий відповідачці у вигляді SMS-повідомлення на номер мобільного телефону, зазначений нею під час реєстрації та оформлення кредиту, після чого відповідачка використала отриманий ідентифікатор для підписання договору.

Позивач послався на положення кредитного договору щодо порядку його укладення в електронній формі, відповідно до яких розміщений в особистому кабінеті позичальника проект договору є пропозицією про його укладення, а відповідь про прийняття такої пропозиції надається шляхом електронного повідомлення із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається на мобільний номер позичальника. Також позивач послався на положення Закону України «Про електронну комерцію», Цивільного кодексу України та правові висновки Верховного Суду щодо укладення електронних кредитних договорів із використанням одноразового ідентифікатора.

Представник позивача зазначив, що на підтвердження укладення кредитного договору до матеріалів справи було подано довідку про надсилання одноразового ідентифікатора, яка, на думку позивача, підтверджує проходження відповідачкою процедури ідентифікації в інформаційно-телекомунікаційній системі первісного кредитора та її волевиявлення на укладення договору. Розбіжність у часі, зазначеному у довідці про надсилання одноразового ідентифікатора та в анкеті-заяві, представник позивача пояснив технічними особливостями фіксації часу в різних інформаційних системах та переходом на інший часовий режим.

Щодо комісії за надання кредиту представник позивача послався на пункт 1.5.1 кредитного договору, відповідно до якого комісія за надання кредиту становить 500,00 грн та нараховується одноразово у розмірі 10 відсотків від суми кредиту. Позивач зазначив, що встановлення такої комісії, на його думку, не суперечить законодавству, а відповідачка, підписавши кредитний договір, погодилася з його умовами.

Щодо підтвердження факту надання кредитних коштів представник позивача зазначив, що до матеріалів справи подано платіжне доручення № 99688101 від 04 травня 2023 року, відповідно до якого ТОВ «Мілоан» перерахувало 5 000,00 грн на ім`я ОСОБА_1 на картковий рахунок, номер якого зазначений у платіжному документі частково. Позивач вказав, що сума та дата проведення операції відповідають сумі кредиту та даті укладення кредитного договору.

Представник позивача також зазначив, що у зв`язку із запереченнями відповідачки щодо отримання кредитних коштів позивач звернувся з клопотанням про витребування відповідної інформації в банку, оскільки відомості про рахунки та операції клієнта містять банківську таємницю. У додаткових поясненнях позивач послався на те, що відповідачка не надала доказів належності або неналежності їй рахунку, на який, за твердженням позивача, були перераховані кредитні кошти.

Щодо переходу права вимоги представник позивача зазначив, що 28 серпня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги № 103-МЛ, на підставі якого до позивача перейшло право грошової вимоги, у тому числі за кредитним договором № 5290131 від 04 травня 2023 року. На підтвердження цього позивач послався на договір відступлення прав вимоги та витяг із реєстру боржників, зазначивши, що повний реєстр боржників не подається у зв`язку з наявністю в ньому персональних даних інших осіб.

Представник позивача також зазначив, що відповідно до умов кредитного договору первісний кредитор мав право відступити право вимоги без згоди позичальника. При цьому, посилаючись на положення статей 514, 516, 1082 ЦК України та судову практику, позивач вказав, що неповідомлення боржника про зміну кредитора саме по собі не звільняє його від виконання грошового зобов`язання.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності, взаємозв`язку та взаємній відповідності, виходить із такого.

Відповідно до статей 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі статтями 626, 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором, а відповідно до статті 1050 цього Кодексу у разі прострочення повернення позичальником чергової частини кредиту кредитодавець має право вимагати дострокового повернення частини кредиту, що залишилася, та сплати процентів.

Судом установлено, що 04 травня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було оформлено договір про споживчий кредит № 5290131, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 5 000,00 грн із визначенням обов`язку щодо повернення кредиту та сплати процентів.

Згідно з наданими позивачем документами кредитний договір укладено в електронній формі.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором є даними в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Частинами третьою, шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та її прийняття, а відповідь особи, якій адресована пропозиція, може бути надана, зокрема, шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону, або шляхом заповнення електронної форми заяви про прийняття такої пропозиції.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису.

Частиною дванадцятою статті 11 цього Закону передбачено, що електронний договір, укладений шляхом прийняття пропозиції відповідно до вимог цього Закону, має однакові правові наслідки з договором, укладеним у письмовій формі.

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 зазначив, що електронний договір може бути укладений у спрощеній формі та не обов`язково має існувати виключно як окремий електронний документ, а використання одноразового пароля-ідентифікатора може свідчити про належне підписання електронного договору за умови встановлення відповідних обставин його укладення.

Разом із тим суд враховує, що у спорах про стягнення кредитної заборгованості саме на кредитодавця покладається обов`язок довести як факт укладення кредитного договору, так і факт надання позичальникові кредитних коштів.

Верховний Суд у постанові від 24 червня 2026 року у справі № 286/3618/24 звернув увагу на те, що кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, зокрема надання грошових коштів позичальникові, а встановлення обставин укладення електронного кредитного договору не може ґрунтуватися на припущеннях. У зазначеній справі Верховний Суд також звернув увагу на необхідність оцінки доводів щодо належності позичальникові номера телефону та рахунку, на який перераховано кредитні кошти.

У цій справі відповідачка заперечує факт укладення кредитного договору та отримання кредитних коштів, посилаючись, зокрема, на те, що номер мобільного телефону, на який, за твердженням позивача, було направлено одноразовий ідентифікатор, їй не належав.

Суд погоджується з тим, що сама по собі довідка кредитодавця про направлення одноразового ідентифікатора на певний номер телефону не є достатньою для безумовного висновку про те, що відповідний електронний документ підписаний саме відповідачкою. Така довідка підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами.

Водночас матеріали справи містять інші докази, які у своїй сукупності підтверджують зв`язок спірного кредиту саме з відповідачкою.

Так, на виконання ухвали суду від 09 квітня 2026 року АТ КБ «ПриватБанк» повідомило суд про те, що на ім`я ОСОБА_1 емітовано платіжну картку, яка відповідає рахунку № НОМЕР_3 , та що у період з 04 травня 2023 року по 09 травня 2023 року на цей рахунок зараховано кошти на загальну суму 5 000,00 грн, у тому числі 04 травня 2023 року.

Зазначений доказ отримано судом безпосередньо від банківської установи на виконання ухвали суду, а тому він не є документом, складеним заінтересованою стороною спору, та підлягає оцінці як належний і допустимий доказ відповідних обставин.

При цьому сума зарахованих коштів відповідає сумі кредиту, зазначеній у договорі № 5290131 від 04 травня 2023 року, а дата зарахування відповідає даті оформлення кредиту.

Наявність у платіжному дорученні № 99688101 від 04 травня 2023 року технічної розбіжності у номері договору, а саме зазначення номера 5260131 замість НОМЕР_4 , сама по собі не спростовує факту перерахування кредитних коштів, оскільки інші істотні ідентифікуючі ознаки операції, зокрема дата, сума та отримувач коштів, узгоджуються з іншими доказами у справі.

Оцінивши наведені докази у сукупності, суд доходить висновку, що позивачем доведено факт надання відповідачці кредитних коштів у розмірі 5 000,00 грн.

Посилання відповідачки на те, що номер мобільного телефону, на який надсилався одноразовий ідентифікатор, їй не належить, саме по собі не спростовує встановленого судом факту отримання нею коштів на відкритий на її ім`я банківський рахунок. Інших доказів, які б свідчили про те, що зарахування 5 000,00 грн на рахунок відповідачки здійснено без її відома або що зазначені кошти належали іншому кредитному зобов`язанню, відповідачкою суду не надано.

У цьому контексті суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 705/1938/25, відповідно до якого кредитний договір, підписаний за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, за умови встановлення досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов, а саме лише заперечення позичальником факту укладення договору без доведення порушення процедури ідентифікації не є достатньою підставою для заперечення правових наслідків такого договору.

З огляду на встановлені обставини суд вважає, що у цій справі наявна достатня сукупність доказів для висновку про виникнення між сторонами кредитних правовідносин та отримання відповідачкою кредитних коштів.

Щодо доводів відповідачки про ненадання їй примірника кредитного договору та додатків до нього, а також ненадання Правил надання коштів у позику, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі, у тому числі з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, відповідно до вимог законодавства про електронну комерцію.

При цьому сама по собі відсутність у матеріалах справи роздруківки окремого документа, на який здійснено посилання у тексті електронного договору, не свідчить про неукладеність кредитного договору, якщо встановлено, що споживач мав можливість ознайомитися з відповідним документом до його укладення.

Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, у якій зазначено, що включення до електронного договору умов шляхом перенаправлення до іншого електронного документа, якщо сторони мали можливість ознайомитися з ним, саме по собі не є підставою для нікчемності правочину.

Відтак наведені відповідачкою обставини щодо відсутності у матеріалах справи Правил надання коштів у позику самі по собі не спростовують факту укладення кредитного договору.

Щодо розбіжностей між даними анкети-заяви та умовами кредитного договору суд зазначає, що такі розбіжності підлягають оцінці з урахуванням змісту саме укладеного електронного договору, який містить погоджені сторонами умови кредитування. Сам факт наявності технічних або інформаційних розбіжностей між окремими документами кредитної справи не свідчить автоматично про відсутність волевиявлення відповідачки на укладення договору, якщо інші докази підтверджують його укладення та виконання кредитодавцем обов`язку щодо надання кредиту.

Суд також враховує, що відповідачка не надала доказів повернення отриманих 5 000,00 грн, здійснення платежів за спірним кредитом або існування іншої правової підстави для зарахування зазначених коштів на її банківський рахунок.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основної суми кредиту у розмірі 5 000,00 грн є обґрунтованими.

Щодо вимоги про стягнення процентів за користування кредитом суд виходить із такого.

Відповідно до статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивачем надано розрахунок заборгованості, відповідно до якого за відповідачкою обліковується заборгованість за процентами у розмірі 14 625,00 грн.

Відповідачка не надала власного контррозрахунку, який би спростовував арифметичну правильність нарахування зазначеної суми, а також не навела конкретних даних про здійснені нею платежі, які не були враховані позивачем.

З наданої позивачем відомості про щоденні нарахування та погашення вбачається період та порядок нарахування процентів, а розмір заявленої до стягнення заборгованості за процентами відповідає розрахунку позивача.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України обов`язок доказування обставин, на які сторона посилається, покладається на відповідну сторону. Отже, після надання позивачем розрахунку заборгованості саме на відповідачку покладається обов`язок надати докази, які спростовують наведений розрахунок, якщо вона заперечує його правильність.

За таких обставин суд вважає доведеним розмір заборгованості за процентами у сумі 14 625,00 грн.

Разом з тим суд не знаходить підстав для стягнення з відповідачки 500,00 грн комісії за надання кредиту.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, чинній на момент укладення спірного договору, загальні витрати за споживчим кредитом включають, зокрема, проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця.

Разом із тим сама по собі наявність у договорі умови про сплату комісії не звільняє кредитодавця від обов`язку довести правову та фактичну підставу відповідного платежу, зокрема зміст послуги, за яку така комісія сплачується.

У цьому випадку позивач посилається лише на пункт 1.5.1 кредитного договору, відповідно до якого комісія за надання кредиту становить 500,00 грн, або 10 відсотків від суми кредиту. При цьому доказів надання відповідачці будь-якої окремої додаткової чи супутньої послуги, вартість якої становить саме 500,00 грн, позивачем не надано.

Фактично зазначена комісія встановлена саме за надання кредиту, тобто за виконання кредитодавцем його основного обов`язку за кредитним договором - надання позичальнику грошових коштів.

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, згідно з якою умови договору про споживчий кредит щодо оплатності дій кредитодавця, які відповідно до закону повинні здійснюватися безоплатно, є нікчемними. Аналогічні підходи щодо оцінки комісій за кредитними договорами викладені Верховним Судом у постанові від 09 лютого 2024 року у справі № 337/3703/22.

При цьому суд враховує, що чинне на час укладення договору законодавство не забороняло встановлення будь-яких комісій за споживчим кредитом як таких, однак відповідний платіж повинен бути пов`язаний із реальною послугою кредитодавця, а його умови не можуть порушувати імперативні приписи законодавства про захист прав споживачів.

Оскільки позивачем не доведено, що комісія у розмірі 500,00 грн є платою за окрему додаткову чи супутню послугу, надану відповідачці, вимога про її стягнення задоволенню не підлягає.

Щодо переходу до позивача права вимоги суд зазначає, що відповідно до статей 512, 514, 516 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином, а до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Судом установлено, що 28 серпня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги № 103-МЛ. На підтвердження переходу права вимоги позивачем надано договір відступлення, акт приймання-передачі реєстру боржників, платіжну інструкцію та витяг із реєстру боржників, у якому зазначено кредитний договір відповідачки № 5290131 від 04 травня 2023 року.

Наведені докази у своїй сукупності підтверджують набуття позивачем права вимоги за спірним кредитним договором.

Доводи відповідачки про неповідомлення її про відступлення права вимоги не є підставою для відмови у позові, оскільки неповідомлення боржника про заміну кредитора не припиняє самого зобов`язання та не позбавляє нового кредитора права вимагати його виконання за умови доведеності переходу права вимоги.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» підлягає частковому задоволенню, а саме в частині стягнення 5 000,00 грн основної суми кредиту та 14 625,00 грн процентів, що разом становить 19 625,00 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої, другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Частиною третьою статті 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою їх розподілу учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Частиною п`ятою статті 137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Судом установлено, що позивач просив стягнути з відповідачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. На підтвердження понесення зазначених витрат позивачем подано відповідні документи щодо надання професійної правничої допомоги.

Відповідачка у відзиві заперечила проти заявленого розміру витрат на професійну правничу допомогу, пославшись на їх неспівмірність зі складністю справи, ціною позову, обсягом виконаних адвокатом робіт та часом, необхідним для їх виконання.

Суд бере до уваги наведені заперечення відповідачки та вважає їх обґрунтованими частково.

Верховний Суд у постанові від 04 вересня 2023 року у справі № 910/5352/21 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд має враховувати складність справи, обсяг та час виконаної адвокатом роботи, а також співмірність заявлених витрат із предметом спору.

При цьому суд не повинен втручатися у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом щодо визначення розміру гонорару, однак під час вирішення питання про компенсацію таких витрат за рахунок іншої сторони суд зобов`язаний оцінити їх обґрунтованість, необхідність та співмірність із критеріями, визначеними статтею 137 ЦПК України.

У цій справі спір виник щодо стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту на суму 20 125,00 грн. Справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, судові засідання не проводилися, а процесуальні дії представника позивача полягали, зокрема, у підготовці та поданні позовної заяви, а також додаткових письмових пояснень.

Водночас справа не є такою, що потребувала значного обсягу процесуальної роботи, участі адвоката у судових засіданнях, проведення складних процесуальних дій чи підготовки значної кількості процесуальних документів. Разом із тим суд враховує, що представником позивача були підготовлені позовна заява та додаткові пояснення, а також здійснювалося обґрунтування позовних вимог і подання доказів на підтвердження переходу права вимоги та розміру заборгованості.

З урахуванням характеру та складності спору, ціни позову, порядку розгляду справи, обсягу фактично виконаної представником позивача роботи, кількості поданих процесуальних документів, відсутності судових засідань із викликом сторін, а також заперечень відповідачки щодо розміру витрат, суд доходить висновку, що заявлена до стягнення сума 8 000,00 грн не відповідає критерію співмірності, визначеному частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Разом із тим суд не вбачає підстав для повної відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу, оскільки матеріалами справи підтверджується факт залучення адвоката до розгляду справи, підготовки позовної заяви та здійснення інших процесуальних дій в інтересах позивача.

Оцінивши заявлені витрати з урахуванням критеріїв, установлених статтею 137 ЦПК України, суд вважає, що справедливим, обґрунтованим та співмірним із фактичним обсягом наданої правничої допомоги є відшкодування позивачу за рахунок відповідачки витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500,00 грн.

Такий розмір витрат, на переконання суду, відповідає складності справи, її ціні, обсягу виконаної адвокатом роботи та порядку її розгляду, забезпечує належну компенсацію позивачу витрат на професійну правничу допомогу та водночас не покладає на відповідачку надмірного фінансового тягаря.

Вирішуючи питання про розподіл судового збору, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду юридичною особою позовної заяви майнового характеру судовий збір справляється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 таких розмірів.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Судом установлено, що позивач звернувся до суду з позовом майнового характеру, у якому просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 20 125,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн, що підтверджується відповідним платіжним документом.

При цьому суд враховує, що розмір ставки судового збору визначається виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна позовна заява подається до суду.

Ураховуючи, що позивачем заявлено майнову вимогу на суму 20 125,00 грн, а встановлена законом мінімальна ставка судового збору для юридичної особи на момент звернення до суду перевищувала розмір судового збору, обчислений як 1,5 відсотка ціни позову, до розрахунку підлягала застосуванню мінімальна ставка судового збору з урахуванням коефіцієнта 0,8 за подання позову в електронній формі.

Фактично сплачена позивачем сума судового збору 2 422,40 грн відповідає такому розрахунку.

За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Із заявлених позивачем до стягнення 20 125,00 грн суд вважає доведеними та такими, що підлягають стягненню, 19 625,00 грн, з яких:

- 5 000,00 грн - заборгованість за основною сумою кредиту;

- 14 625,00 грн - заборгованість за процентами.

У задоволенні вимоги про стягнення 500,00 грн комісії за надання кредиту суд відмовляє.

Таким чином, частка задоволених позовних вимог становить: 19 625,00 грн : 20 125,00 грн ? 100 % = 97,5155 %.

Відповідно, частка незадоволених позовних вимог становить: 500,00 грн : 20 125,00 грн ? 100 % = 2,4845 %.

Отже, відповідно до вимог частини першої статті 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме: 2 422,40 грн ? 19 625,00 грн : 20 125,00 грн = 2 362,17 грн.

Отже, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 2 362,17 грн судового збору.

Решта сплаченого позивачем судового збору в сумі 60,23 грн залишається на позивачеві.

Таким чином, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог та вимог статті 141 ЦПК України, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 2 362,17 грн судового збору.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 133, 137, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, статтями 509, 512, 514, 516, 526, 626, 628, 629, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, статтями 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 1, 13 Закону України «Про споживче кредитування», суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості-задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, юридична адреса: вулиця Смаль-Стоцького, будинок № 1, корпус № 28, місто Львів, заборгованість за кредитним договором № 5290131 від 04 травня 2023 року в загальному розмірі 19 625 (дев`ятнадцять тисяч шістсот двадцять п`ять) гривень 00 копійок, з яких:

- заборгованість за тілом кредиту - 5 000,00 грн;

- заборгованість за відсотками - 14 625,00 грн.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» про стягнення 500 гривень 00 копійок комісії за надання кредиту - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, юридична адреса: вулиця Смаль-Стоцького, будинок № 1, корпус № 28, місто Львів, судові витрати по справі, що складаються із витрат:

- зі сплати судового збору в розмірі 2 362 (дві тисячі триста шістдесят дві) гривні 17 копійок;

- на професійну правничу допомогу в розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Судовий збір у розмірі 60 (шістдесят) гривень 23 копійки покласти на позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області Інна ПАВЛОВСЬКА