Рішення № 139075329, 23.07.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/58185/24-ц

пр. 2-2817/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Вовк С.В.,

при секретарі судового засідання - Ємець Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засідання в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», про стягнення безпідставно отриманих коштів та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суд з позовом до ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» про стягнення безпідставно отриманих коштів.

В обґрунтування позову вказував, що 17 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. вчинено виконавчий напис, що зареєстрований в реєстрі №6262 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» суми заборгованості за споживчим кредитним договором №119185-КВ1-001 від 24 липня 2020 року в розмірі 19 891,85 грн.

Вищевказаний виконавчий напис пред`явлений відповідачем до примусового виконання та відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.

B подальшому приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Клименка О.О. вчинено ряд виконавчий дій, зокрема щодо стягнення заборгованості в розмірі 19 891,85 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2024 року, яке набрало законної сили, виконавчий напис нотаріуса № 6262 визнано таким, що не підлягає виконанню. Попри це, до моменту винесення судового рішення з метою виконання виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу Клименком О.О. стягнуто із позивача заборгованість, що складає 19 891,85 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка О.О від 14 серпня 2023 року виконавче провадження № НОМЕР_2 закінчено у зв`язку із повним виконання виконавчого документа.

Вказує, що рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2024 року, яке набрало законної сили, виконавчий напис нотаріуса № 6262 визнано таким, що не підлягає виконанню, а тому наявні підстави, у відповідності до вимог ст. 1212 ЦК України, для стягнення з Товариства безпідставно набутих коштів в розмірі 19 891,85 грн.

Ухвалою судді від 18 грудня 2024 року відкрито провадження у даній справі для розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

Заперечуючи проти подачі первісного позову, 17 січня 2025 року від ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування пред`явлених зустрічних позовних вимог Товариство вказувало, що 24 липня 2020 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №119185-КВ1-001, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 7 000 грн., зі строком кредитування 16 тижнів.

Відповідно до пунктів 1-7. Кредитного договору: «сплата процентів за користування кредитом в розмірі 1,53505406% в день (фінансова ставка)».

Товариство вказувало, що ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання належним чином не виконав, чим порушив умови кредитного договору. Станом на 17 лютого 2021 року у нього виникла заборгованість на загальну суму 19 141,85 грн., що складається з: простроченої заборгованості за кредитом в сумі 7 000, 00 грн, простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 12 141,85 грн.

Посилаючись на те, що кошти позичальника в сумі 19 891,85 грн. вже зараховані на погашення заборгованості за кредитним договором, Товариство просило задовольнити позов та стягнути із ОСОБА_1 в рахунок заборгованості за кредитним договором залишок заборгованості в розмірі 19 141,85 грн. та провести зустрічне зарахування.

Представник відповідача просив здійснювати розгляд справи у його відсутність.

Протокольною ухвалою зустрічну позовну заяву прийнято до слідчого розгляду з первісним позовом.

В судове засідання учасники судового розгляду не з`явились, про розгляд справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили. Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.

Представник відповідача подав заяву про розгляд справи у його відсутності.

Суд, у порядку загального позовного провадження, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що 17 лютого 2021 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Харою Н.С. вчинено виконавчий напис, що зареєстрований в реєстрі №6262 про стягнення із ОСОБА_1 на користь ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» суми заборгованості за споживчим кредитним договором №119185-КВ1-001 від 24 липня 2020 року в розмірі 19 891,85 грн.

Вищевказаний виконавчий напис пред`явлений відповідачем до примусового виконання та відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.

B подальшому приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Клименка О.О. вчинено ряд виконавчий дій, зокрема щодо стягнення заборгованості в розмірі 19 891,85 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22 вересня 2024 року, яке набрало законної сили, виконавчий напис нотаріуса № 6262 визнано таким, що не підлягає виконанню. Попри це, до моменту винесення судового рішення з метою виконання виконавчого напису приватним виконавцем виконавчого округу Клименком О.О. стягнуто із позивача заборгованість, що складає 19 891,85 грн.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка О.О від 14 серпня 2023 року виконавче провадження № НОМЕР_2 закінчено у зв`язку із повним виконання виконавчого документа.

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зі змісту статті 1212 ЦК України вбачається, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі.

Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права а збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнута, або з очікуванням, яке не справдилося.

Частинами 2, 3 ст. 1212 ЦУ України встановлено, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині.

Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникнення обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна.

Одним із випадків відпадіння підстави набуття (збереження) може бути скасування вищою інстанцією рішення суду, що набуло чинності, або визнання судом таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису нотаріуса, на підставі якого було здійснено стягнення майна (коштів).

Верховний Суд у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 201/6498/20 (провадження № 61-88св21) зазначив, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно набула майно в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути таке майно цій особі на підставі ст.1212 ЦК України. Будь-яке набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на отримання майна за рахунок потерпілого, або у разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося.

Судовий акт про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, який набрав законної сили і за яким відбулося повне або часткове виконання є правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення майна, що набуто без достатньої правової підстави, оскільки з моменту ухвалення такого судового акту правова підстава вважається такою, що відпала. Відповідно до ст. 1212 ЦК України у такому разі набувач такого майна з моменту набрання судовим актом законної сили, зобов`язаний повернути потерпілому все отримане майно.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 910/1531/18 та від 28 січня 2020 року у справі №910/16664/18.

Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Клименка О.О від 14 серпня 2023 року виконавче провадження № НОМЕР_2 закінчено у зв`язку із повним виконання виконавчого документа, а отже позивачем сплачено повну суму заборгованості за виконавчим документом.

З вказаного слідує, що правові підстави набуття ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» грошових коштів, що стягнуто із ОСОБА_1 на підставі виконавчого напису нотаріуса, який у подальшому визнаний судом таким, що не підлягає виконанню, відпали, а відтак, такі кошти підлягають поверненню позивачу в розмірі 19 891,85 грн., відповідно до ст.1212 ЦК України.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, то слід зазначити наступне. Звертаючись до суду з позовом представник позивача просив покласти судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн на відповідача.

До позовної заяви представник позивача додав договір про надання правничої допомоги від 28 жовтня 2024 року, опис наданих послуг, квитанція на суму 15 000 грн.

Від представника відповідача надійшла заява про зменшення судових витрат на правничу допомогу відповідно до якої останній просить зменшити суму витрат на професійну допомогу до середньо ринкової вартості, а саме: до 4000 грн.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави, як закріплено у частині першій ст. 137 ЦПК України.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до частини другої ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з частиною третьою ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У відповідності до частини четвертої ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд, ураховуючи складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерії реальності цих витрат та розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також враховуючи обґрунтованість розміру зазначених витрат, приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу пропорційно до задоволених вимог в розмірі 4 000 грн.

Щодо зустрічних позовних вимог суд зазначає наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (ч.1 ст. 14 ЦК України).

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).

Частиною другою ст. 1047 ЦК України визначено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049).

Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч.1ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

З матеріалів справи слідує, що 24 липня 2020 року між ТОВ «БІЗНЕС ПОЗИКА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №119185-КВ1-001, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 7 000 грн., зі строком кредитування 16 тижнів.

Відповідно до пунктів 1-7. Кредитного договору: «сплата процентів за користування кредитом в розмірі 1,53505406% в день (фінансова ставка)»

Звертаючись із зустрічним позовом, Товариством було зазначено, що грошові кошти в розмірі 19 141,85 грн., тобто сума, яка підлягає поверненню позивачу за первісним позовом вже зарахована на погашення заборгованості за кредитним договором, в зв`язку з чим просило задовольнити позов, провести зустрічне зарахування грошових сум.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стороною позивача не надано належних та достовірних доказів того, що ним не укладався кредитний договір, він не отримував кредитні кошти.

Належних та допустимих доказів на спростування доводів зустрічної позовної заяви позивачем надано не було як і не було спростовано розмір виниклої заборгованості перед Товариством.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення зустрічного позову.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що первісний слід задовольнити частково та зустрічний позов слід задовольнити у повному обсязі.

Пунктом 12 ст. 265 ЦПК України передбачено право суду на проведення зустрічного зарахування грошових сум.

Враховуючи вказану норму права, суд вважає за доцільне провести зустрічне зарахування грошових сум, що підлягають до стягнення за первісним і зустрічним позовами, стягнувши із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором в розмірі 25 790 грн. 20 коп.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укр Кредит Фінанс» позивача підлягає також стягненню судовий збір в сумі 2 422 грн. 40 коп.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 141, 258-259, 263-265, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА», про стягнення безпідставно отриманих коштів та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (бульв. Лесі Українки, буд. 26, оф. 411, м. Київ, ЄДРПОУ 41084239) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) безпідставно набуті кошти у розмірі 19 891,85 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (бульв. Лесі Українки, буд. 26, оф. 411, м. Київ, ЄДРПОУ 41084239) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на оплату правничої допомоги в розмірі 4 000 грн.

В решті позовних вимог-відмовити.

Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» залишок заборгованості за кредитним договором в розмірі 19 141,85 грн.

В порядку ч. 12 ст. 265 ЦПК України провести зустрічне зарахування грошових сум, що підлягають до стягнення за первісним і зустрічним позовами, стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» залишок заборгованості за кредитним договором в розмірі 19 141,85 грн.

Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю «БІЗНЕС ПОЗИКА» (бульв. Лесі Українки, буд. 26, оф. 411, м. Київ, ЄДРПОУ 41084239) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) безпідставно набуті кошти у розмірі 750 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справу, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Вовк