Рішення № 139074031, 03.08.2026, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/22571/24

провадження № 2/753/3373/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" серпня 2026 р. Дарницький районний суд міста Києва під головуванням судді Осіпенко Л.М.,

за участю:

секретаря судового засідання - Петрової Т.О.,

відповідача - ОСОБА_1 ,

представника відповідачки ОСОБА_2 - адвоката Осипенко В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в приміщенні Дарницького районного суду міста Києва в порядку загального позовного провадження

цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСАП КОРП" (до перейменування - Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АСАП»)

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леончук Ірина Аркадіївна

про визнання недійсним договору дарування частки квартири, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий виклад позицій сторін.

Позивач ТОВ "АСАП КОРП" (до перейменування - ТОВ «ФК «АСАП») звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в якому просить суд визнати недійсним договір дарування 1/2 частки квартири, укладений відповідачами від 04.06.2024 року за реєстровим № 680.

В обґрунтування позову зазначив, що відповідач ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді керівника ТОВ «ФК «АСАП», 08.12.2022 року діючи і від імені товариства, і від себе особисто, уклав договір поворотної фінансової допомоги.

За умовами цього договору, ТОВ «ФК «АСАП», як позикодавець, надав відповідачу ОСОБА_1 , як позичальнику, поворотну фінансову допомогу у загальному розмірі 245 500,00 грн.

Дізнавшись про ці обставини, у грудні 2023 року новий керівник ТОВ «ФК «АСАП» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору поворотної фінансової допомоги та повернення безпідставно отриманих відповідачем коштів.

Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі № 753/22699/23 позов ТОВ «ФК «АСАП» було задоволено частково, визнано недійсним договір надання поворотної фінансової допомоги від 08.12.2022 року, укладений між ТОВ «ФК «АСАП» та ОСОБА_1 та стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «АСАП» заборгованість за договором поворотної фінансової допомоги у розмірі 209 950,00 грн.

Вказане рішення суду набрало законної сили 11.07.2024 року, не було оскаржено до суду апеляційної інстанції та звернуто до примусового виконання.

Як було з`ясовано в подальшому, ще 04.06.2024 року, тобто за шість днів до ухвалення рішення суду у цивільній справі № 753/22699/23, відповідач ОСОБА_1 відчужив належну йому 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 своїй дружині - відповідачці ОСОБА_2 на підставі договору дарування.

Позивач вважає, що цей договір дарування 1/2 частки квартири від 04.06.2024 року є фраудаторним, вчиненим умисно з метою ухилення від виконання рішення Дарницького районного суду міста Києва від 10.06.2024 року у цивільній справі № 753/22699/23, а тому просить суд визнати його недійсним (а.с. 1-19).

Відповідачі правом на подання відзиву на позов не скористались.

Рух справи.

03.03.2025 року ухвалою Дарницького районного суду міста Києва у справі відкрито загальне позовне провадження (а.с. 45).

28.10.2025 року ухвалою Дарницького районного суду міста Києва закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті (а.с. 135).

Представник позивача ТОВ "АСАП КОРП" (до перейменування - ТОВ «ФК «АСАП») у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, звернувся до суду з клопотанням, в якому просив здійснювати розгляд справи без його участі.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Осипенко В.Ю. заперечували проти позову та зазначили, що на момент відчуження частки квартири, жодного рішення суду ще не існувало.

У судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леончук І.А. не з`явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, правом на подання пояснень щодо позову не скористалась, звернулась до суду з клопотанням, в якому просила здійснювати розгляд справи без її участі.

Обставини справи, встановлені судом.

Як встановлено рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі № 753/22699/23, 08 грудня 2022 року між ТОВ «ФК «АСАП», від імені якого діяв Скринник О.В., та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір надання поворотної фінансової допомоги, за яким ТОВ «ФК «АСАП», як позикодавець, зобов`язалося надати ОСОБА_1 , як позичальнику, окремими траншами поворотну фінансову допомогу на суму 250 000 гривень.

10.06.2024 року вищевказаним рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 10.06.2024 року у справі № 753/22699/23 визнано недійсним договір надання поворотної фінансової допомоги від 08.12.2022 року, укладений між ТОВ «ФК «АСАП» та ОСОБА_1 та стягнуто із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «АСАП» заборгованість за договором поворотної фінансової допомоги у розмірі 209 950,00 грн.

Вказане рішення суду набрало законної сили 11.07.2024 року (а.с. 9-11).

30.08.2024 року Дарницьким районним судом міста Києва видано виконавчий лист на примусове виконання рішення суду (а.с. 12).

Того ж дня, представник ТОВ «ФК «АСАП» звернувся до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Яцишина А.М. із заявою про відкриття виконавчого провадження (а.с. 13).

02.09.2024 року постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Яцишина А.М. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_3 з примусового виконання виконавчого листа Дарницького районного суду міста Києва № 753/22699/23, який видано 30.08.2024 року (а.с. 14).

Разом з тим, 04.06.2024 року між відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір дарування частини квартири, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леончук І.А. за реєстровим № 680 (а.с. 6-7).

У відповідності до п. 1 договору, гр. ОСОБА_1 передає безоплатно у власність своєї дружини гр. ОСОБА_2 1/2 (одну дріб другу) частину квартири від № 508 (п`ятсот вісім), що розташована в будинку під АДРЕСА_2 .

У відповідності до п. 3 договору, сторони стверджують, що на момент укладення цього договору, вищевказана 1/2 частина квартири, яка відчужується за цим договором, не перебуває під арештом та забороною, вільна від будь-яких обтяжень, щодо неї не ведуться судові спори, вона не заставлена. Відносно вищевказаної 1/2 частини квартири, яка відчужується за цим договором, не укладено будь-яких договорів з відчуження чи щодо користування з іншими особами, як юридична адреса вона не використовується, прав щодо неї у третіх осіб (у тому числі за договорами найму чи шлюбними контрактами) немає.

Позивач вважає, що договір дарування є фраудаторним правочином, тому просить визнати його недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом.

Норми права

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

В порядку визначеному ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 28 квітня 2021 року № 2-р(II)/2021 у справі № 3-95/2020(193/20) визнано, що частина третя статті 13, частина третя статті 16 ЦК України не суперечать частині другій статті 58 Конституції України та вказано, що «оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 Кодексу, Конституційний Суд України констатує, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими Кодексом та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення Кодексом або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 Кодексу мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною)».

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст. 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу і на необхідності врахування судами принцип добросовісності учасників цивільних правовідносин.

Так, у Постанові Верховного Суду від 10.09.2018 р. у справі № 920/739/17 наведено правовий висновок, що відповідно до ст.3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом ч.3 ст.509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті Цивільного кодексу України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

У Постанові Верховного Суду від 10.04.2019 р. у справі № 390/34/17 вказано на те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

У Постанові Верховного Суду від 04.09.2020 р. у справі № 311/2145/19-ц вказано на те, що розглядаючи поняття розумності та добросовісності як принципів здійснення суб`єктивних цивільних прав необхідно враховувати, що розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, ч.3 ст. 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2019 р. у справі №910/8357/18 роз`яснено, що правочини, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення. Відтак будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам). При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та, відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Зі змісту поняття фраудаторного правочину випливає, що правочин на шкоду кредитору вчиняється саме боржником в період настання в нього зобов`язання щодо погашення заборгованості перед кредитором.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2024 р. в справі № 916/379/23 вказала, що приватно-правовий інструментарій (як в договірних, так і в позадоговірних відносинах) має використовуватись особами добросовісно, не зловживаючи правом. Зокрема, такий інструментарій не може використовуватись особою на шкоду іншим учасникам правовідносин. Правочин не має вчинятись з метою заподіяти зло (тобто здійснити зловживання правом) і втілювати цей намір. Інакше такий правочин має кваліфікуватись судами як фраудаторний та, за наявності відповідної позовної вимоги, має бути визнаний недійсним. Однак у силу гнучкості та різноманіття цивільних правовідносин вичерпний та закритий перелік обставин, за яких той чи інший правочин слід вважати фраудаторним, відсутній. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин (див. пункти 108, 115, 116).

Договір як приватно-правова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, покликаний забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення фраудаторного договору) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення чи унеможливлення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису (постанова Верховного Суду від 05.04.2023 р. в справі № 523/17429/20).

Цивільно-правовий договір не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Боржник, який відчужує майно після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, або виникнення у нього обов`язку зі сплати боргу, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19), зроблено висновок, що «позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України».

Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).

За висновками Верховного Суду у постанові від 24.07.2019 року у справі № 405/1820/17, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.

При цьому, та обставина, що правочин із третьою особою, за яким боржник відчужив майно, реально виконаний, не виключає тієї обставини, що він направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника та відповідно, може бути визнаний недійсним на підставі загальних засад цивільного законодавства.

Контрагентом з яким боржник вчиняє оспорюваний договір може бути не тільки родич боржника, але й інша особа (зокрема, співвласник в спільній власності); відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника (поручителя) чи зменшення обсягу його майна (постанова Верховного Суду від 20 серпня 2024 року у справі № 947/37261/21).

Недійсність договору як приватно-правова категорія покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто правовим наслідком недійсності договору є за своєю суттю «нівелювання» правового результату, породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав взагалі) (постанови Верховного Суду від 10 липня 2024 року в справі № 201/3274/21, від 22 листопада 2023 року в справі № 128/1878/20).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа). Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18, від 26 квітня 2023 року в справі № 644/5819/20).

Касаційний суд вже зауважував, що: недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, щона виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21).

У постанові Верховного Суду від 05 лютого 2025 року у справі № 757/52379/21-ц (провадження № 61-3339св24) зазначено. що: «касаційний суд зауважує, що: цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису; зміст як договірного, так і недоговірного зобов`язання складають права та обов`язки його суб`єктів. Суб`єктивне право, що належить управненій стороні у зобов`язанні, йменується правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок зобов`язаної сторони називається боргом; недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Мета позаконкурсного оспорювання фраудаторного правочину досягається для того, щоб кредитор міг задовольнити своє право вимоги, тобто щоб відбулося погашення боргу боржником; застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. Очевидно, що для мотивування кваліфікації оплатного правочину як фраудаторного недостатньо ствердження про наявність зловживання правом і наявність права вимоги. Таке мотивування має відбуватися через обґрунтування наявності/відсутності тих обставин, які дозволяють кваліфікувати правочин як вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору (наприклад, після пред`явлення позову про стягнення коштів та повернення заяви про забезпечення позову); контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (пов`язаність осіб, які вчиняють фраудаторний правочин може бути досить різноманітною. Зокрема, між особами які вчиняють фраудаторний правочин можуть бути родинні, квазіродинні відносини, інші цивільні відносини чи навіть трудові); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника) (це, зокрема потребує з`ясування того чи відповідала ціна вказана в договорі ринковим цінам на момент вчинення договору, чи взагалі відбувався розрахунок між боржником і кредитором, яким чином відбувався розрахунок).»

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Отже, Верховний Суд вже сформував усталену судову практику про можливість оскарження такого (фраудаторного) правочину особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує правочин, якщо ця особа доведе, що власник майна уклав договір та відчужив за ним майно, свідомо погіршивши свій майновий стан з метою уникнення відповідальності перед кредитором, та зазначив, що належним способом захисту прав чи інтересів відповідного кредитора є повернення сторін у первісний стан, тобто відновлення ситуації, яка існувала до цього.

Оцінка суду

Судом встановлено, що: 1) відповідачу ОСОБА_1 було достеменно відомо про існування невиконаного ним зобов`язання перед позивачем ТОВ «ФК «АСАП» щодо повернення грошових коштів у розмірі 209 950,00 грн.; 2) 1/2 частку квартири відповідач відчужив уже після пред`явлення до нього позову про визнання недійсним договору та стягнення безпідставно отриманих коштів (справа № 753/22699/23); 3) відчуження майна здійснено на підставі безоплатного договору дарування; 4) майно передано у власність іншій особі - відповідачці ОСОБА_2 ; 5) після укладення договору дарування у відповідача відсутнє інше майно, за рахунок якого можливо виконати його зобов`язання перед кредитором.

За таких обставин саме на відповідача ОСОБА_1 покладається обов`язок довести наявність іншого майна чи доходів, за рахунок яких може бути виконане судове рішення та задоволені вимоги кредитора.

Водночас відповідач не подав суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження наявності у нього рухомого чи нерухомого майна, корпоративних прав, грошових коштів, доходів або інших активів, на які може бути звернено стягнення.

Сукупність наведених обставин свідчить про те, що відповідач, усвідомлюючи існування невиконаного грошового зобов`язання перед позивачем, безоплатно відчужив належне йому нерухоме майно на користь іншої особи, внаслідок чого фактично позбавив кредитора можливості звернути стягнення на це майно. Такі дії, на переконання суду, не відповідають принципам добросовісності, розумності та справедливості, свідчать про зловживання цивільними правами та спрямовані на ухилення від виконання зобов`язання перед кредитором.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17.10.2023 року у справі № 908/802/20, відповідно до якої фраудаторним є правочин, учинений боржником на шкоду кредитору. Намір боржника уникнути виконання своїх зобов`язань може підтверджуватися сукупністю обставин, що мали місце як до укладення правочину, так і після його вчинення, а також характером самого правочину, способом його укладення та поведінкою сторін.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання договору дарування 1/2 частки квартири недійсним на підставі статей 3, 13, 203, 215 ЦК України як фраудаторного правочину, вчиненого боржником на шкоду кредитору.

При цьому встановлення фраудаторного характеру правочину є самостійною та достатньою підставою для визнання його недійсним.

Суд відхиляє доводи відповідачів та їхніх представників про те, що на момент укладення договору дарування не існувало судового рішення про стягнення боргу, яке набрало законної сили. Сам по собі цей факт не спростовує встановлених судом обставин недобросовісної поведінки боржника, оскільки для кваліфікації правочину як фраудаторного визначальним є не наявність судового рішення, а існування невиконаного зобов`язання, обізнаність боржника про нього та вчинення дій, спрямованих на унеможливлення або істотне ускладнення задоволення вимог кредитора.

З огляду на викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у сумі 3 028,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 26 від 24.10.2024 року (а.с. 18), а також 1 514,00 грн. за заяву про забезпечення позову, що підтверджується платіжною інструкцією № 27 від 24.10.2024 року (а.с. 33).

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 19.11.2024 року заяву представника ТОВ «ФК «АСАП» про забезпечення позову було задоволено та накладено арешт на 1/2 (одну дріб другу) частину квартири під АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2948117580000, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , шляхом заборони проводити дії щодо реєстрації права власності, інших речових прав та їх обтяжень.

За таких обставин, з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у рівних частках по 2 271,00 грн. з кожного (з розрахунку: (3 028,00 грн. + 1 514,00 грн.) : 2 = 2 271,00 грн.).

Питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу судом не вирішується, оскільки воно підлягає вирішенню в порядку статті 270 ЦПК України шляхом ухвалення додаткового рішення за наявності поданих сторонами доказів понесення таких витрат відповідно до вимог частини восьмої статті 141 ЦПК України.

Щодо заходів забезпечення позову.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 19.11.2024 року накладено арешт на 1/2 (одну дріб другу) частину квартири під АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2948117580000, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , шляхом заборони проводити дії щодо реєстрації права власності, інших речових прав та їх обтяжень.

У відповідності до ч. 7 ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Оскільки позовні вимоги задоволені у повному обсязі, суд скасовує вжиті заходи забезпечення позову та роз`яснює, що вони продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням суду законної сили.

На підставі викладеного вище та керуючись ст.ст. 3-13, 76-81, 89, 259, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АСАП» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леончук Ірина Аркадіївна, про визнання недійсним договору дарування частки квартири - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування частини квартири, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Леончук Іриною Аркадіївною за реєстровим № 680.

Стягнути зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АСАП» судовий збір у розмірі 2 271 (дві тисячі двісті сімдесят одна) гривня 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АСАП» судовий збір у розмірі 2 271 (дві тисячі двісті сімдесят одна) гривня 00 копійок.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 19.11.2024 року, а саме скасувати арешт з 1/2 (однієї дріб другої) частини квартири під АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 2948117580000, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_2 , шляхом заборони проводити дії щодо реєстрації права власності, інших речових прав та їх обтяжень.

Роз`яснити, що у відповідності до ч. 7 ст. 158 ЦПК України, заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання цим рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "АСАП КОРП" (до зміни найменування - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «АСАП»), код ЄДРПОУ 43575529, адреса: місто Київ, вулиця Мала Житомирська, будинок 8.

Відповідач 1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОККПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Відповідач 2: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_4 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Леончук Ірина Аркадіївна, адреса здійснення нотаріальної діяльності: 02068, м. Київ, вул. Драгоманова, буд. 44-а.

Суддя: Осіпенко Л.М.