Рішення № 139066256, 18.08.2026, Теофіпольський районний суд Хмельницької області

Справа № 685/553/26

Провадження № 2/685/559/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 року селище Теофіполь

Теофіпольський районний суд Хмельницької області у складі:

головуючої судді Турчин-Кукаріної І.В.,

за участю секретаря судового засідання Медун В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ІКЮО в ЄДРПОУ: 39493634; місцезнаходження: вулиця Симона Петлюри, будинок № 21/1, місто Бровари, Київська область, 07406) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

До Теофіпольського районного суду Хмельницької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором з ціною позову 12 425,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19.09.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 86900206, який підписано ОСОБА_1 з використанням електронного цифрового підпису позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора, за умовами якого позикодавець зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у сумі 3500,00 грн, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти, передбачені договором.

Права вимоги кредитора за зазначеним вище договором у зв`язку з невиконанням позичальником обов`язку з повернення позичених грошових коштів, як стверджує позивач, було передано ТОВ «ФК «Позика» за договором факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідачки сукупно 12 425,00 грн, з яких: 3500,00 грн заборгованості за основною сумою боргу (за тілом кредиту), 8925,00 грн заборгованості за нарахованими процентами, судові витрати у розмірі 2662,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн.

Ухвалою судді Теофіпольського районного суду Хмельницької області від 08.06.2026 провадження у справі відкрито, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено учасникам строк для подання заяв по суті справи.

19.06.2026 відповідачка подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечила проти задоволення позову. Відзив мотивовано тим, що відповідачка вважає, що позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності, оскільки кредитний договір було укладено 19.09.2021 строком на 30 днів, строк виконання зобов`язання настав у 2021 році, будь-яких обставин, які б свідчили про переривання або зупинення перебігу строку позовної давності, позивачем не наведено, належними доказами не підтверджено, відтак, відповідачка просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності та відмовити в задоволенні позову. Крім цього, відповідачка не погоджується із заявленим розрахунком заборгованості, вважає, що позивачем не доведено правомірності всіх нарахувань, заявлених до стягнення, а також вважає завищеними та неспівмірними зі складністю справи заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн, оскільки ця справа є типовою та розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відтак, відповідачка просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності,відмовити в задоволенні позову, у разі якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу.

26.06.2026 від представниці позивача надійшла відповідь на відзив, у якій вона зазначила, що 02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби», яким розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був доповнений п.12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Карантин на підставі коронавірусної хвороби (COVID-19), діяв на території України з 11.03.2020 до 30.06.2023 на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України без перерв. Крім цього, 17.03.2022 набув чинності Закон України від 15.03.2022 «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», відповідно до якого розділ 12 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України був доповнений п.19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24/02/2022 № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Крім цього, Законом України від 14.05.2025 №4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» передбачено відновлення строків позовної давності. Закон України №4434 передбачає виключення з Цивільного кодексу України пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення». Саме цей пункт передбачає зупинення перебігу позовної давності, передбаченої ЦК України, на період дії воєнного стану. Закон України № 4434 набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування. Зазначений закон був надрукований в офіційному виданні «Голос України» від 03.06.2025 №108. Тому, він набрав чинності 04.09.2025, саме із цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності, відтак, строк позовної давності у цій справі спливає 04.09.2028.

Як стверджує представниця позивача, відповідно до умов Договору про надання фінансового кредиту № 86900206 від 19.09.2021, кредит надається у розмірі - 3 500,00 грн (п. 3.1.), мета кредитування - задоволення власних потреб, строк кредитування - з 19.09.2021 по 18.12.2021, відтак, наведений позивачем розрахунок заборгованості за процентами відповідає умовам, погодженим між відповідачкою та ТОВ «ФК «Ірбіс».

З урахуванням наведеного, представниця позивача просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Крім цього, представниця позивача просила витребувати від АТ КБ «ПриватБанк» інформацію щодо належності відповідачці банківської карти № НОМЕР_2 та виписку за зазначеною картою за період з 17.09.2021 по 22.09.2021. Зазначені відомості було витребувано судом та отримано від АТ КБ «ПриватБанк» 22.07.2026.

02.07.2026 від відповідачки надійшли письмові пояснення (заперечення) щодо доводів позивача, в яких вона зазначає, що позивач не довів правильності визначення початку перебігу строку позовної давності, оскільки кредитний договір було укладено 19.09.2021 строком на 30 днів, платежів на погашення заборгованості відповідачка не здійснювала, посилання позивача на строк дії договору до 18.12.2021 не є достатнім доказом правильності обчислення строку позовної давності, просить суд перевірити дату виникнення у позивача права вимоги, правильність визначення початку перебігу строку позовної давності, обґрунтованість розрахунку позивача щодо спливу строку позовної давності, зокрема щодо зазначеної дати 04.09.2028. Крім цього, відповідачка просить суд звернути увагу на її матеріальне та сімейне становище, зокрема те, що вона перебуває на обліку в центрі зайнятості, на її утриманні перебуває малолітня дитина, чоловік відповідачки є військовослужбовцем та єдиним годувальником сім`ї, заперечила проти задоволення позову та проти стягнення з неї 5500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, інших клопотань чи заяв по суті справи від сторін до суду не надійшло.

Ураховуючи, що клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін чи інших клопотань від сторін до суду не надійшло, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами на підставі поданих сторонами доказів.

Відповідно до ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. За змістом ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. На підставі ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням фактичних обставин справи, змісту позовних вимог, позицій сторін та їх представників, викладених у заявах по суті справи, наявних у матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність такого, що підлягає судовому розгляду, спору між сторонами, що виник з відносин договору кредиту та договору факторингу.

При вирішенні питання про наявність підстав для стягнення з відповідачки грошових коштів, зазначених у позові, суд, оглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, з`ясувавши правову позицію сторін, висловлену у наявних у справі заявах по суті справи (у позові), виходячи із змісту спірних правовідносин, встановив такі фактичні обставини справи.

1. Факт укладення договору кредиту.

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері регламентує Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016, який набрав чинності 10.06.2017.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016, договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

За змістом ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» від 15.11.2016, договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію»). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник договору про споживчий кредит, укладеного у вигляді електронного документа та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Суд встановив, що 19.09.2021 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 86900206, в електронній формі з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором 345921, за умовами п. 3.1 якого за цим договором товариство надає кредит клієнту у розмірі 3500,00 грн, з оплатою по процентній ставці, що вираховується в наведеному графіку згідно п. 3.2 цього договору, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити передбачені цим договором проценти у строки та на умовах даного договору.

У п. 3.2 зазначеного договору встановлено, що за користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2. цього договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта. При цьому, клієнт може скористуватись пільговим періодом та отримати пільгову процентну ставку (знижку) на умовах, визначених в п.п. 3.2.1, 3.2.2. п.3.2. цього договору.

Відповідно до п.п. 3.2.1, 3.2.2. п. 3.2 кредитного договору, пільговий період становить 30 календарних днів з 19.09.2021 по 19.10.2021, процентна ставка складає 2,5%; стандартний період становить 60 календарних днів з 20.10.2021 по 18.12.2021, процентна ставка складає 3%.

Відповідно до п. 4.1 кредитного договору, видача (надання) товариством кредиту клієнту за цим договором проводиться протягом трьох операційних банківських днів з моменту укладення цього договору шляхом перерахування грошових коштів на банківський рахунок клієнта, операції за яким можуть здійснюватися з використанням платіжної картки, реквізити якої зазначені клієнтом у особистому кабінеті, та, яка визначена клієнтом у якості основної платіжної картки.

Клієнт зобов`язується повністю повернути кредит та сплатити відсотки, що були нараховані за кредитом до 18.12.2021 шляхом перерахування відповідної суми на поточний рахунок товариства (п. 4.2 кредитного договору).

У довідці про ідентифікацію клієнта від 16.02.2026, виданої ТОВ «ФК «Ірбіс», зазначено персональні дані ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), електронна адреса, на яку відправлений договір: ІНФОРМАЦІЯ_2 , унікальний ідентифікатор (код підпису): 345921, № моб./ел. адреса, на яку було відправлено персональний ідентифікатор: 0680025989, дата підписання: 19.09.2021, номер карти/маска карти: НОМЕР_2 .

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

З урахуванням викладеного, наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Особливості укладання договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно зі ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про належне укладення договору про надання фінансового кредиту № 86900206 від 19.09.2021 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та позичальницею ОСОБА_1 . Зазначений факт не заперечується та не оспорюється відповідачкою.

2. Факт отримання грошових коштів у позику.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про споживче кредитування», споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. Про намір відмовитися від договору про споживчий кредит споживач повідомляє кредитодавця у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг») до закінчення строку, встановленого частиною першою цієї статті.

У матеріалах справи відсутні відомості про відмову споживача від договору про споживчий кредит.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення § 1 Глави 71 ЦК України (позика), якщо інше не встановлено § 2 Глави 71 ЦК України (кредит) і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

На вимогу ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів від ТОВ «ФК «Ірбіс» за договором про надання фінансового кредиту № 86900206 від 19.09.2021 підтверджено копією листа сервісу онлайн платежів iPay.ua за вих. № 3152_251023173328 від 23.10.2025, з якого вбачається, що відповідно до договору на переказ коштів ФК-П-21/04-21 від 06.04.2021, укладеного між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «ФК «Ірбіс», було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 19.09.2021 о 20:45:51 на суму 3500,00 грн, маска картки НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua 109498487, призначення платежу: зарахування 3500 грн на карту НОМЕР_2 .

Крім цього, у матеріалах справи наявні відомості, які надійшли з АТ КБ «ПриватБанк», якими підтверджено належність банківської карти № НОМЕР_3 ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) та підтверджено факт зарахування 19.09.2021 на зазначену карту відповідного грошового переказу на суму 3500,00 грн.

Відтак, матеріалами справи підтверджено, а відповідачкою не спростовано, що первісний кредитор ТОВ «ФК «Ірбіс» зобов`язання перед ОСОБА_1 , взяті на себе за договором про надання фінансового кредиту № 86900206 від 19.09.2021 виконав у повному обсязі, грошові кошти у сумі 3500,00 грн було передано відповідачці у власність шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідачки, зазначений нею у кредитному договорі.

З огляду на вказане, суд вважає факт виконання кредитодавцем умов договору з передачі грошових коштів доведеним, та на цій підставі, виниклим обов`язок відповідачки повернути позичені грошові кошти в порядку та на умовах, визначених договором кредитування.

3. Факт невиконання позичальником обов`язку з повернення кредиту.

Порядок та строки повернення кредиту визначено у договорі та надано у вигляді графіку погашення боргу, який є невід`ємною частиною договору, підписаного електронним підписом ОСОБА_1 .

Відповідачка підписанням кредитного договору підтвердила, що перед укладанням цього кредитного договору їй була в чіткій та зрозумілій формі надана інформація щодо умов кредитування, разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що отримавши грошові кошти у позику в сумі 3500,00 грн, відповідачка повернула їх ТОВ «ФК «Ірбіс» повністю або частково.

За змістом ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. За змістом ст. 13 ЦПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Суд зауважує, що відповідачка не заперечила та не спростувала факт невиконання нею зобов`язань за кредитним договором.

Належні і допустимі докази виконання позичальницею ОСОБА_1 взятих на себе за договором про надання фінансового кредиту № 86900206 від 19.09.2021 обов`язків з повернення позичених грошових коштів та процентів у матеріалах справи відсутні.

4. Факт переходу права вимоги від клієнта до фактора.

У ході дослідження факту права на позов у контексті переходу права вимоги щодо боржника ОСОБА_1 від ТОВ «ФК «Ірбіс» до ТОВ «ФК «Позика» у кредитних правовідносинах, що виникли на підставі договору про надання фінансового кредиту № 86900206 від 19.09.2021, укладеного між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 , суд встановив таке.

30 липня 2026 року введено в дію Закон України «Про факторинг» № 4466-ІХ від 03.06.2025, у п. 2 Розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» якого вказано, що положення цього Закону застосовуються до відносин, що виникли на підставі договорів факторингу, укладених після введення в дію цього Закону. Відносини, що виникли на підставі договорів факторингу, укладених до дня введення в дію цього Закону, регулюються відповідно до законодавства, що діяло до введення в дію цього Закону.

Суд установив, що ТОВ «ФК «Позика», діючи як фактор, з однієї сторони, та ТОВ «ФК «Ірбіс», як клієнт, з іншої сторони, уклали договір факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025. Відтак, правовідносини, що виникли на підставі зазначеного договору, регулюються положеннями Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ст. 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).

Виконання боржником грошової вимоги факторові звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом (ст. 1082 ЦК України). За змістом ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Матеріалами справи підтверджено наявність у позивача статусу фінансової установи.

Відповідно до п. 2.1 договору факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025, згідно умов цього договору клієнт зобов?язується відступити фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а фактор зобов?язується їх прийняти та сплатити клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.

Сторони розуміють та погоджуються з тим, що операція відступлення прав вимоги за цим договором не є забезпечувальним відступленням. Фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідатиме перед фактором, якщо одержані ним суми будуть меншими від суми, сплаченої фактором клієнту. Разом з правом вимоги до фактора переходять всі інші права та обов?язки клієнта за кредитним договором (п. 2.2 договору факторингу).

Згідно з п. 2.3 договору факторингу, розмір оплати послуг фактора за надання фінансування клієнту за цим договором становить 100 гривень 00 коп. (в т.ч. ПДВ), що сплачуються клієнтом протягом трьох банківських днів з дати цього договору на банківський рахунок фактора, зазначений в пункті 12 цього Договору.

Відповідно до п. 4.1 договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог у формі наведеної в Додатку № 1 до цього Договору.

Цей договір набуває чинності та всі права та обов?язки сторін за цим договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, та скріплення печатками (п. 8.1 договору факторингу). Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. цього Договору та закінчується 31.12.2025, але в будь-якому випадку до повного виконання умов цього договору (п. 8.2 договору факторингу). Даний договір діє до дати визначеної в п.8.2. (включно), однак у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (п. 8.4 договору факторингу).

На виконання п. 3 договору факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025 грошові кошти від ТОВ «ФК «Позика» на користь ТОВ «ФК «Ірбіс» перераховано в якості оплати за договором факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025 в сумі 3 490 472,17 грн 02.09.2025.

У матеріалах справи наявна копія акта приймання-передачі реєстру прав вимог за договором факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025, підписаний та скріплений печатками сторін договору факторингу.

Як вбачається з витягу з додатку № 1 до договору факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025, ТОВ «ФК «Позика» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) за договором № 86900206 від 19.09.2021 в сумі 12 425,00 грн з яких: 3500,00 грн становить заборгованість за тілом кредиту, 8925,00 грн становить заборгованість за процентами.

Відтак, суд вважає доведеною обставиною перехід прав вимоги на підставі договору факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025 щодо боржника ОСОБА_1 від ТОВ «ФК «Ірбіс» до ТОВ «ФК «Позика» у кредитних правовідносинах, що виникли на підставі договору про надання фінансового кредиту № 86900206 від 19.09.2021, укладеного між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 .

Отже, суд встановив факти укладення договору про надання фінансового кредиту № 86900206 від 19.09.2021 між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 ; виконання ТОВ «ФК «Ірбіс» зобов`язань перед ОСОБА_1 , взятих на себе за договором про надання фінансового кредиту № 86900206 від 19.09.2021 у повному обсязі; передання грошових коштів у сумі 3500,00 грн відповідачці у власність шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідачки; невиконання ОСОБА_1 своїх зобов`язань за договором про надання фінансового кредиту № 86900206 від 19.09.2021; переходу на підставі договору факторингу № 01092025/01 від 01.09.2025 прав вимоги щодо боржника ОСОБА_1 від ТОВ «ФК «Ірбіс» до ТОВ «ФК «Позика» у кредитних правовідносинах, що виникли на підставі договору про надання фінансового кредиту № 86900206 від 19.09.2021, укладеного між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 .

Щодо аргументів відповідачки стосовно необхідності застосування наслідків спливу позовної давності суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК України).

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідачка просила застосувати наслідки спливу позовної давності та зазначила, що кредитний договір було укладено 19.09.2021, а тому строк позовної давності на подання даного позову сплив у 2021 році.

Разом з тим згідно з п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України строк дії зазначеного карантину на території України тривав з 12.03.2020 до 30.06.2023.

Окрім цього, відповідно до п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» виключено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, що зумовлює відновлення строків позовної давності. Зазначений Закон України № 4434-IX набрав чинності 04.09.2025, відтак, з цієї дати відновлено обчислення строків позовної давності.

Указане свідчить про необґрунтованість доводів відповідачки в цій частині та відсутність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Згідно з долученим позивачем ТОВ «ФК «Позика» розрахунком заборгованості позичальниці ОСОБА_1 за договором про надання фінансового кредиту № 86900206 від 19.09.2021, сума загальної заборгованості позичальниці перед кредитодавцем становить 12 425,00 грн, з них 3500,00 грн становить заборгованість за тілом кредиту, 8925,00 грн становить заборгованість за процентами.

Стосовно суми заявленого до стягнення основного зобов`язання (тіла кредиту) в розмірі 3500,00 грн суд виходить із відсутності у справі доказів виконання позичальницею її обов`язків щодо повернення позичених коштів, відтак, зазначені грошові кошти підлягають стягненню з відповідачки на користь позивача у заявленому розмірі.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідачки заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 8925,00, суд враховує таке.

На підставі ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

На підставі положень ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У п. 3.2 договору про надання фінансового кредиту № 86900206 від 19.09.2021 встановлено, що за користування кредитом клієнт зобов`язаний сплатити товариству стандартну процентну ставку у розмірі 3%. Стандартна процентна ставка застосовується у межах строку, визначеного у п. 4.2. цього договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта. При цьому, клієнт може скористуватись пільговим періодом та отримати пільгову процентну ставку (знижку) на умовах, визначених в п.п. 3.2.1, 3.2.2. п.3.2. цього договору.

Відповідно до п.п. 3.2.1, 3.2.2. п. 3.2 кредитного договору, пільговий період становить 30 календарних днів з 19.09.2021 по 19.10.2021, процентна ставка складає 2,5%; стандартний період становить 60 календарних днів з 20.10.2021 по 18.12.2021, процентна ставка складає 3%.

Вирішуючи спір в частині стягнення заборгованості за нарахованими процентами, суд здійснив перерахунок нарахованих позивачем процентів за період дії кредитного договору, враховуючи положення про надання фінансового кредиту № 86900206 від 19.09.2021, застосувавши до договору знижену процентну ставку у розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день користування кредитом протягом пільгового періоду 30 днів з 19.09.2021 по 19.10.2021, а також стандартну процентну ставку у розмірі 3% від суми кредиту за кожен день користування кредитом протягом стандартного періоду 60 днів з 20.10.2021 по 18.12.2021.

У результаті перерахунку нарахованих позивачем процентів за формулою: сума процентів = 3500,00/100х2,5х30 + 3500,00/100х3х60 = 2625 + 6300 = 8925,00 (грн).

Відтак, суд відхиляє доводи відповідачки щодо неправомірності розрахунку заборгованості, наданого позивачем, та дійшов висновку, що розмір нарахованих процентів за користування кредитом в межах строку дії договору про надання фінансового кредиту № 86900206 від 19.09.2021 становить 8925,00 грн, відповідає умовам кредитного договору та підлягає стягненню з відповідачки в заявленому розмірі.

За змістом ч. 1 ст. 526, ч. 1 ст. 527, ч. 1 ст. 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу у строк (термін), встановлений у зобов`язанні. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Стаття 525 ЦК України визначає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Таким чином, враховуючи вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми позичених коштів в будь-який час.

На підставі ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1, 2, 3, 4 та пунктом 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частини 1, 5 ст. 81 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Ураховуючи встановлені судом фактичні обставини справи, підтверджені належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами, дослідженими в судовому засіданні, оціненими кожен по окремості, а також у сукупності та взаємозв`язку, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального права, з дотриманням вимог процесуального права, суд дійшов висновку про те, що майнові права позивача підлягають захисту в судовому порядку, позов підлягає задоволенню, а порушене право відновленню шляхом стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за договором про надання фінансового кредиту № 86900206 від 19.09.2021, укладеним між ТОВ «ФК «Ірбіс» та ОСОБА_1 у розмірі 12 425,00 грн, з яких: 3500,00 грн становить заборгованість за основною сумою боргу (за тілом кредиту), 8925,00 грн становить заборгованість за нарахованими процентами.

Щодо питання про розподіл судових витрат, яке підлягає вирішенню відповідно ст. 264 ЦПК України при ухваленні рішення, то на підставі ст. 141 ЦПК України, в разі задоволення позовних вимог, судові витрати покладаються на відповідача.

Розмір сплаченого судового збору при зверненні до суду позивача відповідно до поданої копії платіжної інструкції в національній валюті № 86900206 від 14.05.2026 становить 2662,40 грн, відтак, зазначена сума підлягає стягненню з відповідачки.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідачки витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За змістом ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до приписів частин 1 та 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Матеріалами справи, зокрема договором про надання правової допомоги № 39493634/03 від 02.01.2026, актом надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 08.05.2026, детальним описом робіт (наданих послуг) від 08.05.2026, додатковою угодою № 34913635 до договору про надання правової допомоги № 39493634/03 від 02.01.2026 (від 08.05.2026), підтверджується, що у зв`язку зі зверненням до суду позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн.

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, за визначеними у ній правилами, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (рішення від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» («East/West Alliance Limited» v Ukraine), заява № 19336/04, пункт 268).

У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі «Чоліч проти Хорватії», заява № 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (п.77).

ЄСПЛ наголошував на необхідності об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Під час визначення суми відшкодування суд має керуватись критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд: має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21); з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій, п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 № 922/1964/21).

Подібні висновки викладено також у постановах Верховного Суду від 20.02.2024 у справі № 910/615/14 (№ 910/5042/22), від 26.09.2024 у справі № 910/11903/23.

Отже, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені у ч. 3 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24).

Суд керується тим, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, оскільки цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі № 686/5757/23, провадження № 14-50цс24.

Отже, суд уповноважений перевірити, чи є судові витрати, зокрема, неминучими, реальними, розумними, пов`язаними з розглядом справи, фактично понесеними, пропорційними.

Вирішуючи клопотання відповідачки про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, та надаючи оцінку доводам заявника щодо понесених позивачем витрат на послуги адвоката та надані на їх підтвердження докази, суд виходить із того, що згідно з поданим позивачем актом виконаних робіт (наданих послуг) позивачу було надано такі послуги на загальну суму 5500,00 грн:

1) письмова консультація клієнта щодо спірних правовідносин (0,5 год на суму 500,00 грн);

2) правовий аналіз обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій (консультацій) щодо захисту інтересів ТОВ «ФК «Позика» (1 година на суму 1500,00 грн);

3) складання позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, в тому числі попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи (2 год на суму 3000,00 грн);

4) формування додатків до позовної заяви (0,5 год на суму 500,00 грн).

При розгляді і вирішенні клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, суд враховує таке: 1) справа розглядалася у відсутності сторін; 2) зазначений спір є типовим для спорів про стягнення заборгованості за кредитним договором, що має бути враховано при оцінці співмірності витрат на складання позовної заяви; 3) оплата за формування додатків до позовної заяви, на що витрачено 0,5 год, є завищеною та повністю покривається вартістю складання позовної заяви та консультації з вивченням документів.

Відтак, з урахуванням викладеного, ступеню складності справи, обґрунтованих затрат часу та обсягу виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та критерію розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, розмір витрат, які підлягають до стягнення з відповідача на користь позивачки, з урахуванням клопотання відповідачки, необхідно зменшити з 5500,00 грн до 3500,00 грн, із розрахунку 3000 грн оплати за складання позовної заяви, 500 грн за надання письмової консультації, правового аналізу обставин спірних правовідносин та надання правових рекомендацій, таким чином, частково задовольнивши заяву відповідачки про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами та частково задовольнивши вимогу позивача про стягнення з відповідачки витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом справи.

Відтак, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Позика» підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00 грн.

На підставі наведеного та керуючись статтями 41, 55 Конституції України, статтями 15, 16, 205, 207, 525-530, 610, 626, 628, 629, 638, 639, 1054-1056-1 Цивільного кодексу України, ст. ст. 13-15, 19 Закону України «Про споживче кредитування», статтями 2, 4, 5, 12, 13, 76-84, 89, 141, 247, 258, 259, 263-268, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 86900206 від 19.09.2021 у розмірі 12 425 (дванадцять тисяч чотириста двадцять п`ять) гривень 00 копійок, з яких: 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок становить заборгованість за основною сумою боргу (за тілом кредиту), 8925 (вісім тисяч дев`ятсот двадцять п`ять) гривень 00 копійок становить заборгованість за нарахованими процентами.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» сплачений при поданні позову судовий збір у розмірі 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 (три тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Хмельницького апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ІКЮО в ЄДРПОУ: 39493634; місцезнаходження: вулиця Симона Петлюри, будинок № 21/1, місто Бровари, Київська область, 07406).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Рішення суду складено і підписано 18.08.2026.

Головуюча суддя Турчин-Кукаріна І.В.