Рішення № 139061523, 10.08.2026, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/461/26

н/п 2/953/1572/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 серпня 2026 року м.Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді Губської Я.В.,

за участі секретаря судових засідань Мисниченко Т.С.,

розглянувши в порядку спрощеного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Державного підприємства «Артемсіль» (ЄДРПОУ 00379790, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, б.12/2) про припинення трудових відносин,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовом Державного підприємства «Артемсіль» про розірвання трудового договору.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07.09.2017 позивач був прийнятий на роботу до ДП «АРТЕМСІЛЬ» на посаду сторожа позаміського закладу оздоровлення та відпочинку «райдуга» управління з соціальних питань та побуту Державного підприємства «Артемсіль».

Після початку повномасштабного вторгнення рф позивач був змушений покинути м. Соледар Донецької області та переїхати до м. Харкова, де отримав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 10.11.2025. Місто Соледар, м.Бахмут, де розташовані виробничі потужності відповідача, є тимчасово окупованою територією.

У листопаді 2025 року позивачу була призначена пенсія за віком. Під час оформлення пенсійних виплат, йому повідомили у Пенсійному фонді, що згідно відомостей Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування трудові відносини з відповідачем у нього не припинені.

17.11.2025 позивач направив заяву про звільнення за власним бажанням, датовану 17.11.2025, в якій просить припинити трудові правовідносини з 16.06.2022, засобами поштового зв`язку на юридичну адресу роботодавця, проте поштове відправлення повернулося через закінчення терміну зберігання.

Оскільки підприємство фактично не функціонує, а позивач позбавлений можливості реалізувати своє право на звільнення в позасудовому порядку, він просить суд розірвати трудовий договір з 16.06.2022 за ч.1 ст. 38 КЗпПУ та стягнути судовий збір.

Ухвалою суду від 29.01.2026 відкрито спрощене позовне провадження, справа призначена до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, визначено відповідачу п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідачем у встановлений законом строк до суду не подано заяви із запереченням проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та не подано відзиву на позовну заяву, відтак суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 07.09.2017 ОСОБА_1 прийнятий на роботу до ДП «АРТЕМСІЛЬ» на посаду сторожа позаміського закладу оздоровлення та відпочинку «райдуга» управління з соціальних питань та побуту, згідно з наказом № 92 від 06.09.2017, що підтверджується копією трудової книжки.

Отже, сторони перебували у трудових правовідносинах на підставі трудового договору.

Звертаючись до суду з заявленим позовом позивач посилається на те, що у зв`язку із військовою агресією рф позивач перемістився до м. Харкова, що підтверджується довідкою ВПО від 10.11.2025 №6327-5003872599.

Відповідно до Наказу Мінреінтеграції від 28.02.2025 № 376, м. Соледар, м.Бахмут перебувають під тимчасовою окупацією.

Судом встановлено, що позивач позбавлений об`єктивної можливості припинити трудові відносини у позасудовому порядку, оскільки підприємство фактично не здійснює діяльність за місцезнаходженням, а поштові відправлення повертаються.

Позивач вживав заходів для позасудового розв`язання питання звільнення: 17.11.2025 направив заяву про звільнення засобами поштового зв`язку на зареєстровану юридичну адресу відповідача, однак лист не був вручений.

За змістом ч.4 статті 22 КЗпП України будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.

Згідно з частиною першою статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Європейський суд з прав людини вказує, що приватне життя включає право особи на формування та розвиток стосунків з іншими людьми, включаючи стосунки професійного або ділового характеру». Стаття 8 Конвенції «захищає право на особистий розвиток та право встановлювати та розвивати стосунки з іншими людьми та оточуючим світом». Поняття «приватне життя» в принципі не виключає відносини професійного або ділового характеру. Врешті-решт, саме у рамках трудової діяльності більшість людей мають значну можливість розвивати стосунки з оточуючим світом. Отже, обмеження, накладені на доступ до професії, були визнані такими, що впливають на «приватне життя» (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» (Oleksandr Volkov v. Ukraine, № 21722/11, § 165).

З урахуванням положень частини першої статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та усталеної практики Європейського Суду з прав людини необхідно зробити висновок, що наявність у реєстрі інформації щодо позивача як про керівника товариства відноситься до професійної діяльності останнього та охоплюється поняттям «приватне життя».

У пункті 4 частини першої статті 36 КЗпП України визначено, що підставами припинення трудового договору, зокрема, є розірвання трудового договору з ініціативи працівника.

Згідно з частиною першою статті 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною з інвалідністю; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або особою з інвалідністю I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Конституційний Суд України у рішеннях від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004, від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007 та від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначав, що визначене статтею 43 Конституції України право на працю розглядає як природну потребу людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом.

Свобода праці передбачає можливість особи займатися чи не займатися працею, а якщо займатися, то вільно її обирати, забезпечення кожному без дискримінації вступати у трудові відносини для реалізації своїх здібностей. За своєю природою право на працю є невідчужуваним і по суті означає забезпечення саме рівних можливостей для його реалізації.

Враховуючи порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний ним спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України.

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом принципу верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справах «C.G. та інші проти Болгарії» («C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, § 39), «Олександр Волков проти України» («Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).

Частиною другою статті 5 ЦПК України встановлено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до п. 4 ст. 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» зареєстрована (взята на облік) внутрішньо переміщена особа, яка не звільнилася з роботи (не припинила інший вид зайнятості), у разі неможливості продовження роботи (іншого виду зайнятості) за попереднім місцем проживання, для набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю та соціальних послуг за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням на випадок безробіття може припинити трудові відносини, надавши нотаріально посвідчену письмову заяву про припинення працівником трудових відносин з підтвердженням того, що ця заява таким громадянином надіслана роботодавцю рекомендованим листом (з описом вкладеної до нього такої заяви).

Враховуючи той факт, що станом на день розгляду справи територія м. Соледар Донецької області, де знаходиться відповідач, є тимчасово окупованою відповідно до наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 року № 75 «Про затвердження переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні)» із змінами, внесеними згідно з Наказами Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій № 297 від 15.12.2022 року, УДППЗ «Укрпошта» не здійснюється пересилання пошти на тимчасово окуповані території, які не підконтрольні Україні, тому позивач не мав можливості подати поштовим відправленням заяву про припинення трудових відносин, оскільки такі відправлення на вказану територію не приймаються.

Звертаючись до суду з позовом, позивач просив припинити трудові відносини з Державним підприємством «АРТЕМСІЛЬ» у відповідності до вимог ч.1 ст. 38 КЗпПУ.

Відповідач не надав заперечень на позовну заяву.

Водночас, гарантуючи конституційне право особи на вільний вибір праці, суд вважає за необхідне застосувати належні норми матеріального права.

Так, положення статті 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» надають працівнику право ініціювати розірвання трудового договору у визначений ним строк, якщо підприємство знаходиться в районі ведення бойових дій, що створює загрозу життю та здоров`ю.

Крім того, частина 1 статті 38 КЗпП України передбачає можливість припинення трудових правовідносин без дотримання двотижневого строку попередження у випадку переїзду на нове місце проживання.

Згідно з вимогами ст. ст. 76, 77, 79, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За встановлених судовим розглядом обставин щодо порушення права позивача на припинення трудового договору, обраний позивачем спосіб захисту направлений на відновлення його трудових прав, гарантованих Конституцією України. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22 травня 2019 року у справі №757/61865/16-ц.

У постанові Верховного Суду від 25 листопада 2019 року у справі №201/1384/16-ц визнано ефективним і таким, що не суперечить закону спосіб захисту порушеного права шляхом припинення трудових відносин на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»( далі - Закон) тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.

Положеннями ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», передбачено гарантії прав і свобод громадян України, які виїхали за межі тимчасово окупованої території, визначено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-ІХ від 15.03.2022 року, який набрав чинності 24.03.2022 року, визначає, крім іншого, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Стаття 4 Закону встановлює особливості розірвання трудового договору з ініціативи працівника, а саме у зв`язку з веденням бойових дій у районах, в яких розташоване підприємство, установа організація, та існування загрози для життя і здоров`я працівника, який може розірвати трудовий договір за власною ініціативою у строк, зазначений у його заяві.

Судовим розглядом встановлено, що дійсно Державне підприємство «Артемсіль», ЄДРПОУ 00379790, розташоване на території, яка є тимчасово окупованою територією України, що визначено Верховною Радою України.

Беручи до уваги волевиявлення позивача припинити трудові відносини з 16 червня 2022 року, суд зазначає, що позивачем надано заяву про звільнення за власним бажанням датовану 17 листопада 2025 року, а не 16 червня 2022 року, суд приходить до висновку про наявність законних підстав для розірвання трудового договору відповідно до ст. 4 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та ч. 1 ст. 38 КЗпП України саме з дати волевиявлення позивача, тобто з 17 листопада 2025 року, тобто з дня подачі працівником заяви про звільнення за власним бажанням.

Згідно зі ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Враховуючи вищевикладене, позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «АРТЕМСІЛЬ» про розірвання трудового договору є таким, що підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12,76,77,78,79,80,81,263,265,280,285 ЦПК України , суд,-

УХВАЛИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Розірвати трудовий договір між ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) та Державним підприємством «АРТЕМСІЛЬ» (код ЄДРПОУ: 00379790; адреса: 01133, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, буд. 18/9), на підставі частини 1 статті 38 Кодексу законів про працю України, з 17 листопада 2025 року.

Стягнути з Державного підприємства «Артемсіль судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна грн, 20 коп) на користь ОСОБА_1 .

Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст. ст. 284-285 ЦПК України.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складання повного судового рішення у разі оголошення вступної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя: