Рішення № 139056906, 18.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 серпня 2026 рокусправа № 380/416/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради до ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити дії, -

у с т а н о в и в :

до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради до ОСОБА_1 , в якій позивач просить:

-Зобов`язати власника квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , провести реставрацію частини пам`ятки архітектури, а саме: привести балкон індивідуального користування, що розташований на головному фасаді будівлі, до належного стану з дотриманням вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини за рахунок власних коштів ОСОБА_1 ;

-Зобов`язати власника квартири АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 , укласти охоронний договір з Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради на пам`ятку культурної спадщини - житловий будинок 1910 року за адресою: АДРЕСА_2 (пам`ятка архітектури місцевого значення за № 2994- Лв) протягом одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_1 , який є пам`яткою архітектури місцевого значення (охоронний № 2994-Лв). Під час візуального обстеження виявлено аварійний стан балкону індивідуального користування зазначеної квартири, руйнування його штукатурного шару та декоративних елементів, що створює загрозу для життя і здоров`я пішоходів та цілісності пам`ятки архітектури. Розпорядження позивача про зобов`язання привести пам`ятку до належного стану відповідачем у встановлений строк не виконано. Крім того, відповідач з моменту набуття права власності на квартиру не уклав з органом охорони культурної спадщини охоронний договір, що є прямим порушенням вимог спеціального пам`яткоохоронного законодавства.

Ухвалою від 12.01.2026 позовну заяву залишено без руху.

На виконання вимог ухвали від позивача на адресу суду надійшло клопотання (вх.№5414 від 22.01.2026).

Ухвалою від 26.01.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Ухвала від 26.01.2026 була надіслана рекомендованим листом на адресу відповідача, проте конверт повернувся на адресу суду 16.02.2026.

Відповідач правом на подачу відзиву не скористався. Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

Судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_2 1910 року забудови є пам`яткою архітектури місцевого значення (охоронний № 2994-Лв), занесеною до Державного реєстру нерухомих пам`яток України за категорією місцевого значення. Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.12.2025 № 454831004 відповідач ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_3 у вказаному будинку на підставі договору купівлі-продажу від 18.07.2013 № 1376.

За наслідками обстеження головного фасаду будинку-пам`ятки 08.09.2025 Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради прийнято розпорядження № 0004-вих-129660, яким зобов`язано відповідача у термін до 07.11.2025 провести реставрацію балкону індивідуального користування квартири АДРЕСА_3 з дотриманням вимог пам`яткоохоронного законодавства. Актом візуального обстеження від 07.11.2025 зафіксовано, що вказане розпорядження відповідачем не виконано, балкон продовжує перебувати в аварійному технічному стані зі значними відшаруваннями й руйнуваннями штукатурного шару та ліпного декору, що несе небезпеку для оточуючих. Також матеріалами справи підтверджено, що охоронний договір на частину об`єкта культурної спадщини відповідачем укладено не було, незважаючи на направлений 18.07.2025 попереджувальний лист № 0004-вих-105119.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.13 Конституції України власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Частинами 4, 5 ст.54 Конституції України закріплено, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулює Закон України «Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 №1805-III (далі Закон №1805-III).

Згідно з абз.2, 3 преамбули Закону №1805-III об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою. Охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Абзацом 6 ст.1 Закону №1805-III визначено, що пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Частиною 6 ст.3 Закону №1805-III передбачено, що рішення (розпорядження, дозволи, приписи, постанови) органів охорони культурної спадщини, прийняті в межах їхньої компетенції, є обов`язковими для виконання юридичними і фізичними особами.

Згідно з п.9 ч.2 ст.6 Закону №1805-III до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток місцевого значення, припинення робіт на цих пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом дозволів або з відхиленням від них.

Пунктом 13 ч.1 ст.6 Закону №1805-III визначено, що надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках місцевого значення (крім пам`яток археології) належить до повноважень органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.

Статтею 22 Закону №1805-III встановлено, що пам`ятки, їхні частини, пов`язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати, переміщувати (переносити) на інші місця.

Відповідно до ст.23 Закону №1805-III усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір. Порядок укладання охоронних договорів та їхні типові форми затверджуються Кабінетом Міністрів України. Відсутність охоронного договору не звільняє особу від обов`язків, що випливають із цього Закону.

Згідно з ч.1 ст.24 Закону №1805-III власник або уповноважений ним орган, користувач зобов`язані утримувати пам`ятку в належному стані, своєчасно провадити ремонт, захищати від пошкодження, руйнування або знищення відповідно до цього Закону та охоронного договору.

Частиною 2 ст.24 Закону №1805-III передбачено, що використання пам`ятки має здійснюватися відповідно до визначених або встановлених режимів використання, у спосіб, що потребує якнайменших змін і доповнень пам`ятки та забезпечує збереження її матеріальної автентичності, просторової композиції, а також елементів обладнання, упорядження, оздоби тощо. Режими використання пам`ятки визначаються науково-проектною (науково-дослідною) документацією, що складається за результатами проведених досліджень. Рішення про затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення режимів використання пам`ятки приймається: центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо пам`яток національного значення; органом охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо пам`яток місцевого значення. Порядок визначення режимів використання пам`яток та затвердження науково-проектної (науково-дослідної) документації встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.3 ст.24 Закону №1805-III до визначення у встановленому порядку режиму використання пам`ятки відповідно до частини другої цієї статті режим використання пам`ятки встановлюється відповідно до режимів використання, рекомендованих в обліковій документації або в охоронному договорі. У разі невизначення режиму використання пам`ятки в обліковій документації, охоронному договорі на пам`ятці допускаються лише консервація, реставрація, музеєфікація, ремонт, пристосування. Відомості про режими використання пам`ятки (у тому числі режими, встановлені відповідно до абзаців першого і другого цієї частини) вносяться до Державного земельного кадастру, містобудівного кадастру як обмеження у використанні земель.

Частиною 4 ст.24 Закону №1805-III забороняється змінювати призначення пам`ятки, її частин та елементів, робити написи, позначки на ній, на її території та в її охоронній зоні без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Абзацом 2 ч.1 ст.26 Закону №1805-III передбачено, що консервація, реставрація, реабілітація, музеєфікація, ремонт, пристосування пам`яток місцевого значення здійснюються за наявності письмового дозволу органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій відповідно до їхньої компетенції, на підставі погодженої з ними науково-проектної документації.

Статтею 27 Закону №1805-III визначено, що у разі, коли пам`ятці загрожує небезпека пошкодження, руйнування чи знищення, власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, зобов`язані привести цю пам`ятку до належного стану (змінити вид або спосіб її використання, провести роботи з її консервації, реставрації, реабілітації, музеєфікації, ремонту та пристосування). Якщо власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, самостійно не здійснюють заходів, передбачених у частині першій цієї статті, то відповідний орган охорони культурної спадщини може зобов`язати їх здійснити ці заходи, видавши відповідне розпорядження. У разі, коли власник або уповноважений ним орган, особа, яка набула права володіння, користування чи управління, не в змозі виконати розпорядження органу охорони культурної спадщини щодо охорони пам`ятки, орган охорони культурної спадщини може вжити необхідних заходів самостійно (повністю або частково), профінансувавши їх за рахунок спеціальних коштів на фінансування охорони культурної спадщини.

Згідно зі ст.30 Закону №1805-III органи охорони культурної спадщини зобов`язані заборонити будь-яку діяльність юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу пам`ятці або порушує законодавство, норми і правила у сфері охорони культурної спадщини. Приписи органів охорони культурної спадщини є обов`язковими для виконання всіма юридичними та фізичними особами.

Стаття 44 Закону №1805-III має назву «Відповідальність юридичних осіб за порушення законодавства про охорону культурної спадщини» та встановлює фінансові санкції, які відповідний орган охорони культурної спадщини накладає на юридичну особу, яка є власником або уповноваженим ним органом чи замовником робіт.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що об`єкти культурної спадщини, до яких належать і пам`ятки архітектури місцевого значення, мають особливу правову природу та потребують особливої охорони, що є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Із цією метою законодавство встановлює для власників пам`яток і уповноважених ними осіб спеціальний правовий режим утримання та використання таких об`єктів, який передбачає, зокрема, заборону змінювати, замінювати пам`ятку та пов`язане з нею майно (ст.22 Закону №1805-III), обов`язок утримувати пам`ятку в належному стані та використовувати її відповідно до встановлених режимів, у спосіб, що потребує якнайменших змін і забезпечує збереження її матеріальної автентичності (ч.1, 2 ст.24 Закону №1805-III), а також обов`язок укласти охоронний договір (ст.23 Закону №1805-III). Зазначені обов`язки випливають безпосередньо зі статусу пам`ятки і не залежать від наявності чи відсутності охоронного договору.

Водночас наведене нормативне регулювання не звільняє орган охорони культурної спадщини від дотримання загальних вимог до актів індивідуальної дії. Реалізуючи надані йому ст.6, ст.30 Закону №1805-III повноваження щодо видання приписів, такий орган зобов`язаний діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, а прийняте ним рішення має відповідати критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, зокрема бути обґрунтованим, тобто прийнятим з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

У контексті забезпечення належного стану нерухомої культурної спадщини Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що утримання пам`ятки архітектури є імперативним обов`язком власника такого майна незалежно від форми власності чи його статусу; власник зобов`язаний не допускати руйнування об`єкта та здійснювати заходи щодо його збереження та реставрації у суворій відповідності до вимог чинного пам`яткоохоронного законодавства. Оскільки відповідач проігнорувала розпорядження уповноваженого органу та допустила аварійний стан балкону, який формує автентичний фасад будинку-пам`ятки, позовна вимога про зобов`язання провести реставрацію балкону індивідуального користування є цілком правомірною та обґрунтованою.

Щодо вимоги про зобов`язання укласти охоронний договір суд зазначає, що відповідно до статті 23 Закону № 1805-III усі власники пам`яток, щойно виявлених об`єктів культурної спадщини чи їх частин або уповноважені ними органи (особи) незалежно від форм власності на ці об`єкти зобов`язані укласти з відповідним органом охорони культурної спадщини охоронний договір.

Пунктом 12 Порядку укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини, щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 року № 1768, імперативно встановлено, що власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Велика Палата Верховного Суду та Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду (зокрема, у постановах від 23 грудня 2021 року у справі № 640/1353/20, від 19 травня 2021 року у справі № 910/3568/20, від 23 травня 2024 року у справі № 320/5145/23) сформували сталу правову позицію, відповідно до якої обов`язок щодо укладення охоронного договору покладається на власника пам`ятки в силу прямої вказівки закону з моменту набуття права власності; укладення охоронного договору спрямоване на реалізацію публічно-правових гарантій збереження культурної спадщини, а тривале ухилення власника від укладення такого договору становить протиправну бездіяльність та є підставою для судового захисту публічного інтересу шляхом зобов`язання укласти відповідний охоронний договір.

Зважаючи на те, що відповідач володіє часткою пам`ятки архітектури з 2013 року і всупереч законодавчим приписам ухиляється від оформлення охоронного договору, вимога про зобов`язання укласти такий договір з Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради підлягає безумовному задоволенню.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин позовні вимоги Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради є доведеними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини другої якої при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Оскільки позивач є виконавчим органом Львівської міської ради (суб`єктом владних повноважень), а витрат, пов`язаних із залученням свідків чи проведенням судових експертиз, у справі понесено не було, сплачений позивачем судовий збір стягненню з відповідача не підлягає.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

у х в а л и в:

1.Адміністративний позов Офісу охорони культурної спадщини Львівської міської ради (вул. Валова, 20, м. Львів, 79008, код ЄДРПОУ 26256659) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про зобов`язання вчинити дії задовольнити повністю.

2.Зобов`язати ОСОБА_1 як власника квартири АДРЕСА_1 провести за рахунок власних коштів реставрацію частини пам`ятки архітектури місцевого значення, а саме: привести балкон індивідуального користування квартири АДРЕСА_1 , до належного стану з дотриманням вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини.

3.Зобов`язати ОСОБА_1 укласти з Офісом охорони культурної спадщини Львівської міської ради охоронний договір на частину пам`ятки архітектури місцевого значення квартиру АДРЕСА_5 (охоронний № 2994-Лв) протягом одного місяця з дня набрання рішенням суду законної сили.

4.Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна