Рішення № 139054677, 18.08.2026, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

18 серпня 2026 р. Справа № 120/2443/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крапівницької Н.Л.,

розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до Департаменту поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 "

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) до Департаменту поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (далі- відповідач ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправною бездіяльністю відповідача щодо ненадання інформації на запит позивача від 17.01.2025 (вх. №п-71/ЕЗ ВІД 20.01.2025).

Ухвалою від 14.03.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за вказаним позовом та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

20.03.2025 до суду від Департаменту поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні. Відповідач зазначає, що основним завданням Департаменту є участь в реалізації державної політики у сфері охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, забезпечення публічної (громадської) безпеки і порядку, оборони України, виконання завдань територіальної оборони, забезпечення та здійснення заходів правового режиму надзвичайного або воєнного стану, у тому числі шляхом взаємодії з іншими складовими сектору безпеки і оборони України.

Відповідач вказує на те, що збереження персональних данних, позицій, кількості особового складу та участі у боротьбі з тероризмом працівників Департаменту - є пріоритетними питанням, оскільки працівники стоять на захисті цілісності, територіальності та незалежності України, ціною власного життя, щохвилинно стримують бойові позиції та дають відсіч агресорам рф.

Розголошення будь-якої інформації стосовно несення служби бійців підрозділу є загрозою безпосередньо для бійців та їх сімей, оскільки фсб рф постійно збирає інформацію стосовно бійців, їх близьких осіб, що може зашкодити їх життю та здоров`ю в цілому.

Відповідач наголошує на тому, що дисертація передбачає собою можливе подальше опублікування статей у наукових фахових виданнях, які на дату їх опублікування внесені до переліку наукових фахових видань України, затвердженого в установленому законодавством порядку; опублікування статей у наукових циклах видання інших держав із наукового напряму, за яким підготовлено дисертацію здобувача, за умови повноти викладу матеріалів дисертації, що збільшилася спеціалізованою роботою; опублікування не більше, ніж однієї статті в одному випуску (номері) наукового видання, а висвітлення інформації про підрозділи у засобах масової інформації, можуть спричинити розкриття даних, які стосуються організації службово-бойової діяльності підрозділу ДПОП «ОШБ «Лють».

24.03.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній не погоджується із доводами відповідача і просить задовольнити позов.

02.04.2025 до суду надійшли заперечення (на відповідь на відзив) у яких відповідач підтримує позицію, що вказана у відзиві на позовну заяву.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Розглянувши подані документи і матеріали, суд встановив, що позивач 17.01.2025 звернувся до Департаменту поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України " ІНФОРМАЦІЯ_1 " із листом щодо надання інформації для використання під час підготовки дисертаційного дослідження за темою "Адміністративно-правове регулювання діяльності підрозділу поліції особливого призначення".

24.01.2025 відповідач листом повідомив позивача, що значна частина запитуваної інформації стосується організації службово-бойової діяльності ДПОП "ОШБ "Лють", має обмежений характер та не може бути надана, з урахуванням специфіки діяльності підрозділу в умовах воєнного стану.

У зазначеному листі також повідомлено про можливість надання інформації за офіційним зверненням Харківського національного університету внутрішніх справ за умови наявності відповідного допуску та можливості її надання відповідно до вимог законодавства.

Не погодившись із такими діями відповідача, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приписами статті 40 Конституції України визначено, що держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 5 Закону України «Про інформацію» визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно зі ст. 10 вказаного Закону України «Про інформацію», за змістом інформація поділяється на такі види: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України «Про доступ до публічної інформації» від 13 січня 2011 року №2939-VІ (далі - Закон №2939-VІ).

Статтею 1 Закону №2939-VІ визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Положеннями пункту 2 частини 1 статті 5 Закону №2939-VІ встановлено, що доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до статті 3 Закону №2939-VІ право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.

Пунктом 2 статті 5 Закону №2939-VІ визначено, що доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону №2939-VІ кожна особа має право 1) знати у період збирання інформації, але до початку її використання, які відомості про неї та з якою метою збираються, як, ким і з якою метою вони використовуються, передаються чи поширюються, крім випадків, встановлених законом; 2) доступу до інформації про неї, яка збирається та зберігається; 3) вимагати виправлення неточної, неповної, застарілої інформації про себе, знищення інформації про себе, збирання, використання чи зберігання якої здійснюється з порушенням вимог закону; 4) на ознайомлення за рішенням суду з інформацією про інших осіб, якщо це необхідно для реалізації та захисту прав та законних інтересів; 5) на відшкодування шкоди у разі розкриття інформації про цю особу з порушенням вимог, визначених законом.

Частиною 2 статті 10 Закону №2939-VІ визначено, що обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом.

Відповідно до частини 3-5 статті 10 Закону №2939-VІ визначено, що розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані: 1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; 2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; 3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб; 4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується.

Зберігання інформації про особу не повинно тривати довше, ніж це необхідно для досягнення мети, задля якої ця інформація збиралася.

Відмова особі в доступі до інформації про неї, приховування, незаконне збирання, використання, зберігання чи поширення інформації можуть бути оскаржені.

Відповідно до положень статті 13 Закону №2939-VІ, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Частинами 1-5 статті 19 Закону №2939-VІ передбачено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

Відповідно до частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» обмеження доступу до інформації здійснюється за умови одночасної наявності визначених законом підстав.

Статтею 22 цього Закону передбачено право розпорядника інформації відмовити у задоволенні запиту у випадках, визначених законом.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач обґрунтував неможливість надання частини запитуваної інформації тим, що вона стосується організації службово-бойової діяльності спеціального поліцейського підрозділу в умовах правового режиму воєнного стану, належить до інформації з обмеженим доступом та може бути надана лише із дотриманням спеціального порядку.

При цьому відповідач не залишив звернення позивача без розгляду, а повідомив про можливість отримання необхідної інформації за умови звернення закладу вищої освіти та наявності відповідного допуску.

Судом встановлено, що звернення позивача містило понад сто питань, які стосувалися організації діяльності Департаменту поліції особливого призначення « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зокрема щодо структури підрозділу, кадрового забезпечення, проходження служби, матеріально-технічного забезпечення, взаємодії з іншими військовими формуваннями, проходження підготовки працівниками, організації службово-бойової діяльності та інших аспектів функціонування підрозділу.

За результатами розгляду звернення відповідач листом від 24.01.2025 повідомив позивача про неможливість надання значної частини запитуваної інформації у зв`язку з її обмеженим доступом, специфікою діяльності підрозділу та умовами правового режиму воєнного стану.

Крім того, позивача повідомлено про можливість надання окремої інформації у разі офіційного звернення закладу вищої освіти та за умови дотримання вимог законодавства щодо доступу до відповідних відомостей.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що звернення позивача не залишилося без розгляду, а відповідачем у встановлений строк була надана письмова відповідь.

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, фактично ототожнює ненадання бажаної інформації із протиправною бездіяльністю відповідача.

Проте, суд не може погодитися із таким твердженням.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень полягає у невчиненні ним дій, які він був зобов`язаний та мав реальну можливість вчинити відповідно до вимог закону.

Сам по собі факт незгоди особи зі змістом прийнятого рішення або наданої відповіді не свідчить про допущення суб`єктом владних повноважень протиправної бездіяльності.

Зазначений правовий висновок викладений, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №464/5990/16-а.

Отже, для визнання бездіяльності протиправною суд повинен встановити відсутність належного реагування суб`єкта владних повноважень на звернення особи або невчинення ним передбачених законом обов`язкових дій.

У даному випадку, таких обставин судом не встановлено.

Суд також бере до уваги, що відповідач розглянув звернення позивача у межах строку, встановленого Законом України «Про звернення громадян».

Доказів того, що звернення було залишено без розгляду, не розглянуто по суті або відповідь взагалі не була надана, матеріали справи не містять.

Фактично предметом незгоди позивача є не відсутність відповіді як такої, а її зміст.

Разом із тим чинне законодавство не передбачає можливості визнання бездіяльністю самого факту ненадання заявнику відповіді бажаного змісту.

Крім того, суд враховує специфіку правового статусу відповідача.

Відповідно до Закону України «Про Національну поліцію» поліція бере участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного стану, а також відповідно до покладених законом повноважень бере участь в обороні України та відсічі збройної агресії.

Матеріалами справи підтверджується, що ДПОП «ОШБ «Лють» є підрозділом поліції особливого призначення, який виконує бойові завдання в районах ведення бойових дій.

За таких умов, інформація щодо організації службово-бойової діяльності підрозділу, його кадрового забезпечення, озброєння, дислокації, матеріально-технічного забезпечення, взаємодії із силами оборони та інших відомостей об`єктивно пов`язана із забезпеченням національної безпеки та оборони держави.

Саме тому законодавцем встановлено спеціальні обмеження щодо доступу до окремих категорій інформації.

Разом із тим суд звертає увагу, що зі змісту відповіді ДПОП «ОШБ «Лють» від 24.01.2025 убачається, що відповідач не відмовив позивачу виключно з підстав належності всієї запитуваної інформації до інформації з обмеженим доступом, а зазначив, що частина запитуваних відомостей має обмежений доступ, а також запропонував інший спосіб можливого отримання інформації - у порядку офіційного звернення Харківського національного університету внутрішніх справ за умови наявності відповідного допуску до запитуваної інформації та можливості її надання відповідно до Переліку відомостей, що становлять службову інформацію в системі Національної поліції України.

При цьому сам по собі факт зазначення відповідачем про можливість отримання окремої інформації за зверненням закладу вищої освіти не свідчить про визнання відповідачем обов`язку надати позивачу всю інформацію, яка була предметом його звернення, а лише вказує на існування передбаченого законодавством порядку доступу до окремих категорій інформації.

Суд також враховує, що предметом звернення позивача було отримання відповідей на значний перелік питань (100 пунктів), які, як убачається із матеріалів справи, стосувалися, зокрема, організації службово-бойової діяльності підрозділу, його кадрового забезпечення, матеріально-технічного оснащення, місць дислокації, озброєння, засобів зв`язку, спеціальних засобів, участі працівників у бойових завданнях, міжнародній підготовці, взаємодії з іншими силовими структурами та інших аспектів діяльності ДПОП «ОШБ «Лють».

Водночас відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту у разі, якщо інформація належить до категорії інформації з обмеженим доступом.

Частиною другою статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації» встановлено, що обмеження доступу до інформації здійснюється лише за одночасної наявності трьох умов, а саме якщо: інформація стосується інтересів національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку; розголошення інформації може завдати істотної шкоди таким інтересам; шкода від оприлюднення переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Суд бере до уваги, що на момент виникнення спірних правовідносин та на час розгляду справи в Україні діє правовий режим воєнного стану, а Департамент поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України «Лють» безпосередньо виконує бойові завдання, пов`язані із забезпеченням оборони держави та відсіччю збройної агресії російської федерації.

Крім того, наказом Національної поліції України від 12.10.2018 № 945 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) затверджено Перелік відомостей, що становлять службову інформацію в системі Національної поліції України, відповідно до якого до службової інформації, зокрема, належать відомості про особовий склад підрозділів поліції, що залучаються до виконання бойових завдань, їх забезпечення озброєнням, спеціальними засобами, транспортом, місця дислокації, маршрути переміщення, а також інші відомості, розголошення яких може негативно вплинути на виконання такими підрозділами покладених на них завдань.

За таких обставин суд погоджується із доводами відповідача, що значна частина інформації, яка запитувалася позивачем, потенційно охоплюється категорією службової інформації, доступ до якої обмежений законом.

Разом із тим суд зазначає, що саме по собі посилання розпорядника інформації на службовий характер певних відомостей не звільняє його від обов`язку належним чином обґрунтувати неможливість їх надання та, за можливості, надати ту частину інформації, яка не має обмеженого доступу.

Однак зі змісту заявлених позовних вимог убачається, що позивач просить суд зобов`язати відповідача надати всю інформацію, зазначену у зверненні від 17.01.2025, без конкретизації, які саме відомості, на його думку, не належать до інформації з обмеженим доступом та підлягають наданню.

Фактично заявлена позовна вимога спрямована на покладення на суд обов`язку зобов`язати суб`єкта владних повноважень надати весь масив запитуваної інформації незалежно від її правового режиму, що виходить за межі повноважень адміністративного суду.

Більше того, суд не може підміняти собою розпорядника інформації та здійснювати первинну оцінку кожного із ста запитань позивача щодо можливості або неможливості надання відповіді на них, оскільки така оцінка належить до дискреційних повноважень відповідача та має здійснюватися з урахуванням вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», законодавства у сфері захисту інформації та забезпечення національної безпеки.

Вирішуючи позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльності відповідача, суд виходить із такого.

Під бездіяльністю суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України слід розуміти невчинення ним дій, які він був зобов`язаний вчинити на підставі закону та мав реальну можливість їх вчинити.

Сам по собі факт незгоди особи зі змістом прийнятого рішення або наданої відповіді не може свідчити про наявність протиправної бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 27.02.2020 у справі №464/5990/16-а, відповідно до якої для визнання бездіяльності протиправною необхідно встановити невчинення суб`єктом владних повноважень юридично значимих дій, які були обов`язковими відповідно до вимог законодавства.

Як убачається з матеріалів справи, звернення позивача від 17.01.2025 зареєстровано відповідачем 20.01.2025 за вхідним № П-71/ез.

24.01.2025 Департаментом поліції особливого призначення «Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України ІНФОРМАЦІЯ_1 » позивачу надано письмову відповідь, у якій повідомлено про результати розгляду звернення, наведено мотиви неможливості надання запитуваної інформації у повному обсязі, зазначено про наявність інформації з обмеженим доступом, а також повідомлено про можливість отримання окремої інформації за зверненням Харківського національного університету внутрішніх справ за умови дотримання вимог законодавства.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що відповідач здійснив розгляд звернення позивача та прийняв за результатами такого розгляду відповідне рішення, оформлене листом від 24.01.2025.

Отже, об`єктивно відсутній факт бездіяльності відповідача як невчинення ним дій щодо розгляду звернення позивача.

Фактично доводи позивача зводяться до незгоди зі змістом наданої відповіді та переконання про необґрунтованість наведених відповідачем мотивів.

Разом із тим предметом заявленої позовної вимоги є саме визнання протиправною бездіяльності, а не визнання протиправним та скасування рішення суб`єкта владних повноважень, оформленого листом від 24.01.2025.

З огляду на принцип диспозитивності адміністративного судочинства, закріплений статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу виключно в межах заявлених позовних вимог та не вправі самостійно змінювати предмет позову або виходити за його межі.

Оскільки відповідачем було вчинено дії щодо розгляду звернення позивача та надано відповідь у визначений законом строк, підстави для визнання його бездіяльності протиправною відсутні.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача надати інформацію суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд у разі задоволення позову може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії лише у випадку встановлення порушення прав, свобод чи інтересів позивача.

Разом із тим така вимога є похідною від вимоги про визнання протиправною бездіяльності.

Оскільки судом не встановлено факту протиправної бездіяльності відповідача, відсутні й правові підстави для покладення на нього обов`язку повторно розглядати звернення або надавати позивачу всю запитувану інформацію.

Крім того, заявлена позивачем вимога сформульована як зобов`язання надати «необхідну інформацію для проведення наукового дослідження та написання дисертації».

На переконання суду, таке формулювання є надто загальним та не дозволяє визначити конкретний обсяг інформації, яка має бути надана відповідачем у разі задоволення позову.

Водночас судове рішення повинно бути чітким, визначеним та таким, що може бути реально виконане у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».

Зобов`язання відповідача надати невизначене коло відомостей без встановлення, які саме із них є відкритою інформацією, а які належать до інформації з обмеженим доступом, фактично унеможливило б виконання такого судового рішення та створило б ситуацію правової невизначеності.

За таких обставин суд доходить висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Оцінюючи доводи сторін у їх сукупності, суд виходить із того, що відповідно до статей 7277 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб`єкта владних повноважень (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як убачається з матеріалів справи, відповідач надав суду належні та допустимі докази, які підтверджують факт розгляду звернення позивача, надання відповіді у встановлений законом строк, а також наведення мотивів, з яких запитувана інформація не могла бути надана у повному обсязі.

Натомість позивачем не доведено, що відповідачем було допущено саме протиправну бездіяльність у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а також не надано належних та допустимих доказів того, що вся запитувана ним інформація є відкритою, не належить до інформації з обмеженим доступом та підлягає безумовному наданню.

При цьому суд звертає увагу, що адміністративне судочинство спрямоване на ефективний захист порушених прав особи, однак такий захист має здійснюватися виключно способами, передбаченими законом, та за наявності встановленого факту їх порушення.

У даному випадку судом не встановлено, що відповідач діяв поза межами наданих йому повноважень, не на підставі чи не у спосіб, визначений Конституцією та законами України.

Відповідачем було здійснено розгляд звернення позивача, надано відповідь із зазначенням мотивів неможливості надання окремої інформації, а також наведено нормативне обґрунтування такої позиції.

Незгода позивача зі змістом отриманої відповіді не є достатньою правовою підставою для висновку про протиправність поведінки суб`єкта владних повноважень.

З урахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позивачем вимог та, як наслідок, відсутність підстав для їх задоволення.

За приписами вимог пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в рядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну, та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані суб`єктом владних повноважень, на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини не підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З урахуванням положень ст. 139 КАС України підстави для відшкодування витрат зі сплати судового збору відсутні.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні адміністративного позову, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

Відповідач: Департамент поліції особливого призначення "Об`єднана штурмова бригада Національної поліції України" ІНФОРМАЦІЯ_1 " (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 )

Суддя Крапівницька Н. Л.

підпис

Згідно з оригіналом Суддя

Секретар: