Рішення № 139054594, 15.06.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.06.2026Справа № 910/3320/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.

за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Стармій"

до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом"

про стягнення 1 028 149, 83 грн

Представники учасників справи:

Від позивача: Мальчиков П.А.;

Від відповідача: Малахов М.Л.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Стармій" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - відповідач) про стягнення 1 028 149, 83 грн, з яких: інфляційні втрати у розмірі 768 898, 35 грн та 3 % річних у розмірі 259 251, 48 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що останній набув право вимоги до відповідача 3% річних та інфляційних втрат за період з 13.07.2023 по 23.02.2026 у відповідності до п. 1.3 Договору факторингу № 13-01/26 від 13.01.2026 по рішенню Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 по справі № 910/12414/23.

30.03.2026 через відділ діловодства Господарського суду від представника позивача надійшло клопотання про долучення доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 відкрито провадження у справі № 910/3320/26, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

06.04.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про проведення розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2026 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, судове засідання призначено на 27.04.2026.

15.04.2026 через систему «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що відповідачем подано позов до Господарського суду міста Києва про визнання договору факторингу № 13-01/26 від 13.01.2026, укладеного між ТОВ "Гамматекст ЛТД" та ТОВ "ФК "Стармій", спір за яким ще не вирішено.

Крім того, відповідач вказує на те, що відповідно до умов договору факторингу позивач передав кошти в сумі 6.800.000,00 грн, а клієнт відступив права грошової вимоги за рішеннями судів № 910/12414/23 та № 910/12415/23, які отримано позивачем в загальному розмірі 11.775.783,35 грн. Отже, фактично позивачем отримана винагорода в розмірі 4.975.783,35 грн, майнові права та інтереси позивача не порушені, позивачем не понесено жодних матеріальних втрат (збитків) від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та неналежного виконання зобов`язання боржником та заперечив щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3 % річних, у зв`язку з чим просить суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.

21.04.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій представник позивача заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та вказав на те, що на момент підписання договору факторингу у ТОВ «Гамматекс ЛТД» вже існувало право на стягнення з відповідача, передбачених статтею 625 ЦК України, компенсацій за утримання грошових коштів. Як зазначалось в позові, відповідно до пункту 1.3 договору факторингу після переходу прав вимоги до Фактора останній стає кредитором по відношенню до Боржника та набуває право на стягнення основної суми боргу, інфляційних втрат, 3% річних, повернення судових витрат та права вимоги, що можуть виникнути в майбутньому, у зв`язку з чим просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги.

23.04.2026 через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №910/3320/26 до розгляду Господарським судом міста Києва справи № 910/1198/26 за позовом Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Стармій" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гамматекс ЛТД" про визнання недійсним договору факторингу № 13-01/26 від 13.01.2026.

23.04.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Представник відповідача у судовому засіданні 27.04.2026 підтримав клопотання про зупинення провадження у справі.

Представник позивача у судовому засіданні 27.04.2026 заперечив проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Судом відкладено розгляд клопотання відповідача про зупинення провадження у справі до встановлення фактичних обставин справи.

Також судом у судовому засіданні 27.04.2026 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання про оголошення перерви по розгляду справи по суті на 11.05.2026.

06.05.2026 через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/1198/26.

Представник позивача у судовому засіданні 11.05.2026 підтримав заявлені позовні вимоги, заперечив проти задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження у справі.

Представник відповідача у судовому засіданні 11.05.2026 заперечив проти заявлених позовних вимог, підтримав клопотання про зупинення провадження у справі.

Судом у судовому засіданні 11.05.2026 постановлено протокольну ухвалу відповідно до ст. 227 Господарського процесуального кодексу України про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, з огляду на те, що зупинення провадження до вирішення справи № 910/1198/26 не є обставиною, яка свідчить про неможливість розгляду даної справи, а наявність справи про визнання договору недійсним сама по собі не є безумовною підставою для зупинення справи про стягнення коштів. У випадку визнання недійсним договору факторингу № 13-01/26 від 13.01.2026 рішення у даній справі може бути переглянуте за нововиявленими обставинами.

Крім того, судом у судовому засіданні 11.05.2026 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання про оголошення перерви по розгляду справи по суті на 15.06.2026.

Представник позивача у судовому засіданні 15.06.2026.підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 15.06.2026 заперечив проти заявлених позовних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

24.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гамматекс Лтд" (постачальник) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (покупець) укладено Договір поставки товару № 53-121-01-21-10913 (далі - Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти і сплатити товар відповідно до специфікації на закупівлю.

Згідно з п. 1.2. Договору строк поставки товару: листопад-грудень 2021.

Відповідно до п. 3.1. Договору вартість товару за договором складає 2 749 500,00 грн., крім того ПДВ 20% 549 900,00 грн., загальна вартість складає 3 299 400,00 грн.

Згідно з п. 3.2. Договору оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 3.3. Договору оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, визначеного в п. 1.1. Договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

На виконання умов Договору позивач поставлено, а відповідачем прийнято товару на загальну суму 3 299 400,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 9 від 21.12.2021.

Спір виник у зв`язку із простроченням відповідачем виконання зобов`язання за договором щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/12415/23, яке набрало законної сили, тому позивачем заявлено до стягнення з відповідача 1 028149, 83 грн, з яких: 768 898, 35 грн інфляційні втрати за період з червня 2023 року по січень 2026 року та 259 251, 48 грн 3% річних за період з 13.07.2023 по 23.02.2026, тобто за періоди прострочення, що не охоплюються зазначеним рішенням суду.

Відповідач заперечив проти заявлених позовних вимог, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Правові відносини між сторонами виникли за договором поставки товару № 53-121-01-21-10998 від 20.12.2021.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.12.2023 у справі № 910/12415/23, залишеним без змін постановою суду Північного апеляційного господарського суду від 07.08.2024, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Гамматекс ЛТД" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору поставки товару № 53-121-01-21-10913 від 24.11.2021 задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3, ідентифікаційний код 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Гамматекс Лтд" (04123, місто Київ, вулиця Світлицького, будинок 35, офіс 108/4, ідентифікаційний код 43713932) 3 299 400 (три мільйони двісті дев`яносто дев`ять тисяч чотириста) грн. 00 коп. основного боргу, 756 862 (сімсот п`ятдесят шість тисяч вісімсот шістдесят дві) грн. 24 коп. інфляційних втрат, 124 699 (сто двадцять чотири тисячі шістсот дев`яносто дев`ять) грн. 25 коп. 3 % річних, 62 714 (шістдесят дві тисячі сімсот чотирнадцять) грн. 42 коп. витрат по сплаті судового збору, 6 847 (шість тисяч вісімсот сорок сім) грн. 17 коп. витрат на оплату послуг адвоката.

У справі № 910/12415/23 позивачем було пред`явлено вимоги про стягнення з відповідача 756 862, 24 грн інфляційних втрат (нарахованих на суму боргу 3 299 400, 00 грн за період з березня 2022 року по травень (включно) 2023 року) та 124 699, 25 грн - 3% річних (нарахованих на суму боргу 3 299 400, 00 грн за період з 19.02.2022 по 12.07.2023).

30.09.2024 на виконання рішення Господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

Наказ Господарського суду міста Києва № 910/12415/23 від 30.09.2024 був пред`явлений до виконання до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві, 30.04.2025 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №77931733.

З матеріалів справи вбачається, що 13.01.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гамматекс ЛТД" (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Стармій" (Фактор) укладено договір факторингу № 13-01/26 (далі - договір факторингу).

Відповідно до п. 1.1. договору факторингу в порядку та на умовах, визначених цим договором, Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату, а Клієнт зобов`язується відступити Факторові свої права грошової вимоги (далі - право вимоги) до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3, код ЄДРПОУ 24584661) (далі - Боржник), щодо заборгованості в розмірі 11.775.783,35 грн, яка виникла, зокрема, за рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 у справі № 910/12414/23 на суму 7.525.260,27 грн, за яким - 5.620.644,00 грн основного боргу; 1.552.632,78 грн інфляційних втрат; 233.757,19 грн 3% річних; 111.105,51 грн витрат по сплаті судового збору; 7.120,79 грн витрат на професійну правничу допомогу.

ТОВ "Гамматекс ЛТД", код ЄДРПОУ 43713932 набуло право вимоги на підставі договору поставки товару № 53-121-01-21-10998, укладеного 20.12.2021 між ТОВ "Гамматекс ЛТД" та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі Відокремленого підрозділу "Запорізька атомна електрична станція".

Згідно з п. 1.2 договору факторингу права грошової вимоги вважаються відступленими фактору вдень підписання цього договору після отримання грошових коштів від фактору. Додаткового оформлення відступлення прав вимоги не вимагається.

Згідно з п. 3.1 договору факторингу після переходу прав вимоги до фактора останній стає кредитором по відношенню до боржника та набуває право на стягнення основної суми боргу, інфляційних втрат, 3% річних, повернення судових витрат та права вимоги, що можуть виникнути в майбутньому.

Відповідно до п. 3.2 договору факторингу фактор зобов`язаний передати в розпорядження Клієнту грошові кошти в розмірі 6.800.000,00 грн без ПДВ шляхом перерахунку на рахунок (вказаний в договорі факторингу) в строк до кінця дня 13.01.2026.

Згідно платіжної інструкції № 4 від 13.01.2025 ТОВ "ФК "Стармій" перераховано на рахунок ТОВ "Гамматекст ЛТД" кошти в сумі 6.800.000,00 грн; в призначенні платежу вказано фінансування на підставі договору факторингу № 13-01/26 від 13.01.2026.

13.01.2026 між клієнтом та фактором складено акт прийому-передачі прав вимоги за договором факторингу № 13-01/26 від 13.01.2026 за яким клієнт передав, а фактор прийняв права вимоги в обсязі та на умовах, визначених договором. Клієнт та фактор підтвердили, що відступлення права вимоги набуває чинності безпосередньо з моменту підписання ними цього акту приймання-передачі, як передбачено договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2026 у справі № 910/12415/23 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Стармій" про заміну стягувача у виконавчому провадженні задоволено; здійснено заміну стягувача у виконавчому провадженні ВП № НОМЕР_1 з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гамматекс ЛТД" на його правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Стармій" щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 у справі № 910/12415/23.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі № 910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі № 917/1345/17.

Отже, оскільки на момент розгляду даної справи набрало законної сили судове рішення у справі № 910/12415/23, яким встановлено факт неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати товару за договором № 53-121-01-21-10913 від 24.11.2021, що призвело до утворення заборгованості у розмірі 3 299 400, 00 грн, а тому дані обставини не підлягають доказуванню в межах даної справи.

При цьому суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах Христов проти України, no. 24465/04, від 19.02.2009, Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008).

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати, та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18).

Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 902/330/17).

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, від 19.06.2019 у справі № 703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі № 922/795/19.

Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов`язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Відтак, у розумінні положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що 24.02.2026 в рамках примусового виконання рішення суду по справі № 910/12415/23 у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК "Стармій" було отримано від органу ДВС оплату у загальному розмірі 4 250 523, 08 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 2499 від 24.02.2026.

Частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з тим, що відповідач припустився прострочення з оплати поставленого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 768 898, 35 грн інфляційних втрат за період з червня 2023 року по січень 2026 року та 259 251, 48 грн 3% річних за період з 13.07.2023 по 23.02.2026.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).

Однак, суд зазначає, що права вимоги про стягнення інфляційних втрат за період з червня 2023 по 13.01.2026 року нарахованих на суму основної заборгованості 3 299 400, 00 грн по рішенню у справі 910/12415/23 від 07.12.2023 та 3 % річних за період з 13.07.2023 по 13.01.2026 до позивача перейшло лише 13.01.2026 з моменту укладення Договору факторингу № 13-01/26, а тому, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог частині стягнення інфляційних втрат за період з червня 2023 по 13.01.2026 року та стягненні 3 % річних за період 13.07.2023 по 13.01.2026 року.

Отже, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат нарахованих за суму основної заборгованості 3 299 400, 00 грн за період з 14.01.2026 по 31.01.2026 року становлять 23 095, 80 грн, а сума 3 % річних нарахованих на суму основної заборгованості у розмірі 3 299 400, 00 грн за період з 14.01.2026 по 23.02.2026 року становлять 11 118, 53 грн, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Щодо інших аргументів сторін суд зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

У зв`язку із частковим задоволенням позову, судовий збір, сплачений позивачем з урахуванням понижуючого коефіцієнта у розмірі 0,8, відповідно до положень ст. 129 ГПК України, покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Стармій" до Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення 1 028149, 83 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (адреса: 01032, місто Київ, вулиця Назарівська, будинок 3; код ЄДРПОУ 24584661) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Стармій" (адреса: 04176, місто Київ, вулиця Електриків, будинок 29 -А, кімната 118; код ЄДРПОУ 44142649) 23 095 (двадцять три тисячі дев`яносто п`ять) грн 80 коп інфляційних втрат, 11 118 (одинадцять тисяч сто вісімнадцять) грн 53 коп 3 % річних, а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 410 (чотириста десять) грн 57 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 17.08.2026 року.

Суддя М.Є. Літвінова