Рішення № 139053157, 13.07.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/12280/26

Провадження № 2/761/9808/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року Шевченківський районний суд м.Києва у складі:

головуючого судді: Савицького О.А.,

при секретарі: Дибань А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ричел» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і відшкодування моральної шкоди, винести припис,

ВСТАНОВИВ:

26 березня 2026 року на адресу суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ТОВ «Ричел» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і відшкодування моральної шкоди, винести припис, яку позивачка просила задовольнити з підстав передбачених ст.ст. 47, 116, 117, 133, 237-1 КЗпП України. Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що вона працювала у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Ричел» з 06.02.2025 р. по 23.02.2026 р. на посаді менеджера з оптової торгівлі. 23 лютого 2026 р. її було звільнено за угодою сторін згідно ч. 1ст. 36 КЗпП України на підставі наказу № 23/02-к від 23.02.2026 р. Позивачка вказує що під час її знаходження у трудових відносинах з Відповідачем, останнім була нарахована, але не виплачена заробітна плата за період грудень 2025 року, січень, лютий 2026 р. у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень, та 1 500 грн. компенсація за невикористану відпустку. Також позивачка вказує, що в супереч діючому законодавству відповідач не провів з нею належного розрахунку по заробітній платі у зв`язку з чим утворилась заборгованість по виплаті по заробітній платі, яка на час звернення позивачкою до суду є невиплаченою відповідачем. Позивачка також зазначає, що в день звільнення відповідач не ознайомив її інформацією про нараховані їй грошові суми. У зв`язку з чим було направлено адвокатський запит до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ричел» про витребування довідок про заборгованість, однак відповідач не надав відповіді на адвокатський запит. У зв`язку з тим, що відповідач не провів з нею повний розрахунок при звільнені, вважає що відповідач має сплатити на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день винесення судового рішення по справі та моральну шкоду у розмірі 300 000 (триста тисяч) грн. Посилаючись на викладене, а також з огляду на порушення відповідачем трудового законодавства та не виплату позивачу належних сум при звільненні, позивач вимушена звернутись до суду із даним позовом за захистом своїх прав.

Ухвалою від 02.04.2026 р. позовну заяву залишено без руху та надано позивачці строк для усунення виявлених недоліків, який становив десять днів з дня отримання нею копії цієї ухвали.

Оскільки позивачка усунула визначені в ухвалі недоліки у встановлений судом строк, 15.04.2026 р. постановлено ухвалу про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ричел» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і відшкодування моральної шкоди, винести припис, в порядку загального позовного провадження та витребувано докази, а саме: довідку про середньоденну заробітну плату ОСОБА_1 станом на дату звільнення - 23.02.2026; довідку про розмір грошових сум, які підлягали виплаті ОСОБА_1 при звільненні 23.02.2026 р.; довідку про заборгованість із заробітної плати за кожен місяць з моменту її виникнення із зазначенням дати останнього платежу та місця, за який було перераховано кошти.

03.06.2026 представником відповідача, через електронний суд надіслано відзив на позовну заяву та витребувані ухвалою від 15.04.2026 р. документи.

Ухвалою від 16.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити з підстав викладених в заявах по суті справи.

Представник відповідача в судовому засіданні в задоволенні позовних вимог просила відмовити, посилаючись на підстави, які також викладені у її заявах по суті справи.

Вислухавши пояснення позивача та його представника, а також пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення по суті, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Перевіряючи обставини справи судом встановлено, і не заперечується учасниками процесу, що наказом ТОВ «Ричел» від 05.02.2026 р. № 05/02-к, ОСОБА_1 було призначено на посаду менеджера з оптової торгівлі з 06.02.2025 р. з посадовим окладом згідно штатного розкладу підприємства.

Також встановлено, і не заперечується учасниками процесу, що позивача було звільнено з роботи за угодою сторін з 23.02.2026 р. наказом відповідача від 23.022026 року №23/02-к.

Відповідно до довідки про відсутність заборгованості по заробітній платі вих.

№ 01/06/26 від 01.06.2026 р. наданій відповідачем, нарахована заробітна плата ОСОБА_1 у грудні 2025 р. становила 17 225,01 грн., у січні 2026 р. становила 13 209,00 грн., у лютому 2026 р. становила 14 297,40 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, заробітна плата, виплачена відповідачем ОСОБА_1 за грудень 2025 року, становила 17 225,02 грн, що підтверджується відомостями нарахування коштів № 2512165484 від 16.12.2025, № 2512180045 від 18.12.2025,

№ 2512184076 від 18.12.2025, № 2512251617 від 25.12.2025, № 2512301564 від 30.12.2025, а також платіжними інструкціями № 2694340 від 16.12.2025, № 2705373 від 18.12.2025,

№ 2705376 від 18.12.2025, № 2740140 від 25.12.2025 і № 2764346 від 30.12.2025.

Крім того, згідно з наказом про надання відпустки № 19-в від 22.12.2025, у грудні 2025 року ОСОБА_1 використала 7 днів щорічної оплачуваної відпустки та перебувала у ній у період із 23 по 29 грудня 2025 року.

Виплачена відповідачем на користь ОСОБА_1 заробітна плата за січень 2026 року становила 13 209,00 грн, що підтверджується відомостями нарахування коштів

№ 2601165390 від 16.01.2026 р. і № 2602105394 від 10.02.2026 р., а також платіжними інструкціями № 2840284 від 16.01.2026 р. та № 2946311 від 10.02.2026 р.

Також, виплачена відповідачем на банківську картку ОСОБА_1 заробітна плата за лютий 2026 року становила 14 297,40 грн.

Факт виплати зафіксовано у відомостях нарахування коштів № 2602162949 від 16.02.2026 р., № 2602231579 від 23.02.2026 р., № 2602275235 і № 2602273163 від 27.02.2026 р., а також у платіжних інструкціях № 2970027 від 16.02.2026 р., № 3008931 від 23.02.2026 р., № 3034622 і № 3034775 від 27.02.2026 р. та № 3078998 від 09.03.2026 р.

У період з 06.02.2025 р. по 23.02.2026 р. позивач перебувала у трудових відносинах з відповідачем.

За період трудових відносин позивачка скористалася щорічною оплачуваною відпусткою загальною тривалістю 22 календарні дні, зокрема: з 20.10.2025 р. по 03.11.2025 р. - 15 календарних днів (згідно з наказом № 18-в від 17.10.2025 р.); з 23.12.2025 р. по 29.12.2025 р. - 7 календарних днів (згідно з наказом № 19-в від 22.12.2025 р.).

Фактичні обставини справи, викладені вище, сторонами не оспорюються.

Крім того, в судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердила, що отримала від відповідача нараховану їй заробітну плату за грудень 2025 р., січень та лютий 2026 р. у розмірах зазначених в довідці про середню заробітну плату, довідці про відсутність заборгованості вих.№ 01/06.26 від 01.06.2026 р. та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1 565,69 грн.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження встановлення позивачу іншого розміру заробітної плати ніж того, що був передбачений штатним розкладом та зазначений у наданих відповідачем документах.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що при звільненні відповідачем не було виплачено позивачу всі належні при звільненні суми, а саме: не здійснено виплату заборгованості по заробітній платі за період грудень 2025 р., січень, лютий 2026 р. у сумі 20 000,00 грн. та 1500 грн. компенсацію за невикористану відпустку.

В свою чергу представник відповідача вказує, що при звільненні позивачу були виплачені всі належні суми, компенсація за невикористану відпустку (3 дні) у розмірі 1 565,69 грн., згідно відомості нарахування коштів №2602231579 від 23.02.2026 р., а також відповідачем вчасно була нарахована та виплачена заробітна плата ОСОБА_1 за грудень 2025 р. у розмірі 17 225,01 грн., за січень 2026 р. у розмірі 13 209,00 грн., за лютий 2026 р. у розмірі 14 297,40 грнз урахуванням щорічної оплачуваної відпустки

(7 календарних днів) та тимчасової втрати працездатності позивача у період з 03.12.2025 р. по 08.12.2025 р., з 23.12.2025 р. по 29.12.2025 р. (5 окремих листків непрацездатності) та з 26.01.2026 р. по 20.02.2026 р. (6 окремих листків непрацездатності). З огляду на надані відповідачем докази, які підтверджують нарахування та відповідні виплати, які були здійснені відповідачем ОСОБА_1 , відповідач вважає, що виконав свої зобов`язання перед ОСОБА_1 щодо здійснення належних виплат при звільнені у повному обсязі та у відповідності до норм трудового законодавства.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність зазначених позовних вимог, а також заперечень на них, суд виходить з того, що відповідно до частин першої та третьої статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Частина 4 статті 97 КЗпП України визначає, що власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Статтею 47 КЗпП України передбачено обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У частині 1 статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно положень ст.ст. 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача процесуального обов`язку доведення наявності права на отримання відповідних сум (постанова Верховного Суду від 01.09.2021 р. у справі № 757/47711/19-ц).

В свою чергу статтею 2 Закону України «Про оплату праці» визначена структура заробітної плати:

Основна заробітна плата, це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата, це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 була призначена на роботу у Товариство з обмеженою відповідальністю «Ричел» згідно наказу від 05.02.2026 р. № 05/02-к на посаду менеджера з оптової торгівлі з 06.02.2025 р. з посадовим окладом згідно штатного розкладу підприємства. Згідно витребуваних судом документів ухвалою від 15.04.2026 р., довідки про середню заробітну плату (дохід) та довідки про відсутність заборгованості по заробітній платі вих.№01/06/26 від 01.06.2026 р. заробітна плата ОСОБА_1 становила у грудні 2025 р. - 17 225,01 грн., у січні 2026 р. - 13 209,00 грн., у лютому 2026 р. - 14 297,40 грн. Дана заробітна плата є основною та не включає додаткову заробітну плату та інші заохочувальні виплати.

Крім того, судом встановлено, що позивачці було нараховано та виплачена заробітна плату за грудень 2025 р., січень та лютий 2026 р. з урахуванням щорічної оплачуваної відпустки, яка тривала з 23.12.2025 р. по 29.12.2025 р. - 7 календарних днів, згідно наказу № 19-в від 22.12.2025 р. та тимчасової втрати працездатності позивача у період з 03.12.2025 р. по 08.12.2025 р., з 23.12.2025 р. по 29.12.2025 р. (5 окремих листків непрацездатності) та з 26.01.2026 р. по 20.02.2026 р. (6 окремих листків непрацездатності).

Судом встановлено, що вище зазначена заробітна плата була перерахована відповідачем на банківську картку позивачки згідновідомостей нарахування коштів № 2512165484 від 16.012.2025 р., № 2512180045 від 18.12.2025 р., № 2512184076 від 18.12.2025 р., № 2512251617 від 25.12.2025 р., № 2512301564 від 30.12.2025 р. та платіжної інструкції № 2694340 від 16.12.2025 р., платіжної інструкції № 2705373 від 18.12.2025 р., платіжної інструкції № 2705376 від 18.12.2025 р., платіжної інструкції № 2740140 від 25.12.2025 р., платіжної інструкції № 2764346 від 30.12.2025 р., згідно відомостей нарахування коштів № 2601165390 від 16.01.2026 р., № 2602105394 від 10.02.2026 р., платіжної інструкції № 2840284 від 16.01.2026 р. та платіжної інструкції № 2946311 від 10.02.2026 р., згідно відомостей нарахування коштів № 2602162949 від 16.02.2026 р., № 2602231579 від 23.02.2026 р., № 2602275235 від 27.02.2026 р., 2602273163 від 27.02.2026 р., № платіжної інструкції № 2970027 від 16.02.2026 р., платіжної інструкції № 3008931 від 23.02.2026 р., платіжної інструкції № 3034622 від 27.02.2026 р., платіжної інструкції № 3034775 від 27.02.2026 р., платіжної інструкції № 3078998 від 09.03.2026 р. Крім того, про отримання заробітної плати у вище наведених розмірах позивачка підтвердила особисто у судовому засіданні.

Щодо виплати компенсації за невикористану відпустку, суд виходить з наступного, згідно наказу № 18-в від 17.10.2025 р. та наказу № 19-в від 22.12.2025 р. позивачка перебувала у щорічній оплачуваній відпустці двічі: з 20.10.2025 р. по 03.11.2025 р. - 15 календарних днів та з 23.12.2025 р. по 29.12.2025 р. - 7 календарних днів. Це означає, що за час роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Ричел», з 05.02.2025 р. по 23.02.2026 р., позивач скористалась щорічною оплачуваною відпусткою у розмірі 22 календарних дня. Згідно бухгалтерської довідки про розрахунок компенсації за невикористану відпустку при звільненні за період з 06.02.2025 р. по 23.02.2026 р. компенсації підлягали три дні невикористаної відпустки, що становило суму у розмірі 2033,37 грн. включаючи податкові нарахування. Згідно відомості нарахування коштів №2602231579 від 23.02.2026 р. відповідачем було перераховано на банківський рахунок позивача компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1 565,69 грн. Суд бере до уваги пояснення представника відповідача щодо розбіжності між сумою нарахування та розміром виплати суми компенсації за невикористану відпустку, яка пояснюється вирахуванням податкових нарахувань.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку, що відповідач довів відсутність заборгованості по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 за грудень 2025 р., січень та лютий 2026 р. та компенсації за невикористану відпустку. Доказів що підтверджують зворотне позивачем надано не було.

Що стосується виплати всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації, які провадиться в день звільнення, суд дійшов висновку про наступне. З огляду на матеріали справи, відповідач здійснив належні виплати ОСОБА_1 у день звільнення, тобто 23.02.2026 р.

Що стосується виплат по тимчасовій втраті працездатності за листками непрацездатності слід керуватись Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», Порядком видачі (формування) листків непрацездатності в Електронному реєстрі листків непрацездатності затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України17 червня 2021 року № 1234.

Розділом 2 п. 1, 2 Порядку видачі (формування) листків непрацездатності в Електронному реєстрі листків непрацездатності затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України17 червня 2021 року № 1234 (далі - Порядок № 1234), дані медичних висновків про тимчасову непрацездатність (далі - медичний висновок), що внесені до Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров`я, надходять з електронної системи охорони здоров`я. Листок непрацездатності формується в Реєстрі на підставі інформації про медичний висновок (медичні висновки) у разі ідентифікації пацієнта як застрахованої особи в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - РЗО). Сформований листок непрацездатності надсилається страхувальникам, з якими застрахована особа перебуває у трудових відносинах (за основним місцем роботи та за сумісництвом) через кабінет страхувальника на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду України.

Згідно розділу 2 п. 3 Порядку 1234 дати відкриття та закриття листка непрацездатності відповідають датам початку строку дії та закінчення строку дії медичного висновку, на підставі якого сформований цей листок непрацездатності. Листок непрацездатності вважається виданим через сім днів після дати закриття листка непрацездатності та набуває статусу «готовий до сплати (виданий)».

Частиною 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що документи для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності розглядаються не пізніше десяти робочих днів з дня їх надходження, а для призначення допомоги по вагітності та пологах - не пізніше трьох робочих днів з дня їх надходження.

Отже, керуючись наведеним суд приходить до висновку, що при тимчасовій втраті працездатності позивача, у питаннях виплат пов`язаних з тимчасовою втратою працездатності відповідач мав керуватися відомостями щодо електронних листків непрацездатності, що містились в Реєстрі та відповідної відмітки «готовий до сплати». Враховуючи вище зазначене, підставами для здійснення позивачу виплат у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності були наявність в Реєстрі відповідних листів непрацездатності та позначки «готовий до виплати». Допомога по тимчасовій непрацездатності, яка на момент звільнення позивача ще не могла бути призначена через відсутність підтвердженого готового до сплати лікарняного, виплачується після проходження процедури його опрацювання та призначення допомоги. Саме по собі звільнення працівника не припиняє його права на отримання допомоги в зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та повинно бути виплаченим колишньому працівнику після її призначення. Відтак, у цій частині, відповідачем не було порушено ст. 116 КЗпП України.

Наведене в сукупності свідчить про безпідставність вимог позивача про стягнення із відповідача заробітної плата за період грудень 2025 року, січень, лютий 2026 р. у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень, та 1 500 грн. компенсація за невикористану відпустку.

В частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає наступне.

Так, згідно статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення належних при звільненні сум, а відтак відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки ця вимога є похідною від первісної позовної вимоги.

В частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Згідно статті 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Стаття 237-1 КЗпП України визначає, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Висновки які викладені у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 говорять наступне, покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються наявність правопорушення, характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості, відповідно до постанови

Отже, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, щопокладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення належних при звільненні сум та середнього заробітку за час затримки розрахунку, з огляду на відсутність протиправної поведінки в діях відповідача, також немає підстав для задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди, а тому суд відмовляє ОСОБА_1 в задоволенні позову до ТОВ «Ричел» про стягнення заборгованості з заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до статті 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно зі статтями 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, відшкодування збитків та інші способи, встановлені законом або договором.

Поняття та форма судових рішень чітко визначені процесуальним законодавством України (зокрема, Цивільним процесуальним кодексом України). За результатами розгляду справи суд приймає рішення або ухвалу.

Повноваження щодо винесення приписів законом покладено на спеціальні органи державного контролю та нагляду (наприклад, органи Державної служби України з питань праці - Держпраці), які здійснюють перевірки додержання законодавства про працю. Суди загальної юрисдикції не є органами державного контролю у сфері трудових відносин і не наділені повноваженнями виносити приписи суб`єктам господарювання.

Враховуючи викладене, вимога про винесення припису є за своєю суттю неналежним способом захисту порушеного права та заявлена до неналежного суб`єкта повноважень, у зв`язку з чим у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ричел» про стягнення заборгованості по заробітній платі та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні і відшкодування моральної шкоди, винести припис.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.

Суддя: