Рішення № 139053141, 22.06.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 601/317/26

Провадження № 2/761/10678/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді: Пономаренко Н.В

за участю секретаря: Яцишина А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про визнання інформації в кредитній історії недостовірною, зобов`язати товариство вилучити інформацію з кредитної історії та стягнути моральну шкоду, -

встановив:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про захист прав споживачів, відповідно до якої позивач просить суд:

- визнати інформацію в кредитній історії щодо заборгованості за договорами № 18092-03/2024, № 18194-03/2024, № 14995-03/2024, № 2493564, № 10002309357, № 00544-07/2020 - недостовірною;

- зобов`язати ТОВ «Українське бюро кредитних історій» вилучити вищевказану інформацію з кредитної історії позивача та припинити її поширення;

- стягнути з ТОВ «Українське бюро кредитних історій» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» солідарно моральну шкоду у розмірі 100 000 грн., відповідно.

Позовна заява обґрунтована тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» був позивачем справі № 602/277/25 про стягнення з позивача боргу за кредитними договорами. Рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 06.10.2025 у задоволенні позову відмовлено повністю. Суд встановив, що відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» не надав доказів існування боргу та правомірності передачі прав вимоги.

У позовній заяві зазначено, що, не зважаючи на судове рішення, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» продовжує передавати до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» інформацію про нібито діючу заборгованість. На його звернення до БКІ з вимогою вилучити цю інформацію, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відмовляється, посилаючись на підтвердження інформації від Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій».

Позивачем вказано, що через поширення неправдивої інформації його кредитна історія викривлена, що завдало йому суттєвих моральних страждань: стрес, тривога, безсоння, неможливість отримати кредит на звичайних умовах, шкода діловій репутації. Його права як споживача та суб`єкта кредитної історії грубо порушені. Відповідачі діють недобросовісно та свідомо: відповідач -2 подає завідомо неправдиві відомості після поразки в суді, а відповідач -1 ігнорує офіційне судове рішення, віддаючи перевагу непідтвердженим твердженням комерційної структури.

У зв`язку із викладеним, позивач просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою судді Кременецького районного суду Тернопільської області від 09 лютого 2026 року матеріали цивільної справи № 601/317/26 (провадження № 2/601/416/26) за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Українське бюро кредитних історій» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про захист прав споживачів, - направлено до Шевченківського районного суду міста Києва за підсудністю.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 20 березня 2026 року у даній справі апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Ухвалу Кременецького районного суду Тернопільської області від 09 лютого 2026 року залишено без змін.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.05.2026 року було відкрито провадження у цивільній справі за вказаним позовом, розгляд цивільної справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04.05.2026 заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовною ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про визнання інформації в кредитній історії недостовірною, зобов`язати товариство вилучити інформацію з кредитної історії та стягнути моральну шкоду, - повернуто заявнику.

27.05.2026 до суду надійшов відзив ТОВ Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів»» на позовну заяву у якій відповідач провив суд позовні вимоги ОСОБА_1 залишти без задоволення. В обґрунтуванні відзиву вказано, що, оскільки відвома у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитними договорами не може означити відсутність кредитного договору його недійсність чи неукладення, позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «УБКІ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню. Окрім того, у відзиві зазначено, що оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач у позовній заяві, як на підстави для задоволення позовних вимог - є не обґрунтовані, недоведені, суперечать умовам укладених правочинів, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій викладених в постановах ВСУ, а отже є такими, що не підлягають задоволенню та не повинні братися судом до уваги.

27.05.2026 до суду через систему «Електронний суд» надійшла відповідь позивача на відзив ТОВ «ФК «ЄАПБ» у якому позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсяг. В обґрунтування відповіді на відзив вказано, що факт відсутності доведеного боргу є встановленим і не потребує повторного доказування, інформація, що міститься в кредитній історії позивача, є недостовірною саме тому, що сам факт існування заборгованості не доведено в судовому порядку. Позивачем вказано, що до позовної заяви додано лист Державного центру зайнятості (Дія) від 29.12.2025, яким позивачу, ветерану війни, відмовлено у наданні гранту, підставою відмови зазначено: «прострочені кредити» та «негативна ділова репутація» - тобто саме та інформація, яку поширюють відповідачі, Вина відповідачів підтверджується тим, що вони продовжують поширювати недостовірну інформацію після набрання законної сили рішенням Лановецького суду, яким встановлено недоведеність боргу.

Позивач в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, до суду подав заяву у якій просив провести розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, у поданому до суду відзиві просив провести розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Відповідач Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», явку свого представника в судове засідання не забезпечив, про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Частиною першою статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша - четверта статті 12 ЦПК України).

Судом встановлено, що рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2025 у справі № 602/277/25 в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитними договорами - відмовлено.

Вказаним рішенням Лановецького районного суду Тернопільської області від 06 жовтня 2025 у справі № 602/277/25 встановлено наступні обставин.

ТОВ «Аванс кредит» та ОСОБА_1 11 березня 2024 уклали договір про надання фінансового кредиту № 18092-03/2024, відповідно до умов якого товариство надає споживачу кредит у розмірі 5100.00 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування (п.1.1).

Крім того, 11 березня 2024 року ТОВ «Аванс кредит» та ОСОБА_1 уклали договір про надання фінансового кредиту № 18194-03/2024, відповідно до умов якого товариство надає споживачу кредит у розмірі 3800 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування (п.1.1).

Крім того, 12 березня 2024 року ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 уклали договір про надання фінансового кредиту № 14995-03/2024, відповідно до умов якого товариство надає споживачу кредит у розмірі 3000 гривень на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування (п.1.1).

Крім того, 13 березня 2023 року ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 уклали договір Позики №2493564.

Крім того, судом встановлено, що 08 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 10002309357

Встановлено, що Відповідачем в електронній формі укладалися договори кредиту (позики), шляхом підписання їх електронним цифровим підписом.

Оцінивши всі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факту виплати ним грошових коштів, зокрема первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», виписки з особових рахунків клієнта, доказів видачі відповідачу банківської картки, відкриття відповідного рахунку, виписки по рахунку відповідача, з якої можна було б встановити рух коштів по рахунку, наявність або відсутність у нього заборгованості.

Щодо наданих розрахунків заборгованості, які надано на підтвердження суми боргу, то такого розрахунку недостатньо для висновку щодо отримання відповідачем кредитних коштів та порушення останнім обов`язку щодо їх повернення. Відповідний розрахунок заборгованості є одностороннім документом позивача, сам по собі не є належним доказом з огляду на вимоги частини першої статті 77 ЦПК України, не містить посилань на картковий чи інший банківський рахунок, яким користувався відповідач.

Крім того, позивачем до позовної заяви у повному обсязі не долучено договорів факторингу №20062024 від 20 червня 2024 року, №20082024 від 20 серпня 2024 року, №24062024 від 24 червня 2024 року, №14/06/21 від 14 червня 2021 року, №11052021 від 11 травня 2021 року, №21052021 від 21 травня 2021 року. Зокрема, позивачем долучено тексти договорів факторингу кожен з яких долучений не в повній мірі та не містить усіх розділів договору. Водночас, суд зауважує, що копії Витягів з реєстру боржників до договорів факторингу: №20062024 від 20 червня 2024 року, №20082024 від 20 серпня 2024 року, №24062024 від 24 червня 2024 року, №14/06/21 від 14 червня 2021 року, №11052021 від 11 травня 2021 року, №21052021 від 21 травня 2021 року виготовлені таким чином, що не містять підписів відповідальних осіб ні Клієнта, ні Фактора. Тому достовірність вказаних Витягів як доказу в справі викликає очевидні сумніви. Відтак встановити, коли та на підставі чого у ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» виникло право грошової вимоги до відповідача за кредитними договорами та чи на момент укладення договорів факторингу первинні банки мали право на відступлення такої вимоги, належними та допустимими доказами під час розгляду справи не представляється можливим.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, вказані вище обставини не підлягають доказуванню при розгляді вказаної справи.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що, не зважаючи на судове рішення, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» продовжує передавати до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій» інформацію про нібито діючу заборгованість та відповідно просить суд визнати інформацію в кредитній історії щодо заборгованості за договорами № 18092-03/2024, № 18194-03/2024, № 14995-03/2024, № 2493564, № 10002309357, № 00544-07/2020 - недостовірною та зобов`язати ТОВ «Українське бюро кредитних історій» вилучити вищевказану інформацію з кредитної історії позивача та припинити її поширення.

Разом з тим, позивачем до позовної заяви не долучено та матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження наявності кредитної історії із даними щодо позивача по договорам про які зазначено у позовних вимогах.

Як вбачається з листа ТОВ «Українське бюро кредитних історій» від 30.12.2025 вих. № 4570, що згідно з п.6 Закону було зроблено запит користувачу: ТОВ ФК Європейська агенція з повернення боргів, з метою підтвердження факту відсутності заборгованості за договорами на підставі Лановецького районного суду Тернопільської області по справі № 602/277/25 від 06.10.2025р. ТОВ ФК Європейська агенція з повернення боргів підтвердили інформацію, що позивач є клієнтом їх організації, а також те, що договори діючі, заборгованість наявна. Коригування за договорами проведене не було, т. я. на запит до ТОВ ФК Європейська агенція з повернення боргів нам була дана відповідь, що інформація передана за даними договорами коректна, і виправленню не підлягає. За деталями по кредитним угодам, рекомендовано звертатись до кредитора безпосередньо.

Окрім того, листом Національного банку України №14-0006/6018 від 22.01.2026 вказано, з метою детального та об`єктивного розгляду скарги ОСОБА_1 . Національним банком був надісланий запит до ТОВ «УКРАЇНСЬКЕ БЮРО КРЕДИТНИХ ІСТОРІЙ» (далі - Бюро). У відповідь на запит Бюро повідомило, що позивач звертався 21.11.2025 до Бюро на електронну пошту support@ubki.ua, стосовно заборгованості за шістьма кредитними договорами, кредитором за якими є ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - Товариство). Бюро зауважує, що у зверненні позивачем стверджено, що інформація за договорами є некоректною, заборгованості немає. У якості підтвердження була надана постанова Лановецького районного суду, справа № 602/277/256. В даному випадку Бюро не є стороною справи та в рішенні суду немає вказівок щодо дій стосовно самої кредитної угоди, тим більше відсутні доручення безпосередньо Бюро на коригування даних у кредитній історії. 23.11.2025 Бюро направило запит користувачу Товариству та позначило позивачу кредитну історію як таку, що оскаржується. 24.11.2025 Товариство надало відповідь та підтвердило інформацію, що заперечується. Відповідь Товариства: 11.05.2021 між Товариством та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТ ФІНАНС», було укладено Договір факторингу, відповідно до умов якого Товариство набуло права грошової вимоги до позивача за Договором від 08.09.2020. 21.05.2021 між Товариством та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМАНІЯ «ІНВЕСТРУМ», було укладено Договір факторингу відповідно до умов якого Товариство набуло права грошової вимоги до Вас за Договором від 07.07.2020. 20.06.2024 між Товариством та ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» було укладено Договір факторингу відповідно до умов якого Товариство набуло права грошової вимоги до ОСОБА_2 за Договором від 11.03.2024. 24.06.2024 між Товариством та ТОВ "СТАР ФАЙНЕНС ГРУП", було укладено Договір факторингу відповідно до умов якого Товариство набуло права грошової вимоги до позивача за Договором від 12.03.2024. 14.06.2021 між Товариством та ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНТСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» було укладено Договір факторингу відповідно до умов якого Товариство набуло права грошової вимоги до позивача за Договором від 13.03.2024. 20.08.2024 між Товариством та ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» було укладено Договір факторингу відповідно до умов Товариство набуло права грошової вимоги до позивача за Договором від 11.03.2024. Повідомлено, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором перед Товариством не погашена.

У листі Національним банком України зазначено, що не наділений повноваженнями щодо представництва фізичних осіб у межах договірних відносин з небанківськими фінансовими установами, здійснення впливу на небанківські фінансові установами з метою вчинення певних дій на користь їх клієнтів, здійснення перерахунку заборгованості за кредитними договорами, а також вирішення спорів, що виникають під час договірних відносин між небанківськими фінансовими установами та їх клієнтами. Враховуючи вищевказане зазначаємо, що положення статті 55 Конституції України та статей 15, 16 Цивільного кодексу України, визначають порядок вирішення спорів, закріплюють право осіб на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та інтересів.

Правові та організаційні засади формування і ведення кредитних історій, права суб`єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, вимоги до захисту інформації, що складає кредитну історію, порядок утворення, діяльності та ліквідації бюро кредитних історій визначені Законом України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» (далі - Закон).

У статті 3 Закону України «Про організацію формування та обіг кредитних історій» визначено, що: бюро кредитних історій (далі - Бюро) - юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію; ведення кредитної історії - діяльність Бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію; кредитна історія - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов`язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону; користувач Бюро (далі - користувач) - юридична або фізична особа - суб`єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до договору надає і має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію; кредитний правочин - правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов`язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів користувачу протягом певного часу в майбутньому (у тому числі договір страхування); суб`єкт кредитної історії - будь-яка юридична або фізична особа, яка уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія.

Частиною першою статті 5 Закону України «Про організацію формування та обіг кредитних історій» передбачено, що джерелами формування кредитних історій зокрема є відомості, що надаються користувачем до Бюро за письмовою згодою суб`єкта кредитної історії відповідно до цього Закону.

Згідно із частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про організацію формування та обіг кредитних історій» інформація для формування кредитної історії надається користувачем до Бюро лише в разі наявності письмової згоди юридичної або фізичної особи, яка уклала кредитний правочин з користувачем. Користувач у разі укладення кредитного правочину та отримання письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації щодо нього надає до Бюро інформацію про себе, що ідентифікує його як користувача; про суб`єкта кредитної історії, яка визначена пунктами 1, 2 частини першої статті 7 цього Закону.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій», бюро вилучає з кредитної історії: 1) інформацію, яка передбачена пунктом 2 частини першої статті 7, у разі відсутності кредитного правочину, договору або визнання їх недійсними; 2) всю інформацію, що міститься у кредитній історії, у разі відсутності письмової згоди суб`єкта кредитної історії на збір, зберігання, використання та поширення через Бюро інформації про нього; 3) інформацію, яка передбачена пунктами 2-4 частини першої статті 7, у разі закінчення терміну зберігання інформації в кредитній історії.

Бюро має право за участю користувача здійснювати звірення інформації, яка була надана цим користувачем для формування кредитної історії, та вносити до неї зміни на умовах і в порядку, передбачених цим Законом та договором.

Таким чином, дослідивши всі матеріали справи та надавши оцінку всім доказам в їх сукупності, судом встановлено, що позивачем не надано суду будь-яких доказів, які б підтвердили настання підстав передбачених частиною першою статті 10 Закону України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» для вилучення інформації, що складає кредитну історію.

Бюро зберігає інформацію протягом десятирічного терміну з моменту припинення кредитного правочину.

У відповідності до положень пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року №9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. У разі якщо сторони згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Однак ТОВ «ФК» ЄАПБ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договорами та звернулося до суду з позовними вимогами щодо стягнення заборгованості, тому посилання позивача на відстуність кредитного правочину є недоведеним та необґрунтованим.

У Постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №619/598/21 зазначено, що визнання оспорюваного кредитного договору недійсним буде достатнім та ефективним для захисту порушених прав, оскільки відповідно до п.1 ч.1 ст. 10 ЗУ «Про організацію формування та обігу кредитних історій» визнання кредитного договору недійним є підставою для його вилучення з кредитної історії.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, оскільки, відмова у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитними договорами не може означити відсутність кредитного договору, його недійсність чи не укладання.

Також Закон України «Про організацію формування та обігу кредитних історій» не передбачає вилучення Бюро з кредитної історії інформації у зв`язку із стягнення заборгованості за кредитним правочинам у судовому або позасудовому порядку.

Згідно із частинами першою, третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).

Судом встановлено, що на момент розгляду цієї справи не встановлено факту відсутності кредитного договору, договір не визнано недійсним у судовому порядку, не встановлений факт відсутності письмової згоди позивача на використання та розповсюдження інформації щодо нього, тому не має і підстав для спростування та вилучення такої інформації з кредитної історії.

Враховуючи встановлені при розгляді справи обставини, в задоволенні позову в частині позовних вимог про визнання інформації в кредитній історії щодо заборгованості за договорами № 18092-03/2024, № 18194-03/2024, № 14995-03/2024, № 2493564, № 10002309357, № 00544-07/2020 - недостовірною та зобов`язання ТОВ «Українське бюро кредитних історій» вилучити вищевказану інформацію з кредитної історії позивача та припинити її поширення, слід відмовити з наведених вище підстав.

Щодо вимог позовної заяви про стягнення з відповідачів моральної шкоди, суд також прийшов до висновку про відмову у їх задоволенні, виходячи із наступного.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Положеннями ч.ч.1-3 ст. 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Пунктами 3 та 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31 березня 1995 року передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як передбачено ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Шкода є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності. Під шкодою розуміють зменшення або втрату (загибель) певного особистого чи майнового блага. Залежно від об`єкта правопорушення розрізняють майнову або немайнову (моральну) шкоду.

Отже, підставами для всіх випадків відшкодування шкоди, є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка заподіювана шкоди; 3) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювана; 4) вина заподіювана шкоди.

Перераховані підстави визнаються загальними, оскільки їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом.

В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки відповідача та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою полягає у тому, що наслідки у вигляді шкоди настають лише в результаті неправомірної поведінки відповідача. Таким чином, позивач повинен довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 199/1478/17, від 20.01.2021 у справі № 686/27885/19.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд вважає, що позивач не довів належними і допустимими доказами факт завдання йому моральної шкоди відповідачами, причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідачів та настанням тих негативних наслідків, про які вказує позивач.

Всупереч вищенаведених положень законодавства, позивачем не доведено жодними належними та допустимими доказами як заподіяння йому моральної шкоди та протиправності дій відповідачів, так і наявності причинного зв`язку між шкодою заподіяною позивачу і протиправним діянням відповідачів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв`язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору, при цьому інші доводи сторін, викладені в їх заявах по суті, не впливають на вищевказані висновки суду.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, з огляду на предмет та підстави позову, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

При цьому, відповідно до правил ст. 141 ЦПК України, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, в даному випадку, судові витрати по сплаті судового збору компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 317, 391 ЦК України, ст.ст. 10,11, 12, 13, 48, 51, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд, -

вирішив:

в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське бюро кредитних історій», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про визнання інформації в кредитній історії недостовірною, зобов`язати товариство вилучити інформацію з кредитної історії та стягнути моральну шкоду, - відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17.07.2026.

Суддя: