Рішення № 139051838, 27.07.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" липня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1719/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Юрченко В.С.

секретар судового засідання: Трофименко С.В.

за участю представників учасників процесу:

позивача: Красноперов Сергій Георгійович (в режимі відеоконференції),

відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Харківської області в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Фермерського господарства «Діана-2006» (Україна, 64651, Харківська область, Лозівський район, с. Миколаївка (Шатівська с/рада) (з), вулиця Садова, будинок 56, ЄДРПОУ 34173728),

до Лозівської міської ради Харківської області (Україна, 64602, Харківська область, місто Лозова, вулиця Ярослава Мудрого, будинок 1, ЄДРПОУ 06716633),

про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна,-

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Харківської області, через систему «Електронний Суд», надійшов позов Фермерського господарства «Діана-2006» до Лозівської міської ради Харківської області про визнання дійсним договору купівлі-продажу автотракторного боксу, складу запасних частин та будівлі конюшні, який укладений 20.02.2007 між Сільськогосподарським виробничим кооперативом «НИВА» та Фермерським господарством «ДІАНА-2006» без подальшого нотаріального посвідчення, та визнання за Фермерським господарством «ДІАНА-2006» права власності на майно, а саме автотракторний бокс, склад запасних частин та будівлю конюшні, що знаходиться за адресою: Харківська область, Лозівський район (Шатівська с/рада), с. Миколаївка, за межами населеного пункту.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 20.02.2007 між сільськогосподарським виробничим кооперативом «НИВА» та Фермерським господарством «ДІАНА-2006» був укладений договір купівлі-продажу автотракторного боксу, складу запасних частин та будівлі конюшні. Місце знаходження майна визначено за адресою: Харківська область, Лозівський район, Шатівська сільська рада, с. Миколаївка. Вартість майна на момент укладання договору складала 16500,00 грн.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №1 від 20.02.2007 р. ФГ «Діана 2006» сплатили СВК «Нива» кошти у сумі 16500,00 грн за договором купівлі-продажу від 20.02.2007. Крім того, позивач стверджує у позові, що відповідно до накладної №1 від 20.02.2007 р. СВК «Нива» на підставі договору купівлі-продажу від 20.02.2007 передали до ФГ «Діана 2006» майно, визначене договором, а саме: автотракторний бокс, склад запасних частин та будівлю конюшні, на загальну суму 16500,00 грн.

В той же час, позивач у позові зазначає, що після укладення договору купівлі-продажу від 20.02.2007, він звертався до керівника СВК «Нива» з пропозицією нотаріально посвідчити укладений між сторонами договір або іншим способом привести його у відповідність до вимог чинного законодавства, однак відповідні дії вчинені не були, у зв`язку з чим зазначене питання залишилося неврегульованим.

Також, у позові позивач зазначає, що постановою Господарського суду Харківської області від 27.10.2008 по справі № Б-48/62-07 СВК «Нива» було ліквідовано. До матеріалів позовної заяви, позивач представи Виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, у відповідності до якої, 05.11.2008, було зареєстровано припинення юридичної особи у зв`язку з визнанням її банкрутом згідно рішення Господарського суду Харківської області від 27.10.2008 по справі №Б-48/62-07.

Як на тому наполягає позивач, 04.05.2026, його представником адвокатом Красноперовим С.Г. було подано адвокатський запит вих.№104 від 04.05.2026 до архівного відділу Лозівської районної військової адміністрації Харківської області з проханням надати інформацію, чи обліковуються в архівному відділі Лозівської районної військової адміністрації Харківської області документи щодо СВК «Нива», чи передавалось майно (автотракторний бокс, склад запасних частин, будівля конюшні) СВК «Нива» як правонаступнику, чи передавався до архіву договір купівлі-продажу автотракторного боксу, складу запасних частин, будівлі конюшні, укладений 20.02.2007 року між СВК «Нива» та ФГ «Діана 2006», а також надати інформацію щодо правонаступника СВК «Нива».

У відповідь на адвокатський запит, 05.05.2026, архівний відділ Лозівської РВА Харківської області сформував лист №01-41/33, яким повідомив, що документи СВК «Нива» на постійне зберігання до архівного відділу не передавались, інформацією про правонаступника СВК «Нива» та чи передавалось йому майно архівний відділ не володіє.

У підсумку, позивач зазначає у позові, що він не може зареєструвати право власності на майно, а саме автотракторний бокс, склад запасних частин та будівлю конюшні, оскільки продавця, юридичну особу СВК «Нива», було визнано банкротом, юридична особа припинена, а ліквідаційна процедура завершена, що унеможливлює будь-які дії щодо нотаріального посвідчення договору, у тому числі через представника або правонаступника.

В той же час, позивач у позові зазначає, що згідно повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність від 26.03.2019, яке опрацьовано Головним управлінням ДФС у Харківській області, Лозівського управління, Лозівської ДПІ (м. Лозова), у відповідності до квитанції № 2 від 26.03.2019, на балансі підприємства, в якості об`єктів оподаткування, зараховано автотракторний бокс, склад запасних частин та будівлю конюшні, визначені у п.6 повідомлення.

Позивач у позовній заяві також стверджує, що керівником Фермерського господарсва "Діана-2006" Сенько Михайлом Михайловичем, регулярно, в добровільному порядку, сплачується земельний податок за землю, на якій знаходиться спірне майно, згідно податкових повідомлень-рішень від 27.10.2021, від 14.06.2024, від 26.06.2025 за 2021, за 2023, за 2024, за 2025 роки, що підтверджується квитанціями до платіжної інструкції від 28.10.2025 на суму 3 462,33 грн, 10.01.2026 на суму 2 732,02 грн, 10.01.2026 на суму 770,28 грн, 10.01.2026 на суму 3 462,33 грн.

Крім того, позивач зазначає, що 26.01.2026 ФГ «Діана 2006» виготовили технічні паспорти: №ТІ01:4691- 1803-3179-5685 на будівлю конюшні, загальною площею 333,3 м2, №ТІ01:4687-9381- 9352-3737 на автотракторний бокс, загальною площею 439,4 м2, №ТІ01:4690-4382- 2520-0857 на склад запасних частин, загальною площею 354 м2.

Позивач зазначає, що у березні 2026 року, ФГ «Діана 2006» звернулось до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області Калинченко Вікторії Вікторівни з метою проведення реєстраційних дій права власності на автотракторний бокс, склад запасних частин та будівлю конюшні та внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Проте, 23.03.2026 державний реєстратор прийняв рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій №83897728 на будівлю конюшні, № 83897606 на автотракторний бокс та № 83897819 на склад запасних частин, оскільки подані документи не відповідають вимогам, встановленим законодавством, та не дають змоги встановити набуття, зміну чи припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: для проведення державної реєстрації права власності на майно заявник подав договір купівлі-продажу від 20.02.2007, укладений між СВК «Нива» та ФГ «Діана 2006», який не був нотаріально посвідчений, що суперечить ст.657 ЦК України; в поданих заявником документах відсутня адреса нерухомого майна, а отже не виконані вимоги статті 26 з прим.

Позивач вважає, що без відповідного судового рішення він позбавлений можливості реалізувати своє право та здійснити державну реєстрацію нерухомого майна, у зв`язку з чим звернувся із позовом до суду.

Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026, справу № 922/1719/26 передано на розгляд судді Юрченко В.С.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 19.05.2026, відкрито провадження у справі № 922/1719/26, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче засідання у справі на 08.06.2026.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформленні окремого процесуального документа від 08.06.2026, суд на підставі п. 1 ч. 2 ст. 183 ГПК України, постановив ухвалу в судовому засіданні без оформлення окремого документа про відкладення підготовчого засідання на 22.06.2026.

08.06.2026, суд, в порядку ст. 120-121 ГПК України, повідомив Лозівську міську раду Харківської області, як учасника у справі № 922/1719/26, що підготовче засідання у справі відбудеться 22.06.2026.

Після судового засідання, 08.06.2026, через систему «Електронний Суд», від відповідача надійшла заява (вх. № 13854) про розгляд справи без участі представника Лозівської міської ради Харківської області.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформлення окремого процесуального документа від 22.06.2026, закрито підготовче провадження у справі та призначено справу для розгляду по суті на 06.07.2026.

22.06.2026, суд, в порядку ст. 120-121 ГПК України, повідомив Лозівську міську раду Харківської області, як учасника у справі № 922/1719/26, що розгляд справи по суті відбудеться 06.07.2026.

Ухвалою суду, яка постановлена без оформлення окремого процесуального документа від 06.07.2026, на підставі ч. 2 ст. 216 ГПК України, відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 27.07.2026.

06.07.2026, суд, в порядку ст. 120-121 ГПК України, повідомив Лозівську міську раду Харківської області, як учасника у справі № 922/1719/26, що розгляд справи по суті відбудеться 27.07.2026.

Позивач в судове засідання по розгляду справи по суті 27.07.2026 з`явився, просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судове засідання по розгляду справи по суті 27.07.2026 не з`явився, у відповідності до наявної в матеріалах справи заяви (вх. № 13854 від 08.06.2026), просив суд розглядати справу без його участі.

Відповідно до вимог статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 237 ЦК України визначається поняття та підстави представництва, відповідно до частин 1, 3 якої, представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Водночас, відповідно до частин 1, 2 статті 56 ГПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.

В силу наведених законодавчих положень, сторона у справі не позбавлена права особисто брати участь у судовому процесі або мати декілька представників з метою забезпечення представництва своїх інтересів у судовому засіданні. При цьому приймати участь в судовому засіданні безпосередньо в приміщенні суду або в режимі відеоконференції.

Разом з тим, суд приймає до уваги, що відповідно до положень пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004, та інші).

Відповідно до статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Враховуючи, що участь в судовому засіданні є правом учасників справи відповідно до статті 42 ГПК України, а явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася, суд вважає, що неявка представника відповідача, в призначене судове засідання, не перешкоджає, розгляду справи по суті.

На підставі частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує практику ЄСПЛ як джерело права, зокрема, у справі «Осіпов проти України», де Суд нагадав, що стаття 6 Конвенції гарантує не право бути особисто присутнім у судовому засіданні під час розгляду цивільної справи, а більш загальне право ефективно представляти свою справу в суді та на рівність у користуванні правами з протилежною стороною, передбаченими принципом рівності сторін. Суд повинен лише встановити, чи було надано заявнику, стороні цивільного провадження, розумну можливість ознайомитися з наданими іншою стороною зауваженнями або доказами та прокоментувати їх, а також представити свою справу в умовах, що не ставлять його в явно гірше становище vis-а-vis його опонента (там само). З точки зору Конвенції заявник не має доводити, що його відсутність у судовому засіданні справді підірвала справедливість провадження або вплинула на його результат, оскільки така вимога позбавила б змісту гарантії статті 6 Конвенції.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

В той же час, відповідач правом на формування заперечень з приводу доводів викладених у позовній заяві також не скористався, про рух справи (зокрема, про відкриття провадження у справі) повідомлявся у відповідності до норм чинного процесуального законодавства. В матеріалах справи міститься сформована довідка про доставку 19.05.2026 о (об) 17:52 Лозівській міській раді Харківської області в електронному вигляді ухвали Господарського суду Харківської області від 19.05.2026 по справі № 922/1719/26 про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Виходячи з того, що відповідачу надано достатньо часу для формування відзиву на позовну заяву, втім він не скористався цим правом, суд вважає за можливе розглянути спір за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин.

У судовому засіданні, 27.07.2026, судом оголошено скорочений текст (вступну та резолютивну частини) рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як свідчать матеріали справи, 20.02.2007 між Сільськогосподарським виробничим кооперативом «НИВА» (далі за текстом СВК «Нива»/Продавець) та Фермерським господарством «ДІАНА-2006» (далі за текстом ФГ «Діана 2006»/Позивач/Покупець) укладений договір купівлі-продажу (далі за текстом - договір), за умовами якого провавець - СВК "Нива" продало, а Покупець - ФГ "Діана-2006" купило автотракторний бокс, склад запасних частин та будівлі конюшні. Місце знаходження майна: Харківська область, Лозівський район, Шатівська сільська рада, с. Миколаївка.

У відповідності до пункту 1.1. договору, вартість майна на момент укладання договору складає 16 500,00 грн. Розрахунок за придбане майно покупець здійснює в наступному порядку: 100% від вартості майна в розмірі 16 500,00 грн на розрахунковий рахунок або вноситься в касу Продавця.

Згідно пункту 3 договору, покупець зобов`язується здійснити сплату за майно на розрахунковий рахунок або в касу продавця на протязі 3 (трьох) днів з дати укладання цього договору.

За пунктом 4 договору, право володіння, користування та розпорядження придбаним майном виникає тільки після повної його сплати покупцем продавцю. Передача майна здійснюється протягом 10 (десяти) днів з дня повної сплати за майно.

Сторони у пункті 10 договору, визначили, що договір вступає в силу після його підписання сторонами.

Згідно квитанції до прибуткового касового ордеру №1 від 20.02.2007 ФГ «Діана 2006» сплатили СВК «Нива» кошти у сумі 16 500,00 грн за договором купівлі-продажу від 20.02.2007.

В матеріалах справи міститься накладна № 1 від 20.02.2007, яка сформована щодо ФГ «Діана 2006» на підставі договору купівлі-продажу від 20.02.2007, та має наступне найменування товару: автотракторний бокс 1 шт, склад запасних частин 1 шт та будівля конюшні 1 шт на загальну суму 16 500,00 грн.

В матеріалах справи міститься Виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осібпідприємців та громадських формувань щодо сільськогосподарського виробничого кооперативу «НИВА», згідно якої 05.11.2008 було зареєстровано припинення юридичної особи, у зв`язку з визнанням її банкрутом згідно рішення Господарського суду Харківської області від 27.10.2008 по справі №Б-48/62-07.

Згідно повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність від 26.03.2019, на балансі підприємства-позивача, в якості об`єктів оподаткування були зараховані автотракторний бокс, склад запасних частин та будівлю конюшні.

Вказане повідомлення позивача про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність від 26.03.2019, було доставлено і опрацьовано Головним управлінням ДФС у Харківській області, Лозівського управління, Лозівської ДПІ (м. Лозова), про що міститься в матеріалах справи квитанція №2 від 26.03.2019.

В матеріалах справи містяться виготовлені 26.01.2026 ФГ «Діана 2006» технічні паспорти: №ТІ01:4691- 1803-3179-5685 на будівлю конюшні, загальною площею 333,3 м2, №ТІ01:4687-9381- 9352-3737 на автотракторний бокс, загальною площею 439,4 м2, №ТІ01:4690-4382- 2520-0857 на склад запасних частин, загальною площею 354 м2.

13.01.2026, на адресу Головного управління ДПС у Харківській області, адвокатом Красноперовим Сергієм Георгієвичем сформовано адвокатський запит вих. № 004 щодо надання відомостей за яку земельну ділянку, під якими спорудами, та з якої площі, Сенько Михайло Михайлович, сплачує земельний податок з фізичних осіб.

У відповідь на адвокатський запит вих.№004 від 13.01.2026 від Головного управління Державної податкової служби у Харківській області сформований лист №2494/6/20-40-24-16-19 від 16.01.2026, у відповідності до якого вказано, що громадянин ОСОБА_1 має у власності земельну ділянку площею 0,1595 га без кадастрового номера, з цільовим призначенням (2100) «інші» та земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які знаходяться на території Шатівського старостинського округу Лозівської територіальної громади Харківської області.

У березні 2026 року ФГ «Діана 2006» звернулось до державного реєстратора прав на нерухоме майно виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області Калинченко Вікторії Вікторівни з метою проведення реєстраційних дій права власності на автотракторний бокс, склад запасних частин та будівлю конюшні та внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Проте, 23.03.2026, державний реєстратор прав на нерухоме майно виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області Калинченко Вікторії Вікторівни прийняв рішення про відмову у проведенні реєстраційних дій №83897728 на будівлю конюшні, №83897606 на автотракторний бокс та №83897819 на склад запасних частин. Підстава для відмови у проведені реєстраційних дій, державний реєстратор обумовлена тим, що подані документи не відповідають вимогам, встановленим Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме:

1) заявником для проведеня державної реєстрації права власності на склад запасних частин (Харківська обл., Лозівський р., тг Лозівська, с. Миколаївка (Шатівська с/р)) подано Договір купівлі-продажу від 20.02.2007, укладеного між СВК «НИВА» та ФГ «ДІАНА-2006», який не був нотаріально посвідчений, що суперечить ст. 657 Цивільного Кодексу України;

2) в поданих заявником документах відсутня адреса нерухомого майна, а отже не виконані вимоги статті 26 з прим. 3 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 № 3038-VI стосовно присвоєння об`єкту нерухомості адреси. А також державним реєстратором встановлено, що в поданих документах заявника відсутній документ що підтверджує присвоєння закінченому будівництвом об`єкту адреси, інформація про яку отримується державним реєстратором з Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва.

Позивач вважає, що він фактично є володільцем та користувачем майна, однак через відсутність державної реєстрації, створюється ризик втручання у його право мирного володіння майном, у тому числі з боку органу місцевого самоврядування.

Відповідачем у даній справі позивачем визначено Лозівську міську раду Харківської області як суб`єкта, уповноваженого здійснювати державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, а також представляти інтереси територіальної громади щодо майна, розташованого на відповідній території.

А оскільки, державним реєстратором, який діє від імені Лозівської міської ради Харківської області, було прийнято рішення про відмову у державній реєстрації права власності позивача на спірне нерухоме майно, що свідчить про невизнання такого права.

На думку позивача, відмова у державній реєстрації державним реєстратором прав на нерухоме майно виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області Калинченко Вікторії Вікторівни щодо будівлі конюшні, автотракторного боксу та складу запасних частин, фактично свідчить про наявність спору щодо права власності позивача на спірне майно, оскільки без відповідного судового рішення позивач позбавлений можливості реалізувати своє право та здійснити державну реєстрацію.

Відповідач не скористався правом на формування заперечень стосовно доводів, викладених у позові.

Суд зазначає, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України Про судоустрій і статус суддів кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Враховуючи положення статей 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів і заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу по суті.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Предметом доказування у справі, відповідно до частини 2 статті 76 Господарського процесуального кодексу України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд самостійно оцінює докази, надані сторонами у справі, у їх сукупності, керуючись принципом вірогідності, передбаченим статтею 79 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з цією статтею, наявність обставин, на які посилається сторона, вважається доведеною, якщо докази, надані на їх підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на їх спростування. Питання про вірогідність доказів суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання, враховуючи всі обставини справи.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі №904/7841/21).

Предметом спору у цій справі є вимога позивача про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - автотракторного боксу, складу запасних частин та будівлі конюшні, який укладений 20.02.2007 між Сільськогосподарським виробничим кооперативом «НИВА» та Фермерським господарством «ДІАНА-2006» без подальшого нотаріального посвідчення, та визнання за Фермерським господарством «ДІАНА-2006» права власності на майно, а саме автотракторний бокс, склад запасних частин та будівлю конюшні, що знаходиться за адресою: Харківська область, Лозівський район (Шатівська с/рада), с. Миколаївка, за межами населеного пункту, а предметом доказування у справі, відповідно, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Звертаючись до суду, позивач самостійно обирає спосіб захисту, передбачений частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України, статтею 20 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини другої статті 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Обраний спосіб захисту має вирішувати питання про захист порушеного права та охоронюваного законом інтересу учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли на шляху здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

Судовий захист порушеного права позивача може бути здійснений лише в разі звернення з позовом до особи, яка це право порушує, не визнає або оспорює; тобто саме особа, що порушує право, яке підлягає захисту, має бути відповідачем у такій справі; і задоволенню підлягає лише той позов, що заявлений до особи, яка порушує відповідне право.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, яке охороняється законом.

Відповідно до цієї норми правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Позов про визнання права власності - це позадоговірна вимога власника майна про констатацію перед третіми особами факту приналежності позивачу права власності на майно.

Підставою позову є обставини, що підтверджують наявність у позивача права власності. Необхідною умовою захисту права власності шляхом його визнання є підтвердження позивачем своїх прав на майно.

Право власності набувається на підставах не заборонених законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред"явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом зазначених норм вбачається, що порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Як встановлено судом, позивач звернувся до суду у зв"язку з відмовою державного реєстратора виконавчого комітету Лозівської міської ради Харківської області Калинченко Вікторії Вікторівни, у вчиненні реєстраційної дії щодо реєстрації за позивачем права власності на нерухоме майно, однак, це не є юридичним фактом, який свідчить про невизнання права власності на нерухоме майно за позивачем. Державна реєстрація права власності є лише реєстраційною дією, яка завершує перехід права власності (право власності на об`єкт припиняється у продавця і відповідно виникає в покупця).

Суд, дослідивши наявні у справі документальні докази, не встановив жодного порушення відповідачем суб`єктивного права позивача або його охоронюваного законом інтересу, який би захищався шляхом подання даного позову про визнання права власності.

Таким чином, судом встановлено, що відсутнє порушення прав позивача відповідачем, оскільки відповідач, станом на дату подання позовної заяви, та на час розгляду справи, не оспорював право власності на об`єкт нерухомого майна, а лише відмовив у проведені реєстраційних дій права власності на нерухоме майно, а саме, на автотракторний бокс, склад запасних частин та будівлю конюшні, оскільки подані позивачем документи не відповідають вимогам, встановленим Законом України " Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Отже, суд доходить до висновку, що в даному випадку, спір про право власності між позивачем та відповідачем - відсутній.

Враховуючи вище зазначене, суд зазначає, що позивачем не доведено факту оспорювання чи невизнання права власності на майно відповідачем у справі, що свідчить про відсутність порушення відповідачем прав позивача, тому правові підстави для задоволення позовних вимог, в частині визнання за Фермерським господарством «ДІАНА-2006» права власності на майно, а саме автотракторний бокс, склад запасних частин та будівлю конюшні, що знаходиться за адресою: Харківська область, Лозівський район (Шатівська с/рада), с. Миколаївка, за межами населеного пункту - відсутні.

Також, предметом позову у даній справі є вимога позивача про визнання дійсним договору купівлі-продажу від 20.02.2007, а отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регюлюють спірні правовідносини.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статтей 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 657 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

За приписами ст.209 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін.

Згідно частини 1 статті 210 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до частини 3 статті 640 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Пленум Верховного Суду України в п. 13 постанови «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 роз`яснив, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК ( 435-15 ) не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов`язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов`язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з`ясувати, чи підлягає правочин обов`язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Також, у постановах ВСУ від 30.01.2013 року № 6-162цс12 та від 19.06.2013 р. у справі № 6-49ц13 зазначено, що договір купівлі-продажу нерухомості в силу ст. 657 ЦК України підлягав і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, тому не міг бути визнаний судом дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.

Статтею 182 ЦК України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Згідно з ч. 4 ст. 334 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

З огляду на зазначене, судом встановлено, що право власності на нерухоме майно - автотракторний бокс, склад запасних частин та будівлі конюшні, що є предметом договору купівлі-продажу від 20.02.2007, підлягає державній реєстрації, і відповідно, виникає це право з моменту державної реєстрації. Отже, сам по собі договір, який передбачає перехід права власності на нерухоме майно, не має юридичних наслідків без державної реєстрації цього права.

Частиною 3 ст.334 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Відповідно до статті 220 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Однією з умов застосування частини другої статті 220 Цивільного кодексу України та визнання правочину дійсним в судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин посвідчити правочин.

Правовий аналіз статті 220 Цивільного кодексу України свідчить про те, що, по-перше, дійсним можна визнати лише укладений договір, а по-друге, суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

У позовній заяві позивачем стверджується, що після укладення сторонами договору купівлі-продажу від 20.02.2007, продавець - СВК "Нива", ухилявся від нотаріального посвідчення вказаного договору.

Разом з цим, судом встановлено, що сторони за вищевказаним договором не домовлялись посвідчувати його нотаріально, і відповідно, сторона (Продавець) не ухилявся від нотаріального посвідчення договору, що підтверджується умовами самого договору.

В матеріалах справи відсутні докази того, що сторони по договору взагалі узгоджували особу нотаріуса, який буде посвідчувати договір, а також дату та час такого посвідчення, будь-якої електронного або поштового листування, або ж інші докази з цього питання. Також відсутні в матеріалах справи будь-які докази неприбуття сторони (Продавець) до узгодженого нотаріуса в узгоджений час.

Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що нотаріальному посвідченню договору купівлі-продажу від 20.02.2007 перешкоджала обставина, яка не залежала від волі позивача або, що продавець (Сільськогосподарський виробничий кооператив "Нива") ухилявся від нотаріального посвідчення договору.

Таким чином, судом встановлено, що договір купівлі-продажу нерухомого майна, автотракторного боксу, складу запасних частин та будівлі конюшні від 20.02.2007 між Сільськогосподарським виробничим кооперативом «НИВА» та Фермерським господарством «ДІАНА-2006» укладений у простій письмовій формі і не містить домовленості нотаріального його посвідчувати, що суперечить вимогам статті 657 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували ухилення Сільськогосподарським виробничим кооперативом "Нива" від нотаріального посвідчення договору, та не вказано позивачем які саме дії він вчинив для того, щоб виконати вимоги закону та посвідчити договір купівлі-продажу від 20.02.2007, тоді як за умовами статті 657 Цивільного кодексу України, його нотаріальне посвідчення та державна реєстрація є обов`язком сторін.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що договір купівлі-продажу від 20.02.2007 укладений між СВК "Нива" та ФГ "Діана 2006" є нікчемним в силу закону та юридично не породжує жодних наслідків, навіть якщо його сторони добросовісно вважали його дійсним.

З урахуванням зазначеного, відсутні законні підстави визнавати дійсним договір купівлі-продажу від 20.02.2007 на підставі приписів частини 2 статті 220 ЦК України, а відтак суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги в цій частині.

При цьому, окремо суд звертає увагу, що відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, а право власності на землю гарантується та набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою виключно у відповідності до закону.

Відповідно до статті 373 Цивільного кодексу України земля (земельна ділянка) є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до частин 1,2 статті 375 Цивільного кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних праовідносин) власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (стаття 125 Земельного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини сьомої статті 126 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті. Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину. Право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Суд зазначає, що позивачем не надано до справи жодних доказів правомірного користування земельною ділянкою, на якій розташовано нерухоме майно - автотракторний бокс, склад запасних частин та будівля конюшні. Матеріали справи не містять договору оренди земельної ділянки або державного акта на земельну ділянку.

Наявна в матеріалах справи відповідь на адвокатський запит вих.№004 від 13.01.2026 від Головного управління Державної податкової служби у Харківській області сформований лист №2494/6/20-40-24-16-19 від 16.01.2026, в своєму змісті має інформацію щодо титульного володіння громадянином ОСОБА_1 (а не позивачем по даній справі) земельною ділянкою площею 0,1595 га без кадастрового номера, з цільовим призначенням (2100) «інші» та земельною ділянкою площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які знаходяться на території Шатівського старостинського округу Лозівської територіальної громади Харківської області.

З матеріалів справи також не вбачається оформлення землекористування та іншого титульного володіння земельної ділянки, на котрій розташовано автотракторний бокс, склад запасних частин та будівля конюшні, у встановленому законом порядку, саме за позивачем - Фермерським господарсвом "Діана-2006". Умови договору купівлі-продажу від 20.02.2007 не містять жодних положень з приводу земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, а також не зазначено жодних даних про те, чи продавець - СВК "Нива", має титул власника або користувача земельної ділянки на якій розташовані об`єкти нерухомого майна.

Присутній в судовому засіданні по розгляду справи по суті, представник позивача підтвердив відсутність у Фермерського господарства «Діана-2006» документально оформленого права на землекористування або іншого титульного володіння земельною ділянкою, на котрій розташовано нерухоме майно.

Отже, що в ході розгляду справи, позивачем не доведено наявність у нього права володіння або користування земельною ділянкою, зайнятою під нежитловими приміщеннями, та не підтверджено право на земельну ділянку відповідними документами, передбаченими статями 125 та 126 Земельного кодексу України.

Враховуючи вищевикладене, подані докази в їх сукупності, доводять про відсутність підстав для визнання дійсним договору купівлі-продажу автотракторного боксу, складу запасних частин та будівлі конюшні, який укладений 20.02.2007 між Сільськогосподарським виробничим кооперативом «НИВА» та Фермерським господарством «ДІАНА-2006» без подальшого нотаріального посвідчення та державної реєстрації, та визнання за Фермерським господарством «ДІАНА-2006» права власності на майно, а саме автотракторний бокс, склад запасних частин та будівлю конюшні, що знаходиться за адресою: Харківська область, Лозівський район (Шатівська с/рада), с. Миколаївка, за межами населеного пункту, а тому у задоволенні позову суд відмовляє.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Разом з тим, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд, ураховуючи встановлені фактичні обставини справи, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, повно та всебічно дослідивши обставини справи, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з`ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27.09.2001).

Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 1-5, 10-13, 20, 41-46, 49, 73-80, 86, 123, 129, 194-196, 201, 208-210, 217-220, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

В позові Фермерського господарства «Діана-2006» до Лозівської міської ради Харківської області про визнання дійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна - відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне судове рішення складено та підписано 17.08.2026 у зв`язку з перебуванням судді Юрченко В.С. у відпустці у період з 03.08.2026 по 14.08.2026 року.

СуддяВ.С. Юрченко