Рішення № 139051195, 18.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.08.2026Справа № 910/6389/26Господарський суд міста Києва у складі судді Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін матеріали справи

за позовом Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії ім. В.П. Кухаря Національної академії наук України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науковий центр хімії високомолекулярних сполук Веселовського Р.О.»

про стягнення 94 827,38 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії ім. В.П. Кухаря Національної академії наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науковий центр хімії високомолекулярних сполук Веселовського Р.О. » про стягнення 94 827,38 грн.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач неналежно виконав свої обов`язки за договором оренди нерухомого майна, що належить до майнового комплексу НАН України від 01.09.2022 № 01/22, внаслідок чого утворилася заборгованість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/6389/26, справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання). Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень, позивачу - строк для подання відповіді на відзив.

У зв`язку з тим, що відповідач не має зареєстрованого електронного кабінету у системі Електронний Суд ЄСІКС, суд на виконання вимог ГПК України, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи та його право подати відзив на позовну заяву, направив копію ухвали від 02.06.2026 про відкриття провадження у справі № 910/6389/26 на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену у позові та в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Втім ухвала суду була повернута органом поштового зв`язку без вручення відповідачу з відміткою «за закінченням встановленого терміну зберігання».

Частиною 6 ст. 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Слід зазначити, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

Оскільки у відповідача відсутній зареєстрований електронний кабінет в системі ЄСІКС, єдиним можливим способом повідомлення останнього про розгляд справи було надсилання судової кореспонденції засобами поштового зв`язку на адресу місцезнаходження юридичної особи.

Отже, зважаючи на вищевикладене, судом належним чином виконано свій обов`язок щодо повідомлення відповідача про розгляд справи.

При цьому, за змістом ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою про відкриття провадження у справі від 02.06.2026 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, визначений судом, не подав відзив на позовну заяву, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

УСТАНОВИВ:

01.09.2022 між Інститутом біоорганічної хімії та нафтохімії ім. В.П. Кухаря Національної академії наук України (надалі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Науковий центр хімії високомолекулярних сполук Веселовського Р.О.» (надалі - відповідач, орендар) було укладено Договір оренди нерухомого майна, що належить до майнового комплексу НАН України № 01/22 (надалі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. розділу ІІ Договору позивач передає, а відповідач приймає в строкове платне користування майно, зазначене у п. 4 Умов, а саме: кімнати 103, 312-а лабораторного корпусу № 2 загальною площею 62,1 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, Харківське шосе, 50.

Згідно до п. 3.1. Договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропозиції її розподілу, затвердженої постановою КМУ від 04.10.1995 № 786, у розмірі встановленому п. 9 розділу І Договору - 6999,00 грн.

До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об`єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат орендодавця за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із орендодавцем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5. цього Договору.

В п. 3.3. Договору сторони визначили, що відповідач сплачує орендну плату до 15-го числа поточного місяця оренди.

Відповідно п. 3.4. Договору відповідач сплачує орендну плату на підставі рахунків позивача. Позивач надсилає відповідачу рахунок не пізніше ніж за п`ять робочих днів до дати платежу. Протягом п`яти робочих днів після закінчення поточного місяця оренди позивач передає відповідачу акт виконаних робіт надання орендних послуг разом із податковою накладною за умови реєстрації відповідача платником податку на додану вартість.

01.10.2024 між сторонами була підписана Додаткова угода № 1 до договору, відповідно до якої сторони домовилися розірвати договір з 01.10.2024. Відповідно до п. 2 даної угоди відповідач визнав заборгованість з орендної плати у розмірі 166 826,39 грн. та зобов`язався здійснити оплату в повному обсязі не пізніше 25 грудня 2024 року.

Спір між сторонами судового процесу виник в результаті порушення відповідачем грошового зобов`язання за договором оренди №01/22 від 01.09.2022, оскільки відповідач в установлені договорами строки не здійснив оплату позивачу орендних платежів за період з 01.04.2024 по 30.09.2024 в сумі 99 850,49 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Статтею 283 ГК України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності.

Пунктами 1, 4 ст. 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Згідно з ч. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за договором оренди №01/22, внаслідок чого за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 99 850,49 грн.

Статтею 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Так, на підтвердження заявленої до стягнення з відповідача суми коштів у розмірі 99 850,49 грн, позивачем надано у матеріали справи Акти приймання-передачі наданих послуг (виконаних робіт) за період з квітня 2024 року по вересень 2024 року, підписані лише з боку позивача.

Водночас, судом встановлено, що до заявленої до стягнення з відповідача суми орендної плати позивачем включено також витрати за комунальні послуги, відшкодування витрат по утриманню будинку та інші витрати, які, як вбачається із долучених Актів приймання-передачі наданих послуг, були нараховані за договором № 01/22-к від 01.09.2022, якого позивачем не було надано в матеріали справи. Відтак, суд позбавлений можливості перевірити правильність визначеного позивачем до стягнення з відповідача боргу за вказані послуги, які не включені до орендної плати, а також встановити обставини щодо настання чи не настання у відповідача обов`язку із оплати відповідних сум.

Отже, суд зазначає, що позивачем не було підтверджено належними та допустимими доказами підстав для стягнення з відповідача коштів за комунальні та інші послуги на загальну суму 32 799,53 грн, у зв`язку з чим підлягають задоволенню лише позовні вимоги про стягнення суми заборгованості за орендну плату у загальному розмірі 67 050,96 грн.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів на підтвердження сплати орендної плати по спірному договору в розмірі 67 050,96 грн, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за договором оренди №01/22, сплату орендної плати в розмірі 67 050,96 грн за період з 01.04.2024 по 30.09.2024 не здійснив, у зв`язку з чим, за відповідачем обліковується заборгованість, строк зі сплати якої настав.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Враховуючи викладене вище, невиконане відповідачем зобов`язання зі сплати орендних платежів, в зв`язку з чим, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення заборгованості із орендної плати у розмірі 67 050,96 грн, тоді як у решті позовних вимог відмовляє через недоведеність.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень зі сторони відповідача, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі, - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відтак, за чинним законодавством позивач мав сплатити за подання через систему Електронний суд до суду цієї позовної заяви судовий збір у розмірі 2662,40 грн (3328,00 грн * 0,8).

Таким чином, суд звертає увагу позивача, що з відповідача на його користь підлягатиме стягненню судовий збір у розмірі, визначеному законом, та з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, тоді як позивач не позбавлений права на звернення до суду із відповідним клопотанням про повернення надмірно сплаченої суми судового збору при зверненні із даним позовом до суду.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науковий центр хімії високомолекулярних сполук Веселовського Р.О.» ( 03134, м. Київ, вул. Булгакова, 16 , ідентифікаційний код 35557271) на користь Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії ім. В.П. Кухаря Національної академії наук України (02094, м. Київ, вул. Кухаря Академіка, буд. 1, ідентифікаційний код 03563790) 67 050,96 грн заборгованості та 1 882,32 грн судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 18.08.2026.

Суддя Т. Ю. Трофименко