Рішення № 139046165, 17.08.2026, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/9584/26

Провадження № 2-а/175/81/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 серпня 2026 року Дніпровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Озерянської Ж.М.,

за участю секретаря Рожкової Д.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в с-щі Слобожанське справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа інспектор відділення поліції №2 Дніпровського районного управління поліції №2 ГУНП в Дніпропетровській області про скасування Постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, -

В С Т А Н О В И В:

В червні 2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до відповідача Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа інспектор відділення поліції №2 Дніпровського районного управління поліції №2 ГУНП в Дніпропетровській області про скасування Постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, в якій просив визнати противоправними дії інспектора відділення поліції №2 (с. Слобожанське) Дніпровського районного управління поліції №2 Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області старшого лейтенанта поліції Тарасова Тараса Валерійовича. Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серія ЕНА №7264616 від 27 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КУпАП. Провадження у по справі про адміністративне порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КУпАП закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Ухвалою суду від 15 червня 2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі. Зазначено про обов`язок відповідача, в разі подання відзиву на позовну заяву, подати разом з відзивом на позовну заяву всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову, а також докази направлення позивачу копії відзиву та доданих до нього документів. Роз`яснено, що неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

01 липня 2026 року Головним управлінням національної поліції в Дніпропетровській області надано відзив на позовну заяву, згідно з яким вважають, що оскаржувана Постанова винесена в межах діючого законодавства та у визначений законом спосіб.

Відповідно до ч.4 ст. 250 КАС України, у разі ухвалення рішення, винесеного без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), суд підписує рішення (повне чи скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Так, КЦС ВС у Постанові від 30 вересня 2022 року № 761/38266/14 (61-1091св21) роз`яснив, що якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведені вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі є дата складення повного судового рішення 17 серпня 2026 року.

Суд, дослідивши письмові докази по справі та оцінивши їх у сукупності та взаємозв`язку, приходить до такого висновку.

Як передбачено ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

27 травня 2026 року було складено постанову серія ЕНА №7264616 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляд штрафу у розмірі 680 грн.

В постанові серія ЕНА №7264616 від 27 травня 2026 року зазначено, що ОСОБА_1 27 травня 2026 року о 08 годині 06 хвилин на 990 км. Траси М 30 (Блокпост на території міста Підгородне Дніпровського району Дніпропетровської області) керував транспортним засобом MERCEDES-BENZ 312 D AP2863IA, який мав тріщини скла на лобовому склі в зоні роботи склоочисників, чим порушив вимогу ДТСТУ 3649 п. 6.8.5 та п.31.1 ПДР України, та скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КУпАП.

В ч.5 ст.14 ЗУ «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

За п.1.1 Постанови КМУ про Правила дорожнього руху, ці Правила відповідно до ЗУ «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Згідно із п.п.1.3, 1.5, 1.9 ПДР, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до п.31.1 ПДР України технічний стан транспортних засобів та їх обладнання повинні відповідати вимогам стандартів, що стосуються безпеки дорожнього руху та охорони навколишнього середовища, а також правил технічної експлуатації, інструкцій підприємств-виробників та іншої нормативно-технічної документації.

П.1.3.1 Вимог до перевірки конструкції та технічного стану колісного транспортного засобу, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 26.11.2012 №710, визначено, що для ідентифікації ТЗ, визначення вимог і методів для його перевірки застосовують такі нормативно-технічні документи: ДСТУ 3649:2010 «Колісні транспортні засоби. Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання».

У ДСТУ 3649:2010 викладені вимоги до технічного стану автотранспортних засобів, які знаходяться в експлуатації.

Згідно з п. 1.1 ДСТУ 3649:2010 цей стандарт поширюється на колісні транспортні засоби (далі - КТЗ) категорій M, MG, N, NG, O, призначені для перевезення вантажів та (або) пасажирів, а також на КТЗ, які за своєю конструкцією та обладнанням призначені для виконання спеціальних робочих функцій, або призначені для перевезення пасажирів чи вантажів певних категорій, на дорогах загального користування.

П.6.8 ДСТУ 3649:2010 передбачено вимоги до інших елементів конструкції, зокрема, пп. 6.8.5 п. 6.8 визначено, що на вітровому склі КТЗ не дозволено сколи чи тріщини в зоні роботи склоочисників. Разом з тим, приписами ДСТУ 3649:2010 такі пошкодження не віднесено до технічної несправності автомобіля.

У п.31 ПДР викладений перелік технічних несправностей транспортних засобів, за наявності яких забороняється їх експлуатація, однак вказаний перелік технічних несправностей не містить такої несправності, як тріщина чи скол на лобовому склі у зоні роботи склоочисників.

Таким чином, за змістом ПДР України тріщина чи скол на лобовому склі транспортного засобу не віднесена до технічної несправності автомобіля. Наявність вказаного дефекту свідчить про його пошкодження, а не про технічну несправність автомобіля.

Ч.1 ст. 121 КУпАП визначає адміністративну відповідальність за керування водієм транспортним засобом, що має несправності системи гальмового або рульового керування, тягово-зчіпного пристрою, зовнішніх світлових приладів (темної пори доби) чи інші технічні несправності, з якими відповідно до встановлених правил експлуатація його забороняється, або переобладнаний з порушенням відповідних правил, норм і стандартів.

Частиною 2 статті 121 КУпАП встановлено адміністративну відповідальність за керування водієм транспортним засобом, який використовується для надання послуг з перевезення пасажирів, що має несправності, передбачені частиною першою ст. 121 КУпАП, або технічний стан і обладнання якого не відповідають вимогам стандартів, правил дорожнього руху і технічної експлуатації, що тягне за собою накладення штрафу в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З огляду на викладене, наявність тріщини чи сколу на вітровому склі у зоні роботи склоочисників транспортного засобу, яким керував позивач, не забороняє його експлуатацію, що виключає можливість притягнення до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.121 КУпАП.

Ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у справі №338/1/17 від 26.04.2018, зокрема, що посилання в оскаржуваній постанові як на беззаперечний доказ вчинення позивачем правопорушення є недопустимим, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Постанова це рішення, ухвалене органом державної влади, а не засіб фіксації фактичних обставин.

У постанові Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №338/1/17 наголошено, що постанова у справі про адміністративне правопорушення може містити лише оцінку наданих доказів, однак сама по собі не є самодостатнім доказом події правопорушення. Верховний Суд підкреслив, що така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Не доведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КУпАП є недоведеним.

Суд вважає, що саме по собі описання адміністративного правопорушення у постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого правопорушення.

Отже, в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи, що відповідає правовій позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а.

У справі «Barbera, Messeque and Jabardo v. Spain» (скарга №10590/83 від 06.12.1988) Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, покладені в основі висновку суду про винність обвинуваченого, мають відповідати як вимогам достатності, так і переконливості.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами у справі можуть бути лише фактичні дані, підтверджені протоколом про адміністративне правопорушення; поясненнями особи, яку притягають до відповідальності; поясненнями потерпілих або свідків; висновками експертів; речовими доказами; показаннями технічних засобів фото- або відеофіксації; іншими документами, що встановлюють наявність події правопорушення.

Оскільки в позові позивач прямо вказує, що порушенням норм КУпАП він здійснював, а належним доказів протилежного відповідач не надав, твердження про «встановленість» факту керування транспортним засобом MERCEDES-BENZ 312 D AP2863IA, який мав тріщини скла на лобовому склі в зоні роботи склоочисників - є необґрунтованими та такими, що ґрунтуються на припущеннях.

Позивач не погоджується з рішенням про притягнення його до адміністративної відповідальності оскільки, працівником поліції не надано належних та допустимих доказів того, що тріщина на лобовому склі знаходилась саме в зоні склоочисників та впливала на безпеку дорожнього руху.

Не встановлено та не доведено, що технічний стан транспортного засобу не відповідав обов`язковим вимогам та створював загрозу безпеці дорожнього руху. Саме по собі посилання на Вимоги щодо безпечності технічного стану та методи контролювання ДСТУ 3649:2010 без належної фіксації фактичних обставин не є достатнім доказом вчинення правопорушення.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч.1 ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Зазначене право на правову допомогу гарантується статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Дане право є непорушним та не може бути обмежене в жодному випадку в силу ст.64 Конституції України: Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені положеннями Конституції.

Відповідно до ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду під час розгляду адміністративної справи № 337/3389/16-а в постанові від 30.05.2018р. зазначив, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений.

Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень.

В контексті наведеного Верховний Суд відмітив, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.

Статтею 5 КАС України, передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 року зміст постанови повинен відповідати вимогам ст.ст. 283-284 КУпАП.

Положеннями статей 276, 278, 279, 280-285 КУпАП встановлено, які дії орган (посадова особа) повинен провести при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення, чітко регламентовано порядок розгляду справи та обставини, які при цьому підлягають з`ясуванню, зокрема: місце розгляду справи; строки розгляду справи; порядок розгляду справи, обставини, які пом`якшують та обтяжують відповідальність особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Відповідно до ч.2 ст. 33 КУпАП, при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1 279-4 цього Кодексу.

Принцип застосування адміністративної відповідальності лише за наявності вини. Застосування відповідальності без наявності вини, можливо лише у випадках, прямо передбачених законодавством, що регулює конкретні суспільні правовідносини.

Обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до ст. 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Відповідно до ст. 276 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем його вчинення.

Згідно п.1 ст.247 Кодексу України про адміністративне правопорушення провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі ст.ст. 73, 74 КАС України належними та допустимими є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.ст. 75, 76 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень в порушення зазначених вище вимог закону щодо обов`язку доказування правомірності своїх дій з приводу складання постанови по справі про адміністративне правопорушення, не було надано суду будь-яких доказів на доведення законності складеної постанови.

Зокрема в даному випадку для підтвердження доводів інспектора та наявності факту чинення адміністративного правопорушення позивачем мало б бути відеозапис вказаної події.

Однак, згідно з листом заступника начальника Відділення поліції №2 Дніпровського районного управління поліції №2 ГУНП в Дніпропетровській області від 26 червня 2026 року відеозапис вказаної події не зберігся у зв`язку з закінченням строків зберігання таких відеозаписів.

Крім того суд враховує ту обставину, що оскаржувана Постанова була складена 27 травня 2026 року, позивач з метою оскарження Постанови звернувся до суду 11 червня 2026 року, про розгляд справи Головне управління національної поліції в Дніпропетровській області дізналося 22 червня 2026 року, що підтверджується заявою на ознайомлення представника зі справою. Строк зберігання відеозаписів 30 діб. Таким чином в даному випадку відеозапис мав строк зберігання до 26 червня 2026 року включно. Однак у період з 22 червня 2026 року по 26 червня року включно уповноваженою особою не було здійснено заходів для збереження відеозапису складання оскаржуваного позивачем протоколу.

На підтвердження обґрунтованості винесення оскаржуваної Постанови суду надано лише копію оскаржуваної постанови. Інших доказів, зокрема протоколу огляду в присутності понятих, допиту свідків, висновку спеціаліста, тощо, відповідачем не надано.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства по справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху і експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови повинен відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283, 284 КУпАП. У ній повинні бути докази, на яких базується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, і вказано мотиви не взяття до уваги інших доказів, на які посилається правопорушник чи висловлені останнім доводи.

Таким чином судом встановлено, що при винесенні постанови не було наведено доказів, на яких ґрунтується висновок про скоєння позивачем адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 121 КУпАП.

Статтями 245-246 КУпАП встановлено, що завданням провадження в справах про адміністративне правопорушення є: всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин справи, вирішення її з точною відповідністю з законом.

Постанова про адміністративне правопорушення, складена відповідачем, не може оцінюватися судом в розумінні ст. ст. 73, 74 КАС України у якості належних і допустимих доказів, що підтверджують факт вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.121 КУпАП, оскільки заперечується позивачем, а інші докази які б їх обґрунтовували в матеріалах справи відсутні.

За приписами ст. 23 Закону України «Про національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань, серед іншого виявляє причини та умови, що спричиняють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає в межах своєї компетенції заходів для їх усунення; вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень; припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом статті 9 Кодексу саме винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність суб`єкта адміністративної відповідальності є однією з ознак адміністративного правопорушення (проступку).

Таким чином, шляхом співставлення зібраних по справі доказів, з врахуванням встановленого КАС України обов`язку доведення, суд дійшов висновку, що наявність тріщини чи сколу на вітровому склі в зоні роботи склоочисників за вимогами п.31 ПДР не віднесена до технічної несправності транспортного засобу, при якій забороняється його експлуатація, отже будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем порушення ПДР не надано, а тому оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.121 КУпАП підлягає скасуванню, а провадження у справі закриттю.

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. За таких обставин, факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, суд вважає недоведеним.

Згідно ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд, як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Таким чином, діючим процесуальним законодавством чітко передбачено обов`язок суду, у разі відповідного висновку суду, зокрема скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення. В даному випадку визнання дій інспектора противоправними не входить до компетенції суду, однак сам висновок суду про скасування рішення суб`єкта владних повноважень і закриття справи про адміністративне правопорушення свідчить про неправомірність дій особи, яка складала процесуальний документ.

Згідно КАС України, завданням Кодексу про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, конституційного ладу, власності, прав та інтересів підприємств, установ, організацій, встановлення правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання у громадян поваги до Конституції та інших законів України, поваги до гідності та честі інших громадян, виконання своїх обов`язків, правил співжиття, відповідальності перед суспільством.

В зв`язку з цим, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд приходить до висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню та оскаржувану постанову відповідно до ст.286 КАС України слід скасувати із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного та керуючись ст.19 Конституції України, Законом України «Про національну поліцію», ст. ст. 7, ч. 2 ст. 121, 245, 246, 247, 251, 258, 283, 287, 289 КУпАП, ст. ст. 2, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 72, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 159, 160, 161, 162, 165, 241, 242, 243, 244, 254, 246, 250, 286, 292, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області, третя особа інспектор відділення поліції №2 Дніпровського районного управління поліції №2 ГУНП в Дніпропетровській області про скасування Постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі задовольнити.

Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серія ЕНА №7264616 від 27 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КУпАП.

Провадження у справі про адміністративне порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 121 КУпАП закрити за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень з Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 40108866) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі проголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в письмову провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Озерянська Ж.М.