Рішення № 139043117, 24.07.2026, Пустомитівський районний суд Львівської області

Справа № 450/2681/26 Провадження № 2/450/2365/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року Пустомитівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Мусієвського В.Є.

при секретарі Расяк С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Пустомити цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача Лебідь К.В. через систему «Електронний Суд» звернулась в суд з позовом, у якому просила стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 553794-КС-002 від 20.12.2025 року у розмірі 27460 грн., яка складається з 11000 грн. заборгованості за тілом кредиту, 10780 грн. заборгованості за відсотками, 4620 грн. заборгованості за відсотками відповідно до ст. 625 ЦПК України та 1060 грн. заборгованості по комісії.

Мотивувала вимоги тим, що 20.12.2025 року між сторонами в електронній формі укладено кредитний договір № 553794-КС-002, за умовами якого позивач надав відповідачу грошові кошти у розмірі 11000 грн. строком на 16 тижнів зі сплатою 1 % за кожен день користування такими за фіксованою процентною ставкою та одноразової комісії за видачу кредиту у розмірі 2200 грн. Відповідач не виконала в повному обсязі свого обов`язку щодо повернення грошових коштів, частково сплативши грошові кошти в сумі 3670 грн., зв`язку з чим утворилася згадана заборгованість. Враховуючи наведене, просила позовні вимоги задовольнити. Крім цього, просила витребувати у АТ «ПУМБ» інформацію, що містить банківську таємницю.

Ухвалою від 27.05.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) учасників судового розгляду. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою від 27.05.2026 року клопотання представника позивача ТзОВ «Бізнес Позика» Лебідь К.В.про витребування доказів задоволено. Витребувано у АТ «ПУМБ» інформацію, що містить банківську таємницю. Уповноважено представника позивача ТзОВ «Бізнес Позика» Лебідь К.В. на отримання у АТ «ПУМБ» витребуваних доказів, які слід надати суду, а копії таких скерувати відповідачу, докази чого надати суду. Вказана ухвала представником позивача не виконана, а про причини невиконання суду не повідомлено.

15.07.2026 року представником відповідача ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, згідно мотивів якого відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказав, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження надсилання електронного ідентифікатора саме ОСОБА_1 , як і підписання останньою кредитного договору № 553794-КС-002 від 20.12.2025 року. Долучене підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів, надане ТзОВ «ПрофітГід», не містить обов`язкових реквізитів на підтвердження скерування грошових коштів саме ОСОБА_1 . Окрім наведеного, до матеріалів позовної заяви не долучено первинних документів, оформлених згідно ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Позивачем не надано виписок з банківського рахунку ОСОБА_1 . Нараховані відсотки є неспівмірними з отриманим розміром кредиту. Крім цього, ОСОБА_1 за період дії кредитного договору сплачено грошові кошти в сумі 3670 грн., що підтверджується матеріалами справи і визнається позивачем, однак вказана сума не врахована в якості погашення заборгованості по відсотках і тілу кредиту. Крім цього, позикодавцем неправомірно нараховано заборгованість по комісії за видачу кредиту, оскільки видача кредиту відбулась на його користь, а тому положення кредитного договору у цій частині є нікчемним. Додатково повідомив, що на період дії на території України режиму воєнного стану позичальник звільняється від обов`язку сплачувати штрафні санкції, передбачені ст. 625 ЦК України. Окрім наведеного, навів власний контррозрахунок, згідно якого заперечив нарахування штрафних санкцій, передбачених ст. 625 ЦК України, неправомірний розподіл сплачених відповідачем коштів в якості погашення заборгованості за комісією та відсотками відповідно до ст. 625 ЦПК України. Долучив клопотання про перевірку розрахунку заборгованості і врахування контррозрахунку сторони відповідача.

17.07.2026 року представником позивача Виноградов Ю.Е. подано відповідь на відзив, згідно мотивів якого просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вказав, що до позовної заяви долучено візуальну форму послідовних дій клієнта щодо укладення кредитного договору та анкету клієнта, які підтверджують укладення кредитного договору саме ОСОБА_1 . Підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору. Крім того, під час укладення кредитного договору ОСОБА_1 проходила відео-верифікацію, під час якої зазначила, що вона самостійно подала заявку на отримання кредиту, надала повну згоду на проведення відео-верифікації та фото-фіксації екрану з її зображенням та зображенням документів, що були пред`явлені нею під час здійснення відео-верифікації, підтвердила, що на неї не чинить тиск або вплив будь-яка інша особа з метою отримання кредиту, а також зазначила свій номер телефону НОМЕР_1 . Позичальником самостійно зазначено номер банківської картки НОМЕР_2 , на яку відбулось перерахування кредитних коштів. На підтвердження того, що відповідач не отримувала кредитні кошти, сторона відповідача могла надати суду виписку з банківського рахунку відповідача, який був відкритий для обслуговування її банківської картки, однак таких дій не здійснила з огляду на те, що відповідач отримала кредитні кошти. Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою ексцепції заперечує проти позову, що знайшло своє відображення у постанові Верховного Суду від 06.04.2026 у справі № 368/1257/21. Оскільки позивач є небанківською установою, не відкриває позичальникам банківські рахунки та не випускає на ім`я позичальників банківські картки, ТзОВ «Бізнес Позика» не може надати суду виписку по рахунку позичальника, з якої буде вбачатися зарахування на цей рахунок кредитних коштів за кредитним договором, а також виписки по рахунку позичальника, у якій була б зазначена заборгованість за кредитним договором. Крім цього, відповідно до ч.2 ст.8 ЗУ «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Додатково вказав, що зробивши часткову оплату з метою виконання умов кредитного договору, відповідач вчинила конклюдентні дії щодо визнання факту укладення кредитного договору і, відповідно, визнання правомірності вимог позивача щодо стягнення заборгованості за кредитним договором, зокрема заборгованості за комісією за надання кредиту. Крім цього, вказав, що Львівський апеляційний суд у постанові від 11.06.2024 року у справі № 464/8856/23 аналізуючи умови кредитного договору № 401690-КС-0041 від 20 вересня 2021 року та Правила надання споживчих кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», прийшов до висновку про правомірність дій товариства щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов`язкових платежів, що узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19. Окрім наведеного, звернув увагу суду на те, що у відзиві на позовну заяву сторона відповідача не заперечувала факт здійснення ОСОБА_1 платежу за кредитним договором, що свідчить про визнання останньою свого зобов`язання за кредитним договором № 553794-КС-002 від 20.12.2025 року.

Ухвалою від 24.07.2026 року стягнуто з представника позивача ТзОВ «Бізнес Позика» Лебідь К.В. штраф в розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 3328 грн. за невиконання ухвали суду від 27.05.2026 року.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу у порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 2 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи, законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Статтею 639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Відповідно до ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

В силу вимог ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину тощо) вказується особа, яка створила замовлення.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом, наприклад, у постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20), від 10 червня 2021 року у справі № 234/7159/20 (провадження № 61-18967св20), які, відповідно до вимог ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд враховує при виборі і застосуванні норми права до цих спірних правовідносин.

У відповідності до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 20.12.2025 року ОСОБА_1 уклала з ТзОВ «Бізнес Позика» договір № 553794-КС-002 про надання споживчого кредиту, шляхом підписання такого та паспорту споживчого кредиту електронним підписом одноразовими ідентифікаторами UA-8837, UA-2914, внаслідок чого отримала кредит у розмірі 11000 грн. строком на 16тижнів зі сплатою 1 % за кожен день користування такими за фіксованою процентною ставкою та одноразової комісії за видачу кредиту у розмірі 2200 грн.

З візуальної форми послідовності дій клієнта вбачається, що ОСОБА_1 на її особистий номер телефону НОМЕР_1 скеровано електронні підписи у виді одноразових ідентифікаторів UA-8837, UA-2914 для підписання договору № 553794-КС-002 про надання споживчого кредиту від 20.12.2025 року, які нею введені.

Згаданий вище номер мобільного телефону у відзиві на позовну заяву зазначено представником відповідача ОСОБА_2 в якості належного ОСОБА_1 , з огляду на що, суд критично ставиться до покликань сторони відповідача в частині відсутності належних та допустимих доказів на підтвердження укладення останньою кредитного договору. Окрім наведеного, вказані покликання спростовуються долученим відеозаписом відеоверифікації позичальника.

Із анкети клієнта вбачається, що ОСОБА_1 вказала в якості платіжного засобу, на який слід перерахувати кредитні кошти, банківську картку № НОМЕР_2 .

Як вбачається з підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів ТзОВ «ПрофітГід», 20.12.2025 року позивачем надано відповідачу грошові кошти в розмірі 11000 грн., які скеровано на банківську картку НОМЕР_3 , що особисто вказана ОСОБА_1 при укладенні договору № 553794-КС-002 про надання споживчого кредиту від 20.12.2025 року.

При цьому, стороною відповідача не надано суду доказів на підтвердження неотримання ОСОБА_1 коштів за договором № 553794-КС-002 про надання споживчого кредиту від 20.12.2025 року, чи відсутності у її володінні банківської картки № НОМЕР_2 .

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до умов договору відповідач зобов`язалась погашати заборгованість по кредиту, проценти за його використання, однак свої зобов`язання не виконала в повному обсязі, частково сплативши грошові кошти в сумі 3670 грн., у встановлений строк кредит не повернула та не сплатила відсотки за користування кредитними коштами, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 27460 грн., яка складається з 11000 грн. заборгованості за тілом кредиту, 10780 грн. заборгованості за відсотками, 4620 грн. заборгованості за відсотками відповідно до ст. 625 ЦПК України та 1060 грн. заборгованості по комісії, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитом та довідкою про стан заборгованості від 18.05.2026 року.

З цього приводу слід звернути увагу, що ОСОБА_1 , здійснивши часткову оплату з метою виконання умов кредитного договору, вчинила конклюдентні дії щодо визнання факту укладення кредитного договору і наявності у неї зобов`язань за таким.

Однак, суд не може в повній мірі погодитися з наданим позивачем розрахунком заборгованості, виходячи з наступного.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Як вбачається з матеріалів справи, зобов`язання не виконані з вини відповідача.

За статтею 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

В силу вимог статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно зі статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України установлено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відтак, нарахована представником позивача заборгованість за кредитним договором № 1482-0599 від 15.11.2024 року по процентах річних відповідно до ст. 625 ЦК України у розмірі 4620 грн. не підлягатиме стягненню з відповідача на користь ТзОВ «Бізнес Позика».

Верховний Суд у постанові від 12.10.2023 у справі № 308/3956/15-ц наголосив на тому, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначив, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Суд апеляційної інстанції правомірно врахував надані банком розрахунки заборгованості та наявні матеріали кредитної справи, оскільки указані документи стосуються предмета доказування у справі.

З цього приводу слід вказати, що згідно розрахунку заборгованості вбачається, що ОСОБА_1 сплачено 880 грн. в якості погашення заборгованості по процентах річних відповідно до ст. 625 ЦК України, які не підлягають стягненню, а відтак, вказану вище суму слід врахувати в якості погашення заборгованості за відсотками.

Таким чином, заборгованість за кредитним договором № 553794-КС-002, укладеним між ОСОБА_1 та ТзОВ «Бізнес Позика» 20.12.2025 року, становить 21960 грн., яка складається з 11000 грн. заборгованості за тілом кредиту, 9900 грн. заборгованості за відсотками (10780 грн. - 880 грн.) та 1060 грн. заборгованості по комісії за видачу кредиту.

Покликання сторони відповідача в частині незаконності нарахування комісії за надання кредиту не відповідає дійсності та спростовується положеннями ч. 2 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», згідно якого до загальних витрат за споживчим кредитом включаються комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Вказане відповідає висновкам Львівського апеляційного суду у постанові від 11.06.2024 року у справі № 464/8856/23.

Відтак, судом здійснено перевірку розрахунку заборгованості, наданого позивачем, внаслідок чого встановлено його часткову відповідність умовам кредитного договору і чинного законодавства та наявність у ОСОБА_1 зобов`язання перед ТзОВ «Бізнес Позика» за кредитним договором № 553794-КС-002 від 20.12.2025 року у розмірі 21960 грн.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що аргументи, якими представник позивача мотивувала позовні вимоги, частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи, а тому такі слід задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 553794-КС-002 від 20.12.2025 року в розмірі 21960 грн., яка складається з 11000 грн. заборгованості за тілом кредиту, 9900 грн. заборгованості за відсотками та 1060 грн. заборгованості по комісії за видачу кредиту.

За ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2662 грн. 40 коп.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265, 279 ЦПК України, ст.ст. 3, 13, 16, 526, 527, 530, 599, 610-612, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст 3, 12 ЗУ «Про електронну комерцію», суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором № 553794-КС-002 від 20.12.2025 року у розмірі 21960 грн., яка складається з 11000 грн. заборгованості за тілом кредиту, 9900 грн. заборгованості за відсотками та 1060 грн. заборгованості по комісії за видачу кредиту.

У задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»- відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судовий збір у сумі 2662 грн. 40 коп.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду або через місцевий суд до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Мусієвський В.Є.