Рішення № 139041454, 03.08.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/8686/25

№ 2/183/2728/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 серпня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Фролової В.О.,

за участю секретаря судового засідання Лук`яненко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Самар в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

У С Т А Н О В И В:

21.08.2025, ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 24080 грн. та судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 10.01.2025, між

ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 10.01.2025-100001085 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Згідно з договором позичальник отримав кредитні кошти на придбання товарів в розмірі 8000,00 грн строком на 155 днів зі сплатою процентів в розмірі 1% за 1 день користування. Проте, зобов`язання за договором щодо повернення коштів належним чином відповідач не виконує, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 24080,00 грн, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 8000 грн.; заборгованості за відсотками - 9920,00 грн., комісія - 720,00 грн, по комісії за обслуговування - 1440,00 грн, неустойки - 4000 грн. В зв`язку з невиконанням договору відповідачем, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість, а також судові витрати у справі.

Ухвалою Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01.09.2025 відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.

У судове засідання представник позивача не з`явився, у позовній заяві просив провести розгляд справи без його участі, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, причин неявки суду не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи та відзиву на позовну заяву не подавав.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення). За згодою представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 27.07.2026, є дата складення повного судового рішення 03.08.2026.

Суд, дослідивши зібрані письмові докази, дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що 10.01.2025 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 10.01.2025-100001085. Згідно з договором позичальник отримав кредитні кошти на споживчі цілі в розмірі 8000,00 грн. строком на 155 днів зі сплатою процентів в розмірі 1% в день.

Відповідно до договору метою кредиту є придбання товару.

Згідно з умовами договору процентна ставка становить 365% річних, орієнтовна реальна річна процентна ставка становить 3209,43%, орієнтовна загальна вартість кредиту - 20080,00 грн.

Відповідно до договору, товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки передбачені договором.

Відповідно до п. 4.1 договору визначено спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту шляхом перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5221-19ХХ-ХХХХ-9596.

Кредитний договір підписано електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора «Е955».

Позивачем надано суду письмову копію укладеного між відповідачем та ТОВ «Споживчий центр» оферти про надання кредиту № 10.01.2025-100001085 від 10.01.2025 року, довідку-розрахунок заборгованості, виписку по особовому рахунку.

Позивач свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме, надав відповідачу грошові кошти, що підтверджується довідкою

ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 11.08.2025 № 268-1108 про перерахування коштів в сумі 8000 грн., 10.01.2025, на банківську картку № НОМЕР_1 .

В свою чергу відповідач порушив умови договору та своєчасно не вносив кошти для погашення заборгованості.

Отже, відповідач станом на час подання позовної заяви ухиляється від виконання зобов`язань і має заборгованість по вказаному кредитному договору.

Згідно із наданим позивачем розрахунком, заборгованість відповідача за вказаним договором станом на дату подання позову складає 24080, 00 грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 8000 грн.; заборгованості за відсотками - 9920,00 грн., комісія - 720,00 грн., комісія за обслуговування - 1440,00 грн., неустойка - 4000,00 грн.

Статтями 626,628 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 2 статті 648 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а обов`язком позичальника за кредитним договором є зокрема повернення кредиту та сплата процентів за користування ним.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання.

У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 16 ЦК України одною з форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відзиву на позов та доказів, які спростовують позовні вимоги, відповідачем суду не надано.

Доказів сплати відповідачем суми заборгованості за кредитним договором суду не надано, внаслідок чого суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у виді тіла кредиту та відсотків.

Однак, не є правомірною вимога позивача про стягнення з відповідача комісії, оскільки у постанові від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо). Інакше кажучи, банк неповноважний стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку. З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

З приводу вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки за несвоєчасне виконання зобов`язання, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 552, ч. 2 ст. 625 ЦК України, інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Так, згідно з розрахунком наданим позивачем: сума неустойки за кредитним договором № 10.01.2025-100001085 від 10.01.2025 року за період з 10.01.2025 по 13.06.2025 становить 4000,00грн.

Разом з тим, 24.02.2022р. Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р., який продовжувався Указами Президента України і якій діє і дотепер.

Відповідно до Закону України від 15.03.2022р. № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40 - 44, ст. 356) доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані після 24.02.2022р. за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Отже, пунктом 2 частини 3 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України № 2120-IX передбачено, що цей Закон застосовується до відносин за прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, що виникли у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Враховуючи те, що прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем зі сплати заборгованості за кредитним договором № 10.01.2025-100001085 від 10.01.2025 року за період з 10.01.2025 по 13.06.2025, а тому, в цій частині позов не підлягає задоволенню.

Тобто, суд приходить до висновку про порушення відповідачем умов договору та майнових прав позивача на повернення кредиту та процентів за ним.

Аналізуючи вищевикладене, ураховуючи установлені судом обставини, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, які свідчать про наявність у відповідача боргу перед позивачем на час розгляду справи та перевіривши правильність розрахунку заборгованості за тілом кредиту та процентами, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, а саме з відповідача, на користь позивача підлягають стягненню: заборгованість за тілом кредиту у розмірі 8000,00 грн., заборгованість по відсотках у розмірі 9920,00грн., а всього 17920,00 грн. У задоволенні іншої частини вимог належить відмовити.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивачем заявлено позовні вимоги на суму 24080 грн., з яких задоволено вимоги на суму 17920 грн., тому з відповідача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у сумі 1802,71 грн., пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за договором про надання кредиту № 10.01.2025-100001085 від 10.01.2025 року у розмірі 17920 (сімнадцять тисяч дев`ятсот двадцять) грн., яка складається з: заборгованості за тілом кредиту - 8000 грн.; заборгованості за відсотками - 9920,00 грн.,

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору в сумі 1802,71 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (код ЄДРПОУ 37356833, адреса місцезнаходження: вулиця Саксаганського, будинок 133-А, місто Київ, 01032, адреса електронної пошти: info@sgroshi.com).

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Повне судове рішення складено і підписано 03 серпня 2026 року.

Суддя В.О Фролова