Рішення № 139039908, 10.08.2026, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/12809/25

Провадження № 2/521/752/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 року м. Одеса

Хаджибейський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді Леонова О. С.,

секретаря судового засідання Должненко В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі ТОВ «Споживчий центр», позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 31 грудня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором укладено кредитний договір № 31.12.2024-100000568. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 5 500,00 грн строком на 155 днів. Позивач зазначає, що свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, своєчасно перерахувавши кошти на вказаний відповідачем банківський рахунок за допомогою сервісу інтернет-еквайрингу.

Позивач вказує, що відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплати плати за користування ними належним чином не виконував, у зв`язку з чим станом на момент звернення до суду із позовом утворилася заборгованість у загальному розмірі 16 555,00 грн. Зазначена сума складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 500,00 грн; заборгованості за процентами в розмірі 6 820,00 грн; заборгованості за комісією в розмірі 1 485,00 грн; нарахованої неустойки в розмірі 2 750,00 грн.

Зважаючи на викладене, позивач просив стягнути з відповідача суму заборгованості в розмірі 16 555,00 грн, а також судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 2 422,40 грн. Крім того, позивач просив проводити розгляд справи за відсутності свого представника.

Короткий зміст позиції відповідача

У вересні 2025 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відзив обґрунтовано тим, що позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту виникнення між сторонами кредитних правовідносин та надання кредитних коштів. Відповідач вказує на відсутність первинних бухгалтерських документів, оформлених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», банківських виписок з карткового рахунку відповідача, а також детального розрахунку заборгованості. Заперечуючи проти позову, відповідач наголошував, що докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а обов`язок доведення обставин, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, покладається саме на позивача.

Рух справи та процесуальні дії суду

Ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 31 липня 2025 року позовну заяву ТОВ «Споживчий центр» залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

Після усунення позивачем недоліків, ухвалою Хаджибейського районного суду міста Одеси від 11 серпня 2025 року відкрито провадження у справі. Вирішено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Представник позивача у судове засідання не з`явився. У позовній заяві представник позивача заявив клопотання про розгляд справи за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач у судове засідання не з`явився. Про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується його власноручним підписом на повідомленні про вручення поштової кореспонденції. Заяви про розгляд справи за його відсутності до суду не подавав, про причини неявки суд не повідомив.

З огляду на те, що відповідач реалізував своє процесуальне право на подання відзиву на позовну заяву, суд, керуючись приписами Цивільного процесуального кодексу України, ухвалив проводити розгляд справи за відсутності учасників справи на підставі наявних у ній доказів (без ухвалення заочного рішення). Відповідно до положень частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, врахувавши принципи змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на таке.

Судом встановлено, що 31 грудня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 31.12.2024-100000568. За умовами вказаного договору кредитодавець надав позичальнику грошові кошти у розмірі 5 500,00 грн строком на 155 днів (до 03 червня 2025 року). Укладення договору відбулося дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи позивача. Позичальник пройшов процедуру ідентифікації через систему BankID Національного банку України. Договір був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який був надісланий у вигляді смс-повідомлення на номер телефону відповідача. Згідно з пунктом 4.1 договору, сторони погодили спосіб перерахування коштів позичальнику на його електронний платіжний засіб із реквізитами 5168-87XX-XXXX-2662.

На виконання умов договору позивач 31 грудня 2024 року перерахував на вказану картку кредитні кошти в сумі 5 500,00 грн, що підтверджується квитанцією системи інтернет-еквайрингу (iPay.ua) № invoice-60-1807-iPay-ua. Відповідач свої зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів не виконав, у звязку з чим у нього утворилася заборгованість, яка згідно з розрахунком позивача становить 16 555,00 грн та складається з: тіла кредиту 5 500,00 грн; процентів за користування кредитом 6 820,00 грн; комісії 1 485,00 грн; неустойки 2 750,00 грн.

Між сторонами виникли договірні правовідносини щодо надання споживчого кредиту, які регулюються нормами Цивільного кодексу України та Закону України «Про споживче кредитування».

Звернення до суду зумовлене порушенням майнового права позивача на своєчасне повернення наданих у борг коштів та отримання плати за їх користування.

Мотивована оцінка аргументів сторін, відхилені докази та застосовані норми права. Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Оцінюючи аргументи відповідача про те, що договір не був укладений у належній формі, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтями 205, 207 Цивільного кодексу України та положеннями Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором, прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Верховний Суд у своїх постановах (зокрема, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18) неодноразово наголошував, що підписання договору за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора (смс-коду) є належним та достатнім доказом волевиявлення особи на укладення правочину.

Оскільки відповідач пройшов ідентифікацію через систему BankID та використав надісланий йому ідентифікатор, суд відхиляє його доводи про неукладеність договору.

Суд також надає критичну оцінку твердженням відповідача про недоведеність факту перерахування йому коштів через відсутність банківської виписки з його рахунку або первинних бухгалтерських документів у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за стандартом їх вірогідності. Позивач є небанківською фінансовою установою, яка не відкриває банківських рахунків клієнтам, а здійснює переказ через платіжні системи (еквайринг).

Надана позивачем квитанція системи iPay.ua містить інформацію про переказ суми кредиту на маскований номер картки, який відповідач власноруч вказав у заявці. За правилами змагальності процесу, відповідач не був позбавлений можливості надати виписку за власним картковим рахунком для спростування факту зарахування коштів, однак такого доказу суду не надав. У зв`язку з цим, норми Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України (постанова Правління НБУ № 75), на які посилається відповідач, судом не застосовуються, оскільки вони регулюють діяльність банків, а сукупність наданих позивачем доказів вірогідно підтверджує факт видачі кредиту. Тому вимоги про стягнення тіла кредиту (5 500,00 грн) та нарахованих згідно з умовами договору процентів (6 820,00 грн) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо вимоги про стягнення комісії у розмірі 1 485,00 грн. Вирішуючи спір у цій частині, суд керується висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, та Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21. Згідно з усталеною практикою Верховного Суду, фінансовим установам забороняється вимагати від клієнта плату за дії, які кредитодавець вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, розрахунок і облік заборгованості, перерахування коштів через еквайринг тощо). Такі дії не є самостійними фінансовими послугами, які замовив позичальник, а є наслідком реалізації прав та обов`язків кредитодавця. Умови кредитного договору про встановлення комісії за надання та обслуговування кредиту є нікчемними, оскільки покладають на споживача обов`язок оплачувати дії, що становлять економічну потребу самого позивача. З огляду на це, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог у частині стягнення з відповідача комісії у розмірі 1 485,00 грн, оскільки відповідна умова договору суперечить принципам справедливості, добросовісності та вимогам законодавства про захист прав споживачів.

Щодо вимоги про стягнення неустойки у розмірі 2 750,00 грн.

Суд відхиляє можливі заперечення щодо неможливості нарахування неустойки під час дії воєнного стану. Дійсно, пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України передбачено звільнення позичальників від сплати неустойки у період дії воєнного стану. Проте суд не застосовує вказану норму як підставу для відмови у стягненні неустойки, оскільки Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-IX, що набрав чинності наприкінці 2023 року, дію цього звільнення було обмежено. Зазначений закон дозволив кредитодавцям нараховувати штрафні санкції за договорами про споживчий кредит, укладеними після набрання ним чинності. Оскільки спірний договір укладено 31 грудня 2024 року (тобто після законодавчих змін), нарахування позивачем неустойки є правомірним. Розрахунок неустойки відповідає умовам договору, а тому вимога про її стягнення у розмірі 2 750,00 грн підлягає задоволенню.

Підсумовуючи наведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» підлягають частковому задоволенню. З відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у загальному розмірі 15 070,00 грн (5 500,00 грн тіло кредиту, 6 820,00 грн проценти, 2 750,00 грн неустойка). У задоволенні вимог щодо стягнення комісії належить відмовити у зв`язку з її безпідставністю.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на загальну суму 15 070,00 грн із заявлених 16 555,00 грн (що становить 91,03 % від ціни позову), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 2 205,11 грн (2 422,40 грн х 91,03 %).

Керуючись статтями 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 273, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 31.12.2024-100000568 від 31.12.2024 у загальному розмірі 15 070 (п`ятнадцять тисяч сімдесят) гривень 00 копійок, яка складається з: заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 500,00 грн; заборгованості за процентами в розмірі 6 820,00 грн; неустойки в розмірі 2 750,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог (в частині стягнення комісії у розмірі 1 485,00 грн) відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2 205 (дві тисячі двісті п`ять) гривень 11 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»; місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (ЄДРПОУ) 37356833; поточний рахунок у форматі IBAN НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків (РНОКПП) НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 10.08.2026 року.

Суддя О.С. Леонов

10.08.26