Ухвала суду № 139039288, 06.08.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 760/28967/24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 серпня 2026 року м. Київ

Печерський районний суд м. Києва

у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 ,

кримінальне провадження № 62024000000000720 від 16.08.2024 за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 206-2 КК України;

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 206-2 КК України;

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 362 КК України, -

Учасники судового провадження:

прокурор ОСОБА_6 ; захисники: ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ; обвинувачені: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

В С Т А Н О В И В:

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 клопотав про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 , посилаючись на наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.

Зокрема, прокурор зазначив про наявність ризиків того, що ОСОБА_3 може переховуватися від суду, з огляду на пред`явлене йому обвинувачення, у тому числі у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується.

На думку прокурора, застосування до ОСОБА_3 будь-якого іншого запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, не зможе належним чином запобігти зазначеним ризикам, забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого та виконання ним покладених процесуальних обов`язків, у зв`язку з чим прокурор просив продовжити строк тримання ОСОБА_3 під вартою.

Захисник ОСОБА_7 проти задоволення клопотання прокурора заперечував та клопотав про зміну ОСОБА_3 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

На обґрунтування своєї позиції захисник зазначив, що пред`явлене ОСОБА_3 обвинувачення не ґрунтується на доказах, які у своїй сукупності можуть свідчити про вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення, а наведені стороною обвинувачення ризики не підтверджуються належними та допустимими доказами й фактичними даними.

Також захисник зазначив, що у клопотанні прокурора не наведено належного обґрунтування того, чому застосування більш м`якого запобіжного заходу не може запобігти зазначеним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Крім того, захисник звернув увагу суду на тривалий строк перебування ОСОБА_3 під вартою та зазначив, що раніше визначений судом розмір застави є для обвинуваченого завідомо непомірним, у зв`язку з чим фактична можливість скористатися альтернативним запобіжним заходом у вигляді застави була відсутня.

Обвинувачений ОСОБА_3 підтримав думку свого захисника.

Вислухавши позиції учасників судового провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження в обсязі, що стосується питання, яке вирішується, та оцінивши доводи сторін у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 3 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.

За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

У кримінальному провадженні № 62024000000000720 з 06.06.2024 до обвинуваченого ОСОБА_3 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строк дії якого неодноразово продовжувався та спливає 15.08.2026.

Крім того, ОСОБА_3 визначався альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 93 320 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становило 282 572 960 грн., розмір якої в подальшому неодноразово зменшувався та востаннє був визначений у розмірі 1 503 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 5 001 984 грн.

Суд зауважує, що на даний час у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 триває судовий розгляд.

На час застосування запобіжного заходу ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 06 червня 2024 року у справі № 757/25716/24-к дії ОСОБА_3 були кваліфіковані за ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 206-2, ч. 1 ст. 361-2 КК України.

На даний час обсяг обвинувачення змінено у зв`язку із закриттям ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 23 березня 2026 року кримінального провадження в частині обвинувачення ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 361-2 КК України.

Таким чином, на даний час ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 27 ч. 3 ст. 206-2 КК України.

Відповідно до ст. 177 КПК України запобіжний захід застосовується з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків, потерпілих, експертів, спеціалістів у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа обвинувачується.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом та застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу суд зобов`язаний встановити, серед іншого, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання таким ризикам.

Вирішуючи питання про доцільність подальшого тримання ОСОБА_3 під вартою, суд виходить із необхідності оцінки не лише тяжкості пред`явленого обвинувачення та передбаченого законом покарання, а й конкретних обставин кримінального провадження, фактичної тривалості перебування особи під вартою, актуальності встановлених раніше ризиків та можливості їх належного нівелювання шляхом застосування більш м`якого запобіжного заходу.

Тривалість обмеження права на свободу є істотною обставиною, яка підлягає самостійній оцінці судом при вирішенні питання про доцільність подальшого тримання особи під вартою.

Сам по собі значний строк перебування під вартою не означає автоматичного припинення існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Водночас зі спливом значного проміжку часу суд зобов`язаний перевірити, чи зберігають наведені раніше обставини достатню актуальність та інтенсивність для виправдання саме подальшої ізоляції особи від суспільства та чи не можуть відповідні ризики бути належним чином нейтралізовані шляхом застосування іншого запобіжного заходу.

Такий підхід відповідає положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої особа, позбавлена свободи, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку або на звільнення під час провадження, причому звільнення може бути обумовлене гарантіями явки до суду. Конституційний Суд України у рішенні Другого сенату Конституційного Суду України від 01.04.2026 № 3-р(II)/2026 також звернув увагу на необхідність періодичної перевірки обґрунтованості подальшого тримання під вартою.

Крім того, у рішенні Другого сенату Конституційного Суду України від 21.07.2026 № 9-р(II)/2026 зазначено, що тримання під вартою осіб, які очікують судового розгляду, не має бути загальним правилом, а суди повинні перевіряти, чи роблять альтернативні заходи, зокрема електронний контроль та інші умови, тримання під вартою непотрібним у конкретній справі.

Одночасно, суд не залишає поза увагою висновки, викладені в попередньому судовому рішенні щодо тримання ОСОБА_3 під вартою.

Так, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2026 року у справі № 760/28967/24 ОСОБА_3 продовжено строк тримання під вартою до 15 серпня 2026 року та визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 1 503 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 5 001 984 грн.

В ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2026 року судом встановлено наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме ризиків переховування від суду, незаконного впливу на свідків, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження протиправної діяльності.

Зокрема, щодо ризику переховування від суду Печерський районний суд м. Києва в ухвалі від 15 червня 2026 року врахував тяжкість інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення та покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до десяти років, можливість виїзду на тимчасово окуповані території України, можливість нелегального перетину державного кордону, наявність широкого кола знайомств, попередні регулярні виїзди за кордон та достатні, на думку суду, майнові ресурси.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків у зазначеній ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2026 року суд виходив із того, що ОСОБА_3 має детальну інформацію щодо анкетних, біографічних та інших даних свідків, які надали викривальні показання, що, на думку суду, створює можливість впливу на них.

Ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином у вказаній ухвалі суд пов`язував, зокрема, з можливістю надання вказівок іншим особам, приховування або відчуження майна з огляду на передбачене санкцією ч. 3 ст. 206-2 КК України покарання у виді конфіскації майна.

Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд пов`язував із можливістю вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження протиправної діяльності, у якій ОСОБА_3 обвинувачується.

Разом з тим суд враховує, що вже в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2026 року суд визначив можливість належної процесуальної поведінки ОСОБА_3 за умови внесення застави шляхом покладення на нього низки процесуальних обов`язків, зокрема не відлучатися із Київської області без дозволу суду, утримуватися від спілкування з конкретно визначеними учасниками кримінального провадження, здати на зберігання паспорт для виїзду за кордон та інші документи, а також носити електронний засіб контролю.

Суд також враховує порядок та розміри визначення ОСОБА_3 альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави.

Так, 06 червня 2024 року ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/25716/24-к ОСОБА_3 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави у розмірі 93 320 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становило 282 572 960 грн.

У подальшому розмір застави неодноразово змінювався та востаннє ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2026 року у справі № 760/28967/24 визначений у розмірі 1 503 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 5 001 984 грн.

За наданими суду даними, жодна із визначених судом сум застави за ОСОБА_3 фактично внесена не була.

Суд бере до уваги зазначену обставину при оцінці реальної можливості застосування застави як альтернативного запобіжного заходу. При цьому невнесення застави саме по собі не є підставою для безумовного висновку про необхідність подальшого тримання особи під вартою, однак свідчить про те, що визначений раніше механізм альтернативного запобіжного заходу фактично не був реалізований.

Суд також враховує доводи захисника про те, що раніше визначений розмір застави є завідомо непомірним для ОСОБА_3 , однак не виходить із припущення про конкретні причини її невнесення, оскільки такі причини не підтверджені суду належними доказами. Водночас суд вважає, що в умовах, коли застава фактично не була внесена протягом усього періоду її визначення, належить оцінити інший менш суворий запобіжний захід, який забезпечує реальний контроль за поведінкою особи та не залежить від внесення грошових коштів.

Окремо суд оцінює доводи, пов`язані із забезпеченням можливої конфіскації майна, як ризик, пов`язаний з можливим приховуванням або відчуженням майна.

Санкція ч. 3 ст. 206-2 КК України передбачає конфіскацію майна як додаткове покарання, у зв`язку з чим у межах кримінального провадження застосовувалися заходи забезпечення можливої конфіскації шляхом накладення арешту на окремі об`єкти майна.

Так, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2024 року у справі № 757/25574/24-к з метою забезпечення конфіскації майна як виду покарання було накладено арешт, зокрема, на нежитлову будівлю загальною площею 2377,3 кв.м, розташовану за адресою: м. Київ, вул. Протасів Яр, буд. 2, земельну ділянку площею 0,0503 га, кадастровий номер 8000000000:72:221:0008, та земельну ділянку площею 0,0333 га, кадастровий номер 8000000000:72:221:0021.

Разом з тим ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2025 року у справі № 760/28967/24 було встановлено, що зазначене нерухоме майно було обтяжене іпотекою ще 02 червня 2023 року, тобто до накладення арешту 07 червня 2024 року. Іпотекодавцем виступав ОСОБА_3 , який був майновим поручителем за зобов`язаннями ТОВ «Ярмолинецький консервний завод» перед АТ «КОМІНБАНК».

17 липня 2025 року АТ «КОМІНБАНК» як іпотекодержатель у позасудовому порядку, відповідно до ст. 37 Закону України «Про іпотеку», звернуло стягнення на предмет іпотеки та набуло у власність зазначене нерухоме майно.

У зв`язку з цим ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2025 року у справі № 760/28967/24 арешт зазначених об`єктів нерухомого майна було скасовано. Суд виходив, зокрема, із того, що АТ «КОМІНБАНК» не є юридичною особою, щодо якої здійснюється кримінальне провадження, а набуло відповідне майно у власність у спосіб, передбачений законом; подальше утримання цього майна під арештом з метою забезпечення конфіскації було визнано неспівмірним із завданнями такого заходу забезпечення кримінального провадження.

Крім того, ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 квітня 2026 року у справі № 760/28967/24 було скасовано арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 07 червня 2024 року у справі № 757/25519/24-к, на 1/2 частину рухомого та нерухомого майна, що належала ОСОБА_9 на праві особистої приватної власності. Під час розгляду цього питання судом було встановлено, що власник майна не є обвинуваченою у кримінальному провадженні, а дослідження походження активів свідчить про їх особисту приватну власність; також суд зазначив про відсутність доказів причетності власника майна до вчинення кримінального правопорушення. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що в подальшому застосуванні арешту відпала потреба.

Зазначені судові рішення мають значення для оцінки ризику, пов`язаного з можливим приховуванням або відчуженням майна, оскільки свідчать про те, що правовий статус конкретних об`єктів майна під час судового розгляду змінювався та підлягав окремій судовій оцінці залежно від їх власника, підстав та часу набуття права власності.

Суд при цьому не робить висновку про відсутність у ОСОБА_3 іншого майна, яке в передбаченому законом порядку може бути предметом конфіскації у разі ухвалення обвинувального вироку, та не вирішує наперед питання про долю такого майна.

Водночас сама можливість призначення конфіскації майна не означає автоматичної необхідності тримання обвинуваченого під вартою, оскільки питання забезпечення можливої конфіскації та питання запобіжного заходу є різними за своїм правовим призначенням.

Суд вважає, що забезпечення можливої конфіскації майна здійснюється шляхом передбачених КПК України заходів забезпечення кримінального провадження щодо конкретного майна, тоді як забезпечення належної процесуальної поведінки самого обвинуваченого досягається шляхом застосування відповідного запобіжного заходу.

Таким чином, посилання на необхідність збереження майна для можливої конфіскації саме по собі не може бути достатньою підставою для подальшого фізичного позбавлення ОСОБА_3 свободи, якщо відповідний ризик може бути належним чином нівельований менш суворим запобіжним заходом.

Оцінюючи ризик переховування від суду, суд не залишає поза увагою тяжкість пред`явленого ОСОБА_3 обвинувачення та можливість призначення покарання у виді позбавлення волі. Разом із тим суд вважає, що на даному етапі зазначений ризик може бути належним чином мінімізований шляхом застосування домашнього арешту із забороною цілодобово залишати житло, електронного засобу контролю, обов`язку прибувати до суду за кожною вимогою та здачі документів для виїзду за кордон.

При цьому суд враховує, що домашній арешт відповідно до ст. 181 КПК України полягає в забороні обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби та є самостійним запобіжним заходом, не пов`язаним із триманням особи в установі виконання покарань.

Щодо ризику незаконного впливу на свідків суд враховує, що його можливо належним чином мінімізувати шляхом покладення на ОСОБА_3 додаткового обов`язку утримуватися від спілкування з конкретно визначеними особами з приводу обставин кримінального провадження.

З огляду на це суд вважає необхідним покласти на ОСОБА_3 обов`язок утримуватися від спілкування з обвинуваченими ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , свідками ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та працівниками ПрАТ «Київміськбуд» з приводу обставин інкримінованих кримінальних правопорушень.

Щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином суд враховує попередні висновки, викладені в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2026 року, однак вважає, що на даному етапі цей ризик може бути істотно мінімізований сукупністю встановлених судом обмежень, а саме домашнім арештом, який належить відбувати цілодобово, електронним контролем та забороною спілкування з визначеним колом осіб.

Щодо ризику вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому ОСОБА_3 обвинувачується, суд бере до уваги доводи прокурора, однак не встановлює додаткових конкретних обставин, які б на час розгляду питання свідчили про те, що виключно тримання під вартою є єдиним належним засобом запобігання такому ризику.

Суд також бере до уваги, що домашній арешт із забороною цілодобово залишати житло у поєднанні з електронним засобом контролю суттєво обмежує можливість вільного пересування обвинуваченого та забезпечує контроль за виконанням ним покладених процесуальних обов`язків.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 178 КПК України при вирішенні питання про запобіжний захід суд враховує, серед іншого, міцність соціальних зв`язків особи в місці її постійного проживання, а також інші обставини, що мають значення для оцінки ризиків.

Суд виходить із необхідності забезпечення справедливого балансу між суспільним інтересом у належному здійсненні кримінального провадження та правом обвинуваченого на свободу.

На час нового розгляду питання суд враховує не лише обставини, які були предметом оцінки в ухвалі Печерського районного суду м. Києва від 15 червня 2026 року, а й подальший перебіг судового провадження, загальну тривалість перебування ОСОБА_3 під вартою, фактичне невнесення визначених судом застави, а також зміни у правовому статусі окремих об`єктів майна, встановлені ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2025 року та від 08 квітня 2026 року.

З огляду на викладене суд приходить до висновку, що на даному етапі судового розгляду подальше застосування до ОСОБА_3 найбільш суворого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не є необхідним та пропорційним.

Разом із тим суд не вбачає достатніх підстав для повного скасування запобіжного заходу, оскільки окремі ризики, встановлені попередніми судовими рішеннями, повністю не втратили актуальності.

За таких обставин суд вважає належним та достатнім запобіжним заходом щодо ОСОБА_3 домашній арешт із забороною залишати житло цілодобово.

Застосування домашнього арешту із забороною ОСОБА_3 цілодобово залишати житло у поєднанні з електронним засобом контролю, обов`язком прибувати до суду за кожною вимогою, забороною спілкування з визначеними особами та здачею документів для виїзду за кордон забезпечить, на переконання суду, належний контроль за процесуальною поведінкою обвинуваченого та дозволить мінімізувати встановлені ризики.

При цьому суд зазначає, що зміна запобіжного заходу не є висновком щодо доведеності чи недоведеності винуватості ОСОБА_3 та не впливає на оцінку доказів під час розгляду кримінального провадження по суті.

Керуючись ст.ст. 177, 178, 181, 183, 194, 331, 372, 376 КПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Клопотання прокурора - задовольнити частково.

Змінити обвинуваченому ОСОБА_3 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт із забороною цілодобово залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 , за виключенням надання останньому невідкладної медичної допомоги та прослідування до найближчого укриття цивільного захисту населення, строком до 06 жовтня 2026 року.

Обвинуваченого ОСОБА_3 негайно доставити до місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , і звільнити з-під варти.

Зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_3 прибувати до суду за кожною вимогою, а також строком до 06 жовтня 2026 року виконувати наступні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України: утримуватися від спілкування з приводу обставин інкримінованих злочинів з обвинуваченими ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , свідками ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 та працівниками ПрАТ «Київміськбуд»; здати на зберігання до СОД Фастівського об`єднаного відділу ДМС у м. Києві та Київській області свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну; носити електронний засіб контролю.

У іншій частині вимог клопотання прокурора - відмовити.

Строк дії ухвали визначити до 06 жовтня 2026 року.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її проголошення і оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_19