Рішення № 139029649, 17.08.2026, Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя)

1Справа № 335/351/26 2/335/1049/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 серпня 2026 року м. Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя у складі

головуючого - судді Мінаєва М.М.,

при секретарі - Бойкинюк Д.П.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Шулякової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради та Служби у справах дітей Запорізької міської ради, про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, яким просила усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом визнання ОСОБА_2 та її малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такими, що втратили право користування житловим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на таке.

13 січня 1965 року ОСОБА_4 (батько чоловіка позивачки) на свою родину, а саме: дружину ОСОБА_5 , сина ОСОБА_6 (чоловіка позивачки) та доньку ОСОБА_7 , отримав у користування двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

09.07.1983 року позивачка уклала шлюб з ОСОБА_6 (сином квартиронаймача), та у тому ж році була зареєстрована (прописана) за вказаною адресою, де і проживає безперервно з того часу по момент подання цього позову.

Від шлюбу з ОСОБА_6 має доньку ОСОБА_2 (відповідача у цій справі), а донька, у свою чергу, є матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який доводиться позивачу, відповідно, онуком.

Протягом 2000-2015 років померли квартиронаймач ОСОБА_4 та всі інші особи, що були зазначені в ордері на вселення до вказаної квартири як члени сім`ї квартиронаймача.

У квартирі залишаються зареєстрованими позивач, відповідач та її син ОСОБА_3 , однак фактично проживає лише сама позивач, оскільки відповідач із сином у грудні 2021 року переїхали до міста Бердянськ Запорізької області, де відповідач придбала інше житло. Під час переїзду відповідач забрала всі речі свої та дитини, а після 24.02.2022 і початку тимчасової окупації міста Бердянськ не повернулась на територію, підконтрольну державним органам України.

Позивача інколи спілкується з відповідачкою телефоном і зі слів відповідачки їй відомо, що вони не мають наміру повертатися у місто Запоріжжя, оскільки придбали будинок у місті Бердянськ, в якому є всі необхідні умови для проживання і разом з чоловіком і сином будуть проживати у місті Бердянськ. Приїхати до міста Запоріжжя та зняти з реєстрації себе та свого сина відповідачка не має можливості оскільки м. Бердянськ знаходиться в тимчасовій окупації і у відповідачки немає можливості безпечно для себе та свого сина приїхати до м. Запоріжжя. Також відповідачка повідомила позивачці, що вона та її малолітній син у м. Бердянську отримали постійну реєстрацію за місцем проживання, реєстрацію в податковому органі та в системі індивідуального (персоніфікованого обліку) від окупаційної влади російської федерації. На підтвердження зазначених обставин відповідачка надіслала фото відповідних документів, які додаються до зазначеного позову.

Отже, відповідач та її малолітній син з грудня 2021 року, тобто більше 4-х років, у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 не проживають, квартирою не користуються, в квартирі будь які їх речі відсутні. Відповідачка з грудня 2021 року не приймає участі в утриманні квартирою, не сплачує платежі за утримання квартири. Позивачка змушена сплачувати витрати, які нараховуються за кількістю зареєстрованих осіб, зокрема витрати за обслуговування будинком, вивіз сміття та витрати на за користуванням газовою плитою, оскільки будинок, та квартира не обладнані газовим лічильником. Зараз це для позивачки значні витрати.

Позивач вважає себе основним наймачем вказаної квартири, сплачує комунальні послуги, однак у зв`язку із скрутним матеріальним становищем у позивача виникла необхідність в отриманні субсидії на оплату комунальних послуг. Однак реєстрація у спірному жилому приміщенні інших осіб перешкоджає цьому.

Відтак, позивач змушена звернутись до суду з вимогою визнати доньку та онука такими, що втратили право користування жилим приміщенням з подальшим зняттям їх з реєстрації за вказаною адресою.

В порядку нормативного обґрунтування своїх вимог позивач послалась на положення ст. ст. 41, 47 Конституції України, ст. ст. 317, 319, 395, 379, 383, 405 ЦК України, ст. ст. 64, 65, 71, 72 ЖК України та відповідну судову практику.

3 грудня 2021 року відповідачка разом з малолітнім сином та чоловіком ОСОБА_8 , з яким вона перебуває в цивільному шлюбі, з метою постійного проживання виїхали до м. Бердянськ Запорізької області, оскільки вони там придбали будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_3 . При виїзді з квартири відповідачка забрала всі свої речі та речі свого малолітнього сина. 3 грудня 2021 року відповідачка та її малолітній син у м. Запоріжжя не приїжджали та постійно проживають у м. Бердянськ, який з 24.02.2022 року є тимчасово окупованою територією.

Ухвалою судді від 15.01.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрите провадження, розгляд справи визначений за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідач та треті особи відзиву на позов та (або) клопотань процесуального характеру не подали.

Судовий розгляднеодноразово відкладався за клопотанням представника позивача, адвоката Шулякової М.В., для надання часу для збирання та подання додаткових доказів, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Так, 08.04.2026, 19.05.2026 та 19.06.2026 від представника позивача надійшли додаткові пояснення по суті справи з посиланням на таке.

На даний час ОСОБА_1 є єдиним користувачем та фактичним наймачем квартири за адресою: АДРЕСА_2 , фактично в квартирі проживає одна, утримує квартиру в належному для проживання стані, своєчасно сплачує комунальні платежі за квартиру. Даний факт підтверджується довідкою ОСББ «Чарівне» № 24/12 від 24.12.2025 року. З ОСОБА_1 , як з єдиним користувачем квартири, укладено договори про надання послуг з обслуговування квартири, зокрема газопостачання, водопостачання, користування електричною енергією.

З 20.09.1983 року ОСОБА_1 стала членом сім`ї наймача, зареєстрована та постійно проживала та проживає у зазначеній квартирі як член сім`ї наймача.

Відповідно до чинного законодавства України члени сім `ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім `ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім `ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім `ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім `ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім `ї (стаття 64 ЖК УРСР).

Особа, як член сім `ї наймача та особа, яка має право користуватися житловим приміщенням, яка продовжила проживати в займаному жилому приміщенні, має такі ж права і обов`язки, як і наймач, тому вправі вимагати визнання її наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача або ж укладення договору найму на її ім`я як члена сім `ї основного наймача у зв`язку з його смертю, у тому числі якщо такий договір раніше не укладений.

Повнолітній член сім `ї наймача вправі вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім `ї наймача.

Для визнання наймачем іншого члена сім `ї необхідно щоб попередній член сім `ї мав правовий статус «наймача».

У разі вибуття наймача та членів його сім `ї, договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо із жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім `ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. У зв`язку зі смертю основного наймача, договір найму на квартиру підлягає оформленню на ім`я члена сім `ї, який має право користуватися квартирою (частина друга статті 107 ЖК УРСР).

У відповідь на адвокатські запити, подані до Запорізької міської ради та її Районної адміністрації по Вознесенівському району представник позивача отримала відомості про те, що Запорізький феросплавний завод не передав житловий фонд до територіальної громади м. Запоріжжя в особі Запорізької міської ради, у зв`язку з чим районна адміністрація Запорізької міської ради по Вознесенівському району не може укласти договір найму з ОСОБА_1 на житло, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

У свою чергу, АТ «ЗФЗ» не є власником житлового приміщення: квартири АДРЕСА_1 , а отже у АТ «ЗФЗ» відсутні права щодо розпорядження вказаною квартирою, зокрема і щодо укладення договору найму.

Належним власником зазначеного майна є держава в особі РВ ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, яким прийнято управлінське рішення про передачу державного майна (у тому числі і житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 ).

АТ «ЗФЗ» на виконання звернення РВ ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (№ 912-002-40-1918 від 18.03.2026 року) супровідним листом № 18-61 від 16.04.2026 року з метою якнайшвидшої передачі державного житлового фонду до комунальної власності надано до Запорізької міської ради усі наявні документи стосовно державного житлового фонду, у тому числі і житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 .

У відповідь на адвокатський запит 19.05.2026 року представником позивача отримано отримано листа № 1559/01-3701 від 18.05.2026 року Запорізька міська рада повідомила, що від АТ «Запорізький завод феросплавів»

Запорізька міська рада отримала оригінал технічного паспорту з витягом з реєстру будівельної діяльності, інвентарну картку та довідку про балансову вартість на квартиру АДРЕСА_1 .

Водночас, документи на підтвердження права державної власності на дану квартиру не надано, що унеможливлює вирішення питання прийняття квартири у комунальну власність Запорізької міської територіальної громади.

У відповідь на адвокатський запит 02.06.2026 року представником позивача отримано листа № 912-002-40-4032 від 28.05.2026 року, відповідно до якого РВ ФДМУ, серед іншого, повідомило наступну інформацію:

- Власником квартири АДРЕСА_1 є Держава в особі Фонду державного майна України.

- Відповідно до вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» надання згоди на передачу об`єктів державної у комунальну власність вирішується виключно на пленарних засіданнях сільських, селищних, міських рад.

- Передача об`єктів житлового фонду разом з об`єктами інженерної інфраструктури, що його обслуговують, до комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя, у тому числі і квартири АДРЕСА_1 можлива лише після надання сесією відповідної ради згоди про намір прийняти до комунальної власності таких об`єктів.

- Повна інформація щодо об`єктів державної власності консолідована в Єдиному реєстрі об`єктів державної власності. Розпорядником Єдиного реєстру об`єктів державної власності є Фонд державного майна України.

- Управління звернулось до Фонду державного майна України для отримання витягу з Єдиного реєстру об`єктів державної власності на об`єкти державного житлового фонду, серед іншого, й квартиру АДРЕСА_1 .

- Після отримання рішення міської ради щодо наміру прийняти до комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя зазначеного житлового фонду разом з інженерною інфраструктурою, що його обслуговують, Управлінням буде надано на адресу Запорізької міської ради Витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо державного майна.

Отже, за результатами аналізу інформації, викладеної у вищезазначених документах, прийняття об`єктів житлового фонду разом з об`єктами інженерної інфраструктури, що його обслуговують, до комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя, у тому числі і квартири АДРЕСА_1 , можливе лише після ухвалення Запорізькою міською радою рішення щодо наміру прийняти до комунальної власності територіальної громади м. Запоріжжя зазначеного житлового фонду разом з інженерною інфраструктурою, що його обслуговують.

Однак станом на час розгляду справи питання про спірної квартири у комунальну власність залишається не вирішеним, договір найму з позивачем не укладений.

В судовому засіданні представник позивача наполягала на задоволенні позовних вимог. Наголошувала на тому, що позивач зареєстрована і безперервно проживає у спірнй квартирі з 1983 року, була вселена туди свого часу за згодою квартиронаймача, після його смерті є фактичним правомірним користувачем цього жилого приміщення, а тому має право на судовий захист своїх прав у спосіб, що надається законом власнику або наймачу. При цьому відповідач разом із сином втратили інтерес до спірного приміщення, оскільки постійно проживає у власному житлі на тимчасово окупованій території.

Відповідач на треті особи в судове засідання не з`явились без повідомлення причин.

Після завершення судового розгляду в судовому засіданні 11.08.2026 суд оголосив про перехід до стадії складання повного тексту рішення, оголошення якого було призначене на 16 год. 00 хв. 17.08.2026.

Дослідивши матеріали, суд встановив такі обставини.

13 січня 1965 року ОСОБА_4 (батько чоловіка позивачки) на свою родину, а саме: дружину ОСОБА_5 , сина ОСОБА_6 (чоловіка позивачки) та доньку ОСОБА_7 , отримав у користування двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .

Даний факт підтверджується копією ордеру на вселення № 122 від 13.01.1965, виданого ЖКО Запорізького феросплавного заводу.

09.07.1983 року позивачка (дівоче прізвище ОСОБА_9 ) уклала шлюб з ОСОБА_6 (сином квартиронаймача), та у тому ж році була зареєстрована (прописана) за вказаною адресою, де і проживає безперервно з того часу по момент подання цього позову, що підтверджується копією Свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого Кудрявцевською селищною радою Веселиновського району Миколаївської області 09.07.1983, а також копією паспорту громадянина України на імя ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 .

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_3 , виданим 29.08.2000 року.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_4 , виданим 16.04.2012 року.

ОСОБА_10 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_5 , виданим 15.11.2004 року.

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_6 , виданим 28.08.2015 року.

Таким чином, протягом 2000-2015 років померли всі особи, що були зазначені в ордері від 13.01.1965.

Станом на час розгляду справи позивач продовжує бути зареєстрованою та проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , є донькою позивача та ОСОБА_6 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_7 , виданим Орджонікідзевським відділом ЗАГС м. Запоріжжя 12.05.1984 року.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином відповідача ОСОБА_11 та ОСОБА_8 , що підтверджується Свідоцтвом про народження, виданим Хортицьким районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області 19.05.2017.

Відповідач ОСОБА_2 є зареєстрованою за адресою АДРЕСА_2 , що підтверджується копією паспорта громадянина України на ім`я відповідача серії НОМЕР_8 .

Відтак, місцем проживання малолітнього ОСОБА_3 в силу ч. 4 ст. 29 ЦК України є місце проживання її матері.

З наданих представником позивача документів судом також встановлено, що спірна квартира станом на час розгляду справи є державною власністю, управління якою здійснює РВ ФДМУ по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях. Процедура передачі цієї квартиру у комунальну власність територіальної громади міста Запоріжжя не завершена.

Також судом встановлено, що після смерті квартиронаймача членів його сімї, внесених до ордеру від 13.01.1965, зміни до договору найму цього жилого приміщення не вносились, договір найму з позивачем не був укладений.

Разом з цим суд вважає поза розумним сумнівом доведеним, що позивач фактично безперервно проживає у спірній квартирі та утримує її, що відповідачем та жодною іншою особою не оспорюється, а також підтверджується тим, що позивач оплачує комунальні послуги, що надаються за цією адресою, за власним особовим рахунком та на підставі договорів, особисто укладених нею з постачальниками.

У свою чергу, відповідач ОСОБА_11 разом із сином у спірній квартирі не проживають, що підтверджується, зокрема, Актом обстеження квартири від 24.12.2025 та довідкою, виданою Головою правління ОСББ «Чарівне» 24.12.2025.

Як свідчать надані представником документи, відповідач, перебуваючи на тимчасово окупованій території у м. Бердянськ, зареєструвалась за правилами, запровадженими окупаційною адміністрацією, отримала паспорт громадянина Російської Федерації та податковий номер, влаштувала дитину до школи, яка функціонує у м. Бердянськ також за правилами, запровадженими окупаційною адміністрацією.

Водночас суд зауважує, що ствердження позивача про те, що відповідач не збирається повертатись з тимчасово окупованої території, втратила інтерес до спірного жилого приміщення та не заперечує проти передання цієї квартири у користування позивача, належними і допустимими доказами, що знаходяться в матеріалах справи, - не підтверджується.

Оцінюючи вимоги позивача на предмет законності та обґрунтованості, суд виходить з такого.

Станом на час розгляду справи набрав чинності Закон України «Про основі засади житлової політики» від 13.01.2026, відповідно до п. 2 Прикінцевих і перехідних положень якого Житловий кодекс України зберігає чинність протягом одного року з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, а положення статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2 до продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи.

Отже, при вирішенні спору за позовом ОСОБА_1 слід керуватись положеннями ЦК України і ЖК України, а предметом судової оцінки має як наявність підстав для визнання відповідача такою, що втратила право користування жилим приміщення, так і наявність у позивача права на такий позов.

Стаття 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу

За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма права і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно ст. 65 ЖК України особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням.

Згідно із частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У постанові Верховного Суду України від 11 липня 2012 року у справі № 6-60цс12 зроблено висновок, що «у осіб які вселилися до наймача, виникають усі права й обов`язки за договором найму жилого приміщення, якщо особи постійно проживали разом із наймачем і вели з ним спільне господарство та були визнані членами сім 'ї наймача (частини перша та друга статті 64 ЖК України). Крім того, особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо особи вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (стаття 65 ЖК України).

Під час вирішення спору про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з`ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні та наявності згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між указаними особами, наймачем і членами сім`ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням, й інші обставини справи, що мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання».

Право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися в якості членів сім`ї наймача в установленому законом порядку (постанова Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 200/17337/17).

У постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 463/2277/2021, зазначено, що: «під час вирішення спору про право користування житловим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з 'ясувати, крім обставин щодо реєстрації цих осіб у спірному приміщенні, дотримання встановленого порядку при їх вселенні, наявність згоди на це всіх членів сім`ї наймача та обумовлення угодою між згаданими особами, наймачем і членами сім ї, які проживають з ним, певного порядку користування жилим приміщенням, й інші обставини, які мають значення для справи, а саме: чи було це приміщення постійним місцем проживання цих осіб, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання. Оскільки відповідно до вимог закону вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, членом сім`ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК України, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем. За змістом статті 65 ЖК України за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні».

Відповідно до частин 1, 2 ст. 64 ЖК України члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

З урахуванням положень ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Ці особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Таким чином, особи, які вселилися до наймача, набувають усіх прав і обов`язків за договором найму жилого приміщення, якщо вони постійно проживали разом із наймачем, вели з ним спільне господарство і були визнані членами сім`ї наймача (частини 1, 2 ст. 64 ЖК України). При цьому особи, які вселилися до наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо вони вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача та якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням (ст. 65 ЖК України).

Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів щодо вселення позивача до спірного жилого приміщення за рішенням квартиронаймача ОСОБА_4 та за письмовою згодою членів його сім`ї.

Разом з цим, самий факт реєстрації позивача у спірній квартирі, яка була б неможлива без згоди квартиронаймача, встановлює презумпцію того, що позивач дійсно була вселена до спірного приміщення як дружина сина (невістка) квартиронаймача.

Також з матеріалів справи випливає, що після смерті квартиронаймача ОСОБА_4 ніхто з осіб, зазначених в ордері на вселення, не укладав договору найму цього приміщення і не набував статусу квартиронаймача.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 106 ЖК України, повнолітній член сім`ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім`ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім`ї наймача.

У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім`ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.

Зокрема, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що за ініціативою когось із членів сім`ї квартиронаймача, в тому числі позивача, після його смерті договір найму спірного жилого приміщення був змінений в порядку і на підставах, передбачених ст. ст. 103-106 ЖК України.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Також жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців, зокрема, у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Суд виходить з того, легітимною метою наведеного правового регулювання є забезпечення ефективного використання жилого фонду державної і комунальної форми власності, а саме того, щоб внаслідок тривалої відсутності особи зайняте нею житло могло бути надано у користування іншим особам, які також потребують забезпеченню жилою площею.

Із сукупності наведених правових норм випливає, що правом на порушення перед судом питання про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням державного або комунального жилого фонду (правом на позов), наділений власник цього майна, квартиронаймач або член його сім`ї.

Однак матеріали цієї справи вказують на те, що позивач не має статусу квартиронаймача спірного жилого приміщення, оскільки після смерті ОСОБА_4 з нею не був укладений відповідний договір найму, їй не було надано ордеру на вселення.

Так само позивача немає підстав вважати членом сім`ї квартиронаймача, оскільки після смерті ОСОБА_4 померли також всі особи, які були зазначені в ордері на вселення, в тому числі його син ОСОБА_6 (чоловік позивача), тобто квартиронаймач даного жилого приміщення відсутній.

Суд констатує, що позивач, будучи раніше вселеною до цього жилого приміщення за згодою наймача та членів його сім`ї, в силу ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод має право на проживання у цій квартирі і після їх смерті, однак це право проживання не породжує відносин найму житла, не надає позивачу статусу квартиронаймача у розумінні норм ЖК України, а обмежується лише задоволенням потреби у житлі, і не породжує права на позов про визнання інших осіб такими, що втратили право користування спірним житлом в порядку ст. 72 ЖК України.

Фактично позов поданий передчасно, оскільки спершу позивачу слід набути статусу квартиронаймача у встановленому законом порядку.

Відсутність права на позов є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.

Також суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК Української РСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На підтвердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресація кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК Української РСР).

У зв`язку з цим суд зауважує, що втрата інтересу відповідача до спірного жилого приміщення випливає лише з особистих пояснень позивача, які об`єктивними, належними і допустимими доказами поза розумним сумнівом не підтверджується.

Так, відомості про наявність у відповідача у власності окремого житла у справі відсутні.

Самий факт того, що відповідач залишається на тимчасово окупованій території і отримала від окупаційної адміністрації документи, що надають право перебувати там, не обов`язково свідчить про втрату такого інтересу, оскільки такі дії відповідача можуть бути пов`язані з перебуванням у небезпеці, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Крім того, позивач у позовній заяві зазначила, що звернулась до суду з метою захисту права на отримання субсидії на оплату житлово-комунальних послуг (житлової субсидії), оскільки реєстрація відповідача із сином у спірній квартирі перешкоджає цього.

Однак при цьому позивач не надала доказів на підтвердження вказаного факту.

Зокрема, позивач не надала ані доказів на підтвердження розміру свого доходу і права на отримання житлової субсидії, ані на підтвердження того, що їй було відмовлено у наданні житлової субсидії саме через реєстрацію відповідача та її дитини у спірному жилому приміщенні.

Відтак, суд констатує, що позивачем не доведено, що наявність у відповідача та її дитини права на проживання у спірному жилому приміщенні, в тому числі наявність їх реєстрації в ньому, дійсно порушує певні права позивача.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 28, 81, 82, 141, 246, 263-265, 274 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - територіальної громади міста Запоріжжя в особі Запорізької міської ради та Служби у справах дітей Запорізької міської ради, про усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням шляхом визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення постанови апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного тексту рішення, а разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, - протягом 30 днів з дня вручення копії рішення.

Суддя М.М. Мінаєв