Ухвала суду № 139021023, 24.06.2026, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 488/2653/16-ц

Провадження № 2/488/44/26

УХВАЛА

Іменем України

24.06.2026 року м. Миколаїв

Корабельного районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі судді Чернявської Я.А.,

при секретарі судового засідання Коваль А.О.,

за участі прокурора Ярош Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом Окружної прокуратури міста Миколаєва (правонаступника Миколаївської місцевої прокуратури № 2) в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 (правонаступника Миколаївської місцевої прокуратури № 2), де треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване підприємство «Ліси України» (правонаступника ДП Миколаївське лісове господарство) та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, третьої особи

В провадженні Корабельного районного суду міста Миколаєва перебуває цивільна справа за позовом Окружної прокуратури міста Миколаєва (правонаступника Миколаївської місцевої прокуратури № 2) в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 , де треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване підприємство «Ліси України» (правонаступника ДП Миколаївське лісове господарство) та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про витребування земельної ділянки, в якому позивач просить суд витребувати від ОСОБА_1 на користь Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810136600:05:001:0075 по АДРЕСА_1 на підставі статті 387 ЦК України.

Короткий зміст попередніх рішень судів

У липні 2016 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до Корабельного районного суду м. Миколаєва із позовом до ОСОБА_2 витребування земельної ділянки.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 01 жовтня 2009 року пунктом 57 розділу 1 рішення Миколаївської міськради № 38/30 ОСОБА_3 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000 кв. м, за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 . 25 червня 2010 року пунктами 35 та 35.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 47/51 було затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 1 000 кв. м за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство», для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 : На підставі вказаних рішень ОСОБА_4 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 904552 від 19 серпня 2010 року, з кадастровим номером 4810136600:05:001:0075. 01 вересня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений договір № 2191 купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, згідно якого остання стала власником цієї земельної ділянки, та отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 611627 від 22 грудня 2010 року. 17 жовтня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений договір № 1654 купівлі-продажу, згідно якого останній став власником спірної земельної ділянки. На підставі цього договору до державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис № 7375832 про право власності ОСОБА_2 на дану земельну ділянку.

У жовтні 2014 року прокуратура Корабельного району м. Миколаєва звернулась із позовом про скасування вказаних рішень міськради, визнання недійсними правовстановлюючих документів та витребування земельної ділянки.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10 жовтня 2014 року були вжиті заходи забезпечення позову, зокрема, накладено арешт на спірну земельну ділянку та заборонено ОСОБА_5 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії із земельною ділянкою, у тому числі укладати правочини щодо спірної земельної ділянки.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 червня 2015 року, яке ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 10 вересня 2015 року залишено без змін, позов прокурора був задоволений у повному обсязі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 17 лютого 2016 року рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16 червня 2015 року та ухвала Апеляційного суду Миколаївської області від 10 вересня 2015 року залишені без змін.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Миколаївської області від 16 липня 2018 року, позов задоволено. Витребувано із незаконного володіння ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 1 000 кв. м з кадастровим номером 4810136600;05;001:0075, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25.04.2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 16.07.2018 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Суд касаційної інстанції зазначив, що під час вирішення спору суди попередніх інстанцій не перевірили та не встановили наявності виключного випадку для звернення керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 з позовом в інтересах держави, зокрема не з`ясували, чи Миколаївська обласна державна адміністрація не здійснює або неналежним чином здійснює повноваження щодо захисту інтересів держави.

Позиція позивача Окружної прокуратури міста Миколаєва.

01.10.2009 року пунктом 57 розділу 1 рішення Миколаївської міськради № 38/30 ОСОБА_3 було надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000 кв. м, за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_2 .

25.06.2010 року пунктами 35 та 35.2 розділу 4 рішення Миколаївської міськради № 47/51 було затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку, площею 1 000 кв. м за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство», для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаних рішень ОСОБА_4 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 904552 від 19.08.2010 року, з кадастровим номером 4810136600:05:001:0075.

01.09.2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 був укладений договір № 2191 купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, згідно якого остання стала власником цієї земельної ділянки, та отримала державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 611627 від 22.12.2010 року.

17.10.2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений договір № 1654 купівлі-продажу, згідно якого останній став власником спірної земельної ділянки. На підставі цього договору до державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис № 7375832 про право власності ОСОБА_2 на дану земельну ділянку.

У жовтні 2014 року прокуратура Корабельного району м. Миколаєва звернулась із позовом про скасування вказаних рішень міськради, визнання недійсними правовстановлюючих документів та витребування земельної ділянки.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10.10.2014 року були вжиті заходи забезпечення позову, зокрема, накладено арешт на спірну земельну ділянку та заборонено ОСОБА_5 та будь-яким іншим особам вчиняти будь-які дії із земельною ділянкою, у тому числі укладати правочини щодо спірної земельної ділянки.

Прокурор зазначав, що рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 16.06.2015 року у справі № 488/5412/14-ц, залишеним без змін ухвалами Апеляційного суду Миколаївської області від 10.09.2015 року та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.02.2016 року, задоволено позов прокурора Корабельного району м. Миколаєва, визнано незаконними та скасовано рішення Миколаївської міської ради, визнано недійсними правовстановлюючі документи та витребувано у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810136600:05:001:0075, розташовану по АДРЕСА_1 .

Зазначеним судовим рішенням встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду урочища «Жовтневе» Миколаївського лісництва та перебувала у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство». Передача цієї земельної ділянки у приватну власність відбулася з порушенням вимог земельного та лісового законодавства, без її попереднього вилучення із постійного користування державного підприємства та без погодження спеціально уповноважених органів.

Прокурор вказував, що під час розгляду зазначеної справи ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10.10.2014 року було накладено арешт на спірну земельну ділянку та встановлено заборону вчинення будь-яких дій щодо неї, у тому числі укладення правочинів та проведення реєстраційних дій.

Незважаючи на вжиті заходи забезпечення позову, земельну ділянку було відчужено на підставі договору купівлі-продажу від 17.10.2014 року на користь відповідача, у зв`язку з чим до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відповідний запис про право власності.

У зв`язку з відчуженням земельної ділянки у липні 2016 року Миколаївська місцева прокуратура № 2 звернулася до суду в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації із позовом до ОСОБА_2 про витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння та повернення її у власність держави.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25.04.2018 року позов задоволено та витребувано із незаконного володіння відповідача земельну ділянку площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810136600:05:001:0075 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації. Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 16.07.2018 року зазначене рішення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 28.08.2019 року касаційну скаргу відповідача задоволено частково, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Прокурор обґрунтовував право на звернення до суду тим, що уповноважені органи державної влади, зокрема Миколаївська обласна державна адміністрація як розпорядник земель державної власності та ДП «Миколаївське лісове господарство» як постійний користувач земельної ділянки, не вжили належних заходів щодо захисту інтересів держави та повернення земельної ділянки.

Звернув увагу суду на те, що до звернення до суду листом від 27.05.2016 року повідомив Миколаївську обласну державну адміністрацію про намір здійснити представництво інтересів держави та вжити заходів представницького характеру.

При цьому Миколаївська обласна державна адміністрація не заперечувала проти здійснення прокурором представництва її інтересів, не оскаржувала наявність підстав для такого представництва, самостійно позову про витребування земельної ділянки не пред`явила та під час розгляду справи підтримувала позовні вимоги прокурора, вважаючи їх законними й обґрунтованими. Прокурор вважав, що така поведінка свідчить про усвідомлене нездійснення уповноваженим органом належного захисту інтересів держави. Крім того, за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, Миколаївська обласна державна адміністрація і надалі самостійно не зверталася до суду з позовом про витребування спірної земельної ділянки. Прокурор також зазначав, що заходів щодо усунення допущених порушень не вжив і центральний орган виконавчої влади Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, до повноважень якої належить здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності.

Зазначав, що відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави у разі, якщо відповідний орган державної влади не здійснює або неналежним чином здійснює захист таких інтересів.

На думку прокурора, спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, які мають особливий правовий режим охорони, а її незаконне вибуття із державної власності порушує інтереси держави, у зв`язку з чим існували підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Прокурор також посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 та від 11.06.2024 у справі № 915/1133/18, відповідно до яких невжиття уповноваженим органом упродовж розумного строку заходів щодо захисту порушених інтересів держави свідчить про його бездіяльність та є підставою для здійснення прокурором представництва інтересів держави в суді. Зазначав, що Миколаївська обласна державна адміністрація, як орган, уповноважений розпоряджатися спірною земельною ділянкою, а також постійний землекористувач ДП «Миколаївське лісове господарство» (правонаступник ДСГП «Ліси України»), самостійних заходів щодо повернення земельної ділянки у державну власність не вжили, у зв`язку з чим виникли підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

Прокурор зазначав, що втручання держави у право мирного володіння спірною земельною ділянкою відповідача є пропорційним поставленій меті, оскільки спрямоване на відновлення порушеного права власності держави на земельну ділянку державного лісового фонду, яка вибула з державної власності поза волею власника.

За твердженням прокурора, застосування такого способу захисту цивільного права як витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння відповідає принципу верховенства права, забезпечує справедливий баланс між інтересами держави та особи, яка зареєструвала право власності на спірне майно.

Представник позивача наголосив, що ні ОСОБА_2 (первісний відповідач), ні його правонаступника ОСОБА_1 (фактичний власник спірної ділянки) не може вважатися добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки обставини її набуття свідчать про те, що земельна ділянка вибула із володіння держави внаслідок незаконного рішення органу місцевого самоврядування та подальшого відчуження особами, які не мали законних підстав для розпорядження нею.

Так, прокурор звертав увагу суду, що на момент набуття ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку вже існували обставини, які свідчили про наявність спору щодо законності її передачі у приватну власність. Зокрема, щодо зазначеної земельної ділянки ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 10.10.2014 були вжиті заходи забезпечення позову у справі № 488/5412/14-ц, якими було накладено арешт на земельну ділянку та заборонено вчинення будь-яких дій щодо її відчуження.

На думку прокурора, незважаючи на встановлені судом обмеження, земельна ділянка була відчужена на користь ОСОБА_2 , що свідчить про недобросовісність набуття ним права власності та усвідомлення наявності спору щодо правового статусу спірного майна.

Прокурор зазначав, що відповідач, набуваючи земельну ділянку, мав можливість та обов`язок перевірити законність її походження, правові підстави передачі у приватну власність, а також наявність будь-яких обмежень щодо її відчуження. Водночас набуття права власності на земельну ділянку, яка за своїм правовим статусом належить до земель державного лісового фонду та не могла бути передана у приватну власність для будівництва житлового будинку, не може створювати у набувача легітимних очікувань щодо безумовного збереження такого права.

Прокурор посилався на те, що особа, яка набуває майно, повинна проявляти розумну обачність щодо законності його набуття. На підтвердження цього зазначав, що протягом липнясерпня 2014 року на сайті «НикВести» були опубліковані матеріали, в яких висвітлювалися обставини незаконної передачі у приватну власність земель державного лісового фонду в рекреаційній зоні поблизу урочища «Жовтневе», зокрема земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:001:0075, переданої у власність ОСОБА_4 .

На думку прокурора, значний суспільний резонанс, відкритість цієї інформації та розташування земельної ділянки у рекреаційній зоні свідчили про те, що ОСОБА_2 , а після його смерті і його правонаступник ОСОБА_1 , мали можливість з`ясувати її правовий статус, належність до земель державного лісового фонду та пов`язані з її набуттям ризики, а відтак проявити розумну обачність і утриматися від набуття права на спірну земельну ділянку.

У зв`язку з цим прокурор вважав, що повернення спірної земельної ділянки у власність держави є необхідним та виправданим заходом, оскільки спрямоване не на покарання відповідача, а на відновлення порушеного права власності Українського народу на землю, яка відповідно до Конституції України є основним національним багатством та перебуває під особливою охороною держави.

Прокурор також зазначав, що втручання у право власності відповідача є необхідним, оскільки інтереси держави полягають у збереженні земель державного лісового фонду, недопущенні їх незаконного вибуття з державної власності та забезпеченні виконання конституційного обов`язку держави щодо охорони природних ресурсів.

За таких обставин, на думку прокурора, витребування земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:001:0075, площею 1000 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , відповідає критеріям законності, переслідує легітимну мету та є пропорційним втручанням у право мирного володіння майном.

Позивач зазначає, що оцінка правомірності втручання у право власності кінцевого набувача безпосередньо пов`язана із встановленням обставин щодо добросовісності поведінки первісного набувача спірної земельної ділянки ОСОБА_2 , на переконання позивача, обставини набуття спірної земельної ділянки свідчать про відсутність у первісного набувача ознак добросовісного набувача, оскільки він мав реальну можливість встановити як правовий статус земельної ділянки, так і наявність обставин, які свідчили про сумнівність законності її передачі у приватну власність.

Позивач вказує, що спірна земельна ділянка не є звичайним об`єктом цивільного обороту, а належить до земель державного лісового фонду, які відповідно до вимог земельного та лісового законодавства мають спеціальний правовий режим використання та перебувають під особливою охороною держави.

За таких обставин особа, яка має намір набути право власності на земельну ділянку, зобов`язана проявити розумну обачність та переконатися не лише у формальній наявності зареєстрованого права власності у відчужувача, а й у законності походження такого права, особливо коли йдеться про землі з обмеженим оборотом.

На думку позивача, сукупність встановлених обставин виключає можливість посилання відповідачів на добросовісність набуття спірного майна. Зокрема, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:001:0075 розташована в урочищі «Жовтневе» Миколаївського лісництва, у межах земель державного лісового фонду, які тривалий час використовуються як рекреаційна територія загального користування. Вказана територія на узбережжі Бузького лиману поблизу зони відпочинку «Маяк» є відомою мешканцям м. Миколаєва як лісова рекреаційна зона, що фактично використовується населенням для відпочинку. На думку позивача, саме розташування земельної ділянки серед багаторічних соснових насаджень, характер місцевості та відсутність ознак індивідуальної забудови повинні були викликати у потенційного набувача обґрунтовані сумніви щодо можливості її перебування у приватній власності та використання для будівництва житлового будинку.

Крім того, позивач зазначав, що питання незаконного відведення земель рекреаційного призначення в районі урочища «Жовтневе» набуло значного суспільного розголосу та висвітлювалося у засобах масової інформації, у тому числі щодо незаконної забудови земель державного лісового фонду поблизу Бузького лиману. За таких обставин, на думку позивача, ОСОБА_2 , придбаваючи 17.10.2014 спірну земельну ділянку, мав можливість та повинен був перевірити не лише документи продавця, а й фактичні та правові підстави її набуття.

Особливого значення, на думку позивача, набуває те, що на момент укладення договору купівлі-продажу вже існував судовий спір щодо законності передачі спірної земельної ділянки у приватну власність. Так, ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10.10.2014 у справі № 488/5412/14-ц було накладено арешт на земельну ділянку, заборонено вчинення будь-яких правочинів щодо неї, проведення будівельних робіт та здійснення реєстраційних дій. Зазначена інформація перебувала у відкритому доступі, зокрема в Єдиному державному реєстрі судових рішень та інших інформаційних ресурсах, що забезпечують доступ до відомостей про судові провадження.

На думку позивача, укладаючи договір купівлі-продажу після постановлення ухвали про забезпечення позову, ОСОБА_2 діяв за наявності об`єктивних ознак існування спору щодо правового статусу земельної ділянки та прийняв ризик можливих несприятливих наслідків такого придбання.

Позивач також звертав увагу, що одночасно з придбанням спірної земельної ділянки 17.10.2014 ОСОБА_2 набув у власність ще дві земельні ділянки з кадастровими номерами 4810136600:05:031:0048 та 4810136600:05:031:0047, які також розташовані в урочищі «Жовтневе» та належать до земель державного лісового фонду. У подальшому рішеннями Корабельного районного суду м. Миколаєва від 22.04.2021 у справі № 488/5413/14-ц та від 12.11.2024 у справі № 488/1054/23 зазначені земельні ділянки були витребувані на користь держави.

При цьому, як зазначає позивач, ОСОБА_2 був учасником відповідних судових процесів, особисто реалізовував процесуальні права, подавав заперечення та був обізнаний із висновками судів щодо незаконності передачі земельних ділянок урочища «Жовтневе» у приватну власність.

Таким чином, ще до відкриття спадщини ОСОБА_2 достеменно знав про існування проблеми із законністю набуття земель державного лісового фонду у приватну власність, однак не вжив заходів щодо захисту своїх майнових інтересів шляхом оскарження правочинів із продавцем або заявлення вимог про відшкодування збитків.

Навпаки, продовження користування земельною ділянкою та відстоювання прав на неї у судових процесах, на думку позивача, свідчить про те, що відповідач усвідомлював спірність походження набутого майна, проте прийняв відповідний ризик.

Щодо правонаступника ОСОБА_1 , позивач зазначає, що прийняття спадщини також не може розглядатися як обставина, яка автоматично підтверджує добросовісність набуття права власності.

Спадкоємець набуває права та обов`язки спадкодавця в тому стані, в якому вони існували на момент відкриття спадщини, а тому не може отримати більшого обсягу правового захисту, ніж мав спадкодавець.

Позивач звертає увагу, що на момент прийняття спадщини ОСОБА_1 щодо спірної земельної ділянки існували зареєстровані обмеження арешт у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Крім того, інформація щодо судових спорів про земельну ділянку перебувала у відкритому доступі, а тому спадкоємець за умови проявлення розумної обачності мав можливість встановити наявність спору щодо правового статусу майна.

Таким чином, приймаючи спадщину, ОСОБА_1 набув не лише право власності на земельну ділянку, а й усвідомлював існування юридичної невизначеності щодо законності такого права.

З огляду на викладене позивач вважає, що поведінка як первісного набувача ОСОБА_2 , так і його правонаступника ОСОБА_1 , не відповідала критеріям добросовісності, розумності та обачності, які повинні характеризувати поведінку особи при набутті права власності на майно. Представник позивача вважав, що витребування спірної земельної ділянки у власність держави не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності фізичних осіб, а навпаки відновить право широкого кола громадян на належний рівень екології, вільного доступу до лісових урочищ.

Позиція відповідача ОСОБА_2 , правонаступником якого є ОСОБА_1 .

30.10.2019 від представника відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_6 надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просив відмовити у задоволенні позову.

У відзиві зазначалося, що у провадженні Корабельного районного суду м. Миколаєва перебувала справа №488/2653/16-ц за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» та Виконавчого комітету Миколаївської міської ради, про витребування земельної ділянки площею 1000 кв.м, кадастровий номер 4810136600:05:001:0075, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , у власність держави.

Відповідач зазначав, що рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25.04.2018, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 26.07.2018, позов було задоволено та земельну ділянку витребувано з його володіння на користь держави.

Разом з тим постановою Верховного Суду від 28.08.2019 зазначені судові рішення були скасовані, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи відповідач заперечував проти задоволення позову, посилаючись на відсутність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави та недоведеність порушення прав держави саме у спірних правовідносинах.

На думку відповідача, уповноваженим органом, який мав здійснювати захист інтересів держави щодо спірної земельної ділянки, була Миколаївська обласна державна адміністрація. Водночас прокурором не було доведено, що вказаний орган не здійснював або неналежним чином здійснював захист своїх інтересів, а також що існували обставини, які перешкоджали йому самостійно звернутися до суду.

Відповідач вважав, що прокурор не мав підстав для звернення до суду замість уповноваженого органу, а тому позовні вимоги не підлягали задоволенню.

Крім того, ОСОБА_2 заперечував проти доводів прокурора щодо незаконності набуття ним права власності на земельну ділянку та зазначав, що він набув її на підставі цивільно-правового договору купівлі-продажу від 17.10.2014.

На його думку, під час придбання земельної ділянки він мав обґрунтовані підстави вважати, що право власності продавця було набуте та зареєстроване законним шляхом, оскільки відповідні рішення органів влади та державна реєстрація речових прав створювали презумпцію правомірності набуття такого майна.

Відповідач зазначав, що законодавство не покладає на набувача земельної ділянки обов`язку перевіряти правомірність дій органів державної влади чи місцевого самоврядування, які приймали рішення щодо передачі земельної ділянки у власність.

На переконання відповідача, у разі задоволення позову фактично відбувалося б покладення на фізичну особу негативних наслідків неналежного виконання органами влади своїх повноважень щодо розпорядження земельними ресурсами.

Також відповідач зазначав, що витребування земельної ділянки становило б втручання у його право мирного володіння майном, а прокурором не було доведено дотримання принципу пропорційності такого втручання та забезпечення справедливого балансу між суспільним інтересом і правами власника.

07.11.2019 року від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача ОСОБА_2 , у якій зазначено, що доводи, викладені у відзиві, є необґрунтованими та не спростовують підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо заперечень відповідача про відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, позивач зазначив, що підстави для представництва інтересів держави прокурором були належним чином обґрунтовані.

Позивач вказав, що Миколаївська обласна державна адміністрація, хоча і була учасником справи №488/5412/14-ц, самостійних заходів щодо повернення спірної земельної ділянки у державну власність не вжила, у зв`язку з чим прокурор здійснив представництво інтересів держави з метою відновлення порушених прав.

При цьому до матеріалів справи було долучено повідомлення Миколаївської місцевої прокуратури №2 від 27.05.2016, яким обласну державну адміністрацію було поінформовано про намір здійснити представницькі заходи у спірних правовідносинах. Заперечень щодо такого представництва з боку Миколаївської обласної державної адміністрації не надходило, навпаки, під час розгляду справи №488/5412/14-ц остання підтримувала позицію прокурора щодо необхідності повернення земельної ділянки державі.

За таких обставин позивач вважав необґрунтованими доводи відповідача про відсутність у прокурора підстав для звернення до суду.

Щодо заперечень відповідача стосовно відсутності підстав для витребування земельної ділянки позивач зазначив, що судовими рішеннями у справі №488/5412/14-ц вже було встановлено, що спірна земельна ділянка належала до земель державної власності та перебувала у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство», а її вибуття відбулося поза волею держави.

Звернення прокурора із позовом спрямоване на реальне поновлення порушених прав держави та повернення земельної ділянки законному розпоряднику Миколаївській обласній державній адміністрації.

Позивач також зазначив, що витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 відповідає критеріям правомірного втручання у право власності, оскільки має законну мету відновлення порушеного права держави на землю.

На переконання позивача, у цій справі наявний суспільний інтерес, оскільки спірна земельна ділянка належить до земель державного лісового фонду, які мають особливий правовий режим та становлять об`єкт підвищеної охорони держави.

Позивач наголосив, що питання незаконного вибуття земель лісового фонду з державної власності має суспільне значення, оскільки стосується збереження земельних ресурсів, дотримання встановленого порядку розпорядження землями та відновлення правового порядку у сфері земельних відносин.

На думку позивача, повернення земельної ділянки у державну власність не є надмірним втручанням у право відповідача на майно, оскільки спрямоване на усунення наслідків незаконного набуття земельної ділянки, яка не могла перебувати у приватній власності.

Позивач зазначив, що ОСОБА_2 набув право власності на земельну ділянку формально на підставі цивільно-правової угоди, однак сама можливість такого набуття виникла внаслідок незаконного вибуття земельної ділянки із державної власності.

При цьому позивач вказав, що обставини цієї справи відрізняються від обставин справ, на які посилався відповідач у контексті практики Європейського суду з прав людини, оскільки у даному випадку йдеться не про позбавлення особи майна, набутого за відсутності будь-яких сумнівів щодо його походження, а про повернення державі земельної ділянки, яка вибула з її власності поза волею законного власника.

Таким чином, позивач вважав, що доводи відповідача про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави, незаконність витребування земельної ділянки та порушення принципу пропорційності втручання у право власності є безпідставними та не спростовують обґрунтованості позовних вимог.

18.11.2019 року від відповідача ОСОБА_2 в особі його представника адвоката Бортика Р.О. надійшли заперечення на відповідь на відзив.

У запереченнях відповідач, з урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 28.08.2019 у цій справі, не погодився з доводами прокурора та просив відмовити у задоволенні позову.

Відповідач зазначив, що прокурором не доведено наявності виключних підстав для представництва інтересів держави у цій справі, оскільки позов подано в інтересах Миколаївської обласної державної адміністрації, яка є органом, уповноваженим здійснювати відповідні повноваження щодо спірної земельної ділянки.

На думку відповідача, сам факт звернення прокурора до суду не свідчить про неналежне здійснення захисту інтересів держави відповідним органом. При цьому він послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 28.08.2019, якою справу було направлено на новий розгляд, оскільки судами не було перевірено та належним чином не встановлено наявність передбачених законом підстав для представництва прокурором інтересів держави.

Відповідач вказував, що у поданій прокурором відповіді на відзив від 05.11.2019 фактично не наведено нових обставин, які б підтверджували наявність підстав для звернення прокурора до суду замість уповноваженого органу.

Крім того, відповідач заперечував проти доводів прокурора щодо можливості витребування спірної земельної ділянки та зазначав, що набув право власності на неї на підставі договору купівлі-продажу від 17.10.2014, укладеного у встановленому законом порядку.

На переконання відповідача, він є добросовісним набувачем, оскільки на момент придбання земельної ділянки не мав та не міг мати інформації про можливі порушення при її попередньому відведенні у приватну власність.

Відповідач зазначав, що зовнішні характеристики земельної ділянки, її розташування та фактичний стан не свідчили про те, що вона належить до земель лісогосподарського призначення або має обмеження щодо перебування у приватній власності. На його думку, він не мав об`єктивної можливості встановити порушення, які могли бути допущені органами державної влади чи місцевого самоврядування під час передачі земельної ділянки попереднім власникам.

У зв`язку з цим відповідач вважав, що покладення на нього негативних наслідків помилкових рішень органів влади суперечитиме принципу правової визначеності та призведе до неправомірного позбавлення права власності.

Також відповідач звертав увагу, що за придбання земельної ділянки ним були сплачені кошти, а у разі її витребування він буде змушений додатково звертатися із вимогами про відшкодування завданих збитків, що потребуватиме значних часових та матеріальних витрат.

На думку відповідача, такі обставини свідчать про покладення на нього індивідуального та надмірного тягаря, оскільки він, будучи добросовісним набувачем, нестиме негативні наслідки дій органів влади, які допустили порушення під час розпорядження земельною ділянкою.

Таким чином, відповідач вважав, що задоволення позову та витребування земельної ділянки у нього порушить принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном, оскільки він набув право власності законним шляхом та не вчиняв жодних дій, спрямованих на незаконне заволодіння спірною земельною ділянкою.

16.03.2021 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Татарінова В.П. надійшла заява про залишення позовної заяви без розгляду.

У заяві представник відповідача послався на положення статті 4 ЦПК України та статті 15 ЦК України, зазначивши, що звернення до суду можливе лише у разі порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів особи, в інтересах якої подано позов.

Вказав, що відповідно до статті 122 Земельного кодексу України саме Миколаївська обласна державна адміністрація є органом, який здійснює повноваження власника спірної земельної ділянки від імені держави, однак позов у справі подано не безпосередньо цим органом, а прокурором.

Представник відповідача зазначив, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України та статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у виключних випадках, зокрема якщо компетентний орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист інтересів держави.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 28.08.2019 року у цій справі, представник відповідача зазначив, що судами не було встановлено наявності виключного випадку для звернення прокурора із позовом, зокрема не з`ясовано, чи Миколаївська обласна державна адміністрація не здійснювала або неналежним чином здійснювала повноваження щодо захисту інтересів держави.

Також представник відповідача послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18, відповідно до яких прокурор зобов`язаний довести бездіяльність або неналежне здійснення захисту інтересів держави компетентним органом.

На думку представника відповідача, прокурором не доведено, що Миколаївська обласна державна адміністрація була обізнана про порушення інтересів держави, однак не вживала заходів для їх захисту, а також не надано доказів неналежного виконання нею своїх повноважень.

Крім того, представник відповідача зазначив, що на підтвердження виконання вимог частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурором надано лист від 27.05.2016 року № (15-32)4006вих16, однак доказів його направлення та отримання Миколаївською обласною державною адміністрацією, а також реагування останньої на цей лист, до матеріалів справи не додано.

Зазначив, що вказаний лист має загальний характер та не містить конкретного повідомлення про порушення прав Миколаївської обласної державної адміністрації, предмет спору та намір прокурора звернутися до суду із конкретним позовом.

У зв`язку з викладеним представник відповідача вважав, що прокурором не підтверджено наявності передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для представництва інтересів держави в суді, а тому позов подано особою без належних повноважень.

Посилаючись на статті 56, 257 ЦПК України, представник відповідача просив залишити позовну заяву керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2, подану в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, без розгляду.

15.05.2025 року від представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Татарінова В.П. надійшла заява про застосування позовної давності.

У заяві представник відповідача зазначив, що у зв`язку з набранням чинності 09.04.2025 Законом України № 4292-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», яким внесено зміни, зокрема до статей 261, 388, 390, 391 ЦК України, виникли підстави для вирішення питання щодо застосування строків позовної давності у даній справі.

Посилаючись на положення ч. 2 ст. 391 ЦК України, представник відповідача зазначив, що спори щодо володіння, користування та розпорядження майном, яке вибуло з державної або комунальної власності та набуте у приватну власність, вирішуються із застосуванням положень статей 387, 388 ЦК України.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність визначається як строк, у межах якого особа може звернутися до суду за захистом свого права або інтересу. Загальна позовна давність встановлена ст. 257 ЦК України та становить три роки. Згідно з ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, а її сплив є підставою для відмови у позові.

Представник відповідача вказав, що відповідно до ч. 8 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності за вимогами щодо витребування нерухомого майна, переданого з державної або комунальної власності у приватну власність, починається з дня державної реєстрації права власності першого набувача або з дати передачі такого майна.

У даній справі першим набувачем спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:001:0075 площею 1000 кв.м., розташованої по АДРЕСА_1 , була ОСОБА_4 . Право власності на земельну ділянку оформлено на підставі рішення Миколаївської міської ради від 25.06.2010 № 47/51 та державного акта на землю від 19.08.2010.

Таким чином, на думку представника відповідача, перебіг позовної давності розпочався 19.08.2010, тоді як позов прокурора подано у липні 2016 року, тобто після спливу встановленого законом трирічного строку.

З огляду на викладене, представник відповідача просив застосувати наслідки спливу позовної давності відповідно до статей 256, 257, 261, 267, 391 ЦК України та відмовити у задоволенні позову.

Позиція позивача Миколаївської обласної державної адміністрації

20.01.2020 року та 17.05.2021 року від Миколаївської обласної державної адміністрації надійшли заяви, відповідно до яких остання підтримала позов заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в повному обсязі та просила його задовольнити. У поданих заявах Миколаївська обласна державна адміністрація також просила здійснювати розгляд справи за відсутності її представника.

Позиція третьої особи Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (правонаступника ДП Миколаївське лісове господарство)

04.12.2020 року на електронну адресу суду від представника Державного підприємства «Миколаївське лісове господарство» надійшла заява, в якій представник просив провести судове засідання без його участі у зв`язку із завантаженістю.

Позиція третьої особи Миколаївської міської ради

26.09.2023 року від представника Миколаївської міської ради Авраменко Т.М. через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника Миколаївської міської ради, посилаючись на значне навантаження працівників юридичного департаменту. У заяві також зазначив, що Миколаївська міська рада підтримує позицію, викладену у заяві від 11.10.2016 року № 2204/02.02.01-22/02.06.14/16, яка міститься в матеріалах справи.

У заяві від 11.10.2016 року Миколаївська міська рада зазначила, що визнає позов керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 та повністю підтримує позовні вимоги про витребування із незаконного володіння у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельної ділянки по провулку Менделєєва, 57 у місті Миколаєві. Також зазначила, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності поза волею її розпорядника Миколаївської обласної державної адміністрації, а Миколаївська міська рада не має правових підстав самостійно скасувати оспорювані рішення, оскільки на їх підставі виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктивних прав.

Інших заяв, клопотань, заперечень чи пояснень від учасників справи до суду не надходило.

У судовому засіданні представник позивача прокурор Ярош Н.С. підтримала заявлений позов у повному обсязі, просила його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, та подані на їх підтвердження докази.

Інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явилися, про дату та час судового засідання були повідомлені своєчасно та належними чином, причини їх неявки суду не відомі.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Процесуальні дії суду.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва суду від 19.09.2019 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07.04.2020 року задоволено клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі. Провадження у справі зупинено до ухвалення Великою Палатою Верховного Суду правового висновку у справі № 912/2385/18. Суд також зобов`язав учасників справи повідомити про результати її розгляду.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04.08.2020 року поновлено провадження у справі у зв`язку з усуненням обставин, що стали підставою для його зупинення, після ухвалення Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі № 912/2385/18. Одночасно суд призначив справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 27.05.2021 року задоволено клопотання прокурора про залучення до участі у справі правонаступника позивача, до участі у справі залучено Окружну прокуратуру міста Миколаєва як правонаступника Миколаївської місцевої прокуратури № 2. Цією ж ухвалою провадження у справі зупинено до отримання правового висновку Великої Палати Верховного Суду (виготовлення повного тексту постанови) у справі № 359/3373/16. Суд також зобов`язав учасників справи повідомити про результати розгляду зазначеної справи Великою Палатою Верховного Суду та надати відповідні докази.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 10.01.2022 року поновлено провадження у цивільній справі за позовом Окружної прокуратури міста Миколаєва (правонаступника Миколаївської місцевої прокуратури № 2) в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство» та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про витребування земельної ділянки.

Ухвалою суду від 18.07.2023 року закрито підготовче провадження у справі. Справу призначено до судового розгляду по суті.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02.02.2024 року задоволено клопотання представника третьої особи про залучення до участі у справі правонаступника. До участі у справі залучено Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі Миколаївської філії ДСГП «Ліси України» як правонаступника ДП «Миколаївське лісове господарство».

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02.02.2024 року задоволено клопотання представника відповідача про зупинення провадження у цивільній справі. Провадження у справі № 488/2653/16-ц зупинено до прийняття Великою Палатою Верховного Суду постанови у цивільній справі № 369/473/15-ц. Сторони зобов`язано повідомити суд про усунення обставин, що стали підставою для зупинення провадження у справі.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 15.04.2025 року задоволено клопотання про поновлення провадження у справі № 488/2653/16-ц. Провадження у цивільній справі за позовом Окружної прокуратури міста Миколаєва (правонаступника Миколаївської місцевої прокуратури № 2) в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_2 , треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване підприємство «Ліси України» (правонаступник ДП «Миколаївське лісове господарство») та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про витребування земельної ділянки, поновлено та призначено до судового розгляду.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 18.07.2025 року задоволено клопотання заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва про витребування доказів у цивільній справі № 488/2653/16-ц. Витребувано від Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Миколаївській області, в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі Управління державної реєстрації Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть відповідача у справі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 23.10.2025 року задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів у цивільній справі № 488/2653/16-ц. Витребувано від приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Постарніченко Наталії Володимирівни копію спадкової справи № 27/2025, заведеної після смерті відповідача у справі ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що 27.09.2025 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) складено актовий запис про смерть № 3009 та видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 .

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04.12.2025 року задоволено клопотання першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва про залучення до участі у справі №488/2653/16-ц правонаступника відповідача. Залучено ОСОБА_1 до участі у вказаній справі, як правонаступника відповідача.

Мотивувальна частина

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, встановив такі фактичні обставини.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Згідно зі статтями 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для справи, при цьому кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо наявності виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, в тому числі, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України «Про прокуратуру» визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

За змістом статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Згідно із частинами першою, другою статті 10 Закону України «Про прокуратуру» у системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура. Обласну прокуратуру очолює керівник обласної прокуратури, керівник прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, керівник Київської міської прокуратури, який має першого заступника та не більше трьох заступників.

Статтею 11 Закону України «Про прокуратуру» встановлено повноваження керівника обласної прокуратури, до яких, зокрема, належить представництво обласної прокуратури у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями. У разі відсутності керівника обласної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника обласної прокуратури, а в разі його відсутності один із заступників керівника обласної прокуратури.

Частиною другою статті 15 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Згідно зі положеннями частин першою, третьої, шостої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Частиною першою статті 24 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Відповідно до частини першої статті 56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

Згідно із частиною четвертою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Вказаний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 № 12-194гс19).

Відповідно до частини п`ятої статті 175 ЦПК України у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, у позовній заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

Закон не передбачає право прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні і матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбувалося з порушенням встановленого законом порядку.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 826/13768/16) послалась на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, згідно з яким за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, зокрема, включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Верховний Суд звернув увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2026 року у справі № 509/4257/18, провадження № 61-9518св25).

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що наведені вище положення законодавства регламентують порядок та підстави здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді в межах правил участі в судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Також Велика Палата Верховного Суду послалася на Рекомендації Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону», у яких щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені й ефективні органи.

Консультативна рада європейських прокурорів, створена Комітетом міністрів Ради Європи 13 липня 2005 року, у Висновку № 3 (2008) «Про роль прокуратури за межами сфери кримінального права» наголосила, що держави, у яких прокурорські служби виконують функції за межами сфери кримінального права, мають забезпечувати реалізацію цих функцій згідно з такими, зокрема, принципами: діючи за межами сфери кримінального права, прокурори мають користуватися тими ж правами й обов`язками, що й будь-яка інша сторона, і не повинні мати привілейоване становище у ході судових проваджень (рівність сторін); обов`язок прокурорів обґрунтовувати свої дії та розкривати ці причини особам або інститутам, задіяним або зацікавленим у справі, має бути встановлений законом.

Згідно з пунктом 2 Рекомендації CM/Rec (2012)11 щодо ролі державних прокурорів за межами системи кримінального судочинства, прийнятої Комітетом міністрів Ради Європи 19 вересня 2012 року, обов`язками та повноваженнями прокурора за межами системи кримінального провадження є представництво загальних та громадських інтересів, захист прав людини та основоположних свобод, а також підтримка верховенства права. При цьому обов`язки та повноваження прокурорів за межами кримінального судочинства мають завжди встановлюватися та чітко визначатися у законодавстві (пункт 3 цієї Рекомендації).

З огляду на наведене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, підстави та порядок звернення прокурора до адміністративного суду в порядку його представництва інтересів держави в судах не можуть тлумачитися розширено та відмінно від реалізації права на звернення до суду самого суб`єкта владних повноважень.

Отже, питання здійснення прокурором процесуального представництва держави в суді:

по-перше, може бути реалізовано у виключних випадках, зокрема у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

по-друге, прокурор у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, зазначає орган, уповноважений державною здійснити відповідні функції у спірних правовідносинах;

по-третє, прокурор повинен пересвідчитися, що відповідний державний орган не здійснює захисту інтересів держави (тобто, він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається), приміром, повідомити такий державний орган про виявлені порушення, а у разі невчинення цим органом дій спрямованих на захист інтересів держави, представляти інтереси держави в суді відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру», навівши відповідне обґрунтування цього.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25 червня 2021 року у справі № 420/26/20 (провадження № К/9901/34621/20).

Як вбачається з матеріалів справи, Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 16 липня 2018 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що під час вирішення спору суди попередніх інстанцій не перевірили та не встановили наявності виключного випадку для звернення заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури № 2 з позовом в інтересах держави, зокрема не з`ясували, чи Миколаївська обласна державна адміністрація не здійснювала або неналежним чином здійснювала захист інтересів держави у спірних правовідносинах.

Як убачається з матеріалів справи, прокуратура Миколаївської області 27.05.2016 року направила лист до Миколаївську обласну державну адміністрацію № (15-32)4006вих16, яким повідомила Миколаївську обласну державну адміністрацію про намір здійснити представництво інтересів держави в суді та вжити заходів представницького характеру.

У зазначеному листі прокуратура повідомила, що під час з`ясування наявності підстав для вжиття заходів представницького характеру з метою повернення у державну власність незаконно відчужених земель державного лісового фонду урочища «Жовтневе» встановлено, що земельні ділянки державного лісового фонду були передані у приватну власність громадян на підставі незаконних рішень Миколаївської міської ради. У зв`язку із цим прокуратурою прийнято рішення про пред`явлення до Корабельного районного суду м. Миколаєва позовів в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації про визнання незаконними рішень міської ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Разом із тим суд звертає увагу, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення зазначеного листа Миколаївській обласній державній адміністрації, його отримання останньою, а також доказів його розгляду уповноваженим органом чи вчинення будь-яких дій за результатами такого розгляду.

Крім того, суд вважає, що лист від 27 травня 2016 року № (15-32)4006вих16 за своїм змістом не відповідає вимогам частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки має загальний інформаційний характер та не містить конкретного повідомлення про порушення визначених законом повноважень чи прав Миколаївської обласної державної адміністрації, не конкретизує спірні земельні ділянки, щодо яких прокурор має намір звернутися до суду, не визначає відповідачів, предмет та підстави майбутніх позовів, а також не містить пропозиції компетентному органу самостійно реалізувати надані йому законом повноваження щодо захисту інтересів держави.

За таких обставин суд доходить висновку, що зазначений лист не може розцінюватися як належне повідомлення компетентного органу в розумінні статті 23 Закону України «Про прокуратуру», оскільки фактично лише інформує Миколаївську обласну державну адміністрацію про вже прийняте прокуратурою рішення щодо звернення до суду. Отже, прокурор не довів, що компетентний орган мав реальну можливість самостійно здійснити захист інтересів держави та, будучи обізнаним про конкретне порушення, свідомо утримався від вчинення відповідних дій. Натомість обставини справи свідчать про те, що прокурор фактично перебрав на себе здійснення повноважень компетентного органу без попереднього встановлення його бездіяльності або неналежного здійснення захисту.

Окрім того, судом перевірено, чи дотримано прокурором вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо попереднього звернення до компетентних органів, уповноважених державою здійснювати захист її інтересів у спірних правовідносинах.

Як убачається з матеріалів справи, належні та допустимі докази звернення прокурора до Миколаївської обласної державної адміністрації, як органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, постійного лісокористувача ДП «Миколаївське лісове господарство», а також спеціально уповноваженого органу державного контролю у сфері земельних відносин Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, із повідомленням про виявлені порушення та наданням їм можливості самостійно здійснити захист інтересів держави, у матеріалах справи відсутні.

Більше того, матеріали справи взагалі не містять доказів того, що зазначені органи були належним чином повідомлені прокурором про виявлені порушення, а відтак відсутні й підстави стверджувати, що вони, усвідомлюючи таке порушення та маючи відповідні повноваження, свідомо не здійснили або неналежним чином здійснили захист інтересів держави. За відсутності таких доказів суд позбавлений можливості констатувати бездіяльність компетентного органу як обов`язкову умову представництва прокурором інтересів держави.

Таким чином, прокурором не доведено наявності передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» виключних підстав для здійснення представництва інтересів держави у цій справі, а також не підтверджено належними та допустимими доказами дотримання встановленої законом процедури попереднього звернення до компетентного органу та надання йому реальної можливості самостійно здійснити захист інтересів держави.

Відсутність належного підтвердження підстав для представництва прокурором інтересів держави свідчить про те, що прокурор звернувся до суду без наявності визначених законом умов для реалізації відповідних процесуальних повноважень.

Суд враховує, що представництво прокурором інтересів держави має субсидіарний характер та допускається лише у виключних випадках, прямо передбачених законом. Обов`язок доведення існування таких підстав покладається саме на прокурора. Невиконання цього обов`язку виключає можливість розгляду спору по суті за позовом прокурора.

За таких обставин суд дійшов висновку, що прокурором не підтверджено наявності виключного випадку, який надавав би йому право на звернення до суду в інтересах держави у цій справі, а тому позовна заява підлягає залишенню без розгляду.

Відсутність у прокурора визначених законом підстав для представництва інтересів держави свідчить про відсутність у нього права на звернення до суду з таким позовом. Такі обставини стосуються не обґрунтованості позовних вимог, а дотримання встановленого законом порядку реалізації прокурором представницьких повноважень. Отже, прокурором не доведено наявності передбачених законом виключних підстав для представництва інтересів держави в суді. Суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо, зокрема, позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності (пункт 1 частини першої статті 257 ЦПК України).

Відповідно до ст. 258 ЦПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено: «… у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення».

Керуючись ст.ст. 12, 13, 56, 223, 257, 260, 353, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву Окружної прокуратури міста Миколаєва (правонаступника Миколаївської місцевої прокуратури № 2) подану в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації до ОСОБА_1 (правонаступника Миколаївської місцевої прокуратури № 2), де треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Державне спеціалізоване підприємство «Ліси України» (правонаступника ДП Миколаївське лісове господарство) та Виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про витребування земельної ділянки залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі апеляційної скарги.

У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, зазначений строк обчислюється з дня вручення їй відповідної ухвали суду.

Повний текст судового рішення складено 17.08.2026 року.

Суддя Я.А. Чернявська