Рішення № 139018121, 06.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.08.2026Справа № 922/1649/26

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Куценко К.К., розглянувши справу за позовом Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (01021, місто Київ, Кловський узвіз, будинок 9/1) до Товариства з обмеженою відповідальністю "КУБ-ГАЗ" (02141, місто Київ, вул. Руденко Лариси, будинок 6-А, нежитлове приміщення 388) про стягнення 7 901 282,88 грн.,

За участю:

представника позивача - Дудченко В.В.,

представника відповідача - Мосійчук Ю.С.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

01.06.2026 до Господарського суду міста Києва з Господарського суду Харківської області надійшли за підсудністю матеріали позовної заяви за позовом Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КУБ - ГАЗ" про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 1274255,80 грн та інфляційних втрат в сумі 6627027,08 грн, які нараховані у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання відповідачем за договором транспортування природного газу №151200830 від 17.12.2015 та була передана 02.06.2026 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2026 позовну заяву залишено без руху.

Позивачем у строк, встановлений ухвалою суду від 08.06.2026, сформовано в системі «Електронний суд» заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2026 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 16.07.2026.

01.07.2026 через систему Електронний суд від представника Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ", надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

02.07.2026 представник відповідача в системі «Електронний суд» сформував відзив на позовну заяву, в якому просив застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Вказує, що у 2019 році сторонами було проведено звірку взаєморахунків та встановлено факт відсутності у відповідача заборгованості перед оператором, що підтверджено актом звірки розрахунків станом на 31.12.2019. Крім того, виконання грошового зобов`язання за договором транспортування прямо пов`язано з виставленням рахунку. Ненадання рахунків свідчить про триваюче прострочення договірного зобов`язання самим позивачем. За весь період, поки у відповідача не було рахунку й акту (з квітня 2017 року до дня звернення до суду з позовом про стягнення основного боргу 03.09.2025) нарахування 3% річних та інфляційних втрат є неправомірним, оскільки сума грошового зобов`язання не була визначена позивачем.

Також вказує, що позивач просить стягнути 3% річних та інфляційні втрати за період з 03 квітня 2017 року по березень 2026 року, проте перебіг позовної давності за вимогою позивача розпочався 03.04.2017 та, з урахуванням законодавчо встановлених підстав для зупинення відліку позовної давності, закінчився 07.09.2025, однак позивач звернувся до суду з позовом лише 13.05.2026, тобто після спливу строку позовної давності.

02.07.2026 представник відповідача в системі «Електронний суд» сформував заяву про застосування строків позовної давності.

07.07.2026 представник позивача в системі «Електронний суд» сформував відповідь на відзив. Вказував, що преюдиційним рішенням суду про стягнення основної заборгованості встановлено, що лише факт того, що позивачем не було направлено на адресу відповідача рахунок-фактуру та акт наданих послуг за спірний період не може бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплатити фактично отримані від позивача послуги за договором. Зазначав, що перебіг строку позовної давності продовжився з 04.09.2025 з урахуванням часу, що минув до його зупинення. Проте на момент початку перебігу строку позовної давності (квітень 2017 року), відлік строку позовної давності вже був зупинений на підставі п. 3 ч. 1 ст. 263 ЦК України.

Ухвалою суду від 08.07.2026 заяву представника Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою сервісу підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ) задоволено, ухвалено провести судове засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням сервісу підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС (ВКЗ).

15.07.2026 представник відповідача в системі «Електронний суд» сформував заперечення (на відповідь на відзив), в яких зазначав, що п. 3 ч. 1 ст. 263 ЦК України передбачає зупинення строків лише у випадку, якщо дію акта зупинено на загальнодержавному нормативному рівні. Тимчасовий судовий захід (забезпечення позову) під цю статтю не підпадає, оскільки наявність ухвали адмінсуду не створює об`єктивної та непереборної перешкоди для подачі цивільного чи господарського позову.

Ухвалою суду від 16.07.2026, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження у справі №922/1649/26 та призначено справу до розгляду по суті на 06.08.26 о 11:00 год.

У судове засідання 06.08.2026 представники сторін прибули.

В судовому засіданні 06.08.2026 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

17.12.2015 АТ "Укртрансгаз" (оператор ГТС, позивач) та ТОВ "Куб-Газ" (замовник, відповідач), керуючись Законом України "Про ринок природного газу" та Кодексом газотранспортної системи, затвердженим постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09. 2015 №2493 (далі Кодекс ГТС), уклали договір транспортування природного газу № 151200830 (далі - договір), відповідно до п.2.1 якого за цим договором оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а замовник сплачує оператору встановлену в цьому договорі вартість таких послуг.

Послуги, які можуть бути надані замовнику за цим договором, є, зокрема, послуга замовленої потужності в точках входу та виходу до/з газотранспортної системи (розподіл потужності) (п. 2.3 договору).

Обсяг послуг, що надаються за цим договором, визначається підписанням додатка 1 до цього договору (розподіл потужності) та/або додатка 2 (транспортування) (п. 2.4 договору).

Приймання-передача газу, документальне оформлення та подання звітності оператору здійснюється відповідно до вимог кодексу (п. 2.5 договору).

Відповідно до п. 2.6 договору замовник має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, подавати газ в точках входу та/або приймати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів, а також оплачувати послуги на умовах, зазначених у договорі.

За умовами п. 2.7 договору оператор ГТС має виконувати вимоги, визначені в Кодексі, приймати газ в точках входу та/або передавати газ у точках виходу в обсягах, встановлених цим договором, протягом погоджених термінів.

Додатки 1, 2, 3 є невід`ємними частинами договору. При цьому додаток 3 укладається у випадку, коли замовником послуг є оператор газорозподільної системи, прямий споживач, газодобувне підприємство або виробник біогазу (п. 2.8. договору).

Оператор зобов`язаний своєчасно надавати послуги належної якості (п. 3.1 договору).

Пунктом 3.2 договору визначено, що оператор зокрема має право своєчасно отримувати від замовника плату за надані послуги.

Згідно п. 4.1 договору замовник зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість наданих йому послуг.

Відповідно до п. 4.2. договору замовник має право отримувати від оператора послуги належної якості та в обумовлені цим договором строки.

Пунктом 6.1 договору визначено, що оператор забезпечує наявність відповідних потужностей в точках входу до газотранспортної системи або в точках виходу з газотранспортної системи згідно з додатком 1 до цього договору (розподіл потужності).

За змістом п. 8.1 договору величина договірної потужності замовника визначається згідно з величиною потужностей, визначених у додатку 1 до цього договору. Величина договірної потужності замовника визначається відповідно до розподілу потужності, який здійснюється в порядку, передбаченому положеннями Кодексу, та оформлюється додатком 1 до цього договору.

Позивач зазначає, що додаток 1 до договору укладається у випадку надання права використання гарантованої та/або переривчастої потужності, проте замовник не здійснив замовлення договірної потужності та додаток 1 є неукладеним.

Відповідно до п. 8.3 договору плата вартості договірної потужності замовником здійснюється на підставі рахунка-фактури шляхом перерахування грошових коштів в сумі вартості замовленої потужності на період газового місяця на рахунок оператора на умовах 100% попередньої оплати за п`ять робочих днів до початку газового місяця, у якому буде забезпечуватись доступ до потужностей. Замовник сплачує оператору вартість замовленої потужності, як зазначено в цьому розділі, незалежно від того, була чи не була повністю використана замовлена потужність.

Умовами п. 7.1 договору передбачено, що вартість послуг розподілу потужності розраховується за тарифами, які встановлюються Національною комісією , що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі НКРЕКП).

Тарифи, передбачені пунктом 7.1 цього розділу, є обов`язковими для сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо їх встановлення. Визначена на їх основі вартість послуг застосовується сторонами при розрахунках за послуги згідно з умовами цього Договору (п. 7.3 договору).

Відповідно до п. 17.1 Договору (в редакції додаткової угоди № 2 від 20.12.2017) цей договір набирає чинності з дня його укладання на строк до 31 грудня 2022 року.

Договір продовжував свою дію до 20.09.2019, про що сторони домовились, уклавши 20.09.2019 угоду про розірвання договору № 1512000830 від 17.12.2015.

Відповідно до пункту 2 угоди про розірвання від 20.09.2019 сторони дійшли згоди, що з 01.03.2019 зобов`язання сторін, що виникають із договору, припиняються, окрім фінансових зобов`язань, що виникли в період дії договору і сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками в цій частині.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.12.2025 у справі № 922/3153/25, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2026, частково задоволено позов Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "КУБ - ГАЗ" про стягнення заборгованості за неналежне виконання договору транспортування природного газу №151200830 від 17.12.2015. Стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "КУБ - ГАЗ" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" заборгованість у розмірі 4'732'759,11 грн та 56'793,11 грн судового збору.

Постанова Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 мотивована тим, що наданими «доказами належним та достовірним чином підтверджується факт передачі відповідачем газу власного видобутку, який поданий до газотранспортної системи в точці входу в обсязі 14724,714 тис. куб. м у квітні 2017 року.

Враховуючи встановлені вище обставини, судова колегія погодилася з висновками суду першої інстанції та вважала доведеним факт надання позивачем відповідачу послуг з розподілу потужності у квітні 2017 року в обсязі 14724,714 тис.куб.м.

При цьому, судова колегія звертала увагу, що ані положення договору, ані положення Кодексу ГТС, ані будь який нормативно-правовий акт не дають відповідачу право користуватись потужністю газотранспортної системи безкоштовно, тим більше, що така потужність ГТС надається відповідачу для забезпечення ведення ним власної господарської (підприємницької) діяльності.

Сам лише факт того, що позивачем не було направлено на адресу відповідача рахунок-фактуру та акт наданих послуг спірний період не може бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплатити фактично отриманні від позивача послуги за договором, оскільки виникнення цього обов`язку не пов`язано з підписанням сторонами відповідного акту, а першочергово залежить від факту надання послуги...

… Зі Звіту про власний видобуток, транспортування та передачу природного газу ТОВ "Куб-Газ" №01 від 05.05.2017 за квітень 2017 року вбачається, що за період з 01.04.2017 по 27.04.2017 відповідачем отримано послуги з розподілу потужності в обсязі 13288,2949 тис.куб.м, що дорівнює 4732759,11грн з ПДВ (13288,2949 х 296,80 + 20%)…

… Факт подання відповідачем на точку входу природного газу у загальному обсязі 13288,2949 тис.куб.м у квітні 2017 року є свідченням розподілу потужності точки входу до газотранспортної системи та отримання відповідної платної послуги, а отже і виникнення грошових зобов`язань у відповідача здійснити оплату за послугу розподілу потужності…

Як наслідок, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку щодо наявності обов`язку відповідача з оплати вартості послуги розподілу потужності за договором за квітень 2017 року в сумі 4732759,11 грн.».

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилався на те, що вказаними рішеннями судів у справі № 922/3153/25 було встановлено преюдиційні обставини щодо наявності у відповідача невиконаного грошового зобов`язання перед позивачем у сумі 4 732 759,11 грн.

Заборгованість у розмірі 4 732 759,11 грн відповідач сплатив позивачу лише 26.03.2026 року, що підтверджується платіжною інструкцією №10_00000/0469f0a6-0117-4b6f-8d94-73d3e1cf111d від 26.03.2026.

З огляду на вказане, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних від простроченої суми у розмірі 1 274 255,80 грн та інфляційні втрати в сумі 6 627 027,08 грн за період з 03.04.2017 по березень 2026 року.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як визначено у ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як зазначалося вище, 17.12.2015 між АТ "Укртрансгаз" та ТОВ "Куб-Газ" укладено договір транспортування природного газу № 151200830, відповідно до п.2.1 якого за цим договором оператор надає замовнику послуги транспортування природного газу на умовах, визначених у цьому договорі, а замовник сплачує оператору встановлену в цьому договорі вартість таких послуг.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 03.12.2025 у справі № 922/3153/25, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2026, встановлено факт наявності заборгованості з оплати вартості послуги розподілу потужності за вказаним договором за квітень 2017 року в сумі 4 732 759,11 грн.

Частиною 2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість (преюдиційність) судових рішень для інших судів встановлена законом.

Так, згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Зазначеною нормою встановлено, що факти, які містяться у прийнятих раніше судових рішеннях мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ.

Тож, наявність у відповідача заборгованості перед позивачем за договором транспортування природного газу № 151200830 від 17.12.2015 за квітень 2017 року в сумі 4732759,11 грн суд вважає доведеною.

Заборгованість у розмірі 4 732 759,11 грн відповідач сплатив позивачу лише 26.03.2026 року, що підтверджується платіжною інструкцією №10_00000/0469f0a6-0117-4b6f-8d94-73d3e1cf111d від 26.03.2026.

У цій справі позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 3% річних від простроченої суми у розмірі 1 274 255,80 грн та інфляційні втрати в сумі 6 627 027,08 грн за період з 03.04.2017 (початок прострочення) по березень 2026 року (сплата 26.03.2026).

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідальність за порушення грошового зобов`язання передбачена статтею 625 ЦК України.

Так за ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Інфляційні та річні проценти нараховуються на суму простроченого основного зобов`язання. Тому зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного і поділяє його долю. Відповідно й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимогою.

Зважаючи на викладене суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 625 ЦК України. Матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не спростовано, що зобов`язання з оплати заборгованості було виконано лише 26.03.2026, у зв`язку з чим мало місце прострочення виконання грошового зобов`язання, яке є підставою для нарахування інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача про неправомірність нарахування 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку із відсутністю у відповідача заборгованості перед оператором, що підтверджено актом звірки розрахунків станом на 31.12.2019, а також у зв`язку із ненаданням позивачем рахунків.

Так, преюдиційним рішенням Господарського суду Харківської області від 03.12.2025 у справі № 922/3153/25, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2026, встановлено, що акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

При цьому у постанові Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 зазначено, що сам лише факт того, що позивачем не було направлено на адресу відповідача рахунок-фактуру та акт наданих послуг спірний період не може бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку сплатити фактично отриманні від позивача послуги за договором, оскільки виникнення цього обов`язку не пов`язано з підписанням сторонами відповідного акту, а першочергово залежить від факту надання послуги.

Водночас, відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, також заявив про застосування строку позовної давності.

За визначенням статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу.

Європейський Суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93 та №22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 57 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").

Таким чином, застосування інституту позовної давності є одним з інструментів, який забезпечує дотримання принципу юридичної визначеності, тому, вирішуючи питання про застосування позовної давності, суд має повно з`ясувати усі обставини, пов`язані з фактом обізнаності та об`єктивної можливості особи бути обізнаною щодо порушення її прав та законних інтересів, ретельно перевірити доводи учасників справи у цій частині, дослідити та надати належну оцінку наданим ними в обґрунтування своїх вимог та заперечень доказів.

Відповідно до ст. 257, 261 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем (аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 01.04.2025 у справі №908/3774/23).

У постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Отже, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.

Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.

Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився.

Підсумовуючи наведене, у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Крім цього, у п.п.53, 97 і 98 постанови від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила про таке:

« 53. Задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій визнали обґрунтованими позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року. Водночас суди зазначили про відсутність правових підстав для стягнення заявлених позивачем інфляційних втрат та процентів річних, нарахованих за період з 13 березня по 01 квітня 2017 року, у зв`язку зі спливом позовної давності.

« 97. Отже, оскільки в цій справі станом на 02 квітня 2020 року позовна давність щодо визнаних судами обґрунтованими позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних не спливла, то перебіг цього строку є зупиненим і дотепер (внаслідок продовження на строк дії карантину та воєнного стану й подальшого зупинення його перебігу на строк дії воєнного стану).

98. За таких обставин звернення до суду з позовними вимогами про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період з 02 квітня 2017 року по 01 квітня 2024 року, тобто без обмеження останніми трьома роками, що передували подачі позову, є обґрунтованим. Доводи відповідача про безпідставність нарахування позивачем інфляційних втрат та трьох процентів річних протягом зазначеного періоду спростовуються викладеними висновками».

Водночас, Законом України №4434-IX від 14.05.2025 «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено.

Закон №4434-IX було оприлюднено 03.06.2025 і відповідно до п. 2 останній набирав чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, тобто 04.09.2025.

Отже, враховуючи вищевикладене та положення ст. ст. 254 та 255 ЦК України, строк звернення до суду (позовна давність) за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат на суму 4732759,11 грн спочатку було продовжено (до 30.06.2023 на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився до 03.09.2025 включно.

Закон України №4434-IX від 14 травня 2025 року повністю скасував зупинення позовної давності на час воєнного стану, виключивши пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України. Тобто з 4 вересня 2025 року відлік усіх строків (загального 3-річного та спеціальних) для звернення до суду відновився.

Враховуючи, що заборгованість виникла 03.04.2017, трирічний строк позовної давності мав закінчитися 03.04.2020, проте станом на 02.04.2020 законодавством було запроваджено продовження строків позовної давності (в даному випадку - 1 день), а з урахуванням відновлення всіх строків 04.09.2025, строк позовної давності закінчився 05.09.2025. Проте до суду з цим позовом позивач звернувся 13.05.2026.

При цьому суд погоджується з доводами відповідача, що п. 3 ч. 1 ст. 263 ЦК України передбачає зупинення строків лише у випадку, якщо дію акта зупинено на загальнодержавному нормативному рівні. Тимчасовий судовий захід (забезпечення позову) під цю статтю не підпадає, оскільки наявність ухвали адмінсуду не створює об`єктивної та непереборної перешкоди для подачі цивільного чи господарського позову.

Водночас, як вказала Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Таким чином, враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, право позивача на звернення до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних в даному випадку обмежується останніми трьома роками, які передували поданню такого позову, а не з 03.04.2017 року, як заявлено позивачем.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 13.05.2023 (звернення до суду 13.05.2026) по 26.03.2026 (фактична сплата заборгованості), суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме 3 % річних підлягають стягненню у розмірі 407 665,61 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 291 457,97 грн.

За таких обставин позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КУБ-ГАЗ" (02141, місто Київ, вул. Руденко Лариси, будинок 6-А, нежитлове приміщення 388, код ЄДРПОУ 30694895) на користь Акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (01021, місто Київ, Кловський узвіз, будинок 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) 3 % річних у розмірі 407 665 (чотириста сім тисяч шістсот шістдесят п`ять) грн 61 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 291 457 (один мільйон двісті дев`яносто одна тисяча чотириста п`ятдесят сім) грн 97 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 20 389 (двадцять тисяч триста вісімдесят дев`ять) грн 48 коп.

3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 17.08.2026

Суддя Владислав ДЕМИДОВ