Рішення № 139018063, 04.08.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

04.08.2026Справа № 910/7584/24

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Морозова С.М., при секретарі судового засідання Кот О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Керівника Деснянської окружної прокуратури міста Києва, м. Київ

в інтересах держави

в особі Київської міської ради, м. Київ

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікувально-діагностичний центр "Домашній лікар", м. Київ

2. Громадської організації "Ветеранів та інвалідів АТО", м. Київ

про скасування рішень державного реєстратора, визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити дії,

За участю представників сторін:

від позивача: Одуденко В.В. (службове посвідчення №083139 від 23.10.2025);

від позивача: Литвиненко Ю.А. (в порядку самопредставництва);

від відповідача-1: не з`явились;

від відповідача-2: не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

18.06.2024 року Керівник Деснянської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікувально-діагностичний центр "Домашній лікар" (відповідач-1) та Громадської організації "Ветеранів та інвалідів АТО" (відповідач-2) про:

- усунення перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул, Хрещатик, 36) у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730 шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 11.10.2019, індексний номер 49145087, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю |"Лікувально-діагностичний центр "Домашній лікар" (код ЄДРПОУ 30580236, адреса: 02091, м. Київ, Харківське шосе, 56) на громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 831 кв.м по вул. Радосинській, 145 у Деснянському районі у місті Києві.

- усунення перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул, Хрещатик, 36) у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730 шляхом визнання недійсним Договору пожертви, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лікувально-діагностичний центр "Домашній лікар" (код ЄДРПОУ 30580236, адреса: 02091, м. Київ, Харківське шосе, 56) та Громадською організацією "Ветеранів та інвалідів АТО" (код ЄДРПОУ 41560107, адреса: 02192, м. Київ, вул. Малишка, 25/1, офіс 11), посвідчений 25.02.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буджиганчук Є.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №135.

- усунення перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул, Хрещатик, 36) у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 25.02.2020, індексний номер 51312353, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Громадською організацією "Ветеранів та інвалідів АТО" (код ЄДРПОУ 41560107, адреса: 02192, м. Київ, вул. Малишка, 25/1, офіс 11), на громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 831 кв.м по вул. Радосинській, 145 у Деснянському районі у місті Києві.

- усунення перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул, Хрещатик, 36) у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730, шляхом зобов`язання Громадської організації "Ветеранів та інвалідів АТО" (код ЄДРПОУ 41560107, адреса: 02192, м. Київ, вул. Малишка, 25/1, офіс 11) повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул, Хрещатик, 36) частину земельної ділянки площею 831 кв.м. з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730 по вул. Радосинській, 145 у Деснянському районі міста Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту нерухомого майна - громадського будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 831 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1935923580000).

Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, матеріали №910/7584/24 передані на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 24.09.2024.

31.07.2024 до суду від позивача надійшли пояснення щодо позову, в яких зазначено, що відповідач-1 не набув відповідно до законодавства права власності на об`єкт нерухомого майна у зв`язку з відсутністю дозвільних документів на будівництво та відсутністю відведення земельної ділянки для цілей будівництва, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.

В підготовчому засіданні 24.09.2024 судом було продовжено строк підготовчого провадження та оголошено перерву до 19.11.2024.

В підготовчих засіданні 19.11.2024 та 21.01.2025 судом оголошувались перерви до 21.01.2025 та до 04.03.2025 відповідно.

28.01.2025 до суду від прокуратури надійшли пояснення з доказами повідомлення відповідачів про розгляд справи.

В підготовчому засіданні 04.03.2025 судом було оголошено перерву до 15.04.2025.

11.03.2025 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги зводяться до втручання держави в мирне володіння майном. При цьому, обраний позивачем спосіб захисту є неефективним, оскільки не призведе до реального поновлення порушених прав. У відзиві зазначено, що відповідач є добросовісним набувачем, тому позбавлення його права власності є порушенням.

17.03.2025 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено, що твердження відповідача про правомірне користування земельною ділянкою є безпідставними, а обраний прокуратурою спосіб захисту є ефективним та призведе до відновлення порушених прав ради.

Засіданні 15.04.2025 року в справі було оголошено перерву до 27.05.2025 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.05.2025 повідомлено сторін про те, що підготовче засідання, призначена на 27.05.2025 не відбудеться у зв`язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці. Наступне засідання призначено на 01.07.2025.

В підготовчому засіданні 01.07.2025 судом було оголошено перерву до 30.09.2025.

Ухвалою від 30.09.2025 року провадження у справі №910/7584/24 було зупинене до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №908/2388/21.

23.02.2026 року від прокуратури до суду надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, у зв`язку прийняттям Великою Палатою Верховного Суду Постанови від 17.12.2025 року в межах справи №908/2388/21.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.03.2026 поновлено провадження у справі №910/7584/24 та призначено підготовче засідання на 14.04.2026.

В підготовчих засіданнях 14.04.2026 та 19.05.2026 судом оголошувались перерви до 19.05.2026 та до 23.06.2026 відповідно.

20.05.2026 до суду від відповідача-2 надійшло клопотання про зупинення провадження у справі.

29.05.2026 до суду від прокуратури надійшли заперечення на клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі.

Розглянувши в підготовчому засіданні 23.06.2026 року клопотання відповідача-2 про зупинення провадження у справі, судом було відмовлено в його задоволенні та оголошено відповідну ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.08.2026.

В судовому засіданні 04.08.2026 судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У засіданнях здійснювалась фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з позовної заяви, Деснянською окружною прокуратурою міста Києва, при виконанні повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», виявлено факт порушення інтересів держави при реєстрації права власності на нерухоме майно - громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 831 кв.м., який розміщений на земельній ділянці площею 25,8963га з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730 по вул. Радосинській, 145 в Деснянському районі міста Києва.

Так, 11.10.2019 державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Гаращенком В.В. прийнято рішення, індексний номер 49145087 (з відкриттям розділу) про реєстрацію за ТОВ «Лікувально-діагностичний центр «Домашній лікар» права власності на громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною, площею 831 кв.м, розташований по вул. Радосинській, 145 у Деснянському районі у місті Києві.

Право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі довідки №11/10-1019 від 11.10.2019 видавник ТОВ «ЕЮБ «Гривна-плюс».

Водночас, як зазначає прокурор, документи, що підтверджують введення вказаного об`єкту у експлуатацію в реєстраційній справі відсутні, як і відсутній документ уповноваженого органу про присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Окрім того, відповідно до інформації КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 01.11.2023, що надана на запит прокуратури, згідно з даними реєстраційних книг Бюро, за адресою вул. Радосинська, 145 в м. Києві нерухоме майно на праві власності не реєструвалося.

25.02.2020 року між відповідачем-1 (пожертвувач) та відповідачем-2 (обдаровуваний) укладено Договір пожертви (надалі також - Договір пожертви), відповідно до п. 1.1. та 1.2. якого пожертвувач безоплатно, в якості благодійної пожертви, передає обдаровуваному майно у власність. Предметом пожертви є громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 831 кв.м, розташований по вул. Радосинській, 145 у Деснянському районі у місті Києві.

Нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці площею 25,8963 га, кадастровий номер 8000000000:62:146:0730. (п. 1.4. Договору пожертви).

У подальшому, 25.02.2020 приватним нотаріусом Мартиненко Є.Ю. прийнято рішення, індексний номер 51312353, про реєстрацію за ГО «Ветеранів та інвалідів АТО» права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна.

Право власності на громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 831 кв.м зареєстровано за вказаною громадською організацією на підставі договору пожертви від 25.02.2020 № 135, укладеного між ТОВ «Лікувально-діагностичний центр «Домашній лікар» та ГО «Ветеранів та інвалідів АТО».

Об`єкт нерухомого майна площею 831 кв.м по вул. Радосинська, 145 в Деснянському районі міста Києва знаходиться на земельній ділянці площею 25,8963 га з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730, що відображується у п 1.4. Договору пожертви від 25.02.2020 №135.

Зазначена земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності та в оренду чи користування Київською міською радою не передавалась, що вбачається з інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 27.10.2023 № 0570202/3-14331, від 12.04.2024 №0570202/3-5088.

Вказане також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730.

Прокурор наполягає, що вищевказаний ряд реєстраційних дій здійснено з метою створення уявної законності набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, що розміщений на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730 вул. Радосинська, 145 у м. Києві, з метою подальшого заволодіння земельною ділянкою шляхом створення позаконкурентних засад для прийняття Київською міською радою рішення про її надання в користування.

Ураховуючи викладене, рішення про державну реєстрацію права власності та перехід права власності на об`єкт нерухомого майна громадській організації площею 831 кв.м по вул. Радосинській, 145 в Деснянському районі у місті Києва прийняті незаконно, а тому підлягають скасуванню, а Договір пожертви підлягає визнанню недійсними у судовому порядку.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач-2 зазначив, що він є добросовісним набувачем спірного майна. Окрім того, відповідачем-2 набуто будівлю у власність у відповідності до норм чинного законодавства і його право відповідним чином зареєстроване, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131№ Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Таким законом є Закон України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру».

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший-третій частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

Системне тлумачення положень частин третьої-п`ятої статті 56 ЦПК України і частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва інтересів держави, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва у позові.

Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) та від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20).

Одночасно прокурор зазначив, що міською радою самостійно заходи щодо усунення порушень інтересів держави у судовому порядку не вживалися, а матеріали справи містять підтвердження, що окружною прокуратурою скеровувалися до Київської міської ради листи від 16.10.2023 року за №59-9887вих-23, від 25.01.2024 року за №57-709вих-24 та від 05.04.2024 №57-3042вих-24, в яких повідомлялося про факт порушення земельного законодавства при зайнятті відповідачем земельної ділянки, безпідставне набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, що має ознаки самочинного будівництва. Листом від 07.02.2024 року №0570202/3-1703 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу рада повідомив про те, що заходи на захист інтересів держави шляхом звернення до суду за вказаним фактом не вживалися.

Тобто, враховуючи зазначене, прокурор дотримався передбаченого законом порядку на звернення до суду з позовом в інтересах держави.

У цьому випадку необхідність захисту інтересів держави прокурором полягає у необхідності відновлення законності та справедливої рівноваги між інтересами суспільства (у цьому випадку - місцевої громади) й відповідача як користувача та володільця спірної земельної ділянки, повернення землі у комунальну власність та відновлення порушеного порядку розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, дотримання принципу раціонального використання землі, що відповідає принципу, закріпленому у Конституції України, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України унормовано, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт б частини 3 статті 152 Земельного кодексу України).

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118, 123, 124 Земельного кодексу України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Як вбачається із матеріалів справи, з витягу Державного земельного кадастру вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730 зареєстрована 25.10.2018.

Разом з тим, з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що вказана земельна ділянка не реєструвалась на праві власності чи користування за відповідачами.

При цьому, Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва, що зазначено в листі від 02.11.2023, не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт за адресою: вул. Радосинська, 145 у Деснянському районі м. Києва.

Так, згідно матеріалів реєстраційної справи об`єкта нерухомого майна №1935923580000 вбачається, що державна реєстрація права власності проведена державним реєстратором на підставі довідки про показники об`єкта №11/10-1019 від 11.10.2019 видавник ТОВ «ЕЮБ «Гривна-плюс» та технічного паспорту б/н від 11.10.2019, виданого ГОВ «ЕЮБ «Гривна-плюс» в якому не зазначено за чиїм замовленням проведено технічну інвентаризацію громадського будинку з господарськими (допоміжними) будівлями та спорудами по вул. Радосинська, і 45 У Деснянському районі м. Києва.

При цьому, передбачені законом відомості, а саме: документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта та документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси в матеріалах вищевказаної реєстраційної справи відсутні.

За інформацією Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 01.11.2023 № 062/14-14400 (И-2023) наданою на запит прокурора встановлено, що громадський будинок з громадськими будівлями та спорудами загальною площею 831 кв.м. по вул. Радосинській, 145 ум. Києві на праві власності не реєструвалося та інвентаризація не проводилась, технічні паспорти не виготовлялись та не видавались на вказані будівлі за зазначеною адресою.

Поряд з цим, в довідці від 11.10.2019, виданій ТОВ «ЄЮБ» «Гривна-плюс», що міститься в реєстраційній справі зазначено, що згідно з «Інструкцією про проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна» затвердженої наказам Міністерства Регіонального розвитку, будівництва та житлово- комунального господарства України № 404 від 09.08.2012, що нежитлові будівлі розташовані вул. Радосинській, 145 у м. Києві не належать до самочинного будівництва.

Разом з тим, зазначена Інструкція не передбачає визначення самочинного чи не самочинного будівництва об`єктам нерухомості під час проведення їх інвентаризації.

Крім того, відповідно до інформації Департаменту містобудування та архітектури від 31.10.2023 № 055-8745, від 04.12.2023 № 055-10087 та даних Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності, містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва на вул. Радосинській, 145 у Деснянському районі міста Києва не надавалися. Також не розглядався проект будівництва на архітектурно- будівельній раді та відсутні відомості щодо реєстрацій в містобудівному кадастрі схеми генерального плану на вищевказаний об`єкт будівництва.

Відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київради від 28.03.2002 №370/1804, земельна ділянка (кадастровий номер: 8000000000:62:146:0730) на якій знаходиться спірний об`єкт розташована частково в зоні затоплення повеневими водами, частково в зоні підтоплень природного та техногенного характеру та частково в зоні охоронюваного ландшафту, за функціональним призначенням належить до зони зелених насаджень загального користування (довідка (витяг) з містобудівного кадастру додається).

Також, відповідно до інформації Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва № 073-3145 від 02.11.2023, від 05.03.2024 № 073-614 Департамент не видавав та не реєстрував документів, що надають право на виконання підготовчих, будівельних робіт та засвідчують готовність об`єкта будівництва до експлуатації громадського будинку з громадськими будівлями та спорудами загальною площею 831 кв.м. по вул. Радосинській, 145 у Деснянському районі м. Києва.

Відповідно до інформації Департаменту містобудування та архітектури від 31.10.2023 № 055-8745 в Реєстрі адрес, який розроблено відповідно до Положення про реєстр адрес у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 22.05.2013 №337/9394 та Тимчасового порядку присвоєння поштових адрес об`єктам нерухомості у місті Києві, затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 25.06.2011 №1094 відсутні відомості про документи щодо присвоєння громадському будинку з громадськими будівлями та спорудами загальною площею 83 1 кв.м. поштової адреси: вул. Радосинська, 145 у Деснянському районі м. Києва.

Аналогічна інформація про відсутність даних про присвоєння поштової адреси також надана Деснянською районною в місті Києві державною адміністрацією листом від 02.11.2023.

Крім того, зазначений об`єкт нерухомого майна розміщений на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Факт самовільного розміщення громадського будинку з громадськими будівлями та спорудами загальною площею 831 кв.м. на вказаній земельній ділянці, що належить територіальній громаді м. Києва, зафіксовано протоколом огляду місця події від 15.12.2023 в ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 42023102030000243 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 197-1 КК України.

Крім того, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730 сформована на підставі рішення Київської міської ради від 06.07.2017 №687/2849 «Про погодження технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 61,7433 га (кадастровий номер 8000000000:62:146:0015) між вул. Леніна та вул. Толстого у с. Троєщина у Деснянському районі м. Києва підприємству «Вертикаль «Благодійного фонду Дзвін надії» для будівництва індивідуальних будинків котеджного типу на 242 земельні ділянки.

Попередньо рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 за № 380-4/1814 земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:146:0015 передавалась в оренду підприємству «ВЕРТИКАЛЬ» «Благодійний фонд «Дзвін надії» для будівництва індивідуальних будинків котеджного типу в селищі Троєщина, між вул. Леніна та вул. Толстого у Деснянському районі м. Києва.

Договір оренди земельної ділянки зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) у книзі записів державної реєстрації договорів від 11.03.2003 за № 62-6-00053 зі змінами внесеними додатковими угодами від 04.02.2005 № 62-6-00196, від 31.10.2008 № 62-6-0054.

Згідно з даними Міського земельного кадастру земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730, площею 25,8963 га обліковується як ділянка, по якій договір оренди земельної ділянки закінчено 12.03.2013 (інформація Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) від 27.10.2023 № 0570202/3-14331).

Слід зазначити, що на час відведення земельної ділянки з кадастровим номером 80000000000:62:146:0015 (яку було поділено на 242 земельні ділянки в тому числі з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730, площею 25,8963 га) підприємству «ВЕРТИКАЛЬ» «Благодійний фонд «Дзвін надії» земельна ділянка була вільна від капітальних будівель, що підтверджується проектом технічної документації за 2002 рік та технічною документацією за 2004 рік, зокрема:

- в пояснювальній записці міститься, що на час обстеження земельної ділянки, яка знаходиться в північно-західній частині селища Троєщина, земля вільна від капітальної забудови та що використовувалась мешканцями селища Троєщина для ведення городництва та частково для випасання худоби;

- лист головного державного санітарного лікаря м. Києва від 20.03.2002 №1436 яким надано позитивний висновок про погодження підприємству «ВЕРТИКАЛЬ» «Благодійний фонд «Дзвін надії» відведення земельної ділянки під будівництво індивідуальних житлових будинків котеджного типу, в якому міститься, що земельна ділянка вільна від забудови;

- лист управління охорони навколишнього природного середовища від 27.04.2004 № 071/04-4-19/285-1 містить інформацію про використання земельної ділянки в минулому - вільна від капітальної забудови територія, використовується мешканцями села Троєщина для випасу худоби.

Також, встановлено, що відповідно до Порядку набуття прав на землю із земель комунальної власності у місті Києві, затвердженого рішенням Київської міської ради від 20.04.2017 № 241/2463 через приймальню Київради з земельних питань 21.09.2019 надходили клопотання ГО «Ветеранів та інвалідів АТО» щодо отримання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки для будівництва, експлуатації та обслуговування житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями громадського призначення та об`єктами соціально-побутової інфраструктури в селищі Троєщина (між вул. Леніна та вул. Толстого).

За результатами розгляду вказаного клопотання Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) надав згоду на розроблення документації та передано розробникові, які для підготовки проекту відповідного рішення Київської міської ради до Департаменту не надходили «лист Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 06.12.2023).

Водночас, як вже зазначалось, Київська міська рада рішень про передачу казаної земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730 по вул. Радосинській, 145 в Деснянському районі у місті Києві не приймала (лист Департаменту земельних ресурсів Київської міської ради (КМДА) від 27.10.2023 №0570202/3-14331 та від 12.04.2024 №0570202/3-5088).

Відповідач, доводячи свою позицію, не спростував відсутність відповідного рішення про відведення Київською міською радою земельної ділянки ні відповідачу-1, ні відповідачу-2.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно та їх обтяження не містить відомостей про набуття права власності чи користування на земельну ділянку за адресою: м. Київ, вул. Радосинська, 145 за жодною юридичною чи фізичною особою.

Самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними (статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель").

Статтею 212 Земельного кодексу України унормовано, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до положень статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 Цивільного кодексу України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (постанови Верховного Суду від 18.02.2019 у справі № 308/5988/17-ц, від 20.03.2019 у справі № 202/3 520/16-ц.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Так, згідно наявних в матеріалах справи доказів, 11.10.2019 державним реєстратором Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Гаращенком В.В. прийнято рішення, індексний номер 49145087 (з відкриттям розділу) про реєстрацію за ТОВ «Лікувально-діагностичний центр «Домашній лікар» права власності на громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною, площею 831 кв.м, розташований по вул. Радосинській, 145 у Деснянському районі у місті Києві.

Право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі довідки №11/10-1019 від 11.10.2019 видавник ТОВ «ЕЮБ «Гривна-плюс».

Водночас, документи, що підтверджують введення вказаного об`єкту у експлуатацію в реєстраційній справі відсутні, як і відсутній документ уповноваженого органу про присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси.

Також, відповідно до інформації КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 01.11.2023, згідно з даними реєстраційних книг Бюро, за адресою вул. Радосинська, 145 в м. Києві нерухоме майно на праві власності не реєструвалося.

25.02.2020 року між відповідачем-1 (пожертвувач) та відповідачем-2 (обдаровуваний) укладено Договір пожертви (надалі також - Договір пожертви), відповідно до п. 1.1. та 1.2. якого пожертвувач безоплатно, в якості благодійної пожертви, передає обдаровуваному майно у власність. Предметом пожертви є громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 831 кв.м, розташований по вул. Радосинській, 145 у Деснянському районі у місті Києві.

Нерухоме майно знаходиться на земельній ділянці площею 25,8963 га, кадастровий номер 8000000000:62:146:0730. (п. 1.4. Договору пожертви).

У подальшому, 25.02.2020 приватним нотаріусом Мартиненко Є.Ю. прийнято рішення, індексний номер 51312353, про реєстрацію за ГО «Ветеранів та інвалідів АТО» права власності на зазначений об`єкт нерухомого майна.

Право власності на громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 831 кв.м зареєстровано за вказаною громадською організацією на підставі договору пожертви від 25.02.2020 № 135, укладеного між ТОВ «Лікувально-діагностичний центр «Домашній лікар» та ГО «Ветеранів та інвалідів АТО».

Об`єкт нерухомого майна площею 831 кв.м по вул. Радосинська, 145 в Деснянському районі міста Києва знаходиться на земельній ділянці площею 25,8963 га з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730, що відображується у п 1.4. Договору пожертви від 25.02.2020 №135.

Зазначена земельна ділянка відноситься до земель комунальної власності та в оренду чи користування Київською міською радою не передавалась, що вбачається з інформації Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 27.10.2023 № 0570202/3-14331, від 12.04.2024 №0570202/3-5088.

Вказане також підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730.

Втім, пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції станом на момент внесення запису в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно) та частини 4 статті 15 вказаного Закону (в редакції станом на момент внесення запису до Реєстру прав власності на нерухоме майно) державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Документи, що подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно - правовими актами (стаття 22 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень").

Відповідно до приписів частин другої та третьої статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Право власності на нерухомі речі підлягає державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України).

Слід відзначити, що державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним із юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійного значення для виникнення права власності немає. Така реєстрація визначає лише момент, з якого держава визнає та підтверджує право власності за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення такого права.

Пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1127 від 25.12.2015 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції станом на час здійснення державної реєстрації) визначено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна подаються:

1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта;

2) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

3) документ, що підтверджує присвоєння об`єкту нерухомого майна адреси;

4) письмова заява або договір співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об`єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що набувається у спільну часткову власність;

5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності.

Як зазначалось вище, право власності на зазначений об`єкт нерухомого майна зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі довідки №11/10-1019 від 11.10.2019 видавник ТОВ «ЕЮБ «Гривна-плюс».

В подальшому, право власності на громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 831 кв.м зареєстровано за вказаною громадською організацією на підставі договору пожертви від 25.02.2020 № 135, укладеного між ТОВ «Лікувально-діагностичний центр «Домашній лікар» та ГО «Ветеранів та інвалідів АТО».

При цьому, жодного документу, що підтверджує відведення земельної ділянки під будівництво господарської будівлі до справи не надано.

Таким чином, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено реєстрацію права власності спочатку за відповідачем-1, а в подальшому за відповідачем-2 на вказане нерухоме майно за адресою: м. Київ, вул. Радосинська, 145 без належного правовстановлюючого документа.

Отже, нерухоме майно за вказаною адресою збудовано на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, що є самочинним будівництвом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, висновки в якій аналогічні висновкам, викладеним у постановах від 23.06.2020 у справі №680/214/16 та від 20.07.2022 у справі №923/196/20, зазначено, зокрема, що аналіз положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу положень законодавства не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного.

Водночас частиною 2 статті 331 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту завершення будівництва. Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Аналіз положень статті 331 Цивільного кодексу України у системному зв`язку з нормами статей 177-179, 182 цього Кодексу, частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" дає підстави для висновку про те, що право власності на новостворене нерухоме майно як об`єкт цивільних прав виникає з моменту його державної реєстрації.

Самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності (подібний висновок міститься у постановах Верховного Суду України від 04.12.2013 № 6-130цс13, від 30.09.2015 у справі № 6-286цс15).

У пункті 45 постанови від 23.06.2020 у справі 680/214/16-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 зазначила, що особа не набуває права власності на об`єкт самочинного будівництва (пункт 148).

За змістом частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту (будівельного паспорта); або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Частиною 2 статті 36 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено заборону на виконання будівельних робіт без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт.

Також заборонена експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих (якщо таке прийняття передбачено законодавством) в експлуатацію (частина 8 статті 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").

Отже, відсутність дозволу на будівництво (повідомлення про початок виконання будівельних робіт), проекту чи будівельного паспорта (схеми намірів забудови) або порушення умов, передбачених у цих документах, зумовлює визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини 1 статті 376 Цивільного кодексу України

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього як на об`єкт нерухомості (частина 2 статті 376 Цивільного кодексу України).

Подібні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19.

Як встановлено судом, після здійснення державної реєстрації права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за адресою: м. Київ, вул. Радосинська, 145 від відповідача-1 перейшло до відповідача-2 на підставі Договору пожертви від 25.02.2020 року, зареєстрованого в реєстрі за №135.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18.

Викладені у позовній заяві факти та обставини свідчать про порушення земельного законодавства, шляхом самовільного захоплення земельної ділянки та розташування на ній самочинно збудованої нежитлової будівлі за адресою: м. Київ, вул. Радосинській, 145, чим створено перешкоди власнику у раціональному та ефективному використанні земельної ділянки відповідно до її призначення та відповідно до встановленої законом мети, нівелює можливість подальшої використання цих земель з метою задоволення потреб та інтересів територіальної громади.

Отже, повернення земельної ділянки у тому стані, який є на теперішній час, не призведе до поновлення порушених інтересів держави у повному обсязі, оскільки наявна на земельній ділянці самочинна забудова беззаперечно створюватиме перешкоди власнику при подальшій реалізації правомочностей щодо цієї земельної ділянки.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі у цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином, і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

Поряд із цим, власник, чиї права порушено, може скористатися не будь-яким, а саме ефективним способом захисту, оскільки вирішення вимог про знесення самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника (користувача) земельної ділянки про усунення перешкод у користуванні належною йому земельною ділянкою (в тому числі, визнання правочинів недійсними). Розгляд позовних вимог про знесення об`єкту самочинного будівництва виключає застосування інших вимог власника земельної ділянки, зокрема, про визнання правочинів недійсними, припинення права володіння тощо.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22 зроблено висновок, що "за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Оскільки положення статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею, реєстрація права власності на самочинно побудоване нерухоме майно за особою - власником земельної ділянки у будь-який інший спосіб, окрім визначеного цією статтею (тобто на підставі судового рішення про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за власником земельної ділянки), також не змінює правовий режим самочинного будівництва. За вказаних обставин особа - власник земельної ділянки не набуває право власності на самочинно побудоване нерухоме майно.

При цьому, установивши, що самочинна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена особі для цієї мети, суди з урахуванням практики застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинні з`ясувати: чи заперечує власник земельної ділянки проти визнання права власності на таку забудову за особою, що її здійснила; чи не порушує така забудова права на земельну ділянку інших осіб, чиї права порушено такою забудовою, а в разі зведення забудови на наданій земельній ділянці - чи не здійснено таку забудову з відхиленням від проєкту або будівельних норм і правил.

У цьому аспекті Верховним Судом у постанові від 29.01.2020 № 822/2149/18 наголошено, що за змістом частини 7 статті 376 Цивільного кодексу України зобов`язання особи, яка здійснила будівництво, провести відповідну перебудову можливе лише у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил, у інших випадках самочинного будівництва, зокрема, якщо нерухоме майно збудоване або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, стаття 376 Цивільного кодексу України не ставить можливість знесення об`єкта самочинного будівництва в залежність від можливостей його перебудови.

Натомість правове значення має позиція власника (користувача) земельної ділянки, а також дотримання прав інших осіб. Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України).

Київська міська рада в листах зазначила, що земельна ділянка за адресою: м. Київ, вул. Радосинська, 145 не відводилася відповідачам з метою будівництва об`єкту нерухомого майна.

З огляду на викладене, вбачається найбільш ефективним та доцільним способом захисту та реального поновлення порушених інтересів держави усунення перешкод власнику у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою за адресою: м. м. Київ, вул. Радосинська, 145, є її усунення перешкод власнику у користуванні самовільно зайнятою земельною ділянкою з приведенням відповідачем її у придатний до використання стан шляхом знесення самочинного будівництва.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові.

Згідно із нормою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (статті 321 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (частина 3 цієї статті).

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки (стаття 212 Земельного кодексу України).

Вказане підтверджується постановою Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №914/2200/20, в якій зазначено, що на підставі положень частин 2, 3 статті 152 Земельного кодексу України, за якими власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, зокрема, відновленням стану земельної ділянки, який існував до порушення права, статті 212 Земельного кодексу України, якою передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними, визнавши доведеними позивачем та не спростованими відповідачем обставини наявності у позивача права комунальної власності на спірну земельну ділянку, самовільне зайняття відповідачем цієї земельної ділянки шляхом встановлення огорожі за відсутності будь-яких, в тому числі договірних, підстав для цього, Верховний Суд визнав обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про те, що позов про зобов`язання відповідача звільнити земельну ділянку шляхом демонтажу огорожі підлягає задоволенню.

Відповідно до Висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 19.03.2024 у справі №915/1439/21 належним відповідачем за позовом власника землі про знесення самочинного будівництва є останній набувач такого об`єкта, який зареєстрував право власності на самочинне будівництво.

Суд наголошує, що в силу вимог частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України в спірних земельних правовідносинах у співвідношенні із загальним законом (частина 4 стаття 376 Цивільного кодексу України) спеціальним законом є ЗК України, імперативна норма частини 2 статті 212 якого підлягає пріоритетному застосуванню до спірних правовідносин, пов`язаних із встановленням суб`єктного складу осіб, зобов`язаних повернути власнику землі самовільно зайняті земельні ділянки, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, а в іншій частині, не врегульованій Земельним кодексом України, можуть застосовуватися норми Цивільного кодексу України, зокрема, статті 376 цього Кодексу.

Адже, на відміну від положень частини 4 статті 376 Цивільного кодексу України, які обмежують коло осіб, зобов`язаних знести об`єкт самочинного будівництва, їх забудовником (колишнім або теперішнім), норма частини 2 статті 212 Земельного кодексу України суттєво розширює суб`єктний склад зобов`язаних осіб за рахунок громадян і юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки, та до яких вочевидь можна віднести осіб, які придбали об`єкт самочинного будівництва в забудовника та зареєстрували право власності на такий об`єкт.

Схожий за змістом висновок щодо пріоритетного застосування до подібних правовідносин (в частині вирішення питання обрання ефективного способу захисту прав позивача) положень частини 2 статті 212 Земельного кодексу України як спеціальної норми права викладено в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.10.2023 у справі №915/1416/21 (за участю Міськради як позивача за аналогічним позовом), від якого колегія суддів не вбачає жодних підстав відступати.

Отже територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради, як власник земельної ділянки, має право вимагати від відповідача усунення перешкод у користуванні своєю земельною ділянкою, з приведенням її у придатний для використання стан, шляхом знесення самочинно збудованого майна з припиненням права володіння самочинно збудованим майном, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до положень статті 377 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України діє принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована. У разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку право на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на розташовані на земельній ділянці об`єкти, оскільки право власності на будівлі з усіма притаманними для власності складовими - володіння, користування, розпорядження ними, неможливе без перебування у власника будівель земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти нерухомості, у власності або користуванні.

За висновками, викладеними у пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття.

Водночас, з огляду на принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі нерухомості, що на ній розташована, а також фактичні обставини створення вказаних об`єктів нерухомості, правовий режим будівництва як самочинного не створює підстав для виникнення прав на земельну ділянку.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.09.2018 у справі №910/19726/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

З огляду на викладене, вбачається, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема з позовом про усунення перешкод у розпоряджанні власністю.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець (в тому числі орендар) має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним.

Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову.

Таким чином, власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні своєю власністю, зокрема земельною ділянкою, шляхом відновлення її до попереднього стану, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.02.2020 у справі №458/1046/15, висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13, від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц.

У зв`язку з цим задоволенню також підлягає позовна вимоги про визнання недійсним Договір пожертви, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лікувально-діагностичний центр "Домашній лікар" та Громадською організацією "Ветеранів та інвалідів АТО", посвідчений 25.02.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буджиганчук Є.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №135.

За змістом статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до Висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування статті 391 Цивільного кодексу України, викладених у попередніх постановах та уточнених у постанові від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц зайняття земельної ділянки особою, за якою не зареєстроване право власності на таке майно, не позбавляє власника фактичного володіння, але створює перешкоди у здійсненні ним права користування своїм майном. У таких випадках підлягає застосуванню стаття 391 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (негаторний позов). Зайняття земельних ділянок, зокрема фактичним користувачем, треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його володіння цими ділянками. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок.

Відповідно до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків.

При цьому, відповідно до позиції, викладеної Верховним Судом у постанові від 17.12.2025 року у справі №908/2388/21, відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач).

Позовна заява, розгляд якої здійснюється судом, пред`явлена з урахуванням вказаних висновків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав (пункт "б" частини третьої статті 152 Земельного кодексу України).

Також, відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр" внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об`єднань у діяльність державного кадастрового реєстратора забороняється, крім випадків, встановлених цим Законом (частина сьома статті 9 Закону України "Про Державний земельний кадастр").

Згідно із частиною першою статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття поземельної книги на таку ділянку.

Відповідно до частини десятої статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр" державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень). Ухвалення судом рішення про визнання нечинним рішення органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, за якою була сформована земельна ділянка, щодо якої виникли речові права, а також про скасування державної реєстрації такої земельної ділянки, що допускається за умови визнання нечинним рішення про затвердження такої документації (за його наявності) та припинення таких прав (за їх наявності).

Згідно з підпунктом 3 абзацу 1 пункту 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру (далі - Порядок), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, який відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2017 № 509 застосовується з 01.10.2017, державна реєстрація земельної ділянки скасовується державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, яке набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Враховуючи вище викладене задоволенню також підлягають вимоги про скасування державної реєстрації у Державному земельному кадастрі земельної ділянки із кадастровим номером 8000000000:62:146:0730, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Радосинська, 145.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23.09.1982, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21.02.1986, "Щокін проти України" від 14.10.2010, "Сєрков проти України" від 07.07.2011, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23.11.2000, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22.01.2009, "Трегубенко проти України" від 02.11.2004, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи можна вважати втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) є пропорційним визначеним цілям.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки "пропорційності", як і в питаннях наявності "суспільного", "публічного" інтересу, визнає за державою достатньо широку "сферу розсуду", за винятком випадків, коли такий "розсуд" не ґрунтується на розумних підставах.

Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина 3 статті 13 Конституції України).

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 7 статті 41 Конституції України, частина 3 статті 1 Земельного кодексу України).

Велика Палата Верховного Суду у пунктах 122-126 постанови від 15.09.2020 по справі №469/1044/17 звертала увагу на те, що навіть у випадку позбавлення кінцевого набувача його прав на певний об`єкт законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного, в якого придбав об`єкт, про відшкодування збитків на підставі статті 661 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 цієї статті у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав. Таку ж вимогу може заявити і проміжний набувач до первинного.

Вказане відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16.12.2015 у справі № 6-2510цс15, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (пункт 93), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 63), від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц (пункт 125.6.3).

Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частин першої та третьої статті 22 Цивільного кодексу України).

Отже, законодавство України гарантує право заявити до відповідного суб`єкта позов про відшкодування шкоди, якщо така була заподіяна. Таке відшкодування має бути надане на підставі норм матеріального права згідно з належною юридичною процедурою та за вимогою, що підтверджена доказами.

З огляду на викладене, позовні вимоги не суперечать загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Законом України від 20.09.2019 №132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", було внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 цього кодексу з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів"

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, суд приходить до висновку, що докази, надані прокурором на підтвердження факту створення відповідачем перешкод Київській міській раді у користуванні самовільно зайнятою відповідачем земельною ділянкою, є достатньо вірогідними, тобто факти, які розглядаються щодо створення відповідачем перешкод Київській міській раді у користуванні самовільно зайнятою відповідачем земельною ділянкою, є більш вірогідними порівняно з доказами, наданими відповідачем на їх спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням викладеного, позовні вимоги прокурора підлягають задоволенню в повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідачів, у рівних частинах, на користь прокурора.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул, Хрещатик, 36) у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730 шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 11.10.2019, індексний номер 49145087, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю |"Лікувально-діагностичний центр "Домашній лікар" (код ЄДРПОУ 30580236, адреса: 02091, м. Київ, Харківське шосе, 56) на громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 831 кв.м по вул. Радосинській, 145 у Деснянському районі у місті Києві.

3. Усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул, Хрещатик, 36) у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730 шляхом визнання недійсним Договору пожертви, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лікувально-діагностичний центр "Домашній лікар" (код ЄДРПОУ 30580236, адреса: 02091, м. Київ, Харківське шосе, 56) та Громадською організацією "Ветеранів та інвалідів АТО" (код ЄДРПОУ 41560107, адреса: 02192, м. Київ, вул. Малишка, 25/1, офіс 11), посвідчений 25.02.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Буджиганчук Є.Ю. та зареєстрований в реєстрі за №135.

4. Усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул, Хрещатик, 36) у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730, шляхом скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень 25.02.2020, індексний номер 51312353, та здійсненої на його підставі у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Громадською організацією "Ветеранів та інвалідів АТО" (код ЄДРПОУ 41560107, адреса: 02192, м. Київ, вул. Малишка, 25/1, офіс 11), на громадський будинок з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 831 кв.м по вул. Радосинській, 145 у Деснянському районі у місті Києві.

5. Усунути перешкоди територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул, Хрещатик, 36) у розпорядженні та користуванні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730, шляхом зобов`язання Громадської організації "Ветеранів та інвалідів АТО" (код ЄДРПОУ 41560107, адреса: 02192, м. Київ, вул. Малишка, 25/1, офіс 11) повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (код ЄДРПОУ 22883141, адреса: 01044, м. Київ, вул, Хрещатик, 36) частину земельної ділянки площею 831 кв.м. з кадастровим номером 8000000000:62:146:0730 по вул. Радосинській, 145 у Деснянському районі міста Києва, привівши її у придатний для використання стан шляхом знесення самочинно збудованого об`єкту нерухомого майна - громадського будинку з господарськими будівлями та спорудами загальною площею 831 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1935923580000).

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лікувально-діагностичний центр "Домашній лікар" (код ЄДРПОУ 30580236, адреса: 02091, м. Київ, Харківське шосе, 56) на користь Київської міської прокуратури (код ЄДРПОУ 02910019, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) суму судового збору в розмірі 6 056,00 грн (шість тисяч п`ятдесят шість гривень 00 копійок).

7. Стягнути з Громадської організації "Ветеранів та інвалідів АТО" (код ЄДРПОУ 41560107, адреса: 02192, м. Київ, вул. Малишка, 25/1, офіс 11) на користь Київської міської прокуратури (код ЄДРПОУ 02910019, місцезнаходження: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, 45/9) суму судового збору в розмірі 6 056,00 грн (шість тисяч п`ятдесят шість гривень 00 копійок).

8. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

9. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

10. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 14.08.2026 року.

Суддя С. МОРОЗОВ