Рішення № 139017564, 17.08.2026, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.08.2026м. ДніпроСправа № 904/2867/26За позовом Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго", м. Львів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод рейкових скріплень", м. Дніпро

про стягнення 425 576,36грн

Суддя Євстигнеєва Н.М.

Без виклику (повідомлення) учасників

С У Т Ь С П О Р У:

Акціонерне товариство "ДТЕК Західенерго" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, яким просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод рейкових скріплень" заборгованість у розмірі 425 576,36грн, з яких:

- основний борг (попередня оплата) у розмірі 282 408,00грн;

- пеня у розмірі 17 640,32грн;

- штраф у розмірі 78 670,80грн;

- відсотки за користування попередньою оплатою у розмірі 38 035,39грн;

- втрати від інфляції у розмірі 8 821,85грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №1827-ІЕС-СЦЗ-С053 про закупівлю товару від 26 листопада 2025 року в частині повної та своєчасної поставки товару.

У відзиві на позовну заяву відповідач визнає позовні вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 282 408,00грн, а саме суми попередньої оплати, отриманої відповідачем за договором поставки №1827-ІЕС-СЦЗ-C053 від 26.11.2025 і не поверненої у зв`язку з невиконанням зобов`язання з поставки товару.

Відповідач не заперечує проти факту порушення договірного зобов`язання, визнає наявність боргу, а також підтверджує отримання претензії позивача № 22-207 від 16.02.2026 та листа про одностороннє розірвання договору від 19.02.2026.

Відповідач просить суд застосувати передбачені законодавством механізми зменшення розміру відповідальності з урахуванням конкретних обставин даної справи. В обґрунтування клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій відповідач посилається на те, що:

- позивачем не доведено наявність будь-яких реальних збитків, спричинених порушенням строків поставки. Матеріали справи не містять доказів того, що внаслідок непоставки товару було зупинено виробничий процес, понесено додаткові витрати, придбано аналогічний товар за вищою ціною або виникли інші негативні господарські наслідки;

- відповідач не ухилявся від виконання своїх зобов`язань, інформував позивача про обставини, які унеможливили своєчасне виконання договору, а після отримання вимог позивача визнав наявність заборгованості та підтвердив готовність до її погашення;

- порушення зобов`язання було зумовлене надзвичайними обставинами, що не залежать від волі відповідача. Унаслідок збройної агресії РФ були пошкоджені та знищені виробничі і складські потужності відповідача;

- відповідач повністю визнає позовні вимоги в частині основного боргу, не заперечує факту порушення зобов`язання та не намагається уникнути відповідальності, що свідчить про його добросовісну процесуальну поведінку.

Окрім того, у період з 05.12.2025 до 20.12.2025 відповідач не перебував у стані прострочення та здійснював користування отриманою попередньою оплатою в межах належного виконання сторонами погодженого механізму розрахунків за договором. Заявлений позивачем розрахунок відсотків фактично охоплює не лише період порушення зобов`язання, але й період, протягом якого відповідач мав передбачене договором право на належне виконання своїх обов`язків щодо поставки товару.

Враховуючи виняткові обставини справи, добросовісну поведінку відповідача, пошкодження виробничих потужностей внаслідок збройної агресії, відсутність доведених збитків позивача та необхідність забезпечення справедливого балансу інтересів сторін, відповідач просить: зменшити розмір штрафу за порушення строків поставки товару з 78 670,80грн до 26 223,60грн; зменшити розмір відсотків за користування попередньою оплатою з 38 035,39грн до 19 017,70грн; зменшити розмір пені за прострочення повернення попередньої оплати з 17 640,32грн до 8 820,16грн; зменшити розмір інфляційних втрат з 8 821,85грн до 4 410,93грн.

З огляду на заявлене клопотання про зменшення штрафних санкцій, відповідач просить суд розглянути графік розстрочення виконання (можливого) судового рішення, до 31.01.2027. Так, наразі підприємство перебуває у скрутному фінансовому становищі, спричиненому: знищенням виробничих та складських потужностей відповідача; збитковістю виробничої діяльності протягом зимового сезону 2025 2026 років; кризою ліквідності, що унеможливлює одноразове повернення всієї суми боргу; загрозою настання процедури банкрутства у разі пред`явлення рішення суду до негайного виконання у повному обсязі.

Одночасне та негайне стягнення усієї присудженої суми 425 576,36грн з урахуванням поточного фінансового стану відповідача неминуче призведе до припинення його господарської діяльності, тоді як розстрочення виконання дозволить відповідачу акумулювати кошти із поточної господарської діяльності і повністю розрахуватися з позивачем, не завдаючи непропорційної шкоди підприємству та його працівникам.

У відповіді на відзиві позивач не погоджується із запереченнями відповідача. З актів комісійного обстеження об`єктів, пошкоджених внаслідок збройної агресії РФ, наданих відповідачем, слідує, що вказані акти складені 01.08.2025. Орієнтовною датою пошкодження об`єктів, розташованих у м. Дружківка, вул. О. Тихого, 179, зазначено 23.04.2025. Тобто, об`єкти, що належать відповідачу, були ушкоджені до укладення договору поставки № 1827-ІЕС-СЦЗ-C053 від 26.11.2025. Отже, не вбачається причинно-наслідкового зв`язку між ушкодженнями майна внаслідок обстрілу та неможливістю виконати взяті на себе зобов`язання відповідачем. Поряд із цим, позивач також періодично зазнає колосальних збитків внаслідок обстрілів, починаючи з 2022 року. ДТЕК Ладижинська ТЕС, для забезпечення потреб якої укладався спірний договір поставки, потрапляла під обстріли 13 разів. Лише протягом осінньо-зимового періоду 2025-2026 років відбулось три обстріли вказаної ТЕС - 22.10.2025, 30.10.2025, 03.02.2025. На Ладижинській ТЕС постраждали всі енергоблоки. Енергоблоки в різному ступені руйнації: від повної до понад 50%. Через критичні ушкодження обладнання ТЕС повністю припиняла генерацію і відпуск електричної і теплової енергії, фактично припиняла свою діяльність.

Позивач зазначає, що чинним законодавством не передбачено можливості для зменшення розміру суми відсотків за користування передоплатою та інфляційних втрат.

Щодо розстрочення виконання судового рішення позивач зазначає, що таке розстрочення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача. З огляду на скрутний фінансовий стан позивача, обумовлений необхідністю виконання аварійних ремонтів зруйнованого/ушкодженого обладнання для відновлення генерації електричної та теплової енергії задля задоволення потреб Об`єднаної енергетичної системи України, забезпечення життєдіяльності населення, належної підготовки до опалювального сезону 2026-2027 років, позивач не може погодитись на розстрочення виконання судового рішення. Вважає, що таке розстрочення негативно вплине на позивача та порушить справедливий баланс інтересів сторін.

При вирішенні справи позивач просить врахувати, що даний спір виник з вини відповідача, відповідач не виконав поставки товару, не вчинив ніяких дій для повернення отриманої попередньої оплати (навіть частково), продовжує користуватись коштами на момент розгляду справи судом. Відповідач не навів поважних причин невиконання ним зобов`язання, а також не навів доказів, які свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання.

Відповідач надав до суду заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.

Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026 справу №904/2867/26 передано на розгляд судді Євстигнеєвої Н.М.

Ухвалою суду від 22.05.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників; встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

Відповідно до п. 10 частини третьої ст. 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до ст. 6 Конвенції, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У зв`язку з перебуванням судді Євстигнеєвої Н.М. у відпустці з 30.06.2026 до 07.08.2026 справа розглянута відповідно до статті 6 Конвенції та ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи приписи частини четвертої статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення підписано без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, господарський суд, -

В С Т А Н О В И В:

26 листопада 2025 року між Акціонерним товариством "ДТЕК Західенерго" (покупець, позивач), від імені якого діє Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтеренергосервіс" на підставі договору доручення №198-ІЕС-СЦЗ від 01.05.2025 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Завод рейкових скріплень" (постачальник, відповідач) укладено договір №1827-ІЕС-СЦЗ-С053 про закупівлю товару (а.с. 7-18).

За умовами пункту 1.1 договору постачальник зобов`язується поставити покупцю товар, зазначений в специфікації, а покупець прийняти і оплатити такий товар, код згідно УКТ ЗЕД: вказується в податковій накладній (далі товар), 2025 року виготовлення, в кількості, комплектності, асортименті та за ціною згідно зі специфікацією:

рейка QU120, згідно вимог заводу виробника Handan Steel, Китай, у кількості 4,100 т, за ціною 82 000,00грн (без ПДВ), всього з ПДВ 403 440,00грн.

При поставці товару за цим договором сторонами будуть використовуватися вимоги Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року, із урахуванням особливостей, пов`язаних із внутрішньодержавним характером цього договору, а також тих особливостей, що випливають із умов цього договору (п. 1.6 договору).

Згідно пункту 2.1 договору постачальник повинен поставити покупцю товар, якість якого відповідає вимогам діючих стандартів, технічних умов, умовам, визначеним у специфікації (п. 1.1 цього договору).

Сума цього договору становить: 403 440,00 грн (чотириста три тисячі чотириста сорок гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ 20% 67 240,00 грн (шістдесят сім тисяч двісті сорок гривень 00 копійок) (п. 3.2 договору).

Розрахунки за цим договором здійснюються покупцем в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в наступному порядку:

70% від вартості товару за цим договором, що становить 282 408,00 грн (двісті вісімдесят дві тисячі чотириста вісім гривень 00 копійок), в тому числі ПДВ 20% 47 068,00грн (сорок сім тисяч шістдесят вісім гривень 00 копійок), покупець сплачує на умовах передоплати протягом 10 календарних днів з дати виставлення постачальником рахунку до оплати. Під датою виставлення постачальником рахунку до оплати сторони розуміють дату отримання такого рахунку покупцем (п. 4.1.1);

30% від вартості товару за цим договором, що становить 121 032,00грн (сто двадцять одна тисяча тридцять дві гривні 00 копійок), в тому числі ПДВ 20% 20 172,00грн (двадцять тисяч сто сімдесят дві гривні 00 копійок), покупець сплачує на умовах постоплати протягом 5 календарних днів з дати поставки товару за цим договором на підставі отриманого покупцем рахунку і за умови реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної, а також надання постачальником товаросупровідних документів, передбачених цим договором.

Датою оплати вважається дата списання грошових коштів з поточного рахунку покупця. Якщо останній день строку для оплати, що встановлений цим договором, припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, днем закінчення такого строку є перший за ним робочий день (п. 4.1.2).

Сторони дійшли згоди датою оплати товару вважати дату списання грошових коштів із поточного банківського рахунку покупця (п. 4.5 договору).

В пункті 5.1 договору сторони погодили строк поставки товару: протягом 15 календарних днів з дати здійснення покупцем передоплати за товар.

Товар вважається поставленим покупцю з дати підписання сторонами видаткових накладних (дата поставки товару) (п. 5.5 договору).

Зобов`язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі товару в розпорядження покупця в місці призначення поставки, що вказане у п. 5.2 цього договору, в кількості, асортименті, комплектності у строки, з якісними характеристиками, узгодженими сторонами у специфікації (п. 1.1 цього договору) з обов`язковим підписанням документів зазначених в пункті 5.5 договору та наданням всіх документів, передбачених п. 5.7 цього договору. Зобов`язання покупця вважаються виконаними з моменту прийняття і оплати поставленого товару (дата списання грошових коштів з рахунку покупця) (п. 5.9 договору).

Згідно пункту 6.2.1 договору покупець має право достроково, в односторонньому порядку, розірвати цей договір у разі невиконання зобов`язань постачальником, у тому числі, але не обмежуючись порушенням постачальником строків поставки та/або поставки неякісного товару та/або заміни неякісного товару, передбачених цим договором. У разі розірвання цього договору покупець письмово повідомляє про це постачальника у строк за 14 (чотирнадцять) календарних днів до дати розірвання цього договору.

Постачальник зобов`язаний: здійснити поставку товару у строки, встановлені цим договором (п. 6.3.1 договору).

У разі невиконання або неналежного виконання будь-якої з сторін прийнятих на себе за цим договором зобов`язань, вона несе відповідальність перед іншою стороною відповідно до вимог чинного законодавства України, в тому числі, відшкодовує збитки, сплачує штрафні санкції. Сторони дійшли згоди, що збитки (витрати), понесені на виконання даного договору, стягуються з винної сторони в повному обсязі незалежно від санкцій, передбачених розділом 7 цього договору (п. 7.1 договору).

У разі порушення строків (термінів) поставки товару та/або порушення строків (термінів) заміни неякісного товару або товару, який не відповідає асортименту та/або порушення строків (термінів) допоставки частин некомплектного товару та/або порушення строків (термінів) виконання гарантійного ремонту або гарантійної заміни товару, постачальник сплачує покупцю штраф, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Розмір штрафу обчислюється в залежності від тривалості прострочення. За прострочення від 1 до 5 календарних днів (включно) розмір штрафу становить 5% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. У разі прострочення понад 5 календарних днів відсоток для обчислення розміру штрафу збільшується на 0,5% за кожні наступні 5 календарних днів прострочення, у тому числі неповні 5 календарних днів. Визначений у такий спосіб фактичний відсоток для обчислення розміру штрафу застосовується до всього періоду прострочення. Приклад розрахунку фактичного відсотку для обчислення розміру штрафу у разі прострочення понад 5 календарних днів наведено у таблиці 1.

Дні прострочення, фактичний відсоток для обчислення розміру штрафу: 1-5 - 5%; 1-10 - 5,5%; 1-15 - 6%; 1-20 - 6,5%; 20 і більше - + 0,5% за кожні наступні 5 (п`ять) календарних днів, у тому числі неповних (п. 7.2 договору).

Після досягнення терміну 30 (тридцять) календарних днів прострочення поставки товару покупець має право, в односторонньому порядку розірвати цей договір у порядку, передбаченому п. 6.2.1 цього договору, а постачальник зобов`язується сплатити покупцю штрафні санкції за весь строк невиконання зобов`язань з поставки товару (п. 7.5 договору).

За односторонню відмову постачальника від виконання своїх зобов`язань, що випливають з цього договору постачальник несе відповідальність у вигляді штрафу в розмірі 5 (п`ять) відсотків від суми цього договору (п. 7.6 договору).

У разі отримання постачальником передоплати та невиконання ним своїх зобов`язань щодо поставки товару, передбачених цим договором, або у разі відмови покупця від поставки товару з вини постачальника, або у разі розірвання або закінчення строку дії цього договору, постачальник зобов`язується повернути покупцю отриману передоплату протягом 10 (десяти) календарних днів з дати направлення письмової вимоги покупцем. Сума, що підлягає поверненню, складається із суми основного боргу, отриманого в якості передоплати та процентів за користування сумою передоплати, які нараховуються від дня здійснення передоплати до дати повернення передоплати, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачуються проценти (п. 7.13 договору).

У разі порушення строку повернення передоплати, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від суми несвоєчасно повернених грошових коштів за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (п. 7. 14 договору).

Пунктом 8.1 договору передбачено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань по цьому договору, якщо це є слідством форс-мажорних обставин/обставин непереборної сили та їх наслідків, що безпосередньо впливають на виконання договору.

Форс-мажорними обставинами/обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання сторонами зобов`язань, передбачених умовами договору, обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами (перелік наведено в п. 8.2 договору).

Сторона, для якої склалась неможливість виконання зобов`язань по цьому договору в умовах, що передбачені в п. 8.2 цього договору, зобов`язана в розумний строк письмово сповістити іншу сторону (лист), з наступним наданням документа, відповідно п. 8.4 цього договору (п. 8.3 договору).

Сторона, що заявила про настання форс-мажорних обставин, повинна представити відповідний документ компетентного органу України (п. 8.4 договору).

У випадку якщо такі обставини та/або їх наслідки тривають більш ніж 2 (два) місяці, кожна з сторін має право в однобічному порядку відмовитися від договору. В цьому випадку сторона, яка повністю або частково виконала свої зобов`язання за договором, має право вимагати від іншої сторони виконання зустрічного зобов`язання, а в разі неможливості виконання, відшкодування прямих витрат, пов`язаних з виконанням зобов`язання за договором (п. 8.5 договору).

Цей договір набуває чинності з дати, що зазначена в правому верхньому куті договору, після його підписання обома сторонами з використанням кваліфікованого електронного підпису та може бути скріплений електронними печатками сторін, і діє до 31.12.2026, а в частині виконання зобов`язань до повного виконання сторонами зобов`язань за договором (п. 11.1 договору).

Цей договір може бути розірваний в односторонньому порядку з ініціативи покупця, про що покупець письмово повідомляє постачальника за 14 (чотирнадцять) календарних днів до дати розірвання.

У даному випадку розрахунок проводиться за фактично поставлений товар, прийнятий без претензій за якістю і/або кількістю (асортименту, комплектності). При цьому, факт розірвання договору не звільняє постачальника від відповідальності за порушення своїх зобов`язань в період дії договору (п. 13.4 договору).

Договір підписаний сторонами за допомогою ЕЦП без зауважень та заперечень до нього.

В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір визнавався недійсним в судовому порядку.

АТ "ДТЕК Західенерго" перерахувало на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 282 408,00грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4298303 від 05.12.2025. Призначення платежу: аванс за рейки дог. №1827-ІЕС-СЦЗ-С053 від 26.11.2025, рах. №19 від 02.1.22025 (а.с. 20).

У визначений договором строк, постачальник замовлений товар не поставив.

19.02.2026 позивачем скеровано відповідачу претензію на суму 339 433,40грн за вих. №22-207 від 16.02.2026, з вимогою повернути суму сплаченої попередньої оплати у розмірі 282 408,00грн протягом 10 днів з моменту направлення даної претензії (вимоги), сплатити відсотки за користування попередньою оплатою у розмірі 16 681,40грн, штрафу за прострочення поставки товару у розмірі 40 344,00грн (а.с. 26-27).

Також, 19.02.2026 позивачем скеровано відповідачу лист за вих. №255 від 19.02.2026 щодо одностороннього розірвання договору про закупівлю товару №1827-ІЕС-СЦЗ-С053 від 26.11.2025 та повернення авансового платежу. На підставі пунктів 6.2.1, 7.5, 13.4 договору повідомлено про розірвання договору №1827-ІЕС-СЦЗ-С053 в односторонньому порядку через 14 (чотирнадцять) календарних днів з дати отримання постачальником цього листа, але не раніше 05 березня 2026 року (а.с. 29).

Зазначені листи отримані відповідачем 06.03.2026 (а.с. 33-35)

Відповідач направив на адресу позивача лист за вих. №25 від 16.04.2026 та повідомив, що не відмовлявся від взятих на себе договірних зобов`язань та посилаючись на скрутний фінансовий стан підприємства запропонував до затвердження графік платежів (а.с. 37).

Позивач посилається на те, що ним належним чином виконано зобов`язання, здійснено попередню оплату за товар, натомість відповідач взяті на себе зобов`язання з поставки не виконав, внаслідок чого позивачем заявлено вимогу про стягнення попередньої оплати у розмірі 282 408,00грн, пені у розмірі 17 640,32грн, відсотків за користування попередньою оплатою у розмірі 38 035,39грн та втрат від інфляції у розмірі 8 821,85грн, що і стало причиною виникнення спору.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору про закупівлю товару, строк дії договору, строк та порядок поставки, наявність/відсутність підстав для повернення попередньої оплати за договором, наявність/ відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов`язань за договором.

Вирішуючи питання про правомірність та обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 Цивільного кодексу України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Нормами статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 статті 254 ЦК України).

В пункті 5.1 договору сторони погодили строк поставки товару: протягом 15 календарних днів з дати здійснення покупцем передоплати за товар.

Враховуючи умови 5.1 договору, строк поставки товару, є таким, що настав 22.12.2025 (20.12.2025 вихідний день, субота). Докази поставки товару у визначений договором строк відсутні. Відтак, з 23.12.2025 у відповідача виникло прострочення з поставки товару.

Згідно частинами першою, другою ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. У разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Згідно висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. Аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Оскільки, законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 27.05.2020 у справі №922/2131/19, від 27.11.2019 у справі №924/277/19, від 20.02.2019 у справі №912/2275/17, від 30.07.2019 у справі №904/4899/18.

В пункті 7.13 договору сторони погодили, що у разі отримання постачальником передоплати та невиконання ним своїх зобов`язань щодо поставки товару, передбачених цим договором, або у разі відмови покупця від поставки товару з вини постачальника, або у разі розірвання або закінчення строку дії цього договору, постачальник зобов`язується повернути покупцю отриману передоплату протягом 10 (десяти) календарних днів з дати направлення письмової вимоги покупцем.

Як встановлено судом претензія за вих. №22-207 від 16.02.2026 з вимогою повернути суму сплаченої попередньої оплати у розмірі 282 408,00грн протягом 10 днів з моменту направлення даної претензії (вимоги), направлена позивачем 19.02.2026, що підтверджується фіскальним чеком та трекінгом з сайту АТ "Укрпошта" (а.с. 28, 34, 35). Отже, десятиденний термін для повернення передоплати сплинув 01.03.2026.

З підстав викладеного, з огляду на відсутність в матеріалах справи доказів поставки товару, а також відсутність доказів повернення сплачених у якості передоплати за товар грошових коштів у розмірі 282 408,00грн, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач заявлені до нього позовні вимоги про стягнення основного боргу у розмірі 282 408,00грн визнав у повному обсязі, про що зазначив у відзиві на позовну заяву від 02.06.2026 (а.с. 58-62).

Пунктом 1 частини другої статті 46 Господарського процесуального кодексу України визначено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Частиною першою статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частинами першою, четвертою статті 191 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 6 ст. 46, ч. 7 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України).

Відзив на позовну заяву, в якому відповідач визнає суму основного боргу у розмірі 282 408,00грн, підписано адвокатом Пічко Романом Сергійовичем.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що визнання відповідачем позову в частині суми основного боргу у розмірі 282 408,00грн, за встановлених судом обставин, не суперечить закону та не порушує прав чи інтересів інших осіб, у зв`язку з чим приймається судом.

Порушенням зобов`язання, відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ст. 548 ЦК України). Виконання зобов`язань може забезпечуватись згідно договору неустойкою (штрафом, пенею). Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (ст. 549 ЦК України).

В пункті 7.2 договору визначено, що у разі порушення строків (термінів) поставки товару та/або порушення строків (термінів) заміни неякісного товару або товару, який не відповідає асортименту та/або порушення строків (термінів) допоставки частин некомплектного товару та/або порушення строків (термінів) виконання гарантійного ремонту або гарантійної заміни товару, постачальник сплачує покупцю штраф, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Розмір штрафу обчислюється в залежності від тривалості прострочення. За прострочення від 1 до 5 календарних днів (включно) розмір штрафу становить 5% від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. У разі прострочення понад 5 календарних днів відсоток для обчислення розміру штрафу збільшується на 0,5% за кожні наступні 5 календарних днів прострочення, у тому числі неповні 5 календарних днів. Визначений у такий спосіб фактичний відсоток для обчислення розміру штрафу застосовується до всього періоду прострочення. Приклад розрахунку фактичного відсотку для обчислення розміру штрафу у разі прострочення понад 5 календарних днів наведено у таблиці 1.

Дні прострочення, фактичний відсоток для обчислення розміру штрафу: 1-5 - 5%; 1-10 - 5,5%; 1-15 - 6%; 1-20 - 6,5%; 20 і більше - + 0,5% за кожні наступні 5 (п`ять) календарних днів, у тому числі неповних (п. 7.2 договору).

У зв`язку з порушенням виконання відповідачем обов`язку з поставки товару за договором, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача штраф 19,5% у розмірі 78 670,80грн (а.с. 4).

Відповідач вважає, що нарахування штрафу за прострочення поставки товару за період після припинення договору (з 05.03.2026) фактично призводить до нарахування відповідальності за невиконання зобов`язання, яке на той момент уже не існувало.

За приписами статті 615 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

У разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (ч. 1-3 ст. 653 ЦК України).

Як встановлено судом, 19.02.2026 позивачем скеровано відповідачу лист за вих. №255 від 19.02.2026 щодо одностороннього розірвання договору про закупівлю товару №1827-ІЕС-СЦЗ-С053 від 26.11.2025 та повернення авансового платежу. На підставі пунктів 6.2.1, 7.5, 13.4 договору повідомлено про розірвання договору №1827-ІЕС-СЦЗ-С053 в односторонньому порядку через 14 (чотирнадцять) календарних днів з дати отримання постачальником цього листа, але не раніше 05 березня 2026 року.

Лист отриманий відповідачем 06.03.2026, отже договір розірваний в односторонньому порядку 20.03.2026.

З наведеного вбачається, що у відповідача припинився обов`язок з поставки обумовленого договором товару. Натомість, у відповідача виникли грошові зобов`язання до позивача.

Отже, нараховування відповідачу штрафу за порушення строків поставки товару після 20.03.2026 є неправомірним. Водночас, позивач не позбавлений права нараховувати фінансові санкції за порушення строків з повернення коштів.

За розрахунком суду штраф за період з 23.12.2025 до 20.03.2026 (88 дн) складає 54 464,40грн (403 440,00грн * 13,5%).

В пункті 7.14 договору визначено, що у разі порушення строку повернення передоплати, постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1% від суми несвоєчасно повернених грошових коштів за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У зв`язку з порушенням строку повернення передоплати, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню у розмірі 17 640,32грн за період з 01.03.2026 до 15.05.2026.

Перевіркою правильності нарахування пені судом встановлено, що позивачем при здійсненні розрахунку пені не вірно визначено період прострочки.

Відтак, на суму 282 408,00грн підлягає нарахуванню та стягненню пеня за період прострочки з 02.03.2026 до 15.05.2026 (75дн) у розмірі 17 408,71грн.

В решті заявлених вимог про стягнення пені (231,61грн) слід відмовити.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, суд відзначає, що частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

За приписами статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.12.2021 у справі № 910/14180/18, наголосила, що положення статті 536, частини третьої статті 693, частини першої статті 1054, частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України у їх сукупності, передбачає можливість для покупця нарахування на суму сплаченої ним продавцю попередньої оплати процентів за користування грошовими коштами, що узгоджується із загальним правилом про оплатний характер позики. Порушення продавцем обов`язку щодо передачі товару, який був попередньо оплачений, надає покупцеві можливість стягнути з продавця проценти за користування чужими грошовими коштами.

Правова природа передбаченої договором плати за користування чужими грошовими коштами не залежить від встановленого сторонами у договорі способу обчислення такої плати.

З урахуванням актуальних підходів судової практики, положення статті 536 та частини третьої статті 693 Цивільного кодексу України мають диспозитивний характер, а відтак не виключають права сторін договору на власний розсуд погодити як розмір процентів, так і спосіб їх обчислення.

Погодження сторонами умови про нарахування процентів за користування коштами попередньої оплати в частині вартості простроченого товару у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від дня порушення строку поставки товару до дня виконання виконавцем обов`язку щодо поставки товару, визначеного згідно з абзацом першим пункту 3.3. цього Контракту, відповідає диспозитивному характеру зазначених норм та не свідчить про неналежність такого договірного регулювання (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.04.2026 у справі №910/2097/25).

В пункті 7.13 договору сторони визначили, що сума, що підлягає поверненню, складається із суми основного боргу, отриманого в якості передоплати та процентів за користування сумою передоплати, які нараховуються від дня здійснення передоплати до дати повернення передоплати, в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який сплачуються проценти

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача відсотки за користування сумою передоплати у розмірі 38 035,39грн за період з 05.12.2025 до 15.05.2026.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку відсотків за користування сумою передоплати, судом встановлено його арифметичну вірність (тобто помилок не виявлено).

Враховуючи, що сторони погодили нарахування процентів за користування сумою передоплати від дня здійснення передоплати до дати повернення передоплати, судом відхиляються твердження відповідача щодо неможливості нарахування у період з 05.12.2025 до 20.12.2025.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Правовідношення, в якому у зв`язку із фактичним закінченням строку поставки у відповідача (постачальника, продавця) виникло зобов`язання повернути позивачу (покупцю) суму попередньої оплати (тобто сплатити грошові кошти) відповідно до частини другої статті 693 ЦК України, є грошовим зобов`язанням, а тому відповідно на нього можуть нараховуватися інфляційні втрати та 3% річних на підставі частини другої статті 625 цього Кодексу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №918/631/19 та постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2022 у справі №902/186/21).

Позивачем заявлено до стягнення втрати від інфляції за березень квітень 2026 року у розмірі 8 821,85грн (а.с. 5).

Суд не погоджується з визначенням позивачем величини приросту індексу споживчих цін, який має заокруглюватися до десяткового числа після коми (саме так визначаються місячні та річні індекси споживчих цін Державним комітетом статистики України, про що зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26.06.2020 у справі № 905/21/19) (аналогічна правова позиція викладена в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.04.2024 у справі №910/4170/23, від 13.08.2025 у справі № 910/11038/24, від 27.01.2026 у справі 910/2840/25).

Сума інфляційних втрат складає, на суму боргу 282 408,00грн * 103,1% (сукупний індекс інфляції за березень - квітень 2026 року) = 291 162,65грн 282 408,00грн = 8 754,65грн.

Враховуючи виняткові обставини справи, добросовісну поведінку відповідача, пошкодження виробничих потужностей внаслідок збройної агресії, відсутність доведених збитків позивача та необхідність забезпечення справедливого балансу інтересів сторін, відповідач просить зменшити розмір штрафу за порушення строків поставки товару з 78 670,80грн до 26 223,60грн, розмір відсотків за користування попередньою оплатою з 38 035,39грн до 19 017,70грн, розмір пені за прострочення повернення попередньої оплати з 17 640,32грн до 8 820,16грн, розмір інфляційних втрат з 8 821,85грн до 4 410,93грн.

Частина третя статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 звернула увагу, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути подібних правовідносин, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій. Висновки Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 551 ЦК України є загальними (універсальними) для правовідносин про стягнення неустойки, однак результат їх застосування може бути різним (наявність або відсутність підстав для зменшення неустойки) в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зауважила, що зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Верховний Суд зазначає, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (постанова КГС ВС від 17.07.2024 у справі №909/601/23).

За приписом частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує, що здійснюючи підприємницьку діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики, як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов`язань, а також, самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.

В той же час, умови договору мають відображати дійсну правову природу відповідальності, забезпечуючи реальне виконання зобов`язань без покладення на сторону непомірного фінансового тягаря, який не відповідає ні ступеню порушення, ні співмірності завданим збиткам.

Надаючи оцінку розміру заявлених до стягнення пені, штрафу, відсотків за користування попередньою оплатою, втрат від інфляції, суд приймає до уваги те, що докази негативних наслідків, збитків позивача від порушення відповідачем грошового зобов`язання в матеріалах справи відсутні.

Разом з тим, викладені обставини, з урахуванням правової природи неустойки та її стимулюючого значення для виконання договірних зобов`язань дозволяють дійти висновку про наявність підстав для зменшення заявленого до стягнення штрафу та пені.

Визначаючи їх розмір, що підлягає стягненню на користь позивача, суд керується також нормативними приписами статті 3 Цивільного кодексу України, згідно з якою одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

За частинами першою, третьою статті 13 цього Кодексу цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності.

Згідно з частиною першою статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Суд звертає увагу, що розмір заявлених нарахувань (у загальному розмірі 143 168,36грн) складає 50,7% суми основного боргу.

За вказаних обставин, враховуючи незначне прострочення виконання зобов`язання, враховуючи відсутність у справі доказів понесення позивачем збитків внаслідок прострочення виконання відповідачем поставки замовленого товару, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, розумності та справедливості, суд доходить висновку, що обґрунтованим та справедливим буде зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу та пені на 50%.

Відтак, розмір пені, що підлягає до стягнення становить 8 704,36грн (17 408,71грн * 50%), розмір штрафу, що підлягає до стягнення становить 27 232,20грн (54 464,40грн - 50%).

Суд зазначає про неможливість більшого зменшення розміру неустойки. Порушення строків поставки та повернення передоплати має місце. Відповідач не довів допустимими доказами наявності обставин, які б суттєво перешкоджали виконати зобов`язання у визначений договором строк. За таких обставин подальше зменшення штрафних санкцій зможе привести до втрати неустойкою своїх функцій, що є недопустимим.

Щодо підстав для зменшення відсотків за користування попередньою оплатою та інфляційних втрат, що підлягають стягненню з відповідача, суд зазначає наступне.

Суд враховує, що договір купівлі-продажу (поставки), який містить обов`язок продавця щодо попередньої оплати, є різновидом комерційного кредиту, що передбачений статтею 1057 ЦК України. У даному випадку покупець здійснює кредитування продавця, а попередня оплата фактично є сумою кредиту (позики).

В силу положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Поряд з цим, термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях: перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу; друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Тобто, прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити кредитору певну грошову суму, але неправомірно не сплачує її, визнається користуванням чужими коштами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17, постанови Верховного Суду від 21.05.2024 у справі №922/856/23, від 01.04.2025 у справі №910/19066/23).

За позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладеною в постанові від 08.04.2026 у справі №910/2097/25, з огляду на різну правову природу проценти, передбачені частиною третьою статті 693 Цивільного кодексу України, не можуть бути ототожнені з неустойкою та процентами, передбаченими частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України.

Положення ж ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Саме тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст. 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за умови порушення боржником грошового зобов`язання. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №921/395/20, від 03.12.2019 у справі №902/235/19, від 20.05.2025 у справі №916/2098/24.

Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, а тому неможливим є зменшення їх розміру на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України (аналогічний висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2021 у справі №921/395/20 та від 20.05.2025 у справі №916/2098/24).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначає про таке.

Інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат (п. 125).

Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.

З огляду на наведене доводи відповідача про те, що суд за певних обставин може зменшити розмір інфляційних втрат, є необґрунтованими (п. 127).

Відповідно до частини першої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам наявним в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, стягненню з відповідача підлягає основний борг у розмірі 282 408,00грн, штраф у розмірі 27 232,20грн (з урахуванням зменшення на 50%), пеня у розмірі 8 704,36грн (з урахуванням зменшення на 50%), відсотки за користування попередньою оплатою у розмірі 38 035,39грн, втрати від інфляції у розмірі 8 754,65грн.

Щодо клопотання відповідача про розстрочення виконання судового рішення.

Згідно зі статтею 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Так, статтею 239 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.

Відповідно до ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови (ч. ч. 4, 5 ст. 331 ГПК України).

Вказана норма визначає процесуальну можливість вирішення питань, пов`язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому необхідно враховувати, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених ст. 331 ГПК України, ця норма не вимагає, і господарський суд законодавчо обмежений конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення, який не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення.

Проте, як зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.03.2018 у справі №910/8153/17, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини Відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, тощо. Таким чином, законодавець у будь-якому випадку пов`язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. При цьому положення ГПК України не містять визначеного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд повинен оцінити докази, що підтверджують зазначені обставини, за правилами ст. 86 такого кодексу. Відповідно до вказаної статті господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. З урахуванням наведеного, суд самостійно вирішує питання стосовно достовірності доказів, достатності їх для винесення рішення, істинності відомостей, які містяться в доказах.

Разом з тим необхідно враховувати, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави ( п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом ( п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 25.04.2012 р. № 11-рп/2012); відповідно до усталеної практики Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін ( див. рішення у справі "Горнсбі проти Греції" (Hornsby v. Greece), від 19.03.1997 р., п. 40, Reports of Judgments and Decisions 1997-II ); за певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 ст. 6 Конвенції права ( див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", № 22774/93, п. 74, ECHR 1999-V ).

Враховуючи те, що існування заборгованості, підтверджене обов`язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції ( рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити: 1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами; 2) чи передбачена домовленістю сторін чи у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми; 3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони"; 4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.

Тобто, у цьому контексті для виправдовування затримки виконання рішення суду недостатньо лише зазначити про відсутність у боржника коштів. Обов`язково мають враховуватися і інтереси іншої сторони спору, на користь якої прийнято рішення.

Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення ЄСПЛ у справі "Горнсбі проти Греції", у справі "Бурдов проти Росії", у справі "Ясюнієне проти Литви").

Складне фінансове становище відповідача, яким обґрунтована винятковість обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, з урахуванням того, що господарська діяльність здійснюється ним на власний ризик, не може бути безумовною підставою для надання розстрочення виконання судового рішення; при цьому, розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника (постанова Верховного Суду від 15.03.2018 у справі № 910/8153/17 ).

Разом з цим, відповідачем не було подано до суду доказів на підтвердження своєї неплатоспроможності, зокрема довідки з обслуговуючих банків про відсутність грошових коштів на рахунках, а також довідки про відсутність майна у власності (тощо). Суд зазначає, що при вирішенні питання про надання розстрочки необхідно врахувати, що спір у даній справі виник саме з вини відповідача у зв`язку з несвоєчасною сплатою відповідних платежів.

Таким чином, наведені відповідачем обставини, не свідчать про неможливість виконання рішення суду у даній справі, а лише відображають поточну підприємницьку діяльність заявника, що не є обставинами, з якими закон пов`язує можливість відстрочення виконання судового рішення.

При цьому, фінансове становище відповідача є результатом його власної підприємницької діяльності.

Також, відповідачем не надано жодних доказів ймовірного погашення останнім заборгованості в майбутньому.

Суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Отже, вимоги позивача є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Інші доводи відповідача спростовуються встановленими вище судом обставинами та наявними в матеріалах справи доказами.

Вирішуючи питання щодо розподілу судового збору суд враховує наступне.

За приписами статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

При зверненні до господарського суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5 106,91грн, що підтверджується платіжною інструкцією №4554493 від 15.05.2026. Зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України підтверджено випискою (а.с. 42, 46).

З огляду на те, що позовні вимоги задоволено судом частково, розподілу підлягає судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог у сумі 4 812,85грн (401 071,16грн * 5 106,91грн / 425 576,36грн).

При цьому суд враховує, що судовий збір у разі зменшення розміру неустойки покладається на відповідача без урахування зменшення цих сум.

Стаття 130 Господарського процесуального кодексу України регламентує розподіл судових витрат у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до частини першої названої статті у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Отже, частина перша статті 130 ГПК України встановлює спеціальні правили, які стосуються певних окремих випадків розподілу судового збору, зокрема, у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті.

Такі положення статті 130 ГПК України кореспондуються із частиною третьою статті 7 Закону України "Про судовий збір", де, зокрема відзначено, що у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України до питань, що суд вирішує при ухваленні судового рішення належать, зокрема питання розподілу судових витрат.

Системний аналіз положень частини першої статті 130, частини першої статті 129, пункту 5 частини першої статті 237 ГПК України та частини третьої статті 7 Закону України "Про судовий збір" дає підстави для висновку, що у разі, зокрема визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу із державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.

При цьому, як відзначив Верховний Суд у постанові від 30.01.2025 у справі № 910/1157/24, з аналізу цих норм убачається, що відсутня умова повернення позивачу із державного бюджету 50% судового збору, сплаченого при поданні позову, саме за заявою чи клопотанням учасника справи: як-то позивача чи відповідача.

Частина перша статті 130 цього Кодексу передбачає, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач визнав позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 282 408,00грн, позивачу відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України підлягає поверненню з Державного бюджету судовий збір у розмірі 1 694,45грн (282 408,00грн * 1,5% * 0,8 = 3 388,90грн * 50%), про що суд зазначає в судовому рішенні.

З урахуванням викладеного, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі покладаються на відповідача у розмірі 3 118,40грн (4 812,85грн - 1 694,45грн).

Керуючись статтями 2, 3, 20, 46, 73 - 79, 86, 91, 129, 130, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод рейкових скріплень" про стягнення 425 576,36грн - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод рейкових скріплень" (ідентифікаційний код 39712739; вул. Ливарна, буд. 13, оф. 7, м. Дніпро, 49000) на користь Акціонерного товариства "ДТЕК Західенерго" (ідентифікаційний код 232695585; вул. Козельницька, 15, м. Львів, 79026) основний борг у розмірі 282 408,00грн (двісті вісімдесят дві тисячі чотириста вісім гривень 00коп.), штраф у розмірі 27 232,20грн (двадцять сім тисяч двісті тридцять дві гривні 20коп.), пеню у розмірі 8 704,36грн (вісім тисяч сімсот чотири гривні 36коп.), відсотки за користування попередньою оплатою у розмірі 38 035,39грн (тридцять вісім тисяч тридцять п`ять гривень 39коп.), втрати від інфляції у розмірі 8 754,65грн (вісім тисяч сімсот п`ятдесят чотири гривні 65коп.) та витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 3 118,40грн (три тисячі сто вісімдесят гривень 40коп.), видати наказ.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повернути Акціонерному товариству "ДТЕК Західенерго" (ідентифікаційний код 232695585; вул. Козельницька, 15, м. Львів, 79026) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 694,45грн (одна тисяча шістсот дев`яносто чотири гривні 45коп.), сплачений згідно платіжної інструкції №4554493 від 15.05.2025, яка містяться у матеріалах справи №904/2867/26, видати ухвалу.

У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод рейкових скріплень" про розстрочення виконання рішення суду - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення підписано 17.08.2026

Суддя Н.М. Євстигнеєва