YouControl — сервіс перевірки контрагентів. Повне досьє на компанію доступне в індивідуальних тарифах.

Головна /

Каталог судових рішень

/

Суди Одеська область

/

Одеський апеляційний господарський суд

Постанова № 13901450, 15.02.2011, Одеський апеляційний господарський суд

Дата ухвалення

15.02.2011

Номер справи

6/130/10

Номер документу

13901450

Форма судочинства

Господарське

Компанії, зазначені в тексті судового документа

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2011 р.

Справа № 6/130/10

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді: Бєляновського В.В.,

Суддів: Шевченко В.В.

Мирошниченко М.А.

при секретарі - Риковій О.М.

за участю представників:

Від позивача: Іванцов І.А.

Від відповідача: Іноземцев Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг - Лізинг”

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 25.11.2010 року

у справі № 6/130/10

за позовом: Закритого акціонерного товариства „Укртранспродгрупа „Вісон”

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг - Лізинг”

про визнання додаткових угод частково недійсними

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2010 року Закрите акціонерне товариство „Укртранспродгрупа „Вісон” (далі - Товариство) звернулося до господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг - Лізинг” (далі - Підприємство) та з урахуванням уточнення позовних вимог заявою від 11.11.2010р. просило господарський суд визнати недійсними з моменту укладення укладені між сторонами:

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/01 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/01 від 10.04.2007р.–розміром 60716, 41 грн., залишивши суму заборгованості 26320,44 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/02 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/02 від 10.04.2007р.–розміром 59028,78 грн., залишивши суму заборгованості 27340,83 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/03 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/03 від 10.04.2007р.–розміром 60214,05 грн., залишивши суму заборгованості 27937,14 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/04 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/04 від 10.04.2007р.–розміром 60214,05 грн., залишивши суму заборгованості 27937,14 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/05 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/05 від 10.04.2007р.–розміром 60 214,05 грн., залишивши суму заборгованості 27937,14 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/06 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/06 від 10.04.2007р.–розміром 60 214,05 грн., залишивши суму заборгованості 27937,14 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/07 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/07 від 10.04.2007р.–розміром 58540,19 грн., залишивши суму заборгованості 28949,23 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/08 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/08 від 10.04.2007р.–розміром 58540,19 грн., залишивши суму заборгованості 28949,23 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/09 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/09 від 10.04.2007р.–розміром 58540,19 грн., залишивши суму заборгованості 28949,23 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/10 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/10 від 10.04.2007р.–розміром 58540,19 грн., залишивши суму заборгованості 28949,23 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/11 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/11 від 10.04.2007р.–розміром 58540,19 грн., залишивши суму заборгованості 28949,23 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/12 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/12 від 10.04.2007р.–розміром 58540,19 грн., залишивши суму заборгованості 28949,23 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/13 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/13 від 10.04.2007р.–розміром 39159,14 грн., залишивши суму заборгованості 18542,49 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/14 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/14 від 10.04.2007р.–розміром 39017,63 грн., залишивши суму заборгованості 19670,78 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/15 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/15 від 10.04.2007р.–розміром 39017,63 грн., залишивши суму заборгованості 19670,78 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/16 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/16 від 10.04.2007р.–розміром 39017,63 грн., залишивши суму заборгованості 19670,78 грн.;

- п. 4 додаткової угоди №1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/17 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/17 від 10.04.2007р.–розміром 39017,63 грн., залишивши суму заборгованості 19670,78 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/18 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/18 від 10.04.2007р.–розміром 39017,63 грн., залишивши суму заборгованості 19670,78 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/19 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/19 від 10.04.2007р.–розміром 38634,02 грн., залишивши суму заборгованості 19670,78 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/20 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/20 від 10.04.2007р.–розміром 37957,36 грн., залишивши суму заборгованості 20 347,44 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/21 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/21 від 10.04.2007р. – розміром 37794,17 грн., залишивши суму заборгованості 20510,63 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/22 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/22 від 10.04.2007р. – розміром 37794,17 грн., залишивши суму заборгованості 20510,63 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/23 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/23 від 10.04.2007р. – розміром 37794,17 грн., залишивши суму заборгованості 20510,63 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 01.07.2009 року до договору фінансового лізингу № 078/24 від 10.04.2007р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078/24 від 10.04.2007р. –розміром 37794,17 грн., залишивши суму заборгованості 20510,63 грн.;

- п. 4 додаткової угоди № 1В від 24.11.2009 року до договору фінансового лізингу № 078Н1 від 01.07.2009р., в частині визначення суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” за договором фінансового лізингу № 078Н1 від 01.07.2009р. –розміром 981742,40 грн., залишивши суму заборгованості 635487,68 грн.

Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що 10.04.2007 року між Підприємством, як лізингодавцем, і Товариством, як лізингоотримувачем, було укладено 24 договори фінансового лізингу, відповідно до яких відповідач зобов’язався набути у власність та передати у користування позивачу на визначений у договорах строк, за умови сплати позивачем авансового платежу, вантажні автомобілі „МАЗ” –643008 (12 одиниць) та напівпричепи „Тонар” –95231 (12 одиниць). Зазначені в цих договорах транспортні засоби були передані Товариству від Підприємства за актами приймання –передачі. Додатковими угодами від 01.07.2009р. № 1В усі 24 договори фінансового лізингу були розірвані, а транспортні засоби повернуті відповідачу. Цього ж дня, тобто 01.07.2009 року сторони уклали новий договір фінансового лізингу № 078Н1, предметом якого є передача лізингодавцем лізингоотримувачу цих самих транспортних засобів. За актами приймання –передачі від 01.07.2009 року відповідні транспортні засоби були знову передані відповідачем у користування позивачу. Договір фінансового лізингу № 078Н1 від 01.07.2009р. був розірваний додатковою угодою від 24.11.2009р., а транспортні засоби повернуті відповідачу. В п. 4 кожної додаткової угоди визначено суму заборгованості позивача за кожним договором. Але вказаний в цих додаткових угодах розмір заборгованості позивача не відповідає дійсності, оскільки не містить розрахунку суми боргу позивача. Враховуючи невідповідність сум боргу позивача, вказаних в п. 4 спірних додаткових угод, дійсним зобов’язанням сторін, які виникли на підставі лізингових договорів та існували на дату їх розірвання, позивач вважав, що спірні додаткові угоди в частині завищення розміру заборгованості суперечать ст. 526, ч. 1 ст. 651, ч. ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України та ч. 1 ст. 193 ГК України, що є підставою згідно з ч. 1 ст. 203 та ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України для визнання додаткових угод про розірвання лізингових договорів у цій частині недійсними з моменту їх укладення.

Підприємство не визнало позов посилаючись на те, що за змістом ч. 2 ст. 1 Закону України „Про фінансовий лізинг” та ст. 806 ЦК України предмет лізингу передається лізингоодержувачу у користування, а не продається, тому посилання позивача на те, що сплачені лізингові платежі підлягають поверненню йому на підставі ст. 1212 ЦК України суперечить чинному законодавству, природі договору фінансового лізингу та умовам укладеної між сторонами додаткової угоди.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.11.2010 року (суддя –Ткаченко О.В.) позов задоволено повністю, визнано недійсними:

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/01 в частині суми 51913,96грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/02 в частині суми 50390,88грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/03 в частині суми 51489,89грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/04 в частині суми 51489,89грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/05 в частині суми 51489,89грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/06 в частині суми 51489,89грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/07 в частині суми 49979,27грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/08 в частині суми 49979,27грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/09 в частині суми 49979,27грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/10 в частині суми 49979,27грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/11 в частині суми 49979,27грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/12 в частині суми 49979,27грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/13 в частині суми 36373,74грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/14 в частині суми 36172,16грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/15 в частині суми 36172,16грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/16 в частині суми 36172,16грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/17 в частині суми 36172,16грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/18 в частині суми 36172,16грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/19 в частині суми 35190,86грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/20 в частині суми 35190,86грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/21 в частині суми 35190,86грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/22 в частині суми 35190,86грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/23 в частині суми 35190,86грн.;

- п.4 додаткової угоди №1В по договору №078/24 в частині суми 35190,86грн.,

вчинених 01.07.2009 року між Закритим акціонерним товариством “Укртранспродгрупа “Вісон” та Товариством з обмеженою відповідальністю “Техноторг-Лізинг”, а також п. 4 додаткової угоди № 1В по договору 078Н1 від 24.11.2009р. в частині 940250грн.

Судове рішення мотивовано тим, що зміст пунктів 7 укладених сторонами договорів свідчить про укладення сторонами договору купівлі-продажу предмету лізингу. Виходячи з аналізу норми ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” по умовам договору лізингу, ціною предмета договору є сума яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу. За договором купівлі-продажу (ст. 655 ЦК України) обов’язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки у разі переходу права власності на товар. Як вбачається з додаткових угод про розірвання договорів право власності на транспортні засоби залишається у відповідача. Відповідно до ст. 229 ЦК України правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення. Істотне значення має помилка, зокрема, щодо прав та обов'язків сторін. Отже, позивач помилково взяв на себе зобов’язання по сплаті сум, які відшкодовують частину вартості предмета лізингу.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням і вважаючи його прийнятим судом першої інстанції з порушенням процесуальних норм та неправильним застосуванням норм матеріального права України Підприємство подало до Одеського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області від 25.11.2010 року у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. При цьому, скаржник вказує те, що всупереч роз’ясненням Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1997р. № 11 „Про судове рішення” та ст. 84 ГПК України судом першої інстанції спростування доказів, на які він посилався і правового обґрунтування відхилення його доводів у тексті оскаржуваного судового рішення не зазначено, так само як і посилань на норми чинного законодавства, згідно з яким ці докази не підлягали врахуванню при розгляді справи.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство заперечує проти її задоволення і просить оскаржуване рішення місцевого суду залишити без змін посилаючись на те, що сторони в укладених договорах дійшли згоди про купівлю –продаж предмету лізингу та визначили його вартість в додатку № 1 до договорів. А враховуючи розірвання зазначених договорів фінансового лізингу та повернення предмета лізингу лізингодавцю, останній втрачає право на отримання вартості зазначеного предмета лізингу, котрий мав бути відчуженим.

За правилами встановленими ч. 3 ст. 77 ГПК України в засіданні суду оголошувалася перерва до 15.02.2011 року.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.04.2007 року між Підприємством (лізингодавець) та Товариством (лізингоодержувач) було укладено 24 договори фінансового лізингу № 078/01 - № 078/24, за умовами яких лізингодавець зобов’язався набути у власність та передати у користування лізингоодержувачу на умовах фінансового лізингу на визначений у договорах строк, за умови сплати лізингоодержувачем авансового лізингового платежу, вантажні автомобілі МАЗ –643008 у кількості 12 одиниць та напівпричепи самоскидні Тонар –95231 у кількості 12 одиниць, а останній зобов’язався своєчасно та у повному обсязі за погодженим із лізингодавцем графіком (додатки № 1 до кожного договору) сплачувати передбачені цими договорами лізингові платежі.

Умовами розділу 7 кожного договору визначено, що протягом усього строку дії цього договору предмет лізингу є власністю лізингодавця; у разі банкрутства лізингоодержувачу, арешту чи конфіскації його активів предмет лізингу підлягає поверненню лізингодавцю; до повного виконання зобов’язань за цим договором лізингоодержувачу не має права відчуждати, розподіляти, передавати в заставу, продавати, здавати в оренду, здавати в сублізинг, передавати на зберігання іншим особам предмет лізингу, що є власністю лізингодавця, чи будь –яким чином обтяжувати предмет лізингу; по закінченню строку дії цього договору, якщо сторони повністю виконали інші власні зобов’язання за цим договором, предмет лізингу переходить у власність лізингоодержувачу, про що сторонами складається та підписується відповідний акт.

Умовами пунктів 9.1, 9.1.1 кожного договору передбачено, що лізингодавець вправі вилучити предмет лізингу у лізингоодержувача в наступних випадках: лізингоодержувач не сплатив або сплатив не в повному обсязі лізингові платежі та прострочення сплати становить більше 30 днів з дня настання відповідних строків платежів, встановлених цим договором.

Згідно з умовами пунктів 11.1, 11.2, 11.2.1 кожного договору, цей договір укладається на строк з 10.04.2007 року по 15.04.2012 року; дія договору може бути достроково припинена, зокрема, за взаємною згодою сторін, про що сторонами укладається додаткова угода до договору.

Зазначені в цих договорах транспортні засоби були передані лізингоодержувачу від лізингодавця за актами приймання –передачі від 18.05.2007р. –27.09.2007р.

01.07.2009 року у зв’язку із наявністю заборгованості Товариства перед Підприємством по сплаті лізингових платежів сторони дійшли згоди щодо розірвання договорів фінансового лізингу та повернення у зв’язку з цим транспортних засобів лізингодавцю, узгодили суму заборгованості за кожним договором та строк її сплати, а також підтвердили, що лізингові платежі, які були сплачені лізингоодержувачем за кожним договором до цього моменту, залишаються у власності лізингодавця, про що сторонами було укладено додаткові угоди № 1В до кожного договору фінансового лізингу.

На виконання цих додаткових угод всі транспортні засоби були повернуті лізингоодержувачем лізингодавцю за актами приймання –передачі від 01.07.2009 року.

В цей же день, тобто 01.07.2009 року між сторонами було укладено новий договір фінансового лізингу № 078Н1, за умовами якого Підприємство зобов’язалося протягом одного календарного дня з моменту його підписання передати у користування Товариству на визначений у цьому договорі строк вантажні автомобілі МАЗ-643008 у кількості 12 одиниць та самоскидні напівпричепи Тонар –95231 у кількості 12 одиниць, а останнє зобов’язалося своєчасно та у повному обсязі сплачувати лізингодавцю лізингові платежі у розмірі та строки, визначені у розрахунку лізингових платежів (додаток № 1 до цього договору).

Умовами розділу 7 даного договору визначено, що до моменту повного виконання лізингоодержувачем зобов’язань за цим договором та складання сторонами відповідного акту про перехід права власності, предмет лізингу є власністю лізингодавця; у разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його активів предмет лізингу підлягає поверненню лізингодавцю; до повного виконання зобов’язань за цим договором та складання сторонами акту про перехід права власності лізингоодержувач не має права відчужувати, передавати в заставу, передавати у оренду, сублізинг, передавати на зберігання іншим особам предмет лізингу чи будь –яким іншим чином обтяжувати предмет лізингу; після повного виконання лізингоодержувачем всіх своїх зобов’язань за цим договором предмет лізингу на підставі цього договору переходить у власність лізингоодержувача, про що сторонами складається відповідний акт про перехід права власності.

Згідно з умовами пунктів 11.1, 11.4, 11.4.1 договору, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 25.08.2010 року, даний договір припиняє свою дію, зокрема, за взаємною згодою сторін.

Зазначені в даному договорі транспортні засоби були передані лізингоодержувачу від лізингодавця за актами приймання –передачі від 01.07.2009р. № 078Н1-01 –№ 078Н-24.

24.11.2009 року у зв’язку з несплатою Товариством лізингових платежів сторони дійшли згоди щодо розірвання договору фінансового лізингу № 078Н1 від 01.07.2009р. та повернення у зв’язку з цим транспортних засобів Підприємству, узгодили суму заборгованості лізингоодержувача перед лізингодавцем за цим договором в розмірі 1617230 грн. та строк її сплати, а також підтвердили, що лізингові платежі, які були сплачені лізингоодержувачем за цим договором до цього моменту, залишаються у власності лізингодавця, про що сторонами було укладено додаткову угоду № 1В від 24.11.2009р. до договору фінансового лізингу № 078Н1 від 01.07.2009р.

За актами приймання –передачі від 24.11.2009р. № 078Н1-01 –№ 078Н-24 всі транспортні засоби були повернуті лізингоодержувачем лізингодавцю.

Предметом даного спору є вимоги позивача визнати недійсними на підставі ч. 1 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України з моменту укладення п. 4 всіх додаткових угод № 1В від 01.07.2009р. до договорів фінансового лізингу № 078/01 – № 078/24 від 10.04.2007р., п. 4 додаткової угоди № 1В від 24.11.2009р. до договору фінансового лізингу № 078Н1 від 01.07.2009р. в частині визначення суми боргу Товариства за кожним договором фінансового лізингу, що відшкодовує вартість об’єкта лізингу. Підставами для визнання оспорюваних додаткових угод про дострокове розірвання договорів фінансового лізингу частково недійсними позивач вказує наступні обставини: вказаний у додаткових угодах від 01.07.2009р., від 24.11.2009р. розмір заборгованості позивача не відповідає дійсності, тому що фактично позивач має заборгованість перед відповідачем лише за лізинговими відсотками, а суми, призначені для відшкодування вартості предмета лізингу не підлягають сплаті, оскільки після розірвання лізингових договорів підстава для оплати вартості предмета лізингу відпала. Враховуючи невідповідність сум боргу позивача, вказаних в п. 4 оспорюваних додаткових угод, дійсним зобов’язанням сторін, які виникли на підставі лізингових договорів та існували на дату їх розірвання, позивач вважає оспорювані угоди в частині завищення розміру заборгованості такими, що суперечать ст. 526 ЦК України і ч. 1 ст. 193 ГК України, згідно з якими зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, а також ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України про те, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості, що на думку позивача, є підставою для визнання додаткових угод про розірвання лізингових договорів в цій частині недійсними з моменту їх укладення.

Приймаючи рішення про задоволення позову повністю, суд першої інстанції на підставі встановлених обставин даної справи, виходив із того, що зміст пунктів 7 договорів фінансового лізингу свідчить про укладення сторонами договору купівлі –продажу предмету лізингу. Виходячи з аналізу норми ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” по умовам договору лізингу ціною предмета договору є сума, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу. За договором купівлі –продажу (ст. 655 ЦК України) обов’язок сплатити за товар певну грошову суму виникає у покупця тільки у разі переходу права власності на товар. Як вбачається з додаткових угод про розірвання договорів, право власності на транспортні засоби залишається у відповідача. Відповідно до ст. 229 ЦК України правочин може бути визнаний судом недійсним якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення. Істотне значення має помилка, зокрема, щодо прав та обов'язків сторін. Отже, за висновком суду, позивач помилково взяв на себе зобов’язання по сплаті сум, які відшкодовують частину вартості предмета лізингу.

Проте, з такими висновками місцевого суду колегія суддів в цілому погодитися не може, оскільки вони зроблені без дослідження всіх обставин справи в їх сукупності, які підлягають з’ясуванню, оскільки входять до предмета доказування у даній справі, та без врахування вимог закону, що регулює спірні правовідносини.

Вирішуючи спір у даній справі по суті заявлених вимог місцевий суд не надав оцінки тому, що предметом позову було визнання додаткових угод до договорів фінансового лізингу частково недійсними з підстав передбачених ч. 1 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, а не з інших підстав. Приймаючи рішення суд виходив із того, що позивач помилково взяв на себе зобов’язання по сплаті сум, які відшкодовують частину вартості предмета лізингу, у зв’язку з чим оспорювані додаткові угоди визнав частково недійсними, як укладені під впливом помилки, на підставі ст. 229 ЦК України.

Між тим, вимоги про визнання додаткових угод частково недійсними з відповідних підстав позивач не заявляв і на свою помилку, як на підставу для їх визнання недійсними, не посилався.

Водночас, відповідно до ст. 22 ГПК України зміна підстави або предмета позову є виключним правом позивача. Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує у позовній заяві власне суб’єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний законом інтерес та спосіб його захисту. Передбачене статтею 83 ГПК України право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог може бути здійснено для захисту прав та інтересів позивача тільки за наявності відповідного клопотання. Можливість зміни судом заявлених позовних вимог на власний розсуд чинним процесуальним законодавством не передбачена і суперечить конституційному принципу диспозитивності сторін судового процесу, закріпленому у ст. 129 Конституції України.

А тому, вихід місцевого суду за межі позовних вимог і застосування без законних підстав ст. 229 ЦК України призвело до того, що позовні вимоги по суті не вирішені.

Окрім того, в рішенні суд зазначив про задоволення позову повністю, але резолютивна частина судового рішення в частині визначення сум заборгованості за оспорюваними додатковими угодами не відповідає заявленим вимогам, а мотивів, з яких виходив суд зазначаючи такі суми, у мотивувальній частині рішення не наведено, що не відповідає вимогам ст. 84 ГПК України.

Як вказувалося вище, предметом даного спору є вимога позивача визнати частково недійсними додаткові угоди до договорів фінансового лізингу на підставі ч. 1 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України, що були укладені між сторонами. Обґрунтована дана вимога тим, що оспорювані позивачем додаткові угоди не відповідають вимогам чинного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з роз’ясненнями, що містяться в п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними”, відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Статтею 2 Закону України „Про фінансовий лізинг” визначено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Статтею 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” передбачено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, за умовами укладених з відповідачем договорів фінансового лізингу, взяв на себе зобов’язання сплачувати останньому періодичні лізингові платежі згідно з додатком № 1 до кожного договору. Розмір, склад та графік сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю визначається у відповідності з додатком № 1 до кожного договору (п.п. 2.1, 2.2). Додатками № 1 до договорів визначені лізингові платежі, які включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості предмета лізингу (компенсація вартості активу); платіж, що сплачується як лізинговий відсоток. При цьому, сплачений лізингоодержувачем авансовий платіж у визначеному розмірі згідно з п. 2.1 договору також є компенсацією частини вартості предмета лізингу.

Відповідно до оспорюваних додаткових угод № 1В від 01.07.2009р., № 1В від 24.11.2009р. фактично за домовленістю сторін всі договори фінансового лізингу було розірвано у зв’язку з невиконанням лізингоодержувачем своїх зобов’язань щодо сплати лізингових платежів у повному обсязі. При цьому, на виконання умов цих додаткових угод, позивачем були повернуті відповідачу всі транспортні засоби, які є об’єктом лізингу за актами приймання –передачі від 01.07.2009р., від 24.11.2009р., що ним не заперечується.

В силу ч. 1 ст. 651 ЦК України однією з підстав розірвання договору є згода сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 653 ЦК України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. При цьому, згідно з ч. 3 цієї норми, у разі розірвання договору зобов'язання припиняється з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором.

Отже, зазначена норма визначає, що з розірванням за згодою сторін договору припиняються всі невиконані до моменту розірвання договору зобов’язання передбачені таким договором.

Оспорюваними угодами було змінено загальне правило щодо припинення зобов’язань, встановлене частиною 3 цієї норми, зокрема, сторонами в угодах визначено, що заборгованість по лізинговим платежам підлягає сплаті у визначений термін.

При цьому, ч. 4 ст. 653 ЦК України визначає правові наслідки розірвання договору щодо виконаних зобов’язань. Так, в силу цієї норми сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов’язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.

Правило визначене ч. 4 ст. 653 ЦК України сторонами було змінено лише щодо майна, яке є предметом лізингу та було передано у користування. Так, угодами встановлено обов’язок позивача протягом 1 календарного дня повернути предмет лізингу лізингодавцю, що відповідає ст. 785 ЦК України, яка застосовується до спірних правовідносин в силу ст. 806 ЦК України. Також, не містять оспорювані угоди і положень щодо обов’язку відповідача повернути позивачу лізингові платежі, сплачені до припинення договорів, у тому числі ту їх частину, яка відшкодовує частину вартості майна, переданого у лізинг.

Частиною 2 ст. 806 ЦК України визначено, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Але, ні Цивільний кодекс України, ні Закон України „Про фінансовий лізинг” не встановлюють правил про перехід права власності на предмет договору лізингу до лізингоодержувача. Частиною 2 ст. 8 Закону України „Про фінансовий лізинг” передбачено лише можливість укладення лізингодавцем і лізингоодержувачем договору купівлі –продажу, за яким право власності на предмет лізингу переходить від лізингодавця до лізингоодержувача. Отже, з урахуванням положення ч. 2 ст. 628 ЦК України про можливість укладення змішаних договорів лізинг і купівля –продаж також можуть поєднуватися в одному договорі. За таких умов від сторін договору залежить вибір виду договору, що укладається. Як вже було зазначено вище, умовами п. 7.4 кожного договору фінансового лізингу сторони встановили, що після повного виконання лізингоодержувачем всіх своїх зобов’язань за цим договором предмет лізингу на підставі цього договору переходить у власність лізингоодержувача, про що сторонами складається відповідний акт про перехід права власності.

Наведене дозволяє дійти висновку, що всі укладені між сторонами договори фінансового лізингу містять елементи договору купівлі –продажу, оскільки передбачають передачу предмета лізингу у власність лізингоодержувача після повної оплати лізингових платежів, що включають суми, які відшкодовують частину вартості предмета лізингу. Відтак, сума авансового платежу та суми на відшкодування частини вартості предмета лізингу (що визначені у додатку № 1 до кожного договору) є ціною об’єкта лізингу.

Разом з тим, судом установлено, що перехід права власності на об’єкт лізингу не відбувся і позивач повернув всі транспортні засоби відповідачу. Отже, з розірванням за згодою сторін лізингових договорів припиняються зобов’язання відповідача по передачі у власність позивачу предмета лізингу і зустрічне зобов’язання останнього у розумінні ст. 538 ЦК України по оплаті вартості предмета лізингу, оскільки підстава такої оплати відпала.

За таких обставин, оспорювані додаткові угоди до договорів фінансового лізингу в частині визначення в п. 4 цих додаткових угод суми боргу ЗАТ „Укртранспродгрупа „Вісон” по відшкодуванню частини вартості предмета лізингу за обчисленими позивачем розрахунками, які судом перевірено та визнано вірними, суперечать ч.ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України, що згідно з ч. 1 ст. 203, ч.ч. 1, 3 ст. 215, ч. 1 ст. 236 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними в цій частині з моменту укладення.

Викладене в апеляційній скарзі твердження скаржника про порушення місцевим судом вимог ч. 4 ст. 22 ГПК при прийнятті до розгляду уточненої позовної заяви слід визнати помилковим, оскільки цією заявою позивач не змінював ні предмет, а ні підставу свого позову, а лише уточнив свої вимоги в частині визначення розміру заборгованості за оспорювамини угодами, що за змістом цієї процесуальної норми можливо й після початку розгляду судом справи по суті.

Також помилковим визнається і твердження скаржника, що в разі припинення дії договору заборгованість, що склалася до моменту його припинення, підлягає погашенню за будь –яких умов, тобто додатковими угодами сторони лише змінили порядок погашення такої заборгованості, оскільки частиною 3 ст. 653 ЦК України встановлено, що з розірванням за згодою сторін договору припиняються всі невиконані до моменту розірвання договору зобов’язання, передбачені таким договором.

Не заслуговують на увагу безпредметні посилання скаржника в обґрунтування своїх доводів на статті ЦК України, ГК України та статті Закону України „Про фінансовий лізинг”, оскільки скаржник викладає положення правових норм без обґрунтування суті їх порушення або неправильного застосування, що не спростовує обґрунтованих висновків суду про задоволення позову.

Інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, не приймаються до уваги, оскільки з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом апеляційної інтонації, не впливають на остаточний висновок.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що з підстав порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права оскаржуване рішення місцевого суду підлягає зміні і з урахуванням викладеного у мотивувальній частині даної постанови його резолютивну частину про задоволення позову повністю слід викласти у правильній редакції відповідно до уточненої позовної заяви.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105, 122 ГПК України, колегія суддів -,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Техноторг - Лізинг” задовольнити частково.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 25.11.2010 року у справі № 6/130/10 змінити, стягнення за ним припинити та з урахуванням викладеного у мотивувальній частині даної постанови викласти його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов задовольнити.

Визнати недійсними з моменту укладення укладені між сторонами: