Рішення № 139013806, 17.08.2026, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/18097/25

Провадження № 2/369/6541/26

РІШЕННЯ

Іменем України

17.08.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі: головуючого судді Янченка А.В. при секретарі судового засідання Лисяк К.О., розглянувши в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області цивільну справу № 369/18097/25 за позовом ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради про визнання права власності,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Білогородської сільської ради про визнання права власності.

11.11.2025 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області відкрито провадження у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради про визнання права власності. Розгляд справи вирішено провести в порядку загального позовного провадження. Почати підготовче провадження з дня постановлення цієї ухвали.

Проведення підготовчого засідання призначено в приміщенні Києво-Святошинського районного суду Київської області за адресою: м. Київ, вул. Тараса Бульби-Боровця, 1.

Разом з тим запропоновоно відповідачу протягом п`ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву і всі докази, що підтверджують заперечення проти позову. Відповідачу роз`яснено, що згідно ч. 2 ст. 191 ЦПК України, у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.08.1988 році, відповідності до протоколу №22/5 заседания профкома и совета трудового коллектива совхоза имени Шевченко постановили: в соответствии с п. 44 Правил учета граждан, нуждающихся в улучшении жилищных условии и предоставления им жилых помещений в УССР предоставить: ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 4-х комн. Площадью 47,56 м2, 4 этаж в 40кв. жилом доме Садовая, 6а в с. Гореничи со снятием всех членов семьи с кварт учета (дослівно).

13.11.2003 році між бабусею ОСОБА_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір про продаж вказаної квартири за 13 000 (тринадцять тисяч доларів США). Грошові кошти за вказане нерухоме майно передавалося згідно розписок написаних ОСОБА_2 при свідках. На підтвердження укладення договору купівлі продажу нерухомого майна ОСОБА_2 була написана, згідно якої вона отримала 2000 (дві тисячі гривень) для оформлення документів на продаж квартири по АДРЕСА_2 від ОСОБА_3 і «квартиру продаю їй ОСОБА_3 . Договорі про продаж в силі». Розписка від 13.11.2003 згідно якої ОСОБА_5 підтверджує, що ОСОБА_3 сплатила борг за світло в сумі 636грн. 19коп. (шістсот тридцять шість гривень шістнадцять копійок). Розписка від 20.11.2003 згідно Забудська бере другий завдаток за квартиру по АДРЕСА_2 від ОСОБА_3 в сумі 1000 (одна тисяча гривень). Розписка від 11 листопада 2004 року згідно якої ОСОБА_6 бере гроші в рахунок квартири в сумі 1000 (одна тисяча гривень). Розписка від 27.11.2004 згідно якої ОСОБА_2 отримала ще 4000 (чотири тисячі гривень) в рахунок сплати за квартиру. Також наявна розписка 12/2004 згідно якої донька ОСОБА_2 ОСОБА_7 бере 1000 (одну тисячу гривень) для передачі матері. Факт виплати коштів підтверджується розпискою від 29.12.2003 згідно якої ОСОБА_2 отримала 1000 (одну тисячу) гривень, від ОСОБА_3 . Розписка від 20.01.2004 згідно якої донька ОСОБА_2 ОСОБА_8 бере 500 (п`ятсот гривень) за викуп квартири. Розписка від 02.02.2004 згідно якої ОСОБА_2 передала ОСОБА_9 2000 (дві тисячі гривень) в рахунок виплати за квартиру при цьому свідком даної події була ОСОБА_7 . Розписка від 16 грудня 2003 року згідно якої ОСОБА_2 підтверджує, що ОСОБА_3 виплатила борг за опалення і плиту в сумі 5900 (п`ять тисяч дев`ятсот гривень). Розписка від 03.09.2004 згідно якої ОСОБА_8 отримала від ОСОБА_3 400 (чотириста ) гривень. Розписка від 03 листопада 2004 року згідно якої ОСОБА_2 отримала в рахунок сплати за квартиру від ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 960 (дев`ятсот шістдесят гривень). Розписка від 24.02.2004 згідно якої ОСОБА_2 отримала 1000 (одну тисячу) гривень від ОСОБА_3 в рахунок сплати за квартиру.

Таким чином було виплачено 21 396,19 (двадцять одну тисячу триста дев`яносто шість гривень дев`ятнадцять копійок), середній курс долара на 2004 рік становить 5 гривень за 1 долар США.

Позивач ОСОБА_1 з 2003 року, разом зі своєю бабусею та сином фактично проживає без реєстрації у вказаній квартирі, даний факт підтверджується довідкою № 04-19/2597 від 23.10.2024, виданою Білогородською сільською радою Бучанського району Київської області.

ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , факт смерті підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданий виконавчим комітетом Боярської міської ради Фастівського району Київської області 22 липня 2024 року.

Після смерті бабусі ОСОБА_3 , позивач являється єдиним спадкоємцем всього майна, та звернулася з заявою про вступ у спадщину, 03.01.2025 про, що Ірпінською державною нотаріальною конторою видано витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі №79630206.

Факт, того, що позивач і померла бабуся ОСОБА_3 проживала у вказаній квартирі, також підтверджується, копіями квитанцій про сплату комунальних послуг.

Для оформлення права власності на вказану квартиру позивач змушена була звернутися до суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до положень ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

При розгляді справи судом встановлено, що з 2003 року позивач проживає у вказаній квартирі, добросовісно володіє ним, відкрито та безперервно і користується більше десяти років. З вимогами про те, що вона незаконно ним володіє і користується ніхто до неї не звертався, в тому числі і представники громади. Позивач сумлінно сплачує податок та комунальні платежі і в повному обсязі утримує зазначене майно.

У зв`язку із викладеним позивач керуючись ч. 1 ст. 4 ЦПК України просив суд визнати право власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11.11.2025 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засіданні.

Ухвалою суду від 18.02.2026 року закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті.

Від позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі, позов підтримала.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, причини неявки суд не повідомив, про дату та час судового розгляду справи був повідомлений належним чином. Відзив на позов до суду не подав.

Згідно з ч. 3 ст. 211 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30.09.2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення.

Отже, суд, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Аналізуючи зазначені норми права та встановлені в судовому засіданні обставини підтверджені належними та допустимими доказами в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 добросовісно заволоділа чужим майном, а саме квартирою за номером АДРЕСА_3 . Власників на зазначених об`єктів фактично немає, і продовжує відкрито та безперервно ним володіти більше десяти років.

Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією висловленою в п.п. 9, 11, 13, 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», що особа яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України. При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (ч. 3ст. 344 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 вказано, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

У подальшому ця правова позиція була неодноразово підтверджена та розвинута Верховним Судом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 зазначила, зокрема: правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: -наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; -законність об`єкта володіння; -добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; -сплив установлених строків володіння; -відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю; -для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація) (п. 43); -аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків; -при вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом; -володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном; -крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього (п. 46); -звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю; -підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність; -наявність у володільця певного юридичного титулу, володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник; -володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності (п.п. 47, 55); -якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном (п. 48); -відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння; -при цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння;-володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник (п. 50);-давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим; тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений уЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи; для нерухомого майна такий строк складає десять років (п. 52); -набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності (п. 54).

Аналогічні правові позиції Верховний Суд висловив і в ряді інших своїх судових рішень, а в постанові від 28.04.2020 у справі № 552/1354/18 вказав також на те, що: -за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено; - позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування; не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є. Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Враховуючи що позивачем доведено наявність сукупності обставин необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а саме його добросовісне, відкрите та безперервне володіння нерухомим майном, відповідачем не надано належних доказів на спростування зазначених обставин, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої, другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову у повному обсязі.

Враховуючи, що позивач не заявляв про компенсацію витрат по сплаті судового збору з відповідача, суд вирішив покласти судовий збір на позивача.

Керуючись ст. ст. 12, 81, 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області (правонаступник Гореницька сільська рада) про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання та перебування: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області, дата видачі 26.04.2008 р. право власності за набувальною давністю на квартиру площею 47,56 м2 за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання та перебування: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків:: НОМЕР_2 , паспорт серії НОМЕР_3 виданий Києво-Святошинським РВ ГУ МВС України в Київській області, дата видачі 26.04.2008 р.

Відповідач: Білогородська сільська рада, місцезнаходження: вулиця Володимирська, 33, с. Білогородка, Бучанський район, Київська область, 08140, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04358477.

Повне рішення складено: 17.08.2026 року.

Суддя А.В. Янченко