Постанова № 13901313, 16.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2011                                                                                           № 23/554

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           Іваненко Ю.Г.

          Разіна Т.І.

при секретарі:           Семенович А.В.

За участю представників:

від позивача -Марковська В.В. – дов. №Д07/2010/12/29-8 від 29.12.2010р.;

від відповідача: Калюжна Л.Є. – дов. №15 від 15.06.2008р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Карпати М"

на рішення Господарського суду м.Києва від 14.12.2010

у справі № 23/554 (Кирилюк Т.Ю. .....)

за позовом                               Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго" в особі Структурного відокремленого підрозділу "Енергозбут Київенерго"

до                                                   ТОВ "Карпати М"

про                                                   стягнення 118440,14 грн.

ВСТАНОВИВ:

Акціонерна енергопостачальна компанія “Київенерго” в особі структурного відокремленого підрозділу “Енергозбут Київенерго” (далі – позивач) звернулась до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “Карпати М” (далі – відповідач) заборгованості за договором №335687 від 01.05.2004р. про постачання теплової енергії у вигляді гарячої води на суму 118440,14 грн. (з них: 91199,87 грн. - основний борг, 6994,48 грн. – пеня, 4293,74 грн. – штраф, 12518,84 грн. - інфляційні втрати, 3433,20 грн. – 3% річних), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань в частині повної та своєчасної оплати вартості поставленої енергії.

Відповідач заперечував проти позовних вимог, наголошуючи на їх безпідставності та недоведеності. Зокрема, відповідач не погоджувався з тарифами, на підставі яких позивачем здійснювалось нарахування за постачання теплової енергії, тому відповідач оплачував надані позивачем послуги згідно з тарифами, вказаними в додатку №3 до спірного Договору. За твердженням відповідача, у нього відсутня заборгованість за договором.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.12.2010р. у справі №23/554 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 91199,87 грн. основного боргу, 6994,48 грн. пені, 3433,20 грн. 3% річних, 10928,25 грн. інфляційних витрат, 1125,56 грн. державного мита та 224,27 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2010р. у справі №23/554 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині рішення про задоволення позову.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, відносно правильності розрахунку позивачем інфляційної складової боргу та наявності підстав для нарахування санкцій на підставі ст. 231 Господарського кодексу України, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.01.2011р. апеляційну скаргу позивача було прийнято провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.02.2011р.

Відповідач також звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2010р. у справі №23/554 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, зокрема, відносно правомірності застосування тарифів на теплову енергію у гарячій воді, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.01.2011р. апеляційну скаргу відповідача було прийнято провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.02.2011р.

В судовому засіданні 16.02.2011р. представник відповідача подав доповнення до апеляційної скарги, в резолютивній (прохальній) частині яких просив суд зупинити провадження у справі №23/554 до вирішення пов’язаних з нею справ №2а-1873/10 та №8/131. Аналогічне клопотання було викладено в резолютивній (прохальній) частині апеляційної скарги відповідача. Клопотання відповідача обґрунтоване тим, що предметом розгляду у справах №2а-1873/10 та №8/131 є дійсність (відповідність вимогам законодавства) розпоряджень Київської міської державної адміністрації, якими були затверджені тарифи, що використовувались позивачем при нарахуванні вартості поставленої і спожитої теплової енергії.

Представник позивача заперечував проти клопотання відповідача, просив суд в задоволенні клопотання відмовити, посилаючись на безпідставність цього клопотання.

Колегія суддів вважає, що клопотання відповідача задоволенню не підлягає, оскільки згідно з ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи органом, що вирішує господарські спори, або відповідного питання компетентними органами.

При цьому, пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду справи до вирішення справи іншім судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншім судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

В своєму клопотанні відповідачем не наведено обставин, які б свідчили саме про неможливість розгляду даної справи до вирішення спору у справах №2а-1873/10 та №8/131. Сама по собі взаємопов'язаність цих справ ще не свідчить про неможливість розгляду та прийняття рішення у справі №23/554.

Встановлений ст. 79 Господарського процесуального кодексу України перелік підстав, з якими закон пов'язує можливість зупинення провадження у справі, є вичерпним та не підлягає розширеному тлумаченню або довільному застосуванню.

Оскільки вирішення спору у справах №2а-1873/10 та №8/131 не перешкоджає вирішенню спору по суті у господарській справі №23/554, апеляційний господарський суд не вбачає наявність обов'язкової, передбаченої ч.1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, умови для зупинення провадження у справі, а саме - неможливості її розгляду до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

В судовому засіданні 16.02.2011р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2010р. у справі №23/554 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти в цій частині рішення про задоволення позову. В задоволенні апеляційної скарги відповідача просив відмовити.

В судовому засіданні 16.02.2011р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Карпати М” з урахуванням доповнень до неї, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2010р. у справі №23/554 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю. В задоволенні апеляційної скарги позивача просив відмовити.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.05.2004р. між позивачем, як енергопостачальною організацією, та відповідачем, як абонентом, було укладено договір про постачання теплової енергії №335687 (далі – Договір) (том справи – 1, аркуші справи – 17-27, 44-45).

У відповідності до умов Договору (розділ 2) позивач зобов’язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляції в період опалювального сезону, гарячого водопостачання –протягом року. Відповідач в свою чергу зобов’язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку №1 до Договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

Згідно з п.п.1, 3 Додатку №3 до Договору розрахунки за відпущену теплову енергію проводяться енергопостачальною організацією з абонентом на підставі тарифів, затверджених Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002р. №1245. В період дії Договору можливе зміна тарифів.

Порядок розрахунків за теплову енергію визначений в Додатку №4 до Договору, згідно з п.2 якого Абонент щомісячно з 12 по 15 число самостійно отримує в Районному відділі теплозбуту №1 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду. Сплату за вказаними документами Абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що у період з листопада 2008 року по жовтень 2010 року відповідач неналежним чином виконував свої договірні зобов’язання в частині здійснення повного та своєчасного розрахунку з позивачем за теплову енергію, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 91199,87 грн.

Зважаючи на відмову відповідача сплатити заборгованість в добровільному порядку, окрім вимог про стягнення основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню, інфляційні втрати, 3% річних та штраф у відповідності до ст. 231 Господарського кодексу України.

Місцевий господарський суд повністю задовольнив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, пені та 3% річних, але, перевіривши розрахунок інфляційної складової боргу, зменшив заявлені позивачем до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат, зазначивши про те, що позивачем не враховано від’ємне значення інфляційних нарахувань у період з липня по серпень 2009 року та з квітня по липень 2010 року.

Апеляційний господарський суд частково погоджується з висновками, викладеними місцевим господарським судом в рішенні по даній справі, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

За договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується (ч.1 ст. 275 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

В ст. 276 Господарського кодексу України передбачено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. ст. 610, 625 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

В процесі судового розгляду було встановлено, що на виконання умов Договору у спірному періоді позивач поставляв відповідачу теплову енергію у обсязі 1537,893 Гкал загальною вартістю 261473,48 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи даними відомостей обліку використання (споживання) теплової енергії та витягами з облікової картки за період з листопада 2008 року по жовтень 2010 року, але відповідач лише частково розрахувався за поставлену енергію, про що свідчать довідки про надходження коштів за спожиту теплову енергію, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 91199,87 грн.

Належних та допустимих доказів на підтвердження своєчасної оплати вартості поставленої енергії та відсутності заборгованості у спірному періоді відповідачем надано не було, що свідчить про неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов’язань.

Відносно посилання відповідача на те, що розрахунок вартості поставленої теплової енергії здійснено на підставі нечинних тарифів, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідні нарахування позивач провів на підставі тарифів на теплову енергію, чинних протягом спірного періоду, що підтверджується обліковими картами за цей період та листами про затвердження тарифів, які направлялись на адресу відповідача. Кількість спожитих Гкал та їх вартість, які зазначені у облікових картках та платіжних вимогах-дорученнях, визначались позивачем на підставі відомостей споживання теплової енергії наданих відповідачем.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду міста Києва щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 91199,87 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Зважаючи, що судом було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов’язань за Договором, нарахування 3% річних та інфляційних втрат також є обґрунтованим.

Суд апеляційної інстанції погоджується з розрахунками вимог в частині стягнення 3% річних. Однак апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що, здійснюючи перерахунок інфляційних втрат, місцевий господарський суд наголосив на невірному розрахунку позивачем суми збитків від інфляції, оскільки позивач не врахував від’ємного значення інфляційних нарахувань у період з липня по серпень 2009 року та з квітня по липень 2010 року. Натомість, як вбачається з розрахунку вищевказаних вимог, доданого до позову, позивачем не було здійснено нарахування інфляційної складової боргу у періоди, коли інфляційні показники мали від’ємне значення, але судом першої інстанції не було враховано ці обставини при винесенні оскаржуваного рішення у даній справі.

За розрахунками апеляційного господарського суду, які збігаються з розрахунками позивача, з відповідача підлягає стягненню 12518,84 грн. інфляційних втрат, у зв’язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині має бути змінено.

Згідно з п.3.5 Додатку №4 до Договору на початок кожного розрахункового періоду нараховується пеня на суму боргу в розмірі 0,5% за кожен день прострочення платежу, але не більше суми, обумовленої чинним законодавством України.

Перевіривши розрахунок позивача, здійснений з урахуванням вимог ч.6 ст. 232, ст. 343 Господарського кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», апеляційний господарський суд погоджується з тим, що за період з травня по жовтень 2010р. з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 6994,48 грн.

Відносно вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу на підставі ч.2 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, апеляційним судом було встановлено наступне.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

З огляду на вищенаведені правові норми, можна дійти висновку про те, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов’язання, штрафної санкції у вигляді штрафу, передбаченого ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, можливо за наявності відповідних умов, а саме: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов’язання, в якому хоча б одна сторона є суб’єктом господарювання, що належить до державного сектору економіки; якщо допущено прострочення виконання не грошового зобов’язання, пов’язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 06.12.2010р. у справі №42/562. Згідно з ч.1 ст. 11128 Господарського процесуального кодексу України суди зобов’язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, підстави для застосування до відповідача, який прострочив грошове зобов’язання з оплати вартості наданих позивачем послуг, штрафних санкцій, передбачених ч.2 ст. 231 Господарського кодексу України, відсутні і вимоги позивача в цій частині задоволенню не підлягають.

Інших додаткових пояснень та доказів, окрім тих, які наявні в матеріалах справи, суду надано не було.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються зібраними у справі доказами, натомість доводи апеляційної скарги позивача частково знайшли своє підтвердження під час розгляду даної справи.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційним судом було встановлено, що судом першої інстанції при прийнятті Рішення від 14.12.2010р. у справі №23/554 було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а саме щодо правомірності розрахунку інфляційної складової боргу.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2010р. у справі №23/554 в частині визначення суми інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, має бути змінено. В іншій частині судове рішення має бути залишено без змін.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на сторони відповідно до розміру задоволених вимог.

У зв’язку із частковим задоволенням апеляційної скарги позивача, витрати по сплаті державного мита за її подання також покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

З огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги відповідача, судові витрати за її подання відшкодуванню не підлягають і покладаються на відповідача (апелянта).

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 79, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Карпати М” залишити без задоволення.

2. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” в особі Структурного відокремленого підрозділу „Енергозбут Київенерго” задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.12.2010р. у справі №23/554 змінити, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Карпати М” (04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, 13/15; ідентифікаційний код 32597613, р/р №26003014030521 у філії ВАТ „Укрексімбанк”, МФО 380333, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305, р/р №260070130718 у АТ „Сбербанк Росії”, МФО 320627) 91199,87 грн. (дев’яносто одну тисячу сто дев’яносто дев’ять гривень 87 коп.) - основного боргу, 6994,48 грн. (шість тисяч дев’ятсот дев’яносто чотири гривні 48 коп.) - пені, 3433,20 грн. (три тисячі чотириста тридцять три гривні 20 коп.) - 3% річних, 12518,84 грн. (дванадцять тисяч п’ятсот вісімнадцять гривень 84 коп.) - інфляційних втрат, 1141,46 грн. (одну тисячу сто сорок одну гривню 46 коп.) - державного мита та 227,43 грн. (двісті двадцять сім гривень 43 коп.) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити».

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Карпати М” 04053, м. Київ, вул. Обсерваторна, 13/15; ідентифікаційний код 32597613, р/р №26003014030521 у філії ВАТ „Укрексімбанк”, МФО 380333, або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії „Київенерго (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305, р/р №260070130718 у АТ „Сбербанк Росії”, МФО 320627) 13,79 грн. (тринадцять гривень 79 коп.) - витрат по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги.

5. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

6. Матеріали справи №23/554 повернути до Господарського суду міста Києва.

7. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      Лосєв А.М.

Судді                                                                                          Іваненко Ю.Г.

                                                                                          Разіна Т.І.

22.02.11 (відправлено)