Постанова № 13901311, 16.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2011                                                                                           № 26/355

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           Іваненко Ю.Г.

          Разіна Т.І.

при секретарі:           Семенович А.В.

За участю представників:

від позивача -Денисенко М.Д. – дов. №12 від 12.01.2011р.;

від відповідача: Прозоровська Н.В. - дов. б/н від 01.11.2010р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ПАТ "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка"

на рішення Господарського суду м.Києва від 25.11.2010

у справі № 26/355 (Пінчук В.І. .....)

за позовом                               ПАТ "Київський завод безалкогольних напоїв "Росинка"

до                                                   ДП "Провід" "Provid"

про                                                   стягнення 79200,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство “Київський завод безалкогольних напоїв “Росинка” (далі – позивач) звернулось до суду з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства “Провід” “Provid” (далі – відповідач) на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України грошових коштів у сумі 79200,00 грн., які були помилково йому перераховані.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, наголошуючи на тому, що грошові кошти, про стягнення яких заявлено позов у даній справі, є частковою оплатою позивачем послуг, наданих йому відповідачем, тому підстави для їх повернення в порядку, передбаченому ст. 1212 Цивільного кодексу України, відсутні.

          Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2010р. у справі №26/355 в позові було відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2010р. у справі №26/355 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовано тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, позивач наголошував на наступному:

- під час розгляду справи факт існування договірних відносин між позивачем та відповідачем та факт надання відповідачем послуг не розглядався, а отже і не був встановлений;

- суд позбавив можливості позивача довести той факт, що він не замовляв послуги у відповідача;

- пропозиції зі сторони відповідача укласти договір про надання рекламних послуг на адресу позивача не надходило і доказів у судовому засіданні з цього приводу не було надано;

- акти виконаних робіт на адресу позивача не надходили;

- матеріали справи не містять доказів на підтвердження досягнення між сторонами істотних умов, які є обов'язковими при укладенні господарського договору;

- оскільки договір є неукладеним, грошові кошти, які перераховані позивачем на рахунок відповідача, знаходяться у останнього без достатньої правової підстави і мають бути повернуті позивачу.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.01.2011р. апеляційну скаргу позивача було прийнято провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 16.02.2011р.

10.02.2011р. через Відділ документального забезпечення Київського реляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав наступне: судом першої інстанції було встановлено факт існування між сторонами договірних відносин; твердження позивача про відсутність пропозиції з боку відповідача про укладення договору є необґрунтованим; оскільки сторони погодили істотні умови договору, посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що договір є неукладеним безпідставне.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 15.02.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосева А.М., суддів Іваненко Ю.Г., Разіна Т.І.

В судовому засіданні 16.02.2011р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2010р. у справі №26/355 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача у судовому засіданні 16.02.2011р. заперечував проти доводів позивача, наведених в апеляційній скарзі, з підстав, викладених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване Рішення місцевого господарського суду без змін як таке, що прийнято з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

          22.07.2008р. позивач перерахував на рахунок відповідача 79200,00 грн., про що свідчить платіжне доручення №1332 від 22.07.2008р. (том справи – 1, аркуш справи – 5).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що вищевказані грошові кошти були перераховані відповідачу помилково.

На неодноразові звернення позивача до відповідача з вимогою повернути безпідставно перераховані кошти в сумі 79200,00 грн. (листи від 21.02.2010р. №824, від 23.09.2010р. №750), відповідач належним чином не відреагував, кошти не повернув, що й зумовило звернення позивача до суду.

Місцевий господарський суд відмовив в позові, зазначаючи про те, що кошти в сумі 79200,00 грн. були сплачені позивачем як часткова оплата за надання відповідачем послуг. При цьому, суд першої інстанції в своєму рішенні наголосив на наступному:

- у липні 2008 року між сторонами була досягнута домовленість про надання відповідачем послуг, які включали створення рекламної концепції; сторіборда (послідовності пов’язаних малюнків) для рекламного ролика з умовною назвою “Вода” тривалістю 15 секунд; ескізів (дизайнів) рекламних матеріалів призначених для місць продажу: плакату, воблеру, акційної етикетки, шелфтокера та некхенгера (POS-матеріалів), створення оригінал-макетів POS-матеріалів та їх підготовка до друку;

- про існування договірних відносин між сторонами свідчать рахунок-фактура №СФ-0292 від 08.07.2008р. на суму 132000,00 грн., направлений відповідачем на адресу позивача, та часткова оплата цього рахунку в сумі 79200,00 грн. згідно з платіжним дорученням №1332 від 22.07.2008р., в якому зазначено найменування та адреси сторін, а також найменування та вартість послуг;

- 12.09.2008р. відповідач направив на адресу позивача лист вих.№10/09-2008, до якого додав підписані зі своєї сторони два екземпляри акту прийому-передачі наданих послуг, податкову накладну №341 від 22.07.2008р. на суму 79200,00 грн.

- 01.12.2008р. відповідач повторно направив на адресу позивача лист №01/12-2008р. з результатами наданих послуг. Жодних претензій до відповідача у зв’язку з наданням послуг від позивача не надходило.

Апеляційний господарський суд не погоджується з висновками, викладеними в рішенні місцевого господарського суду, у зв’язку з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, з огляду на наступне.

У відповідності до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання. Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше.

Згідно з абзацом 4 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Дана норма кореспондується зі ст. 11 Цивільного кодексу України, якою визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 180 Господарського кодексу України передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

У відповідності до ст. 181 Господарського кодексу України, у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).

В ст. ст. 640-642 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Дійсно, в платіжному дорученні №1332 від 22.07.2008р. в графі „Призначення платежу” зазначено (мовою оригіналу): „Оплата за послуги з розробки та супроводженню рекламної кампанії зг рах №292 від 08.07.2008р. З ПДВ 20% - 13200.00 грн.” (том справи – 1, аркуш справи – 5).

Однак в порушення вищевказаних правових норм, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б беззаперечно свідчили про прийняття (акцепт) позивачем пропозиції (оферти) відповідача щодо укладання договору по наданню послуг з розробки та супроводженню рекламної кампанії.

В справі наявні виключно листи відповідача, які направлялись ним на адресу позивача, однак жодного листа або іншого письмового документу, адресованого позивачем до відповідача суду надано не було.

Посилання відповідача на Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) не може бути прийнято судом до уваги, оскільки Акти підписані лише відповідачем, а докази отримання цих Актів позивачем відсутні.

Таким чином, за відсутності доказів на підтвердження досягнення сторонами згоди щодо обсягів робіт (послуг), строків їх виконання та вартості робіт (послуг), тобто відсутності доказів погодження сторонами істотних умов договору, апеляційний господарський суд вважає безпідставним та непідтвердженим належними і допустимими доказами висновок суду першої інстанції про існування між сторонами договірних відносин по наданню послуг зі створення рекламної концепції, які виникли внаслідок обміну документами, а саме рахунком-фактурою і Актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Відсутність доказів досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору свідчить про те, що такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, у зв’язку з чим апеляційний господарський суд дійшов висновку, що грошові кошти у сумі 79200,00 грн., перераховані позивачем на рахунок відповідача згідно з платіжним дорученням №1332 від 22.07.2008р., набуті відповідачем без достатньої правової підстави.

Загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави наведені в ст. 1212 Цивільного кодексу України, згідно з якою особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї статті застосовуються також до вимог, зокрема повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

Зважаючи на відсутність належних доказів на підтвердження повернення відповідачем позивачу безпідставно збережених грошових коштів у розмірі 79200,00 грн., позовні вимоги про стягнення з відповідача цих коштів є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові.

За результатами перегляду справи апеляційний господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів апеляційної скарги, що свідчить про неповне з’ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, Рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2010р. у справі №26/355 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за звернення з позовом до суду покладаються на відповідача.

У зв’язку із задоволенням апеляційної скарги позивача, судові витрати за її подання також підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Київський завод безалкогольних напоїв “Росинка” задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2010р. у справі №26/355 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

4. Стягнути з Дочірнього підприємства “Провід” “Provid” (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 31, код ЄДРПОУ 22951724, р/р №26006011944000 в АТ „Каліон Банк Україна” у м. Києві, МФО 300379 або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Приватного акціонерного товариства “Київський завод безалкогольних напоїв “Росинка” (03680, м. Київ, вул. Е.Потьє, 6, код ЄДРПОУ 00382496, п/р №26001000144516 в ПАТ „КБ „Хрещатик” м. Київ, МФО 300670) грошові кошти у сумі 79200,00 грн. (сімдесят дев’ять тисяч двісті гривень 00 копійок); 792,00 грн. (сімсот дев’яносто дві гривні 00 копійок) – державного мита; 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 копійок) - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу”.

5. Стягнути з Дочірнього підприємства “Провід” “Provid” (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 31, код ЄДРПОУ 22951724, р/р №26006011944000 в АТ „Каліон Банк Україна” у м. Києві, МФО 300379 або з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Приватного акціонерного товариства “Київський завод безалкогольних напоїв “Росинка” (03680, м. Київ, вул. Е.Потьє, 6, код ЄДРПОУ 00382496, п/р №26001000144516 в ПАТ „КБ „Хрещатик” м. Київ, МФО 300670) 396,00 грн. (триста дев’яносто шість гривень 00 копійок) – державного мита за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази.

7. Матеріали справи №26/355 повернути до Господарського суду міста Києва.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      Лосєв А.М.

Судді                                                                                          Іваненко Ю.Г.

                                                                                          Разіна Т.І.

22.02.11 (відправлено)