Рішення № 139009815, 13.08.2026, Харківський районний суд Харківської області

Справа № 635/170/26

Провадження № 2/635/3573/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2026 року Харківський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Якішиної О.М.

секретаря Старишко Д.В.

представника позивача адвоката Таргонія В.М.

представника відповідача адвоката Токаренко Х.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 в особі свого представника адвоката Таргонія В.М. звернулась до суду з позовом, в якому просила стягнути з відповідача АТ «Українська залізниця» на її користь 300 000 гривень відшкодування моральної шкоди без врахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Пісочин, Харківської області потяг скоїв наїзд на гр. ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 яка в результаті наїзду від отриманих травм померла. Внаслідок смерті ОСОБА_2 її матері було спричинено моральну шкоду, оскільки передчасна смерть дочки, якій було лише 19 років, стала різкою психотравмуючою подією, вона відчуває біль та страждання через смерть дочки, яка займала важливе місце у її житті. Внаслідок її смерті позивач назавжди позбавлена можливості отримувати від неї підтримку та допомогу як моральну так і матеріальну. З урахуванням наведеного вище, невідновності заподіяної шкоди, її тривалості та глибини страждань, позивач оцінює розмір грошового відшкодування завданої моральної шкоди у розмірі 300 000 гривень.

Ухвалою суду від 09.01.2026 р. позовну заяву залишено без руху для усунення її недоліків.

Ухвалою суду від 21.01.2026 р. позовну заяву прийнято до розгляду, призначено підготовче судове засідання в порядку загального позовного провадження.

20.06.2026 р. представником відповідача подано відзив на позов, в якому відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що з матеріалів службового розслідування та документів, що були складені безпосередньо після настання події, вбачається, що 19 жовтня 2021 року у світлий час доби, приблизно о 14 годині, під час руху поїзда № 142 (вага 840 т, 56 осей), який обслуговувався локомотивною бригадою у складі машиніста електровоза ОСОБА_3 та помічника машиніста ОСОБА_4 , при наближенні до охоронюваного залізничного переїзду, розташованого на 11 км ПК 9 перегону Люботин - Нова Баварія, було зафіксовано перебування сторонньої особи в межах переїзду. Вказаний переїзд на момент події був повністю справний, обладнаний шлагбаумом, світловою та звуковою сигналізацією, які функціонували у штатному режимі. Шлагбаум був опущений, а звукова сигналізація працювала у режимі підвищеної гучності, попереджаючи про наближення поїзда та забороняючи перетин переїзду. Незважаючи на зазначені обставини, ОСОБА_2 , яка перебувала поблизу переїзду, під час безпосереднього наближення поїзда раптово вибігла на колію назустріч рухомому складу, ігноруючи заборонні сигнали переїзду і звукові сигнали електровоза, після чого здійснила перетин закритого шлагбауму та опинилася у габариті руху поїзда. ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуваючи на охоронюваному залізничному переїзді, свідомо проігнорувала вимоги безпеки, зокрема закритий шлагбаум та заборонні сигнали, після чого вибігла назустріч поїзду. Вважає, що загибла грубо порушила вимоги пунктів 2.2 та 2.3 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 22.11.2007 № 1059, які забороняють перебування та перетин залізничних колій у місцях із заборонними сигналами, а також при закритому шлагбаумі. Враховуючи характер дій загиблої, а саме свідоме ігнорування заборонних сигналів, перетин закритого шлагбауму у темпі бігу та вихід у габарит руху поїзда, ігнорування гучних заборонних сигналів залізничного переїзду та сигналів малої і великої гучності електровоза, що заїжджав на переїзд, можна дійти висновку, що загибла могла вчинити самогубство. Під час досудового розслідування було встановлено відсутність будь-яких порушень з боку працівників АТ «Укрзалізниця», які могли б перебувати у причинно наслідковому зв`язку із настанням вказаних трагічних наслідків. Зазначив, що ОСОБА_2 проживала окремо від матері - разом із батьком, обидва батьки зловживали спиртними напоями, позивач перебуває на обліку у лікаря-нарколога, що безпосередньо впливає на оцінку характеру взаємовідносин між матір`ю та дочкою. Вважає, що саме перебування дитини у складних життєвих умовах, відсутність належної батьківської уваги, підтримки та стабільного сімейного середовища могли об`єктивно вплинути на її психоемоційний стан та поведінку, що в сукупності з іншими встановленими обставинами (ігноруванням заборонних сигналів, свідомим виходом у габарит руху поїзда), що свідчить про наявність у її діях ознак свідомого позбавлення себе життя. На думку відповідача, фактичні обставини справи у своїй сукупності виключають можливість кваліфікації дій ОСОБА_2 як необережних та беззаперечно свідчать про їх умисний характер, спрямований на позбавлення себе життя. Крім того, що позивачкою не надано жодного розрахунку заявленої суми моральної шкоди, що унеможливлює перевірку її обґрунтованості та співмірності заявлених вимог.

25.03.2026 р. представником позивача подано відповідь на відзив, в якому зазначив, що відповідно до ч.5 ст.1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, який має бути не на порушення правил безпеки, а саме на заподіяння собі шкоди, що у випадку з поїздом означає заподіяти собі смерть. Зі змісту вказаної норми вбачається презумпція відсутності умислу в діях потерпілого, оскільки вказано, що таку обставину необхідно довести. В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що свідчать про умисел на заподіяння собі смерті. Навпаки, в матеріалах міститься постанова про закриття кримінального провадження, в якій слідчий, оцінивши зібрані в ході досудового розслідування докази зробив висновок, що смерть ОСОБА_5 була спричинена в зв`язку з її власною необережністю. Щодо розміру моральної шкоди зазначив, що Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28.03.2007 року, затвердженої Головою ЄСПЛ на підставі статті 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначати розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах, практику у яких він навів у заявах по суті.

30.03.2026 р. представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив, відповідно до яких поведінка ОСОБА_2 носила усвідомлений, послідовний та цілеспрямований характер і не може бути кваліфікована як необережність, навіть груба. Потерпіла у світлий час доби, за умов повної видимості, при працюючій світловій та звуковій сигналізації, а також за наявності фізичної перешкоди у вигляді закритого шлагбауму, свідомо проігнорувала всі заборонні сигнали, подолала шлагбаум та у момент безпосереднього наближення поїзда вибігла у габарит його руху. Такі дії не є випадковими або імпульсивними, а є логічно завершеними, узгодженими між собою та об`єктивно спрямованими на настання фатальних наслідків. Вважає безпідставними доводи представника позивача щодо необхідності доказування умислу, викладені у відповіді на відзив. Відповідачем такий обов`язок виконано у повному обсязі, оскільки у відзиві наведено сукупність доказів, які у взаємозв`язку підтверджують саме усвідомлений характер дій потерпілої. Зокрема, це показання безпосередніх свідків події - членів локомотивної бригади, матеріали кримінального провадження, результати службового розслідування, а також об`єктивні умови події, які виключали будь-яку випадковість. Натомість Позивач не надав жодного доказу, який би спростовував ці обставини, обмежившись лише припущеннями про нібито відсутність доказів умислу. Щодо розміру шкоди вважає, що між позивачем та потерпілою ОСОБА_2 були відсутні тісні сімейні зв`язки, спільне проживання та належний рівень сімейних відносин, що об`єктивно виключає можливість заподіяння моральної шкоди у заявленому розмірі.

Ухвалами суду від 04.05.2026 р. представнику відповідача відмовлено у задоволенні клопотання про витребування доказів,

Закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті.

Позивач в судове засідання не з`явилася, будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду справи. Подала заяву про розгляд справи за її відсутності. Позовні вимоги підтримала.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача просила в задоволенні позову відмовити у повному обсязі з мотивів, викладених у відзиві.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Положеннями ч. 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження останньої.

Згідно копії свідоцтва про смерть, виданого виконавчим комітетом Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області, ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно висновку експерта № 10-12/3367-Дм/21 від 04.01.2022 р. при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_2 встановлено, що всі описані у висновку ушкодження утворилися прижиттєво, незадовго до смерті від ударної та ударно-ковзальної дії тупих твердих предметів з великою силою, що могло мати місце в умовах залізничної травми. Причиною смерті ОСОБА_2 явилась несумісна з життям сукупна тупа травма тіла. Враховуючи характер і локалізацію ушкоджень, механізм утворення їх представляється наступним: потерпіла в момент первинного контакту з рухомим рейковим транспортом перебувала найімовірніше у вертикальному або близькому йому положенні і була звернена до ударяючих частин рухомого складу, найбільш ймовірно, лівою чи лівою задньо-боковою поверхнею тіла, після чого відбулося відкидання тіла на залізничне полотно або насип з наступним ковзанням по ньому. За ступенем тяжкості зазначена травма має ознаки тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя у зв`язку з єдиним механізмом утворення. При судово-токсикологічній експертизі у крові та сечі трупа ОСОБА_2 етиловий спирт та його сурогати не виявлені. Наркотичні і медикаментозні речовини не виявлені.

Постановою слідчого ВРЗуСТ СУ ГУНП в Харківській області від 18.05.2022 р. закрито кримінальне провадження за фактом смерті ОСОБА_2 в зв`язку з встановленням відсутності в діянні ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 276 КК України.

Під час досудового розслідування встановлено, що 19.10.2021 р. приблизно о 14-00 год. в районі 11 км. ПК 9 смт. Пісочин Харкіського району Харківської області, перегон «Люботин - Харків» локомотивом ВЛ82 №038 з 14-ма вагонами сполученням Львів-Бахмут під керуванням машиніста ОСОБА_3 на другій колії стався наїзд на пішохода ОСОБА_2 , внаслідок чого остання від отриманих травм померла на місці події. Смерть ОСОБА_2 була заподіяна в зв`язку з її власною необережністю.

Згідно ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно ст. 27 Конституції України кожна людина має невід`ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов`язок держави - захищати життя людини.

Статтею 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що право кожного на життя охороняється законом.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою, зокрема щодо членів її сім`ї.

За змістом ст. 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості (п. 9 постанови).

Відповідно до ч. 2 ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

За змістом до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку, таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Головною особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об`єкта зобов`язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов`язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об`єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.

Діяльність, пов`язана із використанням потягів (електропотягів), є джерелом підвищеної небезпеки, а оскільки володільцем потягу є АТ «Українська залізниця», то відповідач зобов`язаний відшкодовувати шкоду, завдану транспортними засобами, якими він володіє.

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Верховний Суд у своїй постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 450/4163/18 зазначив, що особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки (крім випадку відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки), є те, що володілець такого джерела зобов`язаний відшкодувати завдану шкоду незалежно від його вини. Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого. Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. У той же час, чинне законодавство не передбачає такої підстави для звільнення від відповідальності в частині відшкодування моральної шкоди власника джерела підвищеної небезпеки, як вина потерпілого.

Матеріали справи не містять, а судом не встановлено обставин, які б свідчили, що шкода була завдана внаслідок непереборної сили або умислу загиблої.

Доводи відповідача про вчинення загиблою самогубства відхиляються судом, оскільки вони не підтверджені належними доказами.

З матеріалів справи вбачається, що при наближенні поїзду працювала звукова сигналізація, попереджаючи про наближення поїзда та забороняючи перетин переїзду, проте ОСОБА_2 раптово вибігла на колію. Тобто має місце груба необережність потерпілої.

Частиною 2 ст. 1193 ЦК України закріплено, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе врахувати положення ч. 2 ст. 1193 ЦК України, яка передбачає, що якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (ч. 2 ст. 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Оскільки причиною загибелі ОСОБА_2 стали травми, завдані внаслідок зіткнення з електропотягом, які були спричинені джерелом підвищеної небезпеки у зв`язку зі здійсненням експлуатації останнього (за недоведеності умислу потерпілої або існування обставин непереборної сили), суд дійшов висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності з відшкодування моральної шкоди, завданої позивачу.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21 (провадження № 61-73св23).

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Таким чином, розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

У відповідності із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985р. у справі « Абдулазіз , Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами ... можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Суд керується також рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Ромашов проти України" від 27.07.2004 р. і вважає, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом Констатації Судом факту порушення.

Крім того, в даному рішенні Європейський суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

На підставі вищевикладеного та враховуючи ступінь, глибину та тривалість моральних страждань, понесених позивачем у зв`язку зі смертю доньки, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача 170 000,00 грн. в порядку відшкодування спричиненої моральної шкоди. При цьому суд враховує, що позивач, будучи матір`ю загиблої, отримали психологічну травму, втративши рідну людину, що спричинило їй моральні страждання та необхідність вживати додаткових зусиль для організації свого подальшого життя. Факт загибелі доньки є безумовним свідченням спричинення позивачу глибоких моральних та душевних страждань.

Суд вважає безпідставними твердження представника відповідача про відсутність між позивачем та донькою близьких відносин, оскільки це є припущенням представника, не підтвердженим належними та допустимим доказами. Факт окремого проживання позивача та її доньки, як і перебування ОСОБА_1 на обліку у лікаря-нарколога, не зменшує її моральних страждань від смерті дитини.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, з відповідача на користь держави підлягає до стягнення судовий збір в розмірі 2662,40 грн.

Керуючись ст.ст. 2 , 4 , 13, 19, ст. 82, 141, 142, 258, 259, 263-265, ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (код ЄДРПОУ 40075815, адреса знаходження: 031580, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5), на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), моральну шкоду у сумі 170 000 (сто сімдесят тисяч) гривень без врахувань податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, адреса знаходження: 031580, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, на користь держави судовий збір у сумі 2662,40 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 17.08.2026 р.

Суддя О.М. Якішина