Рішення № 139005069, 28.07.2026, Біляївський районний суд Одеської області

Справа № 496/2371/26

Провадження № 2/496/2833/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року Біляївський районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Портної О.П.,

за участю:

секретаря Сурженка В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Біляївка Одеської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 44559822, юридична адреса: індекс 03045, Київська область, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, буд. 27, прим. 2, до

відповідачки: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 ,

вимоги позивача: про стягнення заборгованості,

представник позивача повідомлений належним чином про час, дату та місце слухання справи, у судове засідання не з`явився, але в прохальній частині позовної заяви, зокрема, виклав клопотання про розгляд справи у його відсутність,

відповідачка повідомлена належним чином про час, дату та місце слухання справи, у судове засідання не з`явилася, про поважність причин своєї неявки суд не повідомила, -

В С Т А Н О В И В:

І. Виклад позиції позивача та заперечень відповідачки.

1. 30.03.2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ» (далі позивач та/або кредитодавець, та/або ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ»), в особі представника, звернулося з позовом до ОСОБА_1 (далі відповідачка та/або позичальниця) з вимогами про стягнення суми заборгованості у розмірі 125737,50 гривень, а також витрат на правову допомогу та сплачений судовий збір.

2. Свої вимоги мотивує тим, що 18.03.2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 5393227 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. СЧума кредиту 25000,00 гривень; строк кредиту 360 днів: з 18.03.2025 року по 13.03.2026 року. Періодичність платежів зі сплати процентів кожні 30 днів. На підставі погоджених умов, ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківських рахунок фізичної особи за реквізитами електронного платіжного засобу № НОМЕР_2 , яку відповідачкою вказано особисто під час укладання Договору. ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» свої зобов`язання перед відповідачкою виконало та надало їй кредит в сумі 25000,00 гривень шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_2 . 16.04.2025 року відповідачка не здійснила оплату процентів згідно графіку платежів та не повернула тіло кредиту. 30.10.2025 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», як клієнтом, та ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», як фактором, було укладено Договір факторингу № 30/10/2025, згідно з умовами якого Клієнт відступив Фактору права грошової вимоги за Кредитним договором. Станом на дату укладання Договору факторингу № 30/10/2025 від 30.10.2025 року, строк дії Договору № 5393227 від 18.03.2025 року не закінчився, тому позивачем було здійснено нарахування процентів за користування грошовими коштами за 134 календарних дні з 31.10.2025 року по 13.03.2026 року, що складають 31825,00 гривень (25000,00 грн * 0,95 % = 237,50 грн*134 календарних днів = 31825,00 грн). Таким чином, відповідачка має заборгованість перед позивачем за Договором № 5393227 від 18.03.2025 року загальною сумою 125737,50 гривень, яка складається з суми заборгованості з тіла кредит 25000,00 гривень, нарахованих процентів первісним кредитором 53912,50 гривня, нарахованих процентів позивачем за 134 календарних дні 31825,00 гривень, штрафні санкції 12500,00 гривень, комісія за надання кредиту 2500,00 гривень. У зв`язку з вищевикладеним у позивача виникло право на звернення до суду з відповідним позовом.

3. Відповідачка відзив на позов не надала.

ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.

4. Представник позивача в судове засідання не з`явився, але в прохальній частині позовної заяви виклав клопотання про розгляд справи у його відсутність, не заперечував проти заочного розгляду справи. (а.с. 13)

5. До матеріалів позовної представником позивача долучено клопотання про витребування доказів. (а.с. 15-16)

ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.

6. Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.03.2026 року цивільна справа № 496/2371/26 була передана на розгляд головуючій судді Портній О.П. (а.с. 20)

7. Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

8. Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 09.04.2026 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, з викликом сторін та задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. Окрім того, відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву. (а.с. 27-28)

9. Відповідачка, в установлені ч. 7 ст. 178 ЦПК України, строки не подала до суду відзив на позовну заяву, будучи повідомленою належним чином про наявність ухвали про відкриття провадження та необхідністю подання відзиву, а тому суд вирішує справу за наявними матеріалами, що передбачено ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

10. Оскільки відповідачка була належним чином повідомленою про дату, час і місце судового засідання відповідно до ст. 128 Цивільно-процесуального кодексу України шляхом направлення рекомендованого поштового відправлення з повідомленням про вручення, яке, відповідно до корінця АТ «Укрпошта» вручене особисто 14.05.2026 року (а.с. 33), в судове засідання не з`явилася, про поважність причин своєї неявки суд не повідомила, а представник позивача не заперечував проти проведення заочного розгляду справи, Судом було постановлено ухвалу про заочний розгляд справи, що відповідає вимогам ст.ст. 280-281 ЦПК України.

11. Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі №913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

12. Верховний Суд у своїй Постанові від 29.04.2020 року у справі № 348/1116/16-ц вказав, що, якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

13. Судом на підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

ІV. Фактичні обставини, встановлені Судом обставини та зміст спірних правовідносин.

14. Судом встановлено, що 18.03.2025 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» з метою отримання фінансових послуг, у зв`язку з чим був укладений Договір № 5393227 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, який підписаний позичальницею електронним підписом з одноразовим ідентифікатором 73526. (ЕС)

15. Відповідно до умов Договору товариство надає позичальниці кредит у гривні, а позичальця зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором. Сума кредиту 25000,00 гривень. Строк кредиту 360 днів. Стандартна процентна ставка 0,95% в день. Комісія за надання кредиту становить 2 500,00 гривень. Кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 .

16. Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий. (ЕС)

17. На виконання переддоговірних обов`язків 18.03.2025 року позичальницю було ознайомлено з Паспортом споживчого кредиту, інформація в якому зберігає чинність та є актуальною до 19.03.2025 року, який підписаний відповідачкою електронним підписом одноразовим ідентифікатором 49026. (ЕС)

18. 12.03.2019 року між ТОВ «Універсальні платіжні рішення» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» укладений Договір № РК-П-19/03-01 про переказ коштів. (ЕС)

19. Листом № 1-0311 від 03.11.2025 року ТОВ «Універсальні платіжні рішення» повідомило ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», що згідно Договору на переказ коштів ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019року, було успішно проведену транзакцію: 18.03.2025 14:48:13 на суму 25000,00 гривень, номер картки НОМЕР_3 , номер транзакції в системі iPay.ua 684035821, призначення платежу: зарахування 25000 грн на карту НОМЕР_2 . (ЕС)

20. Листом № 20.1.0.0.0/7-260518/83658-БТ від 25.05.2026 року АТ «КБ «ПриватБанк» повідомило суду, що на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № 4149629365776707 на яку 18.03.2025 року надійшло 25000,00 гривень з призначенням: CREDIT7_VYDACHA, Kyiv. (а.с. 35)

21. З розрахунку заборгованості за Договором № 5393227 від 18.03.2025 року станом на 30.10.2025 року, зробленого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА», ОСОБА_1 , має заборгованість, яка не погашена, та складає 93912,50 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту 25000,00 гривень; заборгованості за відсотками (на дату продажу) 53912,5 гривень, штраф 12500,00 гривень, комісія за надання кредиту 2500,00 гривень. (ЕС)

22. 30.10.2025 року між ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» (Фактор) та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (Клієнт) укладено Договір факторингу № 30/10/2025, відповідно до умов якого Фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт відступити Факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за відсотковою ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту. (ЕС)

23. Факт укладення Договору факторингу підтверджується копією платіжної інструкції № 6433 від 31.10.2025 року. (ЕС)

24. Згідно з копією Акту прийому-передачі інформації згідно Реєстру Боржників в електронному виді за Договором факторингу № 30/10/2025 від 30.10.2025 року, від 30.10.2025 року (ЕС), копією Акту прийому-передачі Реєстру боржників за Договором факторингу № 30/10/2025 від 30.10.2025 року, від 30.10.2025 року (ЕС), копією Реєстру боржників від 30.10.2025 року (ЕС) до ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на загальну суму 93912,50 гривень, яка складається з заборгованості за основною сумою боргу 25000,00 гривень, заборгованості за відсотками 53912,50 гривень, заборгованості за пенею, штрафами 12500,00 гривень, заборгованості по комісії 2500,00 гривень.

25. 31.10.2025 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» в електронному кабінеті позичальниці розмістило повідомлення про відступлення прав вимоги. (ЕС)

26. З розрахунку заборгованості за Договором № 5393227 від 18.03.2025 року, за період з 31.10.2025 року по 13.03.2026 року (134 календарних дні), зробленого ТОВ «ФК «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», ОСОБА_1 , має заборгованість, яка не погашена, та складає з розрахунку заборгованості за тілом кредиту 25000,00 гривень, заборгованість за відсотками (стандартна) 31825,00 гривень. (ЕС)

V. Оцінка Суду.

27. В ч. 1 ст. 14 ЦК України закріплено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

28. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

29. Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, а ч. 2 вказаної статті передбачено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

30. Згідно положень ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

31. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

32. Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, а в ст. 530 ЦК України вказується, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно полягає виконанню у цей строк (термін). Цивільно-правове зобов`язання - це правовідношення, в якому одна особа (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію (передати майно, сплатити гроші та ін.) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. З цього визначення випливає, що цивільно-правове зобов`язання це таке правовідношення, в якому управомочна особа діє як кредитор, а зобов`язана особа - як боржник.

33. Відповідно до ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним чином боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

34. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

35. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

36. За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

37. Стаття 525 ЦК України забороняє односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

38. У ст. 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

39. Згідно ч. 2 ст. 612 ЦК України, боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

40. Відповідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

41. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

42. Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

43. Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

44. Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

45. Зі змісту Договору № 5393227 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 18.03.2025 року, укладеного між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 , та таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що є додатком № 1 до нього, вбачається що вказаний договір укладено на 360 днів з кінцевою датою платежу 12.03.2026 року. Договір факторингу № 30/10/2025 укладений між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «ФІНТРАСТ УКРАЇНА» 30.10.2025 року, тобто до спливу 360 днів на які був укладений Договір № 5393227 про надання коштів на умовах споживчого кредиту. Отже позивач правомірно нарахував відсотки за користування кредитними коштами за 134 календарних дні.

46. Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

47. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

48. Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

49. Обґрунтовуючи право на стягнення заборгованості, позивач надав суду копію Договору № 5393227 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 18.03.2025 року, копію листа платіжного провайдера ТОВ «Універсальні платіжні рішення», лист АТ «КБ «ПриватБанк», копію Договору факторингу № 30/10/2025 від 30.10.2025 року та розрахунки заборгованості.

50. Вирішуючи спір у частині стягнення процентів за користування кредитом, суд враховує, що позивач просить стягнути з відповідача проценти у загальному розмірі 85737,50 гривень, що майже у три з половиною разів перевищує суму фактично отриманих нею кредитних коштів у розмірі 25000,00 гривень.

51. З урахуванням змісту умов кредитного договору, способу їх викладення та співвідношення суми отриманого кредиту і нарахованих процентів, суд доходить висновку, що такі умови не забезпечують належного рівня прозорості та зрозумілості для споживача, а також призводять до істотного дисбалансу прав та обов`язків сторін. Унаслідок цього виконання відповідачкою зобов`язань за договором супроводжується непропорційним фінансовим навантаженням та створює передумови для отримання кредитором надмірної вигоди.

52. Отже, вимога про стягнення відсотків у заявленому позивачем розмірі, хоча й ґрунтується на умовах договору, однак не відповідає засадам справедливості, добросовісності та розумності, передбаченим ч. 3 ст. 509 та ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України.

53. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50 % вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

54. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

55. З урахуванням змісту та способу викладення умов кредитного договору, суд дійшов висновку, що такі умови не забезпечують належного балансу прав та обов`язків сторін, що суперечить засадам справедливості, добросовісності та розумності і ставить відповідача як споживача у менш вигідне становище.

56. Крім того, з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

57. Це узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09.04.1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено наступне: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

58. У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

59. Пунктами 1.2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17.05.1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року (п.п. 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23.04.2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, у тому числі у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

60. Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

61. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 пп. 3.2. п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

62. Окрім цього, як зазначено в рішенні Конституційного суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013, у випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п. 6 ст. 3, ч. 3 ст. 509 та ч. 1-2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшити.

63. Застосовуючи дану норму, суд зобов`язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення.

64. У цьому рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками фізичними особами. Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07.10.2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20).

65. Також, відповідно до постанови Великої палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

66. Відповідно до п. 8.38. зазначеної постанови з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика палата Верховного Суду дійшла до висновку, що виходячи з принципі розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу так і процентів річних як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

67. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд.

68. Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

69. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

70. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

71. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 року у справі № 679/1103/23.

72. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 року у справі № 679/1103/23.

73. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачка фактично отримала від позивача кредитні кошти у загальному розмірі 25000,00 гривень, тоді як сума процентів за користування кредитом, заявлена позивачем до стягнення, становить 85737,50 гривень, що у майже три з половиною разів перевищує суму отриманого кредиту.

74. Суд враховує, що хоча проценти за користування кредитом є платою кредитодавцю за надану фінансову послугу, їх розмір не може оцінюватися відокремлено від засад розумності, справедливості, добросовісності та пропорційності.

75. У постанові Верховного Суду від 12.02.2025 року у справі № 679/1103/23 зазначено, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми процентів спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумної плати за користування кредитом проценти перетворюються на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

76. Застосовуючи наведені правові висновки до спірних правовідносин, суд враховує, що заявлена позивачем до стягнення сума процентів у розмірі 85737,50 гривень не є співмірною сумі фактично отриманого відповідачем кредиту у розмірі 25000,00 гривень, суперечить принципам розумності, справедливості та добросовісності, а також є наслідком істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача фінансової послуги.

77. На підставі викладеного заборгованість за відсотками підлягає зменшенню з 85737,50 гривень до 42868,75 гривень та відповідно загальної суми заборгованості.

78. Таким чином, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту у розмірі 25000,00 гривень та заборгованість за процентами за користування кредитом у розмірі 42868,75 гривень, а всього 67868,75 гривень.

79. Щодо позовної вимоги про стягнення пені, штрафу, суд зазначає наступне.

80. Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, які чинні, як на день укладення кредитного договору між позивачем та відповідачем, тобто станом на 18.03.2025 року, так і на час ухвалення цього рішення, в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

81. Враховуючи вищевказане, у задоволенні стягнення з відповідача на користь позивача пені (штрафу) в розмірі 12500,00 гривень слід відмовити.

82. Щодо стягнення заборгованості за комісією суд дійшов наступного висновку.

83. 10.06.2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

84. Положення ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

85. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

86. Згідно із ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

87. Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

88. На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08.06.2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

89. Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

90. Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

91. Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

92. Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

93. Такий правовий висновок викладений у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 року у справі № 496/3134/19 та у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 року у справі № 204/224/21.

94. Так, відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

95. Водночас, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11.10.2023 року у справі № 607/1662/21 звертає увагу на те, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати - над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.

96. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду: від 13.02.2019 року у справі № 130/1001/17, від 18.01.2021 року у справі № Б-23/75-02, від 29.09.2021 року у справі № 166/1222/20, провадження № 61-9003св21, від 17.01.2024 року у справі № 932/9029/23.

97. Крім того, комісія за надання кредиту, що передбачена в Договорі № 5393227 від 18.03.2025 року, який підписаний сторонами та є чинним, визначена одноразовою конкретною грошовою сумою у розмірі 2500,00 гривень, а не щомісячними платежами, тому, є всі належні правові підстави вважати, що включення до тексту кредитного договору умови про необхідність сплати відповідачем одноразової комісії за надання кредиту, а також подальше стягнення нарахованої, але не сплаченої комісії є цілком обґрунтованими та такими, що відповідає Закону України «Про споживче кредитування».

98. Таким чином позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за комісією є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

99. Враховуючи наведене, Суд вважає, що позовні вимоги до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягають частковому задоволенню.

100. У постанові від 18.10.2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі № 753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі № 334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі № 5026/886/2012 тощо).

101. У постанові Верховного Суду від 12.04.2023 року у справі № 569/15311/21 (провадження № 61-11750св22) зазначено, що на позивача покладено обов`язок довести належними та допустимими доказами наявність та розмір заборгованості, який підлягає стягненню з позичальника (іпотекодавця) на користь банку, а відповідач має довести, що у нього немає такого обов`язку щодо заборгованості, яка підлягає стягненню.

102. Про те, що сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову йдеться у Постанові ВСУ від 27.05.2020 року у справі № 2-879/13. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах зазначає Суд. Окрім цього Суд зауважив, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (п. 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18).

103. Відповідно ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

104. Суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

105. Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

106. За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

107. Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

108. Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

109. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

110. Також, відповідно до ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), який здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VII цього Кодексу.

111. Частинам 10, 11 ст. 265 ЦПК України кореспондують норми ч.ч. 11, 12 ст. 26 ЗУ «Про виконавче провадження», які конкретизують порядок виконавчих дій виконавця щодо нарахування пені, відсотків до моменту виконання рішення суду за алгоритмом (формулою), визначеним у рішенні суду. Зокрема врегульовано, що якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі; до закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

112. Правила ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України встановили виняток із зазначеного загального правила, надавши суду повноваження за результатами з`ясування характеру та правової природи матеріальних відносин між сторонами у справах про стягнення боргу, на який нараховують відсотки або пеню, продовжити нарахування відсотків або пені на період після ухвалення такого судового рішення. Правова мета приписів ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України передовсім полягає у наданні суду повноважень поширити дію постановленого ним рішення і продовжити нарахування пені або відсотків на майбутнє поза часовими межами, в яких суд розглянув і вирішив спір по суті заявлених позовних вимог про стягнення відповідних пені або відсотків, що має на меті позбавити кредитора потреби звертатися до суду з позовом про стягнення пені або відсотків за наступні періоди невиконання зобов`язання після того, як було ухвалено судове рішення. Формулювання вказаних норми процесуального права визначають право, а не обов`язок суду зазначити в рішенні про таке нарахування, відповідно суд на власний розсуд з урахуванням обставин, що мають істотне значення, як-от: майнового стану відповідача, на основі принципів розумності, справедливості та пропорційності, вирішує питання про можливість у конкретній справі застосовувати приписи ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України. Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великою Палати Верховного Суду від 05.06.2024 року у справі № 910/14524/22.

VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.

113. Згідно ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

114. При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

115. Відповідна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року справа № 826/1216/16, від 12.09.2019 року справа № 9901/350/18.

116. Представник позивача надав копію Договору № 10/12-2024 про надання правової допомоги від 10.12.2024 року (ЕС), копію Акту № 17447 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) згідно Договору № 10/12-2024 від 10.12.2024 року, від 23.03.2026 року (ЕС), копію заявки № 17447 на виконання доручення до Договору № 10/12-2024 від 10.12.2024 року, від 23.02.2026 року (ЕС), копію Рахунку на оплату № 17447-23/03-2026 від 23.03.2026 року (ЕС).

117. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

118. Як вбачається з наданих документів, позивачу надано правничої допомоги на 10000,00 гривень. Суд позов позивача задовольнив частково на загальну суму 67868,75 гривень. Відповідно на користь позивача з відповідача підлягають стягненню судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5398,00 грн (67868,75 грн. (задоволені позовні вимоги) х 100% : 125737,50 грн (заявлені позовні вимоги) = 53,98 % (процент задоволених позовних вимог); 10000,00 грн (загальні судові витрати) х 53,98% : 100% = 5398,00 грн).

119. Також, як вбачається з наданої копії платіжної інструкції № 3029 від 23.03.2026 року (а.с. 14), позивач за позовну вимогу про стягнення матеріальної шкоди, сплатив судовий збір в розмірі 2662,40 гривень, а тому, у зв`язку з частковим задоволенням позову з відповідачки підлягає стягненню сума судового збору пропорційна до розміру задоволених вимог, а саме 1437,07 гривень (розмір задоволених позовних вимог помножено на розмір сплаченого судового збору та поділено на розмір заявлених позовних вимог: 67868,75 грн. ? 2662,40 грн. ? 125737,50 грн.). При цьому суд враховує роз`яснення, надані Пленумом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. № 36 постанови № 10 від 17.10.2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Керуючись ст. ст. 509, 525, 526, 536, 549, 611, 634, 1049, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76, 79, 80, 81, 89, 128, 141, 247, 259, 263-265, 279-282, 352, 354, 355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ»до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості задовольнити частково.

2. Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 44559822, юридична адреса: індекс 03045, Київська область, м. Київ, вул. Нобережно-Корчуватська, буд. 27, прим. 2, заборгованість за Договором № 5393227 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 18.03.2025 року у розмірі 67868,75 гривень, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5398,00 гривень та судовий збір у розмірі 1437,07 гривень. Всього 74703,82 гривні.

3. В решті позовних вимог відмовити.

4. В порядку ч.ч. 10, 11 ст. 265 ЦПК України органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нараховувати інфляційні втрати і 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України за формулою: розрахунок інфляційних втрат: І = ((si * s): 100) - s, де І - сума інфляційних втрат; si - індекс інфляції за певний період; s - сума заборгованості; 100 - переведення відсотків; розрахунок 3 % річних: С* 3: 100: 365 * Дн., де С - сума основного боргу; 3 - 3 % річних; 100 - переведення відсотків; 365 - кількість днів у році; Дн. - кількість днів прострочення, починаючи з дати набрання рішення суду законної сили до моменту виконання рішення в частині задоволеної суми заборгованості і стягнути отриману суму інфляційних втрат і 3 % річних з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , останнє відоме місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНТРАСТ КАПІТАЛ», код ЄДРПОУ 44559822.

5. Роз`яснити органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, що у разі часткової сплати основного боргу, інфляційні втрати і 3% річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, при цьому день часткової оплати не включається до періоду часу, за який може здійснюватися таке нарахування.

6. Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

8. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

9. Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

10. Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

11. Повний текст рішення складено 28.07.2026 року.

Суддя О.П. Портна