Рішення № 139004949, 14.08.2026, Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

Справа №: 398/3474/26

провадження №: 2/398/3561/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"14" серпня 2026 р. Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі головуючого судді Орловського В.В., за участю секретаря судового засідання Харіної Д.В., за участю відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВИЙ КОЛЕКТОР", представник позивача Кісельова Юлія Анатоліївна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Стислий виклад позицій сторін.

ТОВ "НОВИЙ КОЛЕКТОР" 27 травня 2026 року звернулося до суду через підсистему "Електронний суд" з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 30 000,00 грн та судових витрат у розмірі 8 961,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 08 липня 2021 року між ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" та ОСОБА_1 в електронній формі укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 0743-9628, за умовами якого позичальнику надано кредит у розмірі 10 000,00 грн. Кредитні кошти перераховано на банківську платіжну картку. Позивач зазначає, що відповідачка взяті на себе зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим станом на 26 грудня 2024 року утворилася заборгованість у розмірі 30 000,00 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 10 000,00 грн та за процентами - 20 000,00 грн. На підставі Договору факторингу № УКФ-261224-2 від 26 грудня 2024 року, укладеного між ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" та ТОВ "НОВИЙ КОЛЕКТОР", право вимоги за вказаним кредитним договором перейшло до позивача.

Відповідачка ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнала та просила відмовити у їх задоволенні. Свою позицію мотивує тим, що кредитного договору № 0743-9628 від 08.07.2021 з ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" вона не укладала і згоди на його укладення не надавала, а наведені у позовній заяві обставини укладення договору мають ознаки кримінального правопорушення, у зв`язку з чим вона звернулася до органів поліції. Банківська платіжна картка № НОМЕР_1 на її ім`я не емітувалася і нею не отримувалася, а кредитні кошти в сумі 10 000,00 грн у період з 08.07.2021 по 12.07.2021 їй не зараховувалися, що підтверджується довідкою АТ "Ощадбанк". Договір про відкриття кредитної лінії, Правила відкриття кредитної лінії та Паспорт споживчого кредиту не містять електронного підпису позичальника і відомостей про спосіб її ідентифікації, зокрема про номер телефону та адресу електронної пошти; анкету клієнта підписано електронним підписом іншої особи, дані якої не відповідають даним відповідачки, що не свідчить про проходження нею ідентифікації; доказів отримання нею Паспорта споживчого кредиту та підписання його в електронній формі до підписання Договору позивач не надав. З матеріалів справи не вбачається, що відповідачка ознайомилася і погодилася саме з тими Умовами (Правилами), які надані суду, а тому вони не можуть вважатися стандартною (типовою) формою, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17. Належним чином завіреного розрахунку заборгованості в матеріалах справи немає, а наданий розрахунок є одностороннім документом кредитодавця. Крім того, з огляду на заявлений строк користування кредитом (14 днів) розмір процентів не може перевищувати 350,00 грн, а після спливу строку кредитування право кредитодавця нараховувати проценти припиняється відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц. До позовної заяви не долучено Договір факторингу № УКФ-261224-2 від 26.12.2024, а тому право вимоги до відповідачки у позивача не виникло.

Заявлені позивачем судові витрати відповідачка також не визнає, посилаючись на те, що позивач не подав попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат; документально не підтвердив понесення витрат на професійну правничу допомогу та їх співмірність зі складністю справи, обсягом наданих послуг і ціною позову; поштового відправлення з копією позовної заяви та додатками, надісланого через ТОВ "Поштова служба "Е-ПОСТ", вона не отримувала, а доказів його доставлення та вручення позивач не надав.

Відзив на позовну заяву подано відповідачкою у встановлений судом строк, з доказами надіслання його копії позивачу та його представнику. Відповіді на відзив від позивача до суду не надходило.

Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 16 червня 2026 року відкрито провадження у справі. Клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін задоволено частково: розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження із викликом сторін.

Цією ж ухвалою суд задовольнив заявлене у позовній заяві клопотання представника позивача про витребування доказів та витребував в АТ "Державний ощадний банк України" інформацію, яка становить банківську таємницю: чи емітувалась (видавалась) банківська картка № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , а також інформацію про рух коштів по банківському рахунку, до якого прив`язано вказану картку, за період з 08.07.2021 по 12.07.2021. Відповідь банку надійшла до суду та долучена до матеріалів справи.

02 липня 2026 року відповідачка подала заяву про долучення до матеріалів справи додаткових доказів, яку суд задовольнив.

Представник позивача у судове засідання не з`явилася, позивач та його представник були належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи. У позовній заяві представник позивача просила розглядати справу за відсутності представника ТОВ "НОВИЙ КОЛЕКТОР".

Відповідачка ОСОБА_1 у судовому засіданні брала участь, підтримала відзив та надала пояснення по суті справи.

Відповідачка пояснила, що жодного кредиту в ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" вона не отримувала і заявок на його отримання не подавала. Про існування заборгованості їй стало відомо 22 червня 2026 року, коли до мобільного застосунку "Дія" надійшла ухвала суду у цій справі, після чого вона наступного дня звернулася із заявою до органів поліції. Про можливі обставини оформлення кредиту їй відомо лише зі слів працівників поліції, які роз`яснили, що сторонні особи могли скористатися її персональними даними.

Щодо засобів зв`язку відповідачка пояснила, що номер телефону НОМЕР_3 їй належав і вона ним користувалася, нікому його не передавала, згодом припинила ним користуватися; чи належав цей номер їй саме у липні 2021 року, вона достеменно не пам`ятає. Адреса електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 є її адресою, доступу до неї стороннім особам вона не надавала; цю адресу вона зазначає під час реєстрації в різних сервісах, у тому числі в банківських установах. Кодів (одноразових ідентифікаторів) для підписання кредитного договору вона не отримувала і не вводила.

Відповідачка також пояснила, що повідомлення про наявність заборгованості на її адресу електронної пошти надходили, проте потрапляли до теки "спам" і мали характер пропозиції перейти за посиланням для ознайомлення із заборгованістю. За такими посиланнями вона не переходила, оскільки побоювалася шкідливого програмного забезпечення, і чи стосувалися ці повідомлення саме спірного кредитного договору, їй невідомо.

Досліджуючи анкету клієнта, суд з`ясував у відповідачки достовірність зазначених у ній відомостей. Відповідачка підтвердила правильність наведених в анкеті прізвища, імені та по батькові, реєстраційного номера облікової картки платника податків, дати народження, реквізитів паспорта, адреси проживання, а також сімейного стану станом на 2021 рік. Водночас пояснила, що фізичною особою-підприємцем на час укладення спірного договору вона не була, оскільки провадила підприємницьку діяльність значно раніше, а з 2007 року працює за наймом; станом на 2021 рік мала дитину віком до 18 років; має вищу освіту.

Крім того, відповідачка підтвердила, що надіслану нею копію відзиву позивач отримав, про що вона пересвідчилася за повідомленнями поштового оператора.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Документи, на яких позивач ґрунтує свої вимоги.

Позивач надав суду через підсистему "Електронний суд" електронні копії документів із накладенням кваліфікованого електронного підпису представника позивача, а саме: Договору про відкриття кредитної лінії № 0743-9628 від 08.07.2021, Правил відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів), затверджених наказом ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" № 114-П від 06.05.2021, Паспорта споживчого кредиту від 08.07.2021 та Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача і реальної річної процентної ставки, анкети клієнта - фізичної особи, довідки про перерахування суми кредиту від 08.07.2021, документа під назвою "Моніторинг дій користувача в Інформаційно-телекомунікаційній системі", розрахунку заборгованості станом на 26.12.2024, Договору факторингу № УКФ-261224-2 від 26.12.2024, витягу з реєстру прав вимог № 1, платіжних інструкцій.

За змістом Договору про відкриття кредитної лінії № 0743-9628 від 08.07.2021 сторони погодили такі умови: розмір кредитного ліміту - 10 000,00 грн (п. 2.1); тип процентної ставки - фіксована (п. 2.3); розмір процентів - 2,5 % від непогашеної суми кредиту за кожен день користування (стандартна ставка), із можливістю користування за зниженою ставкою 2,0 % на день (п. 2.4); заявлений строк користування кредитом - 14 календарних днів (п. 2.5); реальна річна процентна ставка - 296 873 % (п. 2.7); орієнтовна загальна вартість кредиту - не більше 300 % від загального розміру наданого кредиту, або 30 000,00 грн, у тому числі проценти - не більше 200 %, або 20 000,00 грн (п. 2.8); строк кредитування - 99 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику (п. 6.6), тобто до 14 жовтня 2021 року.

Пунктом 2.2 Договору передбачено, що кредит надається позичальнику шляхом перерахування грошової суми позичальнику протягом 3 днів з моменту укладення Договору. Розділ 7 Договору "Реквізити Сторін" містить прізвище, ім`я та по батькові позичальника, дані паспорта, місце проживання і реєстраційний номер облікової картки платника податків. Відомостей про номер платіжної картки або банківського рахунку позичальника, на які підлягав перерахуванню кредит, Договір не містить.

У Договорі, Правилах, Паспорті споживчого кредиту та Таблиці обчислення загальної вартості кредиту зазначено про їх підписання позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), номер пароля A464, дата підпису 08.07.2021. Зі сторони кредитодавця документи підписані директором ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" ОСОБА_2 . Відомостей про те, на який номер телефону або на яку адресу електронної пошти надсилався зазначений одноразовий ідентифікатор, жоден із цих документів не містить.

Анкета клієнта та відомості про ідентифікацію.

Анкета клієнта - фізичної особи, сформована за допомогою програмного забезпечення, містить відомості про відповідачку. У розділі "Оцінка клієнта/Інші дані" зазначено, що ідентифікація та верифікація клієнта здійснені 08.07.2021 о 17:01:45, ресурс отримання ідентифікаційних/верифікаційних даних - BankID НБУ. Анкета підписана електронним підписом працівника кредитодавця (" ОСОБА_3 , 08.07.2021 17:01:45"). Електронного підпису відповідачки анкета не містить.

Наведені в анкеті прізвище, ім`я та по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, дата народження, серія і номер паспорта, орган та дата його видачі, адреси реєстрації і фактичного проживання, сімейний стан відповідають дійсності, що відповідачка підтвердила у судовому засіданні.

Разом із тим інші відомості анкети дійсності не відповідають:

- у графі "Зміст діяльності (зайнятість)/Соціальний статус" зазначено "ФОП ОСОБА_1 ", вид діяльності "Продаж та Дистрибуція", тип посади "Власна справа". Відповідачка пояснила, що з 2007 року працює за наймом, а підприємницьку діяльність провадила значно раніше. За відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, дослідженими в судовому засіданні, ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа - підприємець у 2006 році та припинила підприємницьку діяльність за власним рішенням у 2008 році, тобто за тринадцять років до дати укладення спірного договору;

- у графі "Кількість дітей до 18 років" зазначено "0", тоді як станом на 08.07.2021 відповідачка мала дитину віком до 18 років;

- у графі "Освіта" зазначено "Професійно-технічна", тоді як відповідачка згідно з її поясненнями у судовому засіданні має вищу освіту;

Документ під назвою " ІНФОРМАЦІЯ_2 ".

Цей документ є таблицею, у якій наведено перелік дій, що нібито вчинялися 08.07.2021 у період з 16:53:29 до 17:10:26: вхід на сайт кредитодавця, ідентифікація в системі, створення заявки, надсилання смс про схвалення заявки на номер +380957371619 та повідомлення на адресу електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_1 , розміщення оферти, підтвердження ознайомлення з нею, формування та надсилання одноразового ідентифікатора, введення одноразового ідентифікатора, перерахування коштів о 17:10:25.

Документ складений кредитодавцем в односторонньому порядку та містить лише зазначення посади і прізвища директора ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" ОСОБА_2 без його підпису. Електронного підпису уповноваженої особи кредитодавця на ньому не накладено; електронний підпис на цьому документі належить представнику позивача, який подав його до суду. Будь-яких відомостей від оператора мобільного зв`язку, надавача послуг електронної пошти або оператора системи BankID НБУ, які б підтверджували наведені у таблиці дії, позивач суду не надав.

Твердження про надання кредитних коштів.

На підтвердження надання кредиту позивач надав довідку ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" про перерахування суми кредиту № 0743-9628 від 08.07.2021, підписану директором товариства Резуєвим Є., у якій зазначено: дата платежу 2021-07-08, тип операції - видача кредиту, платіжна система LIQPAY, платіж № 1700088574, card_mask 516780*56, сума платежу 10 000,00 грн.

Інших доказів перерахування кредитних коштів позивач суду не надав. Зокрема, у матеріалах справи відсутні: квитанція або інший документ платіжної системи про здійснення переказу; документи про перевірку дійсності та аутентифікацію платіжної картки, передбачену пунктом 4.6 Правил; заявка позичальника з реквізитами платіжної картки; відомості про власника картки з маскою НОМЕР_4 .

Відомості банків щодо належності платіжної картки.

На виконання ухвали суду від 16.06.2026 АТ "Державний ощадний банк України" листом від 02 липня 2026 року (надійшов до суду 9 липня) повідомило, що за наведеними в резолютивній частині ухвали даними ідентифікувати банківську платіжну картку неможливо через велику варіативність цифрових комбінацій, та зазначило, що в установі АТ "Ощадбанк" на ім`я гр. ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) банківську платіжну картку № НОМЕР_4 не було емітовано.

Згідно з наданими відповідачем довідками філії Кіровоградське обласне управління АТ "Державний ощадний банк України" від 24 та 30 червня 2026 року ОСОБА_1 має діючий картковий рахунок № НОМЕР_5 , картка № НОМЕР_6 , відкритий 19 грудня 2019 року; у період з 19 грудня 2019 року по 24 грудня 2021 року мала картку № НОМЕР_7 ; інших відкритих чи діючих карткових рахунків не має.

Згідно з довідками АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК" № 2 та № 7 від 23 червня 2026 року рахунок ОСОБА_1 у цьому банку закрито 06.08.2018, залишок коштів становить 0,00 грн.

Розмір заявленої заборгованості.

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором № 0743-9628 від 08.07.2021 станом на 26.12.2024 загальна заборгованість становить 30 000,00 грн, з яких основний борг - 10 000,00 грн, залишок процентів - 20 000,00 грн; комісії та штрафи не нараховувалися.

Розрахунок є поденним. Проценти нараховувалися з 08.07.2021 по 21.07.2021 за ставкою 2,0 % на день (по 200,00 грн), з 22.07.2021 по 27.09.2021 - за ставкою 2,5 % на день (по 250,00 грн), а 28.09.2021 нараховано 200,00 грн, після чого загальна сума процентів досягла граничного розміру 20 000,00 грн, і подальші нарахування припинено. Нарахування процентів здійснено в межах визначеного договором строку кредитування та не перевищує граничного розміру, встановленого пунктом 2.8 Договору.

Водночас за весь період, охоплений розрахунком (з 08.07.2021 по 26.12.2024), у ньому не зафіксовано жодного платежу: графи "Сума платежу", "Добор по кредиту" та "Коригування кредиту" містять нульові значення.

Перехід права вимоги.

26 грудня 2024 року між ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" (первісний кредитор) та ТОВ "НОВИЙ КОЛЕКТОР" (новий кредитор) укладено Договір факторингу № УКФ-261224-2, за умовами якого первісний кредитор відступає новому кредитору права вимоги до боржників за кредитними договорами. Згідно з пунктом 3.1.3 Договору факторингу право вимоги переходить з моменту підписання сторонами відповідного Реєстру боржників.

Позивач надав витяг з реєстру прав вимог № 1, у якому за позицією 15660 зазначено: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_8 , договір № 0743-9628 від 08.07.2021, загальна сума 30 000,00 грн, у тому числі 10 000,00 грн та 20 000,00 грн. На підтвердження оплати надано платіжні інструкції № 1426 від 30.12.2024 на суму 3 013 534,68 грн та № 1515 від 30.01.2025 на суму 2 200 000,00 грн із призначенням платежу "Сплата ціни продажу за відступлення права вимоги, згідно договору факторингу № УКФ-261224-2 від 26.12.2024 р.".

Звернення відповідачки до правоохоронних органів.

Згідно з талоном-повідомленням єдиного обліку № 14478 від 23 червня 2026 року Олександрійський районний відділ поліції ГУНП в Кіровоградській області прийняв та зареєстрував заяву ОСОБА_1 про те, що в липні 2021 року невідомі особи оформили на її ім`я кредит у ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" на суму 10 000,00 грн.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 липня 2026 року зареєстровано кримінальне провадження № 12026121180000153 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 182 КК України.

Норми права, які застосував суд.

Відповідно до частини першої статті 205 та частини першої статті 207 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних) і якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 538 ЦК України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання.

За приписами статей 526, 530, 610, частини першої статті 612, статті 629 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином, у встановлений строк, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про споживче кредитування" договір про споживчий кредит укладається у письмовій формі, у тому числі у вигляді електронного документа, з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про електронну комерцію".

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. За пунктом 12 частини першої статті 3 цього Закону одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт). Згідно з частиною першою статті 12 цього Закону моментом підписання електронного правочину є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Частиною четвертою статті 14 цього Закону передбачено, що ідентифікація особи за допомогою електронного підпису має здійснюватися під час кожного входу в інформаційну систему суб`єкта електронної комерції.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 Закону України "Про електронну комерцію" розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України "Про платіжні послуги", інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України; особа, яка отримала оплату відповідно до умов електронного договору, повинна надати електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку. Згідно з пунктом 159 розділу VIII Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 № 164, документи за операціями з використанням електронних платіжних засобів мають статус первинного документа та можуть бути використані під час урегулювання спірних питань.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з частиною шостою цієї статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За частиною сьомою цієї статті суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи, текстові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі.

Правові висновки Верховного Суду, що застосовані у справі.

У постанові від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18 Верховний Суд дійшов висновку, що наданий банком розрахунок заборгованості, як доказ існування між сторонами кредитних правовідносин, наявності заборгованості та її розміру, сам по собі не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору та наявності заборгованості за цим договором, оскільки будь-яких доказів перерахування кредитних коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано.

У постанові від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

У постанові від 29 травня 2024 року у справі № 545/1750/21 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення про визнання кредитного договору недійсним, виходив із того, що матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, як і факту отримання саме ним цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме позивача в інформаційно-телекомунікаційній системі відповідачів та докази отримання саме позивачем коштів за оспорюваними договорами. При цьому Верховний Суд врахував невідповідність дійсності відомостей, зазначених у заяві про укладення договору, як обставину, що не свідчить про проходження позичальником повної ідентифікації.

У постанові від 08 квітня 2026 року у справі № 308/22861/23 Верховний Суд, оцінюючи доводи фінансової установи про коректність проходження ідентифікації, зазначив, що саме по собі коректне введення даних для ініціювання банківської операції не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті або незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, та погодився з висновком судів про відсутність волевиявлення особи на укладення кредитних договорів, оформлених шахрайським шляхом із використанням її персональних даних.

У постановах від 01 липня 2024 року у справі № 638/161/22 та від 17 грудня 2025 року у справі № 686/32982/23 Верховний Суд, відмовляючи позичальникам у визнанні кредитних договорів недійсними, виходив із того, що підстави для цього відсутні "за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить". У справі № 638/161/22 Верховний Суд додатково зазначив, що позичальником не спростовано відомості анкети, яка заповнюється при отриманні кредиту, і що судова практика у цій категорії справ є сталою та сформованою, а відмінність залежить лише від доказування. Водночас Верховний Суд у цій постанові зазначив, що відкрите кримінальне провадження за фактом незаконного заволодіння невстановленою особою грошовими коштами не доводить того, що саме ця особа заволоділа персональними даними позивача з метою укладення договору.

У постанові від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 Верховний Суд відхилив доводи позичальниці про те, що рахунок, на який перераховано кредитні кошти, їй не належить, оскільки згідно з умовами кредитного договору кошти перераховувалися на платіжну картку, вказану позичальником у заявці на отримання кредиту; при цьому факт перерахування підтверджувався витягом з реєстру виданих кредитів через сервіс LiqPay, службовою інформацією платіжної системи про транзакцію, довідкою банку про проведення транзакції типу "верифікація" картки та довідкою банку про переказ коштів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (пункт 81) зазначено, що принцип змагальності не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний; певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

У постанові від 12 грудня 2024 року у справі № 298/825/15-ц Верховний Суд зазначив, що відповідно до принципу диспозитивності цивільного процесу збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони, а суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

У постановах від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 та від 31 січня 2024 року у справі № 671/1832/20 Верховний Суд підтвердив, що укладення кредитного договору в електронній формі з підписанням електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідає вимогам закону та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 зазначено, що ознайомлення з паспортом споживчого кредиту та його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Мотивована оцінка і висновки суду.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення відповідачки та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Щодо доводів відзиву, які суд відхиляє.

Насамперед суд відхиляє ті доводи відповідачки, які не знайшли підтвердження або ґрунтуються на помилковому тлумаченні закону.

Довід про те, що до позовної заяви не долучено Договір факторингу № УКФ-261224-2 від 26.12.2024, спростовується матеріалами справи: копія цього договору долучена до позову. Перехід права вимоги від ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" до ТОВ "НОВИЙ КОЛЕКТОР" оформлений відповідно до умов договору факторингу і підтверджений витягом з реєстру прав вимог № 1 та платіжними інструкціями про сплату ціни продажу.

Довід про недодержання форми правочину через відсутність електронного підпису є безпідставним. Можливість укладення кредитного договору в електронній формі з підписанням електронним підписом одноразовим ідентифікатором прямо передбачена статтями 11, 12 Закону України "Про електронну комерцію" і визнана усталеною практикою Верховного Суду. Відомості про підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором A464 зазначені в усіх документах, які позивач вважає складовими кредитного договору.

Довід про неналежне засвідчення розрахунку заборгованості також відхиляється: документи подані позивачем через підсистему "Електронний суд" у формі електронних копій із накладенням кваліфікованого електронного підпису представника, що відповідає вимогам частини восьмої статті 43 та статті 100 ЦПК України.

Довід про неподання позивачем попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат спростовується змістом позовної заяви, у якій такий розрахунок наведено на виконання пунктів 9, 10 частини третьої статті 175 ЦПК України.

Помилковим є довід про те, що розмір процентів за користування кредитом обмежується сумою 350,00 грн за 14 днів. Заявлений строк користування кредитом (14 днів, пункт 2.5 Договору) і строк кредитування (99 днів, пункт 6.6 Договору) є різними за змістом умовами: перший визначає період можливого користування кредитом за зниженою ставкою, другий - строк, на який надається кредит. Проценти згідно з пунктом 3.3 Договору нараховуються за кожен календарний день користування кредитом у межах строку кредитування. Перевіривши наданий розрахунок, суд встановив, що нарахування процентів здійснено в межах строку кредитування (припинено 28.09.2021 при кінцевій даті 14.10.2021) і не перевищує граничного розміру 200 % від суми кредиту, встановленого пунктом 2.8 Договору. Відтак висновок Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц щодо припинення нарахування процентів після спливу строку кредитування до спірних правовідносин не застосовується. Комісії, штрафи та пеня позивачем не нараховувалися і до стягнення не заявлялися.

Посилання відповідачки на висновки Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 є безпідставним, оскільки той висновок стосується умов, які містяться в окремому непідписаному документі, тоді як у цій справі всі істотні умови кредитування викладені безпосередньо в тексті Договору про відкриття кредитної лінії № 0743-9628 від 08.07.2021.

Щодо розподілу обов`язку доказування.

Предметом цього спору є вимога кредитора про стягнення грошових коштів. За правилом частини першої статті 81 ЦПК України обов`язок довести обставини, на яких ґрунтується позов, покладається на позивача. До таких обставин у цій справі належать, зокрема: вчинення правочину саме відповідачкою та фактичне надання їй кредитних коштів.

Суд бере до уваги, що правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20, від 01 липня 2024 року у справі № 638/161/22 та від 17 грудня 2025 року у справі № 686/32982/23, сформульовані у справах за позовами позичальників про визнання кредитних договорів недійсними, у яких обов`язок довести відсутність власного волевиявлення на укладення договору покладався на позичальника як на позивача. У справі, що розглядається, позов пред`явлено кредитором, а тому наведені висновки не змінюють розподілу обов`язку доказування, встановленого частиною першою статті 81 ЦПК України, і не звільняють позивача від доведення обставин, на яких ґрунтується його вимога. Відтак недоведеність доводів відповідачки сама по собі не може бути підставою для задоволення позову.

Крім того, відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 129/1033/13-ц на відповідачку не може покладатися обов`язок доведення негативного факту - неотримання нею кредитних коштів. Разом із тим суд зазначає, що відповідачка не обмежилася запереченнями, а надала суду документи установ, у яких вона обслуговується, - довідки АТ "Ощадбанк" та АТ "КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК", тобто ті докази, доступ до яких має саме вона.

Суд також зазначає, що не збирав доказів з власної ініціативи, що заборонено частиною сьомою статті 81 ЦПК України. Відомості в АТ "Ощадбанк" витребувані ухвалою від 16.06.2026 на підставі клопотання, заявленого у позовній заяві самим позивачем. Позивач самостійно визначив спосіб доказування обставини, на якій ґрунтується позов, і суд йому в цьому сприяв. Водночас, після подання відповідачем відзиву та відповідних доказів відсутності у відповідача карткового рахунку, вказаного у довідці про перерахування кредитних коштів, позивач, жодних заперечень, відповіді на відзив, клопотань не подав.

Щодо фактичного надання кредитних коштів відповідачці.

Кредитний договір є двостороннім, а обов`язок позичальника повернути кредит і сплатити проценти є зустрічним щодо обов`язку кредитодавця фактично надати ці кошти (частина перша статті 538 ЦК України). За змістом частини першої статті 1054 та статті 1046 ЦК України обов`язок повернення виникає виключно щодо фактично одержаної позичальником суми. Відтак сам факт наявності документів, які позивач вважає кредитним договором, не створює у відповідачки боргових зобов`язань, якщо не доведено реального надання їй грошових коштів.

Єдиним доказом, наданим позивачем на підтвердження цієї обставини, є довідка ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" про перерахування суми кредиту. Цей документ складений первісним кредитором в односторонньому порядку, походить від заінтересованої особи і не є ані первинним бухгалтерським документом у розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ані документом платіжної системи, який згідно з частиною третьою статті 13 Закону України "Про електронну комерцію" та пунктом 159 розділу VIII Положення НБУ № 164 має статус первинного документа. Квитанції платіжної системи LIQPAY, на яку є посилання в довідці, або іншого документа надавача платіжних послуг позивач суду не надав.

Наданий позивачем розрахунок заборгованості такої обставини також не підтверджує. Відповідно до висновку Верховного Суду у справі № 755/18920/18 розрахунок заборгованості сам по собі не є належним та допустимим доказом укладення кредитного договору і наявності заборгованості за відсутності доказів перерахування коштів на картку чи рахунок відповідача. Суд додатково враховує, що за весь охоплений розрахунком період тривалістю понад три роки в ньому не зафіксовано жодного платежу, тобто відсутні навіть непрямі ознаки виконання договору відповідачкою.

Далі, Договір про відкриття кредитної лінії № 0743-9628 від 08.07.2021 не містить реквізитів платіжної картки або банківського рахунку позичальника. Заявки на отримання кредиту з такими реквізитами позивач суду не надав. Отже, у матеріалах справи відсутній будь-який документ, у якому відповідачка зазначила б картку з маскою НОМЕР_4 як таку, що належить їй та призначена для отримання кредиту.

Ця обставина принципово відрізняє цю справу від справи № 757/40395/20, у якій Верховний Суд відхилив доводи позичальниці про неналежність їй рахунку саме тому, що кошти перераховувалися на картку, вказану позичальником у заявці на отримання кредиту, і при цьому факт перерахування підтверджувався витягом з реєстру виданих кредитів платіжної системи, службовою інформацією про транзакцію, довідкою банку про проведення транзакції типу "верифікація" картки та довідкою банку про переказ коштів. У справі, що розглядається, немає жодного з наведених доказів.

Понад те, твердження позивача про перерахування кредитних коштів відповідачці прямо спростоване відомостями банку. АТ "Державний ощадний банк України" повідомило суд, що на ім`я ОСОБА_1 банківську платіжну картку № НОМЕР_9 хх хх хх не емітовано. Ці відомості узгоджуються з довідкою філії - Кіровоградське обласне управління АТ "Ощадбанк" від 30.06.2026, згідно з якою у період з 19 грудня 2019 року по 24 грудня 2021 року, що охоплює дату укладення спірного договору, відповідачка мала єдину картку № НОМЕР_7 до рахунку № НОМЕР_5 , а інших відкритих чи діючих карткових рахунків не має. Суд враховує, що номери 5167 80 та 4790 є ідентифікаторами карток різних міжнародних платіжних систем, що виключає припущення про технічну розбіжність у реквізитах однієї й тієї самої картки.

Суд окремо звертає увагу на те, що перерахування кредитних коштів на картку, яка не належить позичальнику, суперечить власним Правилам відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС", що є невід`ємною частиною Договору. Так, пунктом 3.7 Правил передбачено, що договір може бути укладений із заявником, який володіє відкритим на власне ім`я банківським (картковим) рахунком і діє від власного імені, не отримуючи кредит на користь третьої особи; пунктом 4.6 Правил на кредитодавця покладено обов`язок здійснити перевірку дійсності та аутентифікацію банківської платіжної картки заявника відповідно до стандартів міжнародних платіжних систем; пунктом 5.5 Правил визначено, що кредит надається шляхом безготівкового перерахування суми кредиту на картковий рахунок з використанням реквізитів платіжної картки позичальника. Доказів виконання передбаченої пунктом 4.6 Правил аутентифікації картки позивач не надав. Ризик наслідків неналежної перевірки платіжного інструменту несе кредитодавець як професійний учасник ринку фінансових послуг.

Суд вважає за необхідне зазначити, що обставина, яку встановлено у цій справі, є саме тією обставиною, відсутність доказів якої була підставою для відмови позичальникам у справах № 638/161/22 та № 686/32982/23. У наведених постановах Верховний Суд виходив із того, що правові підстави для висновку на користь позичальника відсутні "за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківську картку, яка позивачу не належить". Належність картки, на яку перераховувалися кредитні кошти, Верховний Суд, таким чином, визнає обставиною, що має самостійне юридичне значення. У цій справі неналежність відповідачці картки з маскою 516780*56 підтверджена офіційною відповіддю банку-емітента, витребуваною судом на клопотання самого позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач не довів факту надання кредитних коштів відповідачці, а отже, і виникнення у неї обов`язку з їх повернення.

Щодо волевиявлення відповідачки на укладення договору.

Наведеного висновку достатньо для відмови у позові. Водночас, з огляду на предмет доказування та доводи сторін, суд оцінює також обставини, що стосуються вчинення правочину саме відповідачкою.

Позивач не надав жодного доказу того, що одноразовий ідентифікатор A464 надсилався саме відповідачці і був використаний саме нею. Ані Договір, ані Правила, ані Паспорт споживчого кредиту, ані Таблиця обчислення загальної вартості кредиту не містять відомостей про засіб зв`язку, на який надсилався цей ідентифікатор, хоча за пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" одноразовий ідентифікатор передається саме засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації в системі.

Єдиним документом, у якому такі відомості наведені, є "Моніторинг дій користувача в Інформаційно-телекомунікаційній системі". Однак цей документ складений кредитодавцем в односторонньому порядку, не містить електронного підпису уповноваженої особи кредитодавця і не підтверджений жодними даними, одержаними від операторів зв`язку, надавача послуг електронної пошти чи оператора системи BankID НБУ. За таких умов суд не може вважати його достатнім доказом вчинення відображених у ньому дій саме відповідачкою. Аналогічний за суттю підхід застосував Верховний Суд у постанові у справі № 308/22861/23, зазначивши, що саме по собі коректне введення даних для ініціювання операції не може достовірно підтверджувати відповідні обставини на боці клієнта.

Не є достатнім доказом і анкета клієнта. Вона підписана електронним підписом працівника кредитодавця, а не відповідачки. Крім того, наведені в ній відомості лише частково відповідають дійсності: збігаються формальні ідентифікаційні дані (прізвище, ім`я, по батькові, реєстраційний номер облікової картки платника податків, дата народження, реквізити паспорта, адреса, сімейний стан), тобто ті, що містяться в документах особи. Натомість відомості, які може повідомити лише сама особа, дійсності не відповідають: анкета зазначає відповідачку фізичною особою - підприємцем із власною справою у сфері продажу та дистрибуції, тоді як підприємницьку діяльність вона припинила ще у 2008 році і з 2007 року працює за наймом; кількість дітей віком до 18 років зазначено "0", тоді як станом на дату укладення договору дитина була; освіту зазначено професійно-технічною, тоді як відповідачка має вищу освіту.

Ця сукупність є показовою. У справі № 638/161/22 Верховний Суд врахував як обставину проти позичальника саме те, що відомості анкети не були ним спростовані; у справі № 545/1750/21, навпаки, невідповідність дійсності відомостей, зазначених у заяві про укладення договору, стала однією з підстав для висновку про те, що позичальник повної ідентифікації не проходив. У цій справі відомості анкети спростовані у трьох позиціях, а зазначення відповідачки фізичною особою - підприємцем через тринадцять років після припинення нею підприємницької діяльності узгоджується з її поясненнями про те, що анкету заповнювала не вона.

Посилання відповідачки на факт реєстрації кримінального провадження суд оцінює з урахуванням висновку Верховного Суду у справі № 638/161/22, згідно з яким відкрите кримінальне провадження саме по собі не доводить, що персональними даними особи заволоділа саме невстановлена особа з метою укладення договору. Тому талон-повідомлення № 14478 від 23.06.2026 та витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12026121180000153 суд не розглядає як докази, що самостійно підтверджують доводи відповідачки, і враховує їх лише у сукупності з іншими дослідженими доказами як такі, що підтверджують послідовність і своєчасність її дій після того, як їй стало відомо про заявлену заборгованість.

Оцінюючи докази у сукупності за правилами статті 89 ЦПК України та застосовуючи стандарт більшої переконливості, суд доходить висновку, що твердження позивача про вчинення правочину саме відповідачкою не є вірогіднішим, ніж протилежне. Такий висновок відповідає підходу Верховного Суду у справі № 545/1750/21, згідно з яким відсутність доказів застосування ідентифікатора електронного підпису саме позичальником, отримання ним цього ідентифікатора та отримання ним коштів свідчить на користь позичальника.

Водночас суд не робить висновку про недійсність або неукладеність Договору про відкриття кредитної лінії № 0743-9628 від 08.07.2021, оскільки таких вимог у цій справі не заявлено, а суд відповідно до статті 13 ЦПК України розглядає справу в межах заявлених вимог. Наведене є оцінкою доказів у межах предмета доказування за заявленим позовом.

Наслідки для позивача як нового кредитора.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Оскільки виникнення у відповідачки зобов`язання перед первісним кредитором ТОВ "УКР КРЕДИТ ФІНАНС" належними, допустимими та достатніми доказами не підтверджено, ТОВ "НОВИЙ КОЛЕКТОР" за Договором факторингу № УКФ-261224-2 від 26.12.2024 не набуло права вимоги до ОСОБА_1 , незалежно від належного оформлення самого договору факторингу.

Висновок.

Підсумовуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено ані факту надання відповідачці кредитних коштів, ані того, що волевиявлення на укладення спірного договору виходило від відповідачки, тоді як твердження про перерахування коштів на її платіжну картку спростоване відомостями банку-емітента. За таких обставин позовні вимоги ТОВ "НОВИЙ КОЛЕКТОР" про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 30 000,00 грн є недоведеними та задоволенню не підлягають.

Щодо розподілу судових витрат.

Відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати - судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн та витрати на надіслання відповідачу копії позовної заяви з додатками у розмірі 298,98 грн - з відповідачки не стягуються і покладаються на позивача.

Доводи відзиву щодо недоведеності розміру та неспівмірності заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суд по суті не вирішує, оскільки за наслідками розгляду справи ці витрати на відповідачку не покладаються.

Відповідачка витрат на професійну правничу допомогу не понесла та про їх відшкодування не заявляла.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 100, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "НОВИЙ КОЛЕКТОР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "НОВИЙ КОЛЕКТОР" (код ЄДРПОУ 43170298, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 13, оф. 601).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Повне рішення складено 14 серпня 2026 року.

Суддя В.В. Орловський