Рішення № 139001732, 14.08.2026, Новоодеський районний суд Миколаївської області

14.08.2026

Справа № 482/518/26

Номер провадження 2/482/858/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

14 серпня 2026 року місто Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Кічули В.М., за участю секретаря судового засідання Алєксєєнко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява обґрунтована тим, що 02.08.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір № 4859214 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав кредит в сумі 3500,00 грн., строком на 360 днів, зі сплатою процентів за користування кредитом.

31.03.2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» було укладено договір факторингу № 30/03/2025, за яким товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» набуло права вимоги до боржника ОСОБА_1 за вказаним вище договором.

Посилаючись на те, що всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань, у нього перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 24150,00 грн., з яких: 3500,00 грн. заборгованість за сумою кредиту, 12705,00 грн. сума процентів за користування кредитом, 6195,00 грн. нарахованих позивачем процентів за 118 календарних днів та 1750,00 грн. штрафних санкцій, які позивач просив стягнути з відповідача разом із сумою судового збору та витратами на правничу допомогу.

Представницею відповідача адвокатом Островською О.В. подано до суду відзив на позовну заяву. У своєму відзиві представниця відповідача вказала, що відповідач ставить під сумнів надану позивачем копію кредитного договору та документів доданих до нього, у зв`язку із чим просила про витребування оригіналу такого договору.

Також, посилаючись на Закону України «Про споживче кредитування», а саме на те, що розмір процентної ставки не може перевищувати 1,0%, просила про визнання пп. 1.4.1 кредитного договору, де процентна ставка визначена у розмірі 1,50%, нікчемним, а також навела свій розрахунок заборгованості за відсотками, за ставками Національного банку України, де заборгованість ОСОБА_1 за відсотками дорівнює 501,21 грн.

Крім того представниця відповідача просила відмовити у задоволені позовних вимог щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій, зменшення суми витрат на професійну правничу допомогу до 2000,00 грн. та про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правову допомогу у розмірі 7000,00 грн.

У своїй відповіді на відзив представник позивача, посилаючись на відповідність укладеного між сторонами кредитного договору та невиконання відповідачем його умов, просив про задоволення позову.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, але у позовній заяві та відповіді на відзив просив про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач та його представниця у судове засідання не з`явилися.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

02.08.2024 року товариство з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 уклали договір № 4859214 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, за умовами якого відповідач отримав кредит в розмірі 3500,00 грн. (п. 1.2 Договору), строком на 360 днів (п. 1.3 Договору), з стандартною процентною ставкою 1,50% в день (пп. 1.4.1 Договору), зниженою процентною ставкою 0,01% в день (пп. 1.4.2), шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) № НОМЕР_1 (п. 2.1 Договору).

При цьому зазначений договір, разом із таблицею обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (споживача) та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «80090», а паспорт споживчого кредиту підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «19133».

Факт отримання відповідачем кредитних коштів підтверджується інформацією товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні платіжні рішення» щодо перерахування коштів в сумі 3500,00 грн. 02.08.2024 року на картку № НОМЕР_2 .

Відповідно до інформації акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», у банку на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) було емітовано картку № НОМЕР_4 , на яку 02.08.2024 року було зараховано 3500,00 грн.

31.03.2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» було укладено договір факторингу № 30/03/2025, за яким товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» набуло права вимоги до боржника ОСОБА_1 за вказаним вище договором.

Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 30/03/2025, до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтарст Україна» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 4859214 від 02.08.2024 року (номер у реєстрі 2038).

25.11.2024 року, рішенням № 251124/1 єдиного учасника товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» змінило своє найменування з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на нове найменування товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал».

Відповідно до розрахунку заборгованості, здійсненого первісним кредитором за період з 02.08.2024 року по 31.03.2025 року, заборгованість відповідача складає 17955,00 грн., з яких 3500,00 грн. заборгованість по тілу кредиту, 12705,00 грн. заборгованість за процентами та 1750,00 грн. заборгованість за штрафами.

Відповідно до розрахунку заборгованості, здійсненого позивачем за період з 01.04.2025 року по 27.07.2025 року, заборгованість відповідача складає 6295,00 грн., що є заборгованістю за відсотками.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язань або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

У статті 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.

Нормами ч. 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до усталеної судової практики, зокрема викладеної у Постанові ВП ВС від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у постанові ВП ВС від 4 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що договір № 4859214 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 02.08.2024 року укладений у спосіб, визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Виходячи з вищенаведеного, враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором, позов підлягає задоволенню, в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 3500,00 грн., яку також визнала представник відповідача у відзиві на позов.

Щодо відсотків за користування кредитом, суд зазначає, що 22.11.2023 року прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» № 3498-ІХ (набрав чинності 24.12.2023 року), яким внесено зміни до ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 6 п.5 Розділу І Закону № 3498-ІХ) та доповнено пунктом 17 розділ IV Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про споживче кредитування» (пп. 13 п. 5 Розділу І Закону № 3498-ІХ).

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %.

При цьому, згідно п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування», тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:

протягом перших 120 днів - 2,5 %;

протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3498-ІХ, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, в п. 2 визначено, що дія пункту 5 розділу І цього Закону поширюється також на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Враховуючи зазначене, суд доходить висновку, що Договір між сторонами укладений в період дії Закону України № 3498-ІХ, який набрав чинності 24.12.2023 року, у зв`язку з чим до правовідносин в частині нарахування відсотків повинні застосовуватись правила, визначені ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» (максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %), але з врахуванням п. 17 розділ IV Прикінцевих та перехідних положень даного Закону (тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-ІХ, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів (з моменту набрання чинності Законом 24.12.2023 року до 21.04.2024 року) - 2,5 %; протягом наступних 120 днів (з 22.04.2024 року по 19.08.2024 року) - 1,5 %; та в подальшому - 1 %).

Із долученого позивачем розрахунку заборгованості по відсотках вбачається, що такі нараховані в межах строку кредитування, з 02.08.2024 року по 27.07.2025 року, при чому з 02.08.2024 року по 31.08.2024 року такі нараховувались за пільговою відсотковою ставкою (0,01 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду), однак у зв`язку з невиконанням Клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки від Товариства, користування кредитом за цей період для Клієнта 01.09.2024 року перераховано за стандартною процентною ставкою на звичайних (стандартних) умовах, що відповідає п. 1.4.2 Договору (1,5 відсотків); та в подальшому за період з 02.09.2024 року по 27.07.2025 року відсотки нараховано за ставкою 1,5 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом поточного періоду, що відповідає п. 1.4.1 Договору.

Тобто з 02.08.2024 року по 27.07.2025 року відсотки нараховано за ставкою 1,50%, що частково суперечить вимогам Закону.

Зокрема за період з 02.08.2024 року по 19.08.2024 року такі нараховувались правомірно за встановленою Законом денною процентною ставкою - 1,5 %; а в період з 20.08.2024 року по 27.07.2025 року слід перерахувати розмір відсотків за встановленою Законом денною процентною ставкою - 1,0 %.

Судом здійснено наступний розрахунок:

- за період з 02.08.2024 року по 19.08.2024 року (за 18 днів) розмір відсотків становить 945,00 грн. (розраховано за ставкою 1,5% за формулою: 3500,00 грн. х 1,5% х 18 днів = 945,00 грн.);

- за період з 20.08.2024 року по 27.07.2025 року (за 342 дні) розмір відсотків становить 11970,00 грн. (розраховано за ставкою 1,0% за формулою: 3500,00 грн. х 1,0% х 342 дні = 11970,00 грн.).

Відтак, за період з 02.08.2024 року по 27.07.2025 року розмір відсотків становить 12 915,00 грн.

Враховуючи вищевикладене та те, що матеріалами справи підтверджено факт надання кредиту, і відповідачем не надано суду доказів відсутності заборгованості по кредиту, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом за договором підлягають частковому задоволенню, у відповідності до проведеного судом розрахунку відсотків, в сумі 12 915,00 грн.

Що ж стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 1750,00 грн. штрафу, то зазначені вимоги задоволенню не підлягають оскільки відповідно до п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України (в редакції закону України № 2120-IX від 15.03.2022 року) у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування, у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Відповідно до висновку Касаційного цивільного суду Верховного Суду, викладеного у постанові від 31.01.2024 у справі № 183/7850/22, тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань і така особливість проявляється: - в періоді існування особливих правових наслідків, яким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; - в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки, зокрема, договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; - у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року, якій неодноразово було продовжено та який діяв на час виникнення правовідносин між позивачем і відповідачем та діє до тепер.

Враховуючи наведене, боржник звільняється від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення на період воєнного стану.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд зазначив, «що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України.

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу)».

На підтвердження надання правничої допомоги представником позивача надано договір № 10/12-2024 про надання правової допомоги від 10.12.2024 року, акт № 15496 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 26.02.2026 року, за якими вартість наданих послуг у даній справі складає 10000,00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд встановив, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу адвоката, які включають такі послуги як «зустріч адвоката і клієнта, надання усної первинної консультації та роз`яснень з правових питань; дослідження документів та аналіз фактичних обставин справи; аналіз законодавства; підготовка декількох позицій; письмова юридична консультація та ін.» мають організаційний характер та зводяться до формування правової позиції позивача та є складовою підготовки позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги, як окремі послуги.

У цій справі суд, враховуючи положення пункту 2 частини третьої статті 141 ЦПК України та правові висновки щодо застосування цієї норми, які викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19, з огляду на критерії обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000,00 грн. за складання типової позовної заяви у малозначному спорі не є співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи, оскільки ціна позову складає 24150,00 грн.

Тому суд, з огляду на критерій обґрунтованості та пропорційності до предмета спору вважає, що витрати на правничу допомогу мають бути відшкодовані у розмірі 4000,00 грн. за складання типової позовної заяви у малозначному спорі, із врахуванням пропорційності задоволення позовних вимог.

На підтвердження надання правничої допомоги представником відповідача надано копію договору про надання правової (адвокатської) допомоги № 10 від 03.02.2026 року, копію опису робіт наданих згідно договору про надання правничої (правової) допомоги № 10 від 03.02.2026 року та копію квитанції до прибуткового касового ордера від 05.02.2026 року про оплату правової допомоги в сумі 7 000,00 грн.

Згідно з описом робіт наданих згідно договору, надано послуги з попередньої консультації, вивчення наданих документів, аналізу судової практики у подібних спорах та складання відзиву.

Оцінюючи подані відповідачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд встановив, що зазначені відповідачем витрати на правничу допомогу адвоката, які включають такі послуги як «попередня консультація, вивчення наданих документів» мають організаційний характер та зводяться до формування правової позиції відповідача та є складовою підготовки відзиву на позов і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги, як окремі послуги.

Враховуючи вищевикладені критерії обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, суд вважає, що витрати на правничу допомогу відповідача мають бути відшкодовані у розмірі 3000,00 грн. за складання відзиву на позов, із врахуванням пропорційності задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1809,63 грн. судового збору, що є пропорційним розміру задоволених позовних вимог (67,97%).

Зважаючи на вищевикладене, судом враховано заперечення представника відповідача, викладені нею у відзиві на позов, щодо нарахування відсотків, стягнення штрафних санкцій та здійснення розподілу судових витрат.

Інші доводи відповідача судом оцінюються критично, з огляду на наступне.

Щодо необхідності витребовування у позивача оригіналу договору про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4859214 від 02.08.2024 року, оскільки відповідач ставить під сумнів надані суду його копії, дане клопотання до задоволення не підлягає, у зв`язку з його необґрунтованістю та визнанням представником відповідача у відзиві на позов розміру отриманого відповідачем за цим договору кредиту в розмірі 3500,00 грн.

Також враховуючи порядок оформлення даного кредитного договору через Веб-сайт ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» https:/credit7.ua, в тому числі через Мобільний додаток «Credit7», у відповідача наявна можливість ознайомитися з ним у своєму електронному кабінеті, та у випадку невідповідності тексту долученого до позову договору № 4859214 від 02.08.2024 року, надати суду його копію із електронного кабінету відповідача, або належним чином обґрунтувати свої сумніви.

Окрім того відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Вищевказаний договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4859214 від 02.08.2024 року надано суду через систему «Електронний суд» із долученням до нього протоколу створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису, які до того ж засвідчені цифровим підписом представника позивача.

Не підтверджені належним чином також доводи представника відповідача про необхідність визнання п. 1.4.1. договору № 4859214 від 02.08.2024 року нікчемним, оскільки такі не ґрунтуються на нормах статтей 203, 215, 216 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим у суду відсутні підстави для застосування визначеного ст. 1048 ЦК України розміру процентів на рівні облікової ставки Національного банку України.

Зустрічні вимоги про визнання недійсними вказаних пунктів кредитного договору представником відповідача не заявлялися.

Інші доводи учасників справи не знайшли свого підтвердження під час її розгляду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Керуючись ст. ст. 12, 76, 141, 259, 264, 265, 273, 280-289 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (ЄДРПОУ 44559822, адреса: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, прим. 2) заборгованість за договором № 4859214 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 02.08.2024 року, у розмірі 16 415,00 (шістнадцять тисяч чотириста п`ятнадцять гривень 00 копійок) грн., з яких: 3500,00 грн. заборгованість за тілом кредиту та 12 915,00 грн. заборгованість за процентами.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (ЄДРПОУ 44559822, адреса: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, прим. 2) 1809,63 (одна тисяча вісімсот дев`ять гривень 63 копійки) грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (ЄДРПОУ 44559822, адреса: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, прим. 2) 4000,00 (чотири тисячі) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (ЄДРПОУ 44559822, адреса: 03045, м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, прим. 2) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) 3000,00 (три тисячі) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий суддя В.М. Кічула