Рішення № 138999822, 14.08.2026, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/36982/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Військово-медичного клінічного центру Південного регіону щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;

зобов`язати Військово-медичний клінічний центр Південного регіону здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 242 дні, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Стислий виклад позиції позивача.

Позивач проходив військову службу у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону. Відповідно до витягу із наказу начальника Центру (по стройовій частині) від 21.05.2024 №135 позивачу нараховано грошову компенсацію за щорічну невикористану основну відпустку у розмірі 130 днів за 2022-2024 роки та за щорічну невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 112 днів за 2017-2024 роки, а всього - 242 дні.

Оскільки зі змісту наказу неможливо було встановити, чи при обрахуванні зазначеної компенсації врахована додаткова грошова винагорода, представником позивача в його інтересах направлялися адвокатські запити відповідачу від 30.07.2025 та від 29.08.2025. У відповіді від 09.09.2025 відповідач повідомив, що додаткова грошова винагорода не враховується при розрахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.

На переконання позивача, така бездіяльність відповідача є протиправною, оскільки додаткова винагорода, передбачена постановою №168, виплачувалася позивачу щомісячно протягом проходження служби, входить до складу грошового забезпечення як розрахункова величина і підлягає врахуванню при обчисленні компенсації за невикористані дні відпустки. На обґрунтування цієї позиції представник позивача посилається на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 23 вересня 2024 року у справі №240/32125/23.

Щодо строку звернення до суду позивач зазначив, що про порушення свого права дізнався лише з отриманням відповіді на адвокатський запит 09.09.2025, оскільки саме з цього документа йому стало відомо про фактичний спосіб обчислення компенсації; наказ про звільнення такої інформації не містив.

Стислий виклад заперечень відповідача.

Відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України, який, на думку відповідача, слід обчислювати з моменту вручення позивачу грошового атестату №57 від 05.06.2024, а не з дати відповіді на адвокатський запит.

По суті спору відповідач зазначає, що додаткова винагорода, передбачена постановою №168, не має постійного характеру, виплачується лише в період дії воєнного стану та за наявності певних умов, а її розмір не є сталим, тому не входить до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані дні відпустки, а отже підстави для перерахунку відсутні.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 05.11.2025 заяву представника позивача про поновлення строку звернення до суду задоволено, позивачу поновлено строк звернення до суду, прийнято до розгляду позовну заяву, відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статті 262 КАС України в електронній формі, встановлено відповідачу строк для подання відзиву, а також в порядку статті 80 КАС України, витребувано у відповідача:

докази проходження позивачем військової служби у Центрі (копії наказів про зарахування до списків та виключення зі списків) та інформацію і докази про видачу позивачу грошового атестату під час звільнення, про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення із зазначенням усіх його складових.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї доказами, ознайомившись з відзивом відповідача на позовну заяву та наданими ним доказами, дослідивши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, і перевіривши їх доказами, суд встановив такі обставини.

Відповідно до витягу з наказу начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (по стройовій частині) від 05.10.2007 №230, позивача з 05 жовтня 2007 року призначено на посаду начальника відділення комп`ютерної томографії клініки променевої діагностики та терапії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону.

Наказом начальника Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (по стройовій частині) від 21.05.2024 №135 позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу, а також йому нараховано та виплачено, зокрема:

грошову компенсацію за щорічну невикористану основну відпустку у розмірі 130 днів за 2022-2024 роки в сумі 196049,36 грн; грошову компенсацію за щорічну невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій у розмірі 112 днів за 2017-2024 роки в сумі 196049,36 грн;

грошову компенсацію за 112 календарних днів невикористаної додаткової відпустки за 2017-2024 роки як учаснику бойових дій в розмірі 168904,06 грн.

З наданих відповідачем довідок про нараховане грошове забезпечення та інші додаткові виплати позивачу за 2022-2024 роки вбачається, що з квітня 2022 року до серпня 2023 року , а також з січня 2024 року до травня 2024 року позивачу виплачувалась додаткова грошова винагорода, передбачена постановою №168 (в графі «додаткова грошова винагорода 30000»).

Із змісту наказу від 21.05.2024 №135 та наданих відповідачем розрахунків вбачається, що суми зазначеної додаткової винагороди не були включені відповідачем до розміру місячного грошового забезпечення, з якого обчислено компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.

Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній після 19.07.2022) із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП України). Зазначена норма поширює свою дію на військовослужбовців як осіб, які проходять державну службу особливого характеру, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23.

Ухвалою від 05.11.2025 суд дійшов висновку, що наказ про звільнення позивача не містив розшифрування складових нарахованої компенсації, а тому не може вважатися належним письмовим повідомленням у розумінні частини другої статті 233 КЗпП України; таким повідомленням суд визнав лист відповідача від 13.08.2025 та відповідь від 09.09.2025, отримані представником позивача на адвокатські запити, і з урахуванням цього поновив позивачу пропущений строк звернення до суду. Відповідно до частини четвертої статті 123 КАС України суд не позбавлений можливості повторно перевірити дотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, якщо дійде висновку про передчасність відповідного висновку, викладеного в ухвалі про відкриття провадження.

Перевіривши доводи відзиву в цій частині, суд не знаходить підстав вважати висновок, викладений в ухвалі від 05.11.2025, передчасним. Доводи відповідача про обізнаність позивача з моменту отримання грошового атестату №57 від 05.06.2024 не спростовують встановленого судом факту, що саме з відповіді від 09.09.2025 позивачу вперше стало відомо про сам спосіб обчислення спірної компенсації (без урахування додаткової винагороди), а не лише про розмір і факт виплати сум. За таких обставин підстав для залишення позовної заяви без розгляду з підстав частини четвертої статті 123 КАС України немає, і суд переходить до вирішення спору по суті заявлених вимог.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ, у редакції, чинній на момент звільнення позивача з військової служби 21.05.2025) визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, а порядок його виплати визначається Міністром оборони України.

Відповідно до пункту 1 та абзацу третього пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового забезпечення. У рік звільнення, у разі невикористання військовослужбовцем щорічної основної або додаткової відпустки, йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, у тому числі додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» (до якої відноситься відпустка учасника бойових дій).

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України визначені Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі - Порядок №260, у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби 21.05.2024).

Пунктом 2 розділу I Порядку №260 установлено, що до одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать, зокрема, винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, і винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану.

На виконання указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову №168, пунктом 1-1 якої (у редакції, чинній на час звільнення позивача) установлено виплату військовослужбовцям Збройних Сил України, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, щомісячної додаткової винагороди в розмірі від 30 000 до 100000 грн залежно від характеру та інтенсивності виконуваних завдань, пропорційно часу участі у відповідних діях та заходах.

Ключове значення для вирішення цього спору має пункт 6 розділу XXXI Порядку №260, яким визначено порядок обчислення грошової компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні. У редакції, чинній з 26.09.2023 (внесеній наказом Міністерства оборони України від 26.09.2023 №566, тобто до дати звільнення позивача 21.05.2024), зазначений пункт передбачає, що розрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород, з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, чинна на момент звільнення позивача редакція пункту 6 розділу XXXI Порядку №260 прямо виключає винагороди, у тому числі додаткову винагороду на період дії воєнного стану, передбачену постановою №168 і віднесену пунктом 2 розділу I Порядку №260 до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зі складу розрахункової бази для обчислення компенсації за невикористані дні відпустки. Аналогічне виключення винагород передбачене і для інших видів виплат при звільненні - грошової допомоги для оздоровлення (пункт 6 розділу XXIII Порядку №260) та одноразової грошової допомоги у разі звільнення (пункт 5 розділу XXXII Порядку №260).

Суд враховує, що представник позивача обґрунтовує позов посиланням на постанову Верховного Суду від 23 вересня 2024 року у справі №240/32125/23, в якій зроблено висновок про включення додаткової винагороди до розрахункової бази компенсації за відпустку. Однак у справі №240/32125/23 позивача було звільнено з військової служби 22 серпня 2023 року, тобто до внесення наказом Міністерства оборони України від 26.09.2023 №566 змін до пункту 6 розділу XXXI Порядку №260, і Верховний Суд у цій постанові прямо виходив з того, що чинна на той час редакція вказаної норми (на відміну від приписів щодо оздоровчої допомоги та одноразової допомоги при звільненні) не містила застереження щодо виключення винагород зі складу розрахункової бази.

Ці правовідносини не є подібними до тих, що склалися у справі, яка розглядається: позивача звільнено 21 травня 2024 року, тобто вже за чинності зміненої, уточненої редакції пункту 6 розділу XXXI Порядку №260, яка прямо виключає винагороди зі складу грошового забезпечення, з якого обчислюється компенсація за невикористані дні відпустки.

Такий підхід узгоджується з подальшою практикою Верховного Суду. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 травня 2026 року в зразковій справі №280/8933/24 виснувала, що у пункті 2 розділу I Порядку №260 чітко зазначено, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є саме одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а не щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, який має постійний характер.

Верховний Суд у постанові від 10 червня 2026 року у справі №240/33823/23, застосовуючи наведений висновок Великої Палати Верховного Суду до подібних правовідносин щодо військовослужбовця Збройних Сил України, дійшов висновку, що додаткова винагорода, передбачена постановою №168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки встановлюється на період дії воєнного стану, її розмір не є сталим і визначається наказами командирів (начальників) залежно від виконання завдань та участі військовослужбовця у бойових діях, а тому не включається до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюються грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, грошова компенсація за невикористані дні щорічних основних та додаткових відпусток, а також одноразова грошова допомога при звільненні з військової служби.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом і в постанові від 09 липня 2026 року у справі №240/4421/24, в якій суд касаційної інстанції прямо зазначив про відсутність підстав відступати від висновку, сформованого Великою Палатою Верховного Суду у справі №280/8933/24, як ухваленого пізніше і такого, що підлягає пріоритетному застосуванню.

За таких обставин, суд доходить висновку, що додаткова винагорода, передбачена постановою №168, яку позивач отримував під час проходження служби, за своєю правовою природою є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення і, відповідно до чинної на момент звільнення позивача редакції пункту 6 розділу XXXI Порядку №260, не підлягає врахуванню до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.

Оскільки відповідач правомірно не врахував суми додаткової винагороди, передбаченої постановою №168, при обчисленні позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки та щорічної додаткової відпустки як учаснику бойових дій, в його діях (бездіяльності) відсутня протиправність, а тому відсутні й підстави для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та доплату зазначеної компенсації.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Проаналізувавши обставини справи з урахуванням наведеного нормативного регулювання спірних правовідносин і практики Верховного Суду, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення.

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, а позивача звільнено від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 2, 5, 6, 9, 72, 77, 90, 120, 122, 123, 139, 241-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військово-медичного клінічного центру Південного регіону (вул. Пироговська, буд.2, м.Одеса, Одеська обл., 65044, код ЄДРПОУ 08199969) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Суддя Дмитро БАБЕНКО

.