Рішення № 13899852, 17.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/1617.02.11 За позовом Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» До Фізичної особи підприємця ОСОБА_1

Про стягнення 64320,04 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Тимків Ю.В. по дов. № 8 від 22.11.2010

Від відповідача не зявився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»про стягнення з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 62520 грн. основного боргу та 1800,04 грн. пені за неналежне виконання взятих на себе останнім зобовязань згідно договору № НП-68 від 01.09.2010 про надання в експлуатацію фіксованих місць для нічного паркування.

Позивачем в судовому засіданні 17.02.2011 подано заяву в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить суд стягнути з відповідача 52520 грн. основного боргу та 1800,04 грн. пені.

Відповідач в судове засідання 17.02.2011 не зявився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвали суду про порушення провадження у справі від 27.01.2011 та ухвали від 10.02.2011 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Ухвали суду надсилались відповідачу за адресою, що зазначена в позовній заяві : АДРЕСА_1 та є згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців адресою його місцезнаходження.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 17.02.2011, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

01.09.2010 між Комунальним підприємством «Київтранспарксервіс»(сторона 1) та Фізичною особою підприємцем ОСОБА_1 (сторона 2) було укладено договір № НП-68 (далі договір).

Відповідно до п. 1.1. договору сторона 1 надає стороні 2 право на експлуатацію 211 фіксованих місць для паркування автотранспортних засобів за адресою: АДРЕСА_2 (далі обєкт).

При цьому сторона 2 має здійснювати експлуатацію обєкту згідно з Правилами паркування транспортних засобів, затверджених постановою КМУ від 03.12.2009 № 342 та Правилами паркування транспортних засобів у м. Києві, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 № 1051/1051 у відповідності до схеми організації дорожнього руху (п. 2.2.1. договору), розроблену та погоджену стороною 1 (п. 2.1.2. договору).

Згідно п. 1.2. договору обєкт передається в експлуатацію з моменту підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі в експлуатацію фіксованих місць для нічного паркування.

Як вбачається з матеріалів справи позивач передав, а відповідач прийняв 211 місць для паркування автотранспортних засобів за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується актом приймання передачі від 01.09.2010.

Спір виник в звязку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість наданих послуг за період з вересня по листопад 2010 року, в звязку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 52520 грн. та за неналежне виконання зобовязань позивачем нараховано пеню в розмірі 1800,04 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1.3. договору режим роботи обєкту встановлено з 22-00 години до 6-00 годин.

Згідно п. 3.1. плата за одну ніч паркування (з 22-00 до 06-00) за 1 (один) автомобіль визначається згідно з тарифом, встановленим стороною 1, та складає 10,00 грн. з урахуванням збору за паркування автомобілів у місті Києві і включає:

- збір за паркування автомобілів в місті Києві - 1,36 грн.

- вартість нічного паркування - 8,64 грн.

вт.ч. ПДВ 20%- 1,44 грн.

Відповідно до п. 3.3. договору сума плати за нічне паркування 1 (одного) автомобіля розподіляється між сторонами наступним чином:

- сторона 2 перераховує стороні 1 у якості оплати послуг сторони 1 за цим договором 4,00 грн., що включає збір за паркування в місті Києві та ПДВ.

- сума в розмірі 6,00 грн. залишається в розпорядженні сторони 2 у якості оплати послуг сторони 2 за цим договором, в тому числі для покриття видатків щодо облаштування та утримання обєкту.

Пунктом 3.4. договору визначено, що розрахунок між сторонами здійснюється щомісячно шляхом попередньої оплати у розмірі 100% місячної вартості послуг не пізніше 15 (пятнадцятого) числа поточного місяця відповідно до графіку платежів (додаток № 1 до даного договору).

З додатку № 1 до договору вбачається, що сторони погодили плату за експлуатацію 211 фіксованих місць для нічного паркування автотранспортних засобів в наступних розмірах : за вересень 2010 року в сумі 25320 грн., за жовтень 2010 року в сумі 26164 грн. Та листопад 2010 року в сумі 25320 грн.

За умовами п.п. 3.6., 3.7. договору сторона 1 щомісячно, не пізніше 3-го числа місяця, наступного за звітним надає стороні 2 в двох примірниках акт приймання-передачі наданих послуг. Сторона 2 в свою чергу зобовязана протягом 2 (двох) календарних днів з дня отримання акту приймання-передачі наданих послуг підписати його та повернути стороні 1 один примірник акту.

В матеріалах справи наявні підписані та скріплені печатками обох сторін акти від 01.10.2010, від 01.11.2010, від 22.11.2010, з яких вбачається наступне

- плата до перерахування за нічне паркування з 01.09.2010 по 30.09.2010 складає 25 320 грн.;

- плата до перерахування за нічне паркування з 01.10.2010 по 31.10.2010 складає 26 164 грн.;

- плата до перерахування за нічне паркування з 01.11.2010 по 19.11.2010 складає 16036 грн.

Отже, загальний розмір плати за вищезазначений період паркування становить 67520 грн.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач здійснив часткову оплату 20.12.2010 в розмірі 5000 грн. та 03.02.2011 в розмірі 10000 грн.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 2.2.6. договору відповідач зобовязався своєчасно та в повному обсязі перераховувати позивачу кошти згідно умов договору.

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобовязання щодо своєчасного внесення плати в повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість, яка за розрахунками позивача та неоспореними відповідачем становить 52 520 грн.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 52 520 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобовязання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 4.4.. договору передбачено, що за несвоєчасне перерахування плати, зазначеної в. п. 3.3. цього договору, сторона 2 сплачує стороні 1 пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення за кожний день прострочення від суми несплати.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобовязання щодо внесення плати за експлуатацію місць для паркування.

Разом з цим, пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Зазначена стаття передбачає строк, у межах якого нараховуються штрафні санкції, у разі якщо інше не встановлено законом або договором, а строк, протягом якого особа може звернутися до суду за захистом свого порушеного права встановлюється Цивільним кодексом України.

Укладеним між сторонами договором передбачено нарахування пені за кожний день прострочення, тобто, відповідальність носить подовжувальний характер.

Враховуючи, що в силу умов договору, відповідач зобов'язаний був вносити платежі щомісяця, то момент прострочення виконання зобов'язання слід встановлювати щодо кожного місяця, і, в залежності від встановленого, нараховувати пеню, за кожний місяць наданих послуг окремо.

В звязку з тим, що взяті на себе зобовязання по сплаті орендної плати відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 7.2. договору, розмір якої, за обгрунтованими розрахунками позивача, становить 1800,04 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 1800,04 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

При цьому частиною 2 пункту 4.2. розяснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/78 від 04.03.1998 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»визначено, що у разі якщо позивач у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги державне мито у цій частині не повертається.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»(м. Київ, вул. Леонтовича, 6, код ЄДРПОУ 35210739) 52520 (пятдесят дві тисячі пятсот двадцять) грн. 00 коп. основного боргу, 1800 (одну тисячу вісімсот) грн. 04 коп. пені, 543 (пятсот сорок три) грн. 20 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СуддяСівакова В.В. Рішення підписано 18.02.2011.