Рішення № 138998471, 14.08.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 серпня 2026 рокусправа № 380/3234/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Грень Н.М. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД КРОС» до Львівської митниці про скасування рішення,

у с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД КРОС» звернулося в суд з позовом до Львівської митниці, в якому просить:

- Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2026/000084/2 від 22.01.2026;

- Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2026/000146.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що в межах виконання зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу №1203 від 11.03.2021 з компанією «YUYAO MEIGESI FASTENER CO., LTD» (Китай) погоджено поставку товару різьбові стержні (Threaded rods). З метою митного оформлення товару подано електронну митну декларацію №26UA209230004883U4 від 21.01.2026 із задекларованим кодом УКТЗЕД 7318190090 («Вироби з чорних металів з різьбою…») та визначенням митної вартості за основним методом - за ціною договору (контракту). До митної декларації надано вичерпний пакет товаросупровідної, технічної та експертної документації. Однак за результатами митного контролю відповідач виніс рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000084/2 від 22.01.2026, яким безпідставно коригував митну вартість із застосуванням методу визначення митної вартості 2ґ (резервний метод відповідно до ст. 64 МК України), та прийняв картку відмови №UA209230/2026/000146. Позивач наголошує, що надав усі необхідні документи, які повністю підтверджують заявлену митну вартість товару та складові витрат, а зауваження митниці щодо реквізитів контракту, призначення банківських платежів, вартocтi фрахту за даними сайту SeaRates та відсутності відміток на китайській експортній декларації є безпідставними.

Ухвалою від 27.02.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 14.08.2026 розглянуто клопотання представника відповідача про розгляд справи з викликом сторін.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву (вх. №18528 від 06.03.2026), у якому просив у задоволенні позову відмовити повністю. Вказує, що під час здійснення митного контролю за МД №26UA209230004883U4 встановлено сумніви щодо правильності визначення митної вартості. Зокрема, на думку митного органу, декларантом не надано специфікацій та прайс-листів, виявлено суперечності щодо сторінок та підписів у контракті, у платіжних інструкціях зазначено різні номери інвойсів, не надано договір на перевезення, задекларована вартість фрахту не відповідає інформації з цінової бази даних платформи SeaRates, а також відсутні відмітки митниці країни відправлення на експортній декларації. З огляду на це митний орган вважає оскаржуване рішення про коригування митної вартості та картку відмови законними та обґрунтованими. Крім того, у разі задоволення позову відповідач просив зменшити розмір витрат на правничу допомогу як неспівмірний та завищений.

На адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх.№18991 від 09.03.2026), у якій позивач критично оцінює доводи відповідача, наведені у відзиві. Підтримує позовні вимоги, просить їх задовольнити в повному обсязі.

Суд дослідив матеріали справи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини, об`єктивно оцінив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті та встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТД КРОС», код ЄДРПОУ 42566953, зареєстроване як юридична особа. Одним з основних видів діяльності позивача є оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням, для забезпечення власних потреб та реалізації на ринку України позивач імпортує в Україну вироби, у тому числі з чорних металів з різьбою.

11.03.2021 між компанією «YUYAO MEIGESI FASTENER CO., LTD» (Китай) та ТОВ «ТД КРОС» укладено контракт купівлі-продажу №1203. В межах виконання даного Контракту сторонами підписано рахунок-фактуру №AMT250 від 26.09.2025 на поставку товару «Threaded rods» вагою нетто 44410,51 кг вартістю 29406,55 USD на умовах FOB Ціндао.

21.01.2026 декларантом позивача подано електронну митну декларацію №26UA209230004883U4, у якій задекларовано товар: «Вироби з чорних металів з різьбою…», за кодом УКТЗЕД 7318190090. Митна вартість товару визначена за ціною договору (основним методом) у розмірі 29406,55 USD, що за курсом 43,2522 грн/USD становить 1424612,86 грн.

До митної декларації надано повний пакет документів, зокрема контракт купівлі-продажу № 1203 від 11.03.2021, проформи інвойс № TDK2501 від 03.07.2025 та № АМТ2501 від 09.07.2025, інвойси № AMT2501, № AMT2501-1 та № AMT2501-2 від 26.09.2025, платіжні інструкції № 115 від 17.07.2025 та № 226 від 23.12.2025, пакувальний лист від 26.09.2025, коносамент № ХМ251000043, CMR № 9328-1 та № 9328-2, довідки про транспортні витрати № 9328-1 та № 9328-2 від 13.01.2026, рахунки на оплату № 2601024 та № 2601025 від 13.01.2026, сертифікат походження № 25С3302А6764/00118, договір № 1/1/26 від 01.01.2026, а також митну декларацію країни відправлення № 425820250001309654.

Під час здійснення митного контролю митний орган надіслав декларанту вимогу від 21.01.2026 року, в якій запропонував надати додаткові документи для підтвердження заявленої митної вартості товару.

На вимогу митного органу декларантом у встановлений строк, повторно надано вже подані документи разом з митною декларацією № 26UA209230004883U4 та пояснення про те, що додаткові документи відсутні, у зв`язку з чим просив визначити митну вартість на підставі поданих документів.

Попри це, Львівською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA209000/2026/000084/2, яким митну вартість задекларованого товару визначено за другорядним (резервним) методом 2ґ (ст. 64 МК України) у розмірі 86156,39 USD (з розрахунку 1,94 USD/кг на підставі МД №26UA209170001603U7 від 10.01.2026).

На підставі вказаного рішення посадовими особами митного органу видано Картку відмови в прийнятті митної декларації №UA209230/2026/000146 від 22.01.2026.

При вирішенні спору суд керувався таким суд керувався таким.

Статтею 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, з приводу яких виник цей спір, регулюються Митним кодексом України від 13.03.2012 №4495-VI (далі МК України).

Відповідно до ч.1 ст.49 МК України, митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Частинами 1 та 2 ст.51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст.52 МК України, заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

За змістом ч.2 ст.52 МК України, декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з митним органом; 2) подавати митному органу достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням митному органу додаткової інформації.

Відповідно до ч.1 ст.53 МК України, у випадках, передбачених цим Кодексом, декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Згідно з ч.2 ст.53 МК України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Частиною 3 ст.53 МК України визначено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Відповідно до ч.5 ст.53 МК України, забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.

Згідно з ч.1 ст.54 МК України, контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється митним органом шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (ч.2 ст.54 МК України).

Відповідно до п.1 ч.4 ст.54 МК України, митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч.5 ст.54 МК України, митний орган з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право: 1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості; 2) у випадках, встановлених цим Кодексом, письмово запитувати від декларанта або уповноваженої ним особи встановлені статтею 53 цього Кодексу додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості; 3) у випадках, встановлених цим Кодексом, здійснювати коригування заявленої митної вартості товарів; 4) проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; 5) звертатися до митних органів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості; 6) обмінюватися інформацією, що стосується митної вартості товарів, в електронній формі у форматі міжнародних стандартів обміну електронною інформацією з митними органами іноземних держав із використанням інформаційних технологій, за умови дотримання вимог щодо її конфіденційності; 7) застосовувати інші передбачені цим Кодексом форми митного контролю.

Відповідно до ч.6 ст.54 МК України, митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до митного органу документально підтвердженої офіційної інформації митних органів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Згідно з ч.7 ст.54 МК України, у разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

За змістом ст.57 МК України, визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний. Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

Відповідно до ч.2 ст.58 МК України, метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу (ч.3 ст.58 МК України).

Згідно з ч.4 ст.58 МК України, митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст.60 МК України, у разі якщо митна вартість оцінюваних товарів не може бути визначена згідно з положеннями статей 58 і 59 цього Кодексу, за митну вартість береться прийнята митним органом вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього. За змістом ч.3 ст.60 МК України, для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку. Згідно з ч.4 ст.60 МК України, ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари. Відповідно до ч.5 ст.60 МК України, у разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена.

Згідно з ч.2 ст.55 МК України, прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що основним методом визначення митної вартості товарів є метод за ціною договору (контракту); обов`язок доведення митної вартості товару покладено на декларанта, який зобов`язаний подати митному органу достовірні відомості, що базуються на об`єктивних, документально підтверджених даних, які піддаються обчисленню. При цьому митний орган здійснює контроль правильності визначення митної вартості шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, а витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце лише за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Митний орган зобов`язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності. При цьому наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою умовою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Ненадання декларантом витребовуваних документів може бути підставою для коригування митної вартості лише у випадку, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують об`єктивних сумнівів щодо достовірності наданої декларантом інформації.

Як встановлено судом, разом з митною декларацією №26UA209230004883U4 від 21.01.2026 року декларант подав до митного органу повний пакет документів, передбачених ч.2 ст.53 МК України, а на вимогу митного органу й повторно вже подані документи разом з митною декларацією № 26UA209230004883U4 та пояснення про те, що додаткові документи відсутні, у зв`язку з чим просив визначити митну вартість на підставі поданих документів. Ціну товару та інші складові митної вартості підтверджено проформами інвойс № TDK2501 від 03.07.2025 та № AMT2501 від 09.07.2025, інвойсами № АМТ2501, № АМТ2501-1 та № АМТ2501-2 від 26.09.2025, платіжними інструкціями № 115 від 17.07.2025 та № 226 від 23.12.2025, а також документами щодо вартості перевезення.

При цьому підставою для непризнання заявленої митної вартості за основним методом слугували наведені у графі 33 оскаржуваного рішення обставини, які суд оцінює наступним чином.

Щодо посилання відповідача на суперечність між П.4.3 та П.4.4 контракту, а також відсутність ціни і порядку її визначення у контракті суд зазначає таке.

Згідно з ст.ст. 627, 632 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в визначенні умов договору, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 53 Митного кодексу України, документами, які підтверджують митну вартість товарів, є рахунок-фактура (інвойс).

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до умов Контракту купівлі-продажу № 1203 від 11.03.2021, а саме пункту 1.1., перебачено, що кількість, асортимент та ціна за одиницю товару зазначаються саме в Інвойсі. А пункт 4.3. закріплює, що ціна кожної партії товару за асортиментом зазначається в Інвойсах. Отже, контракт містить чіткий механізм визначення ціни.

На виконання вимог ст. 53 МК України позивач як під час подання митної декларації, так і на додатковий запит митниці надало проформи інвойс № TDK2501 від 03.07.2025 та № АМТ2501 від 09.07.2025, а також інвойси № АМТ2501, № АМТ2501-1 та № АМТ2501-2 від 26.09.2025. Відтак, висновки митного органу про відсутність у Контракті порядку визначення ціни є безпідставними.

Щодо доводів відповідача стосовно відсутності підпису та печатки покупця у договорі та розбіжності в кількості його сторінок, суд зазначає таке.

Як убачається з матеріалів справи, наданий декларантом до митного оформлення Контракт купівлі-продажу № 1203 від 11.03.2021 фактично викладений на 11 сторінках. Одинадцята сторінка містить усі необхідні реквізити, включаючи оригінальні підписи та печатки уповноважених представників обох сторін. Зазначення у п. 11.7 Контракту того, що він складений на 8 сторінках, є технічною опискою, яка жодним чином не спростовує факт укладення та не приводить до його недійсності чи нікчемності.

Суд також враховує, що під час здійснення митного контролю відповідач у своєму запиті від 21.01.2026 не повідомляв ТОВ «ТД КРОС» про наявність будь-яких зауважень щодо нумерації сторінок або відсутності підписів на Контракті.

Таким чином, відповідач фактично не надав можливості усунути розбіжності шляхом надання пояснень.

Щодо посилання відповідача на неподання декларантом специфікацій та прайс-листів, суд зазначає, що за змістом ч. 3 ст. 53 МК України зазначені документи витребовуються виключно за наявності обґрунтованих сумнівів та розбіжностей у первинних документах. Оскільки подані проформи інвойс № ТDК2501 від 03.07.2025 та № AMT2501 від 09.07.2025, а також інвойси № АМТ2501, № АМТ2501-1 та № АМТ2501-2 від 26.09.2025 містить вичерпну інформацію про найменування товару, його марку, кількість, ціну за одиницю та загальну вартість, відсутність окремо складеної специфікації чи прайс-листа не свідчить про відсутність підтвердження числового значення митної вартості.

Щодо сумнівів відповідача стосовно банківських платіжних інструкцій № 115 від 17.07.2025 та № 226 від 23.12.2025 через відмінності в зазначенні номерів інвойсів (AMT2501/TDK2501), суд зазначає, що вказані платіжні документи містять чітке посилання на контракт № 1203 від 11.03.2021 року та підтверджують факт фактичного перерахування коштів продавцю «YUYAO MEIGESI FASTENER CO., LTD» у розмірі, що повністю перекриває фактурну вартість товару (29406,55 USD).

Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 17.04.2018 року у справі № 815/329/17 та від 23.01.2025 року у справі № 160/20493/23, у процедурах контролю за митною вартістю товару предметом доказування є ціна товару та інші складові митної вартості; умови та технічні деталі здійснення оплати, якщо вони безпосередньо не впливають на ціну товару, не є тими розбіжностями, які є підставою для витребування додаткових документів або відмови у застосуванні основного методу.

Щодо посилання відповідача на ненадання договору на перевезення та невідповідність задекларованої вартості фрахту інформації з бази даних платформи SeaRates, суд вказує на таке.

Відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 53 МК України, підтвердженням витрат на транспортування є транспортні (перевізні) документи та документи, що містять відомості про вартість перевезення. Позивачем надано рахунки на оплату № 2601024, № 2601025 від 13.01.2026 та довідки про транспортні витрати № 9328-1, № 9328-2 від 13.01.2026 року, які містять чіткий та деталізований розрахунок вартості фрахту до та після кордону України.

Верховний Суд у постанові від 31.05.2019 року у справі № 804/16553/14 вказав, що довідка про транспортні витрати є належним та допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів. Стосовно посилань митниці на електронні системи та базові індикативні ціни платформи SeaRates, суд наголошує, що інформація з інтернет-ресурсів чи неофіційних баз даних має лише орієнтовний (інформаційний) характер, не є первинним бухгалтерським документом і не може спростовувати реальні, документально підтверджені витрати позивача, зафіксовані у довідках експедитора та перевізника.

Щодо зауважень митниці стосовно відсутності відміток митного органу на копії експортної декларації країни відправлення № 425820250001309654, суд зазначає, що чинне митне законодавство України не встановлює обов`язкової вимоги щодо наявності особистих номерних печаток чи штампів іноземних митних органів на електронних копіях декларацій країни відправлення, а факт її подання декларантом засвідчує відповідність задекларованих відомостей даним країни експорту.

Щодо застосування відповідачем другорядного методу 2ґ (резервний) на підставі митної декларації №26UA209170001603U7 від 10.01.2026 року суд зазначає таке.

Згідно з приписами ст. ст. 57, 64 МК України, застосуванню резервного методу передує послідовний виключний аналіз та обґрунтування неможливості застосування всіх попередніх методів. В оскаржуваному рішенні № UA209000/2026/000084/2 від 22.01.2026 року відповідачем не наведено належних мотивів неможливості застосування методів 2а 2г, а також не здійснено порівняльного аналізу якісних та технічних характеристик ввезеного товару (шпильки різьбові DIN 975 ZP Grade 4.8, 8.8) та товару з джерела коригування (виробник, торгова марка, технічні стандарти, обсяг партії та комерційні умови поставки).

Верховний Суд у постанові від 21.08.2018 року у справі № 804/1755/17 вказав, що у рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати МД, взятої за основу, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії, умови поставки та комерційні умови. За відсутності таких обґрунтувань рішення про коригування не відповідає вимогам ч. 2 ст. 55 МК України.

Щодо посилання відповідача на проведення консультацій з декларантом суд зазначає, що відповідно до ч.4 ст.57 МК України застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Формальне посилання відповідача у спірному рішенні на проведення консультацій без фактичного обміну наявною інформацією не змінює наведених висновків суду з огляду на встановлену безпідставність непризнання заявленої митної вартості за основним методом.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд приходить висновку, що позивач надав усі необхідні та достатні документи, передбачені митним законодавством, які підтверджують правильність визначення ним митної вартості товару за основним методом за ціною договору (контракту), тоді як відповідач, всупереч ч.2 ст.77 КАС України, не довів належними, достатніми та допустимими доказами правомірності оскаржуваного рішення про коригування митної вартості товарів, а покладені в його основу висновки ґрунтуються на припущеннях, а не на достовірних відомостях.

Беручи до уваги те, що оскаржуване рішення Львівської митниці №UA209000/2026/000084/2 від 22.01.2026 року є правовим актом індивідуальної дії, суд констатує невідповідність такого рішення критеріям, визначеним у п.п.1, 3 ч.2 ст.2 КАС України, а тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати.

Згідно з п.2 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні, випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA209230/2026/000146 є актом індивідуальної дії, що безпосередньо впливає на права позивача, перешкоджаючи завершенню процедури митного оформлення товару.

Підставою для видання картки відмови стало виключно відповідне рішення Львівської митниці про коригування митної вартості товарів (№UA209000/2026/000084/2 від 22.01.2026 року), яким вартість товару визначено за другорядним (резервним) методом у розмірі 86156,39 USD.

Оскільки зазначене рішення про коригування митної вартості товарів є протиправними та підлягає скасуванню, картка відмови, що прийнята на підставі цього рішення, також підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази, надані позивачем, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо судового збору, то ураховуючи, що суд ухвалює рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, а також зважаючи на документальне підтвердження понесених позивачем витрат у вигляді судового збору на суму 9830,63 грн, наявні підстави для їх стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає таке.

Відповідно до ч.7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до ч.1ст.252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Порядок розподілу витрат на професійну правничу допомогу врегульовано ст.134 КАС України.

При цьому, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 3 вказаної статті визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

З огляду на положення частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема у постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 806/2143/18, від 23 квітня 2020 року у справі № 760/6496/17.

Відповідно до ч. 5. ст.134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду, у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22.12.2018 (справа №826/856/18), від 16.05.2019 № 823/2638/18 від 04.02.2020 №280/1764/19.

Згідно з ч.7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною дев`ятою статті 139 КАС України передбачено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін.

При цьому принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як уже зазначалося вище, включає такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони. Крім того, врахування таких критеріїв не ставиться законодавцем у залежність від результату розгляду справи.

Зокрема, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі № 826/15063/18, від 20 листопада 2020 року у справі № 910/13071/19.

Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.ч.2, 3 ст.30 вищевказаного Закону).

Аналіз вищевикладених норм дає підстави вважати, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд має виходити з критерію обґрунтованих дій позивача, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та запровадження певних запобіжників від можливих зловживань з боку учасників судового процесу та осіб, які надають правничу допомогу, зокрема, неможливості стягнення необґрунтовано завищених витрат на правничу допомогу.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Отже, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо однак, вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права, однак відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На адресу суду від позивача надійшла заява про вирішення питання щодо розподілу судових витрат (вх.№26822 від 01.04.2026) у якому просить стягнути на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26000,00 грн.

Судом встановлено, що між АО «КСВ ЛЕКС» (адвокатське об`єдання) та ТОВ «ТД КРОС» (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги № 27012026 від 27.01.2026.

Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених договором, адвокатське об`єдання зобов`язується надавати на підставі звернення клієнта правову допомогу, а саме:

- представляти інтереси клієнта в державних органах України, в судах України усіх інстанцій т.ч. державного реєстратора, нотаріуса, органах Державної податкової служби, органах місцевого самоврядування, державної виконавчої служби, а також перед іншими підприємствами, установами і організаціями.

Згідно п. 3.1 договору, клієнт оплачує послуги адвокатського об`єднання, передбачені розділом 1 цього договору у розмірі, визначеному окремою угодою або в актах наданих послуг (виконаних робіт).

Сторонами підписано акт прийому-передачі наданої правничої допомоги по договору про надання правничої допомоги № 27012026 від 27.01.2026, відповідно до якого, надано клієнту такі послуги:

- підготовка адвокатського запиту № 1-ЛМ від 30.01.2026 - 3 сторінки/2250,00 грн;

- правовий аналіз документів, що стосується предмету та виду правничої допомоги - 2000,00 грн;

- підготовка позовної заяви до суду І інстанції від 25.02.2026 - 15000,00 грн;

- підготовка заперечення від 05.03.2026 на клопотання - 2 сторінки/ 1500,00 грн.

- підготовка відповіді від 09.02.2026 на відзив 7 сторінок/5250,00 грн.

Разом - 26000,00 грн.

Суд, вирішуючи питання про відшкодування судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, у відповідності до частини п`ятої статті 242 КАС України враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 21.01.2021 за №280/2635/20, відповідно до якого КАС України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Зазначені норми (статті 134, 139) були введені в КАС України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб`єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з`явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб`єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб`єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

Суд зазначає, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем у галузі права, як зазначив суд попередньої інстанції. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 1 жовтня 2018 року у справі № 569/17904/17, від 13 грудня 2018 року у справі № 816/2096/17, від 22 жовтня 2021 року у справі № 160/7922/20 та додаткових постановах від 5 вересня 2019 року у справі № 826/841/17 та від 18 серпня 2021 року у справі № 300/3178/20.

Суд, оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, дійшов висновку, що дана справа є справою незначної складності та сума зазначена у договорі витрат на правничу допомогу є неспівмірною із часом, який може бути витрачено адвокатом на виконання відповідних послуг.

Судом враховано відомості Єдиного державного реєстру судових рішень http://reestr.court.gov.ua, за даними яких мають місце оприлюднення численних судових рішень судів різних інстанцій (в т.ч. рішення Верховного Суду) з аналогічного предмету спору та аналогічними мотивами тим, що приведені у адміністративному позові позивача, що значно спростило роботу адвоката при підготовці даного адміністративного позову.

Суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише один епізод спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.

Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.

Враховуючи те, що у даній справі провадження було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, справа за даним позовом є незначної складності, для розгляду справи адвокат у судові засідання не з`являвся, надані адвокатом послуги зводилися виключно до формування позовної заяви, суд вважає розмір витрат позивача, пов`язаних з правничою допомогою у розмірі 26000,00 грн неспівмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами.

Представником відповідача зазначено, що дана справа є справою незначної складності. Обсяг матеріалів опрацьованих адвокатом, а саме документів, що подавалися декларантом позивача до митного оформлення є незначним. Разом з тим, у позовній заяві, адвокатом наведено норми права, що застосовуються до даних правовідносин, а висновки щодо застосування зазначених норм взяті із висновків судів у справах з аналогічним предметом спору, що в свою чергу вказує на відсутність необхідності значного часу для підготовки позовної заяви.

Вирішуючи питання співмірності витрат адвоката, заявлених до стягнення, суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання заявником вимог частини п`ятої даної статті щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Суд зазначає, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив рішення від 26.06.2019, в якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Вказаний висновок Верховного Суду в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» враховується судом під час вирішення наведеного спору.

У той же час, відповідно до частини сьомої статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути з відповідача, підлягає зменшенню у зв`язку з відсутності ознак співмірності, визначених частиною п`ятою статті 134 КАС України.

Суд вважає, що заявлені представником позивача до відшкодування на загальну суму 26000,00 грн витрати на правничу допомогу не відповідають реальності таких, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з Львівської митниці становить надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат являється не співмірним із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатами та із обсягом наданих адвокатами послуг (виконаних робіт).

З огляду на викладене, суд, виходячи з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану учасників справи, вважає, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, який підлягає стягненню з відповідача становить 3000.00 гривень.

Щодо решти витрат на професійну правничу допомогу повинен понести позивач.

Щодо розподілу витрат пов`язаних із залученням перекладача суд зазначає таке.

Представник позивача подав заяву про стягнення витрат пов`язаних із перекладом документів у сумі 6122.00 грн.

Судом встановлено, що ТОВ «ТД КРОС» сплатило 6122,00 грн., за отримані послуги з перекладу документів, що підтверджується рахунком фактурою №ПА-00000064 від 13.02.2026, платіжною інструкцією №885904 від 13.02.2026, актом виконаних робіт від 13.02.2026.

Відтак, суд зазначає, що суд у порядку статті 71 КАС України перекладача до участі у справі не допускав (не призначав), а відтак витрати, пов`язані із залученням перекладача, у розумінні статті 137 КАС України, які б підлягали відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, у цій справі відсутні.

Керуючись статтями 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295 КАС України суд,-

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД КРОС» (адреса: вул. Тираспільська, буд. 12/14, м. Київ, 04074, ЄДРПОУ 42566953) до Львівської митниці (місцезнаходження: 79000, м. Львів, вул. Костюшка Т., 1, код ЄДРПОУ: 43971343) про скасування рішення - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA209000/2026/000084/2 від 22.01.2026;

3. Визнати протиправною та скасувати картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209230/2026/000146.

4. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД КРОС» (ЄДРПОУ 42566953) з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343) судовий збір на суму 9830 (дев`ять тисяч вісімсот тридцять) грн.63 коп.

5. Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТД КРОС» (ЄДРПОУ 42566953) з Львівської митниці (код ЄДРПОУ 43971343) витрати на правничу професійну допомогу у сумі 3000 (три тисячі) грн.

Рішення може бути оскаржене, згідно зі ст. 295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили, згідно зі ст. 255 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяГрень Наталія Михайлівна